Громадянська активність на місцях як один з індикаторів інтенсивності муніципальних процесів: український вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецького державного університету управління,

Заступник директора регіонального центру з інвестицій та розвитку Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України,

Президент ЗАТ "Технологічний парк "Вуглемаш"

Громадянська активність на місцях як один з індикаторів інтенсивності муніципальних процесів: український вимір

І. В. Костенок,

к. е. н., доцент,

доцент кафедри загального та адміністративного менеджменту

Анотація

громадянський політичний демократія інституалізація

У статті окреслюються основні проблеми наукового потрактування громадянської участі, її інституалізації та ролі у сучасних політичних процесах в країні. Наголошується на різниці між демократією участі та електоральною демократією, де перша базується на постійно відтворюваній громадянській активності, а друга обмежується сплесками активності напередодні та під час виборів. З урахуванням означених наукових доробків надано коротку характеристику особливостям української громадянської активності.

Ключові слова: громадянська активність, громадянська участь, демократія участі, електоральна демократія, протестна поведінка.

Аннотация

В статье описываются основные проблемы научной трактовки гражданского участия, ее институализации и роли всовременных политических процессах в стране. Делается акцент на разнице между демократией участия иэлекторальной демократией, где первая базируется на постоянно воспроизводимой гражданской активности, а втораяограничивается всплесками активности накануне и во время выборов. С учетом указанных научных наработокпредоставлено краткую характеристику особенностям украинской гражданской активности.

Ключевые слова: гражданская активность, гражданское участие, демократия участия, электоральная демократия,протестное поведение.

Annotation

The article describes main problems of scientific interpreting of civic participation, its institutionalization and its role incontemporary political processes in the country. It is stressed on the differences between participatory democracy and electoraldemocracy, where the first is based on the ever played civic engagement, and the second is limited by bursts of activity before and during the elections. Taking into account the above-mentioned scientific results a brief description of the peculiarities of Ukrainiancivic engagement is given.

Key words: civic activity, civic participation, participatory democracy, electoral democracy, protest behavior.

Місцеве самоврядування є одним з найважливіших інститутів сучасного суспільства, та виступає індикатором демократичної спрямованості перетворень, що у ньому відбуваються. Особливе значення місцевого самоврядування обумовлено його дуальною суспільно-державною природою, що дозволяє підтримувати баланс державних і громадських інтересів у вигляді управлінських рішень, адекватних існуючим соціальним проблемам. Реальне, а не декларативне місцеве самоврядування в демократичній державі неможливе без елементів громадянського суспільства. Місцеве самоврядування як найбільш близький до населення рівень публічної влади має ґрунтуватися на активній участі мешканців муніципальних утворень у вирішенні питань місцевого значення.

У зв'язку з цим, питання громадянської участі (civic participation) та громадянської активності (civic engagement) населення в реалізації влади на місцевому рівні виступають у якості центральної теми для аналізу муніципальних процесів. У даному контексті головне завдання полягає у тому, щоб спробувати визначити тенденції, які дозволяють окреслити динаміку громадянської активності в області муніципальних відносин, у тому числі чинники, що впливають на демократію на місцях.

Означена проблематика у науковому дискурсі стає предметом дослідження вчених, що представляють різні дисциплінарні ракурси, зокрема управлінський, соціологічний, політологічний, історичний, філософський тощо. Цим зумовлюється притаманна подібним дослідженням міждисциплінарність, що сприяє комплексному баченню означеної проблеми з використанням досягнень різних галузей знання. Особливо виокремимо праці наступних авторів, у фокусі уваги яких опинилася саме громадянська активність сучасних українців: Е.А. Афоніна, Л.В. Гонюкова, Л.К. Абрамова, Т.В. Азарової, І.А. Скалабан, О.Д. Куценко, Н.В. Паніної та інших.

Як зазначалося у попередніх розділах, однією з фундаментальних основ будь якої демократичної системи є участь громадян у суспільному і політичному житті суспільства, яке, в принципі, повинно охоплювати всі компоненти політичної системи та громадянського суспільства, з одного боку, і задавати через запити різних груп і верств населення основні пріоритети суспільного розвитку - з іншого.

Проблема участі громадян є тісно пов'язаною з виникненням конституційного лібералізму та розвитком демократії. Разом із тим, незважаючи на величезний політичний досвід сучасних демократій і значні досягнення в його дослідженні, в сучасних соціальних науках однією з найбільш дискусійних залишається проблема пояснення участі громадян в політичному процесі, мотивів їх прагнення у різний спосіб впливати на прийняття суспільних рішень або, навпаки, відчуження від цього процесу.

