Цільове публічне бюджетування в Україні
Систематизація методів макрофінансового бюджетування у бюджетному процесі України у порівнянні зі світовим досвідом. Потенціал інструментів та методів публічного бюджетування під час реалізації задекларованого законодавством управління бюджетними коштами.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.10.2018 |
| Размер файла | 20,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Цільове публічне бюджетування в Україні
Вступ
бюджетування макрофінансовий управління
У сучасній вітчизняній економічній науці «бюджетування» як термін, запозичений з англійського «budgeting», використовується за різним призначенням: як стосовно підвищення ефективності використання публічних коштів (у тому числі бюджетів), так і для характеристики способу організації фінансової діяльності суб'єкта господарювання мікрорівня з метою збалансування фінансових планів. У цій публікації «публічне бюджетування» прирівнюється до англомовного “public budgeting” і означає історично сформовану сукупність методів, інструментів, способів та технологій, які їх поєднують, з управління публічними коштами. Поєднання методів та інструментів публічного (макрофінан-сового) бюджетування потребує подальшого вивчення, оскільки результати застосування різних методів бюджетування не повністю відповідають очікуванням [1].
У статті зосереджено увагу лише на чотирьох методах публічного бюджетування: «performance budgeting» (англ.) [2], “performance-based budgeting”(англ.), “program budgeting”(англ.) та “target-based budgeting”[3] (англ.). Всі вони передбачають такі інструменти бюджетування як програми і показники виконання (результативні показники в українському законодавстві), але застосування кожного з них має особливості. Вважаємо, що у сучасному бюджетному процесі України вони переплелися внаслідок реформ.
Більшість вітчизняних публікацій за темою бюджетування на макрорівні датовані другою половиною минулого десятиліття і зосереджені на прикладних моментах бюджетних реформ в Україні, обмежених запровадженням програмно-цільового методу. На противагу закордонні, зокрема публікації американських вчених минулого століття, містять первинні визначення та пошук найбільш ефективних методів публічного бюджетування у його становленні. Теорію американського досвіду розвитку публічного бюджетуван- ня як частини державного управління, спрямованого на фінансові ресурси, виклав колектив авторів під редакцією А. Хана [4]. М. Робінсон [5] досліджував роль бюджетування на макрорівні, визначав його завдання з урахуванням передумов та наслідків фінансових криз, які послідовно охопили планету. Автор наполягає на збільшення ролі публічного бюджетування як потужного інструменту досягнення максимальної ефективності у сфері фінансових відносин. Сандра ВанТіль і Франц Лю у своїй роботі [1] приходять до висновку, що за результатами вимірювання і оцінки упродовж певного часу діяльності установ публічного сектору, зокрема тих, що надають знеособлені державні послуги з управління, виявлена парадоксальність у розумінні і, відповідно, оцінці ефективності роботи державних установ.
Девід Новік у праці 1966 року[6] досліджує сутність і передумови появи програмного методу публічного бюджетування. Фредерік Мошер [7] описує цей метод з урахуванням його використання у армії США. Роберт Герц[3] та Ірен Рубін [8] у своїх дослідженнях показують особливості цільового (такого, що «орієнтоване на цілі») бюджетування: наслідки, умови, деталі його використання. Автори Д. Мойніхан та І. Безлі [2] у публікації 2016 року за підтримки Світового Банку систематизують досвід використання, напрямки розвитку і вдосконалення результативного та результативно-залежного методів макрофінансового бюджетування у обраних країнах.
Вітчизняну теорію макрофінансового бюджетування та бюджетного менеджменту одними з перших [9] описували у своїх працях українські вчені В. Андрущенко, В. Опарін, В. Федосов, Л. Сафонова. Авторство терміну «макрофінансове бюджетування» належить професору В. Федосову.
У перекладі на українську метод «performance budgeting» (англ.) можна назвати методом «результативного бюджетування». Ідея методу з'явилась, згідно з багатьма публікаціями, у 1949 році на засіданні Комісії Гувера [10], а нове життя отримала після прийняття Government Performance and ResultsAct 1993 року в США. Результативне бюджетування відрізняється від методу «performance-based budgeting» (англ.) або «бюджетированния, ориентированного на результат» (рос.) -- результативно-залежного бюджетування. Якщо перший метод використовує результативні показники як звітні з наступним прийняттям рішення, другий метод, що розвивався поруч у складі результативного менеджменту, в першу чергу має на меті автоматичне відмежування суто політичних чинників впливу у бюджетному процесі, приборкує і обмежує їх на користь раціональних шляхом вбудованих результативних показників у планування.
