Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

-- створення проектних груп задля вирішення інноваційних питань.

Рис. 1.1. Складові та чинники інноваційного менеджменту підприємства [58]

Отже, інноваційний менеджмент па підприємстві -- це особлива організаційно-управлінська діяльність, що спрямована па одержання високих економічних, соціальних, екологічних результатів за допомогою впровадження інновацій у виробничо-комерційну діяльність.

Сукупність видів діяльності формується у загальні функції управління: планування, організацію, мотивацію, контролювання. Склад функцій і завдань управління може бути регламентованим залежно від рівня керованої системи (економіка загалом, галузь виробництва, організація, підприємство чи окремий інноваційний проект) та внутрішніх і зовнішніх умов її роботи. Вважаємо, що, оскільки термін "менеджмент" найкоректніше використовувати щодо комерційних суб'єктів господарювання, то й предметом інноваційного менеджменту є підприємство.

Своєю чергою, кожна загальна функція поділяється па специфічні види робіт, пов'язані з багатогранною діяльністю підприємства: планування впровадження інновацій, організація функціонування нового технологічного обладнання, мотивація раціоналізаторства тощо.

Інноваційний менеджмент як наука вивчає закономірності розвитку, економічні, організаційно-управлінські, правові, соціально-психологічні чинники, що впливають па процеси пошукових робіт, запровадження інновацій, найефективніші форми організації цих процесів на підприємстві.

Світова наукова думка постійно працює над прогресивними змінами, отож виробники, щоби виготовляти конкурентоспроможну продукцію, змушені адаптовуватися до нових умов. Однак для того, щоби підприємства дотримувалися курсу інноваційного розвитку, необхідні відповідні зовнішні умови. Положення інноваційного менеджменту належать до ринкової економіки, тобто обов'язковою умовою дії механізмів інновацій є наявність ринкового середовища. Лише у такому середовищі можливий процес виникнення і поширення економічно ефективних інновацій. Па жаль, повільні темпи реформ, невизначеність у структурній перебудові економіки та інші чинники перешкоджають інтеграції українського бізнесу до транснаціональних інноваційних процесів.

Інноваційний менеджмент -- це сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів та форм управління інноваційною діяльністю конкретного об'єкта управління з метою одержання оптимальним шляхом економічних або інших результатів цієї діяльності.

Отже, інноваційний менеджмент у загальному вигляді -- це складний механізм дії керуючої системи, яка створює сприятливі умови для інноваційної діяльності й можливості для розвитку і досягнення ефективного результату.

Поняття інновацій, їх вплив на економічну систему

Інновація -- процес розробки, впровадження, експлуатації виробничо-економічного та соціально-організаційного потенціалу, що покладений в основу новації. У вузькому сенсі під інновацією зазвичай розуміють фазу впровадження новації, а період першого виробничого освоєння новації вважається моментом її початку. Під новацією розуміють нове, споріднене з поняттям винаходу, оскільки між заявкою новації і перетворенням її на інновацію наявний певний часовий інтервал. Винахід -- це нове технічне рішення конкретної задачі, яке забезпечує позитивний ефект, покращує якість продукції або підвищує продуктивність праці. Відкриття -- це нові знання, закономірності, закони про явища теоретичного характеру, Інновація -- це комерціалізована новація. Інноваціями є будь-які технічні, організаційні, економічні та управлінські зміни, відмінні від існуючої практики в конкретній організації. Організації мають різний рівень сприйняття інновацій, їх інноваційний потенціал дуже залежить від організаційної структури менеджменту, професійно-кваліфікаційного складу персоналу, зовнішніх умов господарської діяльності тощо (докладніше див. тему 4, с. 117).

Інновації перебувають, з одного боку, у протиріччі зі всім консервативним, спрямованим на збереження існуючого стану, а з іншого -- спрямовані на значне підвищення техніко-економічної ефективності діяльності організації.

Інновація -- це складова підприємництва, що завжди існує у ринковій економіці. Вона поєднує раціональне й ірраціональне, тому що, з одного боку, зміни повинні забезпечувати матеріальний або соціальний ефект, а з іншого -- рушієм інновації є талант і неординарність мислення. Інноваційна діяльність мас творчий характер, тому вона погано поєднується з жорсткою регламентацією робіт і централізацією ухвалення рішень, важко узгоджується з формалізованою організаційною структурою управління. Для управління властиві тенденції підтримання стабільних відносин і процедур менеджменту, запобігання інноваціям, активний опір будь-яким новим формам і методам менеджменту. Отож, якщо керівництво підприємства прагне одержати дивіденди завдяки інноваціям, необхідні децентралізація в ухваленні рішень, низький рівень формалізації і регламентації управлінських робіт, гнучкість організаційної структури управління.

