Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний ВНЗ "Національний гірничий університет"

Інститут економіки

Кафедра менеджменту виробничої справи

Курсовий проект

з дисципліни "Операційний менеджмент"

"Управління технічними ресурсами операційної системи"

Виконала Макарова Єлизавета Віталіївна

Дніпропетровськ 2015

Зміст

Вступ

1. Управління технічними ресурсами операційної системи підприємства

1.1 Управління матеріально-технічним забезпеченням операційної системи

1.2 Основні технічні ресурси підприємства та їх характеристика

1.3 Показники ефективності основних виробничих фондів підприємства

1.4 Техніко-технологічна база підприємства як основа його функціонування

2. Розрахунково-аналітична частина

2.1 Приклад розрахунку задачі з теми "Управління технічними ресурсами операційної системи"

2.2 Складання оптимальної програми виробництва ПП "Sport+"

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Функції операційного менеджменту можна поділити на технологічні і управлінські. Технологічна функція пов'язана з технологічною діяльністю, не має прямого відношення до управлінської функції. До управлінської функції відноситься необхідність використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів.

На відміну від працівників виробництва, які не мають відношення до управління і виконують тільки виробничо-технологічну функцію, в обов'язки менеджера входять не тільки вирішення управлінських задач, а й виробничих. операційний фонд програма

Об`єктом дослідження в даній роботі виступають технологічні ресурси операційної системи. В роботі аналізуються основні показники технічних ресурсів.

Курсовий проект виконано відповідно до методичних рекомендацій [8].

1. Управління технічними ресурсами операційної системи підприємства

1.1 Управління матеріально-технічним забезпеченням операційної системи

Матеріально-технічне забезпечення як одна з галузей сфери товарного обігу, що виконує функції обігу засобів виробництва, виконує велику роль у підвищенні ефективності виробництва. Воно виступає в якості опосередкованого зв'язку між виробництвом та виробничим споживанням продукції виробничо-технічного призначення та його діяльність з розширенням масштабів виробництва непреривно зростає.

Забезпечуючи міжгалузеві зв'язки по поставках продукції, структури матеріально-технічного забезпечення сприяють скороченню часу виробництва, підвищенню його ефективності та якості продукції за рахунок ритмічного, своєчасного забезпечення підприємств, економічними партіями різних видів сировини, матеріалів та обладнання.

На основі вивчення потреби в продукції виробничо-технічного призначення та умов її раціонального використання структури матеріально-технічного забезпечення безпосередньо впливає на промисловість та будівництво з метою поліпшення використання матеріальних ресурсів, впровадження у виробництво прогресивних матеріалів та ефективних технологічних рішень. Вплив структур матеріально-технічного забезпечення на режим використання ресурсів в народному господарстві проявляється практично через усі сторони їх діяльності: розподіл продукції, координацію процесів виробництва та споживання, оптимальне розміщення замовлень у промисловості, організацію збуту продукції виробничо-технічного призначення та її рух від виробника до споживача.

Отже економічне значення матеріально-технічного забезпечення підприємства заключається в тому, щоб забезпечити:

- безперебійне забезпечення підприємства необхідними засобами виробництва;

- оптимізацію господарських зв'язків між підприємством та постачальником;

- створення економічно обґрунтованих матеріальних запасів та маневрування матеріальними ресурсами;

- застосовування прогресивних шляхів та засобів транспортування вантажів з метою прискорення та здешевлення процесу обміну;

- раціональне і економічне використання засобів виробництва у виробництві;

- зменшення витрат щодо матеріально-технічного забезпечення підприємства [5, 96].

Ефективне використання моделей залежного матеріально-технічного забезпечення вимагає від операційного менеджера знання:

- виробничого графіка (що повинно бути зроблено і коли) ;

- специфікації чи відомості використовуваних матеріалів (компонентів, з яких виробляють продукт) ;

- наявність матеріалів на складі (що на складі є) ;

- матеріали в заявках (що замовлено) ;

- час виготовлення (скільки його потрібно для виготовлення компонентів і виробу в цілому).

Управління матеріально-технічним забезпеченням операційної системи здійснюється в необхідності використання різного матеріально-технічного обладнання, без якого неможливо здійснювати операційний процес по виробництву продукції. В управлінні матеріально-технічним господарством тісно переплітаються технічні і економічні елементи, елементи стратегічного прогнозування у визначенні потреб стандартних універсально-нормативних інструментів, виготовлених на спеціалізованих підприємствах і призначених для виготовлення того чи іншого виробу. Менеджер управління матеріально-технічним господарством розробляє стратегічну систему прогнозного забезпечення необхідними матеріально-технічним оснащенням та інструментами, які необхідні для нормального функціонування операційної системи підприємства.

