Формування стратегії корпоративного управління в суб’єктах корпоративного підприємництва аграрного сектору економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Формування стратегії корпоративного управління в суб'єктах корпоративного підприємництва аграрного сектору економіки України

М.П. Ліщинський,

аспірант Національного університету біоресурсів і природокористування України

В статті розглянуто підхід щодо формування стратегії корпоративного управління, що спрямована на забезпечення розвитку та координування згідно зі змінами зовнішнього середовища, кон'юнктури ринку й необхідності забезпечення конкурентоспроможності на корпоративному підприємстві в цілому. Розкрито відмінності 2 типів стратегій корпоративних формувань (стратегії розширення та раціоналізації) за 3 етапами їх впровадження - організаційне проектування, реалізації стратегії та моніторинг інтеграційної діяльності.

Ключові слова: корпорація, корпоративне управління, стратегічне управління, стратегія корпоративного управління, тип стратегії, етап стратегії.

М.П. ЛИЩИНСКИЙ,

аспирант Национального университета биоресурсов і природопользования Украины

Формирование стратегии корпоративного управления в субъектах корпоративного предпринимательства аграрного сектора экономики Украины

В статье рассмотрен подход по формированию стратегии корпоративного управления, что направленный на обеспечение развития и координации согласно изменениям внешней среды, конъюнктуры рынка и необходимости обеспечения конкурентоспособности на корпоративном предприятии в целом. Дана характеристика различий 2-х типов стратегий корпоративных формирований (стратегии расширения и рационализации) по 3-м этапам их внедрения - организационное проектирование, реализация стратегии и мониторинг интеграционной деятельности.

Ключевые слова: корпорация, корпоративное управление, стратегическое управление, стратегия корпоративного управления, тип стратегии, этап стратегии.

M. LISHCHYNSKYI, graduate student

Formation of corporate management strategy in subjects

of corporate entrepreneurship of agricultural sector of

Ukrainian economy

The approach to the formation of a corporate management strategies is considered in the article, which is aimed at ensuring development and coordination in accordance with changes in the external environment, market conditions and the need to ensure competitiveness at the corporate enterprise as a whole. The differences between the two types of strategies of corporate formations (strategies of expansion and rationalization) are revealed by 3 stages of their implementation - organizational design, implementation of strategy and monitoring of integration activity.

Keywords: corporation, corporate management, strategic management, corporate management strategy, type of strategy, stage of strategy.

Постановка проблеми. Формування корпоративної стратегії підприємства є досить складним і тривалим процесом, оскільки з певної сукупності стратегічних альтернатив необхідно вибрати одну або декілька.

Корпоративне управління являє собою систему організаційно-правових, економічних і фінансових взаємовідносин усіх учасників товариства, що встановлює механізми, способи взаємодії зацікавлених сторін, за допомогою яких вони представляють у корпорації свої інтереси і взаємодіють з ним та між собою.

Для розробки дієвої стратегії розвитку корпорації необхідно забезпечити формування системи ефективного корпоративного управління, оскільки саме вона є вагомою складовою економічного зростання

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Проблемі формування стратегічного управління приділяється багато уваги. Серед найбільш значних досліджень, які висвітлюють ті чи інші аспекти теорії і практики впровадження стратегічного управління присвячені праці таких зарубіжних дослідників як І. Ансоффа, А. Демб, К. Мейера, та інших. Вагомий внесок у розвиток корпоративного та стратегічного управління зробили вітчизняні науковці В. Євтушевський, К. Ковальська, А. Козаченко, Т. Мостенська, М. Небава, З. Шершньова та інші. Однак, більш детально має бути досліджено питання побудови системи корпоративного управління в суб'єктах корпоративного підприємництва на основі переходу до стратегічних засад її розвитку.

Метою статті є визначення особливостей формування ефективної системи корпоративного управління в суб'єктах корпоративного підприємництва аграрного сектору на основі опрацювання стратегічних засад управління.

