Основні розділи організаційно-методичної роботи в лікувально-профілактичних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні розділи організаційно-методичної роботи в лікувально-профілактичних закладах



Важливим структурним підрозділом лікувально-профілактичного закладу є організаційно-методичний кабінет, робота якого спрямована на забезпечення методичного керівництва, аналіз діяльності медичних установ, здійснення заходів щодо підвищення якості лікувально-профілактичної роботи, підвищення кваліфікації фахівців, організацію роботи з медичної статистики й оцінки здоров'я населення, вивчення і поширення нових сучасних форм роботи з медичного обслуговування, перспективне планування розвитку охорони здоров'я району; організацію роботи з позабюджетної комерційної діяльності і медичного страхування.

Оргметодкабінет повинний бути укомплектований найбільш досвідченими лікарями-фахівцями. Для правильної організації роботи і здійснення організаційно-методичного керівництва кабінети повинні мати у своєму розпорядженні дані про економіку і санітарний стан району, про мережу й укомплектованість медичних установ кадрами, про забезпеченість населення різними видами медико-соціального забезпечення. Очолює організаційно-методичну роботу заступник головного лікаря районного територіального медичного об'єднання. У плані роботи оргметодвідділа повинні бути представлені такі основні розділи як заходу щодо вивчення здоров'я населення; оцінці діяльності й ефективності роботи медичних установ району і відділень ЛПЗ; заходу щодо підвищення якості медичної допомоги, швидкої і невідкладної допомоги; упровадженню нових видів діагностики і лікування; поліпшенню етико-деонтологічних аспектів у колективі медичних установ; заходу щодо знижена захворюваності; заходу щодо підвищення кваліфікації медичних працівників; по керівництву статистичної звітності; по підвищенню рівня пропаганди здорового способу життя і ін. На основі систематичного аналізу стану здоров'я населення району, планів районних установ кабінет складає комплексний план заходів щодо поліпшення медичної допомоги і зміцненню здоров'я населення району. Забезпечення методичного керівництва обліково-статистичною роботою і контролю за нею у всіх установах району є найважливішою функцією оргметодкабінета. В обов'язку кабінетів входить прийом річних звітів. На підставі даних звітних форм і спеціального аналізу Оргметодкабінет складає огляд про стан здоров'я різних груп населення й оцінює показники охорони здоров'я. В оргметодкабінетах повинні бути зведення про районні конференції і заняття з лікарями і середнім медичним персоналом, про семінари за участю районних фахівців, спеціалізації і підвищенні кваліфікації медичних працівників (які в сільській місцевості повинні проходити 1 раз у 5 років). Щомісяця, щокварталу кабінет обчислює основні показники роботи кожної медичної установи: погодинне навантаження лікарів на прийомі і по наданню допомоги вдома, активність лікарів при наданні допомоги вдома, середню зайнятість лікарняного ліжка, середні терміни перебування хворого на ліжку, функцію/оборот ліжка, летальність, розбіжність діагнозів і ін. Проводиться аналіз якісних показників діяльності по ЛПЗ району з розробкою заходів щодо поліпшення. Основними критеріями оцінки якості й ефективності діяльності медичних установ сільського району є: показники захворюваності населення (загальна, з тимчасовою втратою працездатності, дитяча), первинного виходу на інвалідність, смертності, дитячої смертності; число скарг населення на приступність, якість і своєчасність медичної допомоги;, розподіл хворих за результатами лікування (видужання, поліпшення, без змін, погіршення); розбіжність клінічного і патологоанатомічного діагнозів; лікарняна летальність при окремих захворюваннях і по відділеннях; своєчасність госпіталізації і початку лікування й ін. Докладний аналіз показників діяльності центральної районної лікарні оцінюється за наступними показниками:

Характеристика штатів:

1. Укомплектованість лікарських посад (у %).

2. Укомплектованість посад середніх медичних працівників (у %).

Відсоток укомплектованості лікарських посад визначається в цілому як по районі, так і по лікарні, поліклініці; крім того, обчислюється укомплектованість по основних лікарських спеціальностях (терапія, хірургія, акушерство, гінекологія).

