Кадрова політика України щодо випускників ВНЗ за спеціальністю "право"

Размещено на http://www.allbest.ru/

кадровий політика право

СТАТТЯ З ТЕМИ:

КАДРОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЩОДО ВИПУСКНИКІВ ВНЗ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «ПРАВО»

Орловська І.Г., к. ю. н., доцент кафедри теорії права та міжнародної інформації Інститут права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Статтю присвячено дослідженню кадрової політики України щодо випускників вищих навчальних закладів спеціальності «Право». Досліджено поняття кадрів і кадрової політики. Розглянуто механізм реалізації державних гарантій з приводу зайнятості та працевлаштування молодих фахівців-юристів. Визначено проблеми, з якими стикаються випускники юридичних спеціальностей.

Ключові слова: випускники, державне управління, державні службовці, кадри, кадрова політика, правничі професії, фахівець-юрист.

Статья посвящена исследованию кадровой политики Украины относительно выпускников высших учебных заведений специальности «Право». Исследовано понятие кадров и кадровой политики. Рассмотрен механизм реализации государственных гарантий по поводу занятости и трудоустройства молодых специалистов-юристов. Определены проблемы, с которыми сталкиваются выпускники юридических специальностей.

Ключевые слова: выпускники, государственное управление, государственные служащие, кадры, кадровая политика, юридические профессии, специалист-юрист.

Orlovska I.H. PERSONNEL POLICY FOR UKRAINE UNIVERSITY GRADUATES IN THE SPECIALTY “LAW”

The article investigates the personnel policy of Ukraine concerning the graduates' specialty “Law”. Investigated the frames and personnel policy. The mechanism of realization of state guarantees regarding the employment and employability of young legal professionals. Identify the problems faced by graduates of legal specialties.

Key words: graduates, governance, civil servants, frames, personnel policy, legal profession, specialist lawyer.

Постановка проблеми. Державна політика України щодо створення та розвитку кваліфікованого кадрового потенціалу країни потребує суттєвого вдосконалення. Для вироблення плану дій задля вирішення проблем, що накопичувалися десятиліттями, потрібне їх визнання в суспільстві і владних структурах, усвідомлення цих проблем, а не намагання їх ігнорувати чи оминути різними способами [1].

Як зазначається у Рекомендаціях парламентських слухань на тему «Професійна освіта як складова забезпечення кваліфікованого кадрового потенціалу України: проблеми та шляхи вирішення», оголошуючи реформування освіти, органи виконавчої влади будують свою політику не на збереженні й удосконаленні позитивного досвіду, що відповідає запитам суспільства, пошуку вирішення проблем і виправлення недоліків окремих елементів системи підготовки кваліфікованих кадрів, а руйнують усю систему без виробленої стратегії, не спираючись на фундамент, напрацювання [1].

Таким чином, можна констатувати, що сьогодні освіта України перебуває в критичному стані, а тому привертає увагу громадськості. Особливо це набуває актуальності щодо випускників юридичних спеціальностей, адже надалі саме із них буде формуватися кадровий склад державних службовців і політиків.

Стан дослідження. Кадровий чинник завжди був і залишається визначальним у забезпеченні ефективності функціонування будь-якої системи. А тому закономірним є підвищений інтерес з боку науковців до теорети- ко-методологічних, організаційних, економічних, етичних тощо питань розвитку кадрового потенціалу. Актуальні аспекти формування та реалізації кадрової політики висвітлюються в працях В. Бесчастного, В. Бугрова, Л. Дини- ленко, Д. Дзвінчука, Г. Дмитренка, С. Калаш- нікової, В. Кременя, С. Крисюка, В. Лугового, М. Логунової, С. Ніколаєнка, В. Огнев'юка, Н. Протасової та ін.

Не менш значущим для нашого дослідження є наукові напрацювання щодо формування та реалізації кадрової політики у сфері державної служби таких учених, як К. Ващенко, Н. Гончарук, Ю. Ковбасюк, М. Лахижа, Н. Липовська, І. Лопушинський, О. Мертенс, Ю. Молчанова, Б. Пономаренко, А. Рачин- ський, І. Розпутенко, С. Серьогін, Ю. Сурмін, О. Турчинов, С. Хаджирадєва тощо.