Виклад основного матеріалу. Корпорації в аграрному секторі можна представити як відкриту систему, до якої надходять із зовнішнього середовища фінансові, матеріальні, інформаційні, трудові ресурси. Вони є факторами зовнішнього оточення, тобто вхідними чинниками. Результатом входження цих чинників та 'їх обробки можуть бути певні товари, послуги, здійснені види робіт, готова продукція. Фактори макроекономічного середовища країни віддзеркалюють загальний економічний та фінансовий стан і тенденції, що притаманні цьому середовищу в певний момент часу. Серед факторів макроекономічного середовища можна виділити: загальний економічний і фінансовий стан держави, природні та кліматичні умови господарювання, модель фінансових відносин у суспільстві, організаційну та функціональну структуру фінансової системи, фінансові відносини корпорацій з організаціями виробничої інфраструктури; фінансові відносини аграрних компаній з державою щодо сплати податків, зборів, платежів; з фінансовими інституціями; рівень конкуренції у галузі. На функціонування корпорацій негативно впливають: трансформаційні економічні дисбаланси, політична нестабільність, недосконалість бюджетної, податкової, цінової, кредитної політики, інфляція, постійні зміни нормативно-правової бази, значні коливання курсу національної валюти тощо.

Сучасним інструментом управління компанією і умовах стрімкого розвитку ринкових відносин та постійних змін зовнішнього середовища є стратегічне управління.

Стратегія являє собою форму прояву управлінської діяльності, взаємозв'язку мети та способу її досягнення, її можна розглядати і як засіб для досягнення певних цілей. Дієва стратегія повинна ґрунтуватись на системному підході. Останній передбачає тісний взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх факторів життєдіяльності будь-якого організаційного формування, зовнішнього і внутрішнього середовищ; діалектичну єдність всіх підсистем як керуючої, так і керованої самостійних локальних систем. Це означає, що стратегія повинна охоплювати і зовнішнє середовище; безпосереднє виробництво; систему правління в цілому; маркетингову діяльність; фінанси організаційних формувань; організаційно-економічний механізм господарювання; робочу силу, кадри; загально- і внутрішньосистемні комунікації; загально- і внутрішньосистемні форми господарювання, розвитку відносин власності; виробничі і загальні функції управління та ін. [1, с. 210].

Появу нових методів, систем і підходів до управління стимулюють насамперед швидкі зміни зовнішнього середовища вітчизняних корпорацій. Якщо зовнішнє середовище практично стабільне, то немає особливої потреби займатися стратегічним менеджментом. Проте в наш час більшість українських підприємств працюють у дуже динамічному і важко передбачуваному оточенні, отже, потребують методів стратегічного менеджменту. Дуже важливе місце у процесі становлення стратегічного управління, і формування стратегії корпоративного управління зокрема, на підприємствах України посідає реформування відносин власності. Перш за все це стосується розвитку корпоративних відносин. Адже часто наявність розробленої, обґрунтованої стратегії виправдовує окремі управлінські рішення менеджерів, допомагає досягти згоди при розподілі прибутків підприємства. Для вирішення проблем становлення стратегічного менеджменту в акціонерних товариствах необхідно дослідити процеси становлення і функціонування вітчизняної моделі корпоративного управління [4, с. 98-99].

У цілому корпоративна стратегія дає відповідь на два ключових запитання [9, с. 186]:

які бізнес-напрямки буде включати портфель компанії, тобто куди будуть спрямовуватись ресурси корпорації (інвестиції, люди тощо);

яку роль буде відігравати корпоративний центр в управлінні бізнес-напрямами і яку ступінь самостійності буде мати кожний із цих напрямів.

Головними завданнями сучасного етапу розвитку аграрного сектору економіки є стабілізація і подальше нарощування обсягів виробництва продовольчих ресурсів, а на цій основі забезпечення оптимізації споживання харчових продуктів на душу населення, позбавлення залежності країни від імпортних поставок, створення сприятливих організаційно-економічних умов сільськогосподарським товаровиробникам, значного поліпшення соціального розвитку українського села. Для забезпечення ефективного розвитку аграрного сектору та конкурентоспроможності його продукції повинні функціонувати тільки такі організаційно-правові форми підприємницьких структур, які зможуть досягнути успіху як на національному, так і на світовому рівнях.

Особливо актуальним є питання формування системи корпоративного управління, здатної забезпечити міжнародну конкурентоспроможність аграрного корпоративного сектора і подальший розвиток інноваційної соціально орієнтованої української економіки. Дослідження сучасних проблем корпоративного управління, аналіз змін і напрямків вдосконалення систем корпоративного управління з урахуванням глобального контексту, а також оцінка можливості застосування передового зарубіжного досвіду у вітчизняній практиці набуває особливого значення.