Отримані показники порівнюються з аналогічними показниками за попередній рік. керівництво медичний кабінет стаціонар

При цьому оцінюється:

1. Як змінилися показники в порівнянні з попереднім роком.

2. За якими показниками відбулося поліпшення, погіршення показника укомплектованості.

3. Порівнюються показники із середньо обласними.

Основні показники діяльності стаціонару. Методика їх розрахунку.

Для аналізу роботи стаціонару використовують різноманітні показники. По самих скромних підрахунках, широко використовується більш 100 різних показників стаціонарної медичної допомоги. Ряд показників може бути згрупований, тому що вони відбивають визначені напрямки функціонування стаціонару.

Зокрема, виділяють показники, що характеризують:

-- забезпеченість населення стаціонарною допомогою;

-- навантаження медичного персоналу;

-- матеріально-технічну і медичну оснащеність;

- використання ліжкового фонду;

- якість стаціонарної медичної допомоги і її ефективність.

Забезпеченість, приступність і структура стаціонарної допомоги визначаються наступними показниками:

1. Число ліжок на 10000 чоловік населення

Методика розрахунку:

Число середньорічних ліжок х 10000

Середньорічна чисельність населення

Цей показник може бути використаний на рівні конкретної території (району), а в містах - тільки на рівні чи міста медико-санітарної зони в найбільших містах.

2. Рівень госпіталізації населення в розрахунку на 1000 жителів (показник територіального рівня).

Методика розрахунку:

Надійшло хворих усього х 1000

Середньорічна чисельність населення

До цієї ж групи показників відносяться:

3. Забезпеченість ліжками окремих профілів у розрахунку на 10 000 чоловік населення.

4. Структура ліжкового фонду.

5. Структура госпіталізованих по профілях.

6. Рівень госпіталізації дитячого населення й ін.

До цієї ж групи показників в останні роки відносять і такий важливий територіальний показник, як:

7. Споживання стаціонарної допомоги в розрахунку на 1 жителя в рік (число ліжко-днів, що приходяться на 1 жителя в рік на даній території).

Навантаження медичного; персоналу характеризують показники:

8. Число ліжок на 1 посаду в зміну лікаря (середнього медичного персоналу).

Методика розрахунку:

Число середньорічних ліжок а стаціонарі (відділенні)

Число зайнятих посад лікарів (середнього медичного персоналу) у стаціонарі.

9. Укомплектованість стаціонару лікарями (середнім медичним персоналом).

Методика розрахунку:

Число зайнятих посад лікарів (середнього медичного персоналу в стаціонарі) х 100 %

Число штатних посад лікарів (середнього медичного персоналу) стаціонарі

До цієї ж групи показників відносяться:

10. Функція лікарської посади

11. Індекс ефективності праці в стаціонарах .

Велику групу складають показники використання ліжкового фонду, що дуже важливі для характеристики обсягу діяльності стаціонару, ефективності використання ліжкового фонду, для розрахунку економічних показників роботи лікарні і т.д.

12. Середнє число днів роботи ліжка в році (зайнятість ліжка в році)

Методика розрахунку:

Число ліжко-днів, фактично проведених хворими в стаціонарі

Число середньорічних ліжок

Так називане перевиконання плану використання ліжкового фонду, що перевищує число календарних днів у році, вважається негативним явищем. Це положення створюється в результаті госпіталізації хворих на додаткові (приставні) ліжка, що не включаються в загальне число ліжок відділення лікарні, тоді як дні перебування хворих у стаціонарі на додаткових ліжках входять у загальне число ліжко-днів. Встановлено орієнтований показник середньої зайнятості ліжка для міських лікарень у 330--340 днів (без інфекційних і родильних відділень), для сільських лікарень -- 300--310 днів, для інфекційних лікарень--310 днів, для міських родильних будинків і відділень -- 300--310 днів і в сільській місцевості -- 280--290 днів. Ці середні показники не можна вважати нормативами. Вони визначені з обліком того, що частина лікарень у країні щорічно ремонтується, частина вводиться в експлуатацію знову, при цьому в різний час року, що приводить до неповного використання їхнього ліжкового фонду протягом року. Планові завдання по використанню ліжкового фонду для кожної окремої лікарні варто установлювати виходячи з конкретних умов.

