Участь у інтегрованих структурах як засіб активізації функцій особистих селянських господарств

Размещено на http://www.allbest.ru/

УЧАСТЬ У ІНТЕГРОВАНИХ СТРУКТУРАХ ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Ю.І. Соловей, Верховна рада України

Постановка проблеми

Глибока криза в секторі аграрних підприємств, пік якої припав на кінець минулого - початок поточного століття, вивела особисті селянські господарства в категорію основних виробників сільськогосподарської продукції в Україні. Зростання їх ролі у вітчизняній системі аграрного виробництва було пов'язано зі зубожінням населення, яке вбачало в зайнятості сільського населення, у тому числі через трудову міграцію. Однак і сьогодні особисті селянські господарства виробляють в Україні майже половину від загального обсягу валової продукції сільського господарства. Ними задіяні значні земельні та трудові ресурси, і важливо забезпечити ефективне їх використання.

Обґрунтування системи відповідних заходів передбачає визначення функцій особистих селянських господарств та з'ясування можливих способів їх активізації з урахуванням суспільних інтересів. Серед цих способів - участь малих сільгоспвиробників у інтегрованих структурах, створених для вирішення певних господарських і соціальних проблем. Дієвість таких об'єднань підтверджена світовою практикою, однак у нашій країні вона не набула бажаного розвитку.

Аналіз останніх досліджень

Стан та перспективи подальшого функціонування особистих селянських господарств досить ґрунтовно розглядаються у вітчизняній економічній літературі. Варто виділити опубліковані в останні роки праці Л.Я. Балаш, Ю.Е. Губені, С.В. Кальченко, Ю.А. Коверко, М.Й. Маліка, Л.Ю. Мельника, І.В. Прокопи, І.В. Свиноуса, І.Б. Яціва та інших авторів.

Дослідники зазначають, що в умовах економічної кризи особисті селянські господарства стали основним засобом подолання бідності на селі [1, с. 11]. Учені відзначають вагомий їх внесок у продовольче забезпечення країни, створення економічного підґрунтя формування сільських громад, соціальної бази відтворення селянства як носія хліборобської культури і народних традицій [2, с. 13; 3, с. 39].

Та неоднозначними є погляди вчених на перспективи особистих селянських господарств. Вказується, що через невеликі розміри і примітивний низькотехнологічний характер виробництва можливості подальшого розвитку цих господарств є вкрай обмеженими або практично вичерпані [4, с. 13], вони неспроможні забезпечити інноваційний розвиток [5, с. 165]. Водночас, на думку окремих дослідників, існує можливість отримання гідного доходу від праці в цих господарствах за умови раціонального обрання ними напряму діяльності, використання прогресивних засобів виробництва та технологічних схем [6, с. 91; 7, с. 69].

Учені розглядають функції особистих селянських господарств. Прокопа І.В. і Беркута Т.В. узагальнюють їх до виробництва сільськогосподарської продукції та участі в забезпеченні відтворення робочої сили [8, с. 30]. Губені Ю.Е. і Коверко Ю.А. поділяють ці функції на екзогенні (важливі для сім'ї) та ендогенні (важливі для суспільства загалом) [1, с. 22]. Зустрічаємо поділ функцій особистих селянських господарств на постачальницьку, виробничу, посередницьку та споживчу [9, с. 113]. Водночас ці та інші класифікації не вичерпують усі аспекти функціонування досліджуваної категорії господарств. Попри те, що вчені перспективи їх розвитку пов'язують з розширенням діяльності господарств з високим рівнем товарності виробництва, повнішим використанням потенціалу їх кооперування [1, с. 142; 3, с. 40; 8, с. 232-233; 10, с. 93], слід уточнити вплив реалізації відповідних планів на трансформацію функцій особистих селянських господарств. селянський господарство інтегрований структура

Метою статті є розвиток теоретичних аспектів функціонування особистих селянських господарств через доповнення класифікації їх функцій та обґрунтування можливостей активізації останніх завдяки участі малих сільгоспвиробників у інтегрованих структурах.

Виклад основного матеріалу

В Україні у 2015 році налічувалося 4,1 млн особистих селянських господарств. На них для ведення особистого господарства і товарного аграрного виробництва припадало 14343 тис. га сільськогосподарських угідь, або 91,3% від загальної їх площі, закріпленої за громадянами. У цьому році господарствами населення, основу яких і складають особисті селянські господарства, було вироблено 44,9% валової продукції сільського господарства, у тому числі 40,9% валової продукції рослинництва і 54,5% - тваринництва [11, с. 45, 55]. Більшість цієї продукції використовувалась для особистого споживання. Зокрема, у 2015 році за результатами обстеження домогосподарств на продукцію власного виробництва припадало 43,1% спожитого сільським населенням м'яса і м'ясопродуктів (у перерахунку на м'ясо), 41,5% молока, молоко- продуктів та масла (у перерахунку на молоко), 74,4% овочів і баштанних, 100% картоплі [12, с. 284]. Водночас значна кількість продукції реалізується, тобто особисті селянські господарства беруть участь у формуванні пропозиції агропродовольчої продукції.

