Модернізація державного управління бібліотечною справою в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

25.00.01 - теорія та історія державного управління

МОДЕРНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ БІБЛІОТЕЧНОЮ СПРАВОЮ В УКРАЇНІ

Виконала Голоха Любов Федорівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬК - 2009

АНОТАЦІЯ

Голоха Л.Ф. Модернізація державного управління бібліотечною справою в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління. - Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Дніпропетровськ, 2009.

У дисертації обґрунтовані теоретико-методологічні положення державного управління бібліотечною справою в Україні та на цій основі розроблені концептуальні засади його модернізації в контексті реформи національної системи державного управління. Проаналізовано етапи розвитку державного управління бібліотечною справою в контексті формування базових інститутів державної влади в Україні. Сформульовано основні поняття, що сприятимуть удосконаленню понятійно-категоріального апарату державного управління бібліотечною справою. Досліджено організаційно-правові засади державного управління в цій сфері. Здійснено аналіз сучасного стану та виявлено перспективи розвитку бібліотечної справи в Україні. На прикладі США, Фінляндії та Російської Федерації вивчено зарубіжний досвід державного управління бібліотечною справою, обґрунтовано можливості його використання в Україні. Визначено стратегічні напрями державного управління бібліотечною справою на сучасному етапі українського державотворення та сформульовано концептуальні засади модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні.

Ключові слова: державне управління, модернізація державного управління, історія управління бібліотечною справою, теорія державного управління, бібліотечна справа.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

державний управління стратегічний

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю теоретичної розробки та практичного впровадження нових підходів щодо модернізації державного управління бібліотечною справою як одного з операційних напрямків реалізації державної гуманітарної політики, забезпечення інтеграції України у світовий інформаційний і культурний простори. Потреба в такій модернізації значною мірою викликана станом національної бібліотечної мережі, її інформаційних, матеріально-технічних і кадрових складових. Сучасна бібліотека є не тільки своєрідним індикатором культурного, наукового, освітнього розвитку країни та каталізатором інформаційних процесів, а й потужним комунікаційним центром, стабілізуючим соціальним фактором, що вирівнює інформаційні можливості різних категорій населення. Не менш важливу роль відіграє бібліотека у процесах побудови інформаційного суспільства.

Разом з тим у бібліотечній сфері України існує багато проблем, які накопичувалися роками. Серед них є: недосконалість чинного законодавства, що регулює розвиток бібліотечної справи в Україні; відсутність національної програми розвитку бібліотечної справи; нерозвиненість матеріально-технічної бази бібліотек; скорочення їх кількості; брак коштів на поповнення книжкових фондів і передплату періодичних видань; низький рівень заробітної плати та соціального захисту бібліотечних працівників. Але найголовнішою проблемою бібліотечної сфери є застаріле, неадекватне новим вимогам і викликам інформаційного суспільства розуміння органами державної влади ролі та функцій бібліотек. Наслідком цього є недостатня ефективність існуючої системи державного управління бібліотечною справою в Україні, що не дає змоги повністю забезпечити виконання бібліотеками їх соціальних функцій у суспільстві з урахуванням сучасних реалій.

Метою модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні має стати забезпечення відповідних умов для розвитку бібліотек країни як важливого фактора побудови демократичної, правової, соціальної держави, створення громадянського суспільства з високими гуманістичними цінностями та переходу до інформаційного суспільства. Модернізація державного управління бібліотечною справою в Україні має бути спрямована на подолання наявних протиріч між: необхідністю виконання бібліотеками нової ролі, яка визначається потребами інформаційного суспільства, та застарілою державною політикою у сфері бібліотечної справи; бурхливим зростанням інформаційних потоків і недостатнім фінансуванням бібліотек для поповнення їх фондів; законодавчо проголошеною рівністю населення країни у доступі до інформації та фактичною руйнацією бібліотечної мережі, зокрема сільських бібліотек, що, таким чином, позбавляє значну частину сільських мешканців права на доступ до інформації тощо.

Українськими та зарубіжними вченими розроблено достатню теоретико-методологічну базу, на основі якої проведено це дослідження. Важливе значення для дисертаційної роботи мають праці таких науковців, як В. Авер'янов, Г. Атаманчук, В. Бакуменко, Н. Глазунова, Н. Драгомирецька, В. Князєв, Н. Нижник, С. Серьогін, Ю. Сурмін та інших, у яких висвітлюються загальні проблеми теорії та практики державного управління. У розробках П. Надолішнього, О. Оболенського, В. Романова, В. Цвєткова та інших викладено основні підходи до аналізу проблем та визначення перспектив реформування державного управління в Україні.

Різноманітні аспекти державного управління гуманітарним розвитком держави, складовою частиною якого є бібліотечна справа, аналізуються у наукових розвідках О. Гриценка, М. Жулинського, В. Карлової, С. Кіндзерського, А. Леонової, В. Скуратівського, В. Трощинського, С. Чукут та інших авторів.

Предметом наукових розробок є різні проблеми бібліотечної справи. Зокрема, загальні засади діяльності бібліотек викладені у дослідженнях О. Башун, В. Пашкової, М. Сенченка, А. Чачко та інших. Історичні аспекти бібліотечної діяльності у своїх роботах розглядають дослідники А. Волинець, Л. Дубровіна, О. Онищенко, Л. Приходько, Я. Чепуренко. Питанням організаційно-правових засад діяльності бібліотек присвячені наукові розробки О. Копієвської, Л. Петрової, Г. Солоіденко та ін. Питання кадрового забезпечення бібліотечної галузі викладені у працях Н. Ашаренкової, І. Конюкової, З. Савіної, В. Скнар, Н. Кушнаренко, А. Соляник.

