Американська модель менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У всьому різноманітті теорій і явищ живої практики американський менеджмент був і залишається найбільш потужною «управлінської цивілізацією». Американський менеджмент дозволив США зайняти лідируюче становище серед країн західного світу та Японії. Крім того, треба мати на увазі, що саме в США вперше сформувалася наука і практика менеджменту. Його провідне значення в світі сьогодні незаперечно, а вплив на розвиток теорії, практики найбільш велике. Тим не менше, немає потреби сліпо слідувати висновків американських теоретиків і рекомендацій їх практиків, але знати їх ідеї, безумовно, необхідно.

1. Фактори, що вплинули на формування американської моделі менеджменту

Управління як наука, наукова дисципліна виникла в США на початку XX століття. Цьому сприяв цілий ряд факторів, серед яких слід відзначити демократичність країни, працьовитість громадян, високий престиж освіти, а також відсутність державного втручання в економіку. Країна була вільна від консервативних догм старого світу, а створення монополій призводило до ускладнення управління ними. У цих умовах виникнення наукового менеджменту стало відповіддю на потреби бізнесу.

У 19 столітті в США посилюється роль адміністрації, як у приватному, так і в державному секторі, власність втрачає індивідуальний характер(акціонерні товариства тощо) і стає корпоративної, створюються механізми підтримки ієрархічної структури, яка виключає конкуренцію, вибори та оцінку працівників за діловими якостям.

В американському суспільстві підвищується соціальна значимість «чину», відбувається тотальна бюрократизація управлінського апарату. Підприємства - гіганти відчувають потребу в раціональній організації праці, в чіткій, взаємозалежної роботі всіх підрозділів і менеджерів з науково обґрунтованими принципами, нормами та стандартами.

Велика індустріальна революція XVII - XVIII століть зробила набагато більш істотний вплив на теорію і практику управління, ніж всі попередні революції.

Тут важливо відзначити таку закономірність. Спочатку власник і менеджер представлені в одній особі. Потім управління відокремлюється від капіталу і виробництва. Замість одного капіталіста-менеджера виникають дві спільноти: акціонерів і найманих керівників.

Наступний етап розвитку: менеджерів багато і кожен стежить за конкретною функцією. Після цього єдиний менеджер-фахівець знову дробиться, і замість нього з'являється співтовариство фахівців. Тепер менеджер координує роботу фахівців, використовуючи для цього спеціальні інструменти координування, зокрема, систему прийняття рішень, мети політики компанії та ін.

Саме з урахуванням цих особливостей американської економіки і формується американська модель менеджменту.

2. Творці американського менеджменту

Основоположником науки управління по праву вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор (1856 - 1915). Запропонована ним система організації праці та управлінських відносин викликала «організаційну революцію» у сфері виробництва та управління ним.

Вперше свої погляди він виклав у статті «Система кусково розцінок (1895). Потім вони були розширені в книзі «Цехове управління» (1903) і отримали розвиток у «Основах наукового менеджменту» (1911).

Основи системи Ф. Тейлора [1]:

· Вміння аналізувати роботу, вивчати послідовність її виконання;

· Підбір робітників (працівників) для виконання даного виду;

· Навчання й тренування робітників;

· Співпраця адміністрації та робітників.

Важлива характеристика системи - її практична реалізація за допомогою певних засобів, або «техніка системи». Стосовно до розробок Ф. Тейлора вона включала:

Визначення і точний облік робочого часу і рішення у зв'язку з цим проблеми нормування праці;

Підбір функціональних майстрів - з проектування роботи; рухами; нормування і заробітної плати; ремонту обладнання; планово - розподільчим робіт; вирішення конфліктів і дисципліни;

· Введення інструкційних карт;

· Диференціальна оплата праці (прогресивна оплата)

· Калькуляція витрат на виробництво.

