Сучасні теорії та моделі прийняття рішень в освітній політиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні теорії та моделі прийняття рішень в освітній політиці

Терепищий С.О.

кандидат філософських наук, доцент,

Національний педагогічний університет ім.

М. П. Драгоманова (Україна, Київ)

Стаття присвячена розгляду загальних теорій прийняття рішень в контексті їх дієвості в сфері освітньої політики. Методологічна база дослідження визначається підходом, який спирається на принципи об'єктивності та цілісності. Зокрема, в роботі застосовано: метод історизму та герменевтики; діалектичний метод; метод системного аналізу; порівняльний метод. Базуючись на досвіді вітчизняних та іноземних дослідників в галузі освітнього менеджменту, автор показує вагоме значення ідей теорії управління та керівництва в завданні підготовки, здійснення та контролю виконання політичних рішень. Стаття логічно підходить до типових моделей пошуків вибору за допомогою семантичного аналізу та синтезу понять “модель”, “освітня політика” та “рішення”. Дослідження робить акцент на можливості певних теорій задовольнити потреби керівників в сфері освіти.

Ключові слова: рішення, “decision-making”, освітня політика, модель, освітній менеджмент, ефективність.

Людство ХХІ століття - це складна система взаємозв'язку інтересів, де вектори владної, економічної, соціальної сили поступово досягають кульмінації свого різноманіття. В такій аплікації інтересів стає дедалі важче досягати консенсусу між радикально різними суб'єктами дискурсу, особливо коли останній мусить бути здійснений в максимально короткі строки. Ці реалії як ніколи чітко проявляються в великих системах керування, де проблема узгодження протилежних поглядів є одним із “наріжних каменів” коректної діяльності. Крім того, в межах будь-яких систем існують елементи, що тяжіють до консерватизму або ж лібералізму, що посилює небезпеку руйнування цілісної структури влади.

В сучасному інформаційному світі структура управління будь-якою галуззю суспільного існування стає усе більш складною та різноманітною. Навіть, в межах вузьких напрямків діяльності людства виникає усе більше організаційних підрозділів, що зумовлює необхідність реформування систему менеджменту та регулювання. Людина як обмежена біологічна істота в такому вимірі стикається з непосильним завданням вибору серед сотень, а подекуди навіть і тисяч рішень, серед яких кожне може бути не лише істинним або хибним, але й нести приховані у часі та просторі наслідки. Саме тому як ніколи раніше увагу сучасних дослідників в соціальній та гуманітарній галузі привертає проблема регулювання соціальних галузей.

Освіта як одна з трансгенераційних ланок інтерсуб' єктивного буття людства, вимагає ще більш значної уваги до вище згаданих проблем. Оскільки наслідки прийнятого вибору, будь це політичне чи загально дидактичне рішення, має вплив як на найближчу перспективу так і на далекоглядний стан соціального блага. Відтак, освіта потребує практичної та теоретичної настанови присвяченої не лише конкретним проблемам, які стоять на порядку денному чиновників та педагогів. Вона, відтепер, залежна від наявності актуальної моделі прийняття рішень, яка б могла якісно задовольнити потреби одного або ж кількох напрямків її реформування та утримання.

Відтак, в задля оптимального функціонування освіти в сучасних глобалізаційних умовах, її стабільному розвитку в рамках транснаціональної та толерантної доктрини, виявляються досить актуальними дослідження в межах пошуків оптимальної моделі прийняття освітніх рішень. В випадку цього невеликого дослідження ми ставимо за мету розглянути уже наявні загальні моделі управління соціальними системами, які могли б бути імплікованими до сфер університетської науки, навчання, та виховання.

Прийняття рішень в будь-якій сфері соціальної діяльності людини закономірно відноситься до питань, що стоять перед такою сферою діяльності та наукою як “менеджмент”. “Освітній менеджмент” як специфічний напрямок організації управління педагогічно-науковою діяльністю - це розділ соціальної науки про освіту що у вітчизняній науковій в спільноті можна вважати відносно молодим. Тим не менш, в рамках сучасного українського досвіду такі дослідження є досить популярними, особливо якщо взяти до уваги той факт, що ми лише останні 20 років почали у повній мірі сприймати весь минулий та теперішній іноземний досвід.