Управління енергетичним забезпеченням операційної системи підприємства базується на використанні усіх видів енергоресурсів, які є носіями різних видів енергії (електричної енергії, твердого, рідинного та газоподібного палива і іншої), які забезпечують різні можливості функціонування операційної системи підприємства. Управлінська структура енергетичного забезпечення операційної системи підприємства може мати п'ять складових частин: енергосилову службу (підстанції, електростанції і інше) ; теплову службу (тепломережі, котельні і інше) ; газопостачальну службу (станції постачання киснем, газом і інше) ; службу зв'язку (пожарна сигналізація, АТС і інше) ; енергоремонтні служби, що виконують різні ремонти електро-енергетичного обладнання.

Управління транспортним забезпеченням операційної системи підприємства поєднує усі матеріальні потоки операційної системи і без транспортного забезпечення операційна система працювати не може. Управління транспортним обслуговуванням здійснює служба транспортного забезпечення підприємства, яка здійснює внутрішній і зовнішній вантажооборот. Менеджер транспортного забезпечення розробляє стратегічний прогноз вантажопотоку і стратегічний план удосконалення управління транспортним забезпеченням і підвищення ефективності роботи транспортного господарства підприємства.

Основні завдання управління складським господарством в менеджменті операційної системи базуються на виконанні функції ефективного зберігання основних та допоміжних матеріалів. За ступенем користування склади поділяються на індивідуального (зберігають продукцію одного підприємства) і колективного користування (оренда фізичних та юридичних осіб). За розміром склади бувають від невеликих приміщень (декілька сотень квадратних метрів) до складів-гігантів (сотні тисяч квадратних метрів). Менеджер складського господарства операційної системи здійснює стратегічне прогнозування діяльності складським господарством і удосконалення ефективної його діяльності.

У спрощеному вигляді процедура планування матеріально-технічного забезпечення працює таким чином. Основний план виробництва зіставляється із специфікаціями матеріалів, на базі чого складається графік замовлень на необхідні матеріали і визначаються дані попиту для агрегатного планування. Планування потреб в матеріалах (компонентах), як правило, проводиться за допомогою програмного забезпечення на комп'ютерах. Ціль такого планування - вчасно забезпечити матеріалами виробництво товарів відповідно до плану за мінімальних витрат на компоненти (матеріали). Система планування є дуже складною і в теорії покликана скоротити розміри запасів до мінімального значення.

Існуючі системи, які використовуються для управління запасами у виробництві, повинні були б скоротити запаси, але на практиці це буває рідко. За такими підходами часто стоїть бажання підвищити завантаження обладнання і тим самим знизити собівартість продукції. Але в результаті витрати на зберігання виростають настільки, що собівартість, навпаки, зростає, а здатність до реагування, викликана інертністю системи, може призвести до втрати конкурентних переваг. До 1950-х років у розвинутих країнах попит значно перевищував пропозицію, тому запаси обходились досить дешево, але з тих пір позиції змінилися. В Японії післявоєнні підприємства не могли дозволити собі ні запаси, ні технології. Результатом став абсолютно прагматичний підхід, який отримав назву "точно-вчасно" (Т-В). Існують розбіжності щодо того, чи являється техніка Т-В системою матеріального постачання, чи системою календарного планування, чи виробничою філософією. Але цю техніку цілком ефективно використовують в усіх перелічених сферах. Сам підхід виник після війни на заводах "Тойота". Ціль системи Т-В - неперервне виробництво (або обслуговування) з мінімальними витратами. Система Т-В передбачає зменшення розміру партії, зменшення заділів, практичну ліквідацію незавершеного виробництва, зведення до мінімуму обсягів запасів [8, 171].

У компанії "Тойота" методи, які використовуються для пристосування виробництва до постійних змін попиту, називаються вирівнюванням виробництва. Замість того, щоб виробляти єдиний вид продукції великими партіями, виробляється широкий спектр модифікованої продукції у відповідності з вимогами споживачів. Тому виробництво відповідає вимогам сьогоднішнього дня, а складські запаси зведені до мінімуму. В даному методі виділяють дві стадії. На першій проводять пристосування виробництва до місячного попиту, а на другій - пристосування до щоденних коливань попиту протягом місяця. Проводячи оперативне планування виробництва основну роль відіграє система "Канбан" (картка), з допомогою якої функціонує система "витягування" комплектуючих з попередніх операцій. Система "Канбан" є інформаційною системою, яка дозволяє здійснити виробництво необхідної продукції в потрібній кількості і в потрібний час на кожному етапі виробництва як на заводах фірми, так і на заводах фірм-постачальників.

