Гендерні аспекти в управлінні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Запорізький національний технічний університет

Кафедра управління персоналом і економіки праці

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Менеджмент персоналу»

на тему: «Гендерні аспекти в управлінні»

Виконала:

студентка V курсу групи МТУз - 227 Філіпенко О.Є.

Запоріжжя, 2012

Реферат

Об'єктом даного дослідження є сфера управління, а предметом - гендерні відносини в управлінні.

Мета роботи - аналіз та оцінка ґендерних аспектів лідерства в сфері управління, вплив гендерних стереотипів на управління, а також оцінка перспектив подолання ґендерної нерівності в сфері державного упавління.

Методи дослідження: теоретичний, описовий, аналітичний, графічний.

Питання ґендерної рівності стали в багатьох країнах темою різноманітних досліджень у політичній сфері, сфері освіти, громадської думки, зайнятості та міграції, здійснена розробка ґендерних індикаторів, підготовлені методичніматеріалидля розробки ґендерно врівноважених бюджетів, розроблені концепції ґендерної політики тощо.

Особливо гостро постає питання жіночого лідерства щодо прийняття рішень на державному, адміністраційному рівнях. Актуальним є дослідження тарозвиток інституту жіночого політичного лідерства, який передбачає обіймання жінками вищих керівних посад у політичних організація, прийнятті владних рішень.

Актуальність вищезазначених проблем, недостатнє вивчення та увага до них з боку державних управлінців та науковців визначили тему даної роботи, зумовили її мету та завдання.

ГЕНДЕР, ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ, ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ, СФЕРА УПРАВЛІННЯ, ЛІДЕРСТВО

Зміст

Реферат

Вступ

1. Теоретичні основи виявлення гендеру

1.1 Психологічний аналіз поняття гендеру в управлінській діяльності

1.2 Гендерні стереотипи: позитивний та негативний аспект як соціально-психологічний феномен

1.3 Проблеми статі в управлінні

2. Дослідження впливу гендерних аспектів та гендерних стереотипів на стиль уравління

2.1 Аналіз основних рис чоловіків і жінок в управлінні

2.2 Гендерні аспекти державного управління: зарубіжний досвід

2.3 Гендерні аспекти державного управління в Україні

3. Перспективи подолання гендерної нерівності у сфері управління

Висовок

Перелік посилань

гендер психологічний жінка управління

Вступ

Необхідність дослідження гендерних аспектів управління обумовленаактивним проникненням жінок в управління економікою та появою нової соціальної категорії «ділових жінок». Проблема участі жінок у процесах розвитку надзвичайно зросла за останні роки. І це не дивно. Адже нині 54 % населення України становлять жінки, рівень їхньої зайнятості в суспільному виробництві -- 51%, майже 90% жінок працездатного віку вчаться або працюють; наша держава посідає одне з провідних місць у Європі за рівнем освіти жінок. І незважаючи на це, доступ жінок до політичної та економічної влади є далеко не пропорційним до їхньої кількості, потреб і суспільного внеску [1].

У ході професійної адаптації у жінок на перший план виходить соціально-психологічний аспект, тоді як у чоловіків - професійно-діяльнісний. Навіть здійснюючи однакову професійну діяльність, чоловіки і жінки по-різному до неї ставляться. Монополізація чоловіками влади - в сім'ї, в організаціях, установах і на підприємствах, в суспільстві - автоматично спричиняла за собою монополізацію ними функцій управління. Тим не менш, в умовах становлення ринкової економіки в Укрїні значно розширюється дрібний і середній бізнес, в якому керівниками стають жінки, які прагнуть всебічно себе реалізувати. Ця тенденція відповідає процесам, що відбуваються в країнах з розвиненою ринковою економікою, де жінки очолюють близько 30% малих і середніх компаній.

Особливо гостро постає питання жіночого лідерства щодо прийняття рішень на державному, адміністративному рівнях. Актуальним є дослідження та розвиток інституту жіночого політичного лідерства, який передбачає обіймання жінками вищих керівних посад у політичних організація, прийнятті владних рішень.

Актуальність вищезазначених проблем, недостатнє вивчення та увага до них з боку державних управлінців та науковців визначили тему даної роботи, зумовили її мету та завдання.

Об'єктом даного дослідження є сфера управління, а предметом - гендерні відносини в управлінні.

Мета роботи - аналіз та оцінка ґендерних аспектів лідерства в сфері управління, вплив гендерних стереотипів на управління, а також оцінка перспектив подолання ґендерної нерівності в сфері державного упавління.

Даною роботою передбачено виконання наступних завдань:

* визначити сутність категорії «лідерство» та дослідити жіноче лідерство у західній традиції;

* охарактеризувати вітчизняні реалії жіночого лідерства в практиці управління;

* визначення поняття «гендер» та «гендерні стереотипи»;

* провести аналіз загальних підходів щодо жіночого та чоловічого менеджменту;

* перспективи подолання гендерної нерівності в управлінні.

Методами дослідження виступають: аналіз науково-методологічної літератури з питань ґендерного рівенства, а також нормативно-правових документів, які визначають загальні принципи гендерної політики в Україні; також - узагальнення та оцінка статистичних даних стосовно реалізації державної політики щодо жінок.

Для написання даної курсової роботи була використана наступна інформаційна база: навчальні посібники, нормативне законодавство, статистична звітність, електронні ресурси.

1. Теретичний аспект гендеру

1.1 Поняття гендеру та його основні складові

В основі традиційної системи соціалізації статі лежить так званий первинний розподіл праці між чоловіком і жінкою. Саме він визначив цілком різні умови існування представників різної статі, закріпив за чоловіками право на «зовнішню» діяльність, на засвоєння світу і панування над ним, а за жінками - право на народження і виховання дітей, на влаштування дому і побуту [2].

Переосмислення ролей жінок та чоловіків у суспільстві лежить в основі ґендерних досліджень. Власне, увага акцентується не на одній статі, а на обох. Сьогодні наголошується на необхідності створення рівних можливостей для реалізації їхньої людської сутності.

Важливою умовою утвердження ґендерної культури є необхідність зміни ментальності чоловіків і жінок. Щоб зміни стали реальністю люди мають усвідомити їх необхідність. Особливо це стосується ЗМІ, державного управління та політики. Жінки не можуть змінити своє світобачення доки не будуть брати участь в управлінні державою на паритетних засадах з чоловіками, доки ЗМІ не будуть пропагувати ґендерно нейтральні взірці.

