Формалізація підходів до управління потенціалом конкурентоспроможності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формалізація підходів до управління потенціалом конкурентоспроможності підприємства

Постановка проблеми. Процеси розвитку потенціалу конкурентоспроможності, їх методологічне обґрунтування та практична реалізація набувають все більшого значення в період інформаційного суспільства та інноваційної економіки, ключовим конкурентними перевагами яких є володіння знаннями та інформацією, інноваційний прогрес, енергозбереження.

Аналіз наукових досліджень та публікацій. Методологічною основою управління конкурентоспроможністю підприємства є концептуальні положення сучасної економічної та управлінської теорії, зокрема ключові положення теорії ринку, теорії конкуренції та конкурентних переваг, концепції стратегічного управління, сучасної управлінської парадигми, а також базові принципи та прикладні інструменти, напрацьовані в рамках сучасних управлінських підходів. Проблеми управління конкурентоспроможністю потенціалу підприємств розглядаються в працях зарубіжних і вітчизняних вчених: А.Є. Воронкової [1], Краснокутської Н.С. [2], В. Диканя [3], Є.Х.Р. Фатхутдінова [4], В. Шинкаренка [5], Кваско А.В. [6] та ін.

Виділення невирішеної проблеми та мети дослідження. Наявні наукові дослідження в теорії управління конкурентоспроможністю не достатньо розкривають взаємовплив процесів розвитку економічного потенціалу підприємства на його конкурентоспроможності у зовнішньому середовищі. Таким чином виникає потреба в удосконаленні теоретичного забезпечення процесів і формалізації систем розвитку потенціалу конкурентоспроможності.

Викладення основного матеріалу дослідження. Процес управління потенціалом конкурентоспроможності підприємства не обмежується тільки трансформацією системи в новий бажаний стан, оскільки в подальшому виникає необхідність у створенні умов для підтримки потрібної якості, тобто систематичного приведення до нього при відхиленнях. Тому управління - це така постійна, систематична послідовність дій суб'єкта, обумовлена впливом на об'єкт управління, результатом якої є утримання останнього в заданому стані і його цілеспрямоване, ефективне функціонування в конкурентному середовищі.

Для забезпечення процесу управління необхідно дотримання наступних умов:

1. Керуюча і керована системи пов'язуються причинно-наслідковими залежностями;

2. Підсистемі повинна бути задана мета управління;

3. Керуюча підсистема повинна бути здатна сприймати інформацію про стан об'єкта управління, результати його діяльності, зміни навколишнього середовища; своєчасно виробляти керуючі впливи і передавати їх об'єкту управління;

4. Об'єкт управління має бути здатним сприймати управляючі дії і виконувати дії, що відповідають їх змісту [7].

На сьогодні стратегічною метою управління потенціалом є забезпечення ефективності розвитку підприємства в конкурентних умовах інноваційно-інформаційного середовища. На основі узагальнення зарубіжного та вітчизняного досвіду пропонуємо узагальнити методологічні основи управління потенціалом і розвитком (рис. 1).

Управління конкурентоспроможністю підприємства - складна наукова проблема, вирішення якої пов'язано з удосконаленням всієї системи управління підприємством, із здійсненням специфічної діяльності із збереження, розвитку та нарощування конкурентних переваг, зі створенням системи обліку, аналізу і контролю діяльності конкурентів, з розробки та реалізації стратегії конкуренції підприємства.

З метою формалізації основних тенденцій в управлінні потенціалом та конкурентоспроможністю, а такої їх ролі у розвитку підприємства, розглянемо загальні методичні засади при описі систем та процесів.

Сучасна концепція управління конкурентоспроможністю підприємства ґрунтується на використанні базових положень науки управління, відповідно до яких основними елементами системи управління є мета, об'єкт і суб'єкт, методологія та принципи, процес та функції управління. Метою управління конкурентоспроможністю підприємства є забезпечення життєздатності та сталого функціонування підприємства за будь-яких економічних, політичних, соціальних та інших змін у його зовнішньому середовищі. Об'єктом управління конкурентоспроможністю підприємства є рівень конкурентоспроможності, необхідний і достатній для забезпечення життєдіяльності підприємства як суб'єкта економічної конкуренції. Суб'єктами управління конкурентоспроможністю підприємства топ-менеджмент підприємства, що належать до скоординованої системи управління підприємством та бере участь у розробці й реалізації управлінських рішень у сфері управління конкурентоспроможністю підприємства.

Методологічною основою управління конкурентоспроможністю підприємства є концептуальні положення сучасної економічної та управлінської теорії, зокрема ключові положення теорії ринку, теорії конкуренції та конкурентних переваг, концепції стратегічного управління, сучасної управлінської парадигми, а також базові принципи та прикладні інструменти, напрацьовані в рамках сучасних управлінських підходів процесного, системного, ситуаційного.

Методами управління конкурентоспроможністю можуть бути методи, які використовуються в менеджменті: організаційно-розпорядчі (розпорядження, конкретні вказівки, рішення за центрами виникнення проблем, оперативні, нормативні, централізовані методи); економічні (стимулювання інтересів, загальні правила, важелями в них є ціни, кредити, нормативи, самостійності у прийнятті рішень, довготривалі за термінами виконання); соціально-психологічні (лідерство, особливості особистості, корпоративності і сприятливого психологічного клімату).

З позиції процесного підходу управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою процес реалізації певної сукупності управлінських функцій - повне встановлення, планування, організації, мотивації та контролю діяльності з формування конкурентних переваг та забезпечення життєдіяльності підприємства як суб'єкта економічної діяльності. Розглянуті підходи до визначення етапів процесу управління конкурентоспроможністю дозволило автору сформувати чотири основні етапи управління формуванням потенціалу конкурентоспроможності у внутрішньому середовищі підприємства.

Потенціал конкурентоспроможності підприємства характеризується достатньою гнучкістю та вмінням адаптуватися до змін зовнішніх і внутрішніх економічних умов, а також є віддзеркаленням успіху (невдач) усіх підрозділів діяльності підприємства. Таким чином процес управління ним є динамічний, а ефективність його реалізації ґрунтується на достовірності та якості інформації, гнучкості методів прогнозування та інноваційності управління.

Для системного управління конкурентоспроможністю ключовим моментом є коректний вибір об'єкта управління, в якості якого можна виділити конкурентний потенціал. Саме складність внутрішньої структури потенціалу зумовлює невизначеність, непередбачуваність поведінки підприємства. У такій системі ніколи не можливо передбачити в який з можливих станів вона перейде [4].

На думку Лужецького А.І., найбільш ефективним підходом до управління конкурентним потенціалом є системний підхід, який вважається одним із головних напрямків методології спеціального наукового пізнання та соціальної практики. Його мета і завдання полягають у дослідженнях певних об'єктів як складних систем. Він сприяє формуванню відповідного адекватного формулювання суті досліджуваних проблем у конкретних науках і вибору ефективних шляхів їх вирішення [7].

Методологічна специфіка системного підходу полягає в тому, що метою дослідження є вивчення закономірностей і механізмів утворення складного об'єкта з певних складових. При цьому особлива увага звертається на різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв'язків системи, на процес (процедуру) об'єднання основних понять у єдину теоретичну картину, що дає змогу виявити сутність цілісності системи. Управління з позиції системного підходу - це створення або зміна організації в процесі її функціонування та розвитку за допомогою впливу на елементи і зв'язку, а також реалізацію самих зв'язків Організація системи управління буде висловлювати упорядкованість цілей, завдань, функцій і зв'язків між її елементами, а також порядок і методи отримання, переробки і передачі інформації, основою якої є збереження організаційної структури управління підприємством [7].

Кожна підсистема управління характеризується своїми факторами, параметрами та показниками, впливаючи на які можливо досягнути головної цілі управління - підвищення рівня конкурентоспроможності. Головною метою системного управління потенціалом конкурентоспроможності є забезпечення інтегрального показника конкурентоспроможності або утримання на визначеному рівні кожного з елементів потенціалу конкурентоспроможності. Важливим моментом є забезпечення оптимального, збалансованого функціонування елементів всіх підсистем. Тільки в цьому випадку можливе забезпечення синергетичного ефекту, досягнення та відтворення стійких конкурентних переваг всієї системи. В спрощеній інтерпретації управління конкурентоспроможністю можливо ототожнити з підтримкою стійкого економічного стану системи та запасу потенціалу конкурентоспроможності на допустимому рівні [8].

Для системного управління потенціалом конкурентоспроможності ключовим моментом є опис суб'єкта та об'єкта управління, в якості якого виділяється потенціал конкурентоспроможності.

