Ризики формування та функціонування кластерної моделі розвитку організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ризики формування та функціонування кластерної моделі розвитку організацій

Аналіз господарської практики економічно розвинених країн світу показує, що забезпечення конкурентоспроможності та стійкості підприємств є можливим на основі використання мережевих організаційних структур. Сучасне підприємницьке середовище породило значну різноманітність мережевих форм, що зумовлено особливостями функціонування галузей і територій, де вони використовуються, рівнем доступності інформаційних та комунікаційних технологій, розвитком ринкової інфраструктури й соціального середовища. Однією з традиційних та найпоширеніших форм мереж є територіально-виробничий кластер підприємств. Дана організаційна форма має ряд переваг: можливість отримання ефектів масштабу і синергії; інтенсифікація інформаційного обміну, що сприяє оновленню знань, вмінь, технологій; можливість економії на трансакційних витратах.

Дослідження кластерів започаткував професор Гарвардської школи бізнесу Майкл Портер [2,3,10]. Він виявив причини конкурентоспроможності окремих галузей країни на основі системи чотирьох показників - «конкурентного ромба»: факторних умов; стану внутрішнього попиту; наявності споріднених та підтримуючих галузей; структури, стратегії фірм та внутрішньогалузевої конкуренції. До М. Портера просторові агломерації, які відзначаються підвищеною конкурентоспроможністю, описував у своїх працях А. Маршалл. Сучасні дослідники ідентифікують просторову кластеризацію, як різновид мережевої форми організації. Значний внесок у розвиток кластерної теорії був зроблений M. Enright [7], Ц. Sцlvell [14], G. Lindqvist [14], Ch. Ketels [14], K. Blois [5], W. Powell [11, 12], P. Brantley [13], C. Perrow [9], Lorel Smith-Dor [12].

Головними ознаками кластера є збереження конкуренції між компаніями; добровільна співпраця у певних сферах для досягнення спільних цілей; географічна близькість учасників; об'єднання компаній, що представляють основне виробництво, а також суміжні галузі та обслуговуючу інфраструктуру. Принциповим в ідентифікації кластерів є їх здатність генерувати позитивну синергію на основі узгодженої поведінки та внутрішніх зв'язків. При цьому автори розділяють позицію, що кластером є лише таке об'єднання компаній, яке забезпечує позитивний синергетичний ефект, який виражається в явних і неявних фінансових ефектах. Для того, щоб синергетичний ефект кластерної системи був максимальним, необхідно оптимально поєднати елементи, що до неї входять. Крім того, на величину загального синергетичного ефекту будуть істотно впливати якість елементів системи кластера та ефективність їх взаємодії. Виникнення синергетичного ефекту залежить в кожному конкретному кластері від цілої сукупності факторів, серед яких найвагомішими є кількість учасників, чисельність та кваліфікованість зайнятих працівників, наявність ресурсів, наявність зон збігу економічних інтересів, якість менеджменту, наявність потоків капіталу та інформації, державна підтримка. Дослідженню синергетичних ефектів присвячено праці T. Eggertsson [6], І. Ansoff [1], H. Itami [8].

Отже, отримання синергетичного ефекту є ключовою характеристикою кластерного утворення і дослідження ризиків, що перешкоджають його отриманню є актуальним методичним підґрунтям для забезпечення ефективності і доцільності утворення кластерів підприємств.

З огляду на зазначене, метою нашого дослідження є розробка методичного підходу до виявлення груп ризиків у процесі формування й функціонування промислового кластера та обґрунтування напрямів їх оптимізації.

Кластерний підхід у розвитку бізнес-процесів та регіонів дає очевидні переваги, дозволяє знижувати певні ризики і досягати значних ефектів. Але, на практиці формування кластерів на окремих територіях, представляється досить складним завданням і його вирішення прямо залежить від наявності кваліфікованих кадрів, відповідних економічних та інституційних передумов і усвідомлення представниками органів влади та бізнесу переваг та можливостей кластерної форми організації. Ризики формування кластерів підприємств на практиці часто зумовлені формальним ставленням до їх утворення, що зумовлено не реалізацією економічної необхідності, а бажанням отримання певних державних преференцій.

Для виявлення та детального дослідження сутності ризиків, що впливають на функціонування кластерних структур, їх доцільно розподіляти на загально підприємницькі та специфічно кластерні. Безумовно, утворення та функціонування кластерів, пов'язано з безліччю загальних підприємницьких ризиків, що характерні для будь-яких організаційно-правових форм компаній, найбільш поширеними серед них є такі:

- бізнес ризик - ймовірність виникнення загрози зміни цін на готову продукцію та сировину, попиту, моральне старіння технологій тощо;

- ризик ліквідності - ймовірність того, що певний актив не буде швидко реалізованим;

- ризик-дефолту - ризик того, що фірма не зможе виконати свої фінансові зобов'язання;

- ринковий ризик, що пов'язаний зі зміною цін на акції у зв'язку з коливаннями на фондовому ринку;

- ризик відсоткової ставки - ймовірність коливання вартості активу як результат змін у відсоткових ставках, коливань грошового ринку і ринку капіталу;

- ризик купівельної спроможності - неочікувані зміни споживацьких цін, що зменшують віддачу інвестора від вкладених інвестицій [4].