Погляди на роль чоловіка і жінки у суспільстві формуються в процесі соціалізації індивіда під впливом сім'ї, школи, засобів масової інформації, соціального оточення, а також політичних та державних структур. Актуальним на сьогоднішній день є формування позитивного ставлення до жінок-лідерів, які значною мірою впливають на формування масової свідомості населення.

Використання ґендерного підходу в суспільному дискурсі надає широкі можливості для переосмислення культури. Ця теорія передбачає зміну ціннісних орієнтирів і перегляд багатьох усталених уявлень. Ґендерний підхід, як багатогранне бачення процесу, що передбачає діалог статей з урахуванням форми їх взаємодії та взаємодоповнення повинен посісти чинне місце у побудові демократичного українського суспільства [3].

Розглянувши різні погляди стосовно гендерного питання та визначивши, що лежить в основі гендерних досліджень постає необхідність дати визначення такому поняттю як «гендер» та визначити його складові.

Ґендер - соціальна особливість статі людини на відміну від біологічної статі. Це соціально-рольовий статус, що визначає соціальні можливості людини - чоловіка і жінки в усіх сферах життєдіяльності.

Сучасні гендерні дослідження головну увагу зосереджують на механізмах відтворення гендерної рівності, на стосунках жінок і чоловіків у суспільстві.

Вочевидь, такий соціальний феномен як гендер, має неоднозначний зміст, включно з значною кількістю компонентів, що об'єднується у дві основні групи: гендер - як соціальний інститут і гендер - як індивідуальний статус [4].

Як соціальний інститут гендер складається з:

1. Гендерних статусів - соціополових ролей, норм, що соціально визначаються суспільством і закріплюються через поведінку, жестикуляцію, лінгвістичною, емоціональною, психологічною предписаністю.

2. Гендерного розподілення праці - розподілення виробничої і домашньої праці між членами суспільства, що наділені різним тендерним статусом. Робота, розподілена в залежності від чоловічого і жіночого гендерного статусу, збільшує оцінку суспільством цих статусів: так, чоловічому статусу, як правило, відповідає більш престижна і високооплачуєма робота.

3. Гендерно передбачуваної родинної ролі - тобто прав та можливостей для кожного гендерного статусу в родині. Статуси в системі родинних зв'язків відбивають та підсилюють престиж і владу, розподіляючи різні гендери.

4. Гендерних біологічних (статевих) сценаріїв поведінки - нормативних зразків сексуальних бажань, сексуальної поведінки, що належить відповідно гендерного статусу. Члени домінуючого гендеру мають більше сексуальних прерогативів, члени підлеглого гендера можуть бути сексуально експлуатуючими.

5. Гендерних якостей особистості - комбінацій характерних рис особистості, що моделюються тендерними нормами і надають певні почуття і поведінку членам різних гендерних статусів. Соціальні очікування інших у між особистісному спілкуванні постійно підтримують ці норми.

6. Гендерного соціального контролю - формальної і неформальної підтримки і винагороди за певний тип поведінки і, відповідно, покарання зневагою, соціальною ізоляцією, медичним лікування не конформістської поведінки.

7. Гендерної ідеології - що виправдовує існування гендерних статусів, особливо різниці в їхній оцінці суспільством. Домінуюча ідеологія (маскулінна) намагається придушити критичний прояв думок, нав'язуучи свої оцінки за природні.8. Гендерних іміджів (образів) - культурних репрезентацій гендера в символічній мові і творах мистецтва, що репродукують і легітимують гендерні статуси. Культура - головна підтримуюча сила домінування гендерної ідеології.

Відносно індивіда гендер складається з:

1. Категорії біологічної статі - визначається з моменту народження на основі наявності первинних ознак (геніталій). Біологічна стать може бути змінена шляхом хірургічного втручання.

2. Гендерної ідентичності - особистісного осмислення і прийняття своєї належності до певної статі.

3. Гендерного шлюбного і репродуктивного статусу - показним є виконання або відмова від одруження, народження дітей, родинні стосунки.

4. Гендерних сексуальних орієнтацій - соціально і індивідуально прийнятих зразків сексуальних почуттів, бажань, практики і ідентифікації з ними.

5. Гендерної особистості - що характеризується інтернаціоналізованими моделями соціально схвалюваних почуттів, емоцій, що слугують скріпленню родових структур, інститутів батьківства.

6. Процесів з відтворювання гендеру - соціальної практики навчання гендерна „ правильної” поведінки, у тому числі і на вербальному рівні. Постійне репродукування гендерних відмінностей і домінування.

7. Гендерної презентації - показ, демонстрація себе як особистості, що має відповідні гендерні якості за допомогою одягу, косметики, прикрас та інших інформаційно значимих тілесних маркерів [3].

Отже, значення гендерного підходу полягає у з'ясуванні:

1. Андроцентризму сучасної культури (глобальна тенденція будувати світ, розрахований на чоловіка як центральну головну нормальну фігуру цього світу. А все жіноче розуміється як вторинне і менш значиме). Використання гендерного підходу до аналізу соціокультурного життя суспільства дозволило побачити гендерну асиметрію нашого суспільства. Людська норма з давніх часів розумілася як чоловіча, а жінки повинні в міру своїх сил і здібностей підтягуватися і пристосовуватися до неї. Справа доходила до кумедних казусів. Так, в інструкціях по прийому ліків доза була розрахована на середнє статистичного чоловіка. Тільки з розрахунку на чоловіків створюються станки і інші засоби механізації праці.

2. Системи соціостатевих (гендерних) ролей, тобто моделей поведінки, очікуваних від індивідума у відповідності до створюваних суспільством уяв про чоловіче і жіноче.Практично усі дослідження стосуються саме жіночого як визначального у гендерних дослідженнях, що в першу чергу обмежує саме поняття «гендер», яке аж ніяк не стосується лише «жіночого», як основної категорії гендерних досліджень.

Спираючись на дослідження, категорію гендеру можна визначити наступним чином: гендер - це соціально-рольовий, стереотипний конструкт, тісно пов'язаний зі статтю, який формується під впливом ментальних особливостей культури й усоблюєв собі зовнішні очікування та внутрішні характеристики поведінки чоловіків і жінок, що склалися історично. В той же час не можна гендерну проблематику розглядати як виключно жіноче питання , ототожнювати гендер зі статтю або соціальною роллю. Гендерний підхід - це підхід, який аналізує та пояснює соціостатеві відмінності та їх детермінанти [4].