Аналіз інформації та прогнозування щодо напрямів розвитку конкурентах переваг та потенціалу потенціалу (організаційна структура, структура управління, організаційна взаємодія суб'єктів за спільними інтересами, організаційні форми господарювання, форми організації, структура функції), конкурентоспроможність комунікаційних зв'язків (з постачальниками, інвесторами, споживачами, контактними аудиторіями), конкурентоспроможність системи менеджменту (механізмів управління, етапів керівництва, здатність формувати і використовувати можливості, передбачати ритми і своєчасно реагувати на зміни, розвиток і забезпечення підсистем менеджменту, стратегічної спрямованості управлінської діяльності).

Система управління потенціалом конкурентоспроможності чітко визначає напрямки управлінського впливу на безпосередньо процес формування компетенцій, конкурентоспроможності та конкурентних переваг (рис. 4). В якості вхідних потоків виступають очікування та запити споживачів, які створюють забезпечуючу підсистему управління, а результатом взаємодії керуючої та керованої підсистем постає задоволеність споживачів продукцією.

Формування системи управління потенціалом конкурентоспроможності повинне відбуватися з урахуванням головної мети підприємства. На сьогоднішньому етапі економічного розвитку такою метою є задоволення споживчих потреб при максимальній ефективності реалізації потенціалу розвитку підприємства, що передбачає вміння знаходити вірне рішення та досягати узгодженості під час продажу продукту. Запропонована система управління к потенціалом конкурентоспроможності підприємства дозволяє вчасно враховувати і реагувати на зміни у зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства і тим самим забезпечити високий рівень його адаптивності до динамічних умов середовища; систематизувати вхідні і вихідні інформаційні потоки по циклах і контурах управління; оперативно використовувати отриману інформацію в системі управління. Для дотримання цієї умови, а отже і конкурентоспроможності, підприємство повинне мати дві характеристики: наявність якостей, необхідних для організації досягнення цілей підприємства (наявність ресурсів: капіталу, технологій, персоналу, інформації), та наявність певної системи управління діяльністю.

Висновки та пропозиції. Отже, на думку автора, управління потенціалом конкурентоспроможності підприємства необхідно розуміти як процес формування внутрішніх і використання зовнішніх потенційних можливостей, спрямований на створення конкурентних переваг за рахунок ефективного використання ресурсів і реалізації нарощеної конкурентоспроможності за умов гнучкого, динамічного та ефективного розвитку підприємства з накопиченням резервів та зростанням вартості бізнесу. Управління кадровим потенціалом має спрямовуватись на нарощування конкурентоспроможності внутрішнього потенціалу підприємства та конкурентних переваг у зовнішньому середовищі. Узагальнення теорій управління розвитком економічних система дозволив автору формалізувати процесний та системний підходи до управління потенціалом конкурентоспроможності підприємства. Подальші дослідження мають спрямовуватись на розробку методичного забезпечення та інструментарію практичної реалізації теорії управління потенціалом конкурентоспроможності підприємства в динамічних умовах розвитку сучасних економічних систем.

Література

управління конкурентоспроможність ринок

1. Воронкова А.Э. Стратегическое управление конкурентоспособным потенциалом предприятия: диагностика и организация: монография / А.Э. Воронкова. - Луганск: Изд-во Восточно-украинского национального ун-та, 2000. - 315 с.

2. Краснокутська Н.С. Потенціал підриємства: Формування та оцінка: навч. посіб. / Н.С. Красно - кутська. - К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 352 с.

3. Дикань В.Л. Забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств в умовах міжнародних транспортних коридорів: моногр. / В.Л. Дикань, М. І. Данько, Н.В. Якименко - Харків: Укр - ДАЗТ, 2008. - 170 с

4. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление - М.: ИНФРА - М, 2000. - 312 с.

5. Шинкаренко В.Г. Управление конкурентоспособностью предприятия: Монография - Х.: ХНА - ДУ, 2003. - 186 с.

6. Кваско А.В. Формування конкурентоспроможного потенціалу підприємства // Інтелект ХХІ - 2013, - №1/2 - С. 114-121. Лужецький А.І. Ідентифікація поняття «конкурентний потенціал підприємства» та підходи до його управління // Інноваційна економіка. - №8'2013 [46]. - С. 125-128

7. Гриньов А.В. Концептуальні засади системного управління конкурентним потенціалом машинобудівного підприємства // Энергосбережение энергетика энергоаудит - №6 (112) 2013. - С. 54-57

Размещено на Allbest.ru