Методи обліку витрат у фінансовому менеджменті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

Контрольна робота з навчальної дисципліни

«Фінансовий менеджмент»

Київ - 2015



1. Функції фінансового менеджменту та їх значення

Основні мета і завдання фінансового менеджменту реалізуються через його функції. Умовно функції фінансового менеджменту класифікуються залежно від його об'єкта і суб'єкта (рис. 1).

Рис. 1.Класифікація функцій фінансового менеджменту

Функції суб'єкта фінансового менеджменту -- види управлінської діяльності, спрямовані на досягнення цілей та вирішення завдань фінансового управління підприємства.

Функція планування у фінансовому менеджменті є основою прийняття фінансових рішень. З одного боку, фінансове планування -- комплекс заходів з розробки планових завдань і їх реалізації на практиці, з іншого -- діяльність із формування і затвердження фінансових планів за основними напрямами фінансової діяльності підприємства. В основу фінансового планування покладено розроблену фінансову стратегію підприємства, що конкретизується на кожному етапі його розвитку.

Прогнозування у фінансовому менеджменті -- розроблення можливих напрямів фінансової діяльності підприємства на тривалу перспективу, прогнозу змін його фінансового стану. Якщо мета планування -- втілити у життя заплановані заходи, то для прогнозування характерним є передбачення відповідних змін фінансового розвитку підприємства.

Організація полягає у створенні органів управління, побудові структури апарату управління, підрозділів фінансової служби, встановленні взаємозв'язків між ними, розподілі обов'язків і повноважень. Координація у фінансовому менеджменті -- узгодженість робіт усіх ланок системи управління, апарату управління і фахівців, єдність відносин між ними.

Регулювання у фінансовому менеджменті охоплює комплекс поточних заходів, що забезпечують фінансову стійкість підприємства в разі виникнення відхилення фактичних результатів від планових завдань, заданих параметрів, норм і нормативів.

Мотивація як функція фінансового менеджменту передбачає спонукання і стимулювання працівників фінансової служби до ефективної та продуктивної роботи з метою виконання поставлених завдань фінансового розвитку підприємства.

Контроль у фінансовому менеджменті -- це перевірка організації фінансової роботи та виконання фінансових планів, виявлення відхилень від плану та своєчасне внесення корективів.

Контрольна функція фінансового менеджменту реалізується за такими напрямами:

-- контроль за формуванням фінансових ресурсів в обсязі, достатньому для задоволення потреб соціально-економічного розвитку підприємства;

-- контроль за ефективним і раціональним використанням фінансових ресурсів підприємства;

-- контроль за рівнем самофінансування, платоспроможності й рентабельності підприємства.

Залежно від об'єкта фінансового менеджменту розрізняють такі його функції.

1. Управління капіталом. Реалізація цієї функції фінансового менеджменту відбувається у процесі визначення загальної потреби у капіталі для фінансування активів підприємства; оптимізації структури капіталу з метою забезпечення ефективного його використання; розроблення комплексу заходів з рефінансування капіталу у найефективніші види активів.

2. Управління активами, відповідно до якого розраховується реальна потреба в окремих активах із врахуванням запланованих обсягів операційної діяльності підприємства, визначаються розмір і оптимальний їх склад з позиції раціонального використання, забезпечення ліквідності та ефективності.

3. Управління грошовими потоками. Фінансовий менеджмент виконує таку функцію при формуванні вхідних і вихідних потоків грошових коштів, їх синхронізації за обсягом і в часі з метою забезпечення фінансової рівноваги підприємства.

4. Управління інвестиціями. Функціональними завданнями такого управління е формування важливих напрямів інвестиційної діяльності підприємства, розроблення його інвестиційної політики; оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів і фінансових інструментів, відбір найефективніших з них; формування реальних інвестиційних програм і портфеля фінансових інвестицій; вибір раціональних форм фінансового інвестування.

5. Управління фінансовими ризиками. У процесі реалізації цієї функції визначається склад основних фінансових ризиків підприємства; здійснюється оцінка їх рівня і розмір можливих фінансових втрат у розрізі окремих операцій та господарської діяльності в цілому; формується комплекс заходів з профілактики, мінімізації та страхування фінансових ризиків.

6. Управління прибутком. Основними завданнями при виконанні фінансовим менеджментом цієї функції є виявлення резервів нарощування величини прибутку; забезпечення стабільності формування чистого прибутку за рахунок оптимізації постійних і змінних витрат; обґрунтування облікової, цінової та податкової політики підприємства; забезпечення оптимальних пропорцій та підвищення ефективності розподілу і використання прибутку з метою зміцнення конкурентних позицій підприємства та добробуту його власників.

7. Антикризове фінансове управління. Така функція фінансового менеджменту передбачає виявлення на основі постійного моніторингу фінансового стану підприємства ознак кризових явищ та масштабів фінансової кризи; формулювання цілей та розробку антикризової стратегії; вибір адекватних інструментів антикризового управління та заходів фінансової стабілізації підприємства; контроль за своєчасністю та ефективністю впроваджених антикризових заходів.

Більш детально визначаються функції фінансового менеджменту, якщо зв'язати їх зі структурою балансу підприємства як основної звітної формою, яка відображає майновий та фінансовий стан підприємства (рис. 2).

В рамках здійснення першої функції - управління інвестиціями - фінансовий менеджер має вирішувати такі основні завдання:

- оцінка величини і складу ресурсів, необхідних для підтримки досягнутого економічного потенціалу підприємства і розширення його діяльності;

- оцінка доцільності і ефективності інвестування в необоротні активи підприємства;

- пошук потенційно привабливих проектів для інвестування тимчасово вільних грошових коштів (довгострокових капітальних і фінансових вкладень);

- формування та реалізація бюджету капітальних вкладень та ін.



Рис. 2. Ключові функції фінансового менеджменту

Реалізація другої функції пов'язана з управлінням структурою капіталу, тобто поєднанням позикових і власних коштів, що використовуються підприємством для фінансування своїх операцій. Вона передбачає детальну оцінку:

- обсягу необхідних фінансових ресурсів;

- форми їх надання;

- ступені доступності і часу надання (фінансові ресурси повинні бути доступні в потрібному обсязі й у потрібний час);

- вартості володіння даним видом ресурсів;

- ризику, асоційованого з даним джерелом засобів.

В рамках даної функції також здійснюється аналіз системи контролю за станом і ефективністю використовуваних фінансових ресурсів.

Третя функція - управління оборотним капіталом передбачає аналіз і оцінку короткострокових інвестиційних та фінансових рішень:

- оптимізацію складу і структури оборотних коштів;

- пошук і оптимізацію джерел короткострокового фінансування;

- розробку адекватної цілям і завданням підприємства кредитної політики, встановлює відносини підприємства з його покупцями і т. п.

Прийняття фінансових рішень має здійснюватися на базі аналізу альтернативних варіантів за критеріями ефективності, фінансової стійкості та ліквідності.

2. Методи виділення змінної і постійної компоненти у змішаних витратах

Витрати - це загальноекономічна категорія, що характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання.Під економічними витратами розуміють "затрати втрачених можливостей", тобто суму грошей, яку можна отримати при найбільш вигідному з усіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва продукції, дорівнюють його вартості при найкращому з усіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат обумовлено обмеженістю ресурсів у порівнянні з кількістю варіантів їх використання. З бухгалтерського погляді, витрати - це тільки конкретні витрати ресурсів.

Згідно з П(С)БО №16, під витратами розуміють зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу.

Розрізняють такі групування витрат (рис.2.1):

- за елементами витрат;

- за статтями витрат;

- за способом їх включення до витрат окремих структурних підрозділів підприємства;

- за обсягом виробництва продукції;

- за звітними періодами;

- за функціональним призначенням.

Рис.2.1 - Основні групування витрат

В управлінському обліку розрізняють три напрями класифікації витрат (рис. 2.2), в основу якої покладено принцип різні витрати - для різних цілей.

Рис.2.2.Класифікація витрат



У фінансовому обліку в основу класифікації витрат покладено види діяльності. За видами діяльності витрати поділяють на витрати від звичайної і надзвичайної діяльності. У свою чергу, витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності, можна поділити на витрати від операційної (основної та іншої), інвестиційної, фінансової та іншої діяльності.

Відповідно, витрати, пов'язані з операційною діяльністю, групують за функціями -- витрати виробництва (реалізації), витрати на управління, збут та інші операційні витрати, а також за економічними елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

Вичерпані (спожиті) витрати - збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду. Відображаються у звіті про фінансові результати (звіті про прибуток).

Невичерпані (неспожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах. Відображаються в активі балансу.

Витрати на продукцію -- це витрати, пов'язані з виробництвом товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, пов'язані з функцією виробництва (матеріали, зарплата, амортизація верстатів, тощо).

Витрати періоду -- це витрати, що не включають у собівартість запасів і розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені (витрати управління, маркетинг, дослідження, розробки тощо). У звіті про прибуток витрати періоду звичайно включають до складу операційних витрат.

На підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають виробничими витратами, а витрати періоду -- невиробничими витратами.

Залежно від характеру цього зв'язку з певним об'єктом: продуктом, підрозділом витрати поділяють на прямі й непрямі.

Прямі витрати -- це витрати, які можна віднести безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Непрямі витрати -- це витрати, які не можна віднести безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шліхом. Вираз "економічно доцільним шляхом" означає, що при розв'язанні питання про віднесення витрат до певного об'єкта слід керуватися принципом співвідношення витрат й вигід.

Виробничі витрати традиційно поділяють на основні й накладні.