Резюмуючи, можна сказати, що головна ідея Тейлора полягала в тому, що управління має стати системою, заснованою на певних наукових принципах, має здійснюватися спеціально розробленими методами і заходами, тобто що необхідно проектувати, унормувати, стандартизувати не тільки техніку виробництва, але і праця, його організацію та управління. Практичне застосування ідей Тейлора довело всю свою важливість, забезпечивши значне зростання продуктивності праці.

Наукове управління по Тейлору зосереджувалась на роботі, що виконується на самому нижньому рівні організації. Тейлор і його послідовники проаналізували взаємозв'язок між фізичною суттю роботи та психологічної сутністю працюють для встановлення робочих дефініцій. І отже, воно не могло запропонувати вирішення проблем розподілу організації на відділи, сфери та діапазони контролю та доручення повноважень.

Іншим представником американської моделі менеджменту, точніше її «організаційної школи» є Г. Форд (1863 - 1947), названий свого часу «автомобільним королем». Фахівці вважають, що завдяки винаходу конвеєра при виробництві автомобілів Г. Форд зробив «революцію в цеху».

Основні ідеї Г. Форда викладені у роботах «Моє життя, моя праця» (1922), «Сьогодні, завтра» (1926), «Рух уперед» (1930), «Едісон, яким я його знав» (1930).

Основні принципи системи Г. Форда [2]:

· Масове виготовлення стандартної продукції на конвеєрі;

· Безперервність і рухливість процесу виробництва;

· Максимальний темп роботи;

· Нова технологія на основі поточного виробництва;

· Точність як стандарт і якість продукції;

· Визначальна роль техніко-технологічної системи;

· Економічний ефект системи;

· Не бути залежним від людини, її слабкостей.

Він створив систему, де перше місце займали техніка та технологія, в які «вписували» людини.

Перша спроба застосувати психологічний аналіз до практичних завдань виробництва була зроблена професором Гарвардського університету США Г. Мюнстерберг.

Основоположником цієї американської школи став Елтон Мейо (1880 - 1949), який вважав, що управління має грунтуватися не на інтуїтивних уявленнях про людину, а на досягненнях наукової психології.

Для доказу своїх ідей Е. Мейо в 1927 - 1932 рр.. проводить став згодом знаменитим Хоторнський експеримент [3] (м. Хоторн біля Чикаго). Об'єктом дослідження були шість працівниць, що складали бригаду по збірці телефонних реле. Тринадцять разів протягом п'яти років проводилися зміни в режимах роботи, оплату, організації харчування. Працівницям переконували, що їхня праця має велике значення для суспільства, науки. Коли при дванадцятому за рахунком зміни в умовах праці всі раніше надані бригаді поліпшення і пільги були скасовані, виявилося, що досягнутий рівень збільшення виробітку не тільки не знизився, але і продовжував зростати. На думку Е. Мейо і його колег, важливу роль в цьому зіграли моральні і психологічні чинники - особисті та групові.

Дана школа поклала початок розвитку ідей про «людину в організації», ролі «людського чинника» в ній.

Представники цієї школи розробили свій інструментарій управління, який в даний час широко використовується на практиці:

· людські відносини;

· умови роботи;

· відносини "керівник - підлеглий»;

· стиль керівництва;

· мотивація праці;

· психологічний клімат у колективі і його поліпшення.

Один з найважливіших висновків у рамках «школи людських відносин» полягає в тому, що керівнику необхідно мати професійну підготовку, яка включає поряд з іншими і «людинознавчих» дисципліни - психологію управління, соціальну психологію, соціологію менеджменту, діловий етикет і ін.

Велике місце в дослідженнях вчених, що примикають до школи психології і людських відносин, займають проблеми мотивації людей в організації. До числа дослідників, приділили цим проблемам значну увагу, варто віднести: А. Маслоу.

