9

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи та системні складові виробничого менеджменту

Підприємство та підприємництво в умовах відкритості ринку

Поняття підприємництва. Ознаки і види підприємств

Сучасні умови та потреби у модернізації підприємницького середовища вимагають зміни форм та методів управління. Перед національним виробництвом постають завдання зміни цільових орієнтирів, гнучкості й адаптивності згідно динамічних вимог щодо підвищення ефективності господарювання. В умовах обмеження ресурсів, недосконалості ринкових механізмів підприємництво не може ефективно розвиватися, яке потребує принципово нових підходів до управління розвитком.

Як відомо в управлінні виробництвом прийнято розрізняти два способи впливів: прямі (адміністративні) і непрямі (економічні).

Економічні методи управління адекватні природі ринку, оскільки безпосередньо впливають на його кон'юнктуру, а також на виробників і споживачів товарів і послуг. Так, зміни кон'юнктури ринку споживчих товарів щодо зростання попиту змушує товаровиробників збільшувати обсяг пропозиції. Непрямі методи управління діють за допомогою ринкових механізмів.

До адміністративних методів управління слід віднести прямий державний контроль над монопольним та олігопольним ринками. Тут мається на увазі директивне планування виробництва, витрат і цін, прямий контроль якості та споживчих властивостей товарів і послуг, фондове регулювання, матеріально-технічного постачання тощо.

Підприємництво - діяльність економічного суб'єкта, яке здійснюється з ризиком заради здійснення певної економічної ідеї та отримання прибутку. Цей суб'єкт самостійно планує, організує діяльність, самостійно розпоряджається її результатами і називається підприємцем. Підприємець - це людина, яка відрізняється високим професіоналізмом, умінням ризикувати, здатністю до прогнозування, створення нових якісних товарів, технології, послуг, вміння об'єднувати людей, розвивати в них здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів тощо.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції - творчу, ресурсну, організаційну. Творча полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком. Ресурсна передбачає, що підприємництво націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва. Організаційна зводиться до поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійснення контролю і використання їх.

Підприємництво оновлює економічну систему, забезпечує її розвиток, гнучкість, дає можливість реалізувати творчі та організаційні здібності будь-якого члена суспільства.

Складовими підприємницької діяльності в умовах відкритості ринку є:

вільний вибір виду діяльності;

добровільне залучення до виробничої діяльності майна та коштів юридичних і фізичних осіб;

лібералізація ціноутворення на товари та послуги;

відсутність всіляких обмежень формування персоналу;

використання прибутку в інтересах власників;

дерегуляція зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємницька діяльність може бути реалізована у сфері виробництва товарів та послуг, фінансово-кредитній та комерційній сфері. Відповідно, слід розрізняти такі форми підприємництва як виробниче, комерційне, фінансове.

За формами власності та організацією можна виділити такі основні види підприємництва: індивідуальне, сімейне, приватне або партнерське, акціонерне, орендне, колективне, спільне, державне, комунальне.

Підприємництво може розвиватися лише в певному середовищі, яке обумовлено економічними, юридичними, соціальними, екологічними, науково-технічними передумовами.

Підприємство - це організаційно відокремлена й економічно самостійна ланка виробничої сфери національної економіки, котра спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні послуг відповідно до потреб ринку на них з метою одержання прибутку. В центрі даної системи знаходиться підприємець.

Підприємства мають такі спільні риси:

виробничо-технічна єдність (спільність продукції, що виготовляється, процесів її виробництва, певний склад виробничих фондів, єдина технічна політика, спільність допоміжного і обслуговуючого господарств);

організаційно-соціальна єдність (наявність єдиного трудового колективу, керівника та адміністрації підприємства, наділення підприємства правами і реквізитами юридичної особи);

фінансово-економічна самостійність (можливість самостійно визначати напрями економічного розвитку, склад, обсяги продукції, що випускається, напрямки розподілу прибутку підприємства, форми і розміри матеріального стимулювання, спільність системи планування та обліку).

Підприємства класифікуються за рядом ознак, а саме: Місія і характер діяльності Місія - генеральна мета діяльності. Характер діяльності може бути:

комерційним, метою яких є одержання прибутку;

некомерційним, що ставлять собі за мету отримання соціального, екологічного та іншого характеру, без урахування ступеню прибутковості.