13. Середня тривалість перебування хворого на ліжку.

Методика розрахунку:

Число проведених хворими ліжко-днів

Число вибулих хворих

Рівень цього показника коливається в залежності від ваги захворювання й організації медичної допомоги. На показник тривалості лікування, у стаціонарі впливає: а) вага захворювання; б) пізні діагностика захворювання і початок лікування; в) випадки, коли хворі не підготовлені поліклінікою до госпіталізації (не обстежені і т.д.). При оцінці діяльності лікарні по показнику тривалості лікування варто порівнювати однойменні відділення і тривалість лікування при тих самих нозологічних формах.

14. Оборот ліжка.

Методика розрахунку:

Число пролікованих хворих (підлоги сума що надійшли, виписаних і померлих

Середньорічне число ліжок

Це один з найважливіших показників ефективності використання ліжкового фонду. Оборот ліжка тісно зв'язаний з показниками зайнятості ліжка і тривалості лікування хворих.

До показників використання ліжкового фонду також відносять:

15. Середній час простою ліжка

16. Динаміка ліжкового фонду й ін.

Якість і ефективність стаціонарної медичної допомоги визначається поруч об'єктивних показником: летальністю, частотою розбіжності клінічних і патолого-анатомічних діагнозів, частотою післяопераційних ускладнень, термінами госпіталізації хворих, що вимагають екстреного хірургічного втручання (апендицит, защемлена, грижа, кишкова непрохідність, позаматкова вагітність і ін.).

17. Загальнолікарняний показник летальності.

Методика розрахунку:

Число померлих у стаціонарах 100%

Число вибулих хворих (виписаних і померлих)

Кожен випадок смерті в стаціонарі лікарні так само, як і вдома, повинний розбиратися з метою виявлення недоліків у діагностиці і лікуванні, а також для розробки заходів для їхнього усунення. При аналізі рівня летальності в стаціонарі варто брати до уваги померлих удома (летальність удома) по однойменному захворюванню, тому що серед померлих удома можливі важкохворі, котрі були необґрунтовано рано виписані з чи стаціонару не були госпіталізовані. При цьому можливий низький показник летальності в стаціонарі при великому рівні летальності вдома по однойменному захворюванню. Дані про співвідношень числа померлих у лікарнях і вдома дають відомі підстави для судження про забезпеченість населення лікарняними ліжками і про якість позалікарняної і лікарняної допомоги.

Начало формы

Конец формы

Показник лікарняної летальності; вважається в кожнім медичному відділенні стаціонару, при окремих захворюваннях. Завжди аналізується:

18. Структура померлих хворих: по профілях ліжок, по окремих групах захворювання й окремим нозологічним формам.

19. Питома вага померлих у першу добу (летальність у 1-і доба)

Методика розрахунку:

Число померлих у 1-і доба х 100%

Число померлих у лікарні

Особливої уваги заслуговує вивчення причини смерті хворих у першу добу перебування в стаціонарі, що настає унаслідок ваги захворювання, а часом -- неправильної організації екстреної допомоги (скорочена летальність). Особливе значення має група показників, що характеризують хірургічну, роботу стаціонару. Слід зазначити, що багато показників з цієї групи характеризують якість хірургічної стаціонарної допомоги:

20. Післяопераційна летальність

21. Частота післяопераційних ускладнень, а також:

22. Структура оперативних утручань

23. Показник хірургічної активності

24. Тривалість перебування оперованих у стаціонарі

25. Показники екстреної хірургічної допомоги

Робота стаціонарів в умовах обов'язкового медичного страхування виявила нагальну потребу в розробці єдиних клініко-діагностичних стандартів ведення і лікування хворих (технологічних стандартів), що відносяться до одній і тієї ж нозологічної групи хворих. Причому, як показує досвід більшості Європейських країн, що розвивають ту чи іншу систему медичного страхування населення, ці стандарти повинні бути тісно ув'язані з економічними показниками, зокрема з вартістю лікування тих чи інших хворих (груп хворих). Багато країн Європи розвивають систему клініко-статистичних груп (КСГ) чи діагностично - зв'язаних груп (ОК.) в оцінці якості і вартості лікування хворих. Уперше система КСГ була розроблена і введена в лікарнях США в законодавчому порядку з 1983 р. У Укрвїні в багатьох регіонах в останні роки активізувалася робота з розробки системи КСГ, адаптованої для вітчизняної охорони здоров'я. Багато показників впливають на організацію стаціонарної допомоги, їх необхідно враховувати при складанні графіків роботи персоналу лікарні. До таких показників можна віднести:

