Бажання України інтегруватися у світову ринкову економіку пов'язане зі зростанням інвестиційно-інноваційної активності в усіх сферах народного господарства, і особливо в гірничодобувній промисловості та її гірничо-металургійному кластері. Інноваційно-інвестиційний розвиток гірничодобувної промисловості - це глибинний стратегічний процес, в якому завдання результативного використання природних ресурсів тісно пов'язане з генеруванням нових знань та ідей, технологічним освоєнням наукових відкриттів, винаходів, ноу-хау та розробок, впровадження інновацій та інноваційних проектів. Цей активний процес також пов'язаний з постійним пошуком потенційних інвесторів, результативним використанням фінансових ресурсів, залученням додаткових джерел фінансування реструктуризації гірничодобувної промисловості. Необхідною умовою при цьому є вирішення питання удосконалення економічного регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності в гірничодобувній промисловості з метою забезпечення формування стійкого розвитку виробництва продукції для гірничодобувної галузі, адаптованої до ринкових умов та досягнення лідируючих позицій серед інших промислових кластерів України.

Таким чином, актуальність досліджень по даній темі обумовлена особливою значимістю розробки конкретних шляхів стабілізації і підвищення ефективності функціонування публічних акціонерних товариств Групи "Метінвест", пошуку альтернативних напрямків інноваційного розвитку і активізації інвестиційно-інноваційної діяльності як важливої складової економічного механізму гірничодобувної промисловості. Крім того, особливої актуальності набувають дослідження адаптивної сутності процесу розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності з врахуванням експортної ринкової орієнтації підприємств гірничодобувної промисловості України.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Питання визначення розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності, стратегії інноваційного розвитку, використання показників оцінювання інвестиційно-інноваційної діяльності, управління інноваційною стратегією розвитку досліджували І.О. Бланк, С.М. Іляшенко, колективи авторів під керівництвом О. Є. Кузь - міна, Л.І. Федулової, методологічні та методичні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку вітчизняної економіки та підприємств експортно-орієнтованих галузей віддзеркаленні у фундаментальній роботі колективу авторів інституту економіки прогнозування НАН України під керівництвом В.М. Гейця, В.П. Семиноженка, Б. Є. Кваснюка. Питанням інтелектуального управління інноваційною діяльністю галузей та корпоративних підприємств на базі ERP - систем присвячені праці Н.М. Абдікеєва. Т.П. Данько, А.Д. Кісельова, автоматизації інвестиційних проектів присвячена робота С.Е. Зелінського.

Незважаючи на достатню кількість публікацій в царині інвестиційно-інноваційної діяльності, питання управління цим складним процесом в гірничодобувній промисловості практично не дослідженні. Як правило, інновації і інвестиції розглядаються як самостійні невзаємопов'язані категорії. Багато питань залишаються недостатньо вивченими, а саме: взаємозв'язок чинників оцінки рівня ефективності інвестиційно-інноваційної діяльності, методики прийняття рішень щодо активізації інвестиційної діяльності на різних рівнях інтелектуального управління підприємствами гірничодобувної промисловості. Крім цього, необхідно врахувати, що інвестиційні рішення повинні бути збалансовані на усіх етапах стратегії інноваційного розвитку галузі.

Усе вище перераховане обумовлює актуальність наукових положень статті, присвяченої методичним і практичним аспектам розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності гірничодобувної промисловості України.

Метою статті є розробка теоретико-методичних основ розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності в гірничодобувній промисловості з використанням стратегічного управління інвестиційними ресурсами вітчизняних підприємств в умовах інноваційного розвитку.

Виклад основного матеріалу

Незважаючи на проголошення інвестиційної моделі розвитку вітчизняної економіки, сучасний стан інвестиційних процесів критичний. На сьогодні в Україні існує величезний розрив між потенціалом виробництва та можливостями його фінансування, що обумовлено дестимулюючим впливом цілого ряду чинників, які формують інвестиційний клімат в державі. Відтак при річному зростанні ВВП на 18,5% та промислового виробництва на 11,2% відбувається стагнація інвестиційних процесів - у 2010-2011 посткризових роках не вдалося забезпечити інвестування економіки навіть на рівні кризового періоду.

Дослідивши стан вітчизняної економіки, ми зробили висновки, що обсяги вкладених в неї інвестиційних ресурсів значно нижчі за потребу. Так, згідно з оцінкою С. Онишка, лише для підтримки наявних виробництв у робочому стані Україні потрібно не менше $100 млрд. В. Г еєць підрахував, що для підтримки сучасного рівня фондооснащеності українських підприємств необхідно щорічно вкладати від $20 млрд.

Стратегія інноваційного розвитку регіонів за своєю сутністю є стратегією мезорівня, тобто проміжною між макро- і мікроінноваційними стратегіями, будучи своєрідною сполучною ланкою між макроекономічною стратегією на регіональному рівні і державною політикою розвитку регіонів.