В останні роки зростає інтерес до феномену участі як серед дослідників, так і серед практиків. У наукових дослідженнях феномен участі розглядається в аспекті вивчення соціальних мереж, соціального капіталу, соціальної ідентичності, проблем місцевих співтовариств, партнерства, громадянського суспільства і т.д. Осмислення нових соціальних практик привело, з одного боку, до диференціації проблематики участі, виділення окремих його видів у самостійні напрямки дослідження: вивчається політична, цивільна, громадська, індивідуальна, горизонтальна, вертикальна участь, участь в житті спільноти тощо. З іншого боку, досліджуються процеси інституціоналізації участі: розглядаються сфери, норми, правила технології реалізації участі. Проводяться масштабні дослідження, головним чином, компаративного характеру (ESS, EVS).

Але незважаючи на солідну історію вивчення і наявність численних робіт, й досі термін «участь» використовується західними авторами в різних контекстах та наповнюється різним змістом. Недостатньо вивченим залишається і сам феномен участі, немає чіткого поділу між ключовими видами: політичною, громадянською, громадською та соціальною участю. Можна відзначити наступну тенденцію: чим більш організований і інституційно оформлений характер носить та чи інша форма участі, чим сильніше у неї втягнуті формалізовані суб'єкти, які використовують легітимно оформлені технології (участь у виборах, демонстраціях, діяльності конкретних комітетів і асоціацій тощо), тим більш однозначно воно визначається та характеризується. Найбільші ж розходження спостерігаються при описі горизонтальних, неформалізованих і слабо інституціолізованих форм участі.

У традиційній теорії демократії участь трактується як громадянській обов'язок, як кращий метод забезпечення врахування індивідуальних інтересів у політичному процесі. Ця традиція втілює ідеальну модель «людини політичної» - людини, яка виступає як громадянин у сфері публічних інтересів [1, с. 28-29].

Громадянська участь населення в житті суспільства надає постмодерному суспільству особливої динаміки. Цю динаміку спричинюють нові, раціональні форми активності громадян, їх соціально-культурна та політична зрілість, активна позиція лідерів громадської думки, нерівномірність соціально-групової та регіональної динаміки, диференціація політичного спектра суспільного життя, що лише стимулює активну державотворчу позицію громадян [2, с.5].

В умовах демократії участі (на відміну від електоральної демократії, де участь громадян зводиться лише до участі у чергових виборах, після яких від них практично нічого не залежить), громадяни мають можливість безпосередньо впливати на процес прийняття рішень владою і використовувати ці можливості. Очевидно, що завершеної форми «демократії участі» не існує в природі, у всіх так званих країнах зі стабільною демократією частина населення не бере участь в процесах прийняття рішень. У суспільстві роль структур, що сприяють розвитку демократії участі, грають різні структури громадянського суспільства. Саме в рамках цих структур найлегше реалізуються різні форми громадської активності та участі.

В сучасній Україні процес становлення інститутів громадянського суспільства та системи місцевого самоврядування відбувається паралельно, зустрічаючи на своєму шляху чимало труднощів, обумовлених відсутністю демократичних традицій, низьким рівнем політичної культури, укоріненим тяжінням до державного патерналізму, як з боку влади, так і значної частини населення. У цих умовах питання характеру зв'язків між органами місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства, щодо шляхів їх зміцнення, форм та методів їхньої взаємодії набуває особливої актуальності. Особливого значення набуває й усвідомлення органами місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства існування спільних інтересів і проблем, що мають змусити їх об'єднувати свої зусилля, координувати свою діяльність, намагатися встановити більш тісні зв'язки один з одним.

Знаходячись у взаємодії з інститутами громадянського суспільства, органи місцевого самоврядування вчаться в них гнучкості, навичкам самоорганізації, командній роботі, демократичній культурі ухвалення рішень. У той же час, привчаючи людей до відповідальності за ведення справ, місцеве самоврядування сприяє подоланню традиційного радянського патерналізму, формуванню громадянської політичної культури і нового типу людини - активної, ініціативної особистості, з домінуванням демократичних цінностей.