У широкому розумінні інноваційний процес не обмежується першою появою на ринку нового продукту, послуги або доведенням до проектної потужності нової технології. Із розповсюдженням інновація вдосконалюється, стає більш ефективною, набуває не відомих раніше споживчих властивостей. Це забезпечує нові сфери її застосування, ринки, нових споживачів. Такий феномен одержав назву дифузії, а інтегральний суспільний результат інновації є позитивним саме завдяки їй. Інновація завдяки комплексному розгортанню утворює нову технолого-соціально-економічну систему суспільства, яка складається з:

-- галузей, які здійснюють інновацію;

-- галузей, які поширюють нову технологію та поглиблюють її економічні переваги;

-- галузей, що виникають унаслідок розвитку нових технологій.

Дифузія інновацій зумовлює тісний взаємозв'язок між науково-технічною, виробничою й інвестиційною діяльністю та свідчить про необхідність розгляду не лише інновації як окремого техніко-організаційного акту, а комплексу дій суб'єктів господарювання та складових національної інноваційної інфраструктури. Досягнення синергетичного ефекту інновації вимагає значно більшого обсягу дій та сукупних інвестицій, ніж потрібно, щоб отримати локальний економічний ефект від звичайних капіталовкладень. На рис. 1.2 подано різні напрями трактування інновацій залежно від виду організації.

З практичного погляду, інновація є зміною технології виробництва, безпосередньо виливає па ефективність чинників виробництва та спосіб їхнього поєднання.

Рис. 1.2. Різні напрями трактування інновацій залежно від виду організацій

Завдяки інноваціям у соціально-економічній системі відбувається раціональніше використання ресурсів. Інвестиції в інновації забезпечують вищу за середньогалузеву віддачу, проте суттєво зростає й рівень підприємницького ризику.

Загалом позитивний суспільний ефект інновацій полягає в тому, що вони:

-- спрямовують економіку на інтенсивний шлях розвитку;

-- забезпечують прискорення зростання продуктивності факторів виробництва;

-- сприяють перерозподілу ресурсів па перспективні суспільно-економічні напрями;

-- зміцнюють статус країни у глобальній економіці та національну конкурентоспроможність.

До об'єктів інновації належать:

-- продукція (види, якість);

-- матеріали;

-- засоби виробництва;

-- технологічні процеси;

-- людський фактор (розвиток особистостей);

-- соціальна сфера (зміни поведінки груп, розвиток потреб, культури, цінностей);

-- організаційний розвиток (демократизація, едхократія).

Освоєння досягнень науково-технічного прогресу супроводжується ризиком, проте більш небезпечним є пасивне очікування стабілізації ринкової ситуації. Ступінь ризику залежить від виду нововведень. Часткова модернізація обладнання і технології виробництва, оновлення продукції, зменшення питомих витрат пов'язані з помірним ризиком і вважаються обов'язковими умовами підвищення ефективності діяльності. Зі значно більшою небезпекою пов'язане впровадження принципово нових досягнень науки і техніки, що суттєво змінюють технічну базу підприємства й організацію менеджменту.

Інновації неоднозначно впливають на динаміку економічного зростання. З одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, з іншого -- унеможливлюють продовження цього розширення у традиційних напрямах. Інновації руйнують економічну рівновагу, створюють невизначеність в економічній динаміці. За Й. Шумпетером Відомості пpo життєдіяльність видатних еекономістів, описаних у цьому розділі, -- у "Біографічній довідці [115], інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, зумовлюючи її перехід з одного стану рівноваги в інший.

Нерівномірність інноваційної активності пояснюється особливостями функціонування ринкової економіки. Орієнтуючись на поточний дохід, підприємці керуються економічною кон'юнктурою, не враховуючи довгострокові альтернативи технічного розвитку. Впроваджувати радикальні інновації вони починають лише внаслідок різкого зниження ефективності інвестицій у традиційних напрямах, коли вже накопичені значні збиткові потужності і не вдається вийти з кризи. Па цьому етапі впровадження базисних інновацій є єдиною можливістю подолати депресію. Отже, Й. Шумпетер вважає, що депресія відіграє роль генератора умов для інновацій.

Прихильники протилежної думки вважають, що депресія швидше пригнічує, аніж прискорює впровадження інновацій. Під час депресії збільшується соціальне напруження, його усунення вимагає різних заходів, що створює, своєю чергою, сприятливі можливості організаційних інновацій, забезпечуючи умови для економічних змін. З огляду на це, вважається, що сплеск інновацій відбувається у період пожвавлення або буму.

У період підвищення темній розпитку економіки наявні можливості інновацій за тими напрямами, які в період депресії безперспективні. Під час піднесення економіки більша увага приділяється інноваціям, що удосконалюють продукцію, або технологічним, а у кризовий період -- радикальним.