Можна виділити основні складові механізму інноваційного розвитку регіону, які включають організаційний, економічний та фінансовий розвиток, що у свою чергу забезпечує адаптацію інновацій до ринкових умов [5].

В умовах стратегічної спрямованості України на інноваційний тип розвитку адаптація підприємств до нових умов ринкової економіки та її активне реформування тісно пов'язані з інноваціями як рушійною силою економічного зростання.

Однією з найбільш важливих функціональних стратегій у сучасних умовах функціонування підприємств різних галузей є інноваційна. Не є виключенням і гірничорудна промисловість України, яка представлена багатьма провідними підприємствами, що складають значну частку експортного потенціалу України. Інноваційна стратегія - один із засобів досягнення цілей підприємства, що відрізняється від інших засобів своєю новизною, насамперед, для даного підприємства і, можливо, для галузі, ринка, споживачів. Інноваційна стратегія підпорядковується загальній стратегії підприємства. Вона задає цілі інноваційної діяльності, вибір засобів їх досягнення та джерела залучення цих засобів. На залізорудних підприємствах Кривбасу до основних цілей інноваційної діяльності належать:

1) реалізація інноваційної моделі розвитку, створення нового високоефективного обладнання та технологій, що забезпечують виробництво конкурентоспроможної продукції;

2) створення та впровадження нових, ефективних ресурсозберігаючих технологій світового рівня. Для досягнення цих цілей у межах інноваційних стратегій підприємств гірничорудної підгалузі до важливих завдань, які потребують негайного вирішення, належать: зниження вологи у концентраті з метою поліпшення його металургійних властивостей, зниження логістичних витрат та наскрізних витрат паливно-енергетичних ресурсів у металургійному виробництві; виробництво концентрату з окислених кварцитів; оптимізація розвитку залізорудних кар'єрів гірничо-збагачувальних комбінатів Кривбасу щодо підтримки їх потужності за рахунок розширення циклічно-поточних технологій (ЦПТ); впровадження нових методів збагачення бідних кускових руд підземного видобутку; впровадження комбінованого способу розробки залізорудних родовищ; впровадження комплексних екологічних заходів; підвищення ефективності впровадження інноваційних заходів у гірничорудній підгалузі за рахунок формування циклу інноваційної діяльності на підприємствах та підвищення кваліфікації персоналу.

Інноваційні стратегії реалізуються у межах загальної стратегії розвитку гірничорудних підприємств, яка спрямована на подальше зростання обсягів виробництва та продажів залізорудної продукції (концентрата, агломерата, обкотишів).

Ураховуючи зарубіжний досвід, регіональна інноваційна політика України має здійснюватися через розроблення та впровадження інноваційних програм і стратегій та передбачати серед іншого:

- заходи щодо сприяння кооперації та взаємодії різноманітних суспільних інститутів у здійсненні інновацій;

- створення за рахунок бюджетних коштів регіональних інноваційних структур;

- стимулювання інновацій шляхом розміщення в технопарках чи на підприємствах, при вищих навчальних закладах бізнес-інкубаторів за рахунок коштів місцевих бюджетів;

- сприяння кадровому забезпеченню інноваційних підприємств шляхом організації тренінгів, семінарів, стажування тощо [5].

Реалізація пропонованих заходів щодо впровадження ефективної інноваційної політики неможлива без фінансової підтримки, а саме інвестицій у розвиток країни в цілому та її окремих регіонів.

Проаналізувавши динаміку інвестицій в основний капітал України за період з 2005 по 2013 рік, ми виявили, що позитивна тенденція зберігалася лише до 2008 року. Однак з 2008 року внаслідок настання фінансово-економічної кризи відбувся спад прогресії величини інвестування. Скоро чення інвестицій в основний капітал своєю чергою послабило індикатор інвестиційної безпеки країни (визначається як відношення інвестицій в основний капітал до ВВП), який і раніше (окрім 2007 року) не перевищував свого граничного значення - 25%. А це свідчить про недостатній стан модернізації економіки та технічного переозброєння виробничої сфери країни (табл.1, рис.1,2).

Здійснивши структурний аналіз інвестиційної діяльності в розрізі галузей, ми виявили, що надто високою була частка фінансово-посередницьких секторів. Основними сферами вкладення інвестицій упродовж 2005-2013 років стали: промисловість (питома вага інвестицій у цю галузь перевищувала 35%), діяльність транспорту і зв'язку (16,1%), операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям (16,8%). Менше приваблювали інвесторів рибальство, рибництво (0,03%) та освіта (0,9%). Низькою була інвестиційна активність у сільському господарстві (6,3%) і будівництві (4,5%), які є пріоритетними для України.