1.2 Гендерні стереотипи: позитивний та негативний аспект як соціально-психологічний феномен

Стереотип - це думка про особисті якості групи людей, що може бути надмірно узагальненою і неточною. З їхньою допомогою людина сприймає, "класифікує" інших людей по їхній приналежності до тієї або іншої групи, соціально-економічному класу або по їхніх фізичних характеристиках (стать, вік, колір шкіри й т.ін.), наприклад підлітки, жінки, чоловіки, політики, безробітні й т.ін. Стереотипи, у тому числі й гендерні, часто породжують занадто умовне й спрощене уявлення про людей, формують очікування й установки у відношенні інших, сприяють спрощеному сприйняттю й позбавляють вигід, пов'язаних з пізнанням окремої особистості.

Стереотипи усвідомлюються й здобуваються індивідом у ході соціалізації в тій групі, до якої він належить (батьків, приятелів, учителів, ЗМІ й т.ін.). Причому навіть власні уявлення особистості про себе можуть бути тісно зв'язані зі стереотипами [5].

Під гендерними стереотипами прийнято розуміти схематизовані, нормативні, узагальнені уявлення про чоловічих і жіночих ролях,образах мужності і жіночності згідно суспільним очікуванням. Сфера вивчення гендерних стереотипів досить обширна [1].

Гендерні стереотипи сформувалися на підставі сприйняття й тлумачення полових розходжень у різні історичні періоди, у різних культурах, а також у результаті століттями існуючого розділу праці. У суспільстві існувало "табу на подобу", що затверджувало й підтверджувало існування полових розходжень, розходжень у соціальних ролях чоловіків і жінок, детермінувало гендерну нерівність.

У суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси характеру, що відповідають поняттям „чоловіче” і „жіноче”.

Наприклад:

* Справжні чоловіки повинні: приховувати свої переживання, бути лідерами, незалежними ні від кого, фізично витривалими, вольовими, вміти заробляти для сім'ї багато грошей, не базікати, не бути сентиментальними, не розкисати тощо.

* Справжнім жінкам личить бути акуратними, терплячими, ніжними, мудрими, емоційними, схильними до пліток, небайдужими до подарунків, тендітними, не бути політиками, без нахилів керівника тощо [6].

Виділяють три основні групи стереотипів:

* перша група стереотипів базується на відповідних уявленнях про психологічні риси та якості особистості чоловіків та жінок. Згідно з цими стереотипами чоловіки та жінки є протилежностями. Чоловікам приписується активне, творче начало, здатність вирішувати проблеми, застосовувати розвинуте логічне мислення та власну компетентність. Жіноче ж начало - природно-репродуктивне і тому жінка повинна бути покірною, залежною, емоційною;

* в основу виокремлення другої групи стереотипів покладені соціальні начала. Дана група стереотипів закріплює професійні ролі чоловіків і жінок. Для жінки головними є ролі сімейні (жінка, мати, господарка), а для чоловіка - ролі професійні;

* до третьої групи гендерних стереотипів вчені відносять стандартизовані уявлення, які пов'язані з відмінностями у змісті праці - жіночої та чоловічої. Місце жінки - у сфері виконавчої та обслуговуючої праці, чоловіка - у сфері інструментальної праці, тобто творчої та керівної.

Усі три групи стереотипів тісно переплетені між собою, мають міцні позиції в суспільстві, а тому суттєво впливають на нього. При цьому вплив є прихованим і тому дуже важко піддається коригуванню.

Але, якщо ми звернемося до власного життєвого досвіду, то зрозуміємо, що далеко не всі жінки і чоловіки відповідають цим стереотипам.

У період соціальних трансформацій проблема гендерної ідентифікації стає дедалі більш актуальною. Зміна традиційних уявлень і стереотипів має включати переосмислення усталених ролей чоловіка і жінки, усвідомлення того, що не існує "суто" чоловічої, чи жіночої особистості. Всім людським особистостям притаманні самостійність і залежність, активність та пасивність, сила та слабкість, залежно від певних умов та ситуацій [3].

Гендерні стереотипи можуть негативно позначатися на самореалізації чоловіків і жінок, виступати бар'єром у розвитку індивідуальності.

Особливо страждають права жінки, бо не реалізується право її вільного вибору: ким бути, як будувати своє життя, що в ньому вважати головним. Гендерні стереотипи підтримують традиційну суспільну думку, що головне призначення жінок - подобатися чоловікам, бути матір'ю, «берегинею» домашнього вогнища, відповідальною за всі домашні клопоти. Це не означає, що жінка має категорично відмовитися від сім'ї на користь роботи і кар'єри. Мова йде про те, що нав'язані стереотипи позбавляють жінку вільного вибору, який вона, як вільна особистість у правовій державі, має право виявити - в тому числі на користь материнства і виховання дітей. Це повинно бути її вибором: робити кар'єру чи віддавати весь свій час сім'ї. Між тим суспільна думка жорстко нав'язує упередження, що жінка може бути щаслива, тільки реалізувавши себе як мати, що жінка не може бути гарною керівницею, бізнес-леді, політиком. Тому жінки зазвичай мають більш низький соціальний ранг, менше влади й прибутків. У них нижче рівень добробуту, престиж їхньої діяльності нижче, у них також менше особистої свободи. Отже існує ґендерна дискримінація жінки як особистості.

Гендерні стереотипи сприяють також дискримінації чоловіків, заважають їм ставати партнерами в сімейному житті, а також спонукають їх до насильства. Віджилі погляди перешкоджають новому підході до ролі чоловіка-батька біля домашнього вогнища [6].

Дотримання гендерних стереотипів часто пов'язане з механізмами повинності, тобто самореалізація й самовираження неможливе, якщо діяльність виконується на підставі почуття боргу. У подібній ситуації не враховуються особисті інтереси, губиться почуття "Я", формується покірність і залежність. Подібне самовідчуття й самосприйняття не відповідає ідеям самореалізації й вільного вибору.

Але навіть індивід, що визнає свою незалежність від гендерных стереотипів, може їх дотримуватись на несвідомому рівні [5].