Проблемами педагогічного менеджменту уже займалася низка дослідників в межах СНГ. Зокрема, В. І. Бондар розглядає способи організації педагогічного управління з метою оптимізації навчального процесу в школі [1]. Російський дослідник В. Симонов зосереджує свою увагу на загальній методологічній та джерельній класифікації феномену педагогічного менеджменту [5]. В. Лазарєв зупиняється на можливостях освітнього менеджменту в контексті асиміляції навчальних, наукових та технічних інновацій [4]. Проблеми структурно-системного підходу до педагогічного управління порушуються в дослідженні Т. І. Шамової [6].

Не менш вагомої уваги зазнають проблеми освітнього управління і в західноєвропейській та американській науковій традиції. Американські педагоги М. Трап та Р. Вілмот підкреслюють зростаючу роль методів освітнього менеджменту в світлі підняття необхідності оптимального навчально-організаційного лідерства [9, с. 101-130]. Проблемам ефективного реструктурування застарілих систем управління присвячує свою роботу американський дослідник російського походження К. Постер [10]. Вузько спеціалізованій тематиці управління в межах організації навчання та працевлаштування в педагогічних ВНЗ присвячена робота Х. Байнс “Партнерство в управлінні підготовкою та розвитком вчителів” [8].

В той же час, в вітчизняній традиції соціальних досліджень залишається незаповненою ніша, що присвячена систематизації можливих відповідей на проблему коректного прийняття рішення в сфері освітньої політики. Освітня політика та методологія менеджменту досить органічно поєднуються на основі подібності в структурній організації типового суспільства та системи освіти певної держави. Саме тому, ставлячи за мету огляд головних моделей прийняття рішень в освіті, доречно буде оглянути можливості аплікацій загальних моделей прийняття рішень до реалій освітньої політики.

Перш за все зупинимося на семантичних позиціях. Варто окреслити грані таких понять як “рішення”, “освітня політика” та “модель”.

Рішення - це часовий пункт, у якому робиться мотивований вибір між альтернативними та, як правило, конкуруючими можливостями [2, с. 26]. В цьому понятті важливо розмежувати процес та результат. Процес прийняття рішення та здійснення рішення - це хоч і взаємозалежні проте радикально відмінні поняття. З одного боку ми маємо поступовий процес боротьби мотивацій та аргументів з метою відмежування непотрібних варіантів, а з іншого остаточний акт, який веде за собою поступальні наслідки. Крім того, рішення є дією що поєднує у собі дві ознаки: по-перше, воно зумовлене певною метою та мотивами (як і будь-яка дія), а з іншого, воно саме є мотивацією дії. В структурі процесу прийняття рішення науковці виділяють часову “точку не повернення” [2, с. 27], тобто місце з якого здійсненний вибір не може бути змінений чи скорегований управлінцем. В сфері організації та реформування освіти рішення є головним елементом. Будь-які дії пов' язані з досягенням інновації чи збереженням традиції пов'язані так чи інакше, з прийняттям або відхиленням рішення. Освіта як соціальна галузь, що завжди адаптується до потреб суспільства є дуже реактивною по відношенню хронології та логічності вибору керуючих осіб та дрібних менеджерів (один з яких можна вважати і окремого педагога).

В західноєвропейській та американській науковій спільноті поняттю рішення та методам його досягнення присвячена надзвичайно велика увага. Подекуди, в сфері англомовних досліджень виділяють навіть окрему галузь - так звану “decision-making”. Остання якраз і повністю охоплює той цільовий спектр на який направлена наша робота. Зокрема, способи досягнення оптимальних рішень, метод нівелювання неправильного вибору, засоби аналізу та контролю пропозицій та ідей тощо. Теорія decision-making підкреслює, що для прийняття оптимального рішення не обов'язково мати максимальну кількість інформації, більше того, завелика кількість інформації може навпаки зашкодити вибору. В межах такого шляху досліджень науковці виділяють вагоме поняття “інформаційного

перенавантаження”. Інформаційне перевантаження є розривом між обсягом інформації та інструментами, необхідними для її засвоєння. Саме тому, менеджер може не бути геніальним спеціалістом в своїй галузі, йому потрібно володіти достатньою кількістю знань для прийняття рішення. Який саме обсяг даних необхідний для формування правильного вибору є зумовленим конкретною ситуацією вибору.

