Децентралізація влади, що відбувається сьогодні в Україні, передбачає передачу повноважень і ресурсів у галузі освіти на місцевий рівень, тобто рівень об'єднаних територіальних громад (ОТГ). Утім до сьогодні, попри дію нового Закону України "Про освіту" [9], який набрав чинності 28 вересня 2017 року, для органів місцевого самоврядування залишається нагальною проблема налагодження ефективного освітнього менеджменту і мережевої взаємодії учасників освітньої діяльності, якісного сервісного обслуговування закладів освіти в умовах змін адміністративно-територіального устрою України.

Аналіз наукових досліджень і публікацій засвідчив, що останнім часом в Україні з'явилася низка теоретичних і науково-аналітичних напрацювань із даної тематики, представлених науковцями, методистами, працівниками органів місцевого самоврядування (О. Боднар, В. Сасюк, Л. Юрчук, Н. Клясен, М. Литвиненко, М. Набок, С. Пазюк, Р Шиян та ін.). Разом із тим, упровадження результатів наукових досліджень кращих освітянських практик дещо гальмується і не відповідає потребам сьогодення, що і зумовило появу даної статті.

Мета статті - проаналізувати законодавчу базу утворення сервісних структур із надання освітніх послуг навчальним закладам, консультативно-дорадчих та інших структурних підрозділів управлінь освіти з метою реалізації ними своїх повноважень, розкрити зміст, принципи і функції їх діяльності в умовах нової української школи.

Виклад основного матеріалу. В Україні на сьогодні вже утворено більше 705 (передбачається 1200) об'єднаних територіальних громад (ОТГ). Органи місцевого самоврядування практично всіх громад одночасно з отриманням управлінських повноважень та бюджетних преференцій повинні взяти на себе відповідальність за створення на місцевому рівні ефективного управління системою освіти в них [14]. Крім того, досі точаться гострі суперечки щодо формування ефективної системи менеджменту освіти, сервісного обслуговування установ і закладів освіти та надання їм освітніх послуг в умовах територіальних громад.

В. Бахрушин переконаний, що вирішення цих та інших нагальних управлінських проблем у галузі освіти неможливе в умовах жорсткої централізованої влади і підпорядкованості учасників освітньої діяльності. Про це також свідчить досвід проведення освітніх реформ у Польщі, Фінляндії, пострадянських країнах (Грузія, Естонія) та ін. [1].

У 2016 р., за рік до схвалення Верховною Радою нового Закону України "Про освіту", відділом проектного управління ДНУ "Інституту модернізації змісту освіти Міністерства освіти і науки (ІМЗО) (завідувач - Т.О. Пушкарьова) започатковано реалізацію науково-пошукового проекту "Організаційно-педагогічні засади сервісного обслуговування закладів освіти в умовах децентралізації управління освітою" (науковий керівник - О.С. Боднар). Учасниками проекту на допомогу органам місцевого самоврядування було розроблено проекти примірних положень "Про управління освіти", "Про сервісний Центр із надання освітніх послуг закладам освіти", інші нормативні документи, що пройшли громадське обговорення на сайті ІМЗО (https: // imzo.gov.ua/) і були розглянуті комісією з менеджменту освіти НМР МОН України у грудні 2017 року.

Проекти враховують норми і положення нового Закону України "Про освіту" (2017), який значно розширив автономію навчальних закладів (п.1, ст.23), керівники яких відтепер самостійно (без будь-якого зовнішнього втручання) здійснюють освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність (п.1, ст.26), визначають кадрову політику (п.3, ст.26); ліквідував районні інспекції, зборонив атестацію шкіл та передав відповідні функції державним органам. Таким чином, де-факто та де-юре на законодавчому рівні відбулося довгоочікуване розмежування повноважень працівників органів управління освітою (службовців) і методичної служби, "зруйновано" жорстко централізовану управлінську "вертикаль", від якої нам у спадок залишився лише психологічний феномен - синдром безумовної підпорядкованості, який, на наше глибоке переконання, ще тривалий час як рудимент віджилої системи освіти нагадуватиме про себе.

Право (а не обов'язок!) формування власної системи органів управління освіти законодавство покладає на сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх утворення) ради і жодним чином не зобов'язує і не забороняє їх реалізацію. Відтепер вирішення цих питань віднесено виключно до компетенції Рад як представницьких органів ОТГ [10].

