Прийняття і реалізація управлінських рішень

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

1. Управлінські рішення: загальні поняття, їх мета, вимоги до них

Існування людства нерозривно пов'язано із розробленням, прийняттям та реалізацією управлінських рішень. Сам процес прийняття рішень включає безліч різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи, як проблеми, цілі, альтернативи і рішення. Даний процес лежить в основі планування діяльності організації, тому що план - це набір рішень по розміщенню ресурсів і напрямків їх використання для досягнення цілей організації.

Прийняття рішень - це центр, навколо якого обертається життя організації. Рішення можна розглядати як продукт управлінської праці, а його прийняття - як процес, що веде до появи цього продукту.

Відомо, що в будь-якій науці обґрунтованість теоретичних висновків та цінність практичних рекомендацій за рішенням тієї або іншої приватної проблеми безпосередньо залежать від правильного розуміння явищ і процесів, які відносно даної проблеми є загальнішими, від методології підходу до її рішення, світоглядних і загальнонаукових основ. З врахуванням цього методологічного положення необхідно з'ясувати поняття управлінське рішення, його роль і місце в управлінні організаціями

Необхідною умовою формування теорії прийняття рішень - точне визначення її предмета, межі та напрямів вивчення, форм та методів дослідження [47, с. 25]. Потреба у прийнятті рішення виникає в зв'язку з великою кількістю обставинами. Реалізація цілей будь-якої організації забезпечується тим, що більшість рішень приймається, потім реалізується [49, с. 150].

Процес прийняття рішень складний та має багато різних сторін. Він включає в себе цілий ряд стадій та операцій. Суперечливі та різні питання виникають у менеджерів стосовно скільки стадій повинен пройти кожен процес прийняття рішень. Важливо, щоб кожен менеджер розумів сильні сторони та обмеження кожного підходу і процедури прийняття рішення і вмів обрати кращий варіант з урахуванням ситуації та власного стиля управління [29, с. 15].

Прийняття рішень - це мистецтво. Успішне функціонування організації полягає в тому, як організація може виявляти свої проблеми і вирішувати їх. Будь-яке рішення спрямоване на визначену проблему, а правильне вирішення цієї проблеми - це таке, що відповідає меті організації. Щоб досягти необхідної цілі, потрібні зусилля та реальні відповідні рішення. Але в цьому зв'язку значна роль належить керівнику.

Керувати - означає вирішувати яке-небудь завдання для досягнення певної мети. Рішення має універсальний характер, що походить із специфіки людської діяльності, цілеспрямованої та свідомої. Виходячи із його універсального характеру, низка авторів висловлює різне тлумачення поняття управлінського рішення.

Професор Ф.М. Русінов під управлінським рішенням розуміє знаходження певного варіанту дій, сам процес діяльності та її кінцевий результат [42, с. 10]. Коли йде мова про вирішення необхідної проблеми, використовують управлінське рішення в трьох значеннях:

1) сам процес вирішення проблеми, тобто усунення деяких перешкод і труднощів на цьому шляху;

2) знайдений, але ще не здійснений варіант дій;

3) підсумок діяльності.

На рис 1.1 показано механізм управління організацією і місце в ньому управлінського рішення. У виробничих системах, основою яких є соціальні колективи, управління, по суті, спрямоване на організацію діяльності персоналу для досягнення поставлених цілей.

На підсистема, що управляє, належить виробничій системі; її управлінська діяльність виконується в замкнутому контурі за допомогою зворотного зв'язку, який забезпечує вплив на виробничі чинники за рахунок власних ресурсів. Цим досягається самоорганізація виробничих систем. Управляючий механізм здійснює узгодження входу і виходу системи. Робота цього механізму координується управлінськими діями (управлінськими рішеннями осіб, що їх приймають).

Особи, що приймають рішення, працюють на основі стратегічного плану, програми, алгоритмів і поточної інформації, що поступає від найвищих органів управління, з зовнішнього середовища і виробничого процесу.

У літературі термін «управлінське рішення» вживається в декількох значеннях [35, с. 20]:

- обдуманий намір зробити що-небудь, передбачаючи передчасне усвідомлення цілей і засобів дії;

- процес вироблення і прийняття найкращого варіанту (альтернативи) для вирішення виниклої проблеми або завдання;

- фіксований управлінський акт;

- вольовий акт керівника організації щодо вибору варіанту діяльності її персоналу, досягши поставленої мети.

Визначення управлінського рішення обмежується лише вибором можливого варіанту дій. Такий підхід звужує зміст цієї категорії теорії менеджменту й не відповідає суті. Можна вибрати кращий варіант дій, але він залишається лише наміром, якщо не вести організаційно-практичну діяльність для його реалізації.

Як відмічає Р.А. Фатхутдінов, поняття «управлінське рішення» має багатоаспектний зміст. В широкому розумінні управлінське рішення можна трактувати як вираження процесу управління на його останній стадії, як підлягаючу виконанню команду, що надходить від керуючої до керованої системи [58, с. 28].

Будь-яке управлінське рішення повинно задовольняти такі потреби, як: цільову спрямованість, узгодженість, конкретність у часі, ефективність, чіткість, повноту прийняття рішення.

Ефективність управлінських рішень залежить від того, як і наскільки якісно вони реалізовані. На цей процес також великий вплив має стиль керівництва, стан інформаційної бази, особисті якості керівника.