Новизна дослідження полягає в тому, що проблема кадрової політики України щодо випускників вищих навчальних закладів спеціальності «Право» дедалі частіше постає в нашій країні через необхідність практики для молодих фахівців-юристів, їх конкурентоспроможності на ринку праці та оновлення трудових ресурсів у країні.

Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі розвитку українського суспільства, а особливо в умовах політичної та економічної кризи, актуальним залишається ефективність і результативність державного управління, що в свою чергу залежить від професійності, ком-

петентності, чесності формування та реалізації державної кадрової політики щодо випускників вищих навчальних закладів спеціальності «Право». Саме від зазначеної якості освіти і залежатиме надалі успішність працевлаштування випускника юридичної спеціальності, а також його працеспроможність та конкурентоспроможність на ринку праці.

Прийняті укази Президента України «Про Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки», «Про Президентський кадровий резерв «Нова еліта нації» та «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації» спрямовані на утвердження цілеспрямованої, системної та послідовної політики, необхідної для реалізації національних інтересів у контексті розвитку України як демократичної, соціальної держави з розвинутою ринковою економікою. Метою сучасної державної кадрової політики України, передусім, є забезпечення всіх сфер життєдіяльності країни кваліфікованими кадрами, здатними подолати проблеми сталого розвитку та кризові явища у системі державного управління [2; 3; 4].

Для ефективного вирішення поставленої проблеми необхідно визначити поняття «кадри» та «кадрова політика». У науковій літературі можна натрапити на такі визначення поняття «кадри», як основний склад працівників якої-не- будь організації, підприємства, установи тощо [5, с. 513]; постійний підготовлений склад працівників різних сфер органів державної влади та місцевого самоврядування, працівників установ, організацій, які забезпечують виконання покладених на них функцій [6, с. 8] тощо. На основі цього можна сказати, що кадри - це сукупність усіх професійно підготовлених працівників підприємства, установи чи організації незалежно від форми власності, які забезпечують виконання покладених на них функцій.

Сьогодні єдиного визначення поняття «кадрова політика» в літературі та законодавстві не існує. «Кадрову політику» визначають по-різному: це система правил і норм, прагнень і обмежень у взаємовідносинах персоналу й організації в цілому, за якими діють працівники у внутрішньому й зовнішньому середовищі [7]; діяльність, що охоплює основні напрями, форми, методи й критерії роботи з персоналом, спрямовані на підвищення ефективності його використання і діяльності організації [8]; система роботи з персоналом, що об'єднує різні форми діяльності та має на меті створення згуртованого й відповідального високопродуктивного колективу для реалізації можливостей підприємства адекватно реагувати на зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищах [9]; є засобом досягнення стратегічної мети державних управлінських перетворень в Україні [10]; один із найважливіших напрямів державного управління, орієнтований на потребу публічної адміністрації в кадрах, що полягає в стратегічній діяльності з цілевизначення, ідеологічного та програмного забезпечення формування, розвитку та використання кадрових ресурсів як визначального чинника ефективності системи органів публічної влади тощо [11, с. 305].

Можна погодитися із думкою В. Малинов- ського, який зазначає, що кадрова політика - це визначення стратегії та тактики політичного курсу роботи з кадрами, що встановлюють завдання організації, пов'язані із зовнішньою кон'юнктурою (ринок праці, демографічна структура населення, політичний тиск, організаційні зміни), та завдання щодо ставлення до персоналу власної організації (система винагород, вирішення соціальних питань, удосконалення системи професійного навчання) [12, с. 81]. А тому можна стверджувати, що кадрова політика є основою соціального та державного управління.

В енциклопедичному словнику з державного управління пропонується розширене тлумачення поняття державної кадрової політики як політики держави у сфері державної служби, головною метою якої є вдосконалення кадрового потенціалу, створення дієздатного державного апарату, спроможного ефективно здійснювати завдання та функції Української держави шляхом сумлінного виконання державними службовцями покладених на них службових повноважень [11, с. 55].

