Документування роботи з резервом кадрів в органах місцевого самоврядування

Визначання кола повноважень сільського, селищного, міського голови. До них, зокрема, належать: забезпечення здійснення у межах, наданих законом, повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади, організація роботи рад та її виконавчого комітету; формування виконавчого комітету; скликання сесій рад [4; ст.42].

Повноваження районних і обласних рад складаються також із двох груп: з питань, які вирішуються цими радами виключно на їх пленарних засіданнях [4; ст.45]. (багато в чому аналогічні питанням, що вирішуються на пленарних засіданнях сільських, селищних і міських рад), та з повноважень, які делегуються районними та обласними радами відповідним місцевим державним адміністраціям [4; ст.44].

До них, зокрема, належать: підготовка і внесення на розгляд проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку районів і областей; забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку відповідної території; підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до проекту Державного бюджету України; сприяння інвестиційній діяльності на території району, області; залучення у порядку, встановленому законом, підприємств, що належать до комунальної власності, до участі в обслуговуванні населення відповідної території тощо.

Україна не лише визнає, а й гарантує місцеве самоврядування [1; ст.7].

Під гарантіями місцевого самоврядування слід розуміти комплекс заходів, за допомогою яких забезпечується реальне здійснення місцевого самоврядування територіальними громадами та органами місцевого самоврядування, а також захист права на місцеве самоврядування.

У науковій літературі розглядають певну систему гарантій місцевого самоврядування, серед яких можна виділити: загальні, які обумовлені особливостями соціально-політичного ладу, ступенем розвитку економіки, духовної сфери; конституційні, які визначаються у Конституції і присвячені безпосередньо принципам організації місцевого самоврядування; організаційно-правові, які забезпечують організаційну та правову автономію територіальних громад та органів місцевого самоврядування; фінансово-економічні, спрямовані на додержання фінансової та економічної самостійності місцевого самоврядування; міжнародно-правові, які декларовані у міжнародно-правових актах.

Права місцевого самоврядування, визначені в Конституції України, захищаються в судовому порядку. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняється у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (статті 144, 145). Також зазначається, що обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану [4; ст.31], що органи виконавчої влади, їхні посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування [4; ст.71].

У цих положеннях Закону та Конституції відтворені положення Хартії, відповідно до яких органи місцевого самоврядування повинні мати право на судовий захист для забезпечення вільного здійснення ними своїх повноважень і дотримання закріплених Конституцією принципів місцевого самоврядування [4; ст.6]., а також що будь-який адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування має бути призначений лише для контролю за дотриманням законності та конституційних принципів

[4; ст.8]. На жаль, у практиці державного будівництва суверенної України ще трапляються випадки втручання місцевих органів виконавчої влади та їх посадових осіб у законну діяльність органів місцевого самоврядування .

Важливою гарантією місцевого самоврядування є встановлена Законом обов'язковість актів і законних вимог органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень, для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Закон також встановлює, що зазначені вище юридичні та фізичні особи несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у разі невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень [4; ст.73].

Важливою гарантією місцевого самоврядування є також те, що його первинні суб'єкти - громади - не можуть бути примусово об'єднані або скасовані у зв'язку з удосконаленням державою первинної ланки адміністративно-територіального устрою.

Щодо органів та посадових осіб місцевого самоврядування, то їх повноваження також не можуть бути достроково припинені державними органами. У разі якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції чи законів України, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення їх рішень у відповідність законам, або ж сесія цієї ради не проводиться без поважних причин у встановлені законом строки чи рада не вирішує питань, віднесених до її відання, Верховна Рада України може призначити лише позачергові вибори до цієї ради. Законом встановлено, що питання про призначення таких позачергових виборів порушується відповідно сільським, селищним, міським головою, головою обласної, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, проте і в цьому випадку відповідна рада продовжує діяти до обрання нового складу цієї ради. Аналогічним чином вирішується питання про дострокові вибори сільського, селищного, міського голови в разі, якщо він порушує Конституцію та Закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення своїх повноважень. Слід зазначити, що при вирішенні питання Верховною Радою про призначення дострокових виборів ради або сільського, селищного, міського голови обов'язковою умовою є рішення суду про визнання їх актів незаконними, а також висновок відповідного комітету Верховної Ради України.

Важливою гарантією місцевого самоврядування в Україні є наявність відповідної системи законодавства про місцеве самоврядування, процес становлення якого ще триває. Вагоме значення тут мають закони про бюджетно-фінансову систему, адміністративно-територіальний устрій України, а також про адміністративно-територіальні утворення з особливим режимом функціонування, в яких також мають створюватись умови для розвитку місцевого самоврядування, оскільки воно визначається і гарантується Конституцією України. Відіграватимуть важливу роль також закони про місцеві референдуми та інші форми безпосереднього волевиявлення територіальних громад, про комунальну службу, про місцеві фінанси, про правовий режим комунальної власності та інші, проекти яких підготовлені та внесені на розгляд Верховної Ради України.

Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. [1,ч.2; ст.19]. Тому цілком виправдано, що статус місцевого самоврядування та його органів визначається саме законами. Проте чинний Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" відкриває шлях до розвитку власної нормотворчості територіальних громад. Йдеться про так зване статутне право. У цьому Законі зазначається, що з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах цього Закону може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста, який підлягає державній реєстрації в органах Міністерства юстиції України, а, отже, набуває правового характеру.

Найвразливішим місцем у системі гарантій місцевого самоврядування є забезпечення матеріально-фінансової автономії цього інституту і його органів. Сюди можна віднести: встановлення для місцевого самоврядування економічної основи: комунальної власності, майна, переданого в управління державними органами, іншої власності, а також фінансових ресурсів. При вирішенні цього питання слід виходити із необхідності закріплення принципів достатності економічних і фінансових ресурсів для кожної територіальної громади, самостійності використання власних коштів. Якщо їх недостатньо для реалізації повноважень територіальної громади, а також у разі зменшення ресурсів місцевого самоврядування, викликаного рішеннями органів державної влади, останні компенсують додаткові видатки місцевих органів, перерозподіляють кошти для забезпечення збалансованого розвитку органів місцевого самоврядування. А це - одна з важливих гарантій самостійності й незалежності місцевого самоврядування.

2.3 Компетенція органів місцевого самоврядування

Повноваження місцевого самоврядування -- це визначені і закріплені в Конституції, законах України та інших нормативно-правових актах права та обов'язки суб'єктів системи місцевого самоврядування, необхідні для реалізації завдань і функцій місцевого самоврядування на відповідній території.

Повноваження органів місцевого самоврядування закріплені у розділі 2 «Організаційно-правова основа місцевого самоврядування» Закону, який включає повноваження:

- сільських, селищних та міських рад (статті 25-26);

- виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (статті 27-41);

- сільського, селищного, міського голови (ст. 42);

- районних і обласних рад (статті 43-44) [1].

Крім перелічених повноважень, у згаданому розділі, у главі 5 «Порядок формування, організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування», визначаються: порядок формування рад (ст. 45); порядок підготовки і проведення сесій рад (ст. 46); організація роботи постійних комісій (ст. 47); тимчасових контрольних комісій рад (ст. 48); депутатів (ст. 49); секретаря сільської, селищної, міської ради (ст. 50); виконавчого комітету ради, його повноваження та організація роботи (статті 51-54); організація роботи відділів, управлінь та інших виконавчих органів рад (ст. 55); організація роботи голови відповідної ради (ст. 55), його заступника (ст. 56) та їх виконавчих апаратів (ст. 58), президії (колегії) районної, обласної ради (ст. 57); форми і зміст актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ст. 59 Закону).

Щодо змісту повноважень сільських, селищних, міських рад, то вони поділяються на загальну і виключну компетенцію цих рад [1].

У межах загальної компетенції сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати й вирішувати питання, віднесені Конституцією і Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до їхнього відання (ст. 25 Закону).

Виключною компетенцією цих рад є питання, що розглядаються лише на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської рад (ст. 26 Закону).

До кола цих питань, зокрема, належать: утворення і ліквідація постійних та інших комісій, виконавчого комітету, інших виконавчих органів рад; затвердження плану роботи ради; заслуховування звітів голови, постійних комісій, керівників виконавчих органів рад; розгляд запитів депутатів, прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування, затвердження місцевого бюджету та звіту про виконання бюджету тощо.

Повноваження виконавчих органів сільських і селищних рад поділяються на власні та делеговані повноваження у таких сферах: соціально-економічного та культурного розвитку, планування та обліку (ст. 27); в галузі бюджету, фінансів і цін (ст. 28); в сфері управління комунальною власністю (ст. 29); в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування (ст. 30); в галузі будівництва (ст. 31); у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту (ст. 32); у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища (ст. 33); у сфері соціального захисту населення (ст. 34); у галузі оборонної роботи (ст. 36); щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою (ст. 37); щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян (ст. 38); інші повноваження виконавчих органів рад [1].

Стаття 42 Закону визначає коло повноважень сільського, селищного, міського голови. До них, зокрема, належать: забезпечення здійснення у межах, наданих законом, повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади, організація роботи рад та її виконавчого комітету; формування виконавчого комітету; скликання сесій рад.

Повноваження районних і обласних рад складаються також з двох груп: з питань, які вирішуються цими радами виключно на їх пленарних засіданнях [4; ст.42] (багато в чому аналогічні питанням, що вирішуються на пленарних засіданнях сільських, селищних і міських рад), та з повноважень, які делегуються районними та обласними радами відповідним місцевим державним адміністраціям [4; ст.44].

