Стратегії аграрних підприємств в сучасних умовах господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський національний аграрний університет

магістр Бондаренко І.Д.

канд. екон. наук, асистент Максименко А.Г.

Ключові слова: стратегія, аграрні підприємства, місія сільськогосподарських підприємств, стратегія позиціювання.

Постановка проблеми. В умовах глобалізації ринку та нестабільного зовнішнього середовища у сільськогосподарських підприємств виникає необхідність застосування ефективного механізму стратегічного планування діяльності для забезпечення конкурентоспроможності власної продукції. Динамічний розвиток сучасного ринку та стрімкий вплив науково-технічного прогресу, посилюють необхідність стратегічного планування розвитку діяльності аграрних підприємств.

В умовах становлення ринкової економіки усе більш зростає невизначеність та насиченість зовнішнього середовища. Для сучасного етапу розвитку ринкових відносин в Україні характерні глибокі зміни, що відбуваються в галузі економіки, технології, суспільно-політичному та соціальному житті суспільства. Усе це вказує на високий рівень невизначеності та нестабільності умов роботи та створює постійну погрозу позиціям підприємства на ринку.

В умовах економічної кризи, у якій знаходиться наша країна, головна мета для сільськогосподарського підприємства - не припинити існування, а сформувати передумови для подальшого перспективного прибуткового функціонування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремим питання щодо розробки стратегій розвитку підприємств на основі стратегічного аналізу їх діяльності присвячені праці провідних учених: П. Друкера, А.А. Томпсона, Ф. Котлера,

A. Чанднер, М. Портера, Дж. Стрікленда. Теоретичні, методологічні та практичні аспекти формування і реалізації стратегій розвитку підприємств знайшли відображення у роботахвітчизняних вчених-економістів: О. Віханського, В. Власова, П. Гайдуцького,

B. Жмайлова, М. Зубця, В. Месель-Веселяка, П. Саблука, О. Шпикуляка та ін.

Дослідженнями стратегічного планування в сільському господарстві займалися В.М. Нелеп, О.М. Онищенко, Б.Й. Пасхавер, П.Т. Саблук, О.М. Шпичак. Кожен науковець вніс свій вклад у формування поняття стратегічного планування, але різноманітність підходів, щодо формування стратегій викликала необхідність в обґрунтованому аналізі існуючих підходів та їх детальної систематизації.

Постановка завдання. Метою статті є аналіз теоретичних положень та обґрунтування практичних рекомендацій щодо вибору аграрними підприємствами стратегії розвитку в сучасних умовах нестабільності.

Перехід аграрного сектора економіки країни на ринкові методи господарювання супроводжується рядом негативних процесів, серед яких різке ослаблення державної підтримки галузі, збереження диспаритету цін на аграрну продукцію та засоби виробництва, низька платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників, незадовільний якісний стан основних засобів виробництва. Перед підприємствами, що функціонують у сучасних умовах господарювання, замість питань стратегічного характеру щодо ефективної діяльності у довгостроковій перспективі гостро постає питання виживання. Таким чином, існує нагальна необхідність формування аграрними підприємствами стратегії стійкого розвитку, що має цільову спрямованість, адже правильно розроблена та обґрунтована стратегія є частиною майбутнього успіху.

Термін стратегія в теорії менеджменту трактується як модель дій, набір правил і прийомів, за допомогою яких досягають довгострокових цілей розвитку організації [2]. А. Чанднер надає наступне тлумачення поняттю стратегія: «визначення базових довготермінових цілей та орієнтирів підприємства, вибір основних дій та забезпечення необхідних для досягнення таких цілей ресурсів». Основним процесом у виборі та розробці стратегії він визначав раціональне планування [1].

У теорії менеджменту концептуально розробляються різні стратегії залежно від конкретної ситуації та обраної мети. Критеріями класифікації стратегій найчастіше виступають такі ознаки: рівень прийняття рішень; базова концепція досягнення конкурентних переваг; стадія життєвого циклу галузі; відносна сила галузевої позиції організації; міра агресивності поведінки організації в конкурентній боротьбі тощо [8].

В узагальненому вигляді основними факторами, що впливають на формування стратегії підприємства, більшість дослідників називають наступні: специфічні ринкові можливості і загрози; соціальні, політичні і регулюючі норми; привабливість галузі і умови конкуренції; цінність і культура підприємства; сильні і слабкі сторони підприємства, його конкурентні можливості та особисті амбіції, філософія бізнесу та етичні сприйняття менеджерів [6].

