Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Виробничі підприємства визначають промисловий потенціал народного господарства і безупинно змінюються в міру розвитку продуктивних сил і поглиблення виробничих відношень. На кожному етапі розвитку економіки переважне поширення одержують ті або інші типи виробничих організацій. У народному господарстві відбувається безупинне удосконалювання чинних організаційних структур управління і пошук нових, більш раціональних форм організації управління. Пізнання закономірностей і теоретичне пояснення цих процесів мають велике значення для підвищення ефективності промислового виробництва.

Організаційна структура управління -- це форма поділу праці, що закріплює певні функції управління за відповідними структурними підрозділами апарата управління. У широкому розумінні задача менеджерів полягає в тому, щоб обрати ту організаційну структуру, яка найкраще відповідає цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, що впливають на неї. Найкраща структура -- це та, яка найкращим чином дозволяє підприємству ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно і доцільно розподіляти і спрямовувати зусилля своїх співробітників і таким чином задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей із високою ефективністю.

В даний час накопичений значний досвід теоретичного обґрунтування еволюції організаційних структур управління. Розроблені й успішно застосовуються на практиці різноманітні методологічні підходи до вивчення закономірностей їхнього формування і розвитку. Основні розходження між цими підходами полягають у неоднозначному тлумаченні організаційних структур управління, що в одному випадку розглядаються як механізм, побудований для розв'язання конкретних задач, в іншому -- як соціальний організм, що чуйно реагує на потреби членів трудового колективу, у третьому -- як складна соціально-економічна система і т.п.

Дана тема є актуальною практично для кожного підприємства. За умов адміністративно-командної економіки проблема відповідності організаційної структури управління цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, які впливають на неї не вивчалась. Існували оргструктури бюрократичного типу з жорсткими ієрархічними зв'язками, високим рівнем формалізації, централізованим прийняттям рішень. Дана структура вважалася ефективною для будь-яких умов і форм. В той же час, зовсім не зверталася увага на те, що оргструктура і управління нею не можуть бути стабільними, вони постійно змінюються і удосконалюються в залежності від умов. В умовах ринкової економіки підприємствам необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища й адаптувати оргструктури відповідно до змін.

Все це свідчить про актуальність теми моєї роботи.

організаційний структура управління підприємство

1. Поняття організаційної структури підприємства

Згідно з останніми здобутками теорії та практики управління організаційна структура підприємства повинна забезпечити реалізацію стратегії його діяльності. Оскільки стратегії мають тенденцію змінюватися в часі, то виникає потреба у відповідних коригуваннях організаційних структур.

Категорія "структура" відображає будову та внутрішню форму системи. Зв'язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого.

Наявність структури - невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Структура передбачає відносно стійкі зв'язки, існуючі між елементами організації, і сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

Організаційна структура представляє собою конструкцію підприємства з формальним чи неформальним вираженням, на основі якої здійснюється управління ним. Вона охоплює канали влади і комунікації між різними адміністративними службами та працівниками, а також потік інформації, яка передається цими каналами.

Гетьман О. О., Шаповал В. М.

Економіка підприємства: Навч. посіб. -- 2-ге видання. -- К.: Центр учбової літератури, 2010. -- 488 с.

Отже Структура управління - це упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службових зв'язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття й реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами й працівниками і регламентує потоки інформації у систему управління. Структура управління виражається в схемі й параметрах системи управління, штатному розписі, певному співвідношенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положеннях про відділки і служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління. Організаційна структура підприємства, тобто наявність функції та склад структурних підрозділів, сильно залежить від галузевих особливостей діяльності підприємства, його розмірів та інших об'єктивних факторів, таких як наявність достатньо розвинутої виробничої та транспортної інфраструктур у місці розташування підприємства тощо Вона характеризується за наступними параметрами: Ступінь складності (кількість ієрархічних рівнів, структурні підрозділи); Ступінь формалізації (сукупність правил, регуляторів,ступінь централізації); Ступінь централізації (право прийняття рішень). Властивості структур управління: оперативність, централізація, периферійність, живучість, обсяг структури, міра підпорядкованості (ентрофія).

Шапка М. Ю. Менеджмент [Електронний ресурс] / М. Ю. Шапка. - Режим доступу : http://lubbook.net/book.

Пріоритет у дослідженні організаційних структур належить західним теоретикам. Л. Файоль визначив організаційну структуру як соціальний організм: компоненти, що входять в цей організм, займають точно визначене місце, слідують своїй функціональної приналежності, що наділяє структуру такими властивостями, як універсальність і мобільність.