Наведені показники вказують на важливу роль особистих селянських господарств в економічній системі країни, у формуванні соціального середовища. Розкривають зміст цієї ролі функції особистих селянських господарств. Найзагальні- ший їх поділ - на економічні (господарського характеру) та соціальні (стосуються способу й рівня життя людей, їх добробуту, безпеки). У доповнення до вже існуючих класифікацій, про які згадувалося вище, пропонуємо функції досліджуваної категорії господарств розділити на групи: виконувані на мікрорівні (сім'ї членів господарства), на мезорівні (сільських територій, галузевому) та макрорівні (національному).

Деталізуємо прояв окремих функцій. Основна місія особистих селянських господарств - забезпечення соціального захисту сімей їх власників. Вона реалізується через їх самозабезпечення продуктами харчування, отримання доходу від продажу частини виробленої продукції. Особисте селянське господарство є й сферою зайнятості - основної чи додаткової - для значної частини сільського населення, що сприяє повнішому використанню трудового потенціалу сім'ї. Зайнятість в особистому господарстві дає змогу подолати пов'язані з безробіттям загрози для особистості - високу емоційну напругу, стрес, що можуть призвести до втрати фізичного і психічного здоров'я [1, с. 23]. Функціонування особистого господарства формує спосіб життя його власників, виконуючи при цьому виховну функцію, зберігаючи сімейні традиції та цінності.

У рамках галузі - сільського господарства - діяльність особистих селянських господарств забезпечує розширення пропозиції сільськогосподарської продукції, насамперед її асортименту та способів доведення до споживача. Для забезпечення функціонування цих господарств потрібна певна інфраструктура - виробнича і соціальна, функціонування якої справляє помітний вплив на соціально-економічний розвиток сільських територій. Окремі елементи виробничої інфраструктури можуть бути створені в рамках діяльності заснованих малими агровиробниками інтегрованих структур.

Наявність особистих селянських господарств є основним чинником відтворення сільського населення, збереження сільської поселенської мережі. Розглядаючи цю їх функцію, пошлемося на твердження І.В. Прокопа та Т.В. Беркути, які зазначають, що належність до селянства передбачає: проживання в сільській місцевості, участь у виробництві сільськогосподарської продукції, наявність у користуванні сільськогосподарських угідь і виробництво сільськогосподарської продукції саме на цих угіддях [8, с. 73]. Відповідні умови забезпечує особисте селянське господарство.

Вклад особистих селянських господарств у формування продовольчої безпеки держави визначається обсягами виробництва основних видів сільськогосподарської продукції. Зокрема, на господарства населення припадало у 2015 році 97,8% від загального обсягу виробництва в країні картоплі, 86,1% овочів, 80,9% плодів і ягід, 74,9% молока, 41,8% яєць, 37,0% м'яса в забійній вазі [11, с. 76, 114]. Надходження виробленої ними продукції на внутрішній агропродовольчий ринок створює на макрорівні конкуренцію іншим категоріям сільгоспвиробників та імпортерам продовольства [5, с. 166], що відіграє позитивну роль.

Доволі невеликі обсяги виробництва в особистих селянських господарствах у переважній більшості випадків не дають змоги сформувати високий рівень грошових та загальних доходів сільських домогосподарств. Однак діяльність цих домогосподарств є засобом подолання крайньої бідності, що давало в минулому й досі дає змогу уникнути в країні гострих соціальних протестів, пов'язаних зі зубожінням населення. Реалізовувана на мікрорівні виховна функція на рівні національному трансформується у функцію збереження культури і традицій українського народу.

Деталізуємо роль особистих селянських господарств у формуванні доходів домогосподарств України в сільській місцевості (табл. 1). З'ясовано, що впродовж кількох останніх років через погіршення соціально-економічного становища в країні, зниження реальних доходів населення частка доходів цих домогосподарств від сільськогосподарського виробництва зростала, сягнувши у 2015 році 22,1%. Відповідні доходи складалися з надходжень від продажу сільськогосподарської продукції та вартості спожитої продукції, виробленої в особистому господарстві. Частка доходів від реалізації сільськогосподарсь

Таблиця 1

Роль сільськогосподарського виробництва в особистих господарствах у формуванні доходів сільських домогосподарств України

З урахуванням цієї обставини в загальній сукупності особистих селянських господарств може бути виділена група суб'єктів, зорієнтованих на комерційну діяльність. За твердженнями окремих дослідників, господарств, котрі отримують відносно значні доходи від реалізації агроп- родовольчої продукції, в Україні налічується близько чверті [6, с. 84]. За оцінкою М.Й. Маліка та В.М. Зайця, підприємницьке спрямування ведення господарства притаманне щонайменше 13,5% сільських домогосподарств [12, с. 93]. Очевидно, саме такі особисті селянські господарства з товарним сільськогосподарським виробництвом найбільш зацікавлені у створенні інтегрованих структур, діяльність яких сприятиме збільшенню їх доходів.

