Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

Реферат

з дисципліни: “Страховий менеджмент”

Тема: “Менеджмент страхової діяльності”

Виконавець:

студентка групи ОА-52-15, спеціальності: облік і аудит

Бондаренко О. В.

м. Миколаїв, 2016

Зміст

• Вступ
• 1.Системний підхід у менеджменті страхової діяльності
• 2. Технологія складання та практичної реалізації планів у страховій компанії
• 3. Принципи управління перестрахувальною діяльністю
• Висновки
• Список використаної літератури
• Вступ
• Послідовний перехід нашої країни до ринкової економіки об'єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті усіх суб'єктів ринку. Саме наявність такої потреби та реальна можливість її задоволення характеризують ступінь розвитку економіки тієї чи іншої країни, дають уявлення про рівень захищеності її юридичних і фізичних осіб. Реформування усієї системи економічних відносин, соціальні перетворення та трансформаційні зрушення, що відбуваються в Україні, надають особливої ваги розв'язанню проблеми страхового захисту, спонукають до пошуку дійових механізмів акумуляції ресурсів страховиків і страхувальників та їх ефективного використання для усунення негативних наслідків страхових подій. Досконала система страхового захисту є підґрунтям забезпечення більш високого рівня стабільності народногосподарського відтворювального процесу, досягненням соціальної злагоди, гарантом високого рівня життя населення. Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримання соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг.
• Страховий ринок формується в ході становлення товарного господарства і являє собою його невід`ємний і важливий елемент. Умовою виступає суспільний розподіл праці та існування різних відокремлених товаровиробників. Саме тому тема „Страховий ринок України” є актуальною на даному етапі розвитку держави. Актуальність її полягає ще й в тому, що протягом останніх років відбувається активне становлення страхової справи в Україні, але існує багато чинників як економічного так і законодавчого характеру, що стримують її розвиток. На сучасному етапі потенційна роль і необхідність всебічного розвитку страхування є особливо важливим, оскільки для усунення наслідків реалізації прямих та опосередкованих збитків саме відшкодування останніх через систему страхування має позитивні макроекономічні наслідки. Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримка соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг із широким спектром усіх його галузей та видів.
• менеджмент страховий платіж управління

Зростання рівня реальної середньої заробітної плати при граючих. Ця обставина дає нові можливості активізувати залучення населення до страхування життя, від нещасних випадків, страхування нерухомості, транспортних засобів та домашнього майна. Водночас зростання заробітної плати призводить до подорожчання трудових ресурсів, зайнятих у страхуванні.

Суттєве зниження рівня інфляції, завдяки якому зміцнюється довіра страхувальників до реальності відшкодування збитків. Проте особливу увагу слід приділити врахуванню у правилах і договорах страхування можливості коригувати страхову суму та суму платежів у зв'язку з відхиленням реальної вартості застрахованого майна під впливом інфляції (дефляції) і ротової одиниці.

Стан криміногенної ситуації, особливо у великих містах, що призводить до підвищення рівня збитковості за багатьма договорами. Гака тенденція вимагає коригування страхових тарифів, вжиття разом зі страхувальниками і правоохоронними органами додаткових запобіжних заходів щодо охорони об'єктів страхування [2,c.79].

Зміна порядку нарахування і віднесення відрахувань на основні засоби. Прискорена амортизація призведе до збільшення коливань між залишковою вартістю об'єкта за балансом підприємства і його реальною вартістю. Це потрібно брати до уваги і в умовах страхування. Очікуване збільшення кредитних інвестицій у підприємницьку діяльність. Це потягне за собою, зокрема, збільшення масштабів використання страхових послуг у частині страхування майна від вогню і стихійного лиха, технічних ризиків, майна, що передбачається під заставу, страхування відповідальності.

Як на підприємстві, яке займається виробничою діяльністю, так і на підприємстві, яке надає послуги, необхідність впровадження процесу бюджетування не викликає сумнівів. Інша справа, яким має бути цей процес і які вхідні методичні принципи покладено у його основу.

На сьогоднішній день у сучасній українській економічній літературі відсутні фундаментальні розробки, що розкривають природу, функції, методи, зміст бюджетування, що показують можливості застосування цього інструменту економічного управління в компаніях з урахуванням специфіки їхньої діяльності. Технології бюджетування в нашій країні, дотепер ще не сформувалися у виді стійких і широко поширених методологій.

У той же час, керівники вітчизняних компаній часто відчувають складнощі, пов'язані з підвищенням рівня витрат, поганою дисципліною виконання завдань, втратою прозорості і ясності в системі управління організацією, зниженням ефективності діяльності і погіршенням фінансових показників. У результаті - недофінансуються дійсно важливі завдання, невірно розставляються пріоритети, компанія діє неефективно по цілому ряду напрямків, причому неможливо установити відповідальних за це осіб. Бюджетування ж пов'язує всі задачі з конкретними цілями фірми, чітко визначає відповідальних осіб по кожній сфері і завданню, дозволяє ефективно управляти фінансовими ресурсами компанії, стимулює керівників відділів до максимально ефективної роботи, робить усю діяльність прозорою і ясною для вищого керівництва [2,c.81].