26. Питома вага госпіталізованих планово і негайно

27. Сезонність госпіталізації

28. Розподіл хворих, що надійшли, по днях тижня (по годинник доби) і багато інших показників.

Діловодство в медичних закладах. Основні класифікаційні ознаки документів у діловодстві. Приклади із практики роботи медичних закладів.

У Національному стандарті України "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» (ДСТУ 2732:2004) документообіг визначається як рух службових документів в установі від часу їх створення чи одержання до часу завершення виконання або надсилання.

Упорядкованість документообігу значно підвищує ефективність роботи управлінського апарату медичного закладу.

У свою чергу усталена в конкретному медичному закладі система управління значною мірою впливає на організацію документообігу. Наприклад, якщо керівник медичного закладу вимагає, щоб усі отримані документи спочатку передавалися йому на розгляд, і тільки він призначає виконавця, то шлях проходження документів у цьому закладі буде багатоступінчастим і довгим. За умови ж чіткого розподілу функціональних обов'язків між керівником медичного закладу, його заступниками, структурними підрозділами і медичним персоналом значна частина документів відразу надходить до відповідних заступників або до структурних підрозділів та безпосередніх виконавців. У такому разі шлях документів буде значно коротшим. Так само від існуючого у медичному закладі порядку розподілу обов'язків і делегування повноважень співробітникам залежить рух документів під час їх погодження та підписання. Оптимізації документообігу можна досягти шляхом скорочення кількості інстанцій, через які проходять документи, зменшення кількості й прискорення операцій з опрацювання документів, скорочення обсягу документообігу за рахунок застосування бездокументних зв'язків (телефон, факс, електронна пошта, особисті переговори).

Крім того, удосконаленню документообігу сприяють:

- чіткий розподіл функцій між структурними підрозділами медичного закладу;

- скорочення внутрішнього листування;

- автоматизація діловодства.

Так, наприклад, завдяки автоматизації документообігу в медичному закладі продуктивність праці персоналу зростає на 25-50%, при цьому на 75% менше часу витрачається на опрацювання одного документа.

Вимоги до організації документообігу. Проходження документів у медичному закладі має бути оперативним і здійснюватися з мінімальними витратами часу і праці. Раціональна організація документообігу передбачає:

- прямоточний рух документів (тобто документи мають проходити найкоротшим шляхом, без зайвих переміщень);

- скорочення інстанцій, до яких потрапляють документи на шляху до виконання (зокрема під час розгляду, реєстрації, погодження тощо);

- одноразовість технологічних операцій з опрацювання документів;

- раціональне розташування у закладі структурних підрозділів та робочих місць.

Виконання зазначених вимог можливе лише за умови централізації діловодства, ретельно продуманої технології опрацювання документів, послідовності виконуваних операцій. Вельми бажано розробити у медичному закладі схему документообігу, а також маршрутні й технологічні карти на службову документацію. Складання маршрутних схем на окремі потоки (групи документів) допомагає з'ясувати такі питання:

- через які структурні підрозділи або яких виконавців проходять певні групи документів (наприклад, договори, акти про надання послуг/виконання робіт);

- у якій послідовності рухається документ;

- скільки разів документ потрапляє в той самий структурний підрозділ чи до того ж виконавця;

- які технологічні операції з документом здійснюються в кожному структурному підрозділі або кожним конкретним виконавцем.

Класифікація та аналіз документопотоків. У документообігу медичного закладу, як і будь-якої установи, виокремлюють такі основні документопотоки:

- вхідні документи, одержані від сторонніх юридичних осіб і громадян;

- документи, створені в медичному закладі.