До переваг даної системи також слід віднести високу якість продукції. Система не допускає передачу браку на наступні технологічні операції. За якість відповідають безпосередні виконавці, які в разі появи браку самостійно його виявляють і усувають. Тому на японських заводах значно менше контролерів, ніж на інших.

1.2 Основні технічні ресурси підприємства та їх характеристика

Основні виробничі фонди підприємства - це засоби труда, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування.

У практиці обліку і планування відтворення основних фондів підприємства використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність певних засобів труда.

Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхньої динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зносу, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємства, а також для здійснення господарського розрахунку.

У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їхнім поступовим зношуванням, а також із зміною за цей період умов відтворення існує декілька видів грошової оцінки основних фондів:

· по повній початковій вартості;

· по початковій вартості за відрахуванням зносу;

· по повній відбудовній вартості;

· по відбудовній вартості з обліком зносу. Повна початкова вартість являє собою фактичну вартість по цінах придбання (включаючи витрати на доставку і монтаж) або будівництва основних фондів.

Початкова вартість за відрахуванням зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної початкової вартості на величину зносу основних фондів і часто називається залишковою вартістю.

Ці два види грошової оцінки утрудняють порівнянність даних про динамік основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, придбані (побудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.

Порівнянність створених у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінці по відбудовній вартості. Повна відбудовна вартість - це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року).

Метод оцінки по відбудовній вартості не враховує ступінь зношеності основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів по відбудовній вартості з обліком зносу.

Відбудовна вартість з урахуванням зносу показує частину відбудовної вартості основних фондів, ще не перенесену на продукт.

Оцінка основних фондів по відбудовній вартості - складний, трудомісткий процес, що потребує значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється періодично.

Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів труда. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, установити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування і т. д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично здійснюються в промисловості.

За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні групування різноманітних елементів основних фондів, У цих групуваннях окремі елементи основних фондів виділяються в щодо однорідні групи відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.

В даний час центральне статистичне управління класифікує основні виробничі фонди по наступних основних групах.

1. Будівлі. До цієї групи відносять будівлі основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а також адміністративні будинки підприємств.

2. Споруди. Сюди входять підземні і відкриті гірські виробітки, нафтові і газові свердловини, гідротехнічної й іншої споруди.

3. Передатні пристрої. Це пристрої, за допомогою яких відбувається передача, наприклад, електричної або іншої енергії до місць її споживання.

4. Машини й устаткування. У цю групу входять усі види технологічного устаткування, а також первинні і вторинні двигуни. У даній групі виділяються дві підгрупи:

· а) силові машини й устаткування;

· б) робочі машини й устаткування.

До першої підгрупи відносять:

· парові і гідравлічні турбіни,

· трансформатори,

· вітродвигуни,

· електромотори,

· двигуни внутрішнього паління,

· інші первинні і вторинні двигуни.

В другу підгрупу входять:

· верстати,

· преси,

· молоти,

· хімічна апаратура,

· доменні і мартенівські печі,

· прокатні стани,

· інші машини й устаткування.

5. Транспортні засоби. У їхній склад входять усі види транспортних засобів, у тому числі: цеховий, міжцеховий і міжзаводський транспорт, річковий і морський флот рибної промисловості, трубопровідний магістральний транспорт і т. д.

6. Інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші основні фонди. Сюди відносять інструменти ріжучі, що давлять, ударні й інші; інвентар виробничого і господарського призначення, що сприяє полегшенню і створенню нормальних умов труда (устаткування контор, верстати, контейнери, інвентарна тара, предмети протипожежного призначення й ін.).

Для простоти обліку до складу основних фондів, що входять у шосту групу, включаються лише інструменти, виробничий і господарський інвентар із терміном служби понад один рік і вартістю більш 500 грн за одиницю. Інший інструмент, інвентар, а також інші приналежності (незважаючи на те що теоретично вони по всіх економічних ознаках повинні відносити до основних фондів) у господарській практика прийнято вважати оборотними фондами.