До них, зокрема, належать: підготовка і внесення на розгляд проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку районів і областей; забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку відповідної території; підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до проекту Державного бюджету України; сприяння інвестиційній діяльності на території району, області; залучення у порядку, встановленому законом, підприємств, що належать до комунальної власності, до участі в обслуговуванні населення відповідної території тощо.

Місцеве самоврядування в Україні забезпечується низкою гарантій, які являють собою конституційно-правові засоби забезпечення організації і діяльності місцевого самоврядування. Гарантії -- найважливіша умова повного й ефективного здійснення органами місцевого самоврядування визначених законом їх завдань, функцій і повноважень.

Основоположні гарантії місцевого самоврядування викладено у Конституції України, інші -- у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Захист прав місцевого самоврядування в ряді випадків передбачається і галузевим законодавством. Зокрема, в суді розглядаються справи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які настає в разі невиконання рішень органів самоврядування [1, ст.145].

Органи місцевого самоврядування можуть також звертатися до суду з вимогами про визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування [4; ст.71].

В судовому порядку вирішуються майнові спори між органами місцевого самоврядування (це прерогатива арбітражних судів).

Органи місцевого самоврядування мають право оскаржити до суду відмову органу державної влади (в даному разі Міністерства юстиції або виконавчого комітету вищестоящої ради) зареєструвати положення (устав) про місцеве самоврядування.

Рішення органів місцевого самоврядування відповідно до ст. 144 Конституції України з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому порядку, з одночасним зверненням до суду.

До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки [1; ст.141].

Сільські, селищні, міські ради та ради районів міста мають свої виконавчі органи -- виконавчі комітети. Виконавчий комітет є юридичною особою. Він утворюється радою на строк її повноважень у складі голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради за посадоювходить також секретар відповідної ради. Кількісний та персональний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою за поданням її голови. Основними структурними підрозділами виконкому є відділи та управління.

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчі комітети можуть не створюватися. У цих випадках виконавчо-розпорядчі функції (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює голова ради одноособове.

Виконавчий комітет ради попередньо розглядає проекти місцевих програм соціального, економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень, що виносяться на розгляд відповідної ради; координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників; має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб. Виконавчий комітет здійснює також окремі повноваження, делеговані йому державою.

Перелічені повноваження належать до загальних повноважень виконавчого комітету. Крім них він має широке коло спеціальних повноважень в окремих напрямках його діяльності: в галузі планування та обліку, бюджету і фінансів, управління комунальною власністю, розвитку місцевого господарства, охорони навколишнього природного середовища, будівництва, житлового господарства, транспорту, зв'язку, соціального обслуговування тощо. Так, виконавчий комітет розробляє і подає на затвердження ради бюджет та звіт про його виконання; забезпечує виконання затверджених радою планів приватизації об'єктів комунальної власності; припиняє або обмежує господарську діяльність підприємств (об'єднань), організацій і установ різних форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону природного середовища; організовує місцеві ринки, сприяє розвитку всіх форм торгівлі; управляє підприємствами та організаціями транспорту і зв'язку, що належать до комунальної власності; реєструє право власності, право користування землею, підприємства, організації і установи, громадські формування; звертається до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування та ін.

Значними повноваженнями чинне законодавство наділяє голів сіл, селищ та міст. Вони обираються відповідною територіальною громадою строком на чотири роки і очолюють раду та її виконавчий комітет. Сільський, селищний, міський голова забезпечує здійснення наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів органів виконавчої влади; організовує роботу відповідної ради та її виконавчого
комітету, призначає на посаду та звільняє з посади керівників відділів, управлінь та інших структурних підрозділів ради, підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності і відповідних територіальних громад; скликає загальні збори громадян за місцемпроживання; представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з іншими державними та недержавними органами; звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств. установ і організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів; укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради; веде особистий прийом громадян та ін.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти такої форми приймають і виконавчі комітети ради. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю голосів депутатів від загального складу ради (крім деяких випадків, передбачених чинним законодавством). Рішення ради нормативно-правового характеру набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк уведення цих рішень у дію.

Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення [1; ст.142].



РОЗДІЛ 3. РОБОТА З РЕЗЕРВОМ КАДРІВ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

3.1 Значення формування кадрового резерву

Формування дійового інституту кадрового резерву державної служби та служби в органах місцевого самоврядування має велике значення в реалізації кар'єри державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, є необхідною умовою наступності в розвитку кадрового потенціалу і стабільності апарату органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Працівниками кадрових служб органів місцевого самоврядування щороку переглядаються та формуються списки осіб, які зараховуються до кадрового резерву на відповідні посади. Резерв кадрів створюється для зайняття посад і просування по службі в органах місцевого самоврядування.

На сьогодні нормами діючого законодавства встановлено, що кадровий резерв в органах місцевого самоврядування створюється для зайняття посад і просування по службі [1, ч.1; ст.19].

Фактично, окрім конкурсного відбору та стажування, кадровий резерв є одним із способів прийняття на службу в органи місцевого самоврядування.

