Час як найважливіший ресурс в діяльності менеджера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки україни

Вищий навчальний державний заклад

Донецький національний університет

Красноармійський індустріальний інститут

Кафедра Менеджменту

РЕЕРАТ

з дисципліни

«Менеджмент»

На тему: ”Час як найважливіший ресурс в діяльності менеджера”

Красноармійськ 2014

Вступ

Світовий досвід довів життєвість і ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, у раціональному використанні трудових ресурсів, матеріальних і фінансових ресурсів, у створенні гнучких виробництв, сприйнятливих до запитів споживачів і досягненням науково-технічного прогресу. Така система організації стимулює до рішучих дій в оволодінні новими методами господарювання, перебудові діяльності. Організація стає головним суб'єктом господарювання. Вона є незалежним товаровиробником, економічне виробництво для якого практично не обмежене, але цілком залежить від уміння працювати беззбитково, адаптуючись до умов економічного середовища, що змінюється. Для вивчення і аналізу даних економічних передумов як всередині підприємства, так і навколишнього середовища фірми використовують менеджмент. Найважливіша сфера застосування якого є господарська діяльність організації. Організації самостійно формують свою виробничу програму, вибирають постачальників, споживачів і інших партнерів по господарській діяльності, установлюють договірні ціни в рамках державної політики цін, розпоряджаються своєю продукцією, ресурсами і доходами. Отже, тема обрана для розгляду в даній роботі - проектування трудових процесів та організація робочих місць, на сьогодні є однією з актуальніших для підприємств і організацій. Оскільки від правильного планування, побудови і реалізації трудових процесів на підприємстві залежить успішність фірми, що працює в умовах жорсткої конкуренції. На ряду з цим вдала реалізація грамотно побудованого робочого процесу неможлива без правильної організації робочих місць. Робоче місце це первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності робітника або групи робочих, яка повинна бути оснащена необхідними засобами для виконання виробничого завдання. При правильному плануванні робочого місця, враховується необхідність його оснащення яке відповідає цілям виробництва. Правильна організація робочого місця працівників є необхідним заходом підвищення продуктивності праці і запорукою успіху в діяльності організації.

Зі зростанням обсягів виробництва, підвищенням рівня його інтенсифікації значно ускладнюється процес управління підприємством: збільшується обсяг та складність інформації, що надходить, підвищується відповідальність керівника, розширюється коло його обов'язків. Звідси виникає необхідність постійного вдосконалення організації управлінської праці.

Важливою умовою підвищення ефективності праці керівника є раціональне розподіл витрат робочого часу по функціях управління. Аналізуючи витрати робочого часу по функціях управління у керівників різних підприємств, можна помітити певну закономірність: директора організацій, як правило, більшу частину робочого часу витрачають на загальне керівництво та оперативне управління. У керівників слабких, менш розвинених підприємств робочий час розгалужений на виконання інших функцій, що породжує дублювання функцій керівників служб та підрозділів. Звідси випливає важливий висновок: сучасного прогресивного менеджера відрізняє уміння виділяти головне і зосереджувати на ньому основну увагу. Без цієї властивості керівник не зможе успішно управляти організацією.

Такий ресурс як час стоїть на ряду з багатьма іншими ресурсами менеджерів: людьми, фінансами і сировиною. Менеджер завжди знаходиться в трьох вимірах у сьогоденні, минулому і майбутньому. Час - є незворотнім. Його не можна накопичити, помножити або передати. Воно проходить безповоротно. Нажаль в Україні з давніх часів склалося уявлення про керівника, як про людину з мінімальною кількістю вільного часу, і чим менше часу мав керівник, тим більш значною персоною він здавався. Але насправді це лише говорить про низький рівень самоменеджмента, який являє собою послідовне і цілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці, для того, щоб оптимально і зі змістом використовувати свій час. Таким чином актуальність теми обраної для розгляду в даній курсовій роботі не викликає сумнівів.