Істотною відмінною ознакою управлінського рішення є його прийняття лише у тому випадку, коли необхідно задіяти всю систему управління організацією, включити весь її механізм управління. Теорія і практика управління підтверджують наступне [35, с. 35]:

- ухвалення управлінських рішень пов'язане з переробкою інформації, що відноситься до вирішуваного завдання, і вибором на основі її аналіз;

- варіант дій вибирається на основі критеріїв, обмежень і певних правил;

- система критеріїв і правила ухвалення управлінських рішень базуються на знанні закономірностей управління, врахування особливостей об'єкту ухвалення рішень і конкретної ситуації, в якій воно приймається;

- процес ухвалення управлінського рішення охоплює елементи наукового знання, творчості і мистецтва управлінської діяльності;

- конкретні управлінські рішення за специфічним змістом розрізняються, але мають істотні спільні властивості.

Вироблені управлінські рішення повинні відповідати функціям організації та вирішуваним нею завданням, складності обстановки, кооперативним інтересам тих, хто спільно досягає узгоджені цілі, а також задовольняти вимогам об'єктивних законів управління.

На відображено взаємозв'язок головних категорій теорії управління та теорії прийняття управлінських рішень. Управлінське рішення є ланкою у ланцюзі: ціль управління; функції управління; методи діяльності персоналу управління; технології управління та прийняття управлінського рішення.

Під принципами управління розуміють вимоги об'єктивних законів управління та правила їх обліку в управлінській діяльності. Під методами - доцільну організацію сукупності прийомів та способів діяльності персоналу управління. Під ціллю розуміють очікуваний результат діяльності персоналу управління та осіб, приймаючих рішення.

Виділення поняття «функція» пов'язано з розділенням та спеціалізацією управлінської праці.

Виділяють три взаємопов'язані аспекти управлінського рішення [43, с. 75].

По-перше, управлінське рішення - це вид діяльності, що проходить в керуючій системі і пов'язаний з підготовкою і знаходженням, вибором і прийняттям певних варіантних дій. В цьому аспекті управлінське рішення - вид роботи в апараті управління, певний етап процесу управління.

По-друге, управлінське рішення - це варіант впливу керуючої системи на керовану та формула впливу. В цьому розумінні управлінське рішення є описом передбачуваних дій керуючої системи по відношенню до керованої.

По-третє, управлінське рішення - це організаційно-правова діяльність керівника в керованій системі. Приділяючи увагу цьому важливому аспекту, управлінське рішення інколи визначають як акт організаційно-практичної діяльності керівника і апарату управління, який здійснюється за раніше розробленим і свідомо обраним варіантом.

Управлінське рішення як специфічний вид діяльності людини в процесі управління можна уявити в вигляді послідовності певних операцій. Це, перш за все, розробка варіантів дій, вибір варіанту, його прийняття і здійснення.

Рішення охоплює всю сукупність вказаних операцій, є поєднанням інтелектуальної діяльності в керуючій системі з організаційно-практичною діяльністю в керованій системі. Рішення знаходиться на межі процесу управління і процесу виробництва.

За визначенням Ф.І. Хміля, управлінське рішення - вольовий акт втручання суб'єкта управління в діяльність об'єкта управління для виходу із певної ситуації. Управлінське рішення є сукупним результатом творчого пошуку суб'єктом управління шляхів, напрямів, засобів виходу з виробничо-господарської ситуації, а також відповідних дій колективу об'єкта управління [59, с. 231].

Шишкова Г.А. управлінськими рішеннями представляє ті рішення, які приймаються тільки керівником у соціальній системі. Управлінське рішення є центром усього управлінського циклу [63, с. 71].

Таким чином, підсумовуючи сказане, можна дати визначення управлінському рішенню. Управлінське рішення - процес вибору менеджером одного необхідного рішення із кількох альтернативних варіантів розвитку подій, спираючись на наявну інформацію.

Управлінські рішення як основний засіб впливу керуючої системи на керовану [33, с. 58]:

- наявність технології та розробки рішень, а потім їх прийняття;

- здійснення поставленої мети ефективними ресурсами;

- є час, засоби, строки, які необхідні для здійснення рішення; передбачають результати, які досягнуті при реалізації управлінського рішення, розподіл обов'язків, прав та відповідальності.

Рішення - один із необхідних моментів дії керівника. Правильність та чіткість рішень залежить від професіоналізма керівника творчо мислити, а також від його особистих якостей (рішучість, ініціативність, сміливість) та від його організаторських здібностей.

Умови, в яких необхідно приймати рішення:

а) вибір рішень в умовах визначеності, тобто, коли результат кожної дії відомий;

б) вибір рішень в умовах ризику, коли кожна дія призводить до визначеного результату;

в) вибір рішення в умовах невизначеності, коли кожна дія має багато виходів, правдоподібність яких невідома [29, с. 10].

Сутністю прийняття будь-якого рішення як процесу є внутрішня відносно стійка основа управлінського рішення, яка визначає місце та роль у функціонуванні й розвитку організації [35, с. 7].

Мета управлінського рішення полягає в забезпеченні координуючого впливу на систему управління, яка виконує управлінські завдання персоналу з досягнення цілей організації. Досягнення цілей передбачає виконання завдань, що складають зміст і послідовність дій управлінського персоналу при виконанні ними безпосередніх обов'язків. Прийняття рішень - це творче й відповідальне завдання управління. Рішення приймає керівник і несе за них особисту відповідальність [10, с. 50]. Управлінські рішення мають відповідати певним вимогам.