Не зайвим буде нагадати, що Кабінетом Міністрів України 30.03.2015 р. до Верховної Ради України подано Законопроект № 2489, яким передбачається реформування служби в органах місцевого самоврядування. Законопроект № 2489 23.04.2015 р. прийнято в першому читанні.

Просування службовця місцевого самоврядування по службі здійснюється шляхом зайняття вищої посади за результатами конкурсу відповідно до запропонованого Закону.

Слід відзначити, що цим законопроектом не передбачено формування кадрового резерву в органах місцевого самоврядування. Просування службовця місцевого самоврядування по службі повинно буде відбуватися виключно на конкурсній основі.

Право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етичного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території (ст. 5 Закону України „Про службу в органах місцевого самоврядування").

На посади в органах місцевого самоврядування можуть бути призначені особи, які: й мають відповідну освіту і професійну підготовку та володіють державною мовою в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків.

Кадровий резерв державної служби створюється:

- для заміщення посад державних службовців і просування їх по службі (п. 1 Положення);

- з метою зарахування до кадрового резерву професійно підготовлених працівників, які успішно виконують службові обов'язки, виявляють ініціативу, володіють навичками роботи на комп'ютері, мають організаторські здібності, необхідні для виконання службових обов'язків.

Виділяють такі типи резерву:

-за видом діяльності - резерв розвитку і резерв функціонування;

-за часом призначення резервістів на посади - основний резерв і потенційний резерв.

Списки кадрового резерву готуються кадровими службами органів місцевого самоврядування.

Кадровий резерв складається терміном на один рік. Списки осіб, зарахованих до кадрового резерву, переглядаються та формуються щороку на наступний рік. При цьому склад кадрового резерву є динамічним, бо до нього протягом року можуть включатися нові особи та виключатися окремі працівники. Отже, в разі необхідності та за наявності вмотивованих причин до списку «резервістів» протягом року можуть вноситись відповідні зміни в порядку, який установлено для зарахування осіб до кадрового резерву.

Звертаємо увагу, що відповідальність за ефективну підготовку і використання кадрового резерву несе керівник органу місцевого самоврядування, тобто сільський, селищний, міський голова, голова районної, районної у місті, обласної ради перед відповідною радою.

3.2.порядок формування та підготовки кадрового резерву

Відповідно до п. 4 Типового порядку № 1386, працівниками кадрових служб органів місцевого самоврядування щороку в грудні переглядаються та формуються списки осіб, які зараховуються до кадрового резерву на відповідні посади.

Згідно зі ст. 16 Закону № 2493 та Типового порядку № 1386, кадровий резерв створюється для зайняття посад і просування по службі в органах місцевого самоврядування.

Формування кадрового резерву передбачає добір працівників, які мають професійні навички, що ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях і аналітичних здібностях, для прийняття та успішного виконання управлінських рішень, а також працівників, які спроможні запроваджувати демократичні цінності правової держави та громадянського суспільства, відстоювати права людини і громадянина (п. 1 Типового порядку № 1386).

Частиною 1 ст. 16 Закону № 2493 встановлено, що створення резерву відбувається за рішенням органу місцевого самоврядування та затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради.

Звертаємо увагу, що при організації роботи з кадровим резервом органи місцевого самоврядування мають використовувати у роботі Типовий порядок № 1386. Водночас слід зазначити, що відповідно до норм ст. 16 Закону № 2493 та п. 9 Типового порядку № 1386, в кожному органі місцевого самоврядування має бути визначено власний порядок формування та ведення кадрового резерву, затверджений відповідною радою.

Основні етапи формування резерву кадрів:

- аналіз необхідності резерву кадрів на найближчу (1-3 роки) і більш далеку (понад З роки) перспективу;

- визначення обов'язків і бажаних критеріїв до кандидатів на ту чи іншу керівну посаду;

- вивчення і добір кандидатів до складу резерву;

- формування, складання списку резерву кадрів та узгодження його з керівником;

- визначення і застосування різноманітних форм і методів роботи з особами, що зараховані до резерву;

- підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кандидатів;

- визначення готовності резерву керівних кадрів для призначення на посади.

Кадровий резерв формується:

-з керівників, заступників керівників організацій, підприємств і установ, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів;

-перспективних працівників органів державної влади та місцевого самоврядування;

- державних службовців, які підвищили кваліфікацію, пройшли стажування або за результатами атестації рекомендовані для роботи на більш високих посадах;

- найбільш підготовлених з професійного погляду і здібних випускників вищих навчальних закладів;

- осіб, які зараховані на навчання за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів державного управління в НАДУ при Президентові України та її регіональних інститутах. Джерелами резерву кадрів також є депутати Верховної Ради попередніх скликань, представники політичних партій, рухів, громадських організацій, депутати місцевих рад, інші категорії працівників.

Формуванням резерву кадрів займаються керівники і кадрові служби (служби управління персоналом) органів державної влади на основі річних,

трирічних і п'ятирічних перспективних планів роботи.