Основні витрати -- це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. У практиці основні витрати поділяють на три групи:

прямі матеріальні витрати - це вартість витрачених матеріалів, які стають частиною готової продукції і які можна віднести до певного виробу економічно доцільним шляхом;

витрати на оплату праці - це заробітна плата робітників, яка може бути включена у собівартість певних виробів економічно доцільним шляхом. Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (допоміжний персонал) і зарплату робітників, яку не можна прямо віднести на продукцію (додаткові виплати), розглядають як непряму зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат;

інші прямі витрати - решта прямих витрат, крім прямих матеріальних витрат і прямих витрат на оплату праці (амортизація або оренда спеціального устаткування, оплата послуг контрагентів).

Накладні витрати - це витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можна віднести до певних виробів економічно доцільним шляхом. В Україні такі витрати називають загальновиробничими.

Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.

Прямі витрати на оплату праці й виробничі накладні витрати в сумі становлять конверсійні витрати - це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт.

Невиробничі витрати охоплюють: витрати на управління, дослідження і розробки, збут продукції та інші функції бізнесу. В Україні вони згруповані у три статті: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Оскільки управлінські рішення звичайно спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна інформація про очікувані витрати та доходи.

У зв'язку з цим вирізняють:

Очікувані (релевантні) витрати -- це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої.

Безповоротні (нерелевантні) витрати -- це витрати, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати.

Витрати, що становлять різницю між кількома рішеннями, називають диференціальними витратами.

Поділ витрат на контрольовані й неконтрольовані використовується при організації обліку по центрах відповідальності.

Контрольовані витрати -- це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив, наприклад, контроль використання матеріалів і зарплати начальником цеху.

Неконтрольовані витрати -- це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них (амортизація обладнання).

Практичний розподіл витрат на контрольовані й неконтрольовані залежить від сфери повноважень менеджера. Одні й ті самі витрати можуть бути контрольованими з боку начальника цеху одного підприємства й неконтрольованими для начальника цеху іншого підприємства. Прикладом традиційно контрольованих витрат з позицій начальника цеху є матеріальні витрати і основна зарплата, а неконтрольованих - амортизація верстатів.

Розглядаючи варіанти управлінських рішень, слід брати до уваги не тільки дійсні, а й уявні (альтернативні) витрати.

Дійсні витрати -- це витрати, що вимагають реальної сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах у міру їх виникнення. Категорія уявних (можливих, альтернативних) витрат притаманна лише управлінському обліку і передбачає можливу вигоду, яка втрачається, коли вибір одного напряму дій вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Уявні витрати виникають тільки серед очікуваних витрат, не відображаються в облікових регістрах і беруться до уваги лише за умови обмеженості ресурсів. В управлінському обліку залежно від підходів до визначення собівартості одиниці продукції виділяють:

Прирістні (граничні, маржинальні) витрати -- це додаткові витрати, які з'являються в результаті виготовлення чи продажу додаткової одиниці або партії продукції. Середні витрати -- це витрати на одиницю продукції всього випуску.

Існують три моделі поведінки витрат:

1.Постійні витрати - це витрати, які залишаються незмінними в разі зміни обсягу діяльності (або іншого фактора витрат) в межах релевантного діапазону (є прямолінійна амортизація, орендна плата, зарплата персоналу офісу тощо). Релевантний діапазон - діапазон діяльності, в межах якого очікується, що постійні витрати залишатимуться без змін; це діапазон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв'язок між величиною витрат і їх фактором.



Змінні витрати - витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

3. Змішані витрати - містять в собі як постійні, так і змінні елементи. Напівзмінні витрати -- це витрати, що змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності (або іншого фактора витрат). Прикладом напівзмінних витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки в разі закупівлі великої партії і оплати понаднормової роботи.



Значну частину напівзмінних витрат становлять змішані витрати -- це витрати, що містять елементи як змінних, так і постійних витрат. Припустімо, що абонентна плата за телефон становить 500 грн на місяць, а тариф за міжміський телефонний зв'язок дорівнює 2 грн за хвилину. Тоді динаміку витрат на телефонні послуги можна зобразити таким чином:

Напівпостійні витрати -- це витрати, що змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є зарплата ремонтних робітників за умови, коли для обслуговування обладнання на кожні 1 000 машино-годин потрібен один ремонтник. Графічно це виглядає так:

Технологічно змінні витрати - змінні витрати, що виникають внаслідок безпосереднього зв'язку між споживанням ресурсів і випуском продукції (прямі матеріальні витрати, енергія на технологічні цілі тощо).

Обов'язкові постійні витрати -- постійні витрати, що визначаються потужністю підприємства (амортизація, орендна плата, страхування майна, заробітна плата ключового персоналу тощо). Коли ж потужність уже визначено, абсолютна величина обов'язкових витрат практично не змінюється залежно від ступеня використання потужності.