Наступне поняття яке потребує експлікації на підставі теми нашого дослідження є термін “освітньої політики”. Перш за все варто зазначити, що в україномовному середовищі існують суперечному у трактуванні власне самого слова “політика”, оскільки в нашій мови не існує аналогів для обох англомовних термінів “policy” і “politics”. Друге поняття стосується політичної діяльності “профільних” політиків та пов'язане з боротьбою за підтримку електорату, лобіюванням інтересів, зовнішньою та внутрішньою боротьбою суб'єктів найвищої ланки управління, тощо. Перший термін є більш загальним і стосується саме процесу прийняття рішення будь-якою особою що наділена хоч мінімальним “мандатом” керівництва або влади. Політика є не лише процесом дії, але й процесом бездіяльності, так само як відмова від рішення є також рішенням. Відношення понять “decision” та “policy” можна описати як реляція між дією та діяльністю, рухом та часом, об'єктом та простором. Вони пов'язані як загальне та конкретне, оскільки там де існує необхідність прийняття рішення, що стосується долі групи людей зажди буде присутній і феномен політики. Галузеве виокремлення поняття “освітньої політики” повністю зумовлене терміном “policy”. Це означає, що воно торкається не лише законодавців, але й дрібних “менеджерів”. Український дослідник І. Іванюк дає таку дескрипцію відповідному поняттю: “освітня політика може бути визначена як серія цілеспрямованих дій, направлених на досягнення цілей освітніх організацій та / або системи освіти” [3, с. 7]. Вона є безперервною, цілеспрямованою, багатовимірною та системною сферою соціальної діяльності, що охоплює інтереси мікрогруп конкретної держави, а інколи навіть континентів та світу.

Важливо також розуміти що сутнісна залежність освітньої політики та рішення зумовлює спільні пріоритети конкретного рішення та політики загалом. Якщо по відношенню до освітньої політики прийнято виділяти три головних пріоритети - якість,

ефективність та рівність [3, с. 11], то вони є актуальними і до кожного рішення, що має бути прийняте в межах цієї системи.

Якість рішення - це пріоритет пов'язаний з можливими наслідками конкретного вибору для якості освітніх послуг, для оптимізації індикаторів якості освіти, для можливостей конструктивного моніторингу та оцінювання навчальних результатів, тощо.

Ефективність рішення - є пріоритетом направленим на оптимізацію ресурсних та часових інвестицій пов'язаних з обговоренням, прийняттям та наслідками рішення. Мета будь-якого рішення одночасно зменшити витрати і збільшити користь елементів системи або ж структури загалом.

Рівність рішення - це принцип орієнтування суб'єктів рішення на максимально рівне задоволення інтересів усіх учасників освітньої системи, незалежно від віку, статті, видів діяльності, доходів тощо. Рівність рішення визначається такою політичною чеснотою як неупередженість.

Перед тим як розглянути наявні в загальній теорії менеджменту моделі прийняття рішень та зрівняти їй з можливістю освітньо-політичного застосування,

важливо зупинитися на сутності та значенні поняття “модель”. Останній термін є часто вживаним в межах більшості природничих, соціальних та навіть

гуманітарних наук. Проте експлікацією його сутності та значення займаються лише одиниці вчених, не дивлячись на те що це є гранично важливим завданням філософії та теорії науки. В межах країн Східної Європи найбільш відомим вченим, що займався проблемами наукової моделі та процесу моделювання був радянський вчений В. Штомф. Навіть через півстоліття його дослідження є досить актуальними та корисними в тому числі по відношенню до нашого дослідження. Як слушно відзначає автор: “гносеологічний аналіз

всіляких видів моделювання повинен початися з з'ясування точного значення або значень терміна “модель” [7, с. 5]. В цьому аспекті варто додати, що чітке визначення сутності “моделі” дає конструктивне уявлення про її функцію та користь. Проаналізувавши досвід світової філософії направлений на визначення терміну модель, Штомф узагальнює останній даючи таку дескрипцію цьому поняттю: “Під моделлю

розуміється така концептуально представлена або матеріально реалізована система, яка, відображаючи або відтворюючи об'єкт дослідження; здатна заміщати його так, що її вивчення дає нам нову інформацію про цей об'єкт” [7, с. 19]. Як наслідок, окреслення значення моделі дає нам наступні переваги:

Отже, модель прийняття рішення в освітній політиці - це концептуально представлена структура, яка в процесі заміщення конкретної ситуації вибору, надає нову інформацію про сутність та значення елементів освітньої системи.