Метою написання представленої роботи являється представленої роботи являється на основі опрацювання низки літературних джерел дослідити час, як ресурс менеджерів ЧП «Спик-ап». Обектом дослідження виступає процес розподілу робочого часу менеджерами ЧП «Спик-ап» на виконання своїх обов'язків. Предметом - робочий час менеджера.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

· розкрити особливості та зміст праці менеджера;

· визначити робочий час управлінців як один з ресурсів менеджерів;

· надати стислу характеристику ЧП «Спик-ап»;

· провести аналіз використання робочого часу менеджерами ЧП «Спик-ап»;

· запропонувати вдосконалення особистої роботи менеджерів ЧП «Спик-ап».

Інформаційною базою дослідження виступили Конституція України, Господарський Кодекс, закони України, нормативно-правові актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також періодичні та наукові джерела, фінансова та бухгалтерська звітність ЧП «Спик-ап». Широко використана наукова інформація, яка має форму недрукованої продукції і розміщена в мережі INTERNET.

При написанні роботи використовувались розрахункові та дослідницькі методи дослідження: порівняння фактичних витрат часу по кожному виду робіт з нормативами, порівняння фактичних витрат часу даного менеджера із середніми витратами часу інших менеджерів того ж рівня, метод моментних спостережень.

1. Особливості та зміст праці менеджера. Час як ресурс

1.1 Особливості та зміст праці менеджера

праця менеджер робочий час

У цілому область діяльності, називана менеджментом фірми, може бути розділена на окремі функції, що зосереджені в трьох основних групах:

· загальне управління (установлення нормативних вимог і політики управління, політики інновацій, планування, організація роботи, мотивація, координація, контроль, відповідальність);

· управління структурою підприємства (його створення, предмет діяльності, правові форми, зв'язки з іншими підприємствами, територіальні питання, організація, реконструкція, ліквідація);

· конкретні області управління (маркетинг, НИОКР, фінанси, виробництво, кадри, основні фонди).

Якщо структурні сторони діяльності підприємства визначені, то усі функції управління розділені на загальні і конкретні.

Функція управління -- вид діяльності, заснований на поділі і кооперації менеджменту і характеризуються визначеною однорідністю, складністю і стабільністю впливів на об'єкт і суб'єкт управління.

Функції управління і встановлення обсягу робіт з кожної функції є основою для формування структури керуючої системи і взаємодії її компонентів.

Загальні функції виділяються по етапах (стадіям) управління.

Відповідно до ДСТ 24525.0-80 до них відносяться:

· прогнозування і планування;

· організація роботи;

· мотивація;

· координація і регулювання;

· контроль, облік, аналіз.

Функції, виділювані по сферах діяльності, називаються конкретними. ДСТ рекомендує їхній типовий склад:

· перспективне і поточне економічне і соціальне планування;

· організація робіт зі стандартизації;

· облік і звітність;

· економічний аналіз;

· технічна підготовка виробництва;

· організація виробництва;

· управління технологічними процесами;

· оперативне управління виробництвом;

· метрологічне забезпечення;

· технологічний контроль і іспити;

· збут продукції;

· організація роботи з кадрами;

· організація праці і заробітної плати;

· матеріально-технічне постачання;

· капітальне будівництво;

· фінансова діяльність.

Економічні методи управління - це система прийомів і способів впливу на виконавців за допомогою конкретного порівняння витрат і результатів (матеріальне стимулювання і санкції, фінансування і кредитування, зарплата, собівартість, прибуток, ціна). При цьому варто врахувати, що крім сугубо особистих учасник процесу переслідує і суспільні, і групові цілі.

Як основні методи управління тут виступає система заробітної плати і преміювання, що повинна бути максимально пов'язана з результатами діяльності виконавця. Оплату праці менеджера доцільно зв'язати з результатами його діяльності в сфері відповідальності або з результатами діяльності усієї фірми.