Тому, бюджетування останнім часом стало актуальним завданням в організації роботи страхових компаній, як, утім, і в будь-якій іншій комерційній організації, особливо в великих компаніях із матричною структурою управління.

Актуальність проблеми постановки системи бюджетування для компаній можна визначити такими головними факторами:

1. У сучасних умовах в компаніях виникла необхідність вишукувати внутрішні резерви зниження витрат, обґрунтування оптимальних рівнів витрат фінансових коштів, оптимізації податкової політики й інших завдань, зв'язаних з удосконалюванням системи управління компанії.

2. Підвищення конкурентної боротьби між компаніями призводить до необхідності одержання додаткових конкурентних переваг, наприклад, за рахунок більш ефективної системи управління фінансами.

3. При створенні систем бюджетування виникає можливість органічної інтеграції сучасних управлінських і інформаційних технологій, що якісно підвищує ефективність управління.

Комплексне вирішення цих завдань дозволяє поліпшити управління компанією в цілому, підвищити ефективність її діяльності, конкурентноздатності, продуктивності праці, зниження витрат, поліпшення фінансово - економічних результатів діяльності тощо.

В цьому руслі, найважливішим елементом забезпечення ефективної діяльності компанії є система фінансового планування, що заснована на розробці і контролі виконання ієрархічної системи бюджетів відособлених підрозділів і складається з:

- систем бюджетного планування діяльності структурних підрозділів компанії;

- системи зведеного (комплексного) бюджетного планування діяльності компанії.

При цьому, впровадження принципів бюджетного планування в компанії дозволить:

- складати реальні прогнози фінансово-господарської діяльності;

- вчасно виявляти найбільш вузькі місця в управлінні компанією, використовуючи інструменти різноманітного аналізу;

- швидко підрахувати економічні наслідки при можливих відхиленнях від наміченого плану за допомогою фінансових моделей і прийняти ефективне управлінське рішення;

- скоординувати роботу структурних підрозділів і служб на досягнення поставленої цілі;

- підвищити керованість компанії за рахунок оперативного відслідковування відхилень факту від плану і своєчасного прийняття рішень;

- здійснити режим строгої економії фінансових ресурсів компанії, що особливо важливо для забезпечення фінансової стабільності.

В страхових компаніях, механізм бюджетування, у загальному виді є комплексним процесом, що включає планування, облік і контроль фінансових потоків і результатів, фінансову й управлінську звітність як результат виконання бюджету, послідовний ланцюжок управлінських дій, спрямованих на інтеграцію різних управлінських підсистем у єдиний контур бюджетного управління. При цьому, головною метою є формування вихідного бюджету, що представляє собою розгорнутий прогноз майбутніх фінансових операцій [2,c.87].

Особливо важливу роль відіграє бюджетування у великих компаніях з матричною структурою управління, де цей ефективний інструмент відіграє засіб координації діяльності різних підрозділів з метою досягнення кінцевого позитивного фінансового результату від діяльності в цілому компанії. Тобто, він спонукує керівників окремих структурних підрозділів будувати свою діяльність, приймаючи до уваги інтереси компанії в цілому. В цьому випадку його головна ціль - об'єднати і підсумовувати бюджети різних структурних підрозділів компанії. Консолідований бюджет (по усіх структурних підрозділах) страхової компанії рекомендується складати у виді сукупності двох агрегованих частин:

- операційного бюджету, що включає план прибутків і збитків, що деталізується через відповідні статті доходів і витрат компанії, пов'язаних з основною діяльністю компанії;

- фінансового бюджету.

Оскільки кожен структурний підрозділ в рамках фінансової структури компанії розглядається як відособлений підрозділ, бюджет структурного підрозділу формується як відповідна зовнішня “зароблена” ціна страхової послуги мінус витрати на ведення справи, страхові виплати, трансферти органам вищого рівня та нормативний рівень рентабельності.

Відправною крапкою при складанні бюджету в страховій компанії - є формування плану або прогнозованого обсягу надходжень страхових платежів, рівня виплат та витрат на ведення справи та іншими прогнозованими, у ряді випадків - нормативно доведеними до структурних підрозділів показниками, що визначається не тільки їх виробничими можливостями, але і можливостями збуту страхових продуктів на ринку. При цьому звичайно враховується вплив таких факторів, як діяльність конкурентів, фінансове становище потенційних страхувальників, результативність реклами, сезонні й інші коливання попиту, політика ціноутворення (тарифна політика). При плануванні обсягу продажів можуть використовуватися різні методи: статистичні прогнози з застосуванням математичних методів (актуальні розрахунки), експертні оцінки відділу збуту та ін.

