Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологія, техногенна безпека і сталий розвиток: проблеми атестації кадрів

Виникнувши як суто біологічна наука, екологія в розумінні автора цього терміну Е.Геккеля (1866 р.) є наукою про взаємовідносини організмів як між собою, так і з навколишнім середовищем. Останнє скоріше розглядалося як місце мешкання зі своїми топографічними та географічними особливостями, забезпечуючи необхідні умови для життя і функціонування тих чи інших організмів, або різних видів їх спільнот. За майже 150 років з того часу це поняття суттєво змінилося. З погляду більшості сучасних біологів [1] екологія розглядається як синтетична біологічна наука, вивчаюча взаємодію живої і неживої природи як системи, в межах якої здійснюється трансформація енергії і живої речовини. Обєктом дослідження стає екосистема, а потім і біосфера в цілому. При всьому цьому людина розглядається як один із видів живого, функціонуюча в навколишньому середовищи у складі біоти. Це абсолютно справедливо і ніколи цього забувати не можна. Але з другого боку, людина, набувши розуму, функціонує в цьому середовищі не тільки по біологічним законам, а інколи і в супереч з ними. Це протиріччя призвело до того, що вона суттєво змінила не тільки умови свого мешкання, а й стан багатьох екосистем, знищивши навіть деякі види рослинного та тваринного світу. Все це не могло не призвести до переоцінки поглядів на природну еволюцію і саме існування життя на Землі, осмислення ролі розуму людини як великої рушійної сили в процесах трансформації живої речовини і енергії не тільки на рівні екосистеми, а й в планетарному масштабі.

Завдяки цьому на початку ХХ сторіччя В.І. Вернадським [2] було сформульоване поняття про ноосферу, що дало потужний імпульс для розвитку екології і суміжних з нею наук. Не вдаючись у деталі оптимістичного і песимістичного поглядів на майбутнє людської цивілізації при тлумаченні цього поняття відмітимо, що при цьому обєктивно все частіше стали розглядати екологію як міждисциплінарну науку, вивчаючу взаємовідносини не тільки між неживою і живою природою на надвидовому рівні взагалі, а й людським суспільством з його потужним техногенним втручанням в природний обмін речовиною і енергією. У звязку з цим зявляються так звані прикладні напрямки екології: радіоекологія, геоекологія, гірнича екологія, медична екологія, соціальна екологія та інші. Здобуло розширенного тлумачення й поняття навколишнього середовища - це не тільки середовище існування всього живого, а й людини із створеними нею техногенною і соціальною сферами, духовним і культурним світом. Все це призвело до загострення суперечок між прихильниками біоцентричних і антропоцентричних підходів до суті екології, та й життя в цілому. Вважаємо, що істина, як і завжди, десь посередині. Пройде деякий час і філософське осмислення цих проблем розставе все по своїх місцях. Але існуючі зараз протиріччя суттєво впливають на хід цього осмислення, ускладнюють цей процес завдяки підключенню до нього все більшого кола людей, не розуміючих важливості цієї проблеми.

Справа в тому, що при такій невизначеності і набуває все більшого розмаху процес екологічного виховання і підготовки у вищих навчальних закладах фахівців-екологів. Спеціалізація навіть технічних фахівців постійно змінюється: то інженер-еколог, то спеціаліст-еколог, то спеціаліст по охороні водного і повітряного басейнів. Зрозуміло, що триває процес оптимізації підготовки інженерних кадрів, але поспішність в змінах термінів та спеціалізацій завдає і великої шкоди.

Ще гірше складається справа при підготовці наукових кадрів. Вища атестаційна комісія України, враховуючи вимоги часу, з самого початку свого існування ввела спеціальності: по біологічним наукам - «екологія», а по технічним - «інженерна екологія». У звязку з існуючими суперечками в 1999 р. остання спеціальність була ліквідована і замість неї введена нова - «техногенна безпека» [3]. В паспорті спеціальності техногенна безпека розглядається як «галузь науки, яка вивчає й обгрунтовує ступінь відповідності наявних або прогнозних екологічних умов завданням збереження здоровя людини, забезпечення сталого соціально-економічного розвитку і потенціалу держави, відновлення навколишнього середовища». Навіть поверхневе ознайомлення з директивними документами стосовно цієї спеціальності свідчить про появу ще однієї невдалої спроби формалізувати обєкти і напрямки досліджень суміжних з екологією наук.

По-перше, про які «екологічні умови» йдеться у формулі спеціальності? Це що - стан навколишнього середовища і його компонентів по наявності в них токсикантів під впливом техногенної діяльності чи аварій техногенних обєктів?