У свою чергу документи, створені в медичному закладі, поділяють на дві групи:

- внутрішні, які створені для потреб цього закладу і функціонують лише в його межах;

- вихідні, які після створення надсилають іншим юридичним особам або видають на руки громадянам.

Вхідні документи класифікують за кореспондентами - авторами документів:

- документи органів вищого рівня (укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів, накази і листи Міністерства охорони здоров'я України тощо), що містять вказівки, роз'яснення, зведення;

- документи підвідомчих установ (первинна планова і звітно-статистична документація);

- документи сторонніх медичних закладів з інформацією щодо вирішення певних питань або вжиття спільних заходів;

- документи інших юридичних осіб (передусім різноманітні запити);

- звернення (пропозиції, скарги, заяви) громадян.

На підставі аналізу вхідних документів за кореспондентами-авторами у медичному закладі створюються бази даних постійних кореспондентів, з якими здійснюється спільна діяльність і ведеться листування (посади, прізвища, імена, по батькові, адреси, номери телефонів).Всі вхідні документи можна класифікувати за змістом на ініціативні документи та листи-відповіді, тобто документи, отримані у відповідь на запит медичного закладу. Ініціативні, в свою чергу, також поділяються на ті, що потребують виконання і відповіді, та надіслані до відома. Залежно від значущості автора та змісту вхідні документи направляють керівникові медичного закладу або певному структурному підрозділу, або конкретному виконавцю. Таким чином, увесь потік вхідних документів розподіляють на кілька груп, кожна з яких має різні шляхи руху й потребує різної послідовності роботи з ними. Кому саме слід передати той чи інший документ, визначає служба діловодства (за наявності такої служби у медичному закладі) або ресепшіоніст на стадії попереднього розгляду. Вихідні документи, так само як і вхідні, можна класифікувати й аналізувати за кореспондентами-адресатами. При цьому вихідні документи також поділяють на такі, що потребують відповіді, та надіслані адресатам до відома, зокрема, з метою інформування про певні заходи чи результати.

Облік документообігу. Облік документообігу в медичних закладах здійснюється з метою одержання даних для:

- розрахунку штатної чисельності діловодного персоналу;

- визначення ступеня завантаженості роботою з документами діловодного персоналу закладу, а також окремих медичних працівників у структурних підрозділах;

- розрахунку ефективності застосування в медичному закладі системи електронного документообігу або визначення необхідності впровадження цієї системи, якщо раніше її не було впроваджено.

Обсяг документообігу у медичному закладі визначається з урахуванням усіх документопотоків за певний період діяльності цього закладу, як правило, за рік. Вхідні документи підраховуються на етапі їх приймання, а вихідні -- на етапі відправлення. Внутрішні документи слід обліковувати за місцем їх підготовки або реєстрації. Це відбувається не лише у службі діловодства, а й в інших відповідних структурних підрозділах, зокрема у бухгалтерії, відділі кадрів, юридичному відділі тощо. При цьому обліку підлягають абсолютно всі внутрішні службові документи: акти, заяви, довідки, доповідні записки, звіти, зведення тощо. Крім того, слід пам'ятати, що кожний документ у медичному закладі реєструється лише один раз. Через те що крім зареєстрованих оригіналів документів, у кожному медичному закладі функціонує багато копій цих документів, рекомендується підрахувати їх окремо і записати, наприклад, таким чином: 16788/24560. При цьому через дріб відділяється кількість облікованих у закладі документів від кількості копій. Підрахунок оригіналів, або так званих перших примірників документів, ведеться за відповідними реєстраційними формами вхідних, вихідних та внутрішніх документів. Утім, для більш точного визначення обсягу документообігу варто враховувати і документи, що не підлягають реєстрації (наприклад, порядок денний службових нарад, прейскуранти, прайс-листи, інформаційні документи, надіслані до відома), оскільки для їх опрацювання працівникам медичного закладу також потрібно витрачати робочий час. Періодичність підрахунку документообігу визначає служба діловодства. Це може бути прописано в Інструкції з діловодства в медичному закладі. У великих медичних закладах обсяг документообігу обраховують кожного місяця. Це дає можливість визначити періоди, коли робота велася найбільш інтенсивно. У середніх та малих клініках і лабораторіях достатньо підраховувати загальну кількість документів за рік. Підсумкові дані слід оформити довідкою. При цьому можна скористуватися електронними таблицями.