Головним напрямом розвитку системи повинно бути обов'язкове запровадження та прийняття загальноприйнятих норм та правил управління діяльністю аграрних корпорацій. Стійке становище та ефективність діяльності корпорації значною мірою залежать від розбудови корпоративних відносин та ефективності взаємодії між учасниками цих відносин.

Створення ефективної системи корпоративного управління як у економічно розвинених країнах, так і в країнах з перехідною економікою вимагає розробки загальних міжнародних стандартів і правил, законодавчо закріплених та впроваджених в практику, які б гарантували потенційним інвесторам надійність капіталовкладень та дозволили отримати повну, ясну й об'єктивну картину про ефективність діяльності компаній, структуру власності, механізм і методи інвестування [7, с. 11].

На сьогодні, створення належної системи корпоративного управління в аграрному секторі економіки є актуальною проблемою, що передбачає адаптацію результатів світового досвіду до умов вітчизняної економіки та перебуває на етапі динамічної трансформації. Сучасна система корпоративного управління являє собою організаційну модель, за допомогою якої компанія представляє і захищає інтереси своїх учасників. Тип застосування моделі залежить від структури компанії, що існує в межах ринкової економіки, і відображає сам факт поділу функцій управління та володіння корпорацією [3, с. 7].

Рівень корпоративного управління є одним з ключових факторів, що обумовлює інвестиційний клімат, впливає на ефективність діяльності товариств, визначає ступінь захищеності прав інвесторів та врахування інтересів інших зацікавлених осіб.

Корпоративні структури постійно трансформуються та вдосконалюються відповідно до вимог мінливого зовнішнього середовища. Постійні еволюційні тенденції трансформації корпоративних структур шляхом консолідації акціонерного капіталу у великих корпораціях є закономірним явищем. Об'єктивною складовою цього процесу стали складні технологічні ланцюги виробництва, зумовлені процесами поглиблення поділу праці та глобалізації світового господарства, що вимагає реалізації на мікроекономічному рівні не лише стандартних функцій виробництва продукції, а й науково-дослідних і дослідно конструкторських робіт, а також маркетингу у відповідній сфері [10, с. 53].

Оскільки в Україні більшість корпоративних структур функціонують у вигляді акціонерних товариств тому основною 'їх перевагою є можливість проведення великомасштабного виробництва та зменшений ступеня його ризикованості.

В сучасних умовах акціонерна форма підприємництва виступає могутнім засобом побудови господарської системи, що базується на недержавних формах суспільної відповідальності. При цьому широке освоєння акціонерних форм сприяє утвердженню дійсно справедливого характеру привласнення засобів і результатів виробництва, а саме долається відчуженість від власності безпосередніх працівників підприємств.

Акціонерна організаційно-правова форма господарювання набула широкого поширення в аграрному секторі України, оскільки суттєво впливає на вирішення проблем, пов'язаних із забезпеченням сталого економічного зростання. Водночас потрібно враховувати, що сучасний економічний, соціально-політичний розвиток України відбувається в умовах зростання впливу інтеграційних процесів, що характерно до сучасного етапу розвитку світового господарства.

Корпоративні структури, будучи первинною ланкою економіки, відіграють роль соціально- економічної системи країни, завдяки їм досягається економічний, політичний та соціальний розвиток. Якщо корпоративну структуру розглядати як систему, то вона являє собою організовану сукупність елементів, взаємопов'язаних в певному порядку, в якому кожен елемент володіє різними властивостями, необхідними для її існування. Кожен елемент, виконуючи певні функції в процесі управління розвитком корпоративної структури, володіє додатковим потенціалом, враховуючи спільний ефект реалізації в рамках великого об'єднання різних елементів.

Основна мета, яка повинна бути досягнута - формування об'єднань, де самостійна діяльність структурних одиниць повинна поєднуватися з можливістю 'їх спільної діяльності і з рішенням єдиних цілей. Така система повинна бути стійкою, але в водночас мобільно змінювати стратегії діяльності заради динамічного розвитку та досягнення соціально-економічного ефекту

Говорячи про глобалізацію економіки, неможливо дати однозначну оцінку 'її наслідків, оскільки це складний і суперечливий процес. З одного боку, глобалізація полегшує процес взаємодії між економіками країн, створює умови для доступу до передових досягнень людства, забезпечує економію ресурсів, стимулює світовий прогрес. З іншого боку, вона має й негативні наслідки: закріплення периферійної моделі економіки, втрата країною своїх національних ресурсів. Також, глобалізація поширює конкурентну боротьбу на всіх учасників, в тому числі й на слабко розвинуті країни, що призводить до руйнування малого бізнесу, зниження рівня життя населення, в зв'язку з чим одна з декларованих цілей міжнародної політики - зробити позитивний ефект глобалізації доступним максимальній кількості країн, зменшивши при цьому негативні наслідки.

