Принципи і функції управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи і функції управління

У соціальних системах самоуправління й управління реалізують свої цілі за певними правилами, програмами, інструкціями, законами, в основі яких лежать конкретні теорії (науково обґрунтовані програми).

Закон збереження систем - реалізується за допомогою закону доцільного й оптимального самоуправління й управління і що умовами його реалізації є принципи та функції управління.

Закони, програми (системи алгоритмів управління) є засобами здійснення організації й адаптації. У процесі адаптації система вчиться формувати нові алгоритми управління. Алгоритми управління, відповідні певним, часто повторюваним ситуаціям, є засобами організації.

Завдяки закону збереження систем життєві ресурси обмежені. Згідно із законом збереження матерії та законом збереження систем, що виражається в обмежених життєвих ресурсах і необмеженості систем, кожна з яких прагне до максимального самозбереження, умовою згладження цього протиріччя є принцип оптимальності, тобто припис кожній системі мінімального використання життєвих ресурсів.

Програм, спрямованих на реалізацію цього принципу, незліченна множина. управління універсальний менеджмент

У природі існують природні обмеження, що різко скорочують число можливих варіантів для вибору найбільш оптимального. Такі обмеження зумовлює закон доцільного й оптимального самоуправління й управління, засобами реалізації якого є орієнтири правильного шляху, які називають принципами та функціями доцільного й оптимального самоуправління і управління.

Люди самі складають алгоритми управління - юридичні закони, інструкції, правила тощо. Як же співвідносяться алгоритми управління (соціальні закони), створені людиною, з природними, що сформувалися в результаті тривалого самоуправління ще задовго до появи людини і що формуються до цього дня незалежно від свідомості і волі людей?

Усі системи залежать одна від одної, складаючи єдине ціле. Складаючи ціле, системи одночасно є частинами, а отже, довільно, незалежно одна від одної формувати свої закони не можуть. Які ж загальні правила і принципи(спрямованості, тенденції) складають основу формування управління кожної системи?

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Автори праць [1-15 та ін.] вважають, що принципи - це керівні правила, основні положення, норми поведінки, якими керуються органи управління в силу соціально економічних умов, що склалися в системі. Іншими словами, «це істотні засадничі постулати, що виражають знання, які складаються в системі процесу, і використання об'єктивних законів стосунків, відповідно до яких повинна будуватися, функціонувати та розвиватися керована система». Той факт, що різні автори налічують різну кількість принципів - від 10 до 40 і більше, переконує , що відсутність теоретично обґрунтованої системи принципів управління соціально-економічними системами до цього дня залишається надзвичайно актуальною.

Виділення нерозв'язаних раніше частин загальної проблеми. Обґрунтувати наявність, необхідність і достатність загальних принципів самоуправління й управління можна тільки на основі теорії цілей (закону доцільного і оптимального самоуправління і управління).

Постановка завдання. Метою даного дослідження є ознайомлення з універсальною теорією управління, об'єктивними законами існування - законом збереження систем, законом доцільного й оптимального самоуправління й управління, принципами, функціями, критеріями управління та наукове формування і визначення умов функціонування систем у відповідності до реалізації принципів і функцій управління.

Викладення основного матеріалу дослідження. Виходячи із закону доцільного й оптимального самоуправління й управління, загальні принципи управління є вираженням спрямованості функціонування усіх систем до збереження при мінімумі витрат інформації, енергії і часу як своєї, так і вищестоящої системи, тобто спрямованості до реалізації закону збереження систем [1].

Тож, щоб назвати принципи управління, необхідно визначити ті умови, при яких забезпечується досягнення цілей оптимальним шляхом. Принципи управління в узагальненому вигляді і повинні відбивати ці умови.

Для цього поділимо процес управління на його складові частини: організацію, адаптацію, регулювання, а відповідно - самоуправління та самоорганізацію, самоадаптацію, саморегулювання, і визначимо засоби досягнення цілей цих частин та умови оптимального їх використання.

1. Необхідною умовою досягнення цілей організації є оптимальне використання засобів організації: спадкових і неспадкових стандартних програм. Чим досконаліший набір стандартних програм, тим досконаліша організація [5].

Отже, однією з необхідних умов досягнення мети організації оптимальним шляхом є використання усієї накопиченої попередніми поколіннями систем спадкової інформації, а також запозичення усієї умовно набутої стандартної кодованої інформації (програм) - усе це складає спадкоємність.

2. Необхідною умовою досягнення мети адаптації служить оптимальне використання засобів адаптації - навчання та вироблення її інтелекто-програмоносія нестандартних алгоритмів самоуправління й управління [5].