М. Білинська, Н. Липовська, В. Сороко, В. Чмига переконані, що державна кадрова політика є видом державної політики, визначає найважливіші стратегічні цілі, завдання, принципи, напрямки й пріоритети діяльності держави з організації та регулювання кадрових процесів і відносин, це державна стратегія формування, розвитку та раціонального використання кадрів, усього кадрового потенціалу суспільства [13, с. 7].

На думку В. Малиновського, державна кадрова політика - це політика держави у сфері державної служби, її головною метою є забезпечення високого професіоналізму управлінського процесу та всіх ланок державного управління висококваліфікованими, ініціативними, добросовісними працівниками [14].

Таким чином, державна кадрова політика України - це один із найважливіших напрямів державного управління, головною метою якої є вдосконалення кадрового потенціалу, створення дієздатного кадрового апарату, спроможного ефективно здійснювати завдання та функції для отримання найвищого кінцевого результату.

Доцент М.М. Іжа визначила, що в соціальному, економічному, інституційному, організаційному аспектах ефективна кадрова політика держави має забезпечити: високий рівень розвитку людського потенціалу; задоволення прагнень громадян до професійної самореа- лізації та гідної оплати праці; кваліфікованими кадрами всі галузі виробництва; підвищення добробуту людей [15].

Варто розрізняти працевлаштування студентів, які навчалися за рахунок: державного бюджету; місцевих бюджетів; юридичних осіб; фізичних осіб.

Донедавна частина друга ст. 52 Закону України «Про освіту» № 1060-ХІІ від 23 травня 1991 р. [16] передбачала, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу й зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми Закону України Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 992 від 22 серпня 1996 р., затвердивши Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням [17].

Пунктами 6, 14 Порядку передбачено, що випускник вищого навчального закладу зобов'язаний відпрацювати у замовника не менше трьох років, а в разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Між ректором (із одного боку) і студентом (із іншого) після його зарахування на навчання за державним замовленням має бути укладено угоду про підготовку фахівців із вищою освітою за установленою Порядком формою. Цією угодою, нагадаємо, випускник зобов'язується «відпрацювати... не менше трьох років» (п. 6) [16].

Із моменту укладання угоди на ректора покладається функція оформлення направлення на роботу випускникам, які підлягають державному розподілу. Ця вимога була затверджена Наказом Міністерства освіти України «Про оформлення на роботу випускників вищих закладів освіти» від 4 червня 1998 р. № 1/9-235 [17].

Однак з прийняттям нової редакції Закону України «Про вищу освіту» № 1556-УІІ від 1 липня 2014 р. [18] частину 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» № 1060-ХІІ від 23 травня 1991 р. [19] було виключено.

Якщо ж студент навчається за рахунок місцевих бюджетів (у комунальних вузах), то його працевлаштування визначається угодою, що укладається між ним і вищим навчальним закладом, бо окремого урядового порядку стосовно направлення на роботу та зобов'язання відпрацювати за направленням таких студентів немає.

Особи ж, що навчаються за рахунок юридичних осіб, працевлаштовуються згідно з відповідними угодами - між випускником і третьою особою або тристороннім договором. Це норма ст. 56 Закону «Про вищу освіту» [18].

Стосовно студентів, які навчаються за рахунок фізичних осіб, то на них поширюється раніше вже згадувана норма 1 абзацу ст. 56 Закону України «Про вищу освіту», що випускники вищих навчальних закладів «вільні у виборі місця роботи», тобто вони не підлягають направленню на роботу («розподіленню») [18].

Водночас Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» зазначає, що держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (ст. 7) [20].