Роботи зарубіжних вчених К. Абрамова, В. Васильченко, Б. Володіна, М. Дворкіної, М. Карташова, Є. Кузьміна, П. Отле, А. Пашина, Є. Сегліна, В. Сєрова, Ю. Столярова, І. Фруміна, Дж. Шира та інших стосуються широкого спектру проблем у сфері державного управління бібліотечною справою.

Водночас, не применшуючи ролі й значущості досліджень названих та інших авторів, необхідно визнати, що стан наукової розробки проблеми модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні є недостатнім. Проведені наукові розвідки в основному стосувались окремих аспектів функціонування бібліотечної справи в Україні - історії бібліотечної справи, обслуговування читачів, організації фондів бібліотек, підготовки та підвищення кваліфікації бібліотечних фахівців та ін. Таким чином, в Україні на цей час немає комплексних дисертаційних і монографічних досліджень щодо проблем державного управління бібліотечною справою в Україні та його модернізації, що й зумовило вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах комплексного науково-дослідного проекту Національної академії державного управління при Президентові України «Державне управління та місцеве самоврядування» за темами науково-дослідної роботи Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України «Розробка теоретичних та прикладних аспектів аналізу державної політики та їх впровадження в практичну діяльність органів державного управління та місцевого самоврядування» (державний реєстраційний номер 0102U003691) і «Організаційно-правові засади та механізм інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності місцевих органів державної влади та самоврядування в період підготовки та здійснення реформ» (державний реєстраційний номер 0106U006528). У межах цих тем автором обґрунтовано напрями реформування державної політики у сфері бібліотечної справи та системи державного управління бібліотечною справою, а також роль бібліотек в інформаційно-аналітичному забезпеченні органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукове обґрунтування теоретико-методологічних положень державного управління бібліотечною справою в Україні та розробка на цій основі концептуальних засад його модернізації у контексті реформи національної системи державного управління.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв'язання таких завдань:

- розглянути результати вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень з теорії та історії державного управління бібліотечною справою;

- з'ясувати сутність і зміст понятійно-категоріального апарату державного управління та державної політики у сфері бібліотечної справи та на його базі запропонувати власне визначення понять «державне управління бібліотечною справою», «модернізація державного управління бібліотечною справою», «державна політика у сфері бібліотечної справи»;

- розробити періодизацію розвитку державного управління бібліотечною справою в Україні;

- здійснити комплексний аналіз сучасного стану бібліотечної справи в Україні;

- узагальнити досвід державного управління бібліотечною справою на прикладах розвинених країн світу та дослідити можливості використання його в Україні з метою модернізації державного управління в цій сфері;

- розробити концептуальні засади модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні.

Об'єкт дослідження - державне управління бібліотечною справою в Україні.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні аспекти модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що наукове обґрунтування теоретико-методологічних положень державного управління бібліотечною справою в Україні та розробка на цій основі концептуальних засад його модернізації у контексті реформи національної системи державного управління створить передумови вирішення проблем у сфері бібліотечної справи, що в цілому сприятиме розвитку освіти, науки, культури та розбудові інформаційного суспільства в країні.

Методи дослідження. У процесі дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи, основними з яких є: системний та історичний підходи, методи аналізу та синтезу, порівняльний, класифікації, статистичний, структурний, функціональний і термінологічний аналіз, узагальнення, контент-аналіз, експертне опитування та ін. Зокрема, застосування системного підходу дало змогу розглядати й аналізувати всі явища й процеси у взаємозв'язку, взаємозалежності та розвитку. Завдяки історичному підходу стало можливим простежити розвиток системи державного управління бібліотечною справою протягом значного проміжку часу - з моменту появи бібліотек до сьогодення. За допомогою методів аналізу та синтезу здійснено формально-логічне уточнення структури державного управління бібліотечною сферою, виділено зв'язки між складовими та формами процесу, визначено їх роль у системі. Застосування методів класифікації та систематизації дозволило узагальнити законодавчу, нормативну та наукову літературу. Наукові та інформаційні джерела аналізувалися за допомогою історичного та логічного методів з метою дослідження еволюції постановки проблеми, підходів та спроб її розв'язання у вітчизняній та зарубіжній літературі. Використання статистичного методу дало можливість відстежити динаміку та тенденції розвитку бібліотечної справи в Україні. За допомогою експертного опитування було проведено анкетування державних службовців і посадових осіб місцевих органів влади та керівників і працівників обласних наукових бібліотек з метою визначення реального стану та проблем державного управління бібліотечною справою в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, яке полягає в науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних положень державного управління бібліотечною справою в Україні. У дисертаційній роботі досягнуто таких наукових положень та висновків:

уперше:

- науково обґрунтовано концептуальні засади модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні на сучасному етапі, що сприятиме переходу країни до інформаційного суспільства;

- доведено необхідність використання нових методологічних підходів до оцінювання якості роботи бібліотек як складової державного управління бібліотечною справою, що ґрунтуються на переході від продуктового до результат-орієнтованого підходу до оцінювання діяльності бібліотек;

удосконалено:

- періодизацію державного управління бібліотечною справою, яка базується на змінах соціальних функцій бібліотек, що відбувалися залежно від змін у політичному й соціально-економічному розвитку держави та змін системи, форм і методів державного управління в цій сфері;

- понятійно-категоріальний апарат державного управління бібліотечною справою, а саме розроблено авторські дефініції понять «державне управління бібліотечною справою», «модернізація державного управління бібліотечною справою» та «державна політика у сфері бібліотечної справи»;

дістали подальшого розвитку:

- комплексний підхід до визначення проблем державного управління бібліотечною справою в Україні, серед яких розглядаються: вузькогалузевий підхід до управління цією сферою; відсутність національної програми (стратегії) розвитку бібліотечної справи; низька взаємодія та координація діяльності галузевих центральних органів виконавчої влади щодо діяльності підпорядкованих їм відомчих бібліотек;

- шляхи адаптації зарубіжного досвіду державного управління бібліотечною справою до умов України з метою визначення напрямів модернізації державного управління в цій сфері в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені й науково обґрунтовані дисертантом теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути застосовані в практичній діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування в процесі розробки державної та регіональних програм розвитку бібліотечної справи; у розробці навчальних програм, посібників і спецкурсів за спеціальностями «Державне управління», «Публічне адміністрування», «Електронне врядування»; для розробки і запровадження спеціальних курсів і семінарів з підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, до функціональних повноважень яких належить управління бібліотечною справою.

Запропоновані в дисертації положення, висновки і рекомендації використані: у навчальному процесі під час підвищення кваліфікації працівників бібліотек Міністерства культури і туризму України в Інституті післядипломної освіти Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв (довідка № 8 від 16.03.2009); у практичній діяльності управління культури та управління освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації (довідка № 26-2614/0/2-09 від 26.05.2009); під час розробки та вдосконалення навчальної дисципліни «Основи бібліотечно-бібліографічних знань» у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (довідка № 03/1-3-13/1-253 від 03.04.2009).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції та рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, одержані автором особисто. Ідеї і розробки співавторів, з якими були підготовлені статті та науково-методична розробка, у дисертації не використовувалися. У статті, підготовленій спільно з В. Романовим, автором здійснено аналіз сучасного стану бібліотечної справи та визначено напрями реформи державної політики в цій сфері; у науково-методичній розробці «Організаційно-правові засади й механізм інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності місцевих органів державної влади та самоврядування України в період підготовки і здійснення реформ» автором розкрито напрями та способи реалізації бібліотеками ролі суб'єкта інформаційно-аналітичного забезпечення органів місцевої влади.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені в доповідях на науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції» (Дніпропетровськ, 2005, 2006, 2009 рр.) і «Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні» (Київ, 2006 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу дослідження, наведено характеристику використаних методів, сформульовано основні положення щодо наукової новизни одержаних результатів. Показано практичну значущість результатів дослідження, особистий внесок здобувача, наведено дані щодо апробації та опублікування результатів.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади державного управління бібліотечною справою» - проаналізовано сучасний стан наукових розробок з теми дисертаційної роботи, визначено основні терміни за проблематикою дисертації, обґрунтовано методологічну базу та основні напрями дослідження.

Показано, що, незважаючи на значну загальну кількість публікацій за проблематикою дисертаційної роботи, майже всі вони мають вузькогалузеву спеціалізацію і не дають комплексної відповіді на питання щодо організації та модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні. Тому нагальною є потреба в комплексній науковій розробці проблем державного управління в цій сфері.

Особливістю наукових досліджень державного управління бібліотечною справою є їх міждисциплінарність (державне управління, бібліотечна справа, культурологія, соціальні комунікації), що породжує проблему визначення основних категорій і понять, якими оперують дослідники, зокрема таких термінів, як «бібліотечна справа», «державне управління бібліотечною справою», «державна політика у сфері бібліотечної справи». На підставі аналізу цих термінів і понять з'ясовано, що існують різні підходи до розуміння сутності та значення державного управління бібліотечною справою в забезпеченні права громадян на доступ до інформації, освіти, науки, культурних цінностей. Автором уточнено трактування понять «державне управління бібліотечною справою», «державна політика у сфері бібліотечної справи», «модернізація державного управління бібліотечною справою». Тлумачення понять, та їх дослідження проводилось з позицій забезпечення права громадян на доступ до інформації у контексті законодавчих та нормативно-правових актів.

Синтез різних тлумачень понять «державне управління», «державна політика» та «бібліотечна справа» дозволив сформулювати таку дефініцію поняття «державне управління бібліотечною справою»: цілеспрямований організаційно-регулюючий вплив держави через діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, наділених відповідною компетенцією, на стан і розвиток бібліотечної справи з метою забезпечення виконання бібліотеками їх соціальної функції у суспільстві шляхом запровадження державної політики у сфері бібліотечної справи. У свою чергу, державна політика у сфері бібліотечної справи - напрям дій або утримання від них, обрані органами державної влади для подолання чи попередження суспільних проблем у цій сфері з метою максимально повного забезпечення ролі бібліотек у суспільстві, а саме у розвитку освіти, науки, культури та поінформованості громадян. Модернізація державного управління бібліотечною справою - здійснення державою цілеспрямованих перетворень (оновлення, перебудови, удосконалення) з урахуванням зарубіжного досвіду, результатом яких є поява у діючій системі державного управління бібліотечною справою нових рис, нових суттєвих ознак, які відповідають вимогам і умовам інформаційного суспільства.