Від діяльності менеджерів залежить ефективність діяльності всієї організації. Але досягнення ефективності в сучасних умовах стає все більш важким завданням. Якщо менеджери не будуть максимізовувати ефективність у своїй роботі підприємство може збанкрутіти.

Кожен менеджер робить багато справ, які не можна назвати власне управлінськими. Більш того, на виконання цих справ може йти левова частка його робочого часу. Менеджер зі збуту, наприклад, займається статистичним аналізом, старший майстер ремонтує верстат або заповнює накладну, менеджер з виробництва складає план нового цеху або проводить випробування нових матеріалів, президент компанії опрацьовує деталі отримання банківської позики або веде переговори про укладення великого контракту.

Всі перераховані роботи побічні по відношенню до тієї роботи, яку кожен менеджер виконує незалежно від того, як називається його посада, і яка є загальною для всіх менеджерів і характерною тільки для них. Найкращим доказом цього положення буде те, що до роботи менеджера систематичний аналіз "наукового менеджменту".

У роботі менеджера можна виділити п'ять базових операцій. У сукупності вони призводять до об'єднання ресурсів в живий організм, що постійно розвивається.

Менеджер в першу чергу займається постановкою цілей. Він визначає, якими повинні бути ці цілі, якими мають бути приватні цілі в кожної ключової сфері підприємства, вирішує, що потрібно робити, щоб досягти цих цілей. Менеджер робить ці цілі досяжними, викладаючи їх працівникам, від ефективності яких і залежить досягнення цих цілей.

Потім менеджер займається організаторської роботою. Він аналізує необхідні дії, рішення і відносини, класифікує роботу в цілому, ділить її на види діяльності, якими можна ефективно керувати. Ці види діяльності менеджер ділить на групи робіт, якими потрібно управляти. Групування здійснюється у вигляді організаційної структури, що складається з ряду підрозділів. Менеджер компанії підбирає людей для управління цими підрозділами.

Третім важливим обов'язком менеджера є мотивація працівників і спілкування з ними. З безлічі людей, що відповідають за виконання різних робіт, необхідно створити команду однодумців. І зробити це необхідно на основі власного практичного досвіду управління людьми. При цьому застосовуються ті або інші методи стимулювання і винагороди за гарну роботу. Використовується можливість підвищення по службі працівників, що найбільш відзначились. Менеджер робить це, постійно спілкуючись з підлеглими, причому це спілкування обов'язково має носити двосторонній характер.

Четвертим базовим елементом роботи менеджера є вимірювання показників. Менеджер встановлює чіткі показники, що відображають ефективність виконання того чи іншого виду роботи. Він несе відповідальність за те, щоб для кожного працівника організації були передбачені відповідні показники або критерії ефективності, які вимірюють ефективність роботи організації в цілому, так і ефективність конкретної людини, допомагаючи йому успішно справлятися зі своїми обов'язками. Менеджер аналізує ефективність праці кожного працівника, оцінює та інтерпретує її.

І, як і в будь-якій іншій сфері своєї діяльності, менеджер викладає своїм підлеглим і керівництву суть цих вимірів і аналізує отримані з їх допомогою результати.

На ряду з вищевикладеним, менеджер сприяє розвитку своїх підлеглих. Стиль yпpaвління кожного менеджера може або полегшувати, або робити важчім саморозвиток і самовдосконалення підлеглих.

Усі перелічені дії є базовими елементами роботи будь-якого менеджера. Кожен з цих базових елементів легко піддати подальшого поділу на більш дрібні складові, опису кожної з яких можна присвятити окрему книгу. Вже одне це свідчить про неймовірну складність роботи менеджера. Крім того, кожний з перерахованих вище базових елементів вимагає від менеджера особливих якостей і кваліфікації.

Постановка цілей, наприклад, являє собою проблему балансів:

· баланс між результатами економічної діяльності та реалізацією принципів, які сповідує;

· баланс між короткостроковими та довгостроковими перспективами підприємства;

· баланс між бажаними результатами та існуючими засобами.