Дискреційні витрати -- це витрати, розмір яких визначається управлінськими рішеннями підприємства і які не мають прямого зв'язку зі змінами поточної діяльності: витрати на дослідження і розробки; рекламу; підвищення кваліфікації персоналу тощо.

Оцінка витрат -- це процес обчислення динаміки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами й різними факторами на підставі дослідження діяльності.

Функція витрат -- це математичний опис взаємозв'язку між витратами та їх факторами:

У= а + bх,

де У-- загальні витрати;

а -- загальні постійні витрати;

b -- змінні витрати на одиницю діяльності;

х -- значення фактора витрат.

На практиці витрати мають кілька факторів витрат, але для побудови функції витрат здебільшого обирають один чи два найвпливовіші фактори.

Технологічний аналіз -- системний, функціонально-вартісний аналіз функції діяльності з метою визначення технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів і результатом діяльності.

Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення найнеобхідніших операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Його перевага: він зорієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності, але потребує значних витрат часу і коштів.

Метод аналізу розрахунків -- метод визначення функції витрат шляхом розподілу їх на змінні й постійні щодо відповідного чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку.

Метод вищої-нижчої точки -- базується на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого й найнижчого рівнів діяльності. Графічне відображення функції витрат дає змогу уникнути ризику помилки, пов'язаного із застосуванням методу вищої-нижчої точки.

Регресійний аналіз -- статистична модель, яку використовують для визначення зміни середнього значення залежної змінної величини під впливом зміни значення однієї або кількох незалежних змінних величин. Тут загальну суму витрат розглядаємо як змінну величину, залежну від певного чинника (обсягу виробництва, кількості замовлень тощо), що виступає як незалежна величина. Лінійний взаємозв'язок між залежною і незалежною змінними величинами можна описати графічно як лінію регресії, або за допомогою формули (рівняння регресії). Модель, яка використовує тільки одну незалежну змінну величину для визначення зміни незалежної змінної величини, називають простим регресійним аналізом.

Вона має вигляд

У = а + bх.

Модель, що використовує кілька незалежних змінних величин для визначення зміни залежної змінної величини, має назву множинний регресійний аналіз і може бути описана так:

У = а +b1х1+ b2х2+.....+ bіхі.

На відміну від методу вищої-нижчої точки, регресійний аналіз враховує всі дані спостереження для визначення функції витрат. Поряд з цим регресійний аналіз уможливлює уникнення вад візуального підходу, оскільки передбачає застосування методу найменших квадратів.

Метод найменших квадратів -- це статистичний метод, який дає змогу розрахувати елементи функції витрат а і Ь так, що сума квадратів відстані від усіх точок сукупності, що вивчається, до лінії регресії є найменшою.

Спрощений статистичний аналіз - це метод визначення функції витрат, що передбачає розподіл показників на дві групи, виходячи із зростання значення х, та розрахунок постійних витрат на основі середніх значень х і у. Цей метод запропонував український учений, академік М.Г. Чумаченко (34).

Управлінське судження може використовуватися окремо або в поєднанні з методами вищої-нижчої точки, побудови графіка розсіювання чи найменших квадратів для оцінки постійних та змінних витрат.

У вітчизняній практиці, яка традиційно налаштована на облік повних витрат, застосовують позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи. Сутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують у розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції. Решту витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу. Об'єктом обліку витрат і об'єктом калькулювання з цього методу є окреме виробниче замовлення застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною і характером технології масовою продукцією, яку виготовляють в результаті послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) складає окремий самостійний переділ (фазу, стадію) виробництва.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва У багатьох галузях промисловості, які застосовують попередільний метод, виробничі витрати обліковують у кожному переділі, включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому переділі. У зв'язку з цим калькулюють фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу.

Відповідно напівфабрикати власного виробництва входять до собівартості окремих видів продукції комплексною статтею, тобто собівартість продукції кожного наступного переділу складається із здійснених ним витрат і собівартості отриманих напівфабрикатів. При цьому в багатьох випадках передача напівфабрикатів переділу на переділ або на склад відображується на рахунках бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. Відповідно витрати в незавершеному виробництві відображують за місцями їх знаходження. Такий варіант попередільного методу отримав назву напівфабрикатного. У деяких галузях промисловості, незважаючи на те що облік витрат ведуть за переділами, собівартість кінцевої (готової) продукції визначають по виробництву в цілому, тобто без калькулювання собівартості проміжної продукції (напівфабрикатів).

Одним різновидів попередільного методу є простий, або однопередільний метод. Сутність його полягає в тому, що фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. Середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції.