Важливим джерелом фінансування інвестицій в основний капітал є власні кошти підприємств та організацій, що формуються з прибутку й амортизаційних відрахувань. Протягом 2005-2013 років обсяг інвестиційних коштів даного джерела в Україні збільшився на 13,7%, проте їхня частка у загальній структурі фінансування практично не змінилася. Оскільки обсяги власних коштів підприємств зменшитись у зв'язку з інфляційними процесами, слід приділити увагу таким запобіжним заходам, як, наприклад, здешевлення кредитів, а також залучення інвесторів, що сприятиме збільшенню частки запозичених коштів у загальній структурі фінансування (табл.2).

Рисунок 1. Інвестиції країн світу в основний капітал у % до ВВП [9]

Таблиця 1. Показники інвестиційної безпеки України у 2005-2013 роках

Таблиця 2. Укрупнена структура джерел інвестування в основний капітал вітчизняних підприємств у 2005-2013

Одним із механізмів реалізації державної науково-технологічної та інноваційної політики (крім зазначених раніше) є програмно-цільовий метод управління, ефективність якого підтверджена світовою практикою. Державна підтримка цільових програм різного рівня має визначатись їх органічним зв'язком із системою державних науково-технологічних та інноваційних пріоритетів, уся ієрархія яких має ґрунтуватися на глибоких прогнозно-аналітичних дослідженнях та релевантному інформаційному забезпеченні [4].

Для структурної трансформації економіки відповідно до вимог інноваційної моделі необхідно, насамперед, створити нову структуру державного замовлення. Слід домогтися, щоб високотехнологічна інноваційна продукція посіла в ньому чільне місце, а також доцільно запровадити окреме державне замовлення на інноваційну продукцію (табл.3).

З огляду на зазначене в табл.4 серед стримуючих чинників інноваційного розвитку підприємств вагоме місце посідає недостатня кількість та різноманітність джерел фінансування, серед яких головним джерелом фінансування інноваційної діяльності підприємств України є кошти самих підприємств. Це не дає змогу суб'єктам господарювання реалізовувати ефективну інноваційну політику, тому важливим завданням є пошук та залучення фінансових ресурсів в інноваційний сектор, приділивши особливу увагу при цьому підприємствам гірничо-збагачувального комплексу.

Таблиця 3. Структура бюджетних витрат на науку (у відсотках від загальної суми бюджетних витрат на наукові дослідження і розробки, 2010-2013 роки) [8]

Таблиця 4. Чинники, що сприяють або стримують інноваційний розвиток підприємств України

Таблиця 5. Рух коштів від інвестиційної діяльності ПАТ "ПівдГЗК" у 2011-2013 роках

Таблиця 6. Динаміка власних внутрішніх джерел інвестиційних ресурсів ПАТ "ПівдГЗК" у 2011-2013 роках

Південний гірничо-збагачувальний комбінат - перше підприємство в країнах СНД, яке побудоване для видобутку й збагачення залізних магнетитових кварцитів з отриманням залізорудного концентрату й доменного агломерату. Комбінат був побудований в досить зжаті строки. 30.05.1952 було затверджено проектне завдання, а вже 27.07.1955 була виготовлена перша тонна концентрату, що вважається днем народження Південного гірничо-збагачувального комбінату. В результаті реконструкції й технічного переозброєння "ПівдГЗК" до 1980 року досягнув виробничих потужностей по видобутку сирої руди 35,5 млн. т, агломерату 8,3 млн. т, на рівні яких працював до 1990 року.

Проаналізуємо рух коштів ПАТ "ПівдГЗК" від інвестиційної діяльності у 2011-2013 роках (табл.5).

Дані табл.5 свідчать про те, що на ПАТ "ПівдГЗК" у 2011-2013 роках рух коштів від операційної діяльності значно скоротився у 2012 році у порівнянні з 2011 роком на 42,22%, проте у 2013 році спостерігається збільшення даного показника на 31,13%. Загалом за досліджуваний період чистий рух коштів від операційної діяльності скорочено на 24,24%.

У 2011 році підприємство має нестачу коштів від інвестиційної діяльності у розмірі 346 934 тис. грн. Ситуація покращується у 2012 році, проте у 2013 році чистий рух грошових коштів від інвестиційної діяльності скорочено на 19,54% в порівнянні з попереднім роком.

Дані табл.6 свідчать про те, що основними власними джерелами інвестиційних ресурсів ПАТ "ПівдГЗК" є нерозподілений прибуток, та відрахування до амортизаційного фонду.

Протягом досліджуваного періоду нерозподілений прибуток мав позитивну тенденцію до збільшення і за три роки загалом його збільшено на 65,17%, також зростала і його частка в загальному обсязі інвестиційних ресурсів підприємства, за три роки вона збільшилась на 3,88%.

Обернена ситуація спостерігається в розмірах амортизаційних відрахувань, які скорочено за досліджуваний період на 21,46%, їхня частка в загальному обсязі скоротилася на 3,88%.

Висновки