Ґендерні стереотипи є стійкими (сталими) утвореннями, що мало змінюються протягом десятиріч, а то й сторіч. Через це вони навіть сьогодні, у третьому тисячолітті, все ще відображають погляди і звичаї, що були притаманні патріархальному устрою.Таким чином ґендерні стереотипи не дають жінкам і чоловікам можливості реалізувати свій багатий людський потенціал, ущімлюють права людини і ведуть до ґендерної дискримінації - порушення прав людини за статевою ознакою. Конституційне закріплення рівності прав і можливостей жінок і чоловіків не знімає повністю проблеми реальних ґендерних перетворень. Необхідно також докласти величезних зусиль для подолання ґендерних стереотипів у суспільній свідомості [6].

Дослідниками гендерної проблематики охоплюються всі нові соціальні інститути, групи, класи людей, колективи, у яких існування стереотипів обумовлюється взаємодією людей, що належать до протилежних гендерних категоріям. Вчені грунтуються, як правило, на твердженні, що в суспільстві переважає гендерна нерівність. Щоб урівноважити становище чоловіків і жінок, необхідно повністю змінити всі традиційні стереотипи в суспільній свідомості, але це відбудеться не скоро, тому що велика частина суспільства продовжує використовувати стереотипи минулого. Тим не менш, в останні роки спостерігається гнучкість гендерних норм, цінностей, установок, особливо в поведінці та свідомості молодого покоління. У зв'язку з цим вивчення гендерних стереотипів буде актуально до тих пір, поки суспільство повністю не подолає традиціоналістські погляди на чоловіків, жінок і взаємини між ними [1].

1.3 Проблеми статі в управлінні

Вимоги до управлінської діяльності не можуть бути втілені в життя без урахування психологічної своєрідності людини, яка виявляється і в її статі. Багато професій є переважно чоловічими чи жіночими. Західноєвропейські жінки, наприклад, частіше за чоловіків працюють учителями, бібліотекарями, медичними сестрами, виконують рутинну, монотонну роботу в офісі, магазині. Кваліфікована юридична чи медична праця є прерогативою чоловіків. Навіть якщо чоловіки й жінки посідають однакові посади та відіграють однакові ролі в організації, вони все-таки мають різні обов'язки і виконують різні завдання. Дуже небагато працівників хочуть працювати під керівництвом жінки. Хоча їй властива охайність, уважність, деталізація обов'язків тощо, однак не достатньо виражена ділова спрямованість, переважають орієнтація на сім'ю, неформальні відносини, підвищена емоційна чутливість.

Жінки, порівняно з чоловіками, хворобливіше переживають помилки і критичні зауваження, гостріше реагують на неповагу до себе вищого керівництва, постійно потребують оцінювання своєї праці, менш схильні до ризику. Попри те, як засвідчили дослідження німецьких і британських учених, організації, якими керують жінки, стабільніші, а очолювані чоловіками фірми постійно супроводжують труднощі. Чоловіків більше приваблює абстрактна престижна робота ( постановка завдань, програмування основних процесів тощо), а рутинну роботу (написання програм тощо) вони перекладають на жінок [7].

В 1988 р.була створена анкета SOQ, за допомогою якого зарубіжні дослідники виділили три різні мотивації в колективі:

* конкурентність - орієнтація на прикладання усіх зусиль для досягнення успіху;

* орієнтація на успіх - бажання виграти та уникнення невдач;

* орієнтація на ціль - бажання реалізувати особисті цілі.

Використовуючи цей питальник, вчені з'ясували наступні відмінності між чоловіками та жінками:

* у чоловіків у порівнянні з жінками вищий рівень орієнтації на успіх і бажання конкуренції, в той час як у жінок вищий рівень орієнтації на досягнення особистих цілей;

* чоловіки проявляють більше активності і досвідченості в колективних видах діяльності.

Виходячи з цього, можна констатувати, що чоловіки більш переймаються соціальними порівняннями і орієнтовані на успіх, в той час як жінки більш зацікавлені в особистому самовдосконаленні. Частково конкурентна природа проявляється в різних цільових орієнтаціях чоловіків та жінок [8].

Більшість вчених, що досліджували рольові конфлікти, вивчали прийнятність участі жінок у різних видах менеджменту та бізнесу. Було встановлено, що переймання рольовим конфліктом відображає небажання жінок позбутись традиційних уявлень. Таким чином, це - внутрішньо психологічна проблема самих жінок, а не наслідок соціальних стереотипів [9].

У сучасній науці домінують два підходи щодо схожості й відмінностей людини: еволюціоністський (підкреслює спорідненість людей) і культуральний (акцентує на відмінності між людьми). Представники їх, намагаючись пояснити відмінності й між статями, часто використовують поняття «гендер».

На відміну від поняття «стать» воно охоплює не біологічні особливості, на підставі яких відрізняються чоловіки і жінки, а їх соціально окреслені якості.

Теоретичний аналіз результатів досліджень ще раз довів, що властивий чоловікам стил спілкування зміцнює їх авторитет в організації. Якщо в ній немає жорстокого розподілу ролей і чоловікам належать провідні позиції, то вони схильні до авторитарності, а жінки - до демократичності. Чоловікам краще дається директивний стиль управління, жінкам - стиль соціального лідера. Якщо в організації переважає демократичний стиль керівництва, жінки-лідери цінуються так само високо, як і чоловіки.

Жінки-керівники більш товариські, уважніші до людей, готові до співпраці, сміливіші й активніші у налагодженні соціальних контактів, динамічніші у спілкуванні, поступливіші, доброзичливіші та чутливіші. Для жінок - керівників центральними комунікативними якостями, що визначають успішність управлінської діяльності, є порядність, гнучкість у стосунках, повага до людей, колегіальність, надання ініціативи підлеглим, вимогливість до себе, врахування індивідуальних особливостей підлеглих, толерантність. Усі ці якості, утворюючи комплекс, висвітлюють такі особливості управлінської взаємодії, як уміння відмовитися від стереотипів, уміння бути самим собою, здатність до соціальної взаємодії, пошук індивідуальног підходу.

Чоловікам-керівникам більш властиві об'єктивність, довіра до колег, упевненість у собі, відсутність дріб'язковості, комунікативна врівноваженість, вимогливість до підлеглих. У них, як і в жінок, стрижневими комунікативними складниками є здатність до соціальної взаємодії, уміння відмовитися від стереотипів, уміння бути самим собою. Цей перелік доповнює такий показник, що відсутній у жінок, об'єктивність і здатність сприймати працівників такими, як вони є.

