До питання організаційної структури управління інноваційно-педагогічною діяльністю у вищих навчальних закладах

Автором розкрито основні складові структури управління інноваційно- педагогічною діяльністю у вищих навчальних закладах. Виокремлено основні види організаційної структури управління у ВНЗ, що побудовані за класичним принципом, з-поміж яких: лінійна й функціональна організаційна структура управління. Доведено, що перспективними є організаційні структури управління, побудовані за дивізійним і матричним типами, оскільки тільки вони здатні адекватно й оперативно реагувати на зміни як у внутрішньому, так і у зовнішньому середовищі ВНЗ.

Ключові слова: інновація, управління, інноваційна діяльність, педагогічна діяльність, структура, складові, вищий навчальний заклад, рівні управління.

Автором раскрыты основные составляющие структуры управления инновационно-педагогической деятельностью в высших учебных заведениях. Выделены основные виды организационной структуры управления в вузах, построены по классическому принципу, среди которых: линейная и функциональная организационная структура управления. Доказано, что перспективными являются организационные структуры управления, построенные по дивизионным и матричным типами, поскольку только они способны адекватно и оперативно реагировать на изменения как во внутренней, так и во внешней среде вуза.

Ключевые слова: инновация, управления, инновационная деятельность, педагогическая деятельность, структура, составляющие, высшее учебное заведение, уровни управления.

In the article the writer covers the main components of the governance structure of management innovation and teaching activities in higher education. It is proved that promising are institutional management structure, built on the divisional and matrix types, because they are able to adequately and promptly respond to changes in the internal and external environment of the university.

The majority of foreign authors consider the innovation activity to be one of the most important aspects of modern school's work on the way of development which is characterized by succession and stages. Innovation activity is one of the priority trends of the state economic policy. The main bearers of innovation ability of the nation are higher educational establishments which are fulfilling the tasks of innovation activity intensification.

Key words: innovation, management innovation activities, teaching structure, components, higher education institution, management levels.

Постановка проблеми

дивізійний організаційний адаптивний управління

Сьогодні важливу роль у практичній діяльності керівників вищих навчальних закладів (ВНЗ) відіграють дослідження чинної системи управління, що особливо актуально у діяльності ВНЗ.

Для ефективного управління необхідно визначити виконавця для реалізації управлінських функцій, тобто побудувати організаційну структуру управління інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З метою здійснення процесу управління необхідно визначити відповідальних за виконання управлінських функцій, тобто має бути побудована організаційна структура управління інноваційно-педагогічною діяльністю ВНЗ.

Визначення поняття «управління» знайшло відображення у працях науковців, з-поміж яких: Л. М. Ващенко, О. С. Віханський, Н. П. Волкова, Д. М. Гвішиані, А. Маслоу, В. С. Пикельна, В. М. Шепель, В. А. Якунін [1-8].

Основам управління соціальними системами присвячено праці В. Г. Афанасьева, А. І. Берга, А. М. Омарова, Ф. І. Хміля, П. В. Худоминського, В. Г. Щекина [9-14].

Досліджуючи питання менеджменту, науковці А. Г. Поршнев, З. П. Румянцева, Н. А. Соломатина пропонують таке визначення терміна «структура управління організацією» - «це упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, що перебувають між собою в стійких відносинах, які забезпечують їх функціонування й розвиток як єдиного цілого. Елементами структури є окремі працівники, служби та інші ланки апарату управління, а відносини між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні та вертикальні. У межах структури управління протікає управлінський процес (рух інформації й прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені задачі й функції управління, а отже - права й відповідальність за їх виконання. З цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу й кооперації управлінської діяльності, у межах якої відбувається процес управління, спрямований на досягнення намічених цілей менеджменту» [15, с. 111].

Метою статті є обґрунтування організаційної структури управління інноваційно-педагогічної діяльності управління у ВНЗ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Організаційна структура управління як багатоаспектне поняття охоплює систему цілей і їхній розподіл між різними ланцюгами управління; склад підрозділів, що перебувають у певних зв'язках і відношеннях між собою; розподіл завдань і функцій за окремими ланками; розподіл відповідальності, повноважень і прав в освітньому закладі.

Важливими елементами структури управління є комунікації, потоки інформації й документообіг. Організаційна структура - це система поведінки, це люди та групи, що постійно вступають у різні взаємовідносини для вирішення загальних завдань.

