Історичні аспекти формування поняття менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

управління професійний інформаційний бюрократія

Історичні аспекти формування поняття менеджменту

Управління як історичний процес розвивалося з того моменту, коли з'явилася необхідність регулювати спільну справу колективів людей. Історія знає чимало прикладів раціонального менеджменту не тільки окремими колективами, а й цілими державами та імперіями. При цьому рівень менеджменту, його якість були визначальним початком у благополучному розвитку цілих народів, однак до нас не дійшли наскільки достовірні дані про розвиток теорії менеджменту, а бум теоретичної думки почався в нач. XX століття. Він пов'язаний з тим, що в 1911 році інженер Тейлор опублікував свої дослідження в книзі "Принципи наукового управління". Цей рік традиційно вважається початком визнання менеджменту наукою і самостійною галуззю дослідження.

Як самостійна наука менеджмент зародився на рубежі XIX- XX ст. Саме в цей період з'явилися перші роботи, присвячені управлінню господарською діяльністю. Чому проблема управління стала настільки важливим об'єктом уваги, що їй присвятили автономну дисципліну? Багато в чому це було зумовлено потребами капіталістичного суспільства. Поділ праці призвело до того, що виробництво стало дуже складним, а отже, ускладнилися і механізми правління ім.

Крім того, було усвідомлено, що без ефективного управління неможливо нормальне функціонування підприємства, яке передбачає, в тому числі, і отримання прибутку. Це і отже основною передумовою формування уявлень про управління.

Історія розвитку менеджменту нараховує вже кілька тисячоліть, якщо відлік почати з зачатків писемності в стародавньому Шумері. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливого шару "жерців-бізнесменів", які були пов'язані з торговими операціями.

Розвиток менеджменту - це в основному еволюційний процес. Він характеризується безперервністю і відображає ті зміни, які відбуваються в суспільстві, економіці, всій системі соціально-економічних відносин.

Древні філософи вважали, що причиною зубожіння суспільства, як правило, є відсутність належного управління або порушення старшинства між людьми. Питання про природу і принципи справедливого та ефективного управління складало предмет роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичного погляду на управління як на процес, який виникає з необхідності досягнення загальних цілей у ході спільної жіттєдіяльность людей, були закладені ще в античності.

Теорія управління (менеджменту) формувалась у вигляді різних концепцій та управлінських шкіл. Дослідження історичних коренів науки управління дає змогу виділити два періоди її формування: емпіричний -- заснований на практичному досвіді та інтуїтивному розумінні, і теоретичний -- що ґрунтується на глибокому вивченні та осмисленні її основ і логіки, використанні надбань інших наук, зокрема, психології, соціології, антропології, математики.

Щоденні справи вимагали узгодженості дій членів общини, певного підпорядкування одних людей волі інших. З розвитком цивілізацій процеси менеджменту ускладнювалися, у них з'являлися елементи передбачення, розрахунків, і ті, хто вмів це робити, ставали жерцями, фараонами, міністрами. Вони втілювали мудрість, владу і володіли багатством у своїх суспільствах.

Визначальним етапом у розвитку менеджменту стало зародження і становлення державності. Перші приклади свідомого управління належать до III тисячоліть до н. є.

Це було зафіксовано на глиняних табличках, що дійшли до наших днів і засвідчили існування певного регламенту управлінської діяльності у Давньому Єгипті та Шумері.

Історія наводить багато прикладів, які ілюструють розвиток управління. Так, у давньоєгипетській пам'ятці писемності «Повчання Птаххотепа», датованій 2000р. до н. е., розглядаються найважливіші питання управління державою: суть влади, значення стилю і методів керівництва тощо.

Одна з настанов «Повчання» не втратила актуальності й нині: «Якщо ти начальник, будь спокійним, коли слухаєш ти слова прохача; не відштовхуй його, перш ніж він полегшить душу від того, що хотів сказати тобі. Людина, уражена нещастям, хоче вилити свою душу навіть більше, ніж досягти сприятливого вирішення свого питання».