Із червня 2013 р. діє норма Закону України «Про зайнятість населення» [21], яка стимулює роботодавця до працевлаштування випускників навчальних закладів, - здійснення компенсації єдиного соціального внеску. Так, у разі працевлаштування молодої людини, яка закінчила або припинила навчання в загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнена зі строкової або альтернативної служби (протягом 6 місяців після закінчення навчання чи служби), на перше робоче місце за направленням служби зайнятості строком не менше ніж на два роки роботодавцю компенсуватимуться щомісяця витрати на сплату єдиного соціального внеску за відповідну особу протягом одного року. Така сама можливість компенсації єдиного соціального внеску передбачена для суб'єкта малого підприємництва, який працевлаштовує на новостворені робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності.

С.С. Аляб'єва, К.О. Коваль, О.М. Мензул встановили, що названим законом, крім зазначених нововведень, передбачено надання додаткової підтримки молодим спеціалістам шляхом організації стажування молодих фахівців, а також стимулювання таких осіб до працевлаштування у селах і селищах. Студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» і продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час. При цьому строк стажування за договором не може перевищувати шести місяців. Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки. У разі коли в період стажування такий молодий фахівець виконує професійні роботи, підприємство, організація, установа за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює виплату йому заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок [22].

На основі вищевикладеного можна стверджувати, що законодавець дав усім молодим спеціалістам можливість бути працевлаштованими. Проте зазначені правові норми не реалізуються ефективно. Перша проблема, з якою стикається випускник юридичного факультету, - це відсутність вакансій за здобутою спеціальністю, тому що існує дисбаланс потреб у молодих фахівцях і пропозицій на ринку праці за юридичною спеціальністю. Адже значна кількість молоді продовжує навчатися за «престижною» спеціальністю «Право», бачачи можливість для реалізації своїх чи батьківських амбіцій, а не через бажання заробляти своєю працею собі на життя.

Сьогодні ринок «насичений» дипломованими юристами, але страждає від браку кваліфікованих представників юридичних спеці-

альностей. А тому вкрай важко знайти перше робоче місце, де наш випускник знайде наставника, а не конкурента на ринку праці.

Іншим моментом є проблема отримання професійного досвіду молодого працівника, який практично неможливо здобути, адже працедавці зацікавлені в працівниках з досвідом роботи.

І, насамкінець, через низьку психологічну готовність до професійної практичної роботи незалежно від того, який вищий навчальний заклад (державний чи приватний) вони закінчили. Значна кількість випускників, маючи необхідні теоретичні знання та практичні навички, при цьому психологічно не готова довести роботодавцю свою фахову придатність, а роботодавці не готові витрачати час на процес становлення молодого фахівця-юриста.

Державна служба зайнятості виступає партнером для молодих випускників у формуванні системи збереження й розвитку трудових ресурсів держави, але невирішені проблеми працевлаштування випускників ВНЗ спеціальності приводять до значних негативних наслідків, зокрема: зростання безробіття та зниження рівня життя; «тіньової зайнятості»; обрання певної незаконної моделі поведінки; зовнішньої трудової міграції; психологічних змін у молодого фахівця (втрату мотивації до праці, зміну структури ціннісних орієнтацій і падіння престижності легальної зайнятості).

Висновки. Отже, наявні сьогодні державні механізми працевлаштування випускників ВНЗ спеціальності «Право» сприяють вирішенню питання подолання безробіття серед молоді та забезпечення першим робочим місцем. Водночас на державному рівні доцільно більше приділяти уваги питанням прогнозування обсягів підготовки фахівців за напрямами й спеціальностями відповідно до потреб економіки та розвитку ринку праці; розробки механізму заохочення і стимулювання роботодавців до працевлаштування випускників шляхом проведення гнучкої податкової, фінансової і кредитної політики, які б забезпечили скорочення безробіття серед цієї категорії молоді, а також імміграції після здобуття відповідного фаху за обраною спеціальністю, оновлення трудових ресурсів країни; сприяння підвищенню якості підготовки фахівців до світового рівня.