Кожна група приведеної класифікації у свою чергу підрозділяється на підгрупи, що складаються з ще більш родинних основних фондів із приблизно рівними термінами служби, нормами амортизації й умовами експлуатації.

Не всі елементи основних фондів грають однакову роль у процесі виробництва. Робочі машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, технічні споруди (гірські виробітки шахт і розрізів, нафтові і газові свердловини) приймають особисту участь у виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносять до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи основних фондів (виробничі будинки, інвентар) роблять лише непрямий вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів.

Користуючись цим групуванням, можна визначити виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальної їхньої вартості по підприємству, галузі і промисловості в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну стоїмосну одиницю основних фондів.

Розходження виробничої структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільше висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із високим рівнем технічної оснащеності і електроозброєності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.

На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на неї впливає також капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартості будівництва. наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальної їхньої вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства. [7, 58]

Все це говорить про те, що бізнес і суспільство зацікавлене в підвищенні частки машин і устаткування найбільш активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу.

Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можливо завдяки більш раціональному розміщенню устаткування усередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виносу з виробничих майданів невиробничих служб (складів, контор і т. д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.

Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово зношуються. Розрізняють фізичний і моральний знос.

Фізичний знос означає матеріальний знос основних виробничих фондів під впливом процесу праці, сил природи (стирання робочих органів, корозія металевих частин і конструкцій, гниття дерев'яних частин, вивітрювання і т. п.). Фізичний знос основних виробничих фондів знаходиться в прямої залежності від навантаження, якості відходу, рівня організації виробництва, кваліфікації робочих і інших факторів. Він визначається співвідношенням фактичного і нормативного термінів служби основних фондів. Для більш точного визначення зносу проводиться обстеження технічного стану основних фондів.

Під моральним зносом основних виробничих фондів розуміється їхня невідповідність сучасному рівню техніки, зниження техніко-економічної доцільності їхньої експлуатації.

З метою компенсації зносу основних фондів і нагромадження необхідних засобів для відтворення і відновлення основних фондів використовується система амортизаційних відрахувань. Амортизацією називається грошове відшкодування зносу основних фондів. Амортизаційні відрахування є одним з елементів витрат виробництва і включаються до складу собівартості продукції.

Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості основних виробничих фондів на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці.

Величина амортизаційних відрахувань визначається трьома методами: рівномірним, рівномірноприскореним і прискореним (коли в перші три роки переноситься 2/3 первісної вартості основних фондів, а потім залишок - рівномірно).

Існують різні форми простого і розширеного відтворення основних фондів.

Форми простого відтворення - ремонт (поточний, середній, капітальний і відбудовний), модернізація устаткування (удосконалювання його з метою запобігання техніко-економічного старіння і підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва) і заміна фізично зношених і технічно застарілих засобів праці.

Форми розширеного відтворення основних фондів:

· технічне переозброєння (на якісно новому рівні) діючого підприємства;

· реконструкція і розширення;

· нове будівництво.

Основні напрямки поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей:

· скорочення простоїв устаткування і підвищення коефіцієнта його змінності;

· заміна і модернізація зношеного і застарілого обладнання; упровадження новітньої технології й інтенсифікація виробничих процесів;

· швидке освоєння потужностей, що знову вводяться; мотивація ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей;

· розвиток акціонерної форми господарювання і приватизація підприємств і ін.

1.3 Показники ефективності основних виробничих фондів підприємства

При оцінці ефективності основних виробничих фондів підприємства розрізняють дві групи показників:

1) узагальнюючі;

2) конкретні.

До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:

- фондовіддачу;

- фондомісткість;

- фондоозброєність праці;

- рентабельність основних фондів;

- коефіцієнт введення основних виробничих фондів;

- коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів.

Під фондовіддачею (fB) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів, який характеризує обсяг виробленої підприємством продукції (послуг) у вартісних вимірниках (ВП) одиницею основних виробничих фондів (ФСР). Її можна розрахувати за формулою (1.1):

(1.1)

Фондомісткість (fм) представляє собою показник, зворотний показнику фондовіддачі, тобто він показує, на яку суму потрібно придбати основні виробничі фонди підприємству для випуску необхідних обсягів продукції (послуг). Його можна обчислити за формулою (1.2):

(1.2)

Під фондоозброєністю праці (fn) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів працівниками підприємства, який розраховується як співвідношення вартості активної частки основних виробничих фондів Ф (II, III, IV) і чисельності промислово-виробничого персоналу в максимально завантажену робочу зміну підприємства (Чпвп), тобто за формулою (1.3):