Форма власності:

приватні (індивідуальні, засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили);

сімейні (засновані на власності і праці однієї сім'ї);

колективні (засновані на власності колективу працівників підприємства, кооперативу, громадської організації);

державні (засновані на власності держави, в тому числі казенні);

муніципальні (державні комунальні підприємства, засновані на власності громади адміністративно-територіальних одиниць);

спільні підприємства (засновані на власності фізичних або юридичних осіб різних держав);

іноземних громадян або організацій (засновані виключно на власності фізичних або юридичних осіб іноземних держав).

Правовий статус і форма господарювання:

одноосібні приватні підприємства - власником є фізична особа або сім'я; отримує дохід (прибуток); несе весь тягар ризику;

кооперативні - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності;

орендні мають в основі функціонування договірні відносини між фізичними або юридичними особами з приводу тимчасового володіння і користування майном;

господарські товариства - передбачають об'єднання капіталів двох або більше юридичних або фізичних осіб за умов спільного розподілу прибутку, контролю результатів бізнесу, активної участі у здійсненні бізнесової діяльності.

За ступенем участі партнерів-засновників у діяльності підприємства та відповідальності за її результати в умовах відкритості ринку розрізняють:

товариство з повною відповідальністю (всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за її результати не лише своїми частками у статутному фонді, а й власним майном);

товариство з обмеженою відповідальністю (учасники несуть відповідальність за господарську діяльність у межах своїх внесків у вигляді майна, грошових коштів, продуктів інтелектуальної власності тощо);

командитне товариство (поряд з учасниками, які несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність якого обмежується внеском у майно підприємства, але не особистим майном; такий учасник називається командитом);

акціонерні товариства: приватні та публічні (власність підприємства розподілена на частини і власниками вважаються акціонери, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал; весь прибуток належить акціонерам і поділяється на дві частини: одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування; функції власності і контролю поділені між власниками (акціонерами) і менеджерами.

Національна належність капіталу підприємств:

національні (капітал підприємств належить підприємцям своєї країни);

іноземні (капітал підприємств повністю є власністю іноземних громадян);

змішані (капітал підприємств належить громадянам різних країн). Підприємницькі структури мають право на добровільних засадах

об'єднувати свою інноваційну, виробничу, маркетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціальну діяльність. Такими об'єднаннями можуть бути: асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, трести, синдикати, картелі, холдинги, фінансові групи.

В Україні найбільш поширеними формами об'єднання підприємств є:

асоціація - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів;

корпорація - договірне об'єднання господарських суб'єктів на засадах інтеграції та виробничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень;

консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту;

концерн - об'єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю, найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва;

холдинг - організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів; утворення, яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств.

Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки і може використовуватись залежно від умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства (ринку). Ринок, як сфера товарного обігу і пов'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин між виробниками і споживачами складається з певних елементів.

Виробнича функція та масштаби виробництва

Будь-яке підприємство в процесі своєї діяльності повинно вирішувати ряд завдань. Зокрема, на який ринковий сегмент орієнтований продукт, що і в якій кількості виробляти; як виробляти свою продукцію; за якою ціною продавати продукцію? Відповіді на ці та інші питання знаходять, виходячи з припущення, що метою фірми є максимізація її прибутку.

Прибуток - це різниця між сумарною виручкою або сумарними надходженнями, які одержує фірма від продажу своєї продукції, і сумарними витратами, які несе фірма для того, щоб виробити цю продукцію.

Витрати фірми визначаються виробничим процесом і цінами ресурсів. Формально процес виробництва можна описати за допомогою виробничої функції.

виробничий менеджмент модернізація підприємницький

Виробнича функція - це функція, незалежні змінні якої приймають значення обсягів використаних ресурсів (факторів виробництва), а залежна змінна - значення обсягів продукції, яка випускається.

Частіше за все використовуються виробничі функції з двома ресурсами: працею Ь і капіталом К. Виробнича функція двох ресурсів має вигляд: (5 = Ј (Ь, К), де (5 - обсяг випуску, Ь і К - витрати ресурсів.

Найпоширеніша функція виробництва в емпіричному аналізі - це функція Кобба-Дугласа:

де А, а і Р є додатними константами.

Показники ступеня а і Р у виробничій функції - це значення еластичності випуску Q за витратами ресурсів L і К. Таким чином, збільшення на 1% витрат фактору К призводить до збільшення обсягу випуску на ос%, а збільшення на 1% витрат фактору L - до збільшення обсягу випуску на Р%.

Лінія виробничої функції Q = f (L, К) називається ізоквантою. Іншими словами, лінія рівня Q - це множина точок, в яких обсяг виробництва постійний і дорівнює Q. Різні набори (L1, K1) і (L2, K2) використаних ресурсів, які належать одній і тій же ізокванті Q, дають один і той же обсяг випуску Q.