Тобто, одною з необхідних умов досягнення мети адаптації - збереження системи в умовах, що змінюються, оптимальним шляхом - це безперервне навчання, що дозволяє системі поповнювати набір стандартних програм і оперативно виробляти нестандартні алгоритми управління, адекватні певним ситуаціям. Це принцип адаптивності.

3. Необхідна умова досягнення цілей системи -цілісність системи - єдність керованих управляючих частин Це забезпечується інформаційними, ресурсними, транспортними (просторово-часовими і причинно-наслідковими) зв'язками, необхідна для реалізації головної та функціональної цілей системи Джерело зберігання, накопичення і формування програм і ресурсів - інтелекто-програмо-енергоносій (управляюча частина) системи [7].

4. Необхідна умова якісного (ефективного) самоуправління й управління - висока міра досконалості інтелекто-програмо-енергоносія системи - принцип домінантності [7].

5. Необхідною умовою досягнення цілей системи є відповідність поточних показників системи своїй нормі, що можливе тільки при постійному зіставленні поточного стану з нормальним (упорядковано стійким), визначуваним адаптивно-гомеостатичними показниками параметрів головної та функціональної цілей системи, і корекції, що полягає у виробленні нових рішень, адекватних умовам, що змінилися, і їх реалізації. Вираженням указаних умов служить принцип доцільності та принцип прямого та зворотного зв'язків [8].

Отже, реалізація системою доцільного і оптимального самоуправління і управління можлива за умови функціонування системи відповідно до таких об'єктивних принципів: спадкоємності, адаптивності, цілісності, домінантності, оптимальності, доцільності, прямого та зворотного зв'язків.

Зупинимося на характеристиці принципів управління детальніше.

Спадкоємність. В основі створення нової системи (підсистеми) - система алгоритмів управління (програми) старої (батьківською) системи. Нова система використовує усю корисну інформацію, накопичену в результаті адаптації та відбору попередніми поколіннями систем, а також іншими системами.

Адаптивність. Система постійно адаптується, тобто навчається. Результатом цього навчання є формування нових алгоритмів управління. Від адаптаційного періоду залежить ефективність самоуправління, де переважає не силова його частина (регулювання), а адаптивно-організаційна. Будь-яка зміна у бік удосконалення є результатом адаптивності.

Цілісність - неодмінна умова існування системи. Єдність керованих і управляючих частин системи, забезпечувана інформаційними, ресурсними, транспортними (просторово-часовими і причинно-наслідковими) зв'язками, необхідна для реалізації головної та функціональної цілей системи, - є цілісність.

Отже, цілісність системи в загальному випадку визначається наявністю: домінантної частини - управляюча (інтелекто-програмо- енергоносій), що виконує функції управління керованими частинами, реалізовуючих програми, вироблені управляючою частиною; зв'язків - енергетичних, інформаційних, транспортних [10].

Виділивши з цих трьох частин домінанту - інтелекто-програмоносій (інтелект), що виконує головну функцію - програмування, енергоносій та інші дві частини ми об'єднали в одну. Це життєві ресурси системи, за допомогою яких вона реалізує свої програми і програми, що виходять з вищестоящої системи. Ця частина названа природною (природною) і виробничою (штучною - матеріально-технічною) базою (ППБ).

Без цілісності немає системи. Яка ж основна причина цих руйнувань?

К. Маркс показав, що основу економічних стосунків складають відношення до засобів виробництва: останні завжди являють собою чиюсь власність, навколо якої і зав'язується увесь вузол стосунків один з одним [15]. Справді, власність є життєвим ресурсом - це засоби і джерела засобів існування (енергоносій) соціальних систем (товариства, особи). Боротьба за життєві ресурси є боротьбою за самозбереження. Від кількості життєвих ресурсів і від того, наскільки раціонально вони розподіляються в соціальній системі, залежить її життєздатність. Життєві ресурси - це органічна належність будь- кого, у тому числі соціальної системи. Розподіляють природні ресурси в будь-якій системі інтелекто-програмоносії (управляючі частини). Стосовно соціальних систем можна сказати, що їх інтелекто-програмоносій «віддає у власність» своїм підсистемам природні ресурси і дає їм загальні програми (закони) їх використання, а підсистеми їх використовують. Здійснюється це використання в процесі самоуправління.

Що означає використання природних ресурсів у соціальних системах? Соціальні системи, отримавши природні ресурси, програми, закони, виробляють ті життєві ресурси, які потрібні для їх самозбереження (реалізація головної мети) та збереження материнської системи (реалізація функціональної мети) [14].