Виявлено, що в науковій літературі державне управління бібліотечною справою розглядається як складова державного управління в галузі культури. Однак у зв'язку з тим, що бібліотека є поліфункціональним соціальним інститутом - вона є освітнім, культурним, інформаційним, дозвіллєвим центром, а бібліотечна справа одночасно є складовою частиною як мінімум чотирьох галузей національного господарства (освіти, науки, культури й інформаційно-комунікативної), автором пропонується перейти від відомчого, галузевого державного управління стосовно бібліотек до програмно-цільового управління, визначати та впроваджувати яке будуть Міністерство культури і туризму України, Міністерство освіти і науки України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України (до сфери відання якого належить книговидання), інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, залучаючи до цього процесу громадськість.

Результати проведеного в цьому розділі аналізу літератури за обраною темою дозволяють визначити напрями, що дотепер не достатньо вивчені й вимагають поглибленого наукового дослідження. Ці напрями пов'язані із виявленням історичних аспектів, сучасного стану, проблем і тенденцій розвитку державного управління бібліотечною справою в Україні.

У другому розділі - «Державне управління бібліотечною справою в Україні» - описано виявлені автором закономірності, особливості, тенденції та чинники розвитку системи державного управління бібліотечною справою в Україні, виділено основні етапи розвитку системи державного управління в цій сфері; визначено організаційно-правові засади державного управління бібліотечною справою в Україні та здійснено аналіз сучасного стану бібліотечної справи в Україні.

Аналіз вітчизняного досвіду розвитку системи державного управління бібліотечною справою дозволив запропонувати для подальших наукових досліджень п'ять етапів розвитку цієї системи. На І етапі (ІХ - ХVIІІ ст.) розвитку бібліотека є соціальним інститутом, який відіграє вирішальну роль у процесі освіти, розповсюдженні знань і розвитку науки. На той час найпоширенішими є монастирські, шкільні, приватні, університетські бібліотеки, наукові, національні, придворні та академічні бібліотеки, бібліотеки при церковних братствах і бібліотеки приказів. У XVII ст. з'являються бібліотеки нового типу - перші «закладівські» бібліотеки, які повинні були обслуговувати державний апарат централізованої країни та служби цього апарату - «царські прикази». Доступ населення до бібліотек був обмеженим. З боку держави здійснювався нагляд за бібліотеками.

IІ етап (ХІХ - початок ХХ ст.) розвитку: бібліотека - це надкласовий, безпартійний соціальний інститут, що сприяє розвитку освіти, науки, культури. Функціонування бібліотек, їхні типи і види, фінансування значною мірою пояснювалися раціональними потребами держави, коли бібліотека була необхідним підґрунтям розвитку діяльності міністерств і відомств, урядових комітетів, органів місцевого самоврядування, судово-адміністративних і воєнізованих установ тощо. Існували бібліотеки губернські та намісницькі, окружних та повітових управлінь, місцевих органів влади. На цьому етапі поглиблюється значення суспільної ініціативи у процесі розбудови бібліотечної справи. У цей період посилюється цензура з боку держави щодо фондів публічних бібліотек. Нагляд за бібліотеками здійснює Міністерство внутрішніх справ, з 1833 р. - Міністерство освіти, а з 1867 р. - знову Міністерство внутрішніх справ. Право дозволу та нагляду за публічними бібліотеками губернського, повітового та сільського рівнів здійснював особисто губернатор. Доступ населення до бібліотек значно розширюється, але все ж таки є обмеженим. Управління бібліотеками в основному здійснюється земськими та міськими органами самоврядування.

На ІІІ етапі розвитку (1917 - 1990 рр.) бібліотека стає одним із найбільш заідеологізованих соціальних інститутів. У 1917 - 1920 рр. були закладені засади принципово іншого підходу до організації бібліотечної справи та державного управління в цій сфері, який був охарактеризований як «соціалістичне бібліотечне будівництво». У період недовготривалої української державності 1917 - 1921 рр. була здійснена спроба впровадження незалежної державної політики у сфері бібліотечної справи, що виявлялося в утворенні спеціальних органів управління, виділенні значних державних асигнувань на розвиток бібліотек, підготовці законопроектів про обов'язковий примірник та Національну бібліотеку України, заснуванні державної системи підготовки бібліотечних працівників. У 1919 р. зі встановленням радянської влади на Україні реалізується завдання державного управління бібліотечною справою та створення єдиної мережі безплатних державних бібліотек різного рівня, публічних обласних, районних і місцевих, а також галузевих, масових і наукових. Усі бібліотеки, за винятком галузевих і відомчих, були передані у відання Наркомату освіти. Відповідно до постанови уряду УРСР про роботу масових бібліотек Україні (1934 р.) в країні запроваджується державний контроль з боку Наркомату освіти за бібліотеками усіх типів та проводиться лінія на централізацію та уніфікацію бібліотек. Посилюється бібліотечна цензура, у бібліотеках утворюються спецфонди. На цьому етапі розвитку була створена ретельно продумана та добре вибудована концепція розвитку бібліотек, яка багато в чому була скопійована з американської (США) моделі і зводилася до того, що свою бібліотеку повинен мати кожний населений пункт - не тільки великі та малі міста, але й віддалені села. Доступ населення до бібліотек стає вільним.

У 1945 р. при Раді Міністрів УРСР створюється Комітет у справах культурно-освітніх установ, якому підпорядковуються бібліотеки.