Процес глобалізаційного розвитку аграрного сектору економіки повинен базуватися на: створенні умов для розвитку агропромислового комплексу, інтенсифікації в сільському господарстві та раціональній державній фінансовій підтримці сільського господарства; поліпшенні доступу до ринків збуту та посиленні конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва шляхом зростання обсягів вітчизняних та іноземних інвестицій в агропромисловий комплекс при умові гармонізації чинного законодавства до норм і вимог світової організації торгівлі; покращенні соціальної сфери шляхом створення розвиненої інфраструктури на селі.

В період глобалізації для завоювання позицій на ринках в жорсткій конкурентній боротьбі Україна повинна в повній мірі використовувати об'єктивні переваги, якими вона володіє внаслідок свого географічного положення, територіальних та кліматичних особливостей. В аграрній сфері, зокрема, до таких переваг України слід віднести сприятливі кліматичні умови для ведення сільського господарства та родючі українські чорноземи. Крім того, значний земельний потенціал та традиційно екстенсивний шлях розвитку сільськогосподарського виробництва дозволяють без значних інвестиційних затрат організувати в Україні виробництво багатьох видів екологічно чистої сільськогосподарської продукції як для внутрішнього споживання, так і на експорт. Потреба в такій продукції в світі сьогодні дуже велика, в першу чергу в країнах, які в силу обмеженості природних ресурсів змушені використовувати все більш інтенсивні методи вирощування сільськогосподарських культур та розведення худоби [6 с. 70].

Діяльність корпорацій, яка спрямована на інтеграцію, здійснює реалізацію певних етапів виконання корпоративної стратегії.

Розробка стратегії управління корпораціями - складне і маловивчене питання, однак від його вирішення залежить економічний розвиток країни, оскільки основна частина виробництва здійснюється саме на підприємствах корпоративного типу. Характерні ознаки корпорацій дають змогу визначити корпоративне управління як систему організаційно-правових, економічних і фінансових взаємовідносин усіх учасників товариства, що встановлює механізми, способи взаємодії зацікавлених сторін, за допомогою яких вони представляють у корпорації свої інтереси і взаємодіють з ним та між собою. Суб'єкти внутрішньої системи корпоративного управління, як і зовнішні суб'єкти, мають складну систему інтересів, і її узгодження є основним завданням оптимізації корпоративного управління. Важливим питанням у цьому розумінні є співвідношення стратегій суб'єктів корпоративного управління та ступінь їх впливу на загальну корпоративну стратегію [5, с. 78]. корпоративний управління інтеграційний

Процес агропромислової інтеграції, розвивається шляхом створення агроформувань корпоративного типу, до складу яких можуть включаються аграрні, переробні й торговельні підприємства, успішне функціонування яких встановлюється досконалими економічними взаємовідносинами між ними. Головним чинником в системі відносин між учасниками полягає в дієвому механізмі розподілу прибутку від сумісної діяльності.

Отже, в загальному вигляді інтеграційну стратегію розвитку компанії до рівня інтегрованої корпоративної структури можна поділити на три етапи реалізації (див. рисунок).

Перший етап являє собою організаційне проектування, де приймається рішення про інтеграцію, розробляються стратегії, плануються процедури реалізації та ін.

Другий етап передбачає реалізацію стратегії, на підставі розроблених планів і заходів здійснюється процедура інтеграції. Змінюється організаційна структура компаній, що входять до складу корпорації, або самої корпорації, відбувається трансформація виробничих і управлінських зв'язків.

На третьому етапі моніторингу інтеграційної діяльності відбувається контроль і відслідковування функціонування перетвореної корпорації, підводяться підсумки і оцінюються результати виконаної роботи, наводиться економічна оцінка інтеграції.

При глобальних умовах господарювання, для суб'єктів господарювання в аграрному секторі економіки одним з найголовніших завдань є залучення інвестицій та інноваційних ресурсів, тому розвиток й функціонування інтегрованих об'єднань, які створені за участю фінансового, промислового та іноземного капіталу є найшвидшим шляхом виходу сільського господарства України на рівень найбільш розвинутих в аграрній сфері країн.