Домінантність. Управляюча частина системи - інтелекто-програмо-енергоносій має бути домінуючою, тобто «сильніше» управляємих частин (підсистем), більш організованою, більш навченою.

Нормально функціонує тільки та система, в управляючої частин якої, світогляд ширший, більше програм, якість їх вища, ніж у частин її керованих підсистем (керованих частин), бо управляюча частина системи «піклується» не лише про збереження свого нормального стану, але і про свої підсистеми, від яких залежить «благополуччя» підсистем і системи в цілому.

Оптимальність (екстремальність) - максимізація самоуправління та мінімізація управління - полягає в максимізації засобів здійснення самоуправління за рахунок їх мініатюризації. Принцип оптимальності «орієнтує» управління на максимальну ефективність при мінімальному використанні засобів і джерел засобів здійснення на рівномірний розподіл функцій управління. Принцип екстремальності є передумовою автоматизації управління.

Управління завжди виходить від управляючої частини системи, і, образно кажучи, «поле її діяльності» і завдання управління набагато складніше і ширше, ніж ті ж саме в керованих підсистемах. Керуюча повинна піклуватися як про частини системи, так і про систему в цілому. Щоб виконати це завдання з найбільшою ефективністю і активізувати усі частини системи, управлінню системи вигідно зміцнити самоуправління підсистем, бо здоров'я підсистем - запорука здоров'я системи в цілому. Управляючі частини природних систем ніколи не втручаються в управління керованих частин підсистем, вони мають контакт тільки з управляючою частиною підсистеми. У підпорядкуванні управляючої частини завжди знаходяться не більше п'яти-шести управляємих одиниць. Підсистеми при цьому проявляють максимум активності, спрямованої на те, щоб використовувати закладені в них алгоритми й інші засоби та джерела засобів здійснення самоуправління з максимальною ефективністю.

1) мінімізація управління при максимізації самоуправління;

2) максимізація засобів самоуправління (інформації й енергії) за рахунок їх мініатюризації;

3) лінія найменшої дії (шлях найменшого опору) [14].

Максимізація самоуправління тут досягається за рахунок:

а) максимізації досконалості засобів і джерел засобів здійснення самоуправління (програм, джерел енергії);

б) багатократного дублювання;

в) досконалості контролю (багатократна транскрипція програм, їх обробка, відбір тощо);

г) мінімізації засобів і джерел засобів здійснення самоуправління [12].

Мініатюризація засобів самоуправління дозволяє: мати максимальний обсяг інформації; зберігати безліч варіантів програм, які можуть знадобитися в нестандартних ситуаціях; зберігати універсальні спадкові програми [8].

Третя умова (шлях найменшого опору) забезпечує мінімальне використання власних засобів для реалізації головної та функціональної цілей системи.

Ця умова сприяє реалізації закону збереження систем тільки у згоді з першими двома умовами. Інакше вона сприяє руйнуванню системи.

Якість реалізації першої умови - максимізація самоуправління і мінімізація управління залежить від якості реалізації функцій організації в підготовчій стадії на фазі відтворення. Це дозволяє їй у зрілій фазі реалізувати першу умову принципу оптимальності (максимізація самоуправління при мінімізації управління).

У соціально-економічній системі мінімізація управління та максимізація самоуправління полягає в тому, що інтелекто-програмоносій вищестоящої системи «віддає у власність» своїм підсистемам природні ресурси і дає їм загальні програми (закони) їх використання. Соціальні системи, отримавши природні ресурси, програми (закони), виробляють ті життєві ресурси, які потрібні для їх самозбереження та збереження материнської системи. Зберегти себе і виконувати функції система може тільки у тому випадку, якщо усі оперативні рішення з реалізації головної та функціональної мети прийматиме інтелекто- програмоносій у процесі самоуправління так, щоб, реалізовуючи функціональну мету, не перешкодити реалізації головної мети (не зашкодити собі). У цьому мінімізація управління та максимізація самоуправління.

Максимізація самоуправління відбувається в два етапи. Перший етап - зародження системи. При цьому вступають у дію функції самоорганізації: універсалізація, стандартизація, спеціалізація, інтеграція, планування, в результаті формуються органи, кожен з яких займає своє місце і виконує специфічні функції, Кожна підсистема через спадкоємність отримує максимум засобів і джерел засобів здійснення самоуправління.

Другий етап відповідає іншому (адаптивно- організаційному) періоду життя, коли управляюча підсистема безперервно забезпечує максимум засобів здійснення самоуправління своїм управляємим підсистемам і тим сприяє стабілізації самоуправління. Особлива роль у цьому належить адаптації, тобто навчанню підсистем умінню формувати алгоритми самоуправління.