Упродовж 1950-х рр., відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР «Про заходи щодо покращення роботи масових бібліотек УРСР» (1952 р.), реалізується декілька спроб реформування та перегляду структури бібліотечної системи, націлених на підвищення суспільно-політичного значення публічних і масових бібліотек та їх ролі в ідеологічному вихованні мас, а також перебудови діяльності наукових бібліотек, спрямованої на зміцнення науково-технічного потенціалу радянської науки. Реформування державного управління бібліотечною справою здійснюється у 1953 р. шляхом утворення Міністерства культури УРСР, якому передавалися всі права комітетів у справах культурно-просвітніх установ, та започаткуванням Головної бібліотечної інспекції для контролю за виконанням партійних та державних рішень у галузі бібліотечної справи.

Державне управління формуванням бібліотечних фондів здійснювалося створеним у жовтні 1963 р. Державним комітетом Ради Міністрів УРСР з питань друку. У 1970-ті рр. здійснюються спроби централізації бібліотечної мережі, створення єдиної системи бібліотек усіх типів і видів, відомчої належності. Починається невдалий експеримент із централізації мережі масових бібліотек. У 1970-80 рр. державне управління бібліотеками здійснювалося на базі принципів, спільних для всіх радянських закладів: політичний підхід до справи, демократичний централізм, правильний підбір і розстановка кадрів, єдиноначальність, контроль і перевірка знань. Бібліотечна галузь радянського періоду переважно обслуговувала ідеологічні потреби влади, а не лише задовольняла культурні потреби народу. Державне управління бібліотечною справою в умовах тоталітарної системи здійснювалося командно-адміністративними методами.

Здобуття Україною незалежності у 1991 р. сприяло переходу бібліотек до ІV етапу свого розвитку (1991 - 1996 рр.). Уперше в історії України приймається окремий закон, що регулює діяльність бібліотечної сфери - Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (1995 р.). Прийняття цього закону створило нові умови для розвитку бібліотек - чітко визначено статус бібліотек, правові та організаційні засади їх діяльності, державну політику у галузі бібліотечної справи, структуру державного управління в цій сфері. Бібліотека визначається як інформаційний, культурний, освітній заклад, якому не властива ідеологічна функція. Законодавчо закріплені зобов'язання держави щодо забезпечення вільного доступу громадян України до культури, знань та інформації. З'являються нові за формою бібліотеки, зокрема електронні. Здобуття Україною незалежності, суспільно-політичні реформи в країні спричинили зростання інтересу до національної історії та культури й сприяли розкриттю спецсховищ. Державне управління бібліотечною справою в Україні здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі культури - Міністерство культури і мистецтв України. Інші міністерства і відомства здійснюють керівництво мережею підпорядкованих їм бібліотек, координуючи свої зусилля з Міністерством культури і мистецтв.

V етап розвитку бібліотечної справи та державного управління в цій сфері - 1997 р. - сьогодення. Цей період характеризується фактичною децентралізацією державного управління бібліотечною справою в Україні та передачею функцій управління в цій сфері на рівень місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування (за винятком національних і відомчих бібліотек).

Доведено, що в Україні загалом створено законодавство, що регулює діяльність бібліотечної сфери, яке базується на Конституції України та складається із Основ законодавства про культуру, Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» та інших нормативно-правових документів. Однак у зв'язку з тим, що частина законодавчих документів має декларативний характер, а частина з них - застарілі, нині бібліотечна сфера перебуває в досить скрутному становищі, особливо сільські бібліотеки.

За роки державної незалежності, в умовах зменшення бюджетного фінансування, суттєво скоротилася мережа бібліотек країни. Зокрема, за період з 1990 р. до 2007 р. кількість публічних (масових) бібліотек скоротилася на 28,5% від 25,6 тис. у 1990 р. до 18,3 тис. у 2008 р. У цей період також погіршився стан матеріально-технічної бази діючих бібліотек: 16,6% приміщень потребують капітального ремонту, а 1,1% - знаходяться в аварійному стані, тобто 17,7% бібліотек мають приміщення, не придатні для ефективного використання. Водночас кількість користувачів бібліотек зросла на 31% від 12857,7 тис. осіб у 1999 р. до 16918,7 тис. осіб у 2008 р., що є свідченням затребуваності бібліотечних послуг населенням країни.

Дослідженням встановлено, що статистична інформація щодо розвитку бібліотечної сфери в Україні не є оперативною і повною, що не дає можливості органам державної влади та місцевого самоврядування здійснювати аналіз існуючого стану справ та приймати своєчасні рішення з метою подолання чи попередження суспільних проблем у цій сфері. Акцентовано увагу на необхідності здійснення постійного урядового моніторингу читацького попиту з метою підтримки національної самобутності українського народу, протистояння експансії іноземної літератури та забезпечення інформаційної безпеки країни.

Визначено, що в Україні суб'єкти державного управління бібліотечною справою найвищого рівня поділяються на два види - виконавчо-розпорядчі та консультативно-дорадчі. Серед виконавчо-розпорядчих суб'єктів державного управління бібліотечною справою виділяються суб'єкти, повноваження яких визначено в Конституції України (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України) та суб'єкти, повноваження яких визначено іншими нормативно-правовими актами (Міністерство культури і туризму України та Міністерство освіти і науки України (для освітянських бібліотек). До консультативно-дорадчих суб'єктів державного управління бібліотечною справою належать Національна рада з питань культури і духовності при Президентові України та Державний комітет архівів України. Встановлено, що взаємодія та координація роботи галузевих центральних органів виконавчої влади щодо діяльності підпорядкованих їм відомчих бібліотек є досить низькою, кожен із них діє за своїми повноваженнями, у зв'язку з чим доцільним є створення міжвідомчого консультативно-дорадчого органу - Бібліотечної ради.