(1.3)

Під рентабельністю основних фондів (Rф) розуміють показник ефективності використання основних фондів підприємства, який розраховується як відношення прибутку від основної виробничої та невиробничої діяльності підприємства (П) до середньорічної вартості основних виробничих фондів (Фср), тобто за формулою (1.4):

(1.4)

Коефіцієнт введення основних виробничих фондів у виробництво (коефіцієнт оновлення) (квв) показує, на яку суму було введено фондів (ФВв) порівняно з їх вартістю на кінець підзвітного періоду (Фкл) і розраховується за формулою (1.5):

(1.5)

Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів з виробництва (кВиє) показує, на яку суму були вилучені фонди (ФВив) порівняно з їх вартістю на початок підзвітного періоду (Фпп). Він розраховується за формулою (1.6):

(1.6)

До конкретних показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:

- коефіцієнт інтенсивного використання обладнання:

- коефіцієнт екстенсивного використання обладнання;

- коефіцієнт інтегрального використання обладнання;

- резерв виробничої потужності;

- коефіцієнт змінності роботи устаткування;

- напруженість використання устаткування;

- напруженість використання виробничих площ. [9]

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (kінт) показує, яку кількість продукції було виготовлено за одиницю часу (Рфакт) відповідно до технічної (паспортної) продуктивності (Рпасп) визначеної одиниці обладнання. Його можна обчислити за формулою (1.7):

(1.7)

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (kЕКСТ) показує, який часбуло витрачено для здійснення виробничих процесів (ТФАКТ) в календарному фонді робочого часу (Ткаленд) визначеної одиниці обладнання. Його можна обчислити за формулою (1.8):

(1.8)

При цьому ефективний фонд робочого часу (Тфакт) можна розрахувати відповідно до технічних умов експлуатації виробничого обладнання та режиму роботи підприємства за формулою (1.9):

 (1.9)

де

Тд - кількість робочих днів одиниці обладнання, яке бере участь у виготовленні цільової продукції, днів на тиждень;

Тзм - тривалість робочої зміни, обумовлена графіком роботи підприємства, годин на день;

nЗМ - кількість робочих змін, встановлена графіком роботи підприємства; kj - кількість робочих тижнів на рік (kT= 52);

Ттнп- технологічно неминучі перерви в роботі основного обладнання, годин;

Тпзр - планово-запобіжні ремонти основного обладнання (передбачені планом капітальні та поточні ремонти обладнання), годин.

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання (кінтєгр) характеризує ступінь завантаження виробничого обладнання за його продуктивністю і часом роботи. Він розраховується як добуток індексів інтенсивного (кінт) та екстенсивного (кєкст) використання обладнання, тобто за формулою (1.10):

(1.10)

Резерв виробничої потужності (Rn) показує, на скільки можна підвищити ефективність використання виробничого обладнання згідно з умовами його використання за продуктивністю і часом. Його обчислюють за формулою (1.11):

(1.11)

Коефіцієнт змінності роботи устаткування (kзм) показує, як використовується парк наявного на підприємстві обладнання протягом доби, він розраховується як відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін всіма одиницями обладнання (IІНТЕГР) до кількості працюючих одиниць обладнання в максимально завантажену зміну (Nmax), тобто за формулою (1.12):

(1.12)

Напруженість використання устаткування (мУ) показує, яку кількість продукції в натуральному відтворенні можна виготовити на одиниці виробничого обладнання, він розраховується як відношення загальної кількості виготовленої за підзвітний період продукції (Q) в натуральному вираженні до парку виробничого обладнання на підприємстві (N), тобто за формулою (1.13):

(1.13)

Напруженість використання виробничих площ (мПЛ) показує, яку кількість продукції в натуральному відтворенні можна виготовити на одиниці загальної або виробничої площі, він розраховується як відношення загальної кількості виготовленої за підзвітний період продукції (Q) до виробничої (загальної) ппощі на підприємстві (S), тобто за формулою (1.14):

(1.14)

1.4 Техніко-технологічна база підприємства як основа його функціонування

Потенційна виробнича спроможність підприємства (тобто здатність забезпечувати випуск певного обсягу продукції належної якості за одиницю часу), мірилом якої є його виробнича потужність, вирішальним чином залежить від наявної у нього техніко-технологічної бази.

Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери економіки - це впорядкована система найбільш активних компонентів належних йому основних виробничих фондів (машин і обладнання й транспортних засобів, тобто виробничої техніки) та використовувана технологія виготовлення продукції, які інтегровані в технологічний спосіб виробництва продукції в рамках окремих виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Основна складова технічної компоненти ТТБ, утворена такою групою ОВФ, як "машини й обладнання ", носить назву "виробнича система машин підприємства ".

Виробнича система машин підприємства складається з окремих елементів, якими виступають верстати, апарати, агрегати та ін. види знарядь праці. Однак не будь-яка сукупність знарядь праці утворює ВСМ підприємства.

Елементами ВСМ, по-перше, повинні бути різнорідні, але доповнюючі одна одну робочі машини. По-друге, окремі робочі машини, що входять у ВСМ, взаємозв'язані і взаємодіють між собою по реалізації цільової функції системи, тобто, по здійсненню системою необхідної обробки предметів праці з метою перетворення їх у продукти (складові продуктів), призначені для задоволення суспільних потреб. ВСМ передбачає, по-третє, співвідносність окремих її елементів, тобто дотримання необхідних співвідношень між окремими робочими машинами (кількісних співвідношень, а також співвідношень по техніко-експлуатаційних параметрах). По-четверте, ВСМ повинна бути цілісною, інтегративною, тобто мати властивості, відмінні від властивостей окремих елементів, з яких вона складається, і від механічної суми властивостей всіх елементів.

Однак найбільш значимим компонентом є процес, за допомогою якого матеріали та інші виробничі ресурси перетворюються у готову продукцію.

У сучасній літературі прийнято давати визначення технології як процесу зміни виробничих ресурсів у потрібному напрямку з метою перетворення їх у готову основну продукцію підприємства.

У визначенні ТТБ відмічається, що її технічна й технологічна компоненти інтегруються в технологічний спосіб виробництва продукції в межах всього підприємства і окремих його підрозділів. Відповідно до трьох етапів розвитку виробничої техніки, що є основною складовою технічної компоненти ТТБ, розрізняють три технологічні способи виробництва: оснований на ручній праці;оснований на машинній праці; оснований на автоматизованій праці.

На сучасному етапі трансформації суспільного виробництва об'єктивно існують певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери. Визначальними з них є:

1) підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знань;

2) зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування;

3) перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;

4) трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи;

5) поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінських компонентів виробництва;

6) підвищення ступеня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва, зумовленої його кількісним урізноманітненням і зменшенням серійності.

Ці тенденції якісної зміни ТТБ виробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати за формування технічного базису підприємств та обґрунтування стратегії його оновлення [10].

У сферах діяльності, орієнтованих на інтенсивне використання технології, тривалість життєвого циклу продукції має важливе стратегічне значення. Життєвий цикл технології змінюється в часі частіше, ніж попит. Наприклад, протягом життєвого циклу попиту на телевізори змінилися дві технології, які забезпечували їх виробництво: технологія виробництва електровакуумних ламп змінилась технологією виробництва транзисторів, а та, у свою чергу, була замінена технологією виробництва інтегральних схем. Зміна технології, порівняно з появою нової продукції, має значно глибші наслідки, бо загрожує моральним старінням усім інвестиціям підприємства в попередню технологію, у тому числі інвестиціям у НДДКР, у науково-технічний персонал і виробничі фонди. Досвід показує, що зміна технології примушує фірми відмовлятись від тієї сфери діяльності, де вони свого часу займали позиції лідерів.

Отже, необхідною умовою оптимальної роботи підприємства є наявність відповідної техніки і технології. Технічний рівень підприємства залежить від вчасного впровадження ним новинок, відповідно від існуючої ситуації на ринку. Для цього фірма повинна мати інформацію про навколишнє середовища і ефективно проводити маркетингову політику.

Висновки за розділом 1

Операційна діяльність підприємства - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Для забезпечення ефективної операційної діяльності підприємства необхідно, щоб між структурними підрозділами було чітко розподілені обов'язки та відповідальність за вирішення питань і формування показників, від яких залежать результати діяльності підприємства.

Забезпечення ефективної діяльності підприємства можливе при чіткому розподілі обов'язків і відповідальності між структурними підрозділами підприємства та використанні системи показників для оцінки результативності їх роботи.

Для узгодженої діяльності всіх відділів та служб підприємства необхідне застосування принципу комплексного управління діяльністю, створення відповідної організаційної структури, яка об'єднає існуючі відділи підприємства у функціональні підрозділи з окремих питань, керівники яких будуть підпорядковані безпосередньо директору підприємства. Поділ всіх підрозділів підприємства за ознакою участі в управлінні витратами підприємства та в управлінні забезпеченням результатів діяльності підприємства.