3. Корпорація, як основна форма підприємництва

Починаючи з середини 80-х рр.. в США інтерес до корпоративного управління став зростати. Цьому сприяла низка факторів: збільшення інституційних інвестицій в країні, посилення державного контролю в США з наданням права голосу на щорічних загальних зборах акціонерів деяким інституціональним інвесторам; діяльність з поглинання корпорацій у другій половині 80-х; надмірно високі оклади виконавчих директорів у багатьох американських корпораціях і зростаюче відчуття втрати конкурентоспроможності по відношенню до німецьких та японським корпораціям. менеджмент американський управління

Американська модель застосовується в корпораціях Великобританії, США, Австралії, Нової Зеландії, Канади та деяких інших країнах. Вона характеризується наявністю індивідуальних акціонерів і постійно зростаючим числом незалежних тобто не пов'язаних з корпорацією акціонерів (вони називаються "зовнішні" акціонери або "аутсайдери"), а також чітко розробленої законодавчою основою, що визначає права і обов'язки трьох ключових учасників: керівників, директорів і акціонерів і порівняно простим механізмом взаємодії між корпорацією та акціонерами, і між акціонерами як на щорічних загальних зборах, так і в проміжках між ними.

Акціонування - це звичайний спосіб накопичення капіталу корпораціями Великобританії і США. Тому не дивно, що в США утворився найбільший у світі ринок капіталу, а Лондонська біржа - третя в світі за капіталізацією ринку після Нью-Йорка і Токіо. Більше того, існує причинно-наслідковий зв'язок між переважанням акціонерного фінансування, розмірами ринку капіталу і розвиненістю системи корпоративного управління. США є найбільшим ринком капіталу і одночасно місцем найбільш розвиненої системи голосування за дорученням і небувалої активності незалежних (інституціональних) інвесторів. Останні також грають важливу роль на ринку капіталу і в корпоративному управлінні Великобританії.

4. Стратегічне управління, його зміст

Концепція стратегічного управління заснована на системному і ситуаційному підходах до управління. Підприємство розглядається як «відкрита» система. Основою стратегічного управління є системний і ситуаційний аналіз зовнішнього (макрооточення і конкуренти) і внутрішнього (наукові дослідження і розробки, кадри і їхній потенціал, фінанси, організаційна культура тощо) середовища.

Стратегічне управління вимагає створення організаційної стратегічної структури, до складу якої входить відділ стратегічного розвитку на вищому рівні управління і стратегічні господарські центри (СХЦ).

Найголовнішими, перспективними питаннями має займатися безпосередньо генеральний директор чи господар фірми, якій можуть допомагати референти (штаб).

Стратегічний менеджмент передбачає реалізацію наступних функцій:

· визначення цілей фірми з урахуванням ринкової ситуації;

· визначення засобів досягнення цих цілей;

· сегментація, тобто поділ загальної мети на підцілі;

· розробка відповідних перспективних планів і програм.

Всі види менеджменту взаємопов'язані. Будь-який менеджер виконує адміністративні функції, керує персоналом, бере участь у виборі цілей своєї діяльності і засобів її досягнення.

Слід зазначити, що знання переліку функціональних областей забезпечує керівництво фірми ще й корисним інструментом для втілення в життя намічених стратегічних змін.

Стратегічне управління виконує функцію цілепокладання в системі управління підприємством. Ця підсистема корпоративного управління виробляє цілі організації та критерії їх досягнення. Підприємство без стратегії - це набір активів, обтяжених зобов'язаннями. Наявність стратегії створює "силове поле", в якому рух кожного "елемента" організаційної структури набуває спрямованість і зміст.

Якщо порівняти менеджера з капітаном корабля, то стає більш ясною проблема вибору шляху. Куди плисти? Відповідь на це питання дає стратегічний менеджмент (стратегічне управління і планування). Піраміда планування в стратегічному менеджменті - це місія фірми, стратегічні цілі, завдання і конкретні завдання.

Стратегічний менеджмент - основа управління підприємством. Встановлення цілей розвитку та засобів їх досягнення визначає завдання всіх видів менеджменту.

5. Партисипативне управління, форми залучення робітників до управління

Управління, засноване на принципі участі, називають партисипативної. Така ідея могла виникнути тільки в Америці, яка прагне до демократії чи до найбільшої, максимальної вигоди.