Загальновизнано, що в основі механізму інноваційної діяльності знаходиться прибуток. Існує два підходи щодо механізму первинних інновацій. Перший представлений у дослідженнях Г. Менша і Л. Кляйнкнехта [73]. Вони вважають, що погіршення стану підприємства породжує стимул до інновацій. І навпаки, коли справи процвітають, в організації немає потреби щось суттєво змінювати. Занепад відмерлих галузей спонукає власників капіталу до інвестування в нову продукцію і технологію, незважаючи на те, що прибуток у фазі депресії малий, власники вбачають у цьому менше ризику, аніж в інвестуванні у застарілу продукцію і технології. А. Кляйнкнехт наголошує, що у період тривалих економічних криз відбувається перехід підприємства від стратегії максимізації прибутку (якої воно дотримується в період процвітання) до стратегії мінімізації відносного ризику. Доти, поки наявна продукція і технологія забезпечують достатній дохід, схильність до інновацій невелика, тому що інноваційна діяльність завжди пов'язана з ризиком. У випадку, коли наступає тривала криза і перспективи у традиційних сферах погіршуються, ризик інновацій уже не є значною перешкодою, оскільки будь-які інші інвестиційні альтернативи можуть вважатися ще небезпечнішими. Отже, найбільша кількість базисних інновацій припадає па важкі і тривалі депресії.

Інший підхід (X. Фрімен, Дж. Кларк, Л. Суте) полягає у тому, що саме умнішне підприємство, впевнене у розширенні ринку і зростанні доходів, виявляє підвищщену інноваційну активність. У випадку труднощів підприємству вже не до технологічних новацій. Отож, основна маса первинних інновацій реалізується у період довгострокового стабільного розвитку підприємства.

На пашу думку, протиріччя між цими підходами полягає у тому, яким чином оцінювати період внутрішньо-фірмового планування. Прихильники другого підходу вважають, що цей період відносно короткий. Прихильники першого підходу, навпаки, вважають цей період відносно великим. Відповідно, підприємство заздалегідь враховує можливості майбутнього зростання обсягу продаж і прибутку та здійснюють інновації, не очікуючи початку цього зростання. Саме у момент переходу від стратегії максимізації прибутку до стратегії мінімізації ризику і відбувається розширення внутрішньо-фірмового планування, тому що підприємство заздалегідь планує ризик і збитки. Крім того, на стадії розвитку впроваджуються переважно модифікаційні та інкрементальні інновації, а в кризовий період -- радикальні.

Найбільше інновації впроваджують невеликі вузькоспеціалізовані організації. Вони спрямовані на задоволення певних запитів споживачів і здатні гнучко перебудовуватися залежно від характеру і темпів розвитку підприємства. їх організаційні структури менеджменту є найбільш мобільними і чутливими до сучасних науково-технічних тенденцій і організаційно-економічних інновацій.

Впровадження інновацій вимагає змін діючих форм і методів організації менеджменту. Нові товари є надійним засобом забезпечення переваг над конкурентами, встановлення вигідних цін і збільшення частки ринку. Зростання прибутку на основі продуктових інновацій -- протидія зниженню норми прибутку. Відтак, технологічні інновації безпосередньо впливають на заощадження витрат і збільшення прибутку, але безпосередньо не впливають на обсяг продажу. Останній може зрости за умови поєднання технологічних інновацій із маркетинговими заходами.

Класифікація інновацій

Комплексний характер інновацій, їхня різноманітність і багатоаспектність вимагають серйозної розробки й обґрунтованої класифікації. Хоч на практиці певні види інновацій чітко відокремити доволі важко.

Новизну інновацій оцінюють як за технологічними параметрами, так і з огляду ринкових позицій.

За технологічними параметрами розрізняють інновації продуктові та процесні. За допомогою продуктових інновацій одержують принципово нові соціально корисні вироби зі застосуванням нових матеріалів, комплектуючих. Процесні інновації полягають у розробці і використанні нових технологій, методів організації, створенні нових організаційних структур.

Класифікація інновацій з урахуванням результативності і напряму інноваційного процесу наведена у табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Класифікація інновацій

Отже, диференціювати інновації можна, зокрема, за сферою застосування на два типи: технічні та організаційні. Технічні інновації пов'язані з впровадженням сучасніших технологій виробництва і виготовленням нової продукції. Інновації організаційного характеру змінюють систему управління та організацію процесу діяльності.

Для успішного управління інноваційною діяльністю менеджеру необхідно відрізняти власне інновації від незначних змін товарів, технологій, а також від реорганізації.

Систематичні інновації базуються на пошуку рішень щодо скорочення витрат, вдосконаленні технологічних процесів, системи організації праці. Такі інновації виникають завдяки здійсненню заходів з мстою впровадження нової продукції або колективної систематичної роботи для вирішення організаційних проблем, якості управління. Для запровадження цих змін передбачають навчання персоналу підприємства та участь у здійсненні відповідних заходів досить численної групи працівників різних рівнів. Індикатором систематичної праці над інноваціями є наявність на підприємстві спеціально виділеного колективу, співпраця відділів досліджень та розвитку з іншими підрозділами, системність створення нових виробів чи вдосконалення якості існуючих.