Глобалізація вносить певні особливості в механізм формування корпоративних відносин, які спрямовані на створення різного типу складних інтегрованих структур. В свою чергу внутрішні і зовнішні механізми корпоративних відносин трансформують економічне середовище, змінюють склад її учасників, характер виробничих, технологічних, фінансових та торговельних зв'язків. При цьому, крім основних факторів, що сприяють створенню корпоративних структур, таких як позитивна віддача від масштабу, консолідація капіталів, велике значення в умовах глобалізації набувають передумови, що пов'язані з трансформацією суспільного відтворення національної економіки. Підвищення ж ролі корпоративного ланки в регулюванні процесів трансформації всієї економіки і підвищення промислового зростання в усіх розвинених країнах, в тому числі й в аграрному секторі економіки України є визначальним фактором розвитку, що знайшло відображення і в системі суспільного відтворення нашої країни.

Вихідною позицією трансформування організаційних структур в економіці України має стати її інтеграція в європейську та світову економічні системи, яка супроводжуватиметься посиленням конкуренції вітчизняних та іноземних компаній. Особливо важливим є інтеграційне трансформування організаційної будови української економіки, спрямоване на посилення взаємодії її суб'єктів та на об'єднання їх ресурсів. Це відповідає прогресивним тенденціям організаційного розвитку світової економіки, які орієнтуються на нові принципи менеджменту, що передбачають посилення уваги до взаємозв'язку внутрішніх процесів у господарській організації зі змінами у зовнішньому середовищі [2, с. 347].

Важливим є дотримання національного законодавства країни, де функціонує корпорація. Ділова етика ґрунтується на законослухняній поведінці компанії і окремих учасників корпоративних відносин, на інформуванні органів правління корпорації і державних органів про протизаконні дії приватних і юридичних осіб, що мають пряме або непряме відношення до діяльності компанії.

Проблема управління фінансовими ресурсами підприємств аграрного сектору економіки є складною і багатогранною, оскільки підприємству необхідно забезпечувати разом із платоспроможністю і дохідність. Тому при їх формуванні і використанні підприємства повинні виконувати різні завдання з огляду на. існуючі суперечності між платоспроможністю і дохідністю: з одного боку, збільшувати обсяг фінансових ресурсів для забезпечення постійної платоспроможності підприємства, а з іншого - забезпечувати ефективність виробництва продукції і її конкурентоздатність шляхом їх раціонального використання. Таким чином, від ефективності управління фінансовими ресурсами залежить фінансовий стан підприємства і його становище в ринковому середовищі. Однією з важливих складових такої політики є дивідендна політика.

Дивідендна політика в стратегічному відношенні є важелем підвищення мотивування співробітників корпоративних формувань та інструментом залучення зовнішніх інвестицій. В контексті зазначеного важливим є упорядкування процесів формування та реалізації дивідендної політики в корпоративних формуваннях з таких основних питань [8, с. 576-577]:

Яку частину чистого прибутку варто виплачувати акціонерам цього року і яку частину реінвестувати з метою майбутнього зростання. При високому значенні дивідендного доходу звичайно спостерігається зростання ціни акції. Якщо товариство реінвестуватиме незначні кошти в активи, то можливості зростання будуть невеликі. Варто мати на увазі, що високі поточні дивіденди можуть визначати зростання ціни в короткостроковій перспективі, а майбутнє зростання і стабільність дивідендів можуть визначати зростання ціни акцій у перспективі.

Наскільки стабільною має бути дивідендна політика, як часто її можна міняти. Звичайно краще цінується варіант стабільної та передбачуваної дивідендної політики, без різких спадів.

В якій формі варто виплачувати акціонерам наявний у товаристві (після виплати всіх обов'язкових платежів) прибуток - грішми у вигляді дивідендів, додатковими акціями, шляхом викупу акцій за підвищеною ціною. Термін «дивіденд» звичайно використовується для позначення грошових виплат внаслідок розподілу частини чистого прибутку корпорації. Схеми інших форм виплат розглядаються як різновиди або частина дивідендної політики.

Які конкретні схеми виплати доходу акціонерам використати в межах чинного законодавства. Наприклад, чинним законодавством в Україні передбачена виплата дивідендів лише один раз на рік. Якщо дивідендною політикою передбачається викуп акцій в акціонерів, то якою має бути ціна?