По-друге, вивчає ця галузь науки ці умови, чи ні? Якщо ні, то хто ці умови визначить? А хто визначить завдання по збереженню здоровя людини, сталому розвитку та відновленню навколишнього середовища?

По-третє, якщо «умови» і «завдання» хтось визначає, то ця галузь науки повинна займатися тільки ступенем «відповідності» їх одне одному та оцінкою ризику при різному ступеню такої відповідності.

Виходячи з наведеного, ще більше питань виникає при розгляді напрямків досліджень з цієї спеціальності, затверджених ВАК України. Так, наприклад, одним із завдань по технічним наукам є «розробка наукових методів дослідження, засобів контролю і комплексної оцінки та прогнозування впливу техногенного забруднення на навколишнє середовище та людину». Хіба можливо віднести до технічних наук методи оцінки впливу забруднення, засновані на використанні біотестування чи пошкодження клітин на хромосомному рівні? А як виконати «розрахунки та наукове обгрунтування допустимих рівнів впливу техногенної діяльності на навколишнє середовище та людину», використовуючи тільки апарат технічних наук?

Крім того, в напрямках досліджень по технічним, хімічним і геологічним наукам, по яких присуджується науковий ступінь зі спеціальності «техногенна безпека», стільки невизначенності в тлумачені деяких наукових завдань і термінів, що встановлення відповідності виконаних в цих напрямках досліджень до паспорту буде великою проблемою. Це стосується моніторинга, оцінки ризику для навколишнього середовища і геосистем та інше. Треба додати ще й те, що обєктом досліджень геологічних наук ніколи не були «склад і властивості відходів виробництва і їх використання як замінників сировини» в самому широкому розумінні цих понять. А ось проблеми, повязані з геофізичними полями чомусь не знайшли місця в напрямках досліджень геологічних наук. І вже зовсім не зрозуміло, чому це тільки геологічні науки повинні розробляти «основи формування ноосфери». Хоча це поняття вперше сформулював видатний вчений-геолог В.І.Вернадський, але й він вважав, що ноосфера є загальнонауковим обєктом досліджень.

Можна було б привести інші приклади, але вважаємо, що й цього достатньо, щоб зробити загальний висновок: без перегляду як формули спеціальності, так і напрямків досліджень по різним наукам підготовка наукових кадрів по техногенній безпеці викличе великі труднощі. Для ілюстрації цього наведемо деякі приклади.

Так, якщо виконана робота, в якій у залежності від технологічних схем вибухового подрібнення гірських порід на карєрі встановлено закономірності появи пилогазової хмари, досліджено газо-термодинамічними методами розповсюдження токсикантів в атмосфері і на земній поверхні, методами біоіндикації вивчено токсичність грунтів і виконано районування території навкруги карєру по цьому фактору, то по якій спеціальності і яких науках захищати її?

Ще складніша ситуація виникає при виконанні досліджень з проблем сталого розвитку. Не будемо вдаватися в деталі появи терміну в такому вигляді, але відмітимо, що в розумінні авторів його - це такий розвиток економіки, який вписується в можливості Природи; коли природні ресурси використовуються в межах, забезпечуючих майбутнім поколінням такі ж можливості на їх використання; коли забезпечуються умови для самовідтворюваних функцій природних екосистем; коли зберігається біорізноманіття, бо нічого зайвого в природі не існує [4] . Цей неповний перелік завдань сталого розвитку свідчить, що для його дослідження повинні використовуватися міждисциплінарні методи. Більш того, такий розвиток багатьма вченими розглядається, і для цього є всі підстави, як результат досліджень в ноосферології [5] і соціосферології [6]. Але як же в такому випадку кваліфікувати такі роботи? На даний час, як бачимо, відповіді на це питання ще не маємо. Але зупинити дослідження в цьому напрямку неможливо і треба створити всі умови для плідної роботи науковців.

Бібліографічні посилання

екологія фахівець науковий

1. Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. - Кишинев: Главная редакция Молдавской советской энциклопедии, 1989.

2. Вернадский В.И. Биосфера. - Москва: Мысль, 1967.

3. Бюлетень Вищої атестаційної комісії Україїни. - 1999. - № 4.

4. Программа действий. Повестка дня на 21 век и другие документы конференции в Рио-де-Жанейро / Центр «За наше общее будущее», Швейцария. - Женева, 1993.

5. Екологія та ноосферологія. Науковий журнал. - Київ - Дніпропетровськ, 1995. - Т. 1-2.

6. Голубець М. Від біосфери до соціосфери. - Львів: Вид-во «Поллі», 1997.

Размещено на Allbest.ru