Таким чином, постановка цілей вимагає здібності до аналітичного мислення та синтезу.

Організаторська робота також вимагає від менеджера певних аналітичних здібностей. Але організаційна робота - це перш за все робота з живими людьми, і тому вона в першу чергу передбачає наявність у менеджера таких якостей, як чесність і порядність, а також вміле використання ним принципу справедливості. Аналітичні здібності, чесність і порядність вимагаються від менеджера і для виконання такої функції, як сприяння розвитку своїх підлеглих.

Однак навички, необхідні для правильної мотивації людей і вміння спілкуватися з ними, в першу чергу соціальні. У цьому випадку від менеджера вимагається вже не аналіз, а вміння інтегрувати і синтезувати. Як основний принцип на перший план виступає принцип справедливості. Гідна особистість менеджера має в цьому випадку набагато більше значення, ніж його аналітичні здібності.

Вимірювання показників вимагає прояву в першу чергу аналітичних здібностей. Обов'язково слід використовувати результати вимірів для самоконтролю, а не для тиску на людей ззовні (і особливо зверху), щоб зайвий раз вказати на залежне положення працівників. Тим не менш, цей принцип порушується дуже часто, що багато в чому пояснює, чому вимір показників буває сьогодні найслабкішою ланкою в роботі менеджера. І до тих пір, поки вимірювання використовуються як інструмент контролю і натиску вони, як і раніше, будуть залишатися самою слабкою ланкою в роботі менеджера.

Постановка цілей, організаторські робота, мотивація підлеглих і вміння спілкуватися з ними, вимірювання показників та сприяння розвитку своїх підлеглих є формальними, класифікаційними категоріями. Лише особистий досвід менеджера сприяє втіленню їх у життя, зробити цілі конкретними і осмисленими.

Одне лише вміння правильно ставити цілі не робить людину менеджером, так само, як вміння накласти простенький шов в потрібному місці зовсім не робить людину справжнім хірургом. Однак, якщо людина не вміє встановлювати цілі, то не може бути й мови про належне виконання ним обов'язків менеджера, точно так само, як людина, яка не вміє накладати елементарні шви, не може вважатися справжнім хірургом. І як хороший хірург, постійно удосконалюються в накладення швів, з часом стає відмінним хірургом, точно так само, як і хороший менеджер, постійно удосконалює особисту кваліфікацію і ефективність у всіх п'яти базових елементах своєї роботи, з часом обов'язково стає відмінним менеджером.

1.2 Час роботи менеджера

У більшості випадків обговорення завдань, що стоять перед менеджерами починається з вказівки важливості планування роботи. Важко заперечувати користь планування, але далеко не всі заплановані дії втілюються в життя. Як підказує практика, плани завжди залишаються тільки на папері у вигляді благородних побажань. Вкрай рідко вони втілюються в реальних досягненнях.

Досвідчені менеджери не відразу починають вирішувати свої завдання. Вони починають з аналізу свого часу, а не з планування, - спочатку вони продумують, як розподілити свій час. Потім намагаються контролювати час, найважливіший елемент якого полягає в скорочення непродуктивних витрат. Нарешті, вони зводять свій «особистий» час в максимально великі й пов'язані між собою блоки. Таким чином, цей процес складається з трьох компонентів:

1. Реєстрація часу,

2. Управління часом

3. Укрупнення часу.

Як показує практика, саме дотримання цього триступеневий процесу лежить в основі підвищення ефективності управлінської роботи. Досвідчені менеджери знають, що час є обмеженим ресурсом. Межі продуктивності будь-якого процесу встановлюються самим малим ресурсом. В процесі, який називається «досягнення мети», цим ресурсом є час.