Аналіз умов формування та функціонування промислових кластерів дозволяє виділити дві традиційні сфери виникнення ризиків: зовнішнє і внутрішнє середовища кластера, які визначають стабільність та ефективність кластерного утворення. При цьому ризики зовнішнього середовища доцільно розглядати на чотирьох рівнях: глобальному, національному, регіональному та галузевому. Ризики внутрішнього середовища - це ризики, що виникають на мікрорівні в структурі окремого кластера між учасниками та в бізнес-моделі безпосереднього підприємства-учасника (рис. 1.). Виділення різних рівнів ризиків зумовлено специфікою діяльності кластерів: залученням значної кількості учасників, що співпрацюють на основі ціннісного ланцюга створення вартості, відсутністю чітких організаційних меж, збереженням організаційної самостійності учасників тощо.

кластерний ризик управління підприємницький

Загальна класифікація ризиків кластерної кооперації

Класифікація ризиків кластерної кооперації дозволяє виявити їх сутність та природу, дає можливість передбачити можливі негативні наслідки та розробити адекватні превентивні заходи за різними джерелами ризиків. Ризик кластерної кооперації - це загроза отримання підприємствами учасниками кластера негативного синергетичного ефекту, що проявляється як втрата структурно-функціональної стійкості підприємств учасників, поява додаткових витрат чи виникнення загрози втрати частини ресурсів.

Варто зазначити, що створення та функціонування кластерів супроводжується низкою характерних саме для них ризиків, які можна вважати специфічно кластерними. На наш погляд, їх доцільно визначати за етапами створення кластера, що створює можливість більш послідовного та детального управління кластерними ризиками. Доцільно виділити чотири основних етапи формування кластерної структури, на яких виникає найбільша кількість ризиків внаслідок міжфірмової взаємодії:

- прийняття рішення про утворення кластера;

- вибір партнерів;

- планування та реалізація кластерного проекту;

- оцінка синергії кластера (рис. 2).

Система специфічних кластерних ризиків

кластерний ризик управління підприємницький

На початковому етапі створення кластера найбільш руйнівним ризиком, що ставить під загрозу саму можливість його створення є ризик пов'язаний з проблемою знаходження зон спільних інтересів та відсутністю усвідомлення можливості їх ефективної спільної реалізації. Крім того, у вітчизняній практиці часто спостерігаються ризики зумовлені труднощами напрацювання компромісних угод, а також вибором партнерів. У процесі безпосередньої реалізації кластерної кооперації виникає найбільша кількість ризиків, що пояснюється складністю переорієнтації всього ланцюжка зв'язків на нові технологічні, логістичні, фінансові та інші більш ефективні форми інтеграційної і коопераційної взаємодії, зниженням конкурентного тиску на учасників кооперації та послабленням у них стимулів до інновацій, недостатністю розвитку соціального капіталу кластеру.

Поряд з даними ризиками, можуть виникати ризики, безпосередньо пов'язані з реалізацією державної кластерної політики в регіоні:

- ризики вибору помилкових пріоритетів фінансування заходів кластерної політики з бюджетних джерел;

- ризик недостатньої координації діяльності при реалізації кластерних проектів на загальнодержавному та місцевому рівнях;

- низький рівень участі органів виконавчої влади в реалізації кластерних проектів;

- ризик недостатньої фінансової та організаційної підтримки кластерних проектів;

- ризик неефективності моніторингу реалізації кластерної політики, внаслідок відсутності чіткої системи показників оцінки їх ефективності [4].

Причинами виникнення кластерних ризиків є:

- наявність різних, часом суперечливих, інтересів підприємств-учасників кластерної мережі;

- відсутність достатнього рівня економічної довіри між партнерами, що породжує непрозорість дій та неповному інформації;

- різний рівень та якість розвитку організаційних структур підприємств-учасників;

- невідповідність етичних та ділових норм поведінки керівників та кураторів кластерних ініціатив, що проявляється у труднощах досягнення підприємницьких компромісів;

- висока залежність ефективності функціонування кластерної мережі від якості інституційних умов: правових засад гарантування дотримання ділових угод, рівня підприємницької культури, якості соціального капіталу;

- вплив значної кількості економічних, організаційних, технологічних, інфраструктурних, інституційних тощо чинників на діяльність підприємств кластера.

Із огляду на зазначене вище, можна стверджувати, що в умовах кластерної кооперації необхідна збалансована та ефективно функціонуюча система управління ризиками. Її основи мають закладатися при розробці регіональної кластерної політики держави. Однак, вирішення конкретних питань їх реалізації наштовхується на ряд проблем, пов'язаних з недотриманням термінів виконання зобов'язань сторонами, відсутністю чи недостатністю необхідних ресурсів, несвоєчасністю або не повним обсягом введення інфраструктурних об'єктів кластера, тривалими термінами підготовки проектної документації на будівництво різних об'єктів, нерозвиненістю транспортної інфраструктури тощо. Для вирішення зазначених проблем необхідний комплексний і системний підхід до побудови системи управління ризиками. Для цього необхідно домагатися зміни в методах роботи керівників усіх рівнів з метою проведення ефективних змін в організаційній культурі, систематизації засобів і методів управління ризиками.