За іншими дослідженнями, наявність в установі чоловіків і жінок підвищує емоційно-психологічний та чуттєвий стан групи, урізноманітнює особистісні захоплення й інтереси, підвищує дієвість громадської думки. Чоловічо-жіночі організації згуртованіші, присутність жінок пом'якшує атмосферу, так само як і присутність чоловіків у жіночих групах. В організаціях, де переважають чоловіки, міжособистісні відносини оцінюються співробітниками позитівніше, а в жіночих - негативніше [7].

Гендерні ролі зумовлені особливостями культури, історичної епохи. Отже, вивчення проблем статі в управлінні дає підстави зробити такі висновки:

1. В організації існує поділ за статевою ознакою як по горизонталі, так і по вертикалі. Горизонтальний поділ наявний, коли чоловіки і жінки виконують різні види робіт. Вертикальний поділ засвідчує існування перешкод на шляху професійного росту і посування жінки. Наслідком є те, що чоловіки займають вищі рівні влади в організаціях, а жінки нижчі.

2. Розподіл роботи в організації здійснюють за статевою ознакою по горизонталі і вертикалі. Основний чинник цього - спрощення і стандартизація праці, які дали змогу залучати менш кваліфіковану працю, тобто працю жінок. Суттєвий бар'єр, який змушені долати жінки, є чоловіча природа організаційної праці: керівники, які високо цінують сильні аналітичні здібності, можливо, несвідомо просувають по службі переважно чоловіків.

3. Ступінь уваги вчених до «жіночого питання» в організації фокусується переважно на «чоловічому» аспекті організацій. Дослідники констатують,що чоловіки та їхня поведінка стали стандартом, з яким порівнюють поведінку жінок. За норму в організації може бути прийнята ідея чоловіків. Перебування чоловіків на управлінських посадах вважається закономірним явищем, їх просування по службі в організації заохочується організаційними і соціальними чинниками [7].

2. Дослідження впливу гендерних аспектів та гендерних стереотипів на стиль уравління

2.1 Аналіз основних рис чоловіків і жінок в управлінні

У міру розширення масштабів участі жінок в економічній діяльності виникає все гостріша необхідність подолання наявних перешкод у їх просуванні на рівень прийняття економічних рішень. Формування активного руху жінок дозволило змінити існуючу ситуацію.

Загальна структура зайнятості жінок має чітку форму піраміди: чим вище соціальний статус та посада, тим менше жінок посідають позиції такого рівня.

Досить показовим є порівняння думок чоловіків та жінок щодо того, які саме чинники забезпечують успіх у житті для жінки, а які - для чоловіка. Отримані результати дозволяють зробити висновок про наявність традиційних гендерних стереотипів (рис. 2.1.).

Рис. 2.1 Аналіз чинників, що впливають на кар'єрне зростання, у гендерному розрізі, %

І чоловіки, і жінки вважають, для чоловіків більш важливим для досягнення успіху, ніж для жінок, є розум, високий професійний рівень, вища освіта, престижна спеціальність, а також наявність впливових друзів, родичів або знайомих. При цьому розбіжності в оцінках щодо наявності необхідної професійної підготовки є найбільш суттєвими .

Погляд чоловіків та жінок щодо критеріїв успіху в житті також підтверджує наявність усталених стереотипів: для жінки це перш за все сім'я та діти, а для чоловіка - фінансова незалежність і високі доходи [10].

Різні дослідження з порівняння ділових та психологічних якостей жінки і чоловіки показали, що по ряду досліджуваних параметрів є певні відмінності. У результаті були обгрунтовані висновки, що жінки володіють якостями, які визначають їх вельми сприятливі можливості для ефективної управлінської діяльності. У загальному вигляді вони представлені в таб. 2.1.

Таблиця 2.1 Гендерні відмінності в управлінській діяльності

Характеристики	Чоловіки	Жінки
Спосіб подолання перешкод	Інтелект, сила	Хитрість, спритність
Орієнтованість на проблеми	Перспективна	Поточна
Потреба в емоційних стимулах		Підвищена
Основа рішень	Розсудливість	Чуттєвість
Характер	Замкнутий	Відкритий
Відношення до зовнішнього світу	Реалістичне	Ідеалізоване
Поведінка	Стримана	Емоційна
Переважаючий тип мислення	Соромно-логічний	Нагладно-дієвий
Об'єкт уваги	Зміст	Форма
Спостережливість і точність	Знижені	Підвищені
Орієнтованість	Ділова	Особиста
Ставлення до інших	Прямолінійне	Гнучке
Дія словесного заохочення	Розслаблююча	Збудлива
Реакція на критику	Агресивна	Спокійна

У порівнянні у жінок і чоловіків часто різняться стилі здійснення однієї і тієї ж діяльності, у тому числі і управлінської. Жінки частіше, ніж чоловіки, схильні використовувати демократичний стиль керівництва. Жінки-менеджери орієнтовані на групу, вони характеризуються контактністю, умінням спілкуватися, делегувати повноваження. Жінка-лідер вміє мотивувати підлеглих на зверхдосягнення, формувати у працівників професійну самоповагу. Чоловіки-керівники частіше використовують авторитарну стратегію, опору на владу, директивність, контроль.

Одним з проявів диференціації в стилях управління є відмінність у характері лідерства серед чоловіків і жінок. Дослідження показують, що чоловіки частіше використовують ділову модель лідерства (прагнення до влади, домінування, формування цілей, стратегічний розвиток), а жінки - соціальну (спрямованість на спілкування, взаємодія, врегулювання міжособистісних відносин) [11].

У ситуації стресу чоловіки і жінки-керівники зазвичай ведуть себе по-різному: чоловіки-менеджери схильні впадати в диктаторство, замикатися в собі, а жінки частіше вдаються до порад, можуть поділитися проблемами з оточуючими. Чоловіки і жінки переживають одні й ті ж емоції, але виражають їх по-різному.

Ряд дослідників вважають, що основою успішного лідерства є вміння встановлювати тісні позитивні відносини з іншими людьми. Ці відносини складаються на грунті подібності (уподібнення) членів групи один з одним. У цьому, з їхньої точки зору, криється проблема гендерних відмінностей. Жінці в чоловічому колективі важко встановити позитивні відносини і домогтися лідерства, на перше місце в цьому випадку виходять зовсім не ділові якості.