Кадровий резерв для І-ІП категорій державної служби формує Комісія з питань формування кадрового резерву на керівні посади державних службовців, утворена при Президентові України.

До кадрового резерву зараховуються особи, які виявили бажання зайняти посаду в органах місцевого самоврядування, мають відповідну кваліфікацію та освіту або здобувають її.

На посади в органах місцевого самоврядування кадровий резерв формується з:

-- посадових осіб місцевого самоврядування, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажування і рекомендовані атестаційною комісією на вищі посади;

-- державних службовців, які бажають перейти на службу в органи місцевого самоврядування;

-- спеціалістів виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, а також випускників вищих навчальних закладів відповідного профілю, у тому числі зарахованих на навчання за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів державного управління.

Зверніть увагу, що згідно з п. 3 Типового порядку № 1386, зарахування до кадрового резерву повинно проводитися за згодою особи, яка виявила бажання зайняти посаду в органах місцевого самоврядування. Як правило, це письмова заява, викладена у довільній формі. На практиці типовою помилкою та порушенням вимог Типового порядку № 1386 є відсутність відомості про згоду осіб, які зараховані до кадрового резерву.

Не забувайте також, що про зарахування до кадрового резерву повідомляється керівництво за місцем роботи такої особи.



Розрахунок кадрового резерву

Відповідно до п. 4 Типового порядку № 1386, на посади працівників органів місцевого самоврядування кадровий резерв формується з такого розрахунку:

Посади	Кількість осіб
на виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою або відповідною радою	не формується
на посади керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад та на посади керівників відділів, управлінь виконавчого апарату районної і обласної ради	не менше двох осіб
на посади спеціалістів відділів, управлінь та інших виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад та відділів, управлінь виконавчого апарату районної і обласної ради	не менше однієї особи з урахуванням фактичної потреби

Зверніть увагу, що на виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою або відповідною радою, згідно із Законом № 280/97, кадровий резерв не формується.

Слід відзначити, що типовою помилкою на практиці є невидання розпорядження керівника органу місцевого самоврядування про зарахування до кадрового резерву. Проте, нормами п. 5 Типового порядку № 1386 встановлено, що зарахування до кадрового резерву затверджується розпорядженням сільського, селищного, міського голови, голови районної, районної у місті, обласної ради. А у випадках, коли для призначення на посади, на які формується кадровий резерв, передбачається погодження кандидатур з відповідними органами виконавчої влади, зарахування до резерву проводиться після такого погодження.

3.3 Робота з особами, зарахованими до кадрового резерву

Із зарахованими до кадрового резерву особами повинна проводитися робота згідно із особистими річними планами, затвердженими керівниками виконавчих органів місцевого самоврядування, де передбачається:

1) вивчення і аналіз виконання законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, рішень органів місцевого самоврядування;

2) систематичне навчання шляхом самоосвіти;

3) участь у роботі семінарів, нарад, конференцій з проблем та питань діяльності органів місцевого самоврядування;

4) періодичне навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (у тому числі зарубіжних);

5) стажування протягом не більш як два місяці в органі місцевого самоврядування, до кадрового резерву якого зараховано працівника;

6) виконання обов'язків посадової особи, на посаду якої зараховано працівника до кадрового резерву;

7) залучення до розгляду відповідних питань, проведення перевірок, службових розслідувань;

8) участь у підготовці проектів актів законодавства, інших нормативних документів.

Слід відзначити, що типовою помилкою та порушенням вимог Типового порядку № 1386 на практиці є відсутність особистих планів роботи осіб, зарахованих до кадрового резерву.

У роботі з кадровим резервом необхідно забезпечити контроль за виконанням індивідуальних річних планів.

Згідно з п. 8 Типового порядку № 1386, в органах місцевого самоврядування покладення здійснення контролю за виконанням особистих річних планів осіб, зарахованих до кадрового резерву, відбувається залежно від посад, на які їх зараховано.

Контроль за виконанням особистих річних планів «резервістів»
на посади:	покладається на:
керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад	сільського, селищного, міського голову, голову районної у місті ради
керівників відділів і управлінь виконавчого апарату районної, обласної ради	голову районної, обласної ради
інші посади	керівників відділів, управлінь, інші виконавчі органи

Якщо відбулося зарахування до кадрового резерву на посади, робота на яких передбачає доступ до державної таємниці, то повинно розглянутися питання щодо оформлення в установленому порядку відповідного допуску особам, які його не мають (п. 6 Типового порядку № 1386).

Припинення перебування працівника у кадровому резерві

Відповідно до п. 13 Типового порядку № 1386, перебування працівника у кадровому резерві може припинитися:

- з його власної ініціативи;

- за вмотивованою пропозицією керівника управління, відділу, іншого виконавчого органу, виконавчого апарату, в якому він працює.

При цьому виключення із списків кадрового резерву оформлюється розпорядженням сільського, селищного, міського голови, голови районної, районної у місті, обласної ради.