Управляюча частина є джерелом засобів здійснення самоуправління, а керована - їх споживачем, отже, підсистеми завжди випробовують потребу в алгоритмах, інших засобах і джерелах засобів здійснення самоуправління. Максимальне задоволення цих потреб і складає сутність максимізації самоуправління.

Проте, як показано вище, максимізація самоуправління - це тільки один бік принципу екстремальності. Другий його бік - мінімізація (мінімізація енергії, управління, мініатюризація засобів) здійснення самоуправління.

Доцільність. Критерієм правильності функціонування системи й управління є її спрямованість до досягнення кінцевої мети - збереження своєї життєздатності, а також до збереження вищестоящого (у +1) -го рангу системи, де основними показниками є: науковий і культурний рівень, стан джерел здійснення самоуправління, матеріально-технічне забезпечення тощо.

Прямий і зворотний зв'язок. Основним засобом здійснення корекції управління та самоуправління є прямий і зворотний зв'язок, що забезпечує ухвалу правильних рішень, спрямованих на збереження і розвиток впорядкованості і стійкості на основі достовірної інформації за допомогою управляючих і керованих частин системи.

У соціально-економічній системі потужні управляючі дії на механізм зворотного зв'язку робить свідомість людей. Свідомість (розум) відкриває можливість участі в управлінні (обробці інформації й ухвалі рішень) усіх осіб. Кожна може не лише реалізовувати рішення і видавати інформацію про стан системи, але і пропонувати свої варіанти рішень, впливаючи на дію управляючої системи.

В останньому варіанті можливі три випадки:

1) більшість тих, хто бере участь в управлінні видають точну (достовірну) інформацію і пропонують правильні варіанти рішень (прогрес);

2) видають неточну інформацію і пропонують неправильні варіанти рішень (регрес); 3) видають точну інформацію і пропонують неправильні варіанти рішень (регрес) [9].

Отже, участь в управлінні та самоуправлінні усіх не завжди веде до прогресу і можлива в широкому сенсі тільки за умов озброєності знаннями об'єктивних законів (компетентності) усіх, хто бере участь в управлінні, і дотримання принципу домінантності - найвищого рівня АГП управляючої частини.

Підвищення критерію надійності функціонування системи залежить від досконалості управляючої частини системи - її інтелекто-програмо-енергоносія (науки, навчальних систем тощо).

Зворотний зв'язок виступає як потужний засіб здійснення контролю та корекції управління. Він є однією з обов'язкових умов гнучкого управління, пристосованості системи до умов, що змінюються, і відповідно до цього, дозволяє безперервно змінювати та коригувати алгоритми управління (програми). Єдність управляючих і управляємих частин соціальних систем і усередині кожної з них забезпечується зв'язками: інформаційними, енергетичними, транспортними (просторово- часовими, причинно-наслідковими). Прямі і зворотні інформаційні зв'язки здійснюють постійний взаємозв'язок між управляючими і управляємими частинами системи. Чим ці зв'язки більш досконалі, тим досконаліше функціонують системи.

Соціально-економічні системи функціонують в умовах, що постійно змінюються. З метою зменшення диспропорцій відносно функціонування соціальних систем закону доцільного й оптимального самоуправління й управління, а значить, закону збереження систем інтелекто-програмоносії соціальних систем повинні безперервно проводити діагностику, постійно оцінювати свій поточний стан, зіставляти його з нормальним для цього інтервалу часу, виявляти причину відхилень і виробляти адекватні ним рішення, тобто формувати нові алгоритми управління, більше відповідні закону збереження систем. Оцінка поточного стану правильна, а вироблення адекватних відхилень рішень оперативне, якщо забезпечуються такі умови: достатність, достовірність і своєчасність інформації, відомостей про поточний стан підсистем і системи в цілому; об'єктивне самооцінювання й оцінювання.

Забезпечення достатності, достовірності та сучасності інформації можливо, якщо в основі функціонування системи - правильне управління, засноване на об'єктивних законах природи, однією з головних умов реалізації яких є реалізація принципу прямого і зворотного зв'язку. Технічна база здійснення цього принципу - створення потужних, мобільних центрів, що дозволяють своєчасно й оперативно отримувати, обробляти та передавати будь-яку інформацію, на основі якої можливе ухвалення правильних рішень.

З розвитком суспільства інформація стає неодмінною умовою ухвалення обґрунтованих управлінських рішень.