На сьогодні в західній літературі проблеми участі, зокрема громадянської участі (civic participation), громадської участі^[1] (public participation), соціальної участі (social participation), розглядаються в межах різних підходів: управлінського, соціологічного, соціально-психологічного, політологічного, правового, економічного тощо. Проблематика участі вивчається в контексті теорій, спрямованих на дослідження розвитку спільнот (громад), соціального капіталу, соціальних мереж, соціальних рухів, громадянського суспільства, демократії, соціології повсякденності.

У найбільш широкому сенсі участь характеризується сьогодні як «ситуативна практика», що реалізується в рамках певного територіального і соціального простору з властивими (цьому простору) політичними, соціальними, культурними та історичними особливостями. Умовою її виникнення є суспільний інтерес. Участь здійснюється шляхом об'єднання індивідів у співтовариства різного ступеня формалізації. На думку сучасних теоретиків громадянського суспільства, являючи собою арену добровільних колективних дій навколо спільних інтересів, цілей, цінностей, громадянське суспільство в цілому й складається з подібних формалізованих і неформалізованих об'єднань та асоціацій [3].

Участь може бути реалізована окремим індивідом або мати груповий характер, втілюючись через колективну діяльність по досягненню спільного результату. Держава та державні установи виступають лише одним з суб'єктів даної взаємодії, поряд із окремими індивідами, групами, громадськими об'єднаннями, недержавними організаціями та спільнотами. У розвинених суспільствах «участь» найчастіше проявляється як участь у асоціативному житті, що сприяє формуванню горизонтальних соціальних зв'язків та соціального капіталу, формуючи довіру і почуття солідарності. Поряд із тим, громадську участь можна розглядати і у вертикальному вимірі (участь у партнерстві та управлінні), як форму колективного (публічного) управління [4, С.131-138]. Воно тісно пов'язане з політичною участю, яку іноді навіть розглядають як різновид громадянської участі.

При розгляді громадянської участі ми виходимо з розуміння її як процесу включення членів суспільства в управління суспільними справами, а також, наскільки це можливо, державними справами, ідеї включення громадян до обговорення та розробки політичних, соціально-економічних, культурних програм і проектів, впливу на прийняття рішень і контролю їхнього виконання, до самоврядування на первинному рівні. Тобто мова йдеться про реальну можливість громадян публічно висловлювати свою позицію, об'єднуватися з однодумцями для обміну думками, для пропаганди своїх поглядів, для надання організованого впливу на органи влади, змогу висувати свою кандидатуру на виборах і т.п. Для становлення демократії участі потрібні постійні зусилля і часові витрати громадських організацій та окремих людей, що реалізують на практиці різні форми громадянської участі.

Точкою відліку для розвитку громадянської участі постає відповідна ціннісна база - наявність у структурі життєвих цінностей тих установок, що відповідають за формування мотивації участі. Це, перш за все, активна життєва позиція, високий рівень соціальної відповідальності і небайдуже ставлення до того, що відбувається у суспільстві (як в країні в цілому, так і в найближчому оточенні), готовність до активної взаємодії, колективних рішень загальних справ. В умовах сучасного суспільства принципово важливим є спроба відійти від розуміння ролі громадянина як пасивного продукту громадських структур, а вбачати в його діяльності передусім активного суб'єкта творення, легітимації та трансформації не лише громадських, а й суспільно-політичних структур.

Традиційно основними формами громадянської участі є участь у місцевих, регіональних, національних виборах, обговорення і розробка політичних, соціально-економічних, культурних програм і проектів, вплив на прийняття рішень і контроль за їх виконанням, самоврядування на «низовому» (місцевому) рівні, голосування, участь у демонстраціях, мітингах, пікетах тощо, написання листів, петицій, особисті контакти з політиками і посадовими особами, членство в різних організаціях, висунення ініціатив на місцевому рівні, сходи громадян, голосування з відкликання депутата, публічні слухання, правотворча ініціатива, територіальне громадське самоврядування, збори громадян [5].

Якщо повернутися до реалій українського суспільства, то можна відзначити, що після безпрецедентного сплеску громадянської та політичної активності в Україні кінця 1980 - початку 1990-х років дослідження останніх років фіксують зниження рівня активності населення.

Виділяють, принаймні, чотири серйозні проблеми, з якими зіштовхнулися дослідники посткомуністичних суспільств в контексті розгляду феномена «участі».