Якщо в громаді орган управління освіти буде утворено, то відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" [8] він матиме статус:

1) окремого підрозділу (департамент, відділ) виконкому ОТГ;

2) структурного підрозділу (відділ, сектор, посадова особа) в структурі міжгалузевого комунального органу управління гуманітарної політики (освіти, охорони здоров'я, культури, фізичного виховання, молоді та спорту);

3) офісу уповноваженого виконкому (куратора) з питань освіти.

Із метою економії коштів та для спільного виконання повноважень, що належать до компетенції органів місцевого самоврядування, управління освіти відповідно до Закону України "Про співробітництво територіальних громад" може функціонувати у формі:

1) спільного органу (департамент, відділ), утвореного кількома ОТГ;

2) делегування однією з ОТГ органу управління освіти інших громад виконання одного чи кількох повноважень у галузі освіти з трансфертом відповідних ресурсів;

3) спільного фінансування (утримання) установ та організацій комунальної форми власності - інфра - структурних об'єктів гуманітарної сфери;

4) реалізації цільових проектів (за І.Г. Осадчим) [11];

5) агенції, комісії з питань освіти, культури, молоді та спорту.

менеджмент освіта освітня послуга

Управління освіти, зокрема й модифіковані, працюють за положенням і статутом, затвердженими виконкомом ради ОТГ, відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти, забезпечення якості та доступності освіти на відповідній території, здійснюють інші повноваження, передбачені законодавством України та/або установчими документами.

Із метою реалізації своїх повноважень управління освіти мають право утворювати одночасно із діючими методкабінетами, або замість них, нові структурні підрозділи, які не "керують" навчальними закладами, а створюють для їх діяльності належні умови [1].

Так, для забезпечення територіальної доступності повної загальної середньої освіти органи управління освіти місцевого самоврядування створюють опорні школи, їх філії, утримують у належному стані мережу закладів освіти; забезпечують підвезення учасників освітнього процесу до закладів освіти, створюють консультативні, дорадчі, допоміжні та інші структурні підрозділи.

Закон України "Про освіту" передбачає, що наукове і методичне забезпечення системи освіти здійснюють науково-методичні й методичні установи (кабінети, центри, заклади, організації), працівники яких надають різноманітні педагогічні та дорадчі послуги (п.1, ст.75).

Як відомо, методкабінети і методична служба перебувають нині в глибокій кризі, проте потребують не ліквідації, як дехто пропонує, а модернізації й утворення на їх базі оновлених структурних підрозділів, діяльність яких базується на принципах, спільних для дорадницької діяльності та методичної служби. Зокрема, йдеться про реорганізацію методкабінетів у сервісні центри, інші підрозділи з надання послуг установам і закладам освіти, які у взаємодії з територіальними органами Державної служби якості освіти (ДСЯО), асоціаціями, товариствами, громадськими об'єднаннями, фаховими організаціями, іншими стейкхолдерами (фізичними та юридичними особами, які мають легітимний інтерес у діяльності організації), надають допомогу суб'єктам освітньої діяльності у підвищенні якості освіти [9].

Сьогодні наявні приклади того, що окремі ОТГ відмовляються від деяких освітянських структур. Саме так вчинили Ради Воле-Баранецької громади Львівської області та Смирнівської - Чернігівської області, які, з огляду на місцеві умови та фінансову спроможність, відмовилися від послуг методкабінетів. Натомість організацію і проведення методичної роботи в громадах було покладено на уповноважену особу - куратора. Управління освіти громад уклали із Львівським та Запорізьким 011 IIІО угоди про співпрацю. Відтепер курсову перепідготовку, яку здійснюють сертифіковані тренери - керівники методоб'єднань, циклових предметних комісій, творчих груп під керівництвом працівників IIII10. вчителі проходять у межах громади. Завдяки цьому вдалося зекономити кошти, пришвидшити процес імплементації Закону України "Лро освіту" в частині щорічного підвищення кваліфікації кожним педагогічним працівником громади [12].

Ще один приклад - діяльність Тростянецької ОТГ Миколаївського району Львівської області. Влада цього району утворила сільський методкабінет і сільський відділ освіти, який, до речі, координує діяльність методкабінету. I це при тому, що в районі функціонують районний відділ освіти Миколаївської РДА і Миколаївський районний методкабінет. Погоджуватися із таким рішенням місцевої влади чи ні - питання неоднозначне, але здійснене воно в межах чинного законодавства і віднесено до компетентності територіальних органів Державної служби якості освіти (ДСЯО).

Висновки