Національні моделі менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національні моделі менеджменту

Кислощаєвої Ірини

ФРГТБ 3 курс 7 група

У культурі розвинених капіталістичних країн поняття менеджмент дуже часто межує з поняттям бізнес. "Управління бізнесом" - це управління комерційними, господарськими організаціями. Поряд з цим практично як синонім застосовується термін "ділове адміністрування". Термін "менеджмент" застосовний до будь-яких типів організацій, але, якщо мова йде про державні органи будь-якого рівня, правильніше використовувати термін "державне управління".

Національні економіки розрізняються не тільки за рівнем технологічного розвитку, але і за діючими соціально-економічним інститутам. Більш того, емпіричні дослідження показали, що одні й ті ж технології впроваджуються і використовуються в різних країнах неоднаково, тобто соціальні впливи впливають на розвиток технологій. Тим більше це відноситься до інших аспектів ділового життя. Доцільно розглядати сукупність відносин, що зв'язують підприємців та їх підприємства один з одним і суспільством в цілому, як окрему - підприємницьку - систему. Національні підприємницькі системи відрізняються один від одного по таким істотним ознаками як місце в світовому господарстві, галузева структура, спосіб взаємодії держави та підприємств, правова система, форми взаємодії суб'єктів ринку, цінності і норми різних верств суспільства, організаційні форми підприємств та їх об'єднань, структура фінансового ринку. Відповідно, одні і ті ж дії в несхожих підприємницьких системах призводять до різних наслідків.

Таблиця 1. Душовий дохід у момент початку промислового перевороту (оцінка в доларах США 1965 р)

менеджмент український становлення

Одним з основних досягнень американського менеджменту в ХХ столітті є створення підприємств з мультидивізіональних структурою. Це великі диверсифіковані компанії, що мають інтереси в різних сферах ділової активності. Завдяки впливу США цей тип корпорації широко поширюється по всьому світу. При цьому випускається з уваги, що він склався і оптимальний для певних условій.В. Фрун виділив ряд особливостей розвитку американських підприємств в ХIХ столітті, які й зумовили виникнення і ефективність мультидивізіональних структури:

· Наявність у країні значних природних багатств;

· Відсутність розвиненої економічної та адміністративної інфраструктури. Практично у всіх розвинених країнах, за винятком США, що існували до промислової революції комерційні та владні структури грали вирішальну формоутворювальну роль у процесі індустріалізації;

· Високий середній рівень доходів у поєднанні з швидким зростанням населення. Також суттєво, що до рубежу ХХ століття більше половини населення проживало в містах, в яких панували нові, більш високі стандарти споживання, виробництва та постачання.

· Великий і ліквідний фінансовий ринок. Акції та облігації вперше отримали широке поширення в США при будівництві платних доріг, системи каналів і залізничної мережі. До кінця сторіччя фінансовий ринок став одним з найпотужніших джерел і стимулів промислового зростання, а публічне розміщення цінних паперів - повсякденним явищем.

· Стратегічне значення національної залізничної мережі. Залізнична мережа в США розвивалася (на відміну, наприклад, від Німеччини) в основному без державних інвестицій, управління чи регулювання. Накопичений приватними підприємцями досвід успішного ведення великого бізнесу, спеціалізації і координації в епоху бурхливого зростання залізниць у середині ХІХ століття був потім перенесений у сферу управління новими приватними підприємствами.

· Поява антитрестівського та антимонопольного законодавства. У 1890 р. Конгресом був прийнятий антитрестовский Закон Шермана. У ньому містилася норма про незаконність будь-яких об'єднань з метою обмеження торгівлі. Потім в 1911 році Верховний Суд США прийняв так зване "правило підстави (reason)", за яким антитрестівське законодавство стало застосовуватися до таких об'єднань підприємств, які могли б призвести до необгрунтованого (unreasonable) обмеження торгівлі.

· Система обліку, орієнтовану на підтримку управлінських функцій дозволяла багатопродуктових фірмам точно визначати окремі фінансові цілі і вводила стандарти економічної оцінки. Система показників стимулювала менеджерів на пошук рішень, що дають додатковий прибуток, а також напрямних грошові потоки таким чином, щоб віддача була максимальною.

Міжнародні порівняння дають можливість оцінити вплив різних комбінацій зовнішніх факторів на видозміну механізму функціонування підприємств. Вони дозволяють порівнювати підприємства, що випускають однакову продукцію за схожою технологією, але знаходяться в різній соціально-економічному середовищі.