Стихійні інновації, на противагу систематичним, є поодинокими випадками у діяльності конкретного підприємства. Вони не є наслідком наявної системи, а радше відповіддю па нові можливості або загрози. Такі інновації базуються па певному шаблоні створення ідей, па модифікації існуючих ідей, або ж є унікальними розробками, які вже використовуються па іншому підприємстві. Наприклад, повий вид продукції аналогічний конкурентові, придбання ліцензії, зміна технології виробництва чи системи управління у відповідь на умови зовнішнього середовища або ж аналізу стану підприємства, який здійснюють фахівці.

Можна диференціювати інновації відносно змін, які вони спричиняють.

Нововведення, як вже було відзначено, можуть стосуватися асортименту продукції, процесів виробництва та організації діяльності підприємства. Важливо визначити, наскільки нові вироби та процеси відрізняються від попередніх. Також глибина змін залежить від кількості напрямів діяльності, яких вони стосуються: виробництво, логістика, дистрибуція, маркетинг, персонал, матеріальна база. Інновації можуть внести зміни до функцій, завдань та методів роботи.

За ознакою глибини зроблених змін інновації поділяють па радикальні, рекомбінаційні, модифікаційні. Причому радикальні вирізняються змінами технологічного та організаційного характеру. Радикальні інновації технологічного характеру зазвичай стосуються процесу впровадження пової продукції, яка згодом зумовлює необхідність застосування нових технологій. Технологічні інновації радикального характеру спостерігаються відносно зрідка. Класичним прикладом інновації цього типу може бути створення персонального комп'ютера, який докорінно змінив технологію та збільшив коло клієнтів цієї галузі промисловості, яке до певного часу обмежувалося військовими об'єктами, великими компаніями та науково-дослідними центрами.

Радикальні інновації організаційного характеру зазвичай базуються на впровадженні нового способу управління підприємством, який може сприяти зміні технології виробництва продукції та надання послуг. Такі інновації можуть виникати па підприємствах, які прагнуть посісти провідні позиції па ринку, а також тих, які через різні причини постають перед необхідністю змінити засади функціонування. Тоді принципово змінюється стратегія та способи управління підприємством. Унаслідок радикальних організаційних інновацій виникають нові структури, запроваджуються нові інформаційні системи, які кардинально змінюють організаційні засади діяльності.

Рекомбінаційні інновації (лат. combinatio -- з'єднання) полягають у використанні існуючих технологічних, організаційних та виробничих рішень з мстою створення нових різновидів продукції, технологій або систем управління. Вони стосуються систем управління, спрямовані на поєднання наявних виробничих функцій або різних технологічних рішень для виробництва нової продукції (наприклад, використання комп'ютера для одержання якісніших фотографій за допомогою застосування дизайнерських програм).

Рекомбінаційні інновації, які видозмінюють систему управління підприємством, полягають у поєднанні різних типів організаційного реформування (наприклад, структури, кадрової політики, методах відбору персоналу) для створення якісно нового рівня у підрозділах або для створення нових методів управління (реорганізація відділів, перенесення повноважень, застосування існуючих мотиваційних систем у підрозділи підприємства, де їх раніше не використовували). У процесі рекомбінаційних інновацій зазвичай ідеться лише про ресурси та інформацію підприємства.

Модифікаційні (інкрементальні -- поступові) інновації формуються на основі вивчення оточення і реагування на потреби клієнтів або поведінку конкурентів. Модифікаційні інновації полягають у незначних змінах наявного асортименту продукції, технологій і систем управління з мстою їх удосконалення. Модифікації не змінюють функції виробів або процеси виробництва (наприклад, підвищення якості, зменшення витрат унаслідок використання нових матеріалів, запровадження додаткової функції виробу). Вони є наслідком тісних взаємин із клієнтами та гострої конкуренції за задоволення їхніх потреб. Класичним прикладом інкрементальних інновацій є холодильна промисловість. У XI ст. лід видобували з озер, зберігали в печерах і перевозили як продукт, що швидко псується. Протягом декількох століть технології поступово еволюціонували: процеси заготівлі льоду стали ефективнішими зі застосуванням нових інструментів і техніки, збереження льоду було також поліпшене завдяки креативності, а також удосконаленню упакування. Проте на початку XX ст. революційна технологія і продукція -- холодильник -- кардинально змінив галузь. Поступова інновація видобутку, збереження і транспортування льоду раптово застаріла. Цікаво, що компанії, які доставляють лід, відреагували на цю нову технологію тим, що почали робити більше і значно краще те, у чому вони були успішними. Найбільші покращення в технології охолодження на основі льоду відбулися, коли цю технологію почав витісняти кардинально новий підхід до виробництва льоду. До речі, реакція компаній, які доставляють лід, не була незвичайною: вони підтримували технології, які вдосконалювали протягом десятків років, але не були здатні оцінити радикальну технологію.