Основними елементами є:

* попереднє визначення нормативної собівартості одиниці продукції на початок звітного періоду, яка береться за основу обчислення фактичної собівартості;

* поточний облік прямих витрат за статтями калькуляції Р окремими видами продукції за чинними нормами та відхилення ми від норм;

* поточний облік зміни норм у розрізі статей витрат і окремим видів продукції;

* калькулювання фактичної собівартості окремих видів продукції через алгебраїчне додавання нормативної собівартості на початок місяця з відхиленнями від норм (плюс перевитрати, мінус економія), а також зі змінами норм на одиницю продукції.

Під зведеним обліком витрат розуміють весь комплекс робіт, пов'язаний із групуванням в обліку витрат за видами продукції, цехами, переділами І в цілому по підприємству в розрізі встановлених статей витрат, по розмежуванню витрат між товарним випуском і незавершеним виробництвом.

Етапи обліку витрат на виробництво:

* формування елементів витрат за центрами первинного використання ресурсів (місцями виникнення витрат);

* розподіл та перерозподіл елементів витрат за напрямами відповідно до характеру та організації виробництва * облік витрат за центрами відповідальності;

* визначення собівартості продукції, випущеної з виробництва.

Побудова регістрів зведеного обліку залежить від методу обліку витрат і калькулювання. Однак у будь-якому разі в зведених відомостях наводять такі дані:

* залишки незавершеного виробництва на початок місяця;

* витрати за звітний місяць;

* собівартість остаточного (невиправного) браку;

* собівартість нестач (залишків) незавершеного виробництва;

* витрати на випуск товарної продукції;

* залишки незавершеного виробництва на кінець місяця.

Під калькулюванням собівартості продукції розуміють звичайно обчислення витрат на одиницю готової продукції за статтями витрат. Об'єктами калькулювання є продукція, що виробляється на підприємстві.

Під час калькулювання важливо правильно встановити Не тільки об'єкти калькулювання, а й калькуляційні одиниці продукції (КО), під якими розуміють одиниці виміру продукції, що застосовуються при калькулюванні її собівартості.

Натуральні КО (тонни, метри, літри тощо) характеризують кількісну сторону певного виду продукції. Якщо до цих натуральних одиниць додаються показники якісної оцінки підчас виготовлення різної за складом і якістю продукції, утворюються умовно-натуральні КО. Всі інші КО є різновидами цих двох основних.

Серед зарубіжних методів обліку повних витрат найбільш відомими є:

метод однорідних секцій, стандарт-кост і метод нормативного розподілу постійних витрат.

Метод однорідних секцій застосовується в основному у Франції і в країнах, які дотримуються французької системи обліку. Під однорідною секцією розуміють підрозділи підприємства, виокремлені в бухгалтерському обліку, по яких витрати згруповані попередньо до їх включення в собівартість відповідних виробів, у тому числі коли вони не можуть бути прямо віднесені на ці вироби.

У ширшому розумінні однорідна секція ототожнюється з центром відповідальності. Впровадження у практику методу однорідних секцій сприяє вирішенню таких завдань:

- досягнення більшої точності калькулювання через застосування досконаліших методів розподілу непрямих витрат, ніж інших методів калькулювання повної собівартості продукції;

- використання більшої гами баз розподілу непрямих витрат залежно від умов діяльності підприємства;

- аналіз результатів діяльності центрів відповідальності в системі управлінського обліку і організація на цій основі контролю управління.

Недоліками методу однорідних секцій є:

- великий обсяг облікової роботи;

- умовність однорідних секцій і неможливість абсолютно точного встановлення одиниць роботи;

- однорідні секції не завжди збігаються з центрами відповідальності;

- використання великої кількості баз розподілу непрямих, витрат призводить до коливань рівня собівартості залежно від баз розподілу;

- немає можливості аналізу змінних і постійних витрат в управлінському обліку

- полягає в тому, що для прийняття рішень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перші являють собою майбутні цільові витрати, а другі -- минулі витрати, на які вже не можна вплинути.

Метод нормативного розподілу постійних витрат є перехідним від методів калькулювання повної до калькулювання неповної собівартості продукції.

Цей метод ґрунтується на таких принципах:

- чітке розмежування в собівартості змінних і постійних витрат;

- визначення нормативного рівня діяльності підприємства і його підрозділів;



- включення у собівартість продукції постійних витрат залежно від фактично досягнутого рівня діяльності; - відображення в обліку додаткових витрат через зниження рівня діяльності або зниження витрат у зв'язку з підвищенням ефективності виробництва є загальна схема функціонування системи калькуляції собівартості за нормативними витратами. Однак цей метод має і певні недоліки, які призвели до того, що його поступово почала витісняти система директ-костінг. Це, зокрема:

- важко встановити нормальний обсяг діяльності;

- метод напряму не пов'язаний з ринковими коливаннями цін і обсягами реалізації; фінансовий калькулювання витрата

- собівартість визначається як об'єктивна, а не суб'єктивна категорія, тобто залежна від конкретних умов діяльності підприємства (сегмента діяльності, положення фірми на ринку, цілей діяльності тощо).