За всю історію існування менеджменту багато зарубіжних країн накопичили значний досвід у сфері теорії та практики управління в різних областях діяльності з урахуванням своїх специфічних національних особливостей. Проте вітчизняна наука управління формувалася та розвивалася ізольовано через панування адміністративно-командної системи управління, що довела свою неефективність та нездатність освоїти інтенсивний шлях економічного зростання.

Становлення сучасного українського менеджменту відбувалося в умовах переходу від планової економіки до ринкової у досить короткі строки. Тому у значній мірі вітчизняна модель менеджменту успадкувала риси попередньої системи. Так можна виділити такі основні особливості національної системи управління:

1) Низький рівень культури управління. Іншими словами, багато керівників впевнені, що тільки вони знають, як чинити правильно, і якщо чужа точка зору не узгоджується з їх власною, вона апріорі неправильна.

2) Зосередженість на отриманні надприбутків. Український бізнес сконцентрований на заробітку грошей. У цьому процесі зовсім мало звертається уваги на самореалізацію (власну і співробітників), духовність, творчість.

3) Практично зовсім відсутня орієнтація на споживача. Що безпосередньо стосується низької якості товарів та послуг, що пропонують вітчизняні підприємства. Основне завдання на даному етапі розвитку - вижити за всяку ціну.

4) Відсутність ефективної системи мотивації та стимулювання праці персоналу. Що насамперед виражається у економії на оплаті праці, нехтуванні робітниками нижчої ланки через переконаність у можливості їх легкої заміни на інших, несвоєчасності виплати заробітної плати, застосуванні штрафів як засобу мотивації, виплаті заробітної плати у конвертах, неналежні умови праці на робочих місцях.

5) Значний індивідуалізм та невміння працювати у команді. Характерною є позиція: якщо в компанії трапляються невдачі - винні співробітники, але якщо стався успіх, то він став можливий завдяки особистим зусиллям керівника.

6) Небажання що-небудь міняти, схильність зберігати стабільність, прагнення охороняти свій status quo, свою позицію, посаду та напрацювання, пишатися минулими заслугами та досягненнями і продовжувати робити все, як раніше, зберігати непорушність процесів на підприємстві, які одного разу призвели до успіху.

7) Переважає оперативне управління, а довгострокове планування практично взагалі відсутнє. Більше того, переважна кількість підприємств навіть не ставлять перед собою такого завдання. Однією з проблем довгострокового планування як діяльності, так і управління є досить мала вірогідність точного прогнозу характеру середовища в майбутньому через економічну та політичну нестабільність.

8) Низький рівень захисту прав власності, значна бюрократизація та корумпованість державних органів регулювання економіки, що в свою чергу. Більше того, офіційна влада дедалі щільніше зростається з тіньовою, своєю діяльністю всіляко сприяє їй.

9) На керівні посади часто призначають за принципом знайомства і особистої відданості, а зовсім не за наявністю сучасної управлінської підготовки. Навіть ті люди, які перебувають біля керма держави, глибоко не вивчали стратегічний і фінансовий менеджмент, маркетинг.

Таким чином, зазначені проблемні питання вимагають прийняття відповідних рішень. Одним із чинників, що може вплинути на швидкий розвиток управління та подолання неблагополучної економічної ситуації в Україні, є безкомпромісна відмова від старих звичок і умовностей та запровадження нової техніки і методів управління. Модернізація управління має відбуватися на основі нового підходу, за якого керівники бізнесу з метою модернізації методів управління мали б спрямувати зусилля на: вироблення нових концепцій управління; інтенсивний розвиток системи бізнес - освіти; довгострокове планування управління; введення системи моніторингу стану управління; точне визначення прав і обов'язків зі збереженим почуттям колективізму; дослідження і розробки з менеджменту; використання сучасних технічних, насамперед інформаційних, засобів . Істотну роль у модернізації системи українського менеджменту має відігравати державна економічна та соціальна політика. Неприпустимим є просте копіювання західних моделей менеджменту, оскільки основним моментом є врахування культурних та ментальних особливостей українського суспільства. Заходи щодо вдосконалення організаційної культури підприємств українського бізнесу пов'язані з гуманізацією праці, соціалізацією, демократизацією управління, створенням раціональної системи трудових відносин, налагодженням сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, забезпеченням гласності в управлінні.

Размещено на Allbest.ru