Останнім часом, застосовані у вищій освіті методи побудови організаційних структур відрізнялися нормативним характером, недостатньою різноманітністю, гіпертрофованим використанням типових рішень, що призводило до механічного перенесення, застосованих у минулому, організаційних форм у нові умови. Нерідко, структури управління повторювали однакові схеми і набір функцій в освітніх закладах, що є різними: за якісним і кількісним складом студентів, педагогів; за рівнем професійної підготовки і стилем діяльності керівного ланцюга ВНЗ, за особливостями зовнішньої соціокультурної ситуації тощо. З наукової точки зору вузького тлумачення набули вихідні чинники формування структур: чисельність персоналу замість цілей організації; постійний набір органів замість зміни їхнього складу і комбінації в різних умовах; наполягання на виконанні незмінних функцій (з перевагою контрольних). Усе це призвело до відриву управління від змінних завдань, від таких функцій, як аналіз і прогнозування змін зовнішнього середовища й соціального замовлення на освіту, діагностика потреб і можливостей ВНЗ, координація окремих інноваційних процесів, стимулювання інноваційної діяльності тощо.

На думку І. Ф. Ігропуло [16], ці перетворення будуть не реалізованими доти, доки не виникне впевненість у тому, що для цього існують серйозні причини, що породили їхню необхідність.

Зазначимо деякі із них:

- незадовільне функціонування ВНЗ, що виявляється у зниженні якості підготовки фахівців, у неповному задоволенні освітніх потреб студентів, у відсутності необхідних умов для особистісного і професійного росту науково-педагогічних працівників, у низькому рівні розвитку організаційної культури освітнього закладу;

- відсутність орієнтації на перспективу. У загальній структурі органів управління відчутна недостатність підрозділів і фахівців, що займаються розвитком інновацій;

- розбіжність з організаційних питань. Свідченням чого є нехтування між наявними цілями і функціями різних суб'єктів управління (ректора, проректорів, деканів, завідувачів кафедр) і конкретним формулюванням їхніх функціональних обов'язків;

- зміна технологій управління. Наукові досягнення у галузі управління починають впливати на організаційні структури й процеси (використання інформаційних технологій в управлінні, використання методів проектування в освіті). Виникають нові посади і функціональні підрозділи в освітніх закладах (служба моніторингу якості освіти, соціологічна служба тощо). Проте нерідко створення нових підрозділів і посад без необхідного обґрунтування, визначення їхніх функцій ускладнює їхнє входження до загальної організаційної структури управління освітнього закладу й потребує їхньої коригування.

Таким чином, структура управління інноваціями є частиною організаційної структури ВНЗ і здебільшого визначена тією роллю, яку вона виконує. У теорії менеджменту розрізняють механічні та органічні (адаптивні) організаційні структури [17 ,с. 108-109].

Механічні класичні організаційні структури мають низку визначень, з-поміж яких:

Класична (традиційна) організація - це організація, в основу якої покладені лінійні зв'язки, вона має вигляд вертикальної пірамідальної конструкції, у неї тісний зв'язок з різними формальностями й традиціями.

В. С. Пікельна зазначає, що класичні (традиційні) організації управління ВНЗ характеризуються високим ступенем розподілу праці, розвиненою ієрархією управління, численними нормами та правилами поведінки [19].

До основних видів організаційної структури управління ВНЗ, що побудовані за класичним принципом належать: лінійна й функціональна організаційна структура управління [20].

Головною особливістю лінійної організаційної структури управління є винятково лінійні зв'язки, що мають переваги й недоліки.

Перевагами лінійної організаційної структури управління є:

- чітке розмежування відповідальності і компетенції;

- простий контроль;

- оперативні форми прийняття рішень;

- прості ієрархічні комунікації;

- персоніфікована відповідальність.

- Недоліками лінійної організаційної структури управління є:

- високі професійні вимоги до керівників;

- складні комунікації між виконавцям;

- низький рівень спеціалізації керівників;

- яскраво виражений авторитарний стиль керівництва;

- перевантаження керівника.

Функціональна організаційна структура управління має неформальні зв'язки на рівні структурних блоків. Перевагами даної структури є:

- зняття більшої частини навантаження з вищого рівня управління;

- стимулювання розвитку неформальних зв'язків на рівні структурних блоків;

- зменшення потреби у фахівцях широкого профілю;

- підвищення якості підготовки фахівців;

- можливість створення подструктур.

- До недоліків системи можна віднести:

- ускладнення зв'язків у ВНЗ;

- велика кількість нових інформаційних каналів;

- можливість перенесення відповідальності за помилки на співробітників інших підрозділів;

- ускладнення координації діяльності ВНЗ;

- тенденції до надмірної централізації.