У розвиток науки управління істотний внесок зробили мислителі Давньої Греції.

Сократ (469--399 pp. до н.е.), наголошуючи на важливості поділу праці та спеціалізації, завдання управління вбачав у тому, щоб кожна людина була на належному місці. Він та інші давньогрецькі філософи стверджували, що причиною бідності суспільства, як правило, є відсутність умілого керівництва.

Платон (427--347 pp. до н.е.) у «Політичних діалогах», «Республіці» і «Законах» виклав теорію «ідеальної держави». Він розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що управління є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства.

Аристотель вивчаючи існуючі на той час держави, виділив дві системи господарювання: економію, за якої виробляється майже все необхідне для власного користування, і хрематистику -- мистецтво багатства. Він заклав основи вчення про домашнє господарство (прообраз політичної економії), наголошував на необхідності розробляти «панські науки», які б розвивали у рабовласників навички спілкування з рабами, мистецтво управління ними. Аристотель робив спробу пояснювати життя морально-етичними категоріями. У «Нікомаховій етиці» він обґрунтував моральні принципи управління господарством, акцентуючи на «справедливому обміні» виробленими благами.

Вагомий внесок у розуміння того, як слід керувати державою, зробив і Нікколо Макіавеллі (1469--1527). У книзі «Правитель» він сформулював власні рекомендації щодо організації управління державою, норми поведінки керівників: «Монарх мусить бути одночасно і людиною і звіром, і левом і лисицею. Він не повинен тримати слова, якщо це може повернутися проти нього. Я насмілюся стверджувати, що бути завжди чесним вкрай невигідно; з іншого боку, корисно здаватися благочестивим і правдивим, гуманним і щирим. Ніщо не є таким корисним, як вигляд доброчесності». Макіавеллі вважав, що для зміцнення держави виправдані будь-які засоби. Тому термін «макіавеллізм» використовують для характеристики політики, яка нехтує нормами моралі.

Неослабна увага державних діячів, мислителів до питання ефективного управління державою простежувалася впродовж століть. Пошуки відбувались у різних напрямах. Наприклад, київські князі (Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах) намагалися зміцнити Київську Русь впровадженням «родинної відповідальності». Помісними князями в руських землях ставали їхні сини, виходили заміж за іноземних правителів дочки, що сприяло об'єднанню інтересів і уникненню воєнних сутичок. Важливу роль у підвищенні ефективності управління державою відіграло й віче, де найважливіші проблеми обговорювались всенародно; введення християнства із його системою морально-етичних правил.

Розвиток основ управління на Заході й на Сході Європи відбувався різними шляхами. На Заході схилялись до того, щоб управління охоплювало якомога більше способів впливу на людей, що урізноманітнювало форми і методи управлінської діяльності. На Сході визначальним в управлінні вважали силу. До нас ці методи прийшли разом із татаро-монгольським нашестям і за 300 років так увійшли у традиції народу, який перебував під ярмом примусу, що бажання мати «сильного правителя» донині є характерним для значної частини населення України.

Систематизація інформації про передісторію управління, яка дійшла до наших днів, дала змогу виділити п'ять етапів у становленні управлінської науки:

Перша управлінська революція. Характеризується як «релігійно-комерційна». Пов'язана з виникненням писемності у Давньому Шумері (V тис. до н.е.), що сприяло появі особливого прошарку жерців, які вели діловий перепис і комерційні розрахунки. Письмова фіксація ділових угод підвищувала їх надійність і захищеність.

Друга управлінська революція. її називають «світсько-адміністративною» і пов'язують з діяльністю вавилонського царя Хамурапі (1792--1750 pp. до н.е.). Він опублікував збірку законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними верствами населення, завдяки яким посилювався контроль і відповідальність за виконання робіт.

Третя управлінська революція. Дістала назву «виробничо-будівельної». Охоплює роки царювання ассирійського правителя Навуходоносора (605--562 pp. до н.е.). Саме тоді будівельні роботи набули величезного розмаху і вимагали посилення контролю за діяльністю у сфері виробництва і будівництва. Такий контроль здійснювала держава.