З'ясовано, що стан бібліотечної справи в Україні, темпи і глибина перетворень неповною мірою задовольняють потреби окремих груп користувачів бібліотек, суспільства і держави. На підставі порівняльного аналізу виявлено, що державне управління бібліотечною справою поки що має недостатньо ефективний розподіл функцій між різними суб'єктами управлінського процесу. Важливим є той факт, що в управлінській системі не налагоджений постійний зворотний зв'язок із суспільством. Головною метою модернізації державного управління бібліотечною справою має бути створення максимально сприятливих умов для задоволення інформаційних, культурних, освітніх, дозвіллєвих потреб населення України.

У третьому розділі - «Модернізація державного управління бібліотечною справою в Україні» - проаналізовано зарубіжний досвід державного управління бібліотечною справою на прикладі США, Фінляндії та Російської Федерації з метою виявлення можливостей його адаптації в Україні, визначено стратегічні напрями державного управління бібліотечною справою, обґрунтовано його принципи та сформульовано концептуальні засади модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні.

Розділ містить порівняльний аналіз систем державного управління бібліотечною справою США, Фінляндії та Російської Федерації, що засвідчив наявність суттєвих особливостей організації цих систем. Вибір саме цих країн обумовлений тим, що, по-перше, у Фінляндії та США державне управління бібліотечною справою реалізується досить ефективно, по-друге, в цих країнах чітко визначена роль бібліотек у сучасному суспільстві, по-третє, Фінляндія та США є світовими лідерами в бібліотечній справі. Вибір Російської Федерації обумовлений тим, що на початку 1990-х рр. РФ та Україна мали подібні вихідні умови - входили до складу СРСР, бібліотечна справа обох країн розвивалася відповідно до «Положення про бібліотечну справу в СРСР», складні соціально-політичні умови, крах єдиної централізованої мережі бібліотек тощо. У сучасних умовах Російська Федерація має певні досягнення у розвитку бібліотечної сфери, чому сприяє більш ефективне, ніж в Україні, державне управління бібліотечною справою.

Державне управління бібліотечною справою Фінляндії здійснює Міністерство освіти та муніципальні органи влади відповідно до національного законодавства в цій сфері. З ініціативи Міністерства освіти Фінляндії створена Комісія з розробки бібліотечної політики, яка визначає засади фінської бібліотечної політики та розробляє стратегії розвитку бібліотек країни.

Виявлено, що більшість публічних бібліотек США є своєрідними департаментами міських або окружних органів влади. Національне законодавство у сфері бібліотечної справи відсутнє, діють закони місцевого рівня (муніципальні, закони штату тощо), тому управління бібліотеками здійснюють окружні та муніципальні органи самоврядування, які на базі бібліотечного закону штату розробляють «хартію» або положення про конкретну публічну бібліотеку. Цей документ визначає законодавчу базу створення та функціонування цього закладу, а також фіксує відсоток податкових коштів, які повинні виділятися на його утримання. Управління публічною бібліотекою місцеві органи влади здійснюють через опікунську раду. Опікунська рада є офіційним органом, юридичні повноваження якого визначаються законом штату та муніципальними законами.

Головним, найбільш активним і послідовним суб'єктом державного управління бібліотечною справою в Росії є Міністерство культури Російської Федерації, основні напрями бібліотечної політики якого визначають два глобальних фактори: входження Росії в інформаційне суспільство та соціально-політичні й економічні перетворення в Росії. Мета сучасної державної бібліотечної політики - сприяння створенню і функціонуванню системи бібліотечного обслуговування, здатної забезпечити громадянам максимально швидкий, повний і вільний доступ до інформації. Організаційно-правові засади державного управління бібліотечною справою Російської Федерації закріплені Конституцією Російської Федерації, Федеральними законами «Про бібліотечну справу» та «Про обов'язковий примірник документів», а також регіональними бібліотечними законами, розробленими на їх основі.

Проведений аналіз зарубіжного досвіду державного управління бібліотечною справою на прикладі США, Фінляндії та Російської Федерації свідчить, що державне управління бібліотечною справою є ефективним за умови чіткого визначення ролі бібліотек у суспільстві, наявності національної стратегії їхнього розвитку, загальнодержавної координації якості роботи бібліотек, гарантованого фінансування та загалом великої зацікавленості та підтримки цих закладів з боку уряду, органів місцевого самоврядування та населення. У цих умовах бібліотека сприяє поінформованості громадян, є гарантом світового лідерства країни в економіці та демократії. У країнах розвиненої демократії бібліотеки відіграють суттєву роль в організації та забезпеченні доступу суспільства до урядової інформації та інформації органів місцевого самоврядування. Досвід США щодо створення опікунської ради бібліотеки та законодавчого визначення її повноважень; надання субсидій бібліотекам з урахуванням конкретних характеристик (кількість населення, його структура, рівень доходів, кількість учнів та студентів) певної території; залучення спонсорів; створення Національної комісії бібліотек та інформатизації та досвід Фінляндії й Російської Федерації щодо розробки та впровадження національних бібліотечних програм і національних стратегій розвитку бібліотек країни, федеральних цільових програм, за умов виваженого використання, може стати досить результативним під час модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні.