Теорія довгих хвиль Кондратьєва

Проблема циклічності завжди привертала увагу вчених і донині залишається однією з чільних проблем розвитку суспільства. При цьому під циклом розуміють рух між точками макроекономічної рівноваги. Коливання ділової активності, ринкової кон'юнктури відображають циклічність загальноекономічних процесів (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Циклічність загальноекономічних процесів

У період найнижчої активності (кризи) створюються передумови для виникнення і запровадження нововведень, оновлення матеріально-технічної бази виробництва для відтворення докризових показників діяльності і вищих досягнень. Рушієм інноваційного розвитку є політичні, економічні, демографічні, науково-технічні і соціальні чинники. їх сукупність зумовлює синергетичний ефект розвитку. З іншого боку, інноваційний розвиток здійснюється закономірно під впливом низки причин.

Розроблення теорії циклів почалось із середини XIX ст., коли англійський учений X. Кларк звернув увагу на 54-річний розрив між двома економічними кризами. Теорію циклічних криз розглядав К. Маркс у 60-х роках XIX ст. Його ідея полягала в тому, що виникнення криз пов'язане з процесом пере накопичення основного капіталу. Наприкінці XIX ст. про існування довгострокових коливань писав український економіст М. І. Туган-Барановський, який, розглядаючи промислові кризи у Великій Британії, довів, що циклічність економічного розвитку визначається обмеженістю позичкового капіталу та особливостями його інвестування.

Російський учений М. Д. Кондратьев у 20-і роки XX ст. висунув концепцію великих циклів господарської кон'юнктури, яку описав у книзі "Длинные волны конъюнктуры". Згодом положення вченого сформувалися у теорію довгих хвиль Кондратьева. З мстою обґрунтування існування великих циклів він проаналізував статистичні дані Великої Британії, Франції, Німеччини, США за період 1780--1920 років. Зокрема, статистичні показники щодо динаміки цін, заробітної плати, вартості позичкового капіталу, зовнішньоторговельного балансу, виробництва основних видів продукції промисловості тощо. Проведені дослідження дали змогу стверджувати про циклічність з довжиною хвиль близько півстоліття.

За цією теорією, фазі піднесення кожного циклу передують значні зміни в економіці" які виявляються через розвиток техніки, виробництва, нових ринків. Треба також відзначити, що фаза піднесення не відбувається незалежно від соціальних питань -- помічено, що ці періоди співпадають з періодами соціального збурення (страйки, революції тощо). Натомість стадія занепаду характеризується здебільшого активізацією інноваційної діяльності, створенням нових робочих місць, галузей виробництва, появою технологічних нововведень, що уможливлюють подолання кризових явищ.

Окрім довгих хвиль, М. Д. Кондратьєв визначив також наявність середніх і коротких (3--15 років), які теж виливають на макроскопомічні процеси. Короткі хвилі накладаються на середні, які, відтак -- на довгі хвилі (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Теорія довгих хвиль Кондратьєва

Простежується чіткий взаємозв'язок між амплітудою коливання економічних циклів та різними чинниками кон'юнктури. Так, наприклад, відхилення від рівноваги першого порядку (попит і пропозиція) призводить до коротких хвиль, рівновагу другого порядку (переливання капіталу в нове обладнання, машини, модернізацію виробництва) досягають коливаннями середніх хвиль, рівновага третього порядку, яка стосується глобальних змін щодо виробничих технологій, сировинної бази, енергетичних питань, спричиняє довгі хвилі. Саме у цей період відбуваються науково-технічні винаходи, відкриття, зміни технологій, які мають найсуттєвіший вилив на соціально-економічне життя суспільства. Кожна наступна фаза довгого циклу є результатом кумулятивних процесів попередньої. Інноваційні зміни, таким чипом, зумовлюються попитом на них, навіть не завжди усвідомленим, а не лише є наслідком економічних, соціальних і політичних обставин. Траєкторія рівноваги економічного зростання одержала назву "тренд" (з англ. trend -- загальний напрям (тенденція) розвитку ринку). Вона визначається швидкістю оновлення виробничих фондів та ефективністю інновацій.

Класична теорія нововведень

Класична інноваційна теорія почала розвиватися у XX ст., на підставі саме ідей М. Д. Кондратьєва. Засновником класичної теорії є австрійський учений Й. Л. Шумпетер, який у 20-х роках XX ст. опублікував праці, де зазначав, що бізнес є основою системи господарювання, а підприємництво -- його рушійною силою. Ще у 1909--1911 pp. німецькі вчені В. Зомбарт, В. Мітчерліх описали типи підприємців, охарактеризувавши їхні функції й основні завдання щодо просування технічних новинок на ринок. За цією теорією, підприємець стає носієм технічного прогресу, якщо не зупиняється на впровадженні окремих нововведень у своєму виробництві, а прагне їх поширити. Серед сучасних економістів цю концепцію найбільше розвинув американський спеціаліст П. Друкер, який наголошує, що інноваційність є особливим інструментом підприємництва. У процесі нововведення створюються нові ресурси, а наявні знаходять нові напрями застосування.