Основні етапи документообігу. Документообіг кожного медичного закладу організовується за певною схемою, складовими якої є кілька етапів опрацювання документів:

- приймання та первинне опрацювання вхідних документів;

- попередній розгляд і розподіл документів на ресепшн;

- реєстрація документів;

- контроль за виконанням документів;

- інформаційно-довідкова робота за документами;

- організація проходження внутрішніх та вихідних документів;

- відправлення документів.

Задача

На М - ському машинобудівному заводі в 2008 році:

Середньорічна чисельність працюючих	8280
Захворювали з тимчасовою втратою працездатності	6210
Кількість днів втрати працездатності	72300
У т.ч. ангіну	3600
Виробничу травму	4280
Побутову травму	4320

У 2007 році на цьому ж підприємстві:



1. Кількість випадків захв. на 100 працюючих	76,2
2.Кількість днів втрати прац. на 100 працюючих	795,3
3. Середня тривалість одного випадку	10,4
Питома вага днів втрати працездатності через ангіну	4,8
через вироб. травму	6,1
Через побут.травму	7,3

Завдання:

Розрахувати показники захворюваності з тимчасовою втратою працездатності за 2008 рік.

Визначити питому вагу окремих причин втрати працездатності.

Зробити порівняльний аналіз та вказати напрями роботи з поліпшення показників.

Розв'язок:

Розрахуємо показники за 2008 рік.

Показники	2007	2008
1. Кількість випадків захв. на 100 працюючих	76,2	6210/8280*100 = 75,0
2.Кількість днів втрати прац. на 100 працюючих	795,3	72300/8280*100 = 873,2
3. Середня тривалість одного випадку	10,4	72300/6210 = 11,6
Питома вага днів втрати працездатності через ангіну	4,8	3600/72300*100 = 5,0
через вироб. травму	6,1	4280/72300*100 = 5,9
Через побут.травму	7,3	4320/72300*100 = 6,0

Отже, кількість випадків захворювання на 100 працюючих зменшилася на 1,2 випадка, а вот кількість днів втрати працездатності збільшилася з 795,3 до 873,2 - на 77,9 днів. Це відбулося внаслідок збільшення середньої тривалості одного випадку з 4,7 до 5 днів.

Питова вага днів втрати непрацездатності через ангіну збільшилася на 0,2 пп, а через травми - зменшилася.

Отже, поліпшити показники можна за рахунок проведення профілактичних засобів проти ангіни.



Список використаної літератури

1. Геврик Є. Охорона праці: Навчальний посібник/ Є.О. Геврик,. - К.: Ельга: Ніка-Центр, 2003.

2. Катренко Л. Охорона праці: Навчальний посібник/ Любов Катренко, Ігор Пістун, Юрій Кіт. - 2-ге вид., стер.. - Суми: Університетська книга, 2007. - 495 с.

3. Луковников А. Оргметодробота: [Навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів із спец. "Електрифікація сіл. госп-ва" і "Автоматизація с.-г. вир-ва" і для с.-г. технікумів із спец. "Електрифікація сіл. госп-ва" ]/ А. В. Луковников,. - Пер. з 4-го рос. вид., перероб. і доп.. - К.: Вища шк., 2001. - 254 с.

4. Охорона праці: Підручник для студ. гірн. спец. вищих закл. освіти/ Ред. К.Н.Ткачук. - К., 1998. - 320 с.

5. Іванова І.В. Основні вимоги до оформлення доку-ментів. Текст лекції. -- К.: Київ. торг.- екон. ін-т, 1993.

6. ДСТУ 2732-94 Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення. -- К., 1996.

7. Паламар Л.М., Кравець Г.М. Мова ділових паперів. -- К.: Либідь, 2000. -- 296 с.

Размещено на Allbest.ru