Як уже зазначалося раніше, в рамках нашого дослідження ми зупинимося на загальним моделях прийняття рішень, які могли б бути екстрапольовані в сферу освітньої політики. Такими широковідомими моделями є моделі: “сміттєвого контейнера”,

раціонально-дедуктивна, модель наукового

менеджменту, дискретно-інкрементальна модель, редукціонізм, модель тотального управління якістю, теорія хаосу, теорія ігор. Опишемо можливості кожної із них:

Модель сміттєвого контейнера була запропонована британським професором Дж. Марчом та є подібною до ідеї мозкового штурму. Її сутність полягає у безперервній генерації пропозицій та вирішень багатьма учасниками дискурсу, більш з яких будуть відкинуть до так званого “сміттєвого контейнера”. Лише невелика частина з запропонованих рішень потрапить до остаточного обговорення. Перевагою цієї моделі є багатоманіття рішень, що можуть бути запропоновані кардинально різними за своїми можливостями та стилем учасниками дискусії. Останнє розширює наявний “пул” (від англ. “ємність”) варіантів. В межах освітньої політики така система може бути дієвою по відношенню до складних питань пов' язаних із змістом освіти, її спеціальною направленістю чи орієнтацією на загальний розвиток особистості.

Раціонально-дедуктивна модель ґрунтується на логічному сходженні від синтезу мотивів до аналізу альтернативних варіантів та можливих результатів. Вона є однією з найбільш популярних серед менеджерів моделей прийняття рішень. Як відзначає Д. Дерлоу сутність “раціонально-дедуктивної” або “синоптичної” моделі прийняття рішень полягає у виконанні наступного алгоритму: “1. визначити проблему; 2. прояснити проблему та намітити пріоритетні цілі; 3. Розробити систему альтернативних рішень; 4. дати оцінку кожній з альтернатив (використовуючи відповідні аналітичні методики); 5. порівняти

результати, очікувані від кожного з можливих рішень, та поставлені цілі; 6. обрати те з рішень, котре найповніше відповідає поставленим цілям” [2, с. 48]. В межах освітнього менеджменту ця модель найповніше відповідає потребам фінансових рішень, проте лише в економічних умовах при яких джерела фінансування можуть бути диференційованими.

Дискретно-інкрементальна модель була

Редукціонізм (від англ. reduce - зменшувати,

повертати до попереднього) це модель що

сформувалася на основі однойменного економічного напряму. З певної точки зору, ця модель є аналогом попередньої доведеної до крайньої роздільності. Певне рішення, проблема чи необхідність розчленовується до найменшого компонента, що дозволяє з очевидністю зрозуміти усю цілісність. Ця методологічна система є дієвою в контексті складних среденьострокових перетворень в освіті, тобто коли є необхідність зробити рішення на основі досі незрозумілих тенденцій, що відбулися в минулому або відбуваються зараз.

Науковий менеджмент - тейлоризм - це модель, що названа на честь англійського інженера Ф.Тейлора. Коротко теорію Тейлора можна назвати часовим редукціонізмом. Пояснюючи загалом, певне завдання чи складний процес розбивається на найпростіші операції на які виділяються конкретні проміжки часу, за допомогою чого можна експериментально визначити найбільш оптимальну послідовність дій. Так, як тейлоризм є моделлю орієнтованою на виробництво індустріального типу, дуже важко знайти її

застосування в такій нематеріальній сфері виробництва як освіта. Проте вона може мати місце в змісті освіти для підготовки учнів проф.-тех. закладів, або технічних спеціальностей загалом.

Модель тотального управління якістю (Total quality management - TQM) - ще одна модель, що виникла на основі матеріального виробництва. Її сутність полягає у тому, що в процесі діагностування певних рішень потрібно робити акцент на моніторингу якості не лише з найвищої інстанції, але й на кожній окремій ланці системи. Таким чином, не потрібно витрачати багато ресурсів та часу для прийняття рішення “з гори”, потрібно докласти зусиль забезпечення коректної реалізації прийнятого рішення на кожному організаційному щаблі, за допомогою складної системи моніторингу. Досить очевидним, є той факт що в межах освітньої політики ця модель є ідеальною методикою для сектору контролю якості та оцінювання.