Рішення принесе користь тоді, коли буде спрямоване на ефективне використання ресурсів організації і може бути нею реалізоване. Воно повинно прийматись особою, що має відповідні повноваження, і відповідати чинному законодавству. Прийняте рішення слід формулювати стисло і чітко для його однозначного розуміння. Своєчасно прийняте науково обґрунтоване рішення стимулює розвиток організації. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу та окремих виконавців.

У науковій літературі до загальних вимог, які висуваються до управлінських рішень (як до правових, так і до не правових, нормативних та індивідуальних), як правило, відносять наступні: законність та обґрунтованість. Однак, існують й інші судження науковців щодо віднесення тих чи інших вимог до управлінських рішень, які попередньо зводяться у певні групи або подаються безсистемно. Беручи до уваги те, що в управлінській науці містяться різні, подекуди протилежні підходи щодо визначення вимог, яким повинні відповідати управлінські рішення, вважається доцільним розглянути їх більш детально. Так, А.О. Дєгтяр висуває такі вимоги до управлінських рішень: чіткість, зрозумілість для виконавців, конкретність та підконтрольність [23, с. 34].

До вимог до управлінських рішень такі автори як М.Г. Чумаченко та Р.І. Заботіна відносять: гнучкість, цілеспрямованість, кількісну та якісну визначеність, наукову обґрунтованість, оптимальність, своєчасність, посилення стимулюючої та виховної функції [61, с. 45].

Визначені автори виділяють такі вимоги до управлінських рішень [61, с. 45]:

- своєчасність вироблення, прийняття та реалізації;

- оптимальність - забезпечення максимальної віддачі від потенціальних можливостей у процесі реалізації рішення;

- наявність механізму реалізації;

- гнучкість - можливість зміни, корекції рішення тоді, коли змінюються умови;

- оригінальність та несподіваність для конкурента;

- зміст необхідної інформації для підлеглих;

- зрозумілість по формі та обґрунтованість.

Таким чином, можна сказати, що управлінські рішення мають складну, недостатню досліджувану природу. Воно є центральною ланкою управлінського циклу, продукту аналізу, прогнозування, оптимізації та вибору альтернативи.

Управлінське рішення - головна функція управління, яка пов'язана з усіма основними функціями, визначає його зміст, обсяг ресурсів [51, с. 32]. Внаслідок чого, правильне рішення проблем та їх прийняття - це поєднання правильної класифікації, оцінки альтернатив та надійних даних. Управлінське рішення також служить тим інструментом організації та дисципліни, який є об'єктивно необхідним в процесі функціонування колективів підприємств.

Прийняття управлінського рішення - це одна з найбільш відповідальних та складних робіт, яку повинен виконувати керівник.

Можна сказати, що якісним є рішення, яке є науково обґрунтованим, тобто виходить із конкретних потреб системи, а також сприяє прогресу та не має негативних наслідків.

Всі управлінські рішення повинні мати на меті досягнення організаційних цілей та знаходження найкращих виходів із ситуації, що склалась на підприємстві. Дотримання всіх вимог до управлінських рішень необхідне для забезпечення їх конкретності та інформативності, для чіткого розподілу обов'язків щодо їх виконання. Якщо забезпечуються вказані вимоги, то досягається можливість повного виконання та здійснення цілей прийнятих управлінських рішень.

2. Технологія розробки та ухвалення управлінських рішень

Прийняття рішення - це свідомий вибір напрямку дій серед наявних варіантів чи альтернатив, що скорочують розрив між сьогоденням і майбутнім бажаним станом організації. Таким чином, даний процес включає в себе багато різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи, як проблеми, цілі, альтернативи і рішення - як вибір альтернативи [19, с. 15].

Відмінними рисами прийняття рішень в організації є: свідома і цілеспрямована діяльність, здійснювана людиною, поведінка, заснована на фактах і ціннісних орієнтирах, процес взаємодії членів організації; вибір альтернатив у межах соціального і політичного стану організаційного середовища, частина загального процесу управління; важливість для виконання всіх інших функцій управління.

Більшість проблем, що зустрічаються в роботі менеджера, не так часто повторюються, і тому їх вирішення є теж свого роду проблемою - проблемою вибору, що зробити не завжди легко.

Рішення - це вибір однієї з альтернатив для вирішення конкретної проблеми. У свою чергу, проблема - це ситуація, що представляє собою перешкоду до досягнення цілей, поставлених організацією. Якби життя було монотонне і передбачуване, то не виникало б ніяких проблем і не довелося б приймати рішення для їх здолання. Але не можна відразу відгадати, як складеться та чи інша ситуація, і тому в процесі планування не можна врахувати всі відхилення спланованої ситуації від дійсної. У результаті цих відхилень і з'являються проблеми. Прийняття неефективних рішень - часто результат відсутності навичок мислити логічно. Вкрай необхідно підходити до прийняття рішень як до раціонального процесу. Мета ухвалення рішення - зробити оптимальний вибір з декількох наявних можливостей, щоб досягти конкретного результату [35, с. 93].

До основних умов забезпечення високої якості управлінських рішень відносяться [20, с. 15]:

1) застосування в розробці управлінського рішення наукових підходів менеджменту;

2) застосування методів прогнозування, моделювання й економічного обґрунтування кожного рішення, що приймається;

3) структуризація проблеми і побудова дерева рішень;

4) забезпечення порівняння варіантів рішень;

5) забезпечення багатоваріантності рішень;

6) правова обґрунтованість рішення, що приймається;

7) автоматизація процесу збору й обробки інформації, процесу розробки та реалізації рішень;

8) розробка і функціонування системи відповідальності й мотивації якісного та ефективного рішення, наявність механізму реалізації рішення.