Метод «програмного бюджетування» (program budgeting -- англ.) передбачає групування публічних ресурсів за допомогою інструменту «програма». Застосований починаючи з середини 50-х років ХХ століття у армії США [7], цей метод найчастіше розглядають у вітчизняних публікаціях.
Метод цільового бюджетування (target-based budgeting -- англ.) виокремили у 80-х роках ХХ століття. Його основне призначення -- зв'язати наявні фінансові ресурси із досягненням визначених (а тому пріоритетних) цілей. При цьому, як помітно із англійської назви, цілі мають дуже чіткий вимір і невелику кількість однозначних показників досягнення. Головна мета методу -- запобігти розпорошенню обмежених публічних коштів. Він відрізняється від результативного та результативно-залежного методів бю- джетування саме зосередженням на вимірній меті, адже результати цілком собі можуть вимірюватися без змістовної мети. Так, результативний метод бюджетування може застосовувати показник «кількість прийнятих заяв від населення», тоді як цільовий метод спочатку поставить під сумнів потребу у цих заявах.
Постановка задачі. Метою цієї статті є виокремлення серед чотирьох вищезазначених методів цільового бюджетування та формулювання концепції його використання в Україні. «Програмно-цільовий метод управління бюджетними коштами» (далі -- ПЦМ) в українському бюджетному процесі -- це правовий, затверджений юридично конструкт, що окреслює заходи бюджетної реформи, яка розпочалася з 2002 року. Згідно із ст. 20 Бюджетного кодексу України, де конкретизовано складові і організацію ПЦМ, поняття «цілі» стосується бюджетних установ, а у бюджетних програмах заміщується результативними показниками виконання програм та їхньою оцінкою.
Використовуючи методи наукової абстракції, логічного підходу, системного аналізу та порівняння, окреслимо перспективи використання вищезазначених методів публічного бюджетування в Україні з урахуванням світового досвіду.
Результати
У табл. 1 систематизовані ознаки окремих методів публічного бюджетування у бюджетному процесі України на рівні державного бюджету згідно із нормативно-правовими документами.
Таблиця 1 ОЗНАКИ МЕТОДІВ ПУБЛІЧНОГО БЮДЖЕТУВАННЯ У БЮДЖЕТНОМУ ПРОЦЕСІ
|
Метод бюджетування |
Ознаки методу у бюджетному процесі |
Застосування показників |
|
|
Результативне бюджетування |
Оцінка діяльності установи в цілому та державних службовців зокрема (наприклад, Методичні рекомендації Наказ Національного агентства. України з питань державної служби від 27.11.2017 р. № 237 «Про за-твердження Методичних рекомендацій щодо визначення ключових показників результативності, ефектив-ності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби катего-рій «Б» і «В». НАДС). При цьому не так важливо, виконує установа бюджетну програму чи ні, оцінка її діяльності може не співпадати із змістом бюджетних програм. Бюджетний кодекс не вказує прямо на потребу у оцінці результатів діяльності бюджетних установ, у пп. 1 і 4 ст. 26 згадані оцінка управління бюджетними коштами та оцінка фінансово-господарської діяльності відповідно. |
Встановлюються ключові показники ефективності, які для працівників запропоновано, наприклад, поділити на такі що: - вимірюють кінцевий ефект діяльності державного органу (якщо він буде затверджений у вигляді цілі, говоримо про цільове бюджетування); - вимірюють безпосередній (проміжний -- авт.) результат від виконання управлінських рішень; - є індикаторами процесів забезпечення виконання таких рішень [11]. |
|
|
Результативно-залежне бюджетування |
Зупинення бюджетних програм у випадку їхньої неефективності передбачене п.6 ст.20 БКУ*. Не передбачене припинення діяльності бюджетних установ у цілому чи їхніх підрозділів у випадку не досягнення ними результатів використання коштів. * хоча реакції на результати прописані, вбудовані критерії, за якими має бути реакція, не затверджені публічно. |