Яке має бути співвідношення розміру дивідендів по простих і привілейованих акціях. Звичайно всі ці питання стосуються простих акцій, тому що по них можливі альтернативні форми виплати, але по привілейованих акціях також можливі певні нестандартні рішення (обумовлені при 'їх емісії).

Вибір оптимальних строків нарахування й виплати дивідендів, складання списків на нарахування дивідендів (дата закриття реєстру) тощо.

Сьогодні зрозуміло, що акціонерні товариства є специфічною формою підприємницької діяльності і мають створюватись у всіх галузях, де виникає необхідність, доцільність створення саме такої структури. Тому сьогодні першочергового значення набуває проблема підвищення ефективності 'їхнього господарювання через розвиток корпоративного управління і практики фінансово-господарської діяльності.

Підсумовуючи результати господарювання корпоративних структур слід зазначити необхідність впровадження в їх діяльність принципів соціально-економічної відповідальності. Дана вимога виходить із необхідності врахування інтересів суспільства. Корпоративні структури повинні брати на себе відповідальність за вплив на замовників, постачальників, працівників, акціонерів, місцевої спільноти та інших зацікавлених сторін соціальної сфери. Ці зобов'язання повинні виходити за межі встановленого законом норм дотримання законодавства та передбачати, що корпорації добровільно приймають додаткові заходи для підвищення якості життя працівників та їх сімей, а також місцевої громади та суспільства в цілому.

Висновки

Корпоративні підприємства в аграрному секторі повинні здійснювати свою діяльність так, щоб забезпечити: виробництво в достатній кількостях продукції і послуг, якість яких відповідатиме чинним нормам; дотримання прав працівників на безпечну працю при дотриманні соціальних гарантій, а також створення нових робочих місць; підвищення кваліфікації і навичок персоналу; захист навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів; підтримку зусиль влади в розвитку територій, де розміщуються виробничі потужності та допомога місцевим установам соціальної сфери; дотримання загальноприйнятих законодавчих та етичних норм ведення бізнесу.

Важливим є творче відношення до вибору стратегії розвитку корпоративного формування та порядку її впровадження. Двома основними стратегіями розвитку корпорацій є - розширення та раціоналізації. В свою чергу 'їх краще впроваджувати за 3-ма етапами ? організаційне проектування, реалізації стратегії та моніторинг інтеграційної діяльності.

Корпорація функціонує й розвивається як складний організм, ефективність діяльності якого напряму залежить не тільки від стратегій, чіткої організаційної побудови, а ще й визначається сильною культурою, особливим стилем, які сприяють досягненню й збереженню провідних позицій на ринку.

Список використаних джерел

Гудзинський О.Д. Менеджмент підприємницької діяльності: навч. посібник / О.Д. Гудзинський, С.М. Су- домир, Т.О. Гуренко; за заг. ред. О.Д. Гудзинського - К.: ІПК ДСЗУ, 2010. - 321 с.

Давиденко Н.М. Особливості корпоративного управління українськими акціонерними товариствами // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. - 2009 - №3. - с. 245-349.

Довгань Л.Є., Пастухова В.В., Савчук Л.М. Управління корпораціями: Монографія. - К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2004. - 236 с.

Євтушевський В.А. Корпоративне управління: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 406 с.

Євтушевський В.А., Ковальська К.В., Бутенко Н.В. Стратегія корпоративного управління - К.: Знання, 2007. - 287 с.

Жмудська І.Б. Формування конкурентних переваг корпоративного підприємництва в умовах членства України в СОТ на прикладі сільського господарства / І. Б. Жмудська // Агросвіт. - 2014. - №1 9.с. 67-72.

Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навчальний посібник. - X.: Еспада, 2003. - 688 с.

Кравченко Ю.Я. Ринок цінних паперів: Навч. посіб.

К.: Дакор, КНТ, 2008. - 664 с.

Мостенська Т.Л., Новак В.О., Луцький М.Г., Симоненко Ю.Г. Корпоративне управління: Підручник. - К.: Каравелла; Піча Ю.В., 2008. - 384 с.

Уманців Ю.М. Корпоративні структури у глобальному конкурентному просторі: Монографія / Уманців Ю.М. - К.: ННЦ ІАЕ, 2012. - 410 с.

Размещено на Allbest.ru