Чинне законодавство України передбачає широкі правові гарантії щодо зайнятості та працевлаштування молодих фахівців-юристів, декларується підтримка самозайнятості випускників. Проте наявність багатьох правових передумов ще не забезпечує їх реального виконання, недосконалість механізму реалізації цих державних гарантій приводить до невиконання вимог законодавства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Професійна освіта як складова забезпечення кваліфікованого кадрового потенціалу України: проблеми та шляхи вирішення»: Постанова Верховної Ради України від 7 вересня 2016 р. № 1493-'УПІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2016. - № 40. - Ст. 622.

2. Про Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки: Указ Президента України від 1 лютого 2012 р. № 45/2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.iada.gov.ua.

3. Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації: Указ Президента України від 24 березня 2012 р. № 212/2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua http://zakon.rada.gov.ua.

4. Про Президентський кадровий резерв «Нова еліта нації»: Указ Президента України від 5 квітня 2012 р. № 246/2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ Перун, 2005. - 1728 с.

6. Воронько О.А. Керівні кадри: державна політика та система управління: [навч. посіб. для студ., слухачів із спец. «Держ. упр.», «Держ. служба»] / Олександр Андрійович Воронько. - К.: УАДУ, 2000. - 156 с.

7. Виноградський М.Д. Управління персоналом: [навч. посіб.] / М.Д. Виноградський, А.М. Виноградська, О.М. Шка- нова. - 2-ге видання - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 502 с.

8. Хміль Ф.І. Управління персоналом: [підруч. для студ. вищих навч. закладів] / Ф.І. Хміль. - К.: Академвидав, 2006. - 488 с.

9. Федулова Л.І. Менеджмент організацій: [підручник] / Л.І. Федулова. - Київ: Либідь, 2004. - 448 с.

10. Олуйко В.М. Кадрові процеси в державному управлінні України: стан і перспективи розвитку: дис.... докт. наук: спец. 25.00.03 «Державна служба» / Віталій Миколайович Олуйко ; Нац. академія держ. управління при Президентові України. - К., 2005. - 423 с.

11. Енциклопедичний словник з державного управління / [уклад.: Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін.] ; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурмі- на. - К.: НАДУ, 2010. - 820 с.

12. Малиновський В.Я. Словник термінів і понять з державного управління / В.Я. Малиновський. - Вид. 2, допов. і перероб. - К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2005. - 254 с.

13. Білинська М.М. Стратегія державної кадрової політики України: цілі та шляхи реалізації: [навч.-метод. матеріали] / М.М. Білинська, В.М. Сороко, В.О. Чмига. - К.: НАДУ, 2013. - 52 с.

14. Малиновський В.Я. Державне управління: [навчальний посібник] / В.Я. Малиновський. - Луцьк: Ред.-вид. відд. «Вежа» Вол. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. - 558 с.

15. Іжа М.М. Деякі аспекти реалізації державної кадрової політики / М.М. Іжа // Стратегія державної кадрової політики - основа модернізації країни: матеріали Всеукр. наук.-пр- акт. конф. за міжнар. Участю (Київ, 31 травня 2012 р.: до 15-річчя галузі науки «Державне управління») - К.: НАДУ, 2012. - 572 с.

16. Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням Постанова Кабінету Міністрів від 22 серпня 1996 р. № 992 // Урядовий кур'єр. - 1996.

17. Про оформлення на роботу випускників вищих закладів освіти: Наказ Міністерства освіти України від 4 червня 1998 р. №1/9-235 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/Vishya_osvita/3120/.

18. Про вищу освіту: Закон України від 1 липня 2014 р. № 1556-УІІ // Відомості Верховної Ради. - 2014. - № 37-38. - Ст. 2004.

19. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 р. № 1060-Хіі // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 34. - Ст. 451.

20. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 5 лютого 1993 р. № 2998-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 16. - Ст. 167.

21. Про зайнятість населення: Закон України від 5 липня 2012 р. № 5067-УІ // Відомості Верховної Ради. - 2013. - № 24. - Ст. 243.

22. Аляб'єва С.С. Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів: проблеми та державний інструментарій їх вирішення / С.С. Аляб'єва, К.О. Коваль, О.М. Мензул // Вісник Вінницького політехнічного інституту. - 2014. - № 1. - С. 128-134.

Размещено на Allbest.ru