В основу розробки стратегій покладено програму розвитку економічної системи, картину майбутнього, управлінські рішення, використання ресурсів. Головною основою для побудови стратегії є розробка методів посилення конкурентних переваг, з метою швидкої адаптації до зовнішнього середовища. В сучасних умовах стратегії вітчизняних сільськогосподарських підприємств повинні базуватися на інвестиційно- інноваційних рішеннях та розроблятися на основі нововведень. Власне інвестиційні рішення є логічним підґрунтям для прийняття стратегічних рішень. Складання стратегічних планів базуються на детальному прогнозі майбутнього стану, аналізі загроз та переваг на зовнішньому середовищі підприємства, глибокому дослідженні сучасних. стратегія ринковий аграрний сільськогосподарський

Місією сільськогосподарських підприємств є забезпечення продовольчої потреби країни якісною сільськогосподарською продукцією по конкурентоздатній ціні та отримати прибуток, який забезпечить підприємству розширене відтворення. Слабкий та нестабільний фінансовий стан більшості аграрних підприємств робить досягнення даної мети можливим у довгостроковій перспективі або взагалі неможливим.

Коли обирається конкурентна стратегія, керівництво повинне чітко усвідомлювати, до якого типу відноситься сільськогосподарське підприємство, оскільки стратегії зростання для малих, середніх та великих суб'єктів відрізняються.

Малі підприємства мають таку перевагу, як гнучкість, що дає їм змогу зазвичай оперативно перебудовувати свою діяльність, тому вони мають ринкові перспективи. До основних видів стратегій малого суб'єкта відносять стратегію копіювання, стратегію оптимального розміру, стратегію участі в продукті великого підприємства, стратегію використання переваг великого підприємства. Спрямованість цих стратегій - зведення до мінімуму гостроти конкуренції з великими підприємствами та якнайкраще використання їх гнучкості.

Середні підприємства для забезпечення життєдіяльності мають дотримуватися спеціалізації на ринковій ніші. Середні суб'єкти можуть вибрати один із чотирьох видів стратегії зростання залежно від темпів їх зростання та темпів зростання ринкової ніші, в якій функціонують підприємства: стратегія збереження, стратегія пошуку загарбника, стратегія лідерства у ніші, стратегія виходу за межі ніші. Ринкова ніша для середніх підприємств - це засіб конкурентної боротьби з великими підприємствами.

Стратегії для великих підприємств слід вибирати на основі аналізу ключових чинників, що характеризують їхній стан з урахуванням результатів аналізу портфеля різних видів бізнесу, а також характеру і сутності реалізованих стратегій [2].

При розробці, обґрунтуванні вибору стратегії, керівникам аграрних підприємств слід розуміти, що повинен бути використаний комплексний системний підхід, адже стратегія, як комплексний план підприємства на перспективу має ієрархічну будову.

У практичному аспекті забезпечення ефективного позиціювання продукції вітчизняних аграрних підприємств на світовому та вітчизняному ринках має особливе значення для України, та особливої актуальності воно набуло після підписання Угоди про асоціацію з ЄС, відповідно до якої передбачається створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі з країнами спільноти. Попри низку преференцій для вітчизняного аграрного сектору щодо поліпшення умов доступу до європейських ринків у перші роки, Угода передбачає чимало взаємних зобов'язань щодо зниження митних тарифів. Окрім того, Україна має протягом десятилітнього періоду здійснити імплементацію значної частини законодавчого доробку ЄС у сфері регулювання бізнесу. Тобто, економіка України стає більш відкритою, а вітчизняних аграрних підприємств очікують серйозні зміни умов функціонування [5].

Формування стратегії розвитку аграрних підприємств повинно ґрунтуватися на: забезпеченні перманентного підвищення якості продукції, її привабливості для споживача; оптимізації пропозиції товарів і доступних споживачеві цін; створенні ефективної збутової мережі на основі стабільних контактів з посередницькими торговими фірмами та агенціями; врахування національних особливостей та специфіки запитів споживачів у різних регіонах. Кожне конкретне аграрне підприємство може використати велику кількість ймовірних альтернативних стратегій.

В сучасних умовах стратегії вітчизняних сільськогосподарських підприємств повинні базуватися на інвестиційно-інноваційних рішеннях та розроблятися на основі нововведень. Власне інвестиційні рішення є логічним підґрунтям для прийняття стратегічних рішень.

В Україні потрібно критично переглянути ефективність стратегії наслідування та можливості отримання вигоди вітчизняними аграріями з успіхів їх європейських суперників. Більш прийнятна така концепція розвитку, яка передбачає можливості використання всього кращого з їх досвіду, але пропонування на ринок якісно відмінної, диференційованої продукції.