Цей недолік відсутній при використанні методу калькулювання собівартості по операціях (по функціях), (АВС), що належить до гібридних (змішаних) калькуляційних систем.

- гібридна система калькулювання, в якій застосовується облік прямих матеріальних витрат за замовленнями і облік конверсійних витрат (витрат на обробку) за процесами. Новий етап і напрямок розвитку управлінського обліку, а отже і його методології визначився з відкриттям методу обліку за центрами відповідальності. Особливістю цього методу є те, що всі затрати закріплюються за тими центрами відповідальності (відповідальними особами), які впливають на їх вличину.

Подальший розвиток облік затрат по центрах відповідальності здобув у методі "тариф-година-машина", який був розроблений американським спеціалістом Спенсером А. Тукером. Сутність цього методу в тому, що за кожним центром відповідальності закріплюють машини і заздалегідь визначають затрати на 1 машино-годину.

Різновидом групи змішаних (гібридних) калькуляційних систем є також ЛТ-калькулювання. Цей метод застосовується в основному в умовах безперервно-поточного виробництва, за якого кожна деталь обробляється в міру необхідності здійснення наступного кроку поточної лінії. В ідеалі ЛТ має справу з нульовими залишками. До переваг системи ЛТ передусім належать:

- мінімальні вкладення в сировину і матеріали;

- скорочення затрат на внутрішнє переміщення матеріалів;

- скорочення ризику втрати матеріалів під час зберігання;

- зменшення витрат на утримання складських приміщень;

- скорочення загальновиробничих витрат;

- виняткова простота.

При калькулювання собівартості продукції значна увага приділяється порядку включення до її складу вартості використаних у виробництві товарноматеріальних цінностей. Серед основних методів їх оцінки та віднесення на собівартість продукції виділяють такі:

1) метод прямої ідентифікації;

2) метод середньозваженої ціни (вартості);

3) метод LIFO;

4) метод FIFO. Метод прямої ідентифікації використовують у випадках, коли потрібно чітко ідентифікувати фізичний і вартісний рух цінностей від їх придбання до продажу.

Метод середньозваженої ціни передбачає списання на затрати купівельної вартості реалізованих (використаних) товарно-матеріальних цінностей за середньозваженою ціною придбання.

Застосування методу FIFO передбачає списання на затрати купівельної вартості реалізованих (використаних) товарно-матеріальних цінностей за цінами першої партії придбання.

Останнім з перелічених методів є LIFO. При його використанні вартість реалізованих товарів списується на собівартість за закупівельними цінами останньої партії придбання.

Окремо виділяють метод “таргет-костінг”, яка передбачає розрахунок собівартості виробу, виходячи з попередньо визначеної ціни реалізації. Ця ціна визначається за допомогою маркетингових досліджень, тобто фактично є очікуваною ринковою ціною продукту або послуги.

Порядок застосування зарубіжних систем калькулювання у вітчизняному обліку витрат і калькулювання



Основні ідеї директ-костінгу були розроблені в 1936 р. у США американським економістом Д.Ч. Гаррісоном, а його фактичне впровадження відбулося у 1953 р. У Великобританії цей метод дістав назву облік маржинальних витрат, а у Франції -- маржинальний облік.

На перших етапах практичного застосування системи «директ-костінг» в собівартість включалися лише прямі витрати, а всі види накладних витрат списувалися безпосередньо на фінансові результати. Звідси і назва системи - - Direct -Costing Systems (система обліку прямих витрат). Пізніше «директ-костінг» трансформувався в таку облікову систему, коли собівартість розраховується не тільки в частинні прямих змінних витрат, але і в частині змінних накладних витрат. Звідси виходить деяка умовність в назві.

Директ-костінг -- це система управлінського обліку, що базується на класифікації витрат на змінні й постійні і включає в себе облік витрат за їх видами, місцями виникнення і носіями, облік результатів виробничої діяльності, а також аналіз витрат і результатів для прийняття управлінських рішень.

ПРОСТИЙ І РОЗВИНУТИЙ ДИРЕКТ-КОСТІНГ

Метод (система) директ-костінг має два варіанти:

-- простий директ-костінг, заснований на використанні в обліку даних тільки про змінні витрати;

-- розвинутий директ-костінг, при застосуванні якого до собівартості разом із змінними витратами включаються також прямі постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції.

Простий директ-костінг базується на таких принципах:

* витрати розподіляються на постійні й змінні;

* собівартість продукції обчислюється лише за змінними витратами (змінна частина собівартості продукції, змінні витрати на збут і адміністративні витрати);

* визначається маржа зі змінної собівартості (маржинальний дохід) як різниця ціни реалізації та змінної собівартості.