Теорія хаосу ґрунтується на твердженні за яким “мала дія може бути посилена впродовж її руху системою аж до того ступеня, що її можливі наслідки значно переважать саму дію” [2, с. 53]. За цією теорією хаос завжди, врешті-решт, повертається до стабільності та навпаки, стабільність - до хаосу. В будь-якій системі є стан коли вона не може бути “відмодельована” оскільки вона перебуває у стані граничної нестабільності. Ідеї теорії хаосу, що стали основою для окремої науки “синергетики” - є дієвими з огляду на необхідність стратегічного планування освітньої політики та прогнозування можливих умов, які будуть мати місце у освітній системі в майбутньому.

Теорія ігор - це модель висунута англійцем Джоном фон Нойманом Вона базується на твердженні, за яким навколо будь-якої ситуації з необхідністю прийняття рішення формується система, подібних до ігрових, правил, зрозумівши які, управлінець своїм вибором зможе досягнути максимального успіху. В рамках теорії ігор широко відоме поняття “Рівноваги Неша” висунуте Нобелівським лауреатом Джоном Нешом. Воно полягає у тому, що в рамках учасників дискурсу, що приймають рішення з приводу досягнення певного консенсусу, змінна стратегій дій кожного буде відбуватися доти, доки не буде досягнути точка в якій кожен з суб'єктів уже не зможе покращити свою ситуацію. Модель теорії ігор є дієвою в світлі проблем освіти, де задіяні радикально різні і нтереси кількох суб'єктів, а досягнення узгодження між ними є життєво необхідним для існування системи загалом. Наприклад, під час розподілення бюджету виділеного на освіту потрібно врахувати інтереси усіх освітніх рівнів, водночас вислухавши пропозиції представників кожного з них [2, с. 47-59].

Отже, в рамках цього невеликого дослідження ми здійснили огляд головних концепцій прийняття управлінських рішень за пропонованих загальною теорією менеджменту та зрівняли їх можливості до застосування в межах проблем освітньої політики. Підкреслено високу увагу до проблем освітнього в менеджменту в сучасній вітчизняній та іноземній наукових традиціях. Вказано на можливість органічного поєднання методології менеджменту та освітньої політики особливо з огляду на соціальний вимір існування останньої.

З огляду на наукову необхідність логічного підходу до поставленої мети, ми окреслити сутність та взаємозв'язок понять “освітня політика”, “рішення” та модель. На основі отриманих даних було дане початкове визначення “моделі прийняття рішення в освітній політиці”.

Озброївшись наявними знаннями про сутність моделі рішень в навчальній сфері, ми розглянули головні теорії рішень в сфері загального менеджменту. Зокрема, “сміттєвого контейнера”, раціонально-

дедуктивна, модель наукового менеджменту, дискретно-інкрементальна модель, редукціонізм, модель тотального управління якістю, теорія хаосу, теорія ігор. Було вказано на можливість застосування деяких з них в специфічних освітніх питаннях та галузях.

Список використаних джерел

1. Бондар В. І. Теорія і технологія управління процесом навчання в школі / В. І. Бондар / МО Укр., АПН Укр., Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К. : Школяр, 2000. - 191 с.

2. Дерлоу Д. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішення / Д. Дерлоу. - К.: Всеувито, Наукова думка 2001. - 242 с.

3. Іванюк І. В.Освітня політика / І.В. Іванюк - К. : 2006. - 172 с.

4. Лазарев B.C. Управление инновациями в школе. Учебное пособие - М., Центр педагогического образования, 2008. - 352 с.

5. Симонов В.П. Педагогический менеджмент / В.П. Симонов. - М., 1997. - 216 с.

6. Шамова Т.И. Третьяков П.И., Капустин Н.П. Управление образовательными системами. / Т.И. Шамова, П.И. Третьяков, Н.П. Капустин - М. : 2002. - 320 с.

7. Штомф В. А. Моделирование и философия. / В. А. Штомф; - М., Л.: “Наука”, 1966. - 301 с.

8. Bines H. Managing Partnership in Teacher Training and Development / H. Bines - C.: 2008. - 256 pp.

9. Martin Th., Willmott R. Educational Management in Managerialist times / Th. Martin, R. Willmott. - S.: 2009. - 256 pp.

10. Poster C. Restructuring: The Key to Effective School Management (Educational Management) / C. Poster - L.: 1983. - 208 pp.

Размещено на Allbest.ru