Щоб визначити найбільш обґрунтований порядок прийняття управлінського рішення, можна порівняти етапи цього процесу в різних школах управління: американській [43, с. 12], німецькій [41, с. 30], японській [52, с. 25] та українська (табл. 1.1).

Таким чином, існує безліч варіантів порядку прийняття управлінських рішень.

В основу традиційної японської методології ухвалення рішення покладена система, яка дає змогу отримання згоди на рішення шляхом опитування, без скликання наради або засідання. Звична ієрархічна структура управління перемістилась у сферу стосунків між людьми, коли керівник здійснює непряме управління на основі формальної влади. Створюючи сприятливу обстановку, творчу атмосферу, враховуючи культуру ухвалення рішень, що склалась, керівник:

- домагається згоди всіх членів колективу, що мають відношення до вирішуваної проблеми;

- робить експертну оцінку проекту з особами, зацікавленими в його успішній реалізації;

- використовує механізми групової роботи по вдосконаленню та реалізації проекту [52, с. 30].

У розглянутих моделях ухвалення рішень, типових для західної школи управління, варіанти колективної роботи характеризуються тим, що керівнику необхідно:

- узгодити цілі робітників;

- пояснити колективу, яку проблему потрібно розв'язати;

- організувати колектив на вирішення проблеми;

- бути готовим до виконання різних ролей: роль модератора або жорсткого автократа, що призводить до певних результатів роботи;

- володіти технологіями: організації інформаційного обміну серед персоналу управління, організації системної діяльності з вироблення рішення і колективного його ухвалення [35, с. 163].

Для України характерний останній, менш ефективний підхід до ухвалення рішення. З урахуванням національної та управлінської культури, можна припустити, що в умовах України доцільно використовувати «жорсткий менеджмент». Він характеризується беззастережним виконанням наказів та поділом трудового колективу на командирів та підлеглих. Так, в загальних рисах «жорсткий менеджмент» необхідний в умовах сучасного виробництва. Застосовувати в повсякденній практиці елементи, властиві японській і західній школам управління з ухвалення рішень, необхідно тільки після їх адаптації до конкретної обстановки.

Узагальнюючи й аналізуючи уявлення різних шкіл про процес ухвалення рішень, можна виділити наступні особливості:

- ухвалення рішень - це процес, що є певною послідовністю взаємозв'язаних етапів;

- на всіх етапах ухвалення рішень передбачаються збір, обробка й оцінка інформації;

- на всіх етапах процесу ухвалення рішень основними є: з'ясування проблеми, збір інформації, виявлення альтернатив, визначення обмежень, критеріїв, оцінювання альтернатив і ухвалення рішення;

- процес ухвалення рішення представляється як системна діяльність осіб, що приймають рішення; він підпорядкований законам управління, організації діяльності людей [45, с. 87].

Існують дві форми прийняття управлінських рішень: колективна, ще називають групова або колегіальна та одноосібна або індивідуальна, які мають певні переваги та недоліки. Одноосібне управлінське рішення має суб'єктивний характер. Колективна робота створює потенційні можливості підвищення якості рішень [42, с. 15].

Орбан-Лембрик Л. визначає переваги групового рішення над індивідуальним [46, с. 98]:

? у групі легше долати стереотипи мислення;

? комплексний пошук рішення дає змогу розглянути більше альтернатив;

? у груповому рішенні задіяно більший обсяг знань та інформації, що підвищує вірогідність знаходження оптимального або наближеного до нього способу розв'язання управлінського завдання;

? групове рішення адекватніше відображає суть вирішуваної проблеми;

? єдність думок, яка є наслідком вироблення управлінського рішення, позитивно мотивує ефективну трудову діяльність кожного працівника і групи загалом;

? групове рішення психологічно легше сприймається, що впливає на його поширення та виконання.

До недоліків групового прийняття управлінського рішення зараховують [46, с. 101]:

? блокування рішення;

? прийняття компромісного рішення, яке не завжди відіграє позитивну роль;

? для розроблення й ухвалення групового управлінського рішення, на відміну від індивідуального, необхідно затратити значно більше часу;

? у процесі групового ухвалення рішень можливі примус, тиск однієї сторони на іншу з метою нав'язати власне рішення;

? можливість прийняття неоптимального з точки зору результату рішення, за яке виступали найактивніші, але не найкомпетентніші учасники групи;

? можливість передчасного ухвалення управлінського рішення, нечіткого визначення відповідальності;

? висока ймовірність незадоволеності і напруги учасників дискусії, кожен з яких прагне, щоб була прийнята його точка зору.

Процес прийняття управлінського рішення може бути інтуїтивним (на підставі відчуття), досвідним (ґрунтується на судженнях, знаннях) або раціональним (передбачає об'єктивний аналітичний процес). На процес прийняття управлінських рішень впливають як зовнішні (зумовлені виробничим й соціальним середовищем), так і внутрішні (представлені індивідуальними особливостями управлінця, його досвідом, освітою, віком тощо) чинники.

Аналіз наукових джерел свідчить про різноманітність поглядів щодо процесу прийняття управлінського рішення. Так, Л. Столяренко виділяє чотири рівні прийняття рішення: рутинний (оцінка ситуації), селективний (встановлення цілі, аналіз інформації), адаптаційний (ідентифікація проблеми і систематизоване її вирішення), інноваційний (творче та стратегічне планування) [57, с. 304].

Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. стверджують, що процес прийняття управлінцем рішення відбувається поетапно у послідовності [15, с. 160].

Кузьмін О.Є. та Мельник О.Г. зазначають, що найоптимальніший варіант процесу розробки раціональних управлінських рішень охоплює етапи, наведені.

Існує багато підходів до виділення різних етапів і стадій процесів ухвалення рішення. Більшість розходжень виникає з питання про включення в процес стадії, позв'язаної з виконанням рішення. В багатьох джерелах весь процес ухвалення рішення в організації розглядається як функція проблеми, альтернатив і виконання рішення.

Різноманітність інформації, яка використовується при ухваленні рішення, вимагає, з одного боку, її класифікації, визначення кількісно-якісних характеристик, відповідних методів управління інформаційними потоками в системі управління в процесі ухвалення рішення. З іншого боку, потрібна спеціальна організація інформаційного забезпечення.

Для отримання уявлення про систему методів діяльності персоналу управління приводиться їх класифікація, яка охоплює всі сфери діяльності персоналу управління. Назвемо головні методи прийняття управлінських рішень, які застосовуються на підприємстві. Вони дозволяють економічно грамотно вирішувати питання та майже від них залежить існування підприємства. виробничий управлінський рішення абсолютний

Метод «розумової атаки» дозволяє виявити і зіставити індивідуальні судження, спектр ідей за рішенням проблеми, а потім прийняти рішення. Існує два види мозкової атаки: пряма та зворотня. При зворотній розумовій атаці колектив пропонує не генерацію нових ідей, а критику вже існуючих. А при прямій - відбір ідеї [35, с.101].

Метод ключових питань, доцільно застосовувати для збору додаткової інформації в умовах проблемної ситуації або впорядкування вже наявної при вирішенні проблеми. Питання, що ставляться, слугують стимулом для формування стратегії та тактики рішення завдання, розвивають інтуїцію, формують алгоритми мислення, наводять людину на ідею вирішення, спонукають до правильних відповідей [34, с. 52].

Метод вільних асоціацій використовується, коли проблема не може бути вирішена в межах існуючого переліку рішень. У цьому разі слід її переформулювати. Він проводиться за такою схемою:

- формулювання проблеми;

- постановка завдання;

- складання списку всіх характеристик обстежуваного продукту чи операції;

- формування переліку можливих варіантів рішення за кожною характеристикою у вигляді багатомірної таблиці.

Цей метод і технологія виконання враховує особливості діяльності мозку людини, що виробляє нові ідеї при виникненні нових асоціативних зв'язків [35, с. 105].

Метод Дельфі використовують за умови, коли групу експертів неможливо зібрати разом. Це процедура анкетування з обробкою та повідомленням результатів кожного туру експертам, працюючим ізольовано один від одного. Їм пропонуються питання та формулювання відповідей без аргументації. Наприклад, у відповідях можуть бути числові оцінки параметрів. Отримані оцінки обробляються з метою отримання середньої та крайніх оцінок [35, с. 110].

Таким чином, для підвищення ефективності ухвалюваних рішень та зменшення кількості проблем на підприємстві, які пов'язані з прийняттям колективних рішень, застосовують наведені вище методи. Вони також дозволяють відбирати ідеї для ухвалення рішень на підприємстві, збирати інформацію в умовах невизначеності, досліджувати об'єкти управління, розвивати мислення [35, с. 115].

Головним методологічним напрямом діяльності з ухвалення рішень є системний підхід. Дослідження, яке здійснюється в рамках системного підходу, має задовольняти вимоги системної постановки проблеми: її цілісності, дослідження зв'язків, виявлення структурних характеристик об'єкту. Системний аналіз передбачає наступні процедури: розчленування об'єкту дослідження на складові частини, їх аналіз, синтез результатів аналізу та поглиблення об'єкту в досліджувану систему з урахуванням результатів дослідження.

Діяльність осіб, що приймають рішення, та їх апарату управління як об'єкт системного аналізу в організації (системі виробництва товарів або послуг) також є системою, основні складові частини якої є процес, структура та організованість. При цьому процес виступає як початкова категорія системного аналізу [35, с. 58].

Послідовний взаємозв'язок основних елементів реалізації системного підходу в процесі ухвалення рішення [35, с. 59]

Таким чином із рисунка 1.7 можна детальніше розглянути поняття: суб'єкт управління - особа, яку не влаштовує існуючий стан справ або перспективи його майбутнього стану, та яка хоче внести зміни аби покращити його. Суб'єкт управління в конкретних умовах обирає конкретні дії. В алгоритм ухвалення рішення входять такі операції:

- конкретний аналіз керованого об'єкту, стану та тенденції його розвитку;

- зіставлення та можлива координація заздалегідь наміченої мети;

- вибір способів та оцінки можливості досягнення поставленої мети при заданих умовах та при наявності необхідних ресурсів.

Розробляючи необхідні управлінські рішення, слід провести послідовність здійснення операцій, пов'язаних із накопиченням, рухом, зберіганням, обробленням, аналізом інформації, забезпеченням нею структурних підрозділів і окремих робочих місць.

В повсякденній діяльності підприємства процес прийняття рішень може здійснюватись такими способами [38, с. 121]:

1) з ініціативи аналітичних служб підприємства, які на основі:

- аналізу інформації, яка надходить від системи сканування зовнішнього та внутрішнього середовища;

- інформації, яка надійшла від системи оперативного, стратегічного котролінгу та ризику;

- оперативної оцінки та аналізу фінансового стану підприємства можуть призвести до кризи та необхідності зміни місії.