Одна із необхідних систем функціонування операційного менеджменту є система управління матеріально-технічним забезпеченням. Вона значною мірою відображає початкову стадію технологічного процесу - це виробництво та постачання необхідних матеріалів, запасів сировини та напівфабрикатів - вхідні інформаційного процесу.

До обов'язків матеріально-технічного забезпечення входить своєчасна доставка в операційну систему підприємства усіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, технологічного обладнання, інструментів, транспортних засобів, палива, тепло-електроенергії, води, тощо) в обсягах необхідних для нормального функціонування операційного процесу по виробництву необхідної продукції.

На великих підприємствах роботу по забезпеченню всіма видами ресурсів здійснює управління (відділи) матеріально-технічного забезпечення. При формуванні управлінської структури матеріально-технічного забезпечення необхідно врахувати основні управлінські функції - це здійснення маркетингових досліджень ринку постачальників по видам ресурсів, доступними цінами і простотою схем постачання та їх стабільністю; стратегічного (перспективного, поточного) прогнозування потреб в усіх видах ресурсів; завчасна підготовка заявок на необхідні ресурси та подання їх у планові служби управління і здійснення управлінської діяльності з реалізації планів забезпечення ресурсами (укладання необхідних контрактів, тощо) ; управління прийняттям, розміщенням, зберіганням, забезпеченням ресурсами робочих місць; разом з технічними, планово-економічними, фінансовими управліннями проведення економічного обґрунтування норм запасів та контроль за їх станом; розроблення управлінських заходів щодо економії усіх видів ресурсів; управління оперативним обліком надходження усіх видів ресурсів, їх економічним аналізом використання та стимулювання поліпшенням їх використання; управління контролем якості усіх видів ресурсів та термінів виконання їх замовлень.

2. Розрахунково-аналітична частина

2.1 Приклад розрахунку задачі з теми "Управління технічними ресурсами операційної системи"

За допомогою наступних даних, наведених у табл. 2.1, визначити вплив на фондовіддачу всіх промислово-виробничих фондів зміни:

А) питомої ваги машин і устаткування в складі фондів;

Б) фондовіддачу машин і устаткування

Табл. 2.1

Показники	Минулий рік	Звітний рік
Продукція	18400	22000
Вартість промислово-виробничих основних фондів	9200	10000
в тому числі: вартість машин і устаткування	3680	3800

1) Фондовіддача, випуск продукції на одиницю

вартості виробничих основних фондів

Фо = Вп / ОФ

Табл. 2.2

Показники	Минулий рік	Звітний рік
Продукція	18400	22000
Вартість промислово-виробничих основних фондів	9200	10000
в тому числі: вартість машин і устаткування	3680	3800
Фондовіддача	2	2,2
Питома вага вартості машин та обладнання	0,4	0,38
Фондовіддача машин і устаткування	0,8	0,836

По таблиці 2.2 видно, що фондовіддача у звітному році збільшилася на 2,2 - 2 = 0,2 або на 10%, а питома вага машин і устаткування знизився на 0,38 - 0,4 = -0,02 або на 5%.

Фондовіддача машин і устаткування дорівнює добутку загальної фондовіддачі і питомої ваги машин та обладнання в ОФ.

Фо.м = Фо * Уд.м, звідси

Фо = Фо.м / Уд.м

При незмінних чинниках

Фо = 0,8 / 0,4 = 2

При зміні питомої ваги машин і устаткування у фондах

Фо = 0,8 / 0,38 = 2,11; 2,11 - 2 = 0,11

При зменшенні питомої ваги машин та обладнання в фондах на

0,02 фондовіддача збільшилася на 0,11.

При зміні фондовіддачі машин і устаткування

Фо = 0,836 / 0,38 = 2,2; 2,2 - 2,11 = 0,09

При збільшенні фондовіддачі машин і устаткування на 0,036, фондовіддача збільшується на 0,09.

2.2 Складання оптимальної програми виробництва ПП "Sport+"

Виходячи з інформації про діяльність ПП "Sport+"(табл. 2.3), можна проаналізувати ефективність діяльності підприємства і порівняти асортимент випущеної продукції з оптимальним для даної ситуації. Для того, щоб знайти оптимальний асортимент, тобто такий, який би дозволив підприємству при тих самих витратах виробництва досягти більшого показника прибутку та рентабельності, необхідно провести аналіз асортименту на оптимальність за допомогою вбудованої функції MS Excel "Пошук рішень".