Четверта управлінська революція. Охоплює період зародження капіталізму і стрімкого індустріального розвитку європейської цивілізації (XVII--XVIII ст.). її головним результатом стало виникнення професійного управління. Велика заслуга в цьому належить шотландському економісту Адаму Сміту (1723--1790), англійському соціалісту-утопісту Роберту Оуену (1771 -- 1850), англійському математику Чарльзу Бебіджу (1801--1841) та ін. Зокрема, Оуен на своїх фабриках втілював ідею соціального партнерства; Бебідж розробив методику вивчення витрат робочого часу на виконання виробничих операцій і опублікував результати власних досліджень у книзі «Про економію матеріалів та обладнання», яка стала першою публікацією в сфері наукового управління. А погляди Сміта на природу вільного підприємництва, на роль ринку і функції держави лягли в основу теорії та практики менеджменту.

Однак ці дослідження були розрізненими. Наука управління як цілісна система зі своїм категорійним апаратом, принципами, методологією, рекомендаціями виникла лише у XX ст. її появу пов'язують із п'ятою управлінською революцією.

П'ята управлінська революція. Відома під назвою «бюрократична». У її основі -- концепція «раціональної бюрократії», яка важливу роль у забезпеченні ефективності управління відводила формуванню ієрархічних структур, розподілу управлінської праці, чіткому визначенню посадових обов'язків і встановленню відповідальності менеджерів за їх виконання.

Стрімкий розвиток наукової думки в XX ст. прискорив усі соціально-економічні процеси, а також процеси їх управління, що дає підстави стверджувати ще про одну управлінську революцію.

Шоста управлінська революція. її називають «інформаційною». Характеризується всебічним впровадженням у практику управління інформаційних технологій, що неймовірно прискорило процеси отримання і оброблення інформації й зробило практично безмежними можливості зростання організацій. Здатність управлінського апарату швидко опрацьовувати великі масиви інформації змістила акценти у системі загального менеджменту з організації виробничих процесів на маркетинговий менеджмент, тобто переорієнтувала систему управління організацією на виявлення і задоволення потреб споживачів.

У процесі розвитку суспільства змінювалися орієнтири в системі управління, що відповідало змінам у всій системі соціально-економічних відносин. Теоретики і практики менеджменту не переставали шукати відповіді на запитання «Від чого залежить успіх організації і що може зробити керівник для його забезпечення?» Найактивнішим цей пошук став у XX ст.

Поняття «менеджмент», як і ряд інших понять в економічній теорії, з'явилося не відразу, а формувалося протягом багатьох років за участю багатьох авторів, а тому має різні інтерпретації. Найбільш поширене розуміння менеджменту, як науки про підготовку людей для роботи в галузі управління різними об'єктами:

- Підприємствами та організаціями, що виробляють різні товари, роботи, послуги;

- Військовими підрозділами і з'єднаннями;

- Розробкою нових технологій і нововведень;

- Фінансовими операціями.

Інтегральною характеристикою громадського об'єднання праці є рівень продуктивності суспільної праці. На певному етапі розвитку суспільства продуктивність суспільної праці починає визначатися якістю управління приватними видами діяльності в громадському об'єднанні праці.

Погляди на управління принципово залежали від того, в якій соціально-політичній системі вони створювалися і розроблялися. В умовах комуністичної ідеології розроблялася теорія управління, істотно відмінна від управлінської думки, що розвивалася в системах з вільними ринковими відносинами. Багато видатні вчені і практики управління колишнього Радянського Союзу та інших країн комуністичної орієнтації висували цікаві та оригінальні ідеї, що стосувалися управління. Однак будучи прив'язаними до історично не виправдала себе соціально-економічній системі, ці ідеї й теоретичні розробки у своїй масі виявилися не прийнятими світовим досвідом менеджменту і в кінцевому рахунку опинилися поза основного русла розвитку управлінської думки.

Размещено на Allbest.ru