М. Вебер розробив іншу концепцію підходу до побудови організаційних структур, він запропонував ідеальну модель раціональної бюрократії. Головними поняттями структури управління він визначив: раціональність, відповідальність і ієрархічність. Вимоги, що пред'являються їм до структури, включають: 1) чіткий розподіл праці, використання на кожній посаді кваліфікованих фахівців; 2) ієрархічність управління, при якій нижчий рівень підкоряється і контролюється вищестоящим; 3) наявність формальних правил і норм, що забезпечують однорідність виконання менеджерами своїх завдань і обов'язків; 4) дух формальної безособовості, характерної для виконання офіційними особами своїх обов'язків; 5) здійснення найму на роботу в відповідності з кваліфікаційними вимогами до даної посади, а не з суб'єктивними оцінками.

І. Ансофф виділив два підходи до формування організаційних структур управління. Перший з них - структурний підхід, основну увагу приділяє внутрішньому будовою, поділу функцій і раціоналізації управління. Другий, динамічний, зосереджується на аналізі зв'язків фірми з зовнішнім середовищем і з джерелами ресурсів.

М. Мескон, М. Альберт і Ф. Хедоурі визначають організаційну структуру як логічні співвідношення рівнів управління та функціональних областей, організованих таким чином, щоб забезпечити ефективне досягнення цілей.

Менеджмент: підручник для бакалаврів / під заг. ред. А. Л. Гапоненко. - М: Видавництво Юрайт, 2013. - 396 с. - Серія: Бакалавр. Базовий курс.

Від поняття "організаційна структура" необхідно відрізняти поняття "організаційна структура управління". В.М. Колпаков вважає, що "організаційна структура управління являє собою сукупність управлінських ланок, взаємопов'язаних організаційно-адміністративними відносинами, ...в організаційній структурі управління її елементами є тільки посади суб'єктів управління, а зв'язками -- зв'язки субординації". Система управління створює внутрішню структуру, матеріальну основу процесу управління .

Організаційна структура управління (ОСУ) - це сукупність управлінських ланок (посад суб'єктів управління) органу або організації та їх стійких зв'язків субординації, що забезпечують процес управління.

Кунєв, Ю.Д. Управління в митній службі: Підручник: За заг. ред. Ю.Д. Кунєва / Ю Д Кунєв. -- К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Ланка управління - організаційно відокремлені структурні підрозділи, відділки, служби. Кожна ланка виконує визначену сукупність завдань. Ланки з'єднуються між собою прямими та зворотними комунікаційними зв'язками по горизонталі та вертикалі. Ступінь (рівень) упр-ня - сук-ть ланок відповідного ієрархічного рівня упр-ня з визначеною послідовністю їх підлеглості з низу до верху.

Моргулець О. Б. менеджмент у сфері послуг. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 384 с.

Отже, ОСУ відображає внутрішню будову керівної системи. Система управління створює внутрішню структуру, матеріальну основу процесу управління. Під керівною системою організації прийнято розуміти сукупність усіх елементів, які беруть участь у розробці прийнятті та організації виконання управлінського рішення, тобто виконують функції управлінської діяльності. ОСУ в основному обумовлює загальну будову організації.

Наявність організаційної структури управління і її розвиток є основою всієї організації. Поза їх межами виключається можливість реалізації функцій управління.

У рамках структури управління відбувається управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені завдання і функції управління, а отже, права і відповідальність за їх виконання. Тому структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, спрямований на досягнення поставленої мети.

Кунєв, Ю.Д. Управління в митній службі: Підручник: За заг. ред. Ю.Д. Кунєва / Ю Д Кунєв. -- К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Структура управління складається з внутрішньо впорядкованої сукупності елементів (осередків). В організаційній структурі управління виділяють ланки (відділи, департаменти), рівні, зв'язку. Структура управління визначається складовими її ланками і ієрархічними рівнями управління. Кожен рівень характеризується своєю сукупністю ланок.

Відносини між ланками управління (департаментами) підтримуються за допомогою зв'язків (взаємини, комунікації), що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні зв'язки (зв'язки кооперації і координації рівноправних ланок управління) носять характер погодження і є однорівневим. Вертикальні зв'язки (субординаційні, ієрархічні зв'язки) - це зв'язки керівництва і підпорядкування, вони служать каналами передачі розпорядчої та звітної інформації. Важливою характеристикою організаційної структури є число рівнів рівноправних осередків (число нижчестоящих осередків, підпорядкованих одній вищестоящої). Структура управління має ієрархічну будову. За своїм становищем в структурі елементи підрозділяються на вищестоящі, нижчестоящі і рівноправні.

Менеджмент: підручник для бакалаврів / під заг. ред. А. Л. Гапоненко. - М: Видавництво Юрайт, 2013. - 396 с. - Серія: Бакалавр. Базовий курс.

Крім того, зв'язки в структурі управління можуть носити лінійний і функціональний характер. Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень та інформації між так званими лінійними керівниками, тобто особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів. Функціональні зв'язки відображають більш складну організаційну структуру управління й відповідають рухові інформації під час реалізації управлінських рішень та функцій управління у цих структурах.

Кунєв, Ю.Д. Управління в митній службі: Підручник: За заг. ред. Ю.Д. Кунєва / Ю Д Кунєв. -- К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Таким чином", структура управління включає всі цілі, розподілені між різноманітними ланками, зв'язки між якими забезпечують координацію окремих дій з їх виконання. Зв'язок структури управління з ключовими поняттями управління - його метою, функціями, процесом, механізмом функціонування, людьми та їх повноваженнями - свідчить про її величезний вплив на всі сторони управління. Тому керівники всіх рівнів приділяють величезну увагу принципам і засобам формування структур, вибору типу або комбінації видів структур, вивченню тенденцій в їх побудові та оцінці їхньої відповідності меті й завданням.

1.2 Типи організаційних структур, їх переваги та недоліки

Рішення про вибір структури організації майже завжди приймає керівництво вищої ланки. Оскільки мета організаційної структури полягає в забезпеченні досягнення завдань, що має організація, проектування структури повинно базуватися на стратегічних планах організації. Структура організації має бути такою, щоб забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки стратегії змінюються, то можуть знадобитися відповідні зміни і в організаційних структурах.

Вирізняють два типу управління організаціями: бюрократичний і органічний. Вони побудовано на принципово різних підставах і мають специфічних рис, дозволяють виявляти сфери їх раціонального використання коштів і перспективи її подальшого розвитку.

Для бюрократичних (механістичних) організаційних структур властиві високий рівень розподілу прав, розвинута іерархія управління ланцюгом команд, наявність численних прав і норм поведінки персоналу, підбір кадрів за діловими та професійними якостями.

Дикань Н.В., Борисенко LI. Менеджмент: Навч. посіб. -- К.: Знання, 2008. -- 389 с. -- (Вища освіта XXI століття).

Концепцію бюрократії (від фр. бюро, канцелярія або грец. влада, панування, букв. -- панування канцелярії) сформулював німецький соціолог М. Вебер на початку XX ст.; в ідеалі це одна з найкорисніших ідей в історії людства.

Головні поняття бюрократичного типу організаційних структур - раціональність, відповідальність іиерархичность. Вебер вважав центральним пунктом концепції виняток усунення «людини» і «посади», бо склад парламенту й зміст управлінських робіт мають визначатися з потреб організації, а чи не людей ній працюючих. Чітко сформульовані настанови з роботі (що треба робити і яким прийомами) немає місця для прояви суб'єктивізму і індивідуального підходу. У цьому вся принципова різниця бюрократичної структури від історично що передувала їй общинної, де головна роль відводилася партнерству і майстерності.

Іванова Т.Ю., Приходько В.І. «Теорія організації», Пітер, 2004 р.

У теорії Вебера не було опису конкретних організацій. М. Вебер пропонував розглядати бюрократію як певну нормативну модель, ідеал, до досягнення якого мас прагнути організація.

Характеристиками раціональної бюрократії є:

-- чіткий поділ праці, що зумовлює появу висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді;

-- ієрархічність рівнів управління, за якої кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;

-- наявність взаємопов'язаної системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечують однорідність виконання співробітниками свої обов'язків і скоординованість різних завдань;

-- дух формального знеособлення, з яким офіційні особи виконують посадові обов'язки;

--- здійснення найму на роботу в суворій відповідності до технічних кваліфікаційних вимог;

-- захищеність службовців від свавільних звільнень.

Труднощі, що виникають у бюрократичних структурах, пов'язані з перебільшенням значущості стандартизованих правил, процедур і норм, що забезпечують належне виконання співробітниками завдань. Це призводить до того, що організація втрачає гнучкість поведінки, з'являються нові проблеми у процесі взаємодії, обміну інформацією та координації діяльності різних частин організації.

Ще однією негативною властивістю бюрократичних структур є брак здатності спонтанно й по-новому реагувати на навколишні умови, що суттєво необхідно для ефективного функціонування організації. Суворе додержання правил спричинює негнучкість і повне порушення здібностей організації вводити в процес своєї діяльності нові елементи.

Дикань Н.В., Борисенко LI. Менеджмент: Навч. посіб. -- К.: Знання, 2008. -- 389 с. -- (Вища освіта XXI століття).

Другий згаданий - органічний тип структур управління має порівняно недовгу пам'ятати історію та виник як антипод бюрократичної організації, модель якої перестала задовольняти багато підприємств, які відчувають потреба у більш гнучких і адаптованих структурах.

Новий підхід відкидає уявлення про ефективність організації, як «організованою» і яка з чіткістю годинникового механізму; навпаки, вважається, що ця модель проводити радикальні зміни, щоб забезпечити пристосовуваність організації до об'єктивних вимогам реальної буденної дійсності. Дослідники цієї проблеми підкреслюють: поступово вимальовується інший тип організації, у якій імпровізація цінується вище, ніж планування; яка керується можливостями вулицю значно більше, ніж обмеженнями, воліє знаходити нові дії, а чи не чіплятися за старі; яка більше цінує дискусії, ніж заспокоєність, і заохочує й протиріччя, а чи не віру.

Характеристики типів структур управління

Бюрократичний тип	Органічний тип
Чітко певна ієрархія	Постійні зміни лідерів (групових чи індивідуальних) залежно від розв'язуваних проблем
Система обов'язків і	Система і цінностей, формована у процесі обговорень і погоджень
Поділ кожного завдання на цілий ряд процедур	>Процессний підхід мирно вирішити проблеми
>Обезличенность у відносинах	Можливість самовираження, саморозвитку
Жорстке поділ трудових функцій	Тимчасовий закріплення роботи за інтегрованими проектними групами

Розмаїття функціональних зв'язків і мінуси можливих способів їх розподілу між підрозділами та працівниками визначає розмаїтість можливих видів організаційних структур.

Алієва В. Г. «Теорія організації: підручник», 3-тє вид., Економіка, 2006.

Бюрократичні й адаптивні структури є крайнощами, а реальні структури реальних організацій перебувають у різних співвідношеннях. Окрім того, часто трапляється так, що різним підрозділам в одній організації властиві, різні структури. Наприклад, керівництво великої організації використовує у виробничих підрозділах бюрократичні структури, а в науково-дослідних -- адаптивні.

Дикань Н.В., Борисенко LI. Д45 Менеджмент: Навч. посіб. -- К.: Знання, 2008. -- 389 с. -- (Вища освіта XXI століття).

Для відображення структурних взаємозв'язків основних рівнів та підрозділів організації, їх підпорядкованості на практиці використовують схеми організаційної структури управління. Такі схеми є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають склад та зміст функцій, прав та обов'язків підрозділів та посадових осіб.

Є багато різних принципів побудови структур управління, які можна звести до наступних основних типів:

http://www.vuzlib.su/men_l_kneu/4-4.htm

Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління.

Сутність лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдиноначальності керівництва). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівнику збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єкту не надають.

Така схема підпорядкування і звітності є основою лінійного управління. При цьому ланки лінійного управління в цілому відповідають ланкам виробництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв'язки

Гетьман О. О., Шаповал В. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. -- 2-ге видання. -- К.: Центр учбової літератури, 2010. -- 488 с.

Схематично ця структура представлена на рис 2



Переваги лінійної оргструктури:

- чіткість і простота взає'ємодії (неможливість отримання підлеглим суперечливих розпоряджень та вказівок)

- відповідальність кожного за виконання свого завдання (надійний контроль та дисципліна);

- оперативність підготовки і здійснення управлінських рішень;

- економічність (за умови невеликих розмірів організації).

Недоліки лінійної оргструктури:

- необхідність високої кваліфікації керівників;

- зростання числа рівнів управління при збільшенні розмірів організації;

- обмеження ініціативи у робітників на нижчих рівнях.

http://www.vuzlib.su/men_l_kneu/4-4.htm

Лінійно-штабна організаційна структура. Вона є різновидом лінійної оргструктури. За такої структури для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців з різних видів діяльності. Всі виконавці підпорядковуються безпосередньо лінійним керівникам. Повноваження штабних спеціалістів стосуються підготовки порад та рекомендацій лінійним керівникам або видачі вказівок виконавцям за дорученням лінійного керівника. Завдяки цьому підвищується ступінь оперативного та організаційного реагування. Принципова схема лінійно-штабної оргструктури наведена на рис.4.12.

Петренко С. А. Порівняльний аналіз моделей організаційних структур підприємства / С. А. Петренко // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму, 2010. - № 1 (3). Том 2. - С. 245-252.

При збільшенні розмірів підприємства, керівник уже не може ефективно поєднувати оперативне управління персоналом з такими функціями, як планування, організація постачання, контроль та ін. Йому потрібні помічники, які змогли б виконувати певні функції управління підприємством, тобто функціональні фахівці. Отже, розширення підприємства, збільшення чисельності персоналу створює передумови для формування функціональних підрозділів управління.

Основу функціональної організаційної структури управління становить поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Функціональна структура існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Рішення за загальними питаннями часто приймаються колегіально. Функціональні підрозділи отримують право давати розпорядження і вказівки (в межах своєї компетенції) нижчестоящим підрозділам.

Функціональну структуру управління широко застосовують підприємства середніх розмірів. Функціональна організаційна структура забезпечує компетентне керівництво по кожній функції управління і збільшує чутливість до нових явищ у зовнішньому середовищі.

Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців, а отже і зменшується кількість рівнів управління. До обов'язків вищого керівника входить: регулювання відносин поміж функціональними керівниками.

Переваги функціональної оргструктури:

- спеціалізація діяльності функціональних керівників;

- скорочення часу проходження інформації;

- розвантаження вищого керівництва.

Недоліки функціональної оргструктури:

- можливість отримання суперечливих вказівок;

- порушення принципу єдиноначальності (розмивання єдності розпорядництва і відповідальності);

- складність контролю;

- недостатня гнучкість.

http://www.vuzlib.su/men_l_kneu/4-4.htm

Лінійно-функціональна організаційна структура являє собою комбінацію лінійної та функціональної структур. В основу такої структури покладено принцип розподілення повноважень і відповідальності за функціями та прийнятті рішень по вертикалі. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій. Лінійно-функціональна організаційна структура є найпоширенішою в середовищі підприємств, що зростають, переходячи з категорії малих до категорії середніх. Управління такими підприємствами потребує більшого професіоналізму у виконанні окремих функцій, але централізація управління при цьому зберігається. Лінійно-функціональна структура дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор -- начальник цеху -- майстер), при цьому функціональні служби лише допомагають вищому керівництву кваліфіковано обґрунтувати те чи інше управлінське рішення. Така структура управління завдяки лінійному підпорядкуванню забезпечує оперативну реалізацію управлінських рішень, сприяє підвищенню ефективності роботи функціональних відділів, дає змогу досить швидко маневрувати ресурсами, що вкрай необхідно на етапі зміцнення ринкових позицій фірми. Але така структура непридатна для підприємств, що здійснюють технологічні зміни, оскільки терміни підготовки та прийняття управлінських рішень розтягуються.

Менеджмент організацій: Підручник / За заг. ред. Л. І. Федулової. - К.: Либідь, 2004. - 448 с.

Переваги лінійно-функціональної структури:

Ш поєднує переваги лінійних та функціональних структур;

Ш оперативне прийняття рішень;

Ш персональна відповідальність кожного керівника за результати діяльності;

Ш забезпечує відносно швидке здійснення управлінських рішень завдяки своїй ієрархічності;

Ш професійне вирішення завдань спеціалістами функціональних служб.

Недоліки лінійно-функціональної структури:

Ш складність регулювання відношень лінійних і функціональних керівників;

Ш в умовах реорганізації збільшується потік інформації, який спричиняє перевантаження керівників;

Ш дублювання управлінських функцій;

Ш розпорошення відповідальності;

Ш надходження недостовірної інформації від функціональних керівників до лінійних;

Ш опір здійсненню організаційних змін.

Петренко С. А. Порівняльний аналіз моделей організаційних структур підприємства / С. А. Петренко // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму, 2010. - № 1 (3). Том 2. - С. 245-252.

Лінійно-функціональна оргструктура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються, забезпечуючи максимальну стабільність організації. Вона ефективна для масового виробництва зі стабільним асортиментом продукції при незначних (еволюційних) змінах технології виробництва.

У державах з високорозвинутою ринковою економікою для управління великими корпораціями, компаніями, концернами, фірмами тощо поряд з лінійною, функціональною та лінійно-функціональною організаційними структурами широко застосовується також дивізіональна та матрична структури управління.

Виникнення дивізіональної структури управління пов'язане з поглибленням поділу управлінської праці.

Зокрема, це процеси децентралізації оперативних функцій управління, які передаються виробничим комерційним підрозділам, та централізації загальнокорпоративних функцій управління (фінансова діяльність, розробка стратегії та ін.), які зосереджуються у вищих ланках адміністрації корпорації. Таким чином, за дивізіональної структури кожний виробничий підрозділ (дивізіон, відділення) корпорації має свою власну досить розгалужену структуру управління, що забезпечує його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних функцій централізовано на рівні адміністрації всієї корпорації. Групування видів діяльності в дивізіональній структурі здійснюються з використанням принципу поділу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва або видів комерційної діяльності формується автономна організаційна спільність. При цьому можливі три способи групування виробничих підрозділів:

1) продуктовий (за виробленими товарами, наданими послугами);

2) регіональний (за географічним місцем знаходження);

3) споживацький (за рівнем задоволення певної групи споживачів).

Продуктовий тип організаційно/структури управління

Скібіцька Л.І., Скібіцький О.М. Менеджмент Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 340 с.

Продуктовий тип передбачає створення в структурі підприємства самостійних господарських підрозділів - виробничих відділень, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продуктів однієї групи або ж одного продукту. При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень в головній компанії за окремими, видами або групами продуктів і надання їм повноважень управління виробничими та збутовими дочірніми компаніями, розташованими в країні чи за її межами

Виробниче відділення застосовує однакові методи в управлінні вітчизняними та зарубіжними дочірніми компаніями, які несуть відповідальність за прибутки та є підконтрольними йому. Координація діяльності вітчизняних і зарубіжних підприємств в межах виробничого відділення здійснюється спеціальним функціональним відділом, який підтримує тісний контакт з відповідними центральними службами, отримуючи від них вказівки з питань проведення єдиної політики та координації його діяльності.

Оскільки виробнича дільниця сама виступає центром прибутку, вона здійснює не лише фінансовий, але й оперативний контроль за діяльністю підконтрольних підприємств.

Продуктова організаційна структура поширюється як результат переводу міжнародних фірм до децентралізації управління, коли знання продукту та розвиток виробництва в глобальному масштабі набули першочергового значення.

Продуктовій організаційній структурі віддають перевагу великі широко диверсифіковані компанії, хоча в кожній з них ця структура має свої особливості. Ці особливості пояснюються рівнем диверсифікації продукції та характером спеціалізації кожного виробничого відділення і кожної дочірньої компанії. Велику роль відіграє характер продукції, що виробляється, рівень її технологічної складності та унікальност

Переваги1. Створення дієвих засобів децентралізації влади.

2. Чітка система звітування менеджерів підрозділів за прибутки (збитки).

3. Здатність швидко реагувати на зміну умов конкуренції, технології, попиту.

4. Поліпшення координації робіт.

5. Наявність можливостей для підготовки менеджерів стратегічного рівня

Недоліки.1. Дублювання функцій на рівні корпорації і підрозділу.

2. Збільшення витрат на утримання персоналу.

3. Проблематичність встановлення оптимального рівня децентралізації.

4. Наявність випадків надмірної конкуренції між підрозділами за ресурси.

Гетьман О. О., Шаповал В. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. -- 2-ге видання. -- К.: Центр учбової літератури, 2010. -- 488 с.

За організаційної структури, орієнтованої на споживача, поділ груп відбувається навколо певних груп споживачів.

Під час використання регіонального типу організації структури передбачається, що відповідальність за всю діяльність компанії на внутрішньому та зовнішньому ринках розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути виробничим відділенням і центрами прибутку, а можуть організовуватися у формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку та центрами відповідальності.

Регіональну структуру управління використовують компанії, що виробляють продукцію обмеженої номенклатури й орієнтовані на широкі ринки збуту і конкретного споживача.

Регіональна структура управління діяльністю компаній в цілому трапляється іноді, хоча регіональний принцип управління закордонною діяльністю разом з управлінням продукту досить поширений.

Дикань Н.В., Борисенко LI. Д45 Менеджмент: Навч. посіб. -- К.: Знання, 2008. -- 389 с. -- (Вища освіта XXI століття).



Переваги

1. Створення можливостей пристосування стратегії до потреб кожного ринку.

2. Перенесення відповідальності за прибутки на нижчі рівні управління.

3. Поліпшення функціональної координації всередині цільового ринку.

4. Наявність можливостей для підготовки менеджерів стратегічного рівня.

Недоліки

1. Проблематичність підтримки загального іміджу в умовах достатньої стратегічно) свободи.

2. Збільшення кількості рівнів управління.

3. Можливість дублювання функцій на стратегічному і місцевому рівнях.

4. Проблематичність формування єдиної політики.

5. Труднощі в координації діяльності.

Осовська Г. В. Менеджмент організацій : підручник. / Г. В. Осовська, О. А. Осовський - К. : Кондор, 2009. - 680 с.

Розглянемо найвідоміші типи адаптивних організаційних структур управління, їх особливості, переваги та недоліки.

Проектна організація -- це тимчасова структура, що складається для вирішення певного завдання. її сутність полягає в тому, щоб зібрати в одну команду найкваліфікованіших співробітників організації з метою здійснення складного проекту в установлений термін із заданим рівнем якості, не виходячи за межі встановленого кошторису. Використовуються тільки для вирішення будь-яких особливо масштабних завдань, наприклад, створення космічного корабля.

Шморгун Л. Г. Менеджмент організацій : навч. посіб. / Шморгун Л. Г. - К. : Знання, 2010. - 452 с.

Матричний тип організаційної структури - сучасний ефективний тип організаційної структури управління, який створюється шляхом суміщення структур двох типів: лінійної та програмно-цільової.

Відповідно до лінійної структури (по вертикалі) будується управління окремими сферами діяльності: науково-дослідною, виробничою, збутовою, постачальницькою. Відповідно до програмно-цільової структури (по горизонталі) організується управління програмами (проектами, темами).

Матричний тип структури використовується підприємствами, продукція яких має відносно короткий життєвий цикл і часто змінюється, тобто компаніями, яким необхідно мати високу маневреність у питаннях виробництва та стратегії.

При матричній структурі управління в процесі визначення горизонтальних зв'язків необхідні:

- призначення керівника програми (проекту), його заступників в окремих підсистемах відповідно до структури програми;

- призначення відповідальних виконавців в кожному спеціалізованому підрозділі;

- організація спеціальної служби управління програмою.

Гетьман О. О., Шаповал В. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. -- 2-ге видання. -- К.: Центр учбової літератури, 2010. -- 488 с.

Переваги

1. Достатня увага кожному із стратегічних пріоритетів.

2. Можливість одночасного впровадження різних типів стратегічної ініціативи.

3. Створення сприятливих передумов для прийняття конструктивних і своєчасних рішень.

4. Заохочення кооперування споріднених видів діяльності.

5. Висока ефективність діяльності управлінського апарату.

6. Чіткий розподіл функцій управління між керівниками проектних груп та функціональних підрозділів.

7. Забезпечення гнучкості та оперативності управління ресурсами при виконанні різних програм в межах підприємства.

8. Скорочення строків створення нової техніки і технології, зменшення вартості робіт, підвищення якості створюваних технічних систем.

Недоліки

1. Можливість втрат часу на забезпечення ефективних комунікацій.

2. Труднощі в утриманні балансу між різними гілками влади.

3. Неможливість оперативного вирішення проблем через необхідність досягнення консенсусу між різними управлінськими світоглядами.

4. Сприяння розвитку організаційної бюрократії.

5. Непропорційність залучення до трудової діяльності промислово-виробничого персоналу підприємства та можливість виникнення конфлікту інтересів.

Ситник Й. С. Менеджмент організацій : навчальний посібник / Ситник Й. С. - Львів : «Тріада плюс», 2008. - 456 с.

Серед останніх тенденцій розвитку організаційних структур - поширення мережевих і оболонкових організацій. Мережева організація характеризується вільно пов'язаної гнучкою горизонтальною структурою рівноправних, різних за своїми ролями і функціям, незалежних партнерів (рис. 4.7). Основною особливістю мережевої структури є прямі тривалі зв'язки між усіма учасниками спільної діяльності. Мережева структура набула поширення на рівні господарюючих суб'єктів, муніципальних утворень, регіонів, країни і на міждержавному рівні. Деякі аспекти мережевого принципу побудови структур простежуються в холдингах, асоціаціях ділового співробітництва.

Члени проектної групи підпорядковані не тільки керівникові проекту, а й керівникам тих підрозділів підприємства, у яких вони працюють постійно.