Припустимо, працівника структурного підрозділу органу місцевого самоврядування, який був зарахований до кадрового резерву на посаду керівника цього структурного підрозділу, переведено на рівнозначну посаду до іншого структурного підрозділу в цьому ж органі місцевого самоврядування. Чи потрібно в такому випадку виключити цього працівника з кадрового резерву структурного підрозділу, де він працював, та чи необхідно зарахувати його до резерву у структурному підрозділі, куди перейшов працівник, та в який термін?

Враховуючи норми п. 13 Типового порядку № 1386, якщо сам працівник не ініціює питання виключення із списків кадрового резерву на вищу посаду у структурному підрозділі, де він працював, та відсутні пропозиції керівника цього структурного підрозділу щодо його виключення із списків у разі, наприклад, виявлення обставин, що перешкоджають працівникові перебувати у кадровому резерві, невідповідності цій посаді ділових якостей особи тощо, то потреби у виключенні із списків кадрового резерву переведеного до іншого структурного підрозділу працівника немає.

Щодо терміну, в який повинен бути зарахований до кадрового резерву на посаду у структурному підрозділі, куди перейшов працівник, то слід зазначити, що нормативними документами він не визначений. Переведена на нове місце роботи особа може бути включена до списків кадрового резерву у разі потреби та за її згодою протягом року або у грудні поточного року, під час формування чи перегляду таких списків. При цьому звертаємо увагу, що обмежень стосовно перебування однієї особи у кадровому резерві на декілька посад не визначено. Отже, одна й та ж особа може одночасно перебувати у списках кадрового резерву декількох структурних підрозділах органу місцевого самоврядування, а також в інших організаціях.

Відповідно до абз. 1 п. 11 Типового порядку № 1386, якщо посада в органах місцевого самоврядування, на яку до кадрового резерву зараховано працівника, стає вакантною, то він, за наявності рівних даних, має переважне право на її заміщення під час проведення конкурсу.

Також ст. 10 Закону № 2493 встановлено, що у разі необхідності, за згодою сторін, посадова особа місцевого самоврядування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду або посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору.

Просування по службі посадової особи місцевого самоврядування, зарахованої до кадрового резерву, згідно з абз. 2 п. 11 Типового порядку № 1386 може здійснюватися за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної, районної у місті, обласної ради поза конкурсом.

Крім того, нагадаємо, що згідно зі ст. 17 Закону № 2493 за результатами атестації посадових осіб органів місцевого самоврядування відповідно до висновку атестаційна комісія може запропонувати сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті, районної, обласної ради, зокрема, зарахувати посадову особу до кадрового резерву або призначити її на вищу посаду.

Результати атестації, а також щорічної оцінки виконання посадовими особами покладених на них завдань і обов'язків заносяться до особової справи посадової особи та розглядаються під час вирішення питань просування по службі, а також інших питань проходження служби (п. 19 Типового положення № 1440).

Не зайвим буде нагадати, що до кадрового резерву також може бути зарахована посадова особа органу місцевого самоврядування, яка успішно пройшла стажування на відповідній посаді.

Просування по державній службі здійснюється шляхом:

-зайняття більш високої посади;

- присвоєння державному службовцю більш, високого рангу.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про державну службу"державні службовці мають право брати участь у конкурсі на заміщення вакантної посади, а ті, які досягни найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву мають переважне право на просування по службі. Просування державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється в межах посад та рангів.

Законом України „Про державну службу" (ст. 25 і ст.26) встановлено класифікацію посад і рангів державних службовців.

Законом України „Про службу в органах місцевого самоврядування"

(ст. 14 і ст.15) встановлено класифікацію посад в органах місцевого самоврядування і ранги посадових осіб місцевого самоврядування.

У сфері державної служби і служби в органах місцевого самоврядування існує сім категорій і п'ятнадцять рангів.

Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації, результатів роботи.

При прийнятті на службу ранги присвоюються у межах відповідних посад.

Черговий ранг присвоюється за умови, якщо державний службовець або посадова особа місцевого самоврядування успішно відпрацювали на займаній посаді не менше як 2 роки.

За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю та посадовій особі місцевого самоврядування може бути присвоєно черговий ранг достроково у межах відповідної категорії посад.

За сумлінну працю при виході на пенсію державному службовцю та посадовій особі місцевого самоврядування може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.

Присвоєний ранг зберігається за державним службовцем та посадовою особою місцевого самоврядування і якщо вони призначені або обрані на посаду нижчої категорії чи залишили службу. Позбавлення присвоєного досвіду допускається лише за рішенням суду.

У трудовій книжці державного службовця та посадової особи місцевого самоврядування робиться запис про присвоєння, зміну чи позбавлення відповідного рангу.

Положення про ранги державних службовців затверджено

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р. № 658. Порядок віднесення посад органів місцевого самоврядування до відповідних категорій посад затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р. № 14.