ОСНОВНИМИ РИСАМИ ПРОСТОГО ДИРЕКТ-КОСТІНГУ Є:

По-перше, класифікація витрат на змінні й постійні, що зумовлює облік та планування собівартості продукції тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати списують безпосередньо на «Фінансові результати». За змінною собівартістю оцінюються також залишки готової продукції і незавершене виробництво. По-друге - використання показника маржинального доходу. Маржинальний дохід -- це різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами. Він покриває загальні постійні витрати, тобто

Маржинальний дохід = Обсяг продажу - Змінні витрати, і відображує внесок сегмента (продукту, підрозділу) у покриття постійних витрат та формування прибутку підприємства.

Французька модель визначення чистого результату:

1. Дохід від реалізації І етап

2. (-) Змінна собівартість продукції

3. (=) Маржинальний дохід

4. (-) Постійні витрати періоду II етап

5. (=) Результат (прибуток /збиток)

Американська модель визначення чистого результату:

1. Обсяг реалізації І етап

2. (-) Змінна виробнича собівартість проданих виробів

3. Виробнича маржа

4. (-) Змінні витрати на реалізацію II етап

5. Торговельна маржа

6. (-) Постійні витрати IIІ етап

7. Результат-нетто

Витрати, тис. грн

По-третє, облік і звітність організуються так, що виникає можливість регулярного контролю даних за такою схемою:

Витрати--> Обсяг виробництва--> Прибуток

Незважаючи на значне застосування простого директ-костінгу та його аналітичні можливості, він має і певні недоліки, зокрема:

* в оцінці залишків незавершеного виробництва і готових виробів беруть участь лише змінні витрати, у зв'язку з цим залишки оцінюються не повністю, що суперечить бухгалтерським і податковим правилам більшості країн;

* у разі зниження цін з метою досягнення привілейованого положення на ринку за окремими виробами виникає загроза, що маса неподільних постійних витрат не може бути покритою маржою, бо підприємство потрапить в зону збитків; * серед постійних витрат є такі, що можуть бути прямо віднесені на окремі вироби. Наприклад, якщо для виготовлення різних виробів використовується обладнання різних видів, то при директ-костінгу вся амортизація вважається постійною, тоді як амортизаційні витрати можуть бути віднесені на певні вироби. Отже, з'являється категорія прямих постійних витрат.

Спроба подолання цих недоліків спричинила появу методу розвинутого директ-костінгу, в основу якого покладено такий підхід до калькулювання собівартості продукції, при якому частина постійних витрат (специфічні постійні витрати) може бути віднесена прямо без умовного розподілу на відповідні вироби, їх групи, центри відповідальності, сегменти діяльності.

Ознайомитися з етапами розрахунку чистого доходу підприємства за методом розвинутого директ-костінгу можна за такою схемою:

* І етап

Виручка від реалізації виробу - Змінна собівартість виробу = Напівмаржа за виробом (маржинальний дохід І).

* ІІ етап

(-) Постійні витрати на виріб = Напівмаржа групи виробів (маржинальний дохід II).

* ІІІ етап

(-) Постійні витрати групи товарів = Напівмаржа місця виникнення витрат (маржинальний дохід III).

* IV етап

(-) Постійні витрати місця виникнення витрат = Напівмаржа по підрозділу (маржинальний дохід IV).

* V етап

(-) Постійні витрати підрозділу = Напівмаржа по підприємству (маржинальний дохід V).

* VI етап

(-) Постійні витрати підприємства = Чистий результат. Особливістю розвинутого директ-костінгу, який дістав поширення в сучасних умовах, є його тісна інтеграція з елементами методу стандарт-кост, коли в управлінському обліку головною стає система нормативів, причому визначається не тільки нормативна собівартість, а й нормативна виручка, оскільки це єдиний спосіб порівняти витрати й доходи і визначити нормативну маржу, тобто забезпечити модель:

Витрати --> Випуск --> Прибуток.

Організація обліку в системі директ-костінг здійснюється за двома типами сегментів діяльності:

1) внутрішніми (вироби, групи виробів, замовлення, центри відповідальності);

2) зовнішніми (сектори покупців, класи клієнтів , географічні зони реалізації).

Формат звіту про прибуток, що використовується при калькулюванні повних витрат (витрати класифікують за функціями):

Реалізація - Собівартість реалізованої продукції (Виробничі витрати) = Валовий прибуток - Витрати на збут та адміністративні витрати = Чистий прибуток

Формат звіту про прибуток при калькулюванні змінних витрат:

Реалізація -- Змінні витрати: змінна частина собівартості реалізованої продукції, змінні витрати на збут і адміністративні витрати = Маржинальний прибуток -- Постійні витрати: постійні накладні витрати, постійні витрати на збут і адміністративні витрати = Чистий прибуток

Взаємозв'язок виробництва, реалізації і прибутку підсумовується нижче:



Основна використана література

1. Амстронг Майкл. Основы менеджмента. Как стать лучшим руководителем. Серия "Учебники и учебные пособия". Ростов-на-Дону: "Феникс", 1998. - 512с.