У сучасних умовах стратегії позиціонування як система концептуальних підходів щодо формування сприятливого образу товарів та послуг підприємства в уяві цільової аудиторії є невід'ємною частиною будь-якої успішної маркетингової стратегії підприємства. Переважно більшість фахівців у галузі маркетингу вважають, що їх роль та значення постійно зростає. Вони є основним засобом не тільки формування попиту на товари підприємства, але й донесення до цільової аудиторії корпоративних цінностей та філософії бізнесу.

Вся діяльність сільськогосподарських підприємств мусить обов'язково базуватися на точному і вивіреному знанні потреб цільового ринку і споживчого попиту, оцінці та врахуванні умов виробництва в найближчий час і на перспективу. Формування стратегії розвитку аграрних підприємств повинно ґрунтуватися на: забезпеченні перманентного підвищення якості продукції, її привабливості для споживача; оптимізації пропозиції товарів і доступних споживачеві цін; створенні ефективної збутової мережі на основі стабільних контактів з посередницькими торговими фірмами та агенціями; врахування національних особливостей та специфіки запитів споживачів у різних регіонах.

Стратегії позиціювання, як процес створення ринкового іміджу товару на основі його унікальних характеристик, є сукупністю методів, форм та підходів реалізації філософської концепції функціонування будь-якого бізнесу, в тому числі й аграрного. Формулювання такої концепції, яка б стала основною генеруючою ідеєю щодо вибору способів провадження бізнесу, об'єднання зусиль вітчизняних аграріїв щодо кращого використання ресурсів та налагодження стосунків із зовнішнім середовищем, є одним з основоположних завдань розвитку аграрного сектору України. Останні десятиліття характеризуються значним стрибком у розвитку технологій у сільському господарстві та пов'язаних із ним галузях, проте економічний розвиток і прогрес у цій сфері призвів до суперечливих результатів. Глобальна продовольча криза початку ХХІ століття є яскравою ілюстрацією того, що застосовувані стратегічні підходи до провадження аграрного бізнесу не вирішують низки соціальних проблем, навпаки, вони навіть загострюються. У розвинутих країнах люди все в більшій мірі потерпають від вживання неякісної, генномодифікованої та гормональної їжі. Саме тому пропонування на ринок якісно відмінної, диференційованої продукції, відмова від застосування хімічних стимуляторів росту рослин і тварин можуть стати концептуальними ознаками філософії аграрного бізнесу в Україні [5].

Висновки

Отже, стратегічне управління аграрними підприємствами є надзвичайно важливим за умов мінливого зовнішнього середовища. Метою кожного суб'єкта аграрного сектору, що функціонує у ринкових умовах - це забезпечення виживання та розвитку підприємства. Для досягнення даної мети, сільськогосподарське підприємство потребує створення конкурентних переваг та їх реалізації, що можливе лише при розробці ефективних стратегій розвитку.

Таким чином, роль стратегічного менеджменту для аграрних підприємств визначається умовами їхньої діяльності, що кардинально змінилися за сучасних умов, а саме високий рівень нестабільності зовнішнього середовища, інтеграційні процеси, які відбуваються, глобалізація бізнесу. За нинішніх умов відсутність розробленої стратегії розвитку та комплексу заходів з її реалізації гальмує розвиток підприємства або взагалі призводить до кризи та зникнення його з ринку.

Література

1. Алимов О. М. Балансування стратегій в стратегічному наборі підприємства / О. М. Алимов, І. А. Ігнатієва // Актуальні проблеми економіки. -- 2005.

— № 7. -- С. 109-115.

2. Виханский О. С. Стратегическое управление: учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. / О. С. Виханский. -- М. :Гардарики, 2002. -- 296 с.

3. Кіндрацька Г. І. Стратегічний менеджмент: Навч. посіб. / Г. І. Кіндрацька.

— К. : Знання, 2006. -- 366 с.

4. Козак Л. В. Формування стратегій позиціювання продукції аграрних підприємств на вітчизняному та світовому ринках : монографія / Л. В. Козак. -- Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2015. -- 494 с.

5. Маркетинговий менеджмент : навч. посіб. / за ред. Л. В. Балабанової. -- 3-тє вид. переробл. і допов. -- К. : Знання, 2004. -- 354 с.

6. Портер М. Стратегія конкуренції [текст] : Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів / М. Портер, Е. Майкл. [пер. с англ.]. -- К. : Основи, 1997. -- 390 с.

7. Примак Т. О. Маркетинг: Навч. посіб. / Т. О. Примак. -- К. : МАУП, 2004. -- 228 с.: іл. -- Бібліогр.: с. 223-224.

8. Шегда А. В. Менеджмент : Навч. Посібник / А. В. Шегда. -- Київ : Знання, 2002. -- 583 с.

Размещено на Allbest.ru