Однак існують і протилежні дані, що показують, що жінки-керівники менше схильні до «зривів», з ними продуктивніше вирішуються різноманітні спірні питання, вони уважніше ставляться до підлеглих. При цьому жінок-керівників відрізняють виражена домінантність, емоційна стійкість, соціальна сміливість і прагнення до самореалізації, вміння встановлювати високі ділові відносини.

Таким чином, можна констатувати, що, по суті, гендерні відмінності свідомо поступаються індивідуальним. У ході численних досліджень з'ясувалося, що у чоловіків і жінок набагато більше схожих рис, ніж відмінностей. Більш того, багато хто з дійсно існуючих відмінностей піддаються зміні в ході навчання, при зміні життєвого укладу і соціальних очікувань. У міру розвитку суспільства традиційна картина починає розмиватися, але прихована дискримінація жінок [12].

Порівнюючи особливості жіночого і чоловічого стилів управління, можна говорити про те, що жінка-керівник часто управляє більш успішно, ніж чоловік. Нерідко, результатом управлінської діяльності жінки є, створені на підприємстві, стабільні умови праці для підлеглих, адаптовані до прийнятих в суспільстві нормам.

Для жінки характерний стиль керівництва, орієнтований на стратегії винагороди, тоді як чоловіки віддають перевагу методам примусу і експертному стилю [13].

Щодо критеріїв успіху в житті серед 18-28-річних, то вони такі самі як і серед інших вікових груп українських громадян. Для чоловіків показники успіху розподілилися таким чином: фінансова незалежність, високі доходи, наявність власної сім'ї, власний бізнес, наявність власного житла, кар'єра, наявність дітей, керівна посада, наявність улюбленої справи, наявність автомобіля, дачі.

Для жінок порядок критеріїв успіху дещо інший: наявність власної сім'ї, наявність дітей, наявність власного житла, фінансова незалежність, наявність улюбленої справи, високі доходи, власний бізнес, кар'єра, керівна посада, наявність автомобіля, дачі.(рис.2.2).

Рис. 2. Чинники досягнення успіху у житті, у гендерному розрізі, %

Якщо порівняти значущість окремих критеріїв успіху для чоловіків та жінок, то слід також звернути увагу, що для жінки більш важливим, ніж для чоловіків, вважається наявність улюбленої справи (50% проти 29%) та наявність власного житла (56% проти 41%). Для чоловіків вагомими показниками успіху є наявність власного бізнесу (50%) та керівна посада (39%).

Таким чином, можна стверджувати, що суспільна думка більшою мірою орієнтована на образ "жінки-матері" та "чоловіка-годувальника".

Що стосується визначення, чого саме не вистачає для життєвого успіху, то гендерних відмінностей також практично не виявлено - і чоловіки, і жінки назвали брак високооплачуваної роботи (63% серед тих, хто вважає, що не досяг успіху в житті), вищої освіти (32%), престижної спеціальності (32%), впливових знайомих чи родичів (28%).

Тобто можна стверджувати, що стереотипні уявлення стосовно критеріїв успішності в житті та реальна самооцінка значною мірою відрізняються. Можливо, це свідчить про наявність певного підгрунття до зміни гендерних стереотипів, але поки що цього не відбувається. Погляди на ролі чоловіка та жінки в суспільстві формуються переважно в процесі соціалізації індивіда, на який впливають такі соціальні інститути, як школа, сім'я, соціальне оточення та засоби масової інформації.

Гендерна рівність передбачає однаковий статус для чоловіків та жінок щодо роботи та їх кар'єрного зростання. Це стосується також і науково-освітянської сфери, а також означає, що чоловіки та жінки мають однакові умови для реалізації своїх прав, однаковий потенціал для свого внеску в національний розвиток і рівні права на те, щоб скористатися результатами цього розвитку.

Отже, гендерна рівність у галузі освіти і науки зараз розглядається в Україні вже не як питання захисту прав людини, що потребує прийняття політичних рішень та значно розширеної сфери застосування не лише в інтересах жінок, а й в інтересах чоловіків, всього суспільства вцілому [10].

2.2 Гендерні аспекти державного управління: зарубіжний досвід

Лідерство - це здатність задавати напрям. Слово «лідер» саме по собі припускає вчасно направити свою команду вперед. [14].

Жіноче підприємництво в країнах перехідної економіки розвивається в складних умовах трансформації не тільки економіки, але і стереотипів суспільства. Символ жінки-матері широко використовується як інструмент національної політики; підвищення народжуваності відображається як шлях відродження нації” [15].

Опит соціологічного інституту Геллапа, проведений в 1993 р. для програм "America today" і CNN, показав, що приблизно половина опитаних чоловіків вважають, що стать керівника не має значення. У опиті, проведеному в 1994 р. Національним центром Ропера (1019 чоловік, що досягли повноліття), було запропоноване наступне питання: "Якби ви шукали роботу і могли б вибирати собі начальника, то перевагу кого б ви віддали - чоловіка або жінку?" 47% відповіли: "Все одно. Це не має значення", 16% висловилися за жінку, і, проти очікуваного, тільки 35% віддали перевагу чоловіку [16].

Сьогодні від 37% до 45% парламентарів у Данії, Фінляндії, Норвегії і Швеції становлять жінки. Перше місце посідає Швеція: 45% жінок у парламенті, тоді як середня частка жінок у парламентах демократичних країн світу становить усього 15%. Та навіть незважаючи на високу політичну мобілізацію жінок, політика у Північних країнах залишається ієрархічно структурованою і стратифікованою відповідно до статі. Жінки досі недопредставлені в політичній владі, насамперед у політичній і стратегічній еліті. Водночас цікаво відзначити, що жінки набагато краще представлені тут у найвищих ешелонах влади, ніж, наприклад, у бізнесі [16].

Дискусії щодо механізмів досягнення гендерної рівності найчастіше зводяться до питання кількості виділених місць для жінок у представницьких органах влади, політичних партіях, так звані жорсткі квоти. Квотування є одним із механізмів і діє в таких країнах як Італія, Аргентина, Бразилія, Великобританія тощо.

У сучасних умовах гендерні квоти - це вид позитивної дискримінації, тобто система пільг, заохочень, заборон і компенсацій, спрямованих на підвищення соціального статусу жінок.