ВИСНОВКИ

Працівниками кадрових служб органів місцевого самоврядування щороку переглядаються та формуються списки осіб, які зараховуються до кадрового резерву на відповідні посади

За рішенням органу місцевого самоврядування створюється кадровий резерв для зайняття посад і просування по службі, який затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради.

До кадрового резерву зараховуються особи, які виявили бажання зайняти посаду в органах місцевого самоврядування і мають відповідну кваліфікацію та освіту або здобувають її.

Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється згідно зі статтею 10 Закону України „Про службу в органах місцевого самоврядування".

Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Без конкурсного відбору, у разі необхідності, за згодою сторін, посадова особа місцевого самоврядування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду або посаду радника чи консультанта.

Право самостійно (без конкурсу) добирати та приймати патронатну службу (радників, помічників) мають голови районних, районних у містах, обласних рад, Київський обласній раді.

Громадяни України, які вперше приймаються (обираються) на службу в органи місцевого самоврядування складають присягу. Про складання присяги робиться запис у трудовій книжці.

Новообрані сільські, селищні, міські голови, голови районних, районних у місті рад та обласних рад складають Присягу на сесії відповідної ради (стаття 11 Закону України „Про службу в органах місцевого самоврядування"). За умов ринкової економіки, існуюча система територіальної організації влади неспроможна результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій, забезпечити якісний рівень надання громадських послуг населенню, що відповідав би європейським стандартам. Ця система виявилася нездатною до самовдосконалення і саморегуляції в умовах постійної трансформації економічної політичної систем.

У цілому сучасний стан місцевого та регіонального розвитку характеризується відсутністю належного матеріального, фінансового, кадрового та іншого ресурсного забезпечення, необхідного для виконання завдань і повноважень місцевого самоврядування, кризою житлово-комунального господарства, систем енерго-, паливо-, водозабезпечення і соціальної інфраструктури, поглибленням диспропорцій у соціально-економічному стані територіальних громад та регіонів, невирішеністю нагальних питань реформування системи адміністративно-територіального устрою України. Кожного року спостерігається нестача коштів місцевого самоврядування, бюджетна ж система України спрямована на підтримку не самодостатніх (тих, що володіють достатньою власною фінансовою базою), а дотаційних територіальних громад і регіонів, оскільки діє правило - чим більше коштів надходжень до місцевого бюджету поступає за рахунок внутрішніх джерел, тим більше вилучень слід чекати в наступному бюджетному році. І навпаки, чим менше таких надходжень, тим більше поступає до місцевого бюджету коштів з Державного бюджету України за рахунок міжбюджетних трансфертів з метою фінансового вирівнювання.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: закон України від 28 червня 1996 року № 254 к. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- С. 141. [Зміни внесено Законом України 2222 -- ІY 08.12.2004].

2. 4. Кодекс законів про працю України: закон Української РСР від 10 грудня 1971 року N 322 VIII (із змінами і доповненнями, внесеними указами Президії Верховної Ради Української РСР, законами Української РСР, законами України та Декретами Кабінету Міністрів України (з 1 січня 2010 року до цього Кодексу будуть внесені зміни згідно із Законом України від 19 травня 2009 року N 1343 VI).

3. Про службу в органах місцевого самоврядування: закон України від 07 червня 2001 р. № 2493 11 // Урядовий кур'єр. -- 2001. -- № 116. -- 4 липня.

4. Про місцеве самоврядування: закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, № 24, ст.170.

5. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: закон України від 30 жовтня 1997 р. / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. -- 1997. -- № 49. -- Ст. 299.

6. Кодекс законів про працю України: закон Української РСР від 10 грудня 1971 року N 322 VIII (із змінами і доповненнями, внесеними указами Президії Верховної Ради Української РСР, законами Української РСР, законами України та Декретами Кабінету Міністрів України (з 1 січня 2010 року до цього Кодексу будуть внесені зміни згідно із Законом України від 19 травня 2009 року N 1343 VI).

7. Про державну службу: закон України № 3723 ХІІ від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1993. -- № 52. -- С.490; 1995. -- № 34. -- С.268.

8. Про особисте селянське господарство: закон України від 15 травня 2003 року № 742 -- ІY -- Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. -- 2003. -- № 29. -- Ст.2342; 2006р. №1, Ст.18. [ Зміни внесено згідно із Законом України № 799 YІ від 25 грудня 2008 року].

9. Про статус депутатів місцевих рад: закон України від 11.07.2002 № 93-IV// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 40, ст.290.

10. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посіб. - К., 2007

11. Кампо В.К. Європейська модель місцевого самоврядування: проблеми і перспективи її реалізації в Україні // Українсько-Європейський журнал міжнародного та порівняльного права. - 2008.

12. Корнієнко М. Державна влада і місцеве самоврядування: актуальні проблеми теорії і практики // Українське право. - 200 Навч. посіб. - К., 2007.

13. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15.10.1985 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_036.