Й. А. Шумпетер розглядав технічну інновацію як економічний засіб, що застосовується підприємцями для підвищення прибутків. Тобто під інновацією він розумів комерціалізацію наукових відкриттів та нової інформації. Вчений виділив 5 типів інновацій:

1. Виготовлення нового продукту або відомого продукту з новими властивостями.

2. Впровадження нового, ще невідомого в певній галузі, методу виробництва.

3. Освоєння нового ринку збуту.

4. Отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів.

5. Проведення реорганізації (організаційна перебудова), у тому числі створення монополії або її руйнування у конкурентів.

Уперше інновації були диференційовані за двома великими трунами -- продуктові та технологічні. Відзначимо, що ідеї виявилися життєздатними, і понині (через 100 років) пе втративши своєї актуальності.

У праці "Кон'юнктурні цикли" (1939) Й. Л. Шумпетер впроваджує поняття базових і вторинних нововведень. Базова інновація реалізує винахід і створює передумови для формування нових технологій і провокує виникнення низки менш значних (вторинних) інновацій, які збираються у так звалі "інноваційні пучки" -- кластери. Кожна базисна інновація сприяє створенню пової галузі виробництва, яка послідовно проходить цикли розвитку від початкового періоду різкого зростання через стадію зрілості до поступового занепаду. Цей процес відбувається у двох вимірах -- по вертикалі (від більш суттєвих інновацій до дрібніших) і по горизонталі -- від низької розповсюдженості до повного насичення нею ринку.

З-поміж теоретиків класичної теорії нововведень чільне місце посідає американський економіст, лауреат Нобелівської премії С. Кузнець. Основним внеском ученого можна вважати формування теорії будівельних циклів тривалістю 15--20 років, які він пов'язував переважно з демографічними процесами. Сучасні дослідники більше схиляються до економічних та соціальних передумов виникнення будь-яких виробничих циклів.

Використовуючи ті самі методи дослідження, що й М. Д. Кондратьєв (побудова трендів на підставі статистичних даних), С. Кузнець установив закономірності довготривалої динаміки і дійшов висновку, що тренд будь-якого з виробничих рядів відображає цикл домінуючої технічної інновації. У 30-х роках він підтвердив думку Й. Л. Шумпетера про взаємозв'язок між підприємницькою активністю і "кластерами" інновацій та з'ясував, що мотиви інвестицій у нові товари або нову техніку виникають лише за умов, коли зростання виробництва не супроводжується впровадженням принципово важливих нововведень. Накопичення застарілої техніки та технологій призводить до зниження продуктивності праці, ефективності виробництва і спричиняє зростання капіталомісткості, поточних витрат та загрозу занепаду бізнесу.

Неокласична теорія нововведень

інноваційний менеджмент ринковий прискорення

Подальшого розвитку теорія нововведень набула після Другої світової війни, передусім у СПІА. Проблеми нововведень у цей час вивчали багато вчених, найвідомішими з-поміж них є Г. Менш, Я. Ван Дейн, X. Фрімен.

Гіпотезу про те, що інновації з'являються в економічній системі нерівномірно, а у вигляді кластерів як цілісної системи продуктів і технологій, розвинув німецький учений Г. Менш.

Розвиток мікроелектроніки тотально вплинув на суспільство, зумовлюючи зміни практично у всіх видах діяльності. Проте виникало протиріччя між новими засобами виробництва та застарілими виробничими відносинами, тобто за новими технологіями "не встигали" управлінські, інформаційні, контрольні, науково-дослідні підрозділи. Все це вимагало якісних змін, оскільки технології розвивалися швидше, ніж надбудова.

На відміну від еволюційної теорії М. Д. Кондратьєва (теорія рівноваги, цикл виражається хвилеподібною кривою) та Й. А. Шумпетера (траєкторія рівноваги є ступінчастою), Г. Менш висунув "гіпотезу нерервності", яка полягала у тому, що нововведення виникають не плавно, а групами, або хвилями, і перебувають у безпосередньому зв'язку з кризовими явищами або процвітанням економіки.

S-подібною кривою моделюється процес різкого переходу від одного стабільного стану до іншого. Такий скачок може відбуватися внаслідок радикальних змін, що спричиняють інноваційні заходи або кризові ситуації (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Логістична крива

Логістична крива характеризує стадії інноваційного циклу "зародження -- ріст -- загасання". Стадія росту G (Growth) є нерівномірним процесом у часі. Відрізки прискорення G1 і уповільнення G2. Таким чином ця крива характеризує розвиток явища на стадії росту G, тобто динамічний перехід від одного стабільного стану (стадія Е), коли значення параметрів ледь визначилися, мають мінімальні величини, до наступного стабільного на певний час стану (стадія М -- Maturity -- зрілість), що має максимальне значення параметрів.