Передбачене припинення бюджетних програм за результатами оцінки Наказ Міністерства фінансів України від 17 травня 2011 року N 608 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення оцінки ефективності бюджетних програм» показників, але не опубліковані чіткі критерії критичного невиконання показників для такого рішення. Не передбачений чіткий зв'язок між показниками досягнення цілей бюджетною установою та її фінансуванням*. * Але прикладом може стати вплив результатів атестації наукової діяльності вишів (за рішенням МОН у 2018 році) на частку фінансування науки у них за бюджетні кошти. |
|
|
Програмне бюджетування |
Програмне бюджетування використовується на рівні державного бюджету. Але в Україні використовують ряд інших програмних документів, які стосуються бюджетної системи -- це цільові програми різних рівнів. |
Показники вимірюють результати виконання бюджетних програм у кількісному і якісному вимірах (наказ Міністерства фінансів України № 1536 від 10.12.2010 р. «Про результативні показники бюджетних програм»). |
|
|
Цільове бюджетування |
Використання цілей передбачено назвою ПЦМ. Узгодження пріоритетності цілей вимагає ситуація в Україні. У ряді європейських країн за цілі бюджетування відповідають виконавці (головні розпорядники коштів в Україні). Цільове бюджетування також мало успіх серед місцевого самоврядування як інструмент досягнення цілей за допомогою бюджетів міст США [8]. |
Вказані у бюджетній резолюції, наприклад у «Основних напрямах бюджетної політики на 2018-2020 рр.», показники дефіциту, боргу чи граничних видатків по головних розпорядниках -- це індикатори фінансової безпеки. Цілі центральних органів влади та інших виконавців не мають публічних затверджених чітких критеріїв виміру, і не згруповані за рівнем пріоритетності. |
Джерело: складено автором.
Чому в Україні основним є саме програмний метод бюджетування, а не цільовий -- назви бюджетних програм, які мають відображати мету витрачання ними публічних коштів як підставу для існування виконавців замість цього описують їхню діяльність. Виміряти сенс чи пріоритетність видатків бюджетної програми за допомогою однозначних критеріїв практично неможливо. Приклади запитань, які виникають до бюджетних програм Державного бюджету України:
1. Виконавець: Апарат Державного управління справами. Бюджетні програми «Оздоровлення і відпочинок дітей в дитячих закладах оздоровлення» (2014 рік), укрупнена у складі «Фінансова підтримка санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення» (2018 рік). Як мета бюджетної програми співвідноситься із призначенням установи?
2. Виконавець: Державна міграційна служба України. Бюджетні програми «Керівництво та управління у сфері міграції, громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб» (2014, 2018 рр). «Забезпечення виконання завдань та функцій у сфері громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб» (2014, 2018 рр.). Описують функції органу -- як визначити пріоритетні напрями і доцільність видатків?
3. Виконавець: Міністерство енергетики та вугільної промисловості України. Бюджетна програма: «Прикладні наукові та науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням, підготовка наукових кадрів та фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури у сфері паливно-енергетичного комплексу й вугільної промисловості» (2018 рік) «Відшкодування витрат, пов'язаних з похованням депутата Верховної Ради УРСР десятого та одинадцятого скликання, колишнього члена Ради Міністрів УРСР Лісничого Г.О.» (2014 рік). Чому у видатках міністерства така мета? Як визначити необхідну суму витрат, як оцінити кореляцію цих бюджетних програм із профільними функціями міністерства?
Ці та інші запитання виникають через те, що метою бюджетної програми в Україні стало обґрунтування самих видатків, а не їхньої доцільності. Це -- програмне бюджетування, де програма виступає підставою-аргументом. Починаючи з 2015 року кількість бюджетних програм державного бюджету скоротили, укрупнивши їх, чим формально прибрали частину незручних питань. Але зовнішню оцінку стало здійснювати ще важче, а у внутрішньому аудиті розпорядник коштів не зацікавлений. Висока залежність від запозичень і рівень державного боргу України вимагають негайного позбавлення від непотрібних для розвитку публічних видатків. Цільове бюджетування найбільш доцільне в умовах політичної нестабільності і розпорошення фінансових ресурсів.