14. Батанов О.В. Відповідальність в місцевому самоврядуванні: деякі питання теорії // Правова держава: Щорічник наук, праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 13. - К., 2007.

15. - Журавський В.С, Серьогін В.О., Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник. -К., 2007.

16. Загорецька О.М. Інформаційні потреби працівників служб діловодства / О.М. Загорецька // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. -- № 11. -- 2008. -- С. 26-28.

17. . Пішеніна Т.І. Інформаційне забезпечення управління та реферування. / Т.І. Пішеніна, О.Ф. Шаповал. -- К .: Університет «Україна», 2007. -- 278 с.

18. Пилипенко П.Д. Трудове право України: навчальний посібник / П.Д.Пилипенко. -- К.: Істина, 2005. -- 208 с.

19. - Кампо В.А. Дві системи місцевої влади: взаємодія, а не протистояння // Місцеве самоврядування. - 2005.

20. . Документознавство та інформаційна діяльність: наука, освіта, практика: матеріали наукової конференції 18 квітня 2007р. / М.С.Слободяник (голов.ред.). -- К.: ДАКККіМ, 2008. -- 120 с. 209. Друкер Питер Ф. Задачи

21. Асеев Г.Г. Электронный документооборот: учебник / Г.Г. Асеев. -- К.: Кондор, 2007. -- 500 с.

22. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять: ДСТУ 2732:2004. -- На заміну ДСТУ 273294 ; Чинний від 28.05.2004. -- К.: Держстандарт України, 2005. -- 31с.

23. Інформація та документація. Керування документаційними процесами. Частина 1. Основні положення: ДСТУ 4423 1:2005: (ISO/TR 15481:2001. МОД). -- Чинний від 2007 04 01

24. Беспянська Г.В. Діловодство: навч. посібник для дистанційного навчання / Г.В. Беспянська / За наук. ред . доц. В.В. Бездрабко. -- К.: Університет «Україна», 2007. -- 469 с.

25. Збірник уніфікованих форм організаційнорозпорядчих документів / Держкомархів України. УНДІАСД; Уклад.: О. М. Загорецька, Л. В. Кузнєцова, С. Г. Кулешов. -- К., 2006. -- С. 29.

26. Інформаційний простір України: словник довідник законодавчих термінів, довідково -- навчальне видання / Автор -- укладач Я.О.Чепуренко /Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. -- К.: «Освіта України», 2008. -- 544с

27. Загорецька О.М. Про Національний стандарт на організаційно розпорядчу документацію / О.М. Загорецька // Студії з архівної справи та документознавства. -- 2005. -- №12 -- С. 46 48

28. Беспянська Г.В. Справочинство: навч. посібник для дистанційного нав чання / Г.В. Беспянська / За наук. редакцією доц. В.В. Бездрабко. -- К.: Університет «Україна», 2006. -- 489 с.

29. Герасимчук А.А. Соціологія: навч. посібник / А.А. Герасимчук, Ю.І.Пале ха, О.М. Шиян. -- К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2008. -- 173 с.

30. Кушнаренко Н.М. Новий етап інституалізації науки про документ / Н.М. Кушнаренко // Студії з архівної справи та документознавства. -- 2004, Т. 12. -- С.126 -130.

31. Документознавство та інформаційна діяльність: наука, освіта, практика: матеріали наукової конференції 18 квітня 2007р. / М.С.Слободяник (голов.ред.). -- К.: ДАКККіМ, 2008. -- 120 с.

32. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників: наказ Міністерства праці та соціальної політики Уккраїни від 29 грудня 2005 року № 375.

33. Друкер Питер Ф. Задачи менеджмента в ХХІ веке.: Пер. С англ..: учебное пособие / Питер Ф. Друкер. -- М.: Издательский дом «Вильямс», 2002. -272 с

34. Палеха Ю.І. Документаційне забезпечення управління: підручник / Ю.І Палеха -- К.: МАУП, 1997. -- 344с. 252. Палеха Ю.І. Етика ділових

35. Ломачинська І. М. Спеціальне діловодство: навч. посібник / І.М. Ломачинська, С.А. Лоскутова /за наук. редакцією проф. Т.Г. Горбаченко -- К.: Університет «Україна», 2007. -- 399 с.

36. Ліпінська А.В. Інформаційні ресурси в документознавстві: навч. посібник для дист. навчання / за наук. ред. акад. АПН України, д. пед. н., проф. Жалдека М.І. -- К.: Університет «Україна», 2007. -- 330 с

37. Молдованов М.І. Сучасний діловий документ: зразки найважливіших документів українською мовою / М.І. Молдованов, Г.М. Сидорова. -- К.: Техніка, 1999. -- 219 с.

38. Нагребельний В.П. Офіційний документ // Юридична енциклопедія / НАН України, Інститут держави і права ім.В.М.Корецького / В.П. Нагребельний Видавництво «Українська енциклопедія ім.М.П.Бажана. Т.4. -- К., 2002. -- С.376.