Концепція стратегічного менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

стратегічний менеджмент управлінський школа

Стратегічний менеджмент - це концепція, що нещодавно з'явилася в практиці менеджменту. Передусім стратегічний менеджмент розглядає проблему зростання і виживання великих організацій, але у час, коли малі підприємства грають таку істотну роль, їхні потреби у стратегічному менеджменті вже не можна ігнорувати. Бізнес відіграє важливу роль забезпеченні процвітання економіки, у створенні робочих місць, розвитку технологічних інновацій. Вивченню та аналізу цій галузі стратегічного менеджменту лише недавно стали приділяти належну увагу.

У разі жорсткої конкурентної боротьби фірми повинні концентрувати свою увагу не лише на внутрішньому стані справ, а й розробляти довгострокову стратегію поведінки, яка б їм допомагала встигати за змінами, що відбуваються у зовнішньому середовищі.

Зараз, дуже важливим стає здійснення такого управління, що забезпечує адаптацію фірми до швидко мінливих умов ведення бізнесