Функції та ролі менеджерів та керівників

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття системи адміністративного управління

Адміністративна (лат. administration -- управління) система управління -- структура, яка забезпечує реалізацію процесів управління за допомогою методів і засобів прямого впливу на керовані об'єкти, що функціонують як єдине ціле і зорієнтовані на досягнення єдиної спільної мети.

Адміністративна система управління (лінійна), на відміну від інших систем управління (функціональної, комбінованої), характеризується безпосереднім впливом на керовані об'єкти за допомогою службових організаційно-розпорядчих документів (наказів, розпоряджень тощо) і управлінських дій. За використання адміністративної системи управління органи виконавчої влади, як правило, застосовують специфічні методи досягнення цілей: примус, маніпулювання, переконання, авторитет, традицію тощо. Використання методів примусу є сутнісною ознакою адміністративної системи управління. адміністративний управління менеджер керівник

Адміністрування передбачає виконання функцій лінійного управління щодо підлеглого об'єкта на основі компетенції і єдиноначальності. Основна увага за адміністративної системи управління приділяється організації в цілому через виконання таких управлінських функцій, як планування, організовування, командний ланцюжок, координування і контролювання. Адміністративна система управління детально регламентує процеси прийняття рішень і бюрократичні процедури за повторюваних, типових ситуацій, однак не здатна запропонувати алгоритми вироблення рішень у разі складних, непевних, невизначених ситуацій. За способом впливу адміністративні методи управління поділяють на організаційні і розпорядчі. Організаційний вплив як сукупність прийомів і методів створення чи удосконалення організаційних систем керуючих і керованих підрозділів, як правило, виявляється у формі різного роду нормативних актів тривалої дії (положення, статути, регламент, постанови, правила, інструкції тощо), що чітко регламентують на певний термін організаційну структуру управління, порядок, напрям і зміст взаємодії між структурними підрозділами. Розпорядчий вплив полягає в родових або повторюваних одиничних оперативних організаційних командах, спрямованих переважно на ліквідацію відхилень, що виникають у процесі управління.

Адміністративна система управління поєднує ручний і автоматичний режими управління. У ручному режимі засобами безпосереднього (прямого) оперативного управлінського впливу на керований об'єкт розв'язуються проблемні, нетипові та ін. складні питання. В автоматичному режимі при вирішенні типових та повторюваних питань застосовуються основні принципи раціональної бюрократії М. Вебера, що мають певні переваги. За чіткого ієрархічного поділу влади і визначених правил і процедур для кожного конкретного випадку можна отримати ефективний засіб наведення порядку у великих групах людей і запобігання зловживань владою. Такі переваги, як універсальність, передбачуваність і продуктивність, бюрократична система може реалізувати за певних умов: в організації відомі загальні цілі і завдання; робота в організації може поділятися на окремі операції; загальна мета суб'єкта управління достатньо проста, що дає змогу виконати її на основі централізованого планування; виконання роботи працівником може досить точно вимірюватися; влада керівника визнається як законна. Ці особливості зумовлюють передбачуваність поведінки службовців бюрократичного апарату, сприяють координуванню їх діяльності, забезпечуючи управління в напівавтоматичному режимі. Адміністративна система управління ефективна за використання рутинної технології, нескладного нединамічного зовнішнього оточення. Адміністративна система управління часто застосовується у державному управлінні .



2. Ролі менеджера

Роль - це набір певних поведінських правил.

Роль - це комплекс зразків поводження, пов'язаних з виконанням яких-небудь функцій.

Як і в театрі, у корпоративній "драмі" кожна роль пов'язана з іншими, тому ефективність антикризового лідера визначається його вмінням вписатися в "ансамбль".

Сукупність видів робіт, що розглядаються в дослідженнях витрат робочого часу деяких категорій управлінських робітників, розділені на групи в залежності від того, в якій ролі виступає управлінський працівник при виконанні даних видів робіт.

Ролі менеджерів:

- роль фахівця;

- роль організатора виробничої діяльності колективу;

- роль службовця-техніка;

- роль техніка-виконавця.

До робіт, при виконанні яких керівники виступають в ролі інженера-спеціаліста відносять такі функції:

- участь у нарадах;

- отримання завдань та консультацій у вищих посадових керівників;

- консультація підлеглих;

- перевірка роботи підлеглих;

- ознайомлення з технічною документацією;

- розробка ескізів;

- перевірка та виправлення ескізів та креслень;

- робота з довідковою літературою;

- організація та проведення технічного контролю;

- ділові особисті розмови по телефону;

- складання звітів та аналіз забезпеченості матеріалами.

Функції, при виконанні яких керівники виступають в ролі організатора виробничої діяльності:

- вирішення організаційно-виробничих питань з керівництвом, а також в цехах, змінах;

- перегляд та підпис документів;

- оформлення відпусток, прийняття та звільнення з роботи тощо;

- аналіз показників виробничо-господарської діяльності колективу, розробки плану орг-техзаходів;

- планування;

- розробка та уточнення норм роботи;

- прийом відвідувачів, ділові розмови по телефону;

- розробка інструкцій, нових форм звітності;

- ознайомлення з діловими листами;

Функції, при виконанні яких керівники виступають в ролі службовця-техніка:

- підготовка матеріалів для вищих посадових керівників;

- оформлення службових пояснювальних записок, актів, повідомлень;

- роботи з креслення;

- уточнення норм витрат матеріалів;

- оформлення фінансових звітів;

- складання планів та звітів за техніко-економічними показниками;

- заповнення форм періодичної звітності;

- перевірка нарядів;

- складання ділових листів тощо.

Функції, при виконанні яких керівники виступають в ролі техніка-виконавця:

- друкування на комп'ютері ;

- очікування підпису документів вищими посадовими керівниками;

- виписка та отримання матеріалів;

- вирішення питань на складах;

- копіювання креслень, розмноження технічної документації;

- розрахунки та обчислення;

- реєстрація документів;

- перевірка документів;

- занесення даних у журнал звітності;

- кур'єрська праця;

- пошук документів, довідок, креслень.

Досить поширеним у сучасному менеджменті є рольовий підхід до процесу праці менеджерів. Соціальна роль розглядається як вироблена суспільством програма дій людини у певних обставинах, сукупність вимог, стандартів, взірців поведінки.

Рольова поведінка - це своєрідна єдність, взаємопроникнення соціальної ролі та індивідуального виконавця. Виконавець соціальної ролі повинен відповідати прийнятим соціальним нормам і очікуванням оточуючих.

При рольовому підході менеджер - це деяка сукупність ролей, які пропонуються особі як здійснення її зв'язків із суспільством через систему визнання цим суспільством професійної трудової діяльності. Рольовий підхід акцентує увагу на тому, що менеджер діє в рамках соціального, а не технологічного і виробничого простору організації.

Виділяють два класи ролей: цільові і підтримуючі.

Цільові ролі спрямовані на відбір і виконання виробничих і групових завдань. Підтримуючі ролі - це така поведінка управлінця, яка сприяє підтримці і активізації діяльності співробітників і окремих груп.

Рольова модель діяльності керівника складається з трьох управлінських комплексів:

1. професійного;

2. психологічного;

3. організаторського.

Кожний з управлінських комплексів містить три ролі.

Професійний управлінський комплекс передбачає ролі :

- підприємця-новатора;

- комерсанта;

- адміністратора;

психологічний комплекс - ролі :

- лідера-мотиватора;

- практичного психолога-вихователя;

- соціального архітектора;

організаторський комплекс - ролі:

- інтегратора-координатора;

- комунікатора;

- соціального контролера.

Відповідно до точки зору Н. Ладанова, сучасний менеджер виступає в системі суспільного виробництва в декількох ролях:

¦ "керуючий";

¦ "дипломат";

¦ "лідер";

¦ "вихователь";

¦ "інноватор";

¦ "людська істота".

Свій перелік менеджерських ролей (адміністратора, організатора, спеціаліста, вихователя, комунікатора, громадського діяча, підприємця) пропонує Т. Шрамченко, але він, на жаль, як і Ладанов, не розшифровує їх зміст.



3. Поняття організаційної структури управління виробництвом і фактори що її визначають

Згідно з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки з часом стратегії змінюються, то виникає необхідність у відповідних змінах організаційних структур.

Категорія «структура» відображає будову та внутрішню форму системи. Зв'язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури -- невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія «структура» означає відносно стійкі зв'язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

Існує велика кількість визначень організаційної структури управління виробництвом, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них.

Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети.

Згідно з іншим визначенням, організаційна структура -- це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:

1) вона охоплює канали влади та комунікації між різними адміністративними службами та працівниками;

2) інформацію, яка передається цими каналами.

Організаційну структуру управління визначають також як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.

Ланка управління -- відокремлений орган (працівник), наділенийфункціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав.

Рівень управління -- сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу.

Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організацією (підприємством).

Згідно з цим визначенням основними елементами організаційної структури управління є:

1) склад та структура функцій управління;

2) кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;

3) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

4) склад самостійних структурних підрозділів;

5) кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

6) інформаційні зв'язки.

Отже, кожне з визначень вносить свій вагомий внесок у розуміння суті організаційних структур управління підприємством (організацією). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відповідати певним вимогам:

1) адаптивність (здатність організаційної структури пристосовуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);

2) гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій);

3) адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи);

4) спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);

5) оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та ланками управління);

6) оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій системі за час прийняття рішення);

7) надійність (гарантованість достовірності передачі інформації);

8) економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації);

9) простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації).

На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об'єкта, і суб'єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать:

- розміри виробничої діяльності фірми (середня, мала, крупна);

- виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей);

- характер продукції, що виробляється, та технологія її виробництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво);

- сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок);

- масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т. ч. виробничих, збутових тощо);

- характер об'єднання (концерн, фінансова група тощо).



4. Лінійна і функціональна структури управління

Лінійний тип організаційної структури повинен усувати недоліки окремого лінійного та функціонального типів структур управління, зокрема таких: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керівнику в опрацюванні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).

Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської діяльності та структури управління підприємством. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Якщо в межах управління дільницею його роль незначна, то в масштабах управління підприємством роль функціональних органів зростає. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов'язаних з керівництвом процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо.

Комбіновані структури забезпечують такий подій праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні - консультувати, інформувати, організовувати, планувати .



Список використаної літератури

1. Виноградсъкий М. Д., Виноградська А. М., Шкапова О. М. Менеджмент в організації: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вузів. - К.: КОНДОР, 2004.

2. Менеджмент: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / За ред.. Г.В. Щокіна, М.Ф. Головатого, О.В.Антонюка, В.П. Сладкевича. -- К.:МАУП, 2007.

3. Новіков Б.В. Сініок Г.Ф., Круш П.В. Основи адміністративного менеджменту: Навч. посіб. -- К.: «Центр навчальної літератури», 2004.

Размещено на Allbest.ru