У цій частині роботи визначено головні чинники модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні (рис. 1). Ці чинники та функції державного управління обумовлюють стратегічні напрями впливів державно-управлінської діяльності в цій сфері. Доведено, що модернізація державного управління бібліотечною справою найбільш доцільна за такими напрямами: модернізація структури державного управління у сфері бібліотечної справи, модернізація державної політики в цій сфері та модернізація самої бібліотечної справи. У сучасних умовах вітчизняна бібліотечна справа потребує вдосконалення організаційно-правових, кадрових і матеріально-технічних засад її функціонування. Автором запропоновані зміни до Бюджетного кодексу України, Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання», які сприятимуть покращенню стану справ бібліотек країни. Суть цих пропозицій полягає у: законодавчому закріпленні дозволу на здійснення видатків на фінансування бібліотек державної та комунальної форм власності впродовж бюджетного періоду одночасно з різних бюджетів; законодавчому закріпленні статусу електронних бібліотек; дозволі на використання бібліотеками отриманих коштів за надані платні послуги на поповнення фондів та оплату праці бібліотечних фахівців.

Показано, що головним пріоритетом розвитку державного управління бібліотечною справою має бути забезпечення для всіх громадян України незалежно від місця проживання, стану здоров'я та фінансових можливостей рівного доступу до інформації та бібліотечних ресурсів.

Рис. 1. Чинники модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні

Реалізація зазначеного пріоритету передбачає прозорість, гнучке врахування демографічних, соціальних та економічних змін у країні. Необхідно сформувати механізм багатоканального бюджетного фінансування бібліотек - кошти на утримання бібліотек повинні надходити як із державного, так і з місцевого бюджету. У зв'язку з різним рівнем соціально-економічного розвитку та існуванням депресивних регіонів з'явилися «інформаційно бідні» регіони, тому при визначенні розміру фінансування бібліотек регіону необхідно враховувати умови певної території. Необхідним, на думку автора, є сприяння розвитку меценатства у сфері бібліотечної справи, зокрема шляхом створення муніципальних центрів підтримки бібліотек.

Автором обґрунтовано необхідність переходу від кількісних до якісних показників в оцінці якості роботи бібліотечної справи. Головними критеріями, які визначають ефективність роботи бібліотек, повинні стати: задоволення населення якістю бібліотечних послуг на базовому рівні; доступність бібліотечних послуг; рівність усіх громадян у доступі до інформації; максимально відкритий доступ до бібліотечних фондів; наявність у кожній бібліотеці необхідного мінімуму енциклопедичної, довідкової літератури, базового зібрання творів вітчизняної та світової класики; наявність у кожній бібліотеці необхідного мінімуму технічного забезпечення тощо.

Державне управління бібліотечною справою в Україні буде більш ефективним, на думку автора, за таких умов: створення при Кабінеті Міністрів України консультативно-дорадчого органу - Бібліотечної ради (основними функціями якої мають бути формування та впровадження державної політики у сфері бібліотечної справи; розробка управлінських рішень тощо) та бібліотечних рад при обласних і районних державних адміністраціях; удосконалення чинного законодавства, що регулює діяльність бібліотечної справи, розробки національної програми (стратегії) розвитку бібліотечної справи в Україні; розробки стандартів бібліотечного обслуговування на різних рівнях територіальних громад; зміцнення матеріально-технічної бази бібліотек; оновлення бібліотечних фондів; створення умов для багатоканального фінансування бібліотек різних форм власності та підпорядкування; гарантованого фінансування державних (національних) бібліотечних програм; розробки концепції розвитку публічних бібліотек (як найбільш доступної мережі для пересічного громадянина країни) в умовах розбудови в країні інформаційного суспільства; кардинальної зміни кадрової політики у бібліотечній сфері; підтримки престижу бібліотечної освіти шляхом збільшення державного замовлення та гарантованого працевлаштування випускників вузів; подолання неповної зайнятості бібліотечних працівників; посилення соціального захисту та матеріального заохочення бібліотечних працівників та ін.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, яке полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних положень державного управління бібліотечною справою в Україні та розробці на цій основі концептуальних засад його модернізації у контексті реформи національної системи державного управління. Результати дослідження характеризуються науковою новизною та дають змогу зробити узагальнюючі висновки й запропонувати рекомендації, які мають теоретичне та практичне значення.

1. Аналіз наукових джерел за проблематикою дисертаційної роботи дає підстави стверджувати, що державне управління бібліотечною справою об'єктом наукових досліджень стає наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Проведене дослідження виявило брак комплексних підходів до проблематики державного управління бібліотечною справою. У попередніх роботах аналізуються лише окремі аспекти бібліотечної проблематики - історія розвитку бібліотечної справи, нормативно-правове забезпечення діяльності бібліотек, комплектування їх фондів, обслуговування читачів тощо. Наукові роботи, в яких комплексно розглядається державне управління бібліотечною справою, практично відсутні. В Україні не має досліджень проблематики державного управління бібліотечною справою на дисертаційно-монографічному рівні, що обумовлює потребу проведення наукових розробок даної проблематики.

2. На основі аналізу та узагальнення попередніх вітчизняних і зарубіжних наукових доробок за проблематикою дослідження сформульовано авторське визначення понять «державне управління бібліотечною справою», «модернізація державного управління бібліотечною справою», «державна політика у сфері бібліотечної справи». Ці визначення ґрунтуються на сучасному розумінні державного управління, змісту процесів і багатоаспектності державної політики у сфері бібліотечної справи та структурованості вітчизняної бібліотечної справи.