Існують 4 правила побудови ізоквант:

1) ізокванти не перетинаються, тобто через одну точку простору двох ресурсів можна провести тільки одну ізокванту. В протилежному випадку один і той самий набір ресурсів одночасно відповідав би декільком рівням обсягу виробництва;

2) паралельно розташовані ізокванти утворюють карту ізоквант, яка дає уяву про можливі технологічні комбінації ресурсів за будь-якого рівня виробництва. Розташовані вище ізокванти відповідають більш високому обсягу виробництва, тому процес максимізації обсягу можна інтерпретувати як знаходження допустимої точки, що належить ізокванті, максимально віддаленій від початку координат;

3) ізокванти мають від'ємний нахил, тому що для збільшення обсягів використання одного ресурсу необхідно скоротити споживання іншого ресурсу, щоб обсяг виробництва не змінився;

4) ізокванти випуклі до початку координат і по мірі руху зліва направо ізокванта стає більш пологою внаслідок насичення ресурсом (працею).

Основною характеристикою ізокванти є гранична норма технічного заміщення одного ресурсу іншим, яка показує, наскільки потрібно скоротити використання одного ресурсу, наприклад, капіталу для того, щоб збільшити використання іншого, праці, на одиницю за умови, що Q = const.

Графічно МЯТБЬК дорівнює тангенсу кута нахилу дотичної до ізокванти.

На рис.1.1 представлено ізокванту, що припускає можливість безупинної, але не повної замінності ресурсів у визначених межах, за якими заміщення одного фактору виробництва іншим технічно неможливе.

Рис. 1.1 Неперервна ізокванта

Отже, ізокванта ілюструє залежність обсягу випуску ( (від кількості двох задіяних ресурсів Ь і К. Але у виробництві не завжди можна змінити кількість усіх використовуваних ресурсів. Якщо кількість хоча б одного ресурсу змінити не можна (як правило, це капітал - як менш мобільний ресурс), величина обсягу випуску залежатиме лише від кількості змінного ресурсу. У такому випадку зазвичай користуються поняттям "загальний продукт (ТР) змінного ресурсу" замість поняття "обсяг випуску". Якщо змінною є кількість праці - це буде загальний продукт праці (ТРЬ), якщо капіталу - загальний продукт капіталу (ТРК).

На основі величини загального продукту розраховують середні і граничні величини.

Середній продукт праці (АРЬ) показує, скільки в середньому продукції припадає на одиницю праці І АРЬ = ^ І. Середній продукт капіталу (АРК) показує, скільки в середньому продукції припадає на одиницю капіталу І АРК = К І.

Граничний продукт праці (МР) показує, на скільки збільшується обсяг виробництва (загальний продукт) при збільшенні кількості праці на одиницю. Граничний продукт капіталу (МРК) показує, на скільки збільшується обсяг виробництва (загальний продукт) при збільшенні кількості капіталу на одиницю.

При заміщенні праці капіталом витрати праці знижуються на АЬ, а витрати капіталу збільшуються на АК так, щоб обсяг виробництва ( (залишився незмінним. При цьому втрати виробництва від скорочення витрат праці складатимуть ДЬ-МРЬ. Щоб залишитися на тій самій ізокванті, необхідно отримати приріст виробництва на ДКМРк. Оскільки приріст обсягів виробництва від збільшення кількості використаного капіталу дорівнюватиме втраті через відмову від певної кількості використовуваної праці, то - ДЬ-МРЬ = +ДКМРК. В результаті перерахунку отримуємо:

Будь-яке підприємство у процесі свого функціонування самостійно визначає обсяги виробництва. Важливість питання полягає у тому, що зміна обсягів виробництва пов'язана зі зміною обсягів використаних ресурсів. Цей взаємозв'язок називають ефектом масштабу. Суть його полягає у тому, що розширення виробництва і залучення додаткових ресурсів приводить спочатку у дію ряд факторів, які сприяють зниженню середніх валових витрат. До таких факторів відносяться: спеціалізація праці (поглиблення розподілу праці і зростання її продуктивності), спеціалізація управлінського персоналу, можливість використання високопродуктивного обладнання, високоякісних основних і додаткових матеріалів тощо). Після досягнення певного обсягу виробництва настає момент, коли подальше збільшення масштабу виробництва призведе до зростання середніх валових витрат. Це пояснюється значним зростанням витрат на управління, нездатністю управлінського персоналу приймати адекватні рішення в умовах зростаючих обсягів виробництва тощо.

Размещено на Allbest.ru