Засобом реалізації другої умови (правильне самооцінювання й оцінювання) є високий рівень інтелекто-програмоносія (принцип домінантності), здатного об'єктивно виробляти діагностику і приймати доцільні оперативні рішення.

Руйнівну дію на механізм зворотного зв'язку справляє порушення принципу цілісності та домінантності. Якщо управляюча частина системи формальна (управляє підсистемою вищестояща система), то зворотний зв'язок втрачає сенс.

Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що в основі формування будь-якого закону (програми дій) - закон доцільного й оптимального самоуправління (управління), що базується на семи загальних для усіх систем принципах: спадкоємності, адаптивності, цілісності, домінантності, оптимальності, доцільності, прямого і зворотного зв'язку. Це означає, що для подальшого правильного функціонування системи у стадіїпрограмування необхідно передбачити дотримання спадкоємності (використання минулої спадщини та запозичення прогресивного нового), безперервного навчання, підготовку і формування домінуючої управляючої частини (інтелекто-програмоносія і енергоносія), отримання максимуму ефекту при мінімумі відносних витрат (часу й енергії), визначення параметрів головної і функціональної цілей, зворотний зв'язок.

З усього сказаного випливає загальний висновок, що наслідком недотримання загальних принципів, ігнорування їх у процесі програмування є неправильне функціонування системи, що призводить до нездатності здійснити головну, а відповідно, і функціональну мету, тобто до деградації системи (регресу).

Отже, щоб привести функціонування систем відповідно до об'єктивних законів існування необхідно спонукати дослідників до подальших теоретичних пошуків у даному напряму, а саме:розробки стандартів з кожного параметра головної та функціональної мети кожної соціальної системи, визначення їх адаптивно-гомеостатичних показників (АГП); АГП цільових параметрів соціальних систем прийняти як об'єктивні критерії самоуправління та управління, тобто як категоричний імператив: АГП параметрів головної мети соціальної системи представити як критерії реалізації головної мети, тобто критеріїв самоуправління; за наукову базу управління прийняти універсальну теорію самоуправління й управління, в якій відбиті об'єктивні закони існування; оптимізувати закони, що забезпечують реалізацію принципів самоуправління і управління.

Тоді, результати вищезазначених наукових досліджень сприятимуть більш ефективному функціонуванню соціально-економічних систем і можуть бути подальшим розвитком методології сучасної теорії управління.

Література

1. Аверьянов А.М. Системное познание мира / А.М. Аверьянов. - М. : Политиздат, 1985. - 263 с.

2. Белых А. К. Политическая организация общества и социалистического управления / А. К. Белых. - Л. : Наука, 1967. - 209 с.

3. Берг А.И. Кибернетика и надёжность / А.И. Берг. - М. : Знание, 1964. - 194 с.

4. Глухов А. А., Эйтингтон Л.Н. Управление промышленным производством / А.А. Глухов, Л.Н. Эйтингтон. - Воронеж, 1973. - 56 с.

5. Клиланд Д., Кинг В. Системный анализ и целевое управление / Д. Клиланд, В. Кинг - М : Советское радио, 1974. - 279 с.

6. Козлова О.В. Организация управления общественным производством / О.В. Козлова. - М.: Высш. шк., 1990. - 320 с.

7. Кузьмин В.П. Принцип системности в теории и методологии К.Маркса / В.П. Кузьмин - М : Политиздат, 1986. - 399 с.

8. Малиновский А. А. Механизмы формирования целостности систем / А.А. Малиновский // Системныеисследования. Ежегодник 1973. - М.: Наука, 1973. - С. 52-62.

9. Раппопорт А Математические аспекты абстрактного анализа систем. Исследование по общей теории систем / А. Раппопорт. - М. : Прогресс, 1969. - 520 с.

10. Сетров М.И. Основы функциональной теории организации / М.И. Сетров. - М. : Наука, 1972. - 164 с.

11. Сичивица О.М. Мобильность науки / О.М. Сичивица. - Горький : Волго-Вятское книж. изд-во, 1975. - 255 с.

12. Сороко Э.М. Структурная гармония систем / Э.М. Сороко. - Минск : Наука и техника, 1984. - 264 с.

13. Украинцев Б.С. Активность отображения / Б.С. Украинцев // Философские проблемы биологии. - М. : Наука, 1973. - С. 200-206.

14. Эшби У.Р. Принципы самоорганизации / У.Р. Эшби - М. : Мир, 1966. С. 314-344.

15. Маркс К., Энгельс Ф. Капитал, Сочинения : в 2 т. Т. / К. Маркс, Ф. Энгельс. - М.: Наука, 1969. - 189 с.

Размещено на Allbest.ru