2) відповідно рішенням, які надходять від керівника;

3) на основі рішень керівників даного рівня управління.

Перший етап - це збір, обробка та аналіз інформації. Головним завданням цього етапу є своєчасне виявлення сигналів ускладнень у функціонуванні та виявлення їх причин.

Другий етап - опис проблемної ситуації. Визначають проблемний характер ситуації, що проявилась як наслідок дії системи зовнішніх чинників, неврахованих прогнозом або суб'єктивною діяльністю персоналу управління, яку можна скорегувати.

Третій етап - діагностика даної проблеми. На основі інформації фіксуються її симптоми, причини виникнення проблемної ситуації стають зрозумілими.

На четвертому етапі - детальне виявлення та обґрунтування варіантів усіх альтернатив, оскільки успішне вирішення проблеми часто залежить від розроблених альтернатив її вирішення.

П'ятий етап - це вибір найкращої альтернативи. На основі прогнозів, розрахунку ризику проводять детальний аналіз.

Шостий етап характеризується оцінкою альтернативи осіб, приймаючих рішення, на основі інформації, яка представлена аналітиками. При цьому використовуються результати аналітичних розрахунків різних варіантів, ризиків.

Сьомий етап - остаточне прийняття та оформлення рішення. Структура, зміст та особливості його подальшої реалізації визначаються рівнем управлінської ієрархії.

Восьмий етап - реалізація вже самого управлінського рішення. Кількість етапів, операцій та процедур визначається складністю, типом вирішеної проблеми.

Можна зробити висновок, що прийняття та реалізація управлінських рішень базується на принципах діалектичної логіки: об'єктивності, всебічності, постійності руху та розвитку, цілісності об'єкта досліджування, необхідності пізнання об'єкта, первинної теоретичної розробки та практичної перевірки результатів. Організація діяльності осіб, що приймають рішення, потребує об'єднання різних процесів з різноманітними темпами.

Вироблені рішення повинні відповідати функціям організації і вирішуваним нею завданням, складності обстановки, що склалась, кооперативним інтересам тих, хто спільно досягає узгоджених цілей, а також задовольняти вимогам об'єктивних законів управління.

3. Методи оцінки управлінських рішень

Поняття ефективності управлінських рішень деякою мірою збігається з поняттям ефективності виробничої діяльності організації. Проте не можна ігнорувати той факт, що управління виробництвом має свої специфічні характеристики ефективності, які виражаються певним набором показників і мають кількісний вираз. Крім того, ефективність управління виявляється в ефективності виробництва, складає частину ефективності виробництва.

На ефективність ухвалення рішень менеджером впливає ряд чинників: потенціал співробітника, його здатність виконувати певну роботу; засоби виробництва; соціальні аспекти персоналу й колективу в цілому; культура організації. Усі ці чинники діють спільно, в інтеграційній єдності.

На думку Б.А. Райзберга, ефективність управління - один з основних показників вдосконалення управління, що визначається зіставленням результатів управління та ресурсів, витрачених на їхнє досягнення. Оцінити ефективність управління можна шляхом порівняння отриманого прибутку та витрат на управління. Але такий підхід є спрощеним і не дає точних результатів, оскільки метою управлінської дії, не завжди є прибуток. Крім того, оцінка ефективності за отриманим прибутком приховує роль управління в досягненні кінцевого результату. Результат управління може бути не тільки економічним, але й соціальним, соціально-економічним, прибуток зазвичай виступає як опосередкований результат. Складність в тому, що витрати на управління не завжди можна достатньо чітко виділити [25, с. 23].

Ефективність у загальному вигляді - це будь-яка результативність (виробництва, управління, праці). В економічній теорії розрізняють два види ефективності: економічну й соціальну. Їх самостійність відносна, оскільки вони у тісному взаємозв'язку. Економічна ефективність характеризується відношенням отриманого результату до витрат [54, с. 56]. А соціальна ефективність - рівні досягнення індивідуальних цілей працівників та характеризує задоволення в процесі керівництва бажань, потреб та інтересів співробітників.

Визначення ефективності прийнятих управлінських рішень пов'язане з такими труднощами [35, с. 62]:

- цілі, що ставляться особою, яка приймає рішення та можливостями приховати їх від підлеглих та оточуючих;

- об'єктивною системою чинників, що впливають на особу, яка приймає рішення, в процесі розробки, ухвалення рішення та подальшій його реалізації;

- відсутністю механізму недопущення невиконання рішень та безвідповідальності за скоєне з боку осіб, що прийняли рішення.

Найбільше застосування отримав критерій економічної ефективності управлінської праці, оскільки він дозволяє кількісно виміряти ефективність у сфері праці.

З найвідоміших методів оцінки економічної ефективності управлінських рішень найчастіше підприємства користуються наступними [35, с. 68]:

- оцінка ефективності управлінського рішення з кінцевим результатом;

- непряме зіставлення ефективності різних варіантів управлінського рішення.

Ці методи дають оціночні результати з певним ступенем точності. Розглянемо ці методи детальніше.

Оцінка ефективності управлінського рішення з кінцевим результатом заснована на розрахунку ефективності виробництва в цілому та виділення з неї фіксованої (статистично обґрунтована) частини:

Ее= (П*К)/В * 100 %,

де К - коефіцієнт, який враховує долю ефективності, що припадає на управлінське рішення (К = 0,2 - 0,3);

П - прибуток від реалізації продукції;

В - витрати на виробництво продукції.