2. Бовыкин В.И. Новый менеджмент: (управление предприятиями на уровне высших стандартов: теория и практика афективного управления). - М: ОАО "Издательство "Экономика", 1997. - 368с.

3. Гевко І.Б. Методи прийняття управлінських рішень: Підручник. - К: Кондор, 2009. - 187с.

4. Герчикова H.H. Менеджмент: Учебник-3е изд. перераб. и доп. - M.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 501с.

5. Діденко В.М. Менеджмент: Підручник. - К.: Кондор, 2008. - 584с.

6. Дем'яненко СІ. Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві. - К.: КНЕУ, 1998. - 264с.

7. Завадський И.С. Менеджмент: Management. - У 3т. - Т. 1-3-вид., доп. - К.: Вид-во Свроп. ун-ту - 2001. - 542с.

8. История менеджмента: Учеб. пособие І Под ред. Д.В.Валового. - М.: ИНФРА - М, 1997. - 256с.

9. Колпаков В.М. Теория и практика управленческих решений:Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2000. - 256с.

10. Кредісов А.І., Панченко С.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - 556с.

11. Менеджмент в АПК І Ю.Б.Королев, В.Д.Коротнев, Г.Н.Кочетова и др.. - М.: Колос С, 2007. - 424с.

12. Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей: Как вырабатывать уверенность в себе в влиять на людей, выступая публично: Как перестать беспокоиться и начать жизнь: Пер. с англ.. - С. - Пб: Лениздат, 1992. - 708с.

13. Менеджмент персоналу: Навч. посіб. Вид. 2-ге, без змін І В.М. Данюк, В.М. Петюх, СО. Цимбалюк та ін.; За заг. ред. В.М. Да-нюка, В.М. Петюха. - К.: КНЕУ, 2006. - 398с.

14. Портер Майкл Е. Стратегія конкуренції І Пер. з англ. Олійник, P. Сільський. - К.: Основи, 1998. - 390с.

15. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: пер. с анг. - M.: Дело, 2000. - 704с.

16. Немцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент. - К.: TOB "УВПК" ЕксОб - 2001. - 560с.

17. Тейлор Ф.У. Принципы научного менеджмента. - М.: Кон-тролинг, 1991. - 104с.

18. Томпсон A.A., Стрикленд А. Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии: Учебник / Пер. с англ. под ред. Л.Г. Зайцева, М.И. Соколовой. - Банки и биржи, ЮНИТИ, 1988, - 576с.

19. Щекин Г.В. Практическая психология менеджмента: как делать карьеру. Как строить организацию. Научно-практическое пособие. - К.: Украина, 1994. - 399с.

20. Якокка Ли. Карьера менеджера: Пер. с анг. - М: Прогресс,1991. - 384с.

21.Шегда A.B. Основы менеджера: Учебное пособие. - К.: То-варисто "Знання", КОО, 1998. - 512с.

Рекомендована література.

22. Друкер П.Ф. Практика менеджмента: Пер. с англ.: Уч. по-соб. М: Изд. дом "Вильяме", 2000. - 272с.

23. Зиновьев И.Ф. Формирование и реализация кадрового экономического потенциала в аграрной сфере. Монография. - Симферополь: ЧП "Предприятие "Феникс", 2008. - 407с.

24. Котлер Ф. Основи маркетинга: Пер. с англ.. - М.: Прогресс, 1992. - 734с.

25. Кривов'язок І.В. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2008. - 266с.

26. Организация труда менеджера. Учеб.пособ. / под ред.. проф. Зиновьева Ф.В./ - Симферополь.: Таврия, 2004. - 232с. - Рус.

27. Основы менеджмента. Учеб.пособ. / Науч ред. А.А.Радугин / - М.: Центр, 1997. - 432с.

28. Основы менеджмента и маркетинга: Учеб.пособ. / В.Б. Зубик, А.И. Ильин, Г.Я. Кожекин и др; Под общ ред. P.C. Седегова. -Мн.: Выш.шк., 1995. - 382с.

29. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А.Я. Кибанова. - М.: ИНФРА - М, 1997. - 512с.

30. Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. - К.: Вища шк., 1995. -351с.

31.Андренко О.А.Управлінський облік:Конспект лекцій.-Харків.:ХНАМГ.;2009 - 94 с.

32.Управленческий учет : опыт экономически развитых стран : пер. с пол. / А. Яругова ; под. ред. Я.В. Соколова -М,: Москва : Финансы и статистика,1991 -240 с

33.Райан Б. Стратегический учет для руководителя.-М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998. -- 616 с.

34.М. Г. Чумаченко.Економічний аналіз.Навчальний посібник.-К, КНЕУ, 2003

Размещено на Allbest.ru