Крім усього іншого, час - це ще й унікальний ресурс. З усіх інших найважливіших ресурсів найбільш частим можна рахувати гроші. Саме попит на капітал, а не його пропозицію встановлює межі економічного росту і будь-якої продуктивної діяльності. Людей, а це третій ресурс, завжди можна найняти, хоча по-справжньому грамотних працівників знайти досить складно. На відміну від цих двох ресурсів, ніхто не може зайняти, найняти, купити або якимось іншим чином придбати більше часу.

Пропозиція часу абсолютно не варіює. Яким би високим попит на нього не був, пропозиція рости не буде. Час не має ціни, і його не можна виразити кривою граничної корисності. Більше того, час - це самий продукт, і його неможливо зберігати. Вчорашній час йде назавжди і безповоротно. Саме тому він завжди дефіцитний.

Ресурс часу є абсолютно незамінним. У певних межах завжди можна замінити один ресурс іншим, наприклад алюміній міддю. Можемо замінити людську працю на капітал. Можна використовувати більше знань, інтенсивніше включати в дію інтелект. Але не можна нічим замінити час.

Все навколо вимагає часу. Вимога часу - це справді універсальне умова буття. Всі роботи виконуються у часі і відповідно його поглинають. Тим не менше знаходиться безліч людей, які сприймають цей унікальний, незамінний і необхідний ресурс як даність. І, мабуть, ніщо так не характерно для ефективних керуючих, як їх безмежна турбота про час.

У ринковій економіці підвищення продуктивності праці -- основний чинник вирішення економічних проблем підприємства. Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природнокліматичних, структурних.

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.

Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві -- це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

Висновок

Час являється унікальним ресурсом. Зі всіх інших найважливіших ресурсів найбільш рясними можна вважати гроші. Саме попит на капітал, а не його пропозиція встановлює межі економічного зростання і будь-якої продуктивної діяльності. Людей, а це третій лімітуючий ресурс, завжди можна найняти, хоча по-справжньому тямущі працівники попадаються досить рідко. На відміну від цих двох ресурсів, ніхто не може зайняти, найняти, купити або якимсь іншим чином добути більше часу.

Пропозиція часу абсолютно не варіює. Яким би високим попит на нього не був, пропозиція рости не буде. Час не має ціни, і його не можна виразити кривою граничній корисності. Більш того, час - це самий "швидкопсувний" продукт, і його неможливо зберігати.

Робота керівника полягає в тому, щоб бути ефективною. Чим би він не займався - бізнесом або працював в лікарні, в урядовій установі або в профспілковому комітеті, університеті або в армійському підрозділі, - від нього потрібне правильне виконання завдань, тобто чекають прояву ефективності.

Кожен співробітник в сучасній організації є таким, що "управляє", якщо через обійману посаду або наявні знання він відповідає за діяльність, яка безпосередньо впливає на здатність даної організації функціонувати і добиватися результатів. Наприклад, це може бути здатність виробничого підприємства випускати нову продукцію або збільшувати свою частку на даному ринку або здатність лікарні надавати кращий догляд за пацієнтами і т.д. Така людина зобов'язана ухвалювати рішення; його діяльність не може зводитися до виконання наказів. Він повинен нести відповідальність за свою діяльність.

Передбачається, що через свої знання він більш ніж хто-небудь інший здатний ухвалювати правильні рішення.

Існують п'ять основних елементів для підвищення ефективності праці працівника управління.

1. Ефективні керівники повинні знати, на що вони витрачають свій час. Уміння контролювати свій час є найважливішим елементом продуктивної роботи.

2. Ефективні керівники повинні концентруватися на досягнення, що виходять за рамки своїх організацій. Їм слід бути націленими не на виконання роботи як такий, а на кінцевий результат. Хороший керівник, перш ніж приступити до виконання того або іншого завдання, ставить собі питання: "Яких результатів я повинен досягти?" Сам процес роботи і її методи відходять для нього на другий план.