Він дозволяє обґрунтовано виділити засоби для заохочення працівників у зв'язку з отриманим прибутком.

Метод непрямого зіставлення ефективності різних варіантів управлінського рішення розраховується через формулу:

Ее= К*(П2т/В2т - П1т/В1т)*100%,

де К - коефіцієнт, який враховує долю ефективності, що доводиться на управлінське рішення. Коефіцієнт К повинен бути статистично обґрунтований;

П1 - прибуток від реалізації продукції при першому варіанті управлінського рішення;

П2 - прибуток від реалізації продукції при другому варіанті управлінського рішення;

В1 - витрати на виробництво продукції при першому варіанті управлінського рішення;

В2 - витрати на виробництво продукції при другому варіанті управлінського рішення.

Щодо цього методу, то він заснований на порівнянні економічних показників кінцевої продукції, отриманих від реалізації різних управлінських рішень при однаковому характері виробництва продукції. Даний метод дозволяє використовувати ринкову вартість виробленої продукції та затрати на її виробництво.

Значення величин, які входять до вище зазначених формул, можна визначити на підставі бухгалтерських даних підприємства.

В основу оцінки ефективності ухвалення рішення покладено системний підхід як найбільш розроблений і апробований на практиці. На підставі такого підходу Колпаков В.М. виділяє наступні принципи оцінки ефективності системи управлінських рішень [35, с. 64]:

- пріоритет кінцевої мети (цілі всіх структурних елементів системи управління з реалізації прийнятого рішення, які входять в організацію, повинні бути узгоджені та співпадати з цілями самої організації);

- єдність (всі елементи системи прийняття і реалізації рішень знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності, для досягнення загальної мети вони повинні сприяти один одному);

- пов'язаність (всі елементи системи управління, що реалізовують прийняте рішення, пов'язані між собою);

- ієрархія (всі елементи системи розробки, прийняття і виконання рішення знаходяться в ієрархічному взаємозв'язку підпорядкування та відповідальності);

- розвиток (урахування змінності системи управління);

- децентралізація (поєднання в ухваленні рішення й управлінні централізації та децентралізації);

- невизначеність (урахування в реалізації вирішень невизначеності та випадковості).

При оцінці ефективності прийнятого рішення бажано враховувати абсолютну та відносну ефективність. Під абсолютною ефективністю розуміють досягнутий організацією кінцевий результат, а результат, що оцінює роботу системи управлінських рішень, кількісно отримати важко. Отже, виникає необхідність оцінювати цей результат за допомогою відносної ефективності. При цьому система управлінських рішень додатково підкоряється ряду специфічних законів. Оцінюючи ефективність функціонування системи управлінських рішень, слід враховувати [56, с. 41]:

- реалізація стратегії й тактики, цілей і завдань системи управління;

- сумісність, зосередження, концентрації, актуалізації функцій і нейтралізації дисфункцій системи;

- забезпечення організаційною структурою цілісності, розвитку системи за рахунок її стійкості, самоорганізації, адаптації й гнучкості;

- оптимальність конкурентних, економічних, організаційних, процесних та функціональних параметрів, раціональності ієрархічної організаційної структури;

- надійність та здатність адекватно відбивати конкурентну, організаційну, управлінську, соціальну, психологічну та інші складові системи суспільства;

- економічність та необхідність оперативного ухвалення оптимального ефективного рішення та його своєчасної реалізації [16, с. 102].

Таким чином, оцінка ефективності прийнятого рішення повинна виявити [35, с. 64]:

- можливість виконання рішення з використанням наявної системи управління і умов, що склалися, в суспільстві, фірмі, довкіллі;

- рівень готовності персоналу фірми до ухвалення рішення і планерування його підготовки;

- наявність ресурсів для реалізації прийнятих рішень, можливість їх оцінки, прогнозування розвитку ситуації;

- цілісну систему чинників, що підвищують ефективність ухвалення рішень та їх цілеспрямований облік в стратегічному і тактичному управлінні.

Цілі, будучи важливою категорією у прийняття рішень, визначають функції, методи, процес розробки, прийняття і реалізації рішень і багато в чому - ефективність управлінських рішень.

Оцінка ефективності системи управлінських рішень передбачає аналіз та розрахунок її внутрішньої та зовнішньої ефективності. Показники внутрішньої ефективності дозволяють оцінити систему управлінських рішень як інструмент управління, систему діяльності персоналу управління, а показники зовнішньої ефективності системи управлінських рішень визначають її вплив на організацію кінцевого результату. Але ефективність системи управлінських рішень повинна оцінюватись за сукупністю показників внутрішньої та зовнішньої ефективності при пріоритеті останніх [35, с. 102].

При оцінюванні системи управлінських рішень необхідно, щоб вимогам відповідали загальні критерії. Це передбачає певну уніфікацію всієї системи критеріїв ефективності, що обумовлює необхідність наявності методів узагальнення безлічі самостійних критеріїв в загальні.

Критеріями оцінки ефективності, що приймаються для розрахунків, є показники, по числовому значенню яких при реалізації прийнятого рішення можна зробити висновки про досягнення поставлених цілей та рішення завдань. Ці критерії слугують одиницями виміру міри досягнення мети управління та результату діяльності організації. Для використання критеріїв необхідно мати розроблену методику. Знання числового значення критерію ще недостатньо для того, щоб зробити висновок про досягнення мети. Необхідно визначити норми, що дозволяють зробити висновок [39, c. 51].