Вибори до парламенту на пропорційні основі дають можливість використовувати механізм квотування і можуть поліпшити картину жіночого представництва, як це є у Європарламенті. Цьому мають сприяти і рекомендації Соціалістичного Інтернаціоналу та Комісії ООН щодо поліпшення становища жінок про квотування жіночого представництва як у політичній партії так і у парламенті. Наприклад, Лейбористська партія Великобританії, знаходячись в опозиції, вирішила використати жіночий потенціал для підняття свого рейтингу. Були введені та діють 40-відсоткові квоти для жіночого представництва.

Членами ООН є 191 держава, серед яких у 182 є парламенти. При цьому в дев'яти парламентах світу немає жодної жінки-депутата. У 173 країнах жінки представлені в парламентах, із них у 83 застосовуються ґендерні квоти представництва. Ще в 15 країнах ці квоти або застосовувалися раніше, або пропонується їх запровадити. Практично в половині парламентів світу застосовується той чи інший тип гендерних квот на виборах до національних парламентів.

Отже, можна констатувати, що квоти парламентського представництва існують на всіх п'яти континентах і в усіх шести геополітичних регіонах світу.

Одним з факторів високого представництва жінок у політиці Північних країн є виборча система, що базується на пропорційному представництві (а не на мажоритарній системі), де кожний виборчий округ має лише одне місце для свого представника. Іншим чинником є відкритість процедури висунення кандидатів. Значний вплив мають також соціальноекономічні фактори: представництво жінок зазвичай є вищим у кранах з високим рівнем зайнятості і освіченості жінок, де суспільні обставини дозволяють жінкам поєднувати сімейні обов'язки і роботу або ж інші суспільні заняття (цікаво, що у таких країнах, як Німеччина і Нідерланди, де представництво жінок у політиці є вагомим, ревень зайнятості жінок є досить низьким) [18].

Скандинавські вчені наголошують, що для мобілізації жінок і залучення їх до політики необхідно поєднувати дії «зсередини» із тиском «ззовні». Необхідними є як сильне громадянське суспільство з радикальними жіночими рухами феміністського спрямування, так і жіночі організації, прикріплені до політичних структур (наприклад, жіночі партійнополітичні асоціації, секції чи мережі). Досвід Північних країн показує, що існує ціла низка питань (догляд за дітьми і політика гендерної рівності, політика проти жорстокості і сексуального насилля над жінками й ін.), яким було приділено належну увагу передусім у результаті підвищеного представництва жінок у політиці [16].

Для того щоб замислитися про потреби в змінах, спочатку необхідно відчути незадоволення існуючим станом,

З іншого боку, якщо не мотивувати населення зовнішніми чинниками - інформацією та ґендерно-нейтральними образами, що дають поштовх новим можливостям, сприяють знищенню патріархальних стереотипів, - соціальний устрій майбутнього суспільства ще довгий час базуватиметься на гендерній нерівності, а стать залишатиметься біологічною долею, яка визначатиме ієрархічну позицію індивіда в суспільстві [17].

2.3 Гендерні аспекти державної служби в Україні

В Україні на сьогоднішній день існує явище гендерної нерівності, яке полягає в непропорційній представленості обох статей в різних сферах життя, різниці оплати праці жінки і чоловіка, існуванні стійких гендерних стереотипів, що мають яскраве патріархальне забарвлення, проявах дискримінації за статевою ознакою, що закриває особам однієї статі доступ до ресурсів або джерел доходу. Про це свідчить висновок Міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch, оприлюднений в лютому 2006-го року: "Жінки в Україні не мають рівного права для влаштування на роботу, що є результатом дискримінаційного ставлення як з боку державних, так і з боку приватних роботодавців". Також, відповідно до змісту доповіді Human Rights Watch, чоловіки займають непропорційну кількість керівних державних та адміністративних постів і одержують більшу заробітну плату, ніж жінки на тих самих посадах. Жінки в Україні змушені погоджуватись на низькооплачувану роботу або залишатися безробітними [19].

Для внутрішньої політики держави гендерна нерівність небезпечна втратою людського капіталу та недореалізацією трудового потенціалу, що матиме негативний вплив на розвиток економіки і сприятиме посиленню соціальної напруги.

Для того щоб замислитися про потреби в змінах, спочатку необхідно відчути незадоволення існуючим станом, Чи готове українське суспільство до переосмислення соціальних ролей, що виконуються жінками та чоловіками в суспільстві і, відповідно, їх статусу? З одного боку, актуальність гендерного питання для нашого суспільства визнає лише 3% чоловіків та 4% жінок. Для українських жінок політика має менше значення в житті ніж родина, діти, здоров'я тощо. Кар'єра важлива тільки для 19% жінок і для 41% чоловіків, а політика - для 25% жінок і 41% чоловіків. Разом з тим, 81% жінок переконані, що жінкам потрібно активізувати власні зусилля задля покращення свого становища.

З іншого боку, якщо не мотивувати населення зовнішніми чинниками - інформацією та ґендерно-нейтральними образами, що дають поштовх новим можливостям, сприяють знищенню патріархальних стереотипів, - соціальний устрій майбутнього суспільства ще довгий час базуватиметься на ґендерній нерівності, а стать залишатиметься біологічною долею, яка визначатиме ієрархічну позицію індивіда в суспільств [17].

Впровадження ґендерних стандартів останнім часом набуває особливого значення в політичних процесах нашої держави. Стратегічною метою України є досягнення європейських стандартів у всіх сферах життя: політичній, економічній, соціальній і, в тому числі, у сфері ґендерної рівності.

Відверту ґендерну дискримінацію надзвичайно важко виправдати. Проте гендерна нерівність підтримується значно тоншими механізмами, можливо, найпоширенішим із них є статева сегригація. Розрізняють два види гендерной сегрегації у сфері зайнятості: горизонтальну й вертикальну.

Під горизонтальною професійною сегрегацією розуміють нерівномірний розподіл чоловіків і жінок за галузями економіки й професіями [20].

Вертикальна професійна сегрегація означає непропорційний розподіл жінок за рівнями посадової ієрархії. Приналежність до однакової професії і співмірна кваліфікація для жінок часто зовсім не означає рівний доступ до кар'єрного просування порівняно з чоловіками колегами.

В українській ментальності закладені шанобливі прояви до жінки. Тому чинне національне законодавство не містить будь-яких дискримінацій стосовно рівності в доступі та можливостях жінок і чоловіків, є здебільшого ґендерно інтегрованим або ґендерно нейтральним, тільки в деякій мірі ґендерно чутливим.