Таким чином, аналіз наукових джерел [21-26] дозволяє стверджувати, що такі структури можуть добре працювати тільки в режимі функціонування за умови стабільної ситуації в зовнішньому середовищі.

Проаналізувавши науково-педагогічну літературу [27-30], можна зробити висновок про те, що органічні (адаптивні) організаційні структури управління можуть швидко адаптуватися до змінних зовнішніх і внутрішніх умов існування організації.

Для них характерна розмитість ієрархії управління, невелика кількість рівнів управління, гнучкість структури влади, слабке чи помірне використання формальних правил і процедур, децентралізація прийняття рішень, відповідальність у діяльності.

Адаптивні структури управління мають такі ознаки: рішення приймаються під час обговорення; найважливіші інтегруючі чинники - місія й стратегія розвитку організації; творчий підхід до роботи ґрунтується на зв'язку між діяльністю кожного індивіда й призначенням; розподіл роботи між співробітниками зумовлюється не їхніми посадами, а характером вирішуваних проблем; має місце постійна готовність до проведення й організації прогресивних змін.

Існує два основні види таких структур: дивізійні та матричні. Основний принцип, що лежить в основі будь-якої дивізійної структури управління полягає в поділі всієї структури на дивізіони.

Дивізіон - це великий структурний підрозділ ВНЗ, що має необмежену самостійність завдяки тому, що об'єднує всі необхідні служби [31].

Отже, дивізійна організаційна структура управління ВНЗ передбачає певну самостійність підрозділів в організації діяльності. Дозволяє оперативно здійснювати зміни у певних підрозділах. Така модель управління забезпечує більш тісну взаємодію зі споживачами й прискорює реакцію на зміни зовнішнього середовища.

Необхідно зазначити, що іноді дивізіони набувають форми філіалів, хоча вони є складовими частинами одного цілого.

Перевагами дивізійної організаційної структури є:

- наявність тенденцій до децентралізації; високий ступінь самостійності дивізіонів (інститутів, факультетів);

- розвантаження базової ланки управління;

- високий ступінь конкурентоспроможності в умовах сучасного ринку.

- Недоліками дивізійної організаційної структури є:

- поява дублюючих функцій у дивізіонах;

- ослаблення зв'язків між співробітниками різних дивізіонів;

- часткова втрата контролю над діяльністю дивізіонів;

- відсутність єдиного підходу щодо управління різними дивізіонами ректором.

Аналіз наукової літератури [31-33] дозволяє зробити висновок, що в останні десятиліття розвинулася матрична організаційна структура управління.

Матрична організаційна структура управління - широка мережа горизонтальних зв'язків, численні перетини яких із вертикальними створені у результаті взаємодії керівників проектів із керівниками функціональних підрозділів. Ця модель управління базується на принципі подвійного підпорядкування виконавців. За такої організації керівник проекту взаємодіє із членами проектної групи і працівниками функціональних відділів, що підпорядковуються йому тимчасово і з обмеженого кола питань.

А.А. Харин [34] залежно від чуттєвості методів управління до інновацій виокремлює такі технологічні схеми управління:

- функціональна - кожен керівник має право давати вказівки з питань, що належать до його компетенції;

- лінійно-функціональна - побудова і спеціалізація управлінського процесу здійснюється за функціональними підсистемами ВНЗ. В інноваційній діяльності така модель ефективна за умови рівномірних змін у всіх структурних підрозділах;

- лінійно-штабна - аналогічна попередній, передбачає функціональний розподіл управління у штабних службах. Основним завданням керівників є координація діяльності координаційних служб. Переваги лінійно-штабної структури управління: зниження завантаження лінійних керівників, підвищення якості підготовки рішень через залучення фахівців, поліпшення горизонтальної координації, баланс штабного і лінійного керівництва, а з-поміж її недоліків: збільшення штату за рахунок штабних структур, небезпеку конфліктів лінійних і штабних структур, складність вертикальних комунікацій, нечіткість процедур прийняття рішень.

- програмно-цільова - базується на комплексному управлінні всієї системи у цілому, як єдиним об'єктом, орієнтованим на окрему ціль.

- матрично-штабна - відображає всі види керівництва і забезпечує всебічну координацію діяльності між ними, зберігаючи єдність розпорядництва й контролю на вищому рівні.

Найбільш поширеною моделлю управління ВНЗ є вертикальна чотирирівнева структура управління.

I рівень - ректорат, вчена рада, науково-методична рада.

II рівень - загальні відділи ВНЗ

III рівень - факультети ВНЗ.

IV рівень - кафедри ВНЗ.

Рис. 1. Чотирирівнева структура управління ВНЗ