1. «Загадка спаду активності». У суспільствах, що зазнали посткомуністичних трансформацій, очікувалися істотне зростання та подальша стабілізація широкої політичної участі громадян. Зазначені очікування ґрунтувалися на уявленнях про свободу, а також на тому, що в умовах державного соціалізму масові конвенційні форми участі мали переважно мобілізаційний характер і були покликані надавати видимість легітимності існуючому режиму, а стимули участі нерідко були підпорядковані ідеології. Разом із тим, слідом за «революцією участі» в початковий період трансформації, вже з початку 1990-х років в колишніх країнах державного соціалізму спостерігався істотний спад політичної та громадянської активності.

2. «Загадка прихованого протестного потенціалу». Соціально-економічна криза, що охопила багато посткомуністичні країн на фазі «переходу», несуттєво вплинула на зростання протестного потенціалу і не позначилася на рівні протестної активності. Останнє може бути як проявом природної політичної пасивності населення, так і результатом зневіри людей у результативності власних дій.

3. Українське суспільство до кінця 2004 року продемонструвало ще одну «загадку» участі: «вибух» масової політичної участі в конвенціональних формах на тлі попереднього зниження показників потенціалу неконвенційного протесту і участі в політичних організаціях [6, с. 94-95].

До всього цього можемо додати і ще одну хворобливу ознаку сьогоднішньої ситуації в Україні - це так зване політичне «заробітчанство». Так, за даними опитувань у 2009 р. 22% громадян України вважали участь у мітингах та пікетуваннях непоганою формою заробітку, 37% вважали таку ситуацію нормальною, якщо людина підтримує ту політичну силу, якій симпатизує; пряму готовність приймати участь у політичних заходах за гроші продемонстрували 10% респондентів, 28% згодні іти на мітинг за гроші до своїх «симпатиків» [7]. Означена практика залишає свою чинність і надалі.

В цілому ж можемо зазначити, що в умовах сучасного українського суспільства, коли формальні політичні інститути є не затребуваними населенням, важливим стає розвиток різноманітних форм колективної дії, самозахисту і самоорганізації громадян. Але на сьогодні рівень реальної включеності українців в різноманітні мережі соціальної взаємодії та структури громадянського суспільства, у тому числі і у діяльність органів місцевого самоврядування, залишається вкрай невисоким. Серед характеристик участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування фіксується їх пасивне ставлення до проблем місцевого співтовариства і відсутність впевненості у власній здатності впливати на рішення місцевих органів влади.

Процес реформування системи місцевого управління в Україні тільки тоді буде наближатися до європейських стандартів та критеріїв, коли основна частина державних та громадських послуг буде координуватися та надаватися органами місцевого самоврядування за участі органів самоорганізації населення та громадських об'єднань. Такий процес, з одного боку, має реально наблизити владу до людей, тобто підвищити відповідальність держави за рівень добробуту людей, з другого -наблизити Україну до європейських стандартів.

Література

1. Коэн Д.Л., Арато Э. Гражданское общество и политическая теория / Д.Л. Коэн, Э. Арто. - М.: Изд-во «Весь мир», 2003. - С. 28-29.

2. Громадська участь у творенні та здійсненні державної політики / Уклад.: д-р соц. н., проф. Е.А. Афонін, к. і. н., доц. Л.В. Гонюкова, к. н. з держ. упр., доц. Р.В. Войтович. - К., 2005. - С. 5.

3. Абрамов Л.К., Азарова Т.В. Центр місцевої активності для розвитку громад / Л.К. Абрамов, Т.В. Азаров. - Кіровоград: ІСКМ, 2012. - 144 с.

4. Скалабан И.А. Социальное, общественное и гражданское участие: к проблеме осмысления понятий / И.А. Скалабан // Вестник томского государственного университета. Философия. Социология. Политология. - № 1(13) - 2011 - С.131-138.

5. Великая Н.М. Основные тенденции политического участия в местном самоуправлении / Н.М. Великая // Социологические исследования. - 2003. - № 8. - С. 45-49.

6. Куценко О.Д. Сохраняют ли значение классовые основания политического участия? / О.Д. Куценко // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2006. - № 3 - С. 94-95.

7. Шульга М. Політичне заробітчанство // Українське суспільство 1992-2009. Динаміка соціальних змін / За ред. д.ек.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. - К.: Інститут соціології НАН України, 2009. - С. 398-406.

^{[1] Близьким за змістом до поняття «громадянська участь» є поняття «громадська участь». Цей термін застосовується переважно при розгляді діяльності недержавних, некомерційних громадських організацій (НГО).}

Размещено на Allbest.ru