Хоча сучасна система управління фінансами в більшості страхових компаній значною мірою орієнтована на рішення короткострокових і поточних задач, розробка системи бюджетування дозволяє не тільки визначити орієнтири цього розвитку, домогтися розуміння спільності задач структурними підрозділами компанії, але і створити надійну і гнучку систему управління фінансами, спрямовану на рішення питань бюджетної, кредитної, інвестиційної політики, управління фінансовими потоками, доходами, витратами, оцінки результатів своєї діяльності, вартості свого бізнесу. Така система просто повинна функціонувати, при цьому, спираючись на розгорнуту технологію бюджетування, що дозволить оцінити ефективність діяльності компанії [2,c.91].

Таким чином, процеси планування, аналізу і складання бюджетів в страховій компанії зливаються в єдиний оперативний комплексний процес управлінських дій, а, відповідно, консолідований бюджет компанії - в оперативну фінансову модель діяльності на поточний рік.

3. Принципи управління перестрахувальною діяльністю

Страхування є невід'ємною ланкою фінансової системи будь-якої розвиненої країни світу. Воно задовольняє потреби підприємств і населення у страховому захисті і таким чином сприяє забезпеченню безперервності відтворювального процесу. Страхові компанії зосереджують на собі ризики багатьох страхувальників. Вартість таких ризиків в сучасних умовах може оцінюватися сотнями мільйонів доларів. Отже, страхова діяльність характеризується підвищеною ризикованістю, що об'єктивно призводить до необхідності перерозподілу відповідальності за прийнятими на страхування ризиками між багатьма страховиками, тобто до застосування перестрахування.

Перестрахування є найважливішим сегментом міжнародного ринку страхування. Виникнення перестрахування як системи перерозподілу страхових ризиків і збитків було історично обумовлене розвитком світового господарства, появою нових об'єктів страхування та пошуком страховиками нових форм і методів їх страхового захисту на якісно новій фінансовій основі. Страхові компанії здатні виконувати свої безпосередні функції лише за умови створення багаторівневої системи страхового захисту, яка неможлива без застосування перестрахування.

Перестрахування забезпечує фінансову надійність функціонування страхових компаній, динамічний розвиток національного страхового ринку, збільшення його місткості. Застосування можливостей перестрахування є вкрай необхідним для молодих і малопотужних страхових ринків країн з перехідною економікою, у тому числі і України [17,c.45].

Переваги застосування перестраховувальних операцій. По-перше, підтримання страхувальником відносин лише з одним страховиком (перестрахувальником) зменшує витрати по обслуговуванню договорів у порівнянні зі співстрахуванням. Так, при настанні страхової події відповідальним перед страхувальником є страховик (перестрахувальник), що дає можливість отримати страхувальнику страхове відшкодування у нього в повному обсязі, а не звертатись до кількох страховиків, як це існує у співстрахуванні. По-друге, перестрахування при настанні страхової події дає можливість уникнути кумуляції збитків при застосуванні певного покриття (катастрофічного ексцеденту збитку). Отже, перестрахування є універсальним і найбільш ефективним методом забезпечення фінансової стійкості страхових операцій для вітчизняних страховиків.

Сьогодні майже кожна перестрахова компанія, яка здійснює перестраховувальні операції, має свої власні варіанти договорів перестрахування, умови яких не стандартизовані. А це означає, що між сторонами перестраховувальних угод можуть виникати і виникають конфліктні ситуації, пов'язані з неузгодженістю в трактуванні умов договорів. Зрозумілі, конкретні, чітко та однозначно сформульовані умови перестраховувальних договорів мають стати надійною основою для спрощення технічних труднощів при укладанні перестраховувальних угод і сприяти налагодженню довготермінових відносин між страховими компаніями.

Перестрахування ґрунтується на певних специфічних принципах. До них, насамперед, належать: конкурентність; страховий ризик; страховий інтерес; максимальна сумлінність; відшкодування в межах реально завданих збитків;
франшиза; суброгація; контрибуція; диверсифікація.

Конкурентність - усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку перестрахування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Держава проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванні цивілізованого страхового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лише добровільних видів страхування.

Страховий ризик - це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється перестрахування. У міжнародній практиці ризиком вважають також конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між перестраховиком і перестрахувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку. З огляду на такі розбіжності у тлумаченні терміна "ризик" нерідко виникають непорозуміння між перестраховиками і перестрахувальниками. Тому під час укладання страхових угод та оформлення іншої страхової документації потрібно особливу увагу приділяти змісту, який вкладається у слово "ризик" [17,c.48].

Загальновизнаним є положення, згідно з яким не може бути предмета для страхової угоди, якщо її сторони не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат за несприятливого перебігу подій. Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більш складного виробничо-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо.

Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко й юридичні) особи щодо організації захисту матеріальних інтересів на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здоров'я. У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток. Ідеться про загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності.

Максимальна сумлінність. Надійне перестрахування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні перестрахувальник, ні перестраховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу додержував перестрахувальник. Адже саме він володіє найповнішою інформацією про властивості, зокрема дефекти, майна, про стан здоров'я чи інші особливості об'єкта страхування.

Здебільшого перестраховик наполегливо вимагає таких істотних відомостей: вік особи, яку є намір застрахувати, її професія, перенесені чи наявні хвороби. У практиці багатьох страховиків як суттєвий чинник розглядається те, курить чи ні особа, яка має намір бути застрахованою.

Страхові відшкодування не повинні приносити перестрахувальникові прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися перестрахуванням зі спекулятивною метою страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан перестрахувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування. Особливо далекими від названого ідеалу були результати страхування в роки гіперінфляції. Проте й нині багато підприємств, економлячи на платежах, занижують страхову суму. До того ж вона частково знецінюється через інфляцію [17,c.64].

Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній із чотирьох форм: 1) перерахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача; 2) оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта; 3) відновленням об'єкта; 4) заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на новий відповідник. В Україні переважає найпростіша форма відшкодування - кошти перераховують на рахунок страхувальника або видають йому чек на отримання готівки. Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризикові види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованим (вигодонабувачем), крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку.

Суброгація. Не слід думати, що відшкодування страховиком страхувальникові (застрахованому) завданих збитків завжди означає уникнення відповідальності справжніх їх винуватців. Адже це перешкоджало б насамперед боротьбі зі злочинністю, тягло б за собою значне подорожчання страхових послуг.

Суброгація - це передання страхувальником перестраховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти -на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли розраховуватиме страхове відшкодування й оформлятиме регрес.

Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об'єктом перестрахування більш як один раз. Контрибуція - це право перестраховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Цей принцип дуже важливий ще й ось чому: його застосування стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя й здоров'я кілька разів з метою наживи.

Основні принципи перестрахування створюють загальну структуру, яку можна застосувати в численних режимах нагляду за страховою діяльністю, і яка є досить гнучкою для того, щоб вносити зміни та вживати конкретних заходів.

Проте, беручи до уваги, що:

а) оцінка дотримання Основних принципів різними зацікавленими сторонами може привести до різного їх тлумачення, якщо буде відсутня подальша методологічна підтримка;

б) члени потребують більш детальних критеріїв для оцінки власної роботи та діяльності коллег [15,c.241].

Враховуючи необхідність забезпечення захисту власників страхових полісів та зростання уваги до фінансової стабільності на міжнародному рівні, органи нагляду за діяльністю в усіх фінансових секторах відчувають на собі тиск, що вимагає від них запровадження ефективної наглядової практики. Зокрема, діяльність страхових компаній стає все більше міжнародною, а диференціація між страховою діяльністю та іншою діяльністю у фінансовій галузі робиться дедалі більше нечіткою, тоді як від наглядових органів вимагають прийняття та впровадження ефективних методів нагляду за страховою діяльністю для того, щоб створити життєздатні системи страхування і, відповідно, забезпечити життєздатність фінансових ринків у всьому світі.

Перестрахувальна діяльність компанії розглядається як два окремих напрямки: вхідне перестрахування, як окремий напрямок бізнесу, мета якого отримання прибутку шляхом залучення перестрахувальних премій від інших страхових компаній (перстрахувальників); вихідне перестрахування, метою якого є захист власного страхового портфелю Компанії шляхом передачі в перестрахування частини страхових сум, що перевищують розмір власного утримання Компанії (вирівнювання розмірі власного утримання та диверсифікація ризиків).

Виходячи з цього перед управлінням перестрахування постають наступні завдання та виконуються функції: аналіз страхового портфелю Компанії на предмет його надійності та стабільності, розробка та впровадження комплексних перестрахувальних програм захисту власного страхового портфелю; контроль за укладанням договорів страхування в Компанії та передача в перестрахування понадлімітних ризиків за різними видами страхування; котирування вартості розміщення ризиків в інших страхових компаніях та видача рекомендацій прямим андеррайтерам; контроль за кумуляцією ризиків за географічною та іншими ознаками; забезпечення відшкодування перестраховиками їх частки в здійснених Компанією страхових відшкодуваннях за страховими випадками; пошук партнерів в галузі перестрахування та укладання відповідних угод щодо залучення ризиків; андеррайтинг пропозицій щодо прийняття в перестрахування ризиків інших страхових компаній; укладання договорів вхідного перестрахування, контроль за надходженням премій; врегулювання збитків за договорами вхідного перестрахування [15,c,254].

Висновки