Схожий скачок (рис. 1.6) може повторюватись один раз (розвиток з повторюваним циклом) або декілька разів ("гребінець"). Але стадія загасання обов'язково настане. При S-подібному русі процес ділиться на дві приблизно однакові частини АС і СВ. До точки С приріст параметра нижче за пряму АС, але вище за рівень попереднього росту. Тобто прискорення відбувається повільно. Це пояснюється опором середовища (наприклад, покупці не готові сприйняти інновацію). Ближче до точки С прискорення стає максимальним. Значення параметра стає однаковим як на S-кривій, так і на прямій АВ. Цю частину процесу називають стадією прискореного росту G1.

Рис. 1.6. Повторення інноваційних циклів

У Другій частині процесу, коли явний та прихований опори подолано і явище набрало інерції, приріст параметра відбувається швидко (біля точки С). Але далі приріст уповільнюється внаслідок того, що в дію вступають гальмуючі чинники внутрішнього і зовнішнього середовищ. Для прискорення, наприклад, величини попиту гальмом буде ємність ринку, поява нових конкурентів.

Другу частину процесу інновацій, що розглядається, називають стадією уповільненого росту G2. Фактично G1 і G2 -- це дві складові стадії росту (розвитку) G в інноваційному циклі.

Логістичну криву використовують під час характеристики розвитку різних аспектів потенціалу організації та її позиції у зовнішньому середовищі: опис життєвого циклу технології, попиту, товару і навіть власне функції.

Логістична крива допомагає розкрити сутність інноваційних процесів. Інноваційний цикл переважно починається з усунення відставання підприємства у розвитку, що підвищує її конкурентний статус.

У 1975 р. у праці "Технологічний пат" Г. Менш спрогнозував велику кризу за показниками стану ринків праці та капіталу, що доводить правильність його теоретичних положень. "Технологічним патом" або, точніше, структурною кризою, Менш називає інтервал між двома послідовними життєвими циклами. Оскільки S-подібна крива нс зливається плавно з наступною, їх накладення спричиняє нестабільність. Американський дослідник Р. Фостер називає таку ситуацію технологічним розривом. У 1985 р. у книзі "Оновлення виробництва. Виграють ті, що нападають" він узагальнив фактичний матеріал успіхів та невдач корпорацій протягом тривалого часу (20--25 років) і, використовуючи S-подібні логістичні криві як основний аналітичний засіб, зробив висновок про наявність технологічних меж та технологічних розривів, а також довів об'єктивність циклічного розвитку. За Р. Фостером, нововведення підлягають певній логіці та прогнозуванню, що уможливлює оцінку глибини очікуваних змін.

Я. Ван Дейн розробив власну типологію інновацій, поділивши їх па 3 групи:

-- ті, що формують нові ринки і покладені в основу нових галузей;

-- ті, що доповнюють продуктові, розширюють ринок існуючих галузей;

-- технологічні -- основні, що утворюють базис великих технологічних систем, та додаткові.

Теорія прискорення

Передумовою виникнення теорії слугував, зокрема, бурхливий розвиток цифрових та нанотехнологій. Можна стверджувати, що на початку 80-х років XX ст. розпочалася "ера інформаційних технологій". Це зумовило як стрімке зростання пов'язаних бізнесів, так і виникнення низки проблем, зокрема стрімке зменшення сировинних ресурсів, екологічне забруднення, пригнічення здатності середовища до саморегуляції. Багато ще донедавна перспективних галузей досягли стадії зрілості або взагалі зникли. На думку багатьох дослідників, світ переживає завершення циклу зростання.

Фази винаходів і нововведень мають тенденцію до прискорення. Так, наприклад, між винаходом і втіленням у виробництво пристроїв для фотографічної зйомки минуло 112 років, телефону знадобилося 56 років для завоювання популярності, а пейджер протримався на ринку комунікацій лише 4 роки до свого повного зникнення завдяки розповсюдженню систем стільникового зв'язку. Чим ближче до нашого часу, тим більше скорочується життєвий цикл нововведення.

Крім цифрових мереж, програмних продуктів, інновацій у сфері охорони здоров'я, базовим винаходом останнього десятиліття є перспективні розробки у сфері біотехпологій. Завдяки їхньому розвитку можна буде подолати кризові накопичення депресивних компонентів. Більшість економістів доходять висновку, що вихід із кризи буде пов'язаний з виникненням пової хвилі нововведень, яка забезпечить тривалий стимул наступному періоду зростання, що нині проявляється:

-- глобалізацією світової економіки;

-- бурхливим розвитком науки, що започатковує нові технології;

-- зникненням або радикальною перебудовою традиційних галузей господарства;

-- перетворенням сільського господарства на науко-і капіталомістку агропромислову галузь;

-- розвитком сфери послуг: фінансових, страхових, консультаційних, науково-пошукових, споживчих тощо;

-- індустріалізацією країн, що розвиваються;

-- тенденцією до децентралізації та уніфікації у всіх сферах життєдіяльності;

-- незворотними змінами навколишнього середовища і необхідністю його захисту;

-- виникненням нових концепцій організаційного розвитку.