У даному випадку цільової функцією буде функція прибутку, яка буде прагнути максимального значення (формула 2.1):

(2.1)

де і - номер проекту реалізації продукції;

n- кількість проектів

Цi - ціна за і-тим проектом реалізації продукції;

Сi - собівартість за і-тим проектом реалізації продукції;

Vi - об`єм реалізації за і-тим проектом реалізації продукції;

F - загальний прибуток підприємства (цільова функція).

Для даної системи є певні обмеженні, представлені наступним чином:

1. Оптимальний об'єм реалізації k-го виду продукції за і-проектом не повинен перевищувати виробничу потужність підприємства, яка є на виробництві даного виду продукції ( ВПk);

2. Оптимальний об'єм реалізації k-го виду продукції за і-проектом не повинен перевищувати попит на відповідному ринку ;

3. Оптимальний об'єм реалізації k-го виду продукції за і-проектом повинен перевищувати об'єм укладених підприємством контрактів на поставку даного виду продукції, тому що підприємство має виконати свої зобов'язання відносно своїх контрагентів у повному обсязі (Vi?Ki);

4. Сумарні витрати на виробництво і реалізацію оптимального плану випуску не повинні перевищувати аналогічного показника по фактичному плану витрат (СiVi ФЗП);

5. Умова невід'ємності об'ємів випуску продукції (Vi?0).

Нижче наведені таблиці, в яких представлена оптимальна комерційна виробнича програма підприємства.

Висновки

У розрахунково-аналітичному розділі на прикладі оптимізації діяльності приватного підприємства "Sport+" показано зміну фінансового результату діяльності. Під час виконання трьох планів оптимізації, можна зробити наступні висновки:

1) Підприємству необхідно корегувати планові об'єми випуску своєї продукції для підвищення рівня прибутковості;

2) Без урахування деяких неефективних довгострокових контрактів підприємство могло б отримати більший прибуток;

3) Для підвищення ефективності діяльності підприємства доцільно було б залучити інвестиції у розмірі 34448,4 грн. Це дасть можливість отримати найвищий рівень прибутку за рахунок оптимального обсягу реалізації продукції, що підтверджується розрахунками таблиці 2.5.

Оптимізація діяльності підприємства є однією з найважливіших його задач. Виробнича програма або план виробництва реалізації продукції визначає потрібний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів за найкращого використання ресурсів підприємства та отриманні максимального прибутку.

Проведений аналіз виробничої програми ПП "Sport+"показав, що для отримання максимального прибутку підприємству доцільно переглянути об'єми випуску окремих видів продукції, у тому числі за контрактами. Також було виявлено, що виробничі потужності підприємства використовуються неповною мірою, хоча за умови залучення інвестицій є можливість суттєво зменшити дефіцит ринку.

Список використаних джерел

1. Белінський Л. В., Довгань Л. Є. Менеджмент виробництва та операцій: Підручник. - К. : 2005.

2. Гевко І. Б. Операційний менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К. : Кондор, 2005.

3. Гэлловэй Л. Операционный менеджмент. Принципы и практика. - СПб. : Питер, 2000.

4. Курочки А.С. Операционный менеджмент: Учеб. пособие. - К. : МАУП, 2000.

5. Лісовал В. П., Старосельський М. І. Операційний менеджмент: Конспект лекцій / Національний авіаційний ун-т. - К. : НАУ, 2004.

6. Соснін О. С., Казарцев В.В. Виробничий і операційний менеджмент: Навч. посіб. / Європейський ун-т. - 2-ге вид. - К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2002.

7. Фатхутдинов Р.А. Система менеджмента. - М. : АО "Бизнес-школа", 1996.

8. Методичні вказівки та вимоги до виконання курсового проекту з дисципліни "Операційний менеджмент" для студентів напряму 6.030601 "Менеджмент" / В.Я. Швець, В.Л. Загорудько - Дніпропетровськ: Державний ВНЗ "НГУ", 2014. - 29 с.

9. Колеснік, Я. Відтворення основних засобів: види, форми та джерела фінансування/Я. Колесник//Збірник Дніпропетровського державного аграрного університету. - 2009. - №4. - С.130-133.

10. Кузьмін, О. Економічна ефективність використання основних засобів підприємства/О. Кузьмін//Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - №20(9). - С.240-245.

Размещено на Allbest.ru