При цьому керівник проекту визначає зміст роботи членів проектної групи, а керівник базового підрозділу (наприклад, функціональної служби) може встановлювати способи їх виконання



Переваги	Недоліки
Адаптивність до мінливих умов, швидка реакція на зміни кон'юнктури. Істотне скорочення витрат, раціональна структура і підвищення доходів. Залучення до спільної діяльності в рамках мережі найкращих партнерів і грамотних виконавців. Виключається дублювання використання робочої сили та потужностей на різних ділянках. Виняток високих витрат на виробництво кінцевої продукції	Перевага віддається спеціалізації. Надмірна залежність від кадрового складу, зростання ризиків, пов'язаних з плинністю кадрів. Небезпека надмірного ускладнення в результаті різнорідності учасників організації, неясності щодо членства в ній, відкритості мереж, невизначеності в плануванні для членів мережі. Посилення взаємозалежності учасників мережі через невелику вкладу кожного з них

Шведюк О. Визначення мережевої структури як сучасної форми координації економічної діяльності // актуальні проблеми економіки. - 2010. - №5 (107). - с.22-29.

Деякі мережеві організації набувають рис оболонкових організацій, які частину функцій передають на контрактній основі стороннім підрядникам, а самі зосереджуються на стратегічній і транзакционной складовою діяльності. Основними функціями цих організацій стають створення продукту, системна інтеграція, логістика, маркетинг, збут і обслуговування. При цьому оболонкові організації широко використовують контрактні відносини - передачу допоміжних функцій стороннім компаніям, які забезпечують необхідну гнучкість, підвищують ефективність за рахунок вузької спеціалізації і професіоналізму, збільшують власний інноваційний потенціал.

Таблиця 4.6. Переваги та недоліки оболонкової організації

Переваги	Недоліки
Можливість випускати нові продукти без витрат на будівництво, купівлю або оренду підприємств, придбання або переналагодження устаткування. Можливість працювати з найкращими виробниками в галузі. Можливість сконцентруватися на ключовою для себе галузі і унікальних перевагах. Скорочення витрат, немає необхідності утримувати великий штат	Складність контролю за якістю продукції. Залежність від зовнішніх партнерів, можливість збоїв у поставках. Конкуренція з боку власних підрядників. Складнощі із залученням фінансових ресурсів

Структура комерційних і некомерційних організацій, державних органів влади та органів місцевого самоврядування відрізняється від вельми своєрідною структури соціальних спільнот, зокрема мережевих спільнот, або інтернет-спільнот, отримали розвиток в останнє десятиліття. Якщо в першому випадку основою формування підрозділів і зв'язків між ними є цілі, завдання та функції організації, то в другому випадку - всередині соціальних спільнот групи з'являються на основі спільності інтересів і існують до тих пір, поки ці інтереси для учасників актуальні.

Теорія управління : підручник для академічного бакалаврату /А. Л. Гапоненко, М. В. Савельєва. - М : Видавництво Юрайт. 2015. - 342 с. - Серія : Бакалавр. Академічний курс.

Для вибору типу організаційної структури управління використовуютьтакі основні методи:

1. Метод аналогій - полягає в застосуванні організаційних форм, що виправдали себе в організаціях зі схожими організаційними характеристиками (середовищем, стратегією, технологією, розмірами) відносно до організації, що проектується.

2. Експертно-аналітичний метод - полягає в обстеженні і аналітичному вивченні організації кваліфікованими фахівцями-експертами, які і розробляють відповідну організаційну структуру управління.

3. Метод структуризації цілей - передбачає розробку системи цілей організації, включаючи їх кількісне та якісне формулювання і наступний аналіз базових організаційних структур з точки зору їх відповідності системі цілей.

4. Метод організаційного моделювання - базується на розробці різних варіантів можливих організаційних структур для конкретних об'єктів управління з наступним їх порівнянням (співставленням) і оцінкою за певними критеріями. Критеріями ефективності при співставленні різних варіантів організаційних структур слугують можливості щонайповнішого досягнення цілей організації при відносно нижчих витратах на її функціонування.

http://www.vuzlib.su/men_l_kneu/4-4.htm

Отже, організаційна структура відображає упорядковану сукупність субординованих і міцно пов'язаних між собою елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Інакше кажучи, організаційну структуру управління можна визначити як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої управління здійснюється шляхом виконання відповідних функцій, орієнтованих на досягнення намічених цілей.

Размещено на Allbest.ru