3. Дослідження історії розвитку системи державного управління бібліотечною справою в Україні дозволило автору виділити п'ять етапів: ІХ ст. - ХVIІІ ст.; ХІХ - початок ХХ ст.; 1917 - 1990 рр.; 1991 - 1996 рр.; 1997 - сьогодення. Критерієм зазначеної періодизації є зміна соціальних функцій бібліотеки, які відбувалися залежно від змін у політичному та соціально-економічному розвитку держави, та зміні системи, форм і методів державного управління в цій сфері. У своєму розвитку бібліотеки пройшли шлях від скрипторію через соціальний інститут, який визначає характер освітньої, наукової і культурної політики держави та ідеологічний, просвітницький, науково-інформаційний заклад до інформаційно-комунікативного, культурного, освітнього, наукового соціального інституту. Нині бібліотеки виконують важливі соціальні функції, сприяють реалізації прав громадян на інформацію, освіту та користування досягненнями світової культури.

4. Проведений комплексний аналіз сучасного стану бібліотечної сфери в Україні засвідчив її кризовий стан - руйнація бібліотечної мережі, скорочення кількості бібліотек і зменшення їх фондів, недостатнє фінансування, застарілість матеріально-технічної бази, соціальна незахищеність бібліотечних працівників, кадрові проблеми та ін. Органи державного управління і місцевого самоврядування недооцінюють важливої ролі бібліотек у процесах державотворення, розвитку освіти, науки, культури, усіх сфер життєдіяльності суспільства, у формуванні інтелектуального потенціалу нації та інтеграції у світовий економічний та культурний простір. Свідченням цього є відсутність цілісної концепції розвитку бібліотечної справи, належної законодавчо-нормативної бази, декларативність деяких законодавчих документів, здійснення бюджетного фінансування бібліотек за залишковим принципом.

5. Вивчення досвіду державного управління бібліотечною справою в зарубіжних країнах (США, Фінляндія та Російська Федерація) свідчить, що в країнах, де чітко визначена роль бібліотек у сучасному суспільстві, а саме бібліотека розглядається як важливий національний інститут, державою створені всі умови для розвитку бібліотек: належне законодавство, національна програма бібліотечної політики, висока якість бібліотечних приміщень і обладнання, чітка організація системи розподілу ресурсів, функціонування національної бібліотечної мережі тощо. Зокрема використання досвіду Фінляндії щодо вирівнювання інформаційних можливостей бібліотек шляхом надання більших дотацій бібліотекам нижчих категорій, створення комісій з розробки державної політики у сфері бібліотечної справи, створення в бібліотеках максимально комфортного для людини середовища; досвіду США щодо організації доступу до урядової інформації шляхом визнання бібліотек основними депозитаріями урядових документів, створення опікунської ради бібліотеки, багатоканального бюджетного фінансування бібліотек, державної підтримки створення електронних бібліотек; створення й стимулювання системи навчання бібліотечних фахівців протягом усього життя та досвіду Російської Федерації щодо створення багатосуб'єктної, багаторівневої, загальнонаціональної бібліотечної політики та врахування питань розвитку бібліотек у державних програмах сприятиме модернізації державного управління бібліотечною справою в Україні.

6. На основі викладених вище результатів дослідження розроблено концептуальні засади модернізації державного управління бібліотечною справою в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні. Реалізація цих засад сприятиме: розвитку ефективно діючої системи державного управління бібліотечною справою в Україні; зміні методів управління бібліотечною справою, зокрема переорієнтації органів державної влади та органів місцевого самоврядування з виконання певних функцій на досягнення поставлених цілей, залученню громадськості до процесів управління та контролю у сфері бібліотечної справи; реалізації прав громадян на інформацію, освіту, доступ до культурних цінностей; функціонуванню ефективно діючої бібліотечної справи в Україні; наданню бібліотечних послуг на рівні європейських і світових стандартів; забезпеченню соціальної захищеності бібліотечних працівників; координації діяльності бібліотек різних типів і видів та відомчого підпорядкування; інтеграції бібліотек України у світовий інформаційний та культурний простір.

7. Визначено, що модернізація державного управління бібліотечною справою в Україні повинна забезпечити: оптимізацію державних управлінських структур, оптимальне поєднання централізації державного управління та розвитку місцевого самоврядування; перерозподіл функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо управління бібліотечними установами; перехід до програмно-цільового управління; врахування положень здійснюваних у країні конституційної та адміністративної реформ; створення опікунських рад бібліотек; прозорість розроблення, експертизи, апробації та затвердження нормативно-правових документів; залучення до розробки, експертизи та апробації законопроектів, що регулюють бібліотечну сферу, зацікавлених осіб; створення систем моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість бібліотечного обслуговування на всіх рівнях, широке використання принципу прямих і зворотних зв'язків; організацію інформаційної перевірки й експертизи бібліотечних інновацій; впровадження новітніх інформаційно-управлінських комп'ютерних технологій; демократизацію процедури призначення керівників бібліотечних установ, їх атестації та звіту перед опікунською радою; підвищення компетенції управлінців бібліотечною справою всіх рівнів; більш широке залучення до управлінської справи талановитої молоді; урахування досвіду зарубіжних країн щодо створення ефективно діючої системи державного управління бібліотечною справою та сучасних загальносвітових тенденцій розвитку таких систем.