Інтегрована структура - це певна організаційна форма взаємодії суб'єктів, що вирішили об'єднати зусилля для розв'язання своїх проблем. Найперспективнішими для особистих селянських господарств формами таких структур є обслуговуючі кооперативи та громадські об'єднання. Певні завдання ці господарства можуть вирішувати й через участь у кластерних утвореннях.

Малі агровиробники, у тому числі особисті селянські господарства, створюють обслуговуючі кооперативи з метою захисту своїх інтересів від монопольного тиску ділових партнерів, підвищення ефективності функціонування за рахунок раціонального використання ресурсів. Принципи діяльності таких кооперативів ґрунтовно опрацьовані у світовій практиці, закріплені в численних нормативних актах і методичних розробках. Обслуговуюча кооперація посилює економічні функції особистих селянських господарств на усіх рівнях. На мікрорівні кооперативи сприяють збільшенню доходів, які отримують господарства від реалізації своєї продукції. На мезорівні їх ствопності сільських сімей є й такі, для яких особисте господарство повною мірою визначає спосіб їх життя та є основним джерелом доходів.

рення є способом розвитку інфраструктури сільських територій, конкретні види якої залежать від функцій кооперативу. Діяльність системи аграрної кооперації на макрорівні направлена на збільшення пропозиції сільськогосподарської продукції, що сприяє підвищенню продовольчої безпеки країни, формує конкурентне середовище в системі аграрного виробництва.

Створення кооперативів є доволі складним процесом, який ґрунтується на підвищенні соціальної активності осіб, що виступають їх засновниками. У цьому проявляється соціальна функція кооперації, яка певною мірою активізує виховну функцію особистих селянських господарств на макрорівні, сприяє збереженню сільської поселенської мережі, формує культурні цінності, що сприяють утвердженню засад взаємодопомоги, віри у власні сили.

Закон України -Про громадські об'єднання” дає наступне визначення відповідних структур: -це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів” [13]. Власники особистих селянських господарств можуть брати участь у створенні на локальному рівні громадських спілок. Залежно від поставлених цілей та задіяних ресурсів такі об'єднання можуть набути різних форм: фонд розвитку громади, громадська рада, сільських комітет та ін. Діяльність громадських спілок спрямовується на: стимулювання органів місцевої влади активніше відстоювати інтереси громади; розробку й організацію реалізації проектів розвитку сільських громад; контроль за використанням акумульованих громадою різними способами ресурсів тощо.

Учасниками громадських спілок є не особисті селянські господарства як господарські структури, а їх власники - представники сільського населення. Тому діяльність таких спідок спрямована насамперед на активізацію соціальних функцій особистих селянських господарств. Вона сприяє формуванню сильного громадянського суспільства, ознаками якого є зменшення втручання в економічні процеси держави, підвищення активності громадян.

Методологічні засади участі особистих селянських господарств у кластерних утвореннях залишаються малорозвиненими через відсутність достатньої практики функціонування таких структур. Однак виходячи з теоретичних положень створення й діяльності кластеру, доходимо висновку, що вони здатні активізувати економічні функції цих господарств на мікро- і мезорівнях.

Участь у інтегрованій структурі приваблює не всі особисті селянські господарства чи їх власників, а найбільш активну їх частину, зорієнтовану на ефективніше використання наявного потенціалу для збільшення доходів, вирішення інших проблем сільських сімей. Наслідком є диференціація господарств населення з виділенням кола суб'єктів, здатних трансформуватися в підприємницькі структури.

Висновки

Функції особистих селянських господарств можна розділити на економічні і соціальні. Запропоновано доповнити існуючі їх класифікації поділом функцій на виконувані на мікро-, мезо- та макрорівнях, що розвиває теоретичні аспекти функціонування особистих селянських господарств.

Інтегровані структури здійснюють прямий і опосередкований вплив на діяльність особистих селянських господарств, що є їх членами. Сільськогосподарська кооперація здійснює помітний прямий вплив на активізацію економічних функцій цих господарств і опосередкований - на активізацію функцій соціальних. Громадські об'єднання у формі громадських спілок, створених на рівні сільських громад, активізують функції особистих селянських господарств, дотичні до мети створення відповідних об'єднань. Участь господарств у інтегрованих структурах веде до їх диференціації, стимулює трансформацію частини їх у підприємницькі структури, що виступає основним завданням розвитку сектора аграрної економіки, представленого цими дрібними сільгоспвиробниками.

Список використаної літератури