І.Рубін у 2001 році підкреслила: «найбільш спрощена модель цільового бюджетування -- це встановлення лімітів для бюджетних запитів розпорядників коштів... де фінансується лише частина, яка співвідноситься з ціллю, все інше отримує відмову (або паузу) у фінансуванні за кошти бюджету» [8]. З огляду на це та публікацію Р. Герца [3], далі сформулюємо умови для застосування цільового методу бюджетування.Всі органи центральної влади та, при необхідності, інші надавачі публічних послуг (навіть непублічної форми власності, але які користуються перевагою надання обов'язкових публічних послуг чи природною монополією) повинні мати обґрунтовані, законодавчо затверджені місії та пов'язані з ними вимірні цілі, публічні та нормативно затверджені проміжні та кінцеві індикатори (бенчмарки) досягнення цих цілей, тісно пов'язані з цілями результативні показники бюджетних програм у разі їх виконання. Впорядкувати це питання варто у законах окремо для кожного органу центральної влади. Наприклад, функції Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України не затверджені і не розмежовані окремим законом ще з часу набуття Україною незалежності. Створення прозорої системи таких цілей дасть змогу їх аналізувати, ранжувати за пріоритетністю, визначати прозору і однозначну державну політику здійснення публічних видатків.
Оскільки установа розпоряджатиметься обмеженою сумою («стеля видатків» за риторикою сучасного Міністерства фінансів України), застосування цільового методу бюджетування потребуватиме чіткого розуміння місії та вимірності аспектів її досягнення від керівника бюджетної установи-головного розпорядника. І керівник, і установа повинні розвиватися у бік оптимізації діяльності у межах певної суми коштів без шкоди для результатів.
Для бюджетних запитів при цільовому методі бюджетування використовується або окремий стратегічний план діяльності установи, або список завдань (цілей) розпорядника, який обґрунтовує запит. Розпорядник вільно розпоряджається коштами у межах відведеної суми, але відповідає за виконання показників досягнення цілі. Установа також повинна доводити необхідність свого існування за публічні кошти через показники-індикатори. План використання установою бюджетних коштів в Україні згідно із законодавством не містить критеріїв досягнення нею місії (цілей). Відповідно, бюджетний план теж обов'язково має бути середньостроковим, а ще поділятися на звичні поточні видатки та видатки нові, які не входили у базис бюджетування попередніх років.
Значна перевага правильно організованого цільового методу бюджетування порівняно з програмним чи результативним методами полягає у тому, що розпоряднику коштів невигідні перевитрати і зловживання публічними коштами у перспективі: керівник установи у такому випадку несе відповідальність, установа припиняє роботу, співробітників звільняють, по факту недосягнення поставлених установі цілей виконують розслідування. У випадку ефективно налагодженої роботи установи при досягненні результатів діяльності унаслідок, наприклад, підвищення продуктивності праці, кошти можуть вивільнитися і розпорядник має право спрямувати їх на матеріальне стимулювання працівників, на поліпшення умов роботи в установі, на підвищення кваліфікації, нове обладнання тощо. Також для досягнення цілі можуть бути використані власні надходження бюджетних установ, важливою умовою подальшого вивільнення чи отримання додаткових коштів є право виконавця формувати резервні фонди коштів на випадок скорочення доходів бюджету. Виконавець захищений у випадку осягнення ним запланованих результатів у межах цілі -- дискусії щодо меж видатків на установу можливі лише на етапі встановлення цілей. Тоді КРІдержслужбовців, які почали просувати в Україні нещодавно, будуть орієнтованими на місію установи.
У цьому випадку більшість державних та регіональних цільових програм будуть непотрібними, адже нові завдання слід відображати у планах та бюджетних запитах установ. Якщо цілі не можна досягнути зусиллями однієї бюджетної установи чи групи однотипних установ -- свою роль і відповідно частку обґрунтованого фінансування у досягненні цієї цілі враховуватиме у своєму плані діяльності кожен виконавець.