До критеріїв ефективності відносяться показники, що відображають об'єктивну сторону результатів управління та суб'єктивне відношення людей (що мають цілком певну мету) до управління, сприяючі ухваленню правильних рішень. Отже, для об'єктивної оцінки ефективності прийнятого рішення необхідно виявити сукупність показників, що характеризують основні межі системної управлінської діяльності. В цьому випадку можна зробити певні кількісно-якісні висновки щодо доцільності функціонування системи управлінських рішень та прийнятого рішення. При цьому система критеріїв має бути уніфікована, тобто показники, що входять до неї, за змістом та математичном вираженням не повинні суперечити один одному. Показники мають бути пов'язані між собою так, щоб вони могли служити початковими по відношенню до загальних критеріїв.

Прийняття управлінських рішень оцінювати [9, c. 36]:

- ретроспективно (дослідження отриманих результатів та функціонування системи управлінських рішень);

- прогнозуванням (своєчасне визначення необхідного результату прийняття рішення та системи управлінських рішень, досліджування об'єкта управління, умов, визначення варіанту системної діяльності персоналу та організації).

Найбільш ефективними методами вирішення завдань є моделювання та комплексні розрахунки. В результаті можуть бути отримані показники внутрішньої та зовнішньої ефективності системи управлінських рішень, а також порівняльні оцінки різних варіантів вирішення обраної альтернативи. На сьогодні найбільш розповсюджене математичне моделювання. Виділяють розрахункові та порівняльні методи [29, с. 42].

Розрахункові методи оцінки слугують для набуття числових значень показників результативності ухвалення рішення або функціонування системи управлінських рішень.

Порівняльні методи оцінки - для порівняльної оцінки діяльності системи управлінських рішень та ухвалення рішення. Вони базуються, в основному, на експертних методах.

Ефективність роботи осіб, що приймають рішення і персоналу управління в системі управлінських рішень може бути розрахована за різними методиками. Аналіз наукових концепцій оцінки ефективності ухвалення рішення і управління в цілому дозволяє виділити наступні методичні підходи [28, с. 57]:

- персонал управління та особи, які приймають рішення є сукупним суспільним робітником. Тому кінцеві результати діяльності повинні бути критеріальним показником ефективності;

- критеріальні показники повинні відображати результативність та якість роботи;

- ефективність праці персоналу в значній мірі залежить від організації та його мотивації.

Можна сказати, що одним із основних питань при вирішені проблеми ефективності управлінського рішення є виявлення факторів, які впливають на його прийняття. Аналіз впливу факторів на діяльність особи, яка приймає рішення, при прийнятті управлінських рішень дозволяє представити їх у вигляді взаємопов'язаної системи.

Далі розглянемо конкретні фактори, що впливають на ефективність прийняття управлінських рішень. Одним із цих факторів є вплив людського чинника. Його компоненти [28, с. 71]:

- професійний (рівень освіти, професійна кваліфікація, досвід роботи, організаторські здібності, дисципліна, творча активність);

- духовний (внутрішня культура, правова та екологічна культура, свобода особи);

- соціально-психологічний;

- соціально-психологічні якості колективу, пов'язані з організаційною культурою.

Вплив даного фактора позначається на прийнятті управлінського рішення через вплив на соціальні та психологічні фактори.

На управлінські рішення впливає інформаційний чинник. До нього відносяться структура інформації та система інформаційного забезпечення. Як свідчить практика, інформаційний чинник проявляється через організацію циркуляції інформації в каналах системи управління, що може привести до невідповідності якісних та кількісних характеристик інформації в процесі ухвалення рішення.

Вплив системних чинників визначається положенням теорії систем як окремі елементи, об'єднані в систему, надають їй нові якості. До цього чинника відносять: чинник відповідності системи, механізм управління та наукова організація управлінської праці [38, c. 89].

За допомогою запропонованих методів на підприємстві ефективно та надійно можна вирішити ряд проблем, які пов'язані з випуском продукції, нового асортименту, проводити реконструкції тощо. Слід зауважити, що менеджери повинні добре розуміти недоліки та переваги різних методів оцінок управлінських рішень, за яких виниклих ситуацій їх можна використовувати, комбінувати, виділяти типові управлінські завдання й застосовувати під час їх вирішення структуровані методи ухвалення рішень.

Таким чином, як зазначає Л. Планкет, менеджери повинні знати всі недоліки та переваги різних методів прийняття рішень, це дозволить ефективно управляти організацією, а також вміти комбінувати управлінські рішення. Повинні збагачувати арсенал методів та розробками, нововведеннями щодо методів управлінського рішення [51, c. 22].

Для успішної реалізації управлінських рішень підприємство повинно мати механізм їх здійснення, головними завданнями якого є: розробка програми реалізації, контроль виконання, оцінка результатів. Розробка та реалізація рішень, що забезпечують завжди високу ефективність, дуже важке завдання навіть для досвідчених керівників.

Не кожне управлінське рішення призводить до очікуваних результатів. Це трапляється через помилки, допущені у процесі підготовки рішень (поспішність, зумовлена дефіцитом часу; неправильне витлумачення фактів; розгляд лише позитивних варіантів) та ігнорування особливостей взаємодії працівників. Керівник, приймаючи рішення, повинен передбачати можливі позитивні та негативні наслідки від здійснення запропонованого рішення, а також затрати, пов'язані з його реалізацією.

Размещено на Allbest.ru