3. Ефективні керівники повинні будувати свою діяльність на переважних, сильних якостях, як власних, так і менеджерів, колег і підлеглих, а також зобов'язані відшукувати позитивні моменти в конкретних ситуаціях.

4. Ефективні керівники концентрують свою увагу на декількох найважливіших ділянках, в яких виконання поставлених завдань принесе найбільш відчутні результати. Вони повинні навчитися встановлювати пріоритетні напрями робіт і не відхилятися в їх виконанні. Власне, вся їх діяльність повинна складатися з виконання саме пріоритетних завдань - зобов'язаний займатися лише головним. Марна трата сил і часу приводить до самих негативних результатів.

5. Ефективні керівники повинні ухвалювати ефективні рішення. А це перш за все питання системності, тобто процес виконання завдання повинен проходити в потрібній послідовності. Слід пам'ятати, що ефективне рішення - це завжди думка, заснована, скоріше, на "неспівпаданні думок", чим на "узгодженості по фактах".

Ефективні керівники завжди починають з рішення першочергових задач і при цьому роблять всі послідовно, тобто щось одне в певний період часу.

Необхідність концентрації закладена як в характері управлінської праці, так і в природі самої людини. Можна запропонувати декілька пояснень цьому явищу: на рішення всіх важливих задач менеджерам ніколи не вистачає в розпорядженні час. При аналізі корисної діяльності керівника виявляється наявність величезної кількості важливих завдань, що стоять перед ним, але аналіз часу, відпущеного керівникові, показує, що його явно недостатньо для вирішення всіх завдань, необхідних для успішного функціонування даної організації. Як би майстерно не контролював він свій час, велика його частина йому не належить. Іншими словами, він постійно відчуває дефіцит часу.

Чим сильніше керівник концентрується на тому, що забезпечує успіх його організації, тим більше він потребує укрупнених відрізків часу на виконання своїх функцій. Чим більше він орієнтується не на процес роботи як такий, а на досягнення результатів, тим настійніше необхідність в тривалих зусиллях, які, у свою чергу, вимагають вагомої кількості часу. Інакше ці зусилля не будуть плідними. Разом з тим, для того, щоб мати в своєму розпорядженні по-справжньому продуктивний час (декілька годин або тижнів), необхідні дисципліна і залізна рішучість сказати "ні".

Аналогічно цьому, чим більше працює керівник над продуктивним використанням сильних якостей, тим більшою мірою він усвідомлює необхідність їх зосередження на найбільш значущих перспективних ділянках.

Тільки таким чином можна добитися бажаних результатів.

Список використаних джерел

1. Акулов В.Б., Рудаков М.Н. Теорія організації. Петрозаводськ: ПетрДУ; 2002 - 316 с.

2. Базарова Т.Ю., Еремена Б.Л. Управління персоналом. Москва: Центр кадрових технологій ХХІ століття; 2001 - 116 с.

3. Виханский О.С. Стратегическое управление: Учебник для вузов по напр. И спец. «Менеджмент» - Москва: Гардарика, 2000 - 250 с.

4. Гаррингтон Емерсон Дванадцять принципів продуктивності. - Київ: Основа; 201 - 150 с.

5. Гольдштейн Г.Я. Стратегічний інноваційний менеджмент: учбовий посібник.

6. Голубков Е.П. Стратегическое планирование и роль маркетинга в организации //Маркетинг в России и за рубежом// № 3, 2000г.

7. Горелова Н. Економіка праці. К.: Основа, 2001 - 343 с.

8. Золотогоров В.Г. Энциклопедический словарь по экономике. Минск: АМК, 2000 - 648 с.

9. Колосніцина М.Г. Економіка праці. Москва: МДУ, 2004 - 421 с.

10. Кобець Е.А., Корсаков М.Н. Організація, оплата і нормування праці.

11. Курганов, В. Сучасний менеджмент: теорія і практика. М.: Книжковий світ, 2004 - 182 с.

Размещено на Allbest.ru