Таким є і закон України «Про державну службу» де зазначено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місце проживання і які пройшли конкурс у порядку, визначеному законодавством [21].

За даними Державного комітету статистики України, на 31 грудня 2009 року в Україні нараховувалося 283408 державних службовців. Чисельність жінок становила 214034 особи, чоловіків - 69374, або відповідно 75,5% і 24,5%.

Співвідношення державних службовців-керівників за категоріями посад демонструє прямо протилежну тенденцію представництва жінок і чоловіків [22]. Дані представлені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Співвідношення державних службовців-керівників за категоріями

Категорії державних службовців - керівників	Чоловіків, %	Жінок, %
1 категорія	86,7	13,3
2 категорія	74,4	25,6
3 категорія	58,5	41,5
4 категорія	51,3	48,7

Це свідчить про дискримінацію жінок у ланці прийняття управлінських рішень. Лише на посадах четвертої категорії представництво жінок і чоловіків наближається до паритетного (51,3% чоловіків і 48,7% жінок) [22].

Дещо краща ситуація щодо співвідношення чоловіків і жінок державних службовців-спеціалістів. Так, на посадах другої категорії - 46,2% жінок, третьої - 64,1% жінок, четвертої - 62,3% жінок, п'ятої - 71,1 % жінок, шостої - 79,1 % жінок, сьомої - 83,8% жінок.

Зазначимо, що переважаюча чисельність жінок на посадах спеціалістів в органах державної влади свідчить про те, що керівники-чоловіки (і жінки) віддають перевагу жінкам у ланці виконання доручень.

На мою думку, існує одна вагома причина такого співвідношення: оплата праці. Чоловіки явно переважають на посадах, де заробітна плата у кілька разів перевищує оплату праці спеціаліста. Це зумовлює ще один наслідок статевої сегрегації: розбіжності в зарплаті. Посади з чоловічим домінуванням мають тенденцію до вищої оплачуваності, тоді як на посадах з переважанням жінок зарплата, як правило нижча. Що вищий соціальний статус посади, тим менша імовірність, що її обійматиме жінка [21].

Проблеми, що виникають через необхідність поєднання служби із домашніми обов'язками. Протиріччя між інтересами державної служби та репродуктивною функцією жінок. Дискусійність позитивного впливу наступних психофізіологічних особливостей жінок на якість виконання ними професійних обов'язків. Розрив, що існує між декларацією рівних можливостей та реальним рівнем дискримінації жінок. Проблема адаптації до умов роботи у чоловічому середовищі.

Врахування означених проблем може стати в нагоді при реалізації державної політии в сфері забезпечення гендерної рівності, а також при формуванні програм попередження порушень прав жінок.

Недостатнє представництво жінок на вищих рівнях прийняття рішень не лише суперечить принципам паритетної демократії, а й знижує ефективність державного управління, спричиняє недостатню увагу до проблем соціальної політики [23].

Окреслена проблема дістала назву «ґендерний паритет у державному управлінні».

Таким чином, гендерний паритет у державному управлінні має постати гендерно збалансованою участю у процесах управління суспільним розвитком, що передбачає не лише присутність одинакової кількості жінок і чоловіків, а й певну якість цієї участі, тобто свідому діяльність представників обох статей у процесах прийняття управлінських рішень. Остання ґрунтується на взаємній повазі до різних поглядів і позицій та розумінні відмінностей досвіду і потреб кожної статі.

Аргументами на користь досягнення гендерного парітету в державному управлінні є очікувані результати, серед яких: забезпечення справедливості в доступі до державної служби, підвищення довіри населення до влади та її прозорості, підвищення ефективності державного державного управління та формування позитивного іміджу жінки-керівника як моделі для наслідування [22].

3. Перспективи подолання ґендерної нерівності у сфері державного управління

У країнах Західної Європи протягом минулого століття проблема гендерної нерівності набула принципово нового статусу. Виникнення і розвиток такої потужної течії, як фемінізм, спричинило переосмислення ролі жінки в суспільстві, дозволило розставити акценти і змінити пріоритети в соціальній і політичній сферах: жінки отримали право голосу, можливість захищати свої права тощо.

Політика у переважної частини жіночого населення України, асоціюється з такими негативними явищами, як "бруд", "інтриги", "зброя", "нечесні гроші" тощо. Для участі в прийнятті політичних рішень необхідним є доступ до влади, а оскільки жінки традиційно обмежені в цьому, вони розуміють її (владу) як інструмент домінування і насильства.

Активна політична діяльність серед жінок сприймається поки що досить неоднозначно і суперечливо. Переважна частина населення і надалі вважає, що українська жінка не досягла повноправної рівності. Така постановка проблеми є досить небезпечною через те, що вона може призвести до певного регресу - повернення у "декларативну" рівність радянської епохи. Парадокс полягає в тому, що для зміни цього уявлення, жінки мають бути включені у політичне та громадське життя, брати участь в управлінні державними та громадськими справами на паритетних засадах з чоловіками [19].

Підтвердженням факту гендерної нерівності в Україні є статистичні дані, оприлюднені в грудні 2005 року на засіданні "круглого столу": "Сприяння забезпеченню рівних прав і можливостей у політиці" у м. Чернівці. Було констатовано такий факт: зі 172-х країн світу Україна посідає лише 152-е місце за представництвом жінок в парламенті (серед 450 депутатів лише 23 жінки, що складає 5,1%). Існує високий відсоток жінок лише на другорядних ролях в органах управління. Україну у цій сфері випереджають не лише найрозвиненіші світові країни, а й такі країни, як Білорусь, Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія, Росія, Туркменістан, Мозамбік, В'єтнам, Уганда, Намібія, Нікарагуа, Гамбія, Гана, Джібуті тощо.

Протягом останніх років в Україні проблема гендерної нерівності, її роль в політичному просторі набула особливої актуальності. На це вказує зростання жіночих організацій і жіночих політичних партій. Гострому зацікавленню цим питанням сприяють як загальні феміністичні тенденції, що активно розвивалися з другої половини ХХ століття, так і процес глобалізації, який підсилив тезу про можливість і потребу гендерної рівності. Проте, незважаючи на те, що число жіночих організацій зростає, кількість жінок в органах української влади зменшується (хоча жінки складають 53% населення України і є більшістю працюючого населення).