По-перше, кожен з учасників організації отримує більш глибоке розуміння суті своєї організації, знання різних сторін її життя. Він отримує більш широку та об'єктивну інформацію про її діяльність, ніж раніше. У цілому процес обміну внутрішньофірмової інформацією полегшується.

По-друге, особиста участь членів організації, в тому числі рядових працівників, в процесі управління призводить до того, що плани організації стають особистими планами працюючих, а участь у досягненні цілей організації приносить задоволення власних потреб працівників. У кожного з працівників з'являються нові, яскраво виражені мотиви до ефективної праці, зміцнюється командний дух в організації.

По-третє, застосування принципу участі сприяє тому, що працівники організації, займаючись управлінням, розвивають себе як особистість. У них з'являються нові навички, нові знання, розширюється горизонт їх особистих можливостей, а значить, організація набуває додаткові ресурси для вирішення своїх майбутніх завдань.

По-четверте, партисипативне управління об'єднує дві функції [9] менеджменту, які часто вступають в суперечність один з одним, - оперативне керівництво і планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників. Керівники самі залучаються до їх складання.

У 60-і рр.. XX ст. все наполегливіше стали вимоги працівників корпорацій щодо поліпшення їх соціально-економічного становища. Паралельно з цим багато теоретиків менеджменту прийшли до переконання, що цілий ряд організацій не досягає своїх цілей через ігнорування протиріч у соціальної середовища. Наслідком такого становища була поява доктрини «виробничої демократії» («демократії на робочих місцях»), пов'язаної з залученням в управління непрофесіоналів, як самого підприємства, так і споживачів товарів і послуг, посередник ков і т.д., тобто Зовнішньої по відношенню до підприємства середовища. Деякі американські автори називають залучення непрофесіоналів до управління «третьої революцією» в управлінні.

Перша революція, на їхню думку, пов'язана з відділенням управління від виробництва і з виділенням його в особливий вид управлінської діяльності. Друга революція характеризується появою менеджерів, тобто людей особливої професії. «Виробнича демократія» (або партисипативне управління) стала розглядатися як форма співучасті всіх працівників організації у прийнятті рішень, які зачіпають їх інтереси.

Метою партисипативного управління є вдосконалення використання всього людського потенціалу організації.

Партисипативне управління передбачає розширення залучення працівників до управління за такими напрямами [10]:

* надання працівникам права самостійного прийняття рішень;

* залучення працівників до процесу прийняття рішень (збір

необхідної інформації для прийняття рішення, визначення прийомів і способів виконання прийнятого рішення, організація робіт і т. п.);

* надання працівникам права контролю за якістю та кількістю виконаної ними роботи;

* участь працівників у вдосконаленні діяльності як в цілому всієї організації, так і окремих її підрозділів;

* надання працівникам права створювати робочі групи за інтересами, уподобанням та ін з метою більш ефективного виконання рішень у в даний час в США набули поширення чотири основні форми залучення робітників до управління:

Висновок

У всьому різноманітті теорій і явищ живої практики американський менеджмент був і залишається найбільш потужною «управлінської цивілізацією». Його провідне значення в світі сьогодні незаперечно, а вплив на розвиток теорії, практики, а тим більше навчання керуванню найбільш велике. Немає потреби сліпо слідувати висновків американських теоретиків і рекомендацій їх практиків, але знати їх ідеї, безумовно, необхідно.

Як висновок найбільш кращим є виділення двох основних шкіл: школа "наукового менеджменту", основоположником якої був Ф. Тейлор, і школа "людських відносин", виникнення якої пов'язано з іменами Е. Мейо і Ф. Ротлісбергер. Полеміка між цими двома домінуючими концепціями, так само як і спроби синтезувати висунуті ними принципи, сприяли виникненню і розвитку нових течій. Школа "наукового менеджменту" явилась історично першим напрямом розвитку американської теорії управління і іменується як "класична" або "традиційна" школа, про виникнення якої йшлося трохи раніше.

Размещено на Allbest.ru