У сучасних умовах, підприємства що входять до кластера можуть використовувати різні способи зниження ризику, які впливають на господарську діяльність. Часто найбільш доцільним у господарській практиці є ухилення від ризику шляхом відмови від ненадійних партнерів, намагання працювати лише з відомими партнерами; уникнення ризикових проектів (найчастіше інноваційних та інвестиційних), які викликають сумніви; страхування ризиків за допомогою зовнішнього страхування; пошук гарантів, які дають можливість перекласти ризик на третю особу (гарантами можуть виступати держава та різні фонди), а також звільнення некомпетентних співробітників.

У практиці іноземних держав ефективним способом оптимізації кластерних ризиків є створення венчурних підприємств та укладення угод про спільну діяльність для особливо ризикових проектів, зокрема інноваційних. Зниженню чи уникненню організаційних ризиків у кластерній мережі безумовно сприяє чіткий (юридичний) розподіл робіт та відповідальності між учасниками проекту; диверсифікація видів діяльності та зон господарювання, що означає збільшення числа технологій, що застосовуються, розширення асортименту товарів і послуг, орієнтація на різні групи споживачів; диверсифікація інвестицій, яка передбачає віддавання переваги реалізації декількох відносно невеликих за вкладеннями проектів, ніж одного великого, що потребує залучення значних ресурсів і резервів організацій; розподіл ризиків у часі (за етапами роботи), що дає можливість поліпшити контроль.

Більш затратними та трудомісткими, що потребують попередньої аналітичної роботи для їх ефективного застосування є методи компенсації ризиків, якіпов'язані зі створенням механізмів запобігання небезпеці. Найбільш прийнятними серед них є: моніторинг соціально-економічного та нормативно-правового середовища, що передбачає відслідковування поточної інформації про відповідні процеси, що дає можливість врахувати тенденції розвитку; розвиток стратегічного планування кластрної мережі, що дає можливість зменшити невизначеність, передбачити появу слабких місць при реалізації проектів, завчасно вивчити джерела ризиків і розробити компенсаційні заходи, план використання резервів.

На основі вище зазначеного, можна стверджувати, що управління ризиками має розглядатися як вагома складова стратегічного управління кластером, завданням якої є ідентифікація ризиків та управління ними. При цьому система ризик-менеджменту має також включати в себе програму контролю над виконанням поставлених завдань, оцінку ефективності проведених заходів, а також систему збору та аналізу інформації на всіх рівнях кластерної організації.

Література

1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / И. Ансофф [при содействии Эдварда Дж. Макдоннелла]. - СПб.: Питер, Москва, Харьков, Минск, 1999. - 416 с.

2. Портер М. Конкуренция / Майкл Портер. - М.: Издательский дом «Вильямс», 2003. - 608 с.

3. Портер М. Международная конкуренция / Майкл Портер; Пер.с англ. / Под ред. В.Д. Щетинина. - М.: Международные отношения, 1993. - 896 с.

4. Стрельник М.М. Управление рисками предприятия в условиях кластера / Стрельник М.М., Тишков П.И. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.science-education.ru/pdf/2014/6/94.pdf

5. Blois K.J. 1972. Vertical quasi-integration. Journal of Industrial Economics 20 (3): pp. 253-272.

6. Eggertsson T.1990. Economic behavior and institutions. - Cambridge University Press, p. 385

7. Enright M.J. 2000. Survey on the Characterization of Regional Clusters: Initial Results. Working Paper, Institute of Economic Policy and Bussiness Strategy: Competitiveness Program, University of Hong Kong.

8. Itami H., Roehl T. 1991. Mobilizing Invisible Assets. - Harvard University Press.

9. Perrow C. 1993. Small firm networks. In: Swedberg R. (ed.). Explorations in Economic Sociology. Russell Sage Foundation: N.Y.; pp.377-402.

10. Porter, M. 1990. The Competitive Advantage of Nations, Macmillan: London.

11. Powell, W.W., Laurel Smith-Doerr. 1994. Networks and Economic Life. Pp. 368-402 in Handbook of Economic Sociology, N. Smelser and R. Swedberg, eds. Princeton, NJ: Princeton University Press.

12. Powell, W., Kenneth W., Laurel Smith-Doerr. 1996. Interorganizational Collaboration and the Locus of Innovation: Networks of Learning in Biotechnology. Administrative Science Quarterly 41: pp.16-45.

13. Powell W., Brantley P. 1992. Competitive cooperation in biotechnology: Learning through networks? In: Nohria N., Eccles R. (eds.). Networks and Organizations: Structure, Form and Action. Harvard Business School Press: Boston, MA.

14. Sцlvell Ц., Lindqvist G., Ketels Ch. 2003. The Cluster Initiative Greenbook. The Competitiveness Institute/ VINNOVA, Gothenburg.

Размещено на Allbest.ru