Однією з концепцій теорії прискорення є новаторський ризиковий підхід (синдром Силіконової долини -- Silikon Vallex Syndrom), започаткований сучасними американськими науковцями. Розвиток підприємництва базується на піонерному типі інноваційного процесу, що означає прагнення до досягнення світового лідерства в інноваціях. Сукупні витрати на науково-дослідні роботи та розробки у СПІЛ становлять значно більше, ніж в інших високо розвинутих країнах. Завдяки цьому у країні швидко оновлюються наявні галузі та виникли нові: виробництво комп'ютерів, офісної техніки, розроблення програмного забезпечення, культурологічна продукція (кіноіндустрія, ігри, візуальні спец ефекти тощо). Так, впродовж останніх 5 років виробництво офісної техніки, програмного забезпечення щороку зростає на чверть.

Інновації є динамічним рушієм економічного розвитку. Вони вдосконалюють виробництво і водночас змінюють сферу обігу, сприяють створенню кращих за властивостями виробів, технологій, прибутків. Водночас, наявні негативні наслідки прискореного темпу життєдіяльності, що вимагає невідкладних розробок у галузі психології, соціальної медицини, охорони праці для зменшення ризику виливу негативних чинників.

Завдання та запитання для самоконтролю

Завдання. Для систематизації знань з еволюції теорій заповніть табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Еволюція інноваційних теорій

1. Чи можна у практичній діяльності підприємства чітко розмежувати технологічні, продуктові та організаційні інновації? Чому?

2. Чи погоджуєтеся Bи з думкою, що реалізація різних типів інновацій зумовлює досягнення успішніших результатів?

3. Яке підприємство, на Вашу думку, більше ризикує: те, яке запроваджує систематичні чи інкрементальні нововведення? Обґрунтуйте.

4. Чи завжди організаційні інновації є стихійними?

5. Проаналізуйте спільні та відмінні характеристики видів інновацій па основі даних про: мотивацію інновації; джерела інновації; способи впровадження інновації; стосунки зі споживачами; стосунки з іншими суб'єктами господарювання регіону.

6. За теорією М.Д.Кондратьєва, па якому етапі нині перебуває економіка України?

7. Порівняйте конфігурації циклів М.Д. Кондратьєва, Й. А. Шумпетера та Г. Менша. Який варіант найбільш правильний?

8. Як Ви розумієте тезу про виникнення нових концепцій організаційного розвитку?

Ситуація для аналізу

Компанія "Microsoft" завершила угоду щодо поглинання агенції онлайн-реклами "aQuantive" і оголосила про придбання ще однієї компанії з цієї сфери -- "AdECN". За "aQuantive" корпорація заплатила 6 млрд. дол. Портна К. Агент WWW // Контракти. -- № 37 від 10.09.2007. За допомогою нового придбання "Microsoft" сподівається поліпшити роботу системи "adCentеr", запущеної у травні 2006 року. До спроможності сервісу аналізувати інтернет-рекламу додалася можливість визначати купівельну активність, стать, вік і навіть швидкість модему клієнтів. "aQuantive" -- це ще й 500 млн. дол., які компанія щороку заробляє на рекламі в мережі. При цьому доходи від реклами "aQuantive" з року в рік зростають на 50--60 %. "Microsoft", своєю чергою, досі більше витрачала на рекламу, ніж на ній заробляла -- онлайн-сервіси забезпечують IT-гігантові лише близько 2,5 млрд. дол. на рік (річний дохід компанії 2006 року -- понад 50 млрд. дол.). Купивши "aQuantive", корпорація також отримала "Avenue A/Razorfish" -- підрозділ інтернет-агенції, який займається створенням веб-сайтів і розробленням рекламних кампаній у мережі, і службу DRIVEpm, яка дає рекламодавцям змогу управляти своєю рекламою в Інтернеті. Усі свої рекламні підрозділи "Microsoft" виділяє в окремий рекламний центр "Advertiser and Publisher Solutions group" (APS). Під його контроль перейшли рекламні платформи Microsoft MSNDR і AdCenter, DRIVEpm, рекламна мережа Atlas, агенція інтерактивної реклами Avenue A/Razorfish, підрозділ Emerging Media Group, до якого входять агенція Massive з розміщення реклами у відеоіграх і компанія "ScreenTonic", що спеціалізується на мобільній рекламі. APS очолив засновник "aQuantivc" Брайан Макендрюс. За словами генерального директора "Microsoft" Стіва Балмера, завдяки новим придбанням і об'єднанню рекламних підрозділів компанія має намір збільшити свою присутність на ринку інтернет-реклами.

Яким видам інновацій сприятиме охарактеризована діяльність "Microsoft"?

Размещено на Allbest.ru