Висновки
Цільовий метод бюджетування більш ефективний, ніж результативне чи програмне бюджетування у бюджетному процесі України. Нові реформи, зокрема декларовані Міністерством фінансів України середньострокове планування та «стелі» видатків, означають використання цільового методу публічного бюджетування, але про ключовий елемент цього методу -- законодавчо затверджені місії і вимірні цілі їхніх виконавців, за які належить відповідати, мова не йде. Знову посилюється роль результативного бюджетування через розробку і насадження КРІ. Без необхідної системи цілей виконавців запроваджені ліміти видатків у середньостроковому плануванні і бенчмарки у вигляді результативних показників та КРІ не створять стимулу до оптимізації, а значить розвитку, способів досягнення цих цілей і покращення якості публічних послуг. Ці способи досягнення цілей найефективніше запроваджуються самими виконавцями, якщо вони вмотивовані. Цільовий метод може усунути основну проблему бюджетного процесу в Україні -- низьку вмотивованість розпорядників та одержувачів коштів у результатах своєї діяльності. Додатковою перевагою використання цільового методу макрофінансового бюджетування могла б стати санація органів державної служби через оцінку корисності кожного підрозділу центральних органів влади для досягнення цілі та уникнення дублювання їхніх функцій.
З огляду на те, що методи публічного бюджетування винаходять і застосовують у багатьох країнах світу одночасно, але завдання уніфікувати та скоординувати наукову термінологію лишається вторинним, в англомовному, україномовному та російськомовному науковому середовищі виникли і використовуються різні терміни в публікаціях на ці теми. У подальших наукових розвідках пропонується додатково систематизувати і уточнити теоретичні основи обраних методів макрофінансового бюджетування, аспекти їхнього застосування з огляду на досвід різних країн та ознаки використання у сучасному українському бюджетному процесі.
Література
1. Van Thiel S. The performance paradox in the public sector [Теxt] / S. Van Thiel, F. L. Leeuw -- Public Performance & Management Review. -- 2002 -- 25.3 -- P. 267-281
2. Moynihan D. Toward Next-Generation Performance Budgeting: Lessons from the Experiences of Seven Reforming Countries. [Text] / D. Moynihan, I. Beazley -- World Bank Publications. -- 2016 -- 168 p.; [Електронний ресурс] -- Режим доступу до ресурсу:https://openknowledge.worldbank.org/bitstream/handle/10986/25297/9781464809545.pdf7sequence=2.
3. Goertz R. K. Target-based budgeting and adaptations to fiscal uncertainty [Text] / R. K. Goertz -- Public Productivity & Management Review. -- 1993 -- 425-429 p.
4. Khan A. Budget theory in the public sector. Quorum books A. Khan, W. Bartley (ed.)Greenwood Publishing Group, 2002. -- 297 p.
5. Robinson M. Budget reform before and after the global financial crisis. M. RobinsonOECD Journal on Budgeting. -- 2016 -- 16.1 -- P. 29
6. Novick D. The origin and history of program budgeting. D. Novick -- California Management Review. -- 1968. -- 11.1 -P. 7-12.
7. Mosher F. C. Program budgeting: theory and practice with particular reference to the U. S. Department of the Army [Text] / Frederick C. Mosher -- Chicago, Public Administration Service. -- 1954 -- xiii -- 258 p.
8. Rubin I. S. Budgeting for our times: Target base budgeting [Text] / I. S. Rubin -- Public Budgeting & Finance. -- 1991 -- 11.3 -- P. 5-14.
9. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. -- К.: КНЕУ, 2004. --864 с.
10. Frederickson H. G. Public management reform and innovation: research, theory, and application. [Text] / H. G. Frederickson; J. M. Johnston (Ed.) -- University of Alabama Press. -- 1999.
11. Бєляєв А. Нюанси визначення завдань і KPI службової діяльності держслужбо- вців за професійною ознакою окремих груп працівників [Електронний ресурс] / Андрій Бєляєв // Журнал Держслужбовець. -- 2018. -- №1 -- Режим доступу до ресурсу: https://ffactor.ua/ukr/journals/ds/2018/january/issue-1/
References
1. Van Thiel, Sandra; Leeuw, Frans L. The performance paradox in the public sector. Public Performance & Management Review, 2002
2. Moynihan, Donald; Beazley, Ivor. Toward Next-Generation Performance Budgeting: Lessons from the Experiences of Seven Reforming Countries. World Bank Publications, 2016.
3. Goertz, Robert K. Target-based budgeting and adaptations to fiscal uncertainty. Public Productivity & Management Review, 1993.
4. Khan, Aman; Hildreth, W. Bartley (ed.). Budget theory in the public sector. Greenwood Publishing Group, 2002.
5. Robinson, Marc. Budget reform before and after the global financial crisis. OECD Journal on Budgeting, 2016.
6. Novick, David. The origin and history of program budgeting. California Management Review, 1968.
7. Mosher, Frederick C. Program Budgeting: Theory and Practice with Particular Reference to the US Department of the Army. AIMD-97-46 Performance Budgeting, 1954.
8. Rubin, Irene S. Budgeting for our times: Target base budgeting. Public Budgeting & Finance, 1991.
9. Fedosov, Viktor ta in. Biudzhetnyi menedzhment, K.: KNEU, 2004.Frederickson, H. George; Johnston, Jocelyn M. (ed.). Public management reform and innovation: research, theory, and application. University of Alabama Press, 1999.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Теоретичні основи фінансового бюджетування на підприємстві. Поняття та функції бюджетування у системі фінансового планування та контролінгу. Принципи та методи фінансового бюджетування, аналіз фінансового стану на прикладі підприємства ЗАТ "Резо".
дипломная работа [185,0 K], добавлен 08.11.2010Сутність, цілі та склад бюджету організації. Три типи бюджетів: фінансовий, операційний, негрошовий. Переваги та недоліки складання бюджету організацій. Поточне планування та бюджетування, залежність їх позитивних рис від способів застосування.
реферат [19,5 K], добавлен 05.03.2012Дослідження поняття та етапів бюджетування - процесу розрахунку й узагальнення фінансових показників, що передбачає деталізацію фінансових планів підприємства в грошовому і натуральному вираженні на конкретний період часу. Види бюджетів підприємства.
курсовая работа [105,3 K], добавлен 22.03.2011Еволюція розуміння та передбачення майбутнього підприємств. Довгострокове планування, бюджетування та фінансовий контроль, особливості стратегій конкуренції підприємства. Основні інструменти стратегічного аналізу та планування стратегії підприємства.
контрольная работа [657,1 K], добавлен 19.10.2010Номенклатура витрат на управління підприємством. Призначення бюджетів, фінансових планів, внутрішнього бюджетування на підприємстві. Складові генерального бюджету: фінансові, операційні, допоміжні та додаткові. Статичні (тверді) і гнучкі бюджети.
контрольная работа [31,4 K], добавлен 28.05.2009Системний підхід щодо формування методичного інструментарію у діяльності сучасної організації. Визначення шляхів вдосконалення методів управління в сучасних організаціях. Вивчення зарубіжної практики використання методів управління в організації.
курсовая работа [501,6 K], добавлен 31.10.2022Теоретичні аспекти організаційно-розпорядчих методів управління підприємством. Сутність організаційно-ропорядчих методів та вплив на діяльність підприємства. Засоби правого впливу, та значення в процесі управління підприємством. Шляхи їх вдосконалення.
дипломная работа [131,4 K], добавлен 15.06.2008Мистецтво управління як основний фактор прийняття управлінських рішень. Сутність управлінського рішення та його роль в процесі управління. Загальна характеристика управління на основі кількісних і якісних методів. Способи прогнозування на підприємстві.
курсовая работа [644,9 K], добавлен 13.06.2011Поняття й сутність менеджменту на підприємстві, його місце в системі управління. Загальна характеристика соціально-психологічних методів управління на прикладі ВАТ "Луцьк-Фудз". Особливості використання даних методів в роботі старшого менеджера фірми.
курсовая работа [47,8 K], добавлен 13.10.2012Роль психологічних методів управління. Лубенський машинобудівний завод ВАТ "Комсомолець" як система управління, аналіз його господарської діяльності. Шляхи удосконалення психологічних методів для підвищення ефективної діяльності ВАТ "Комсомольця".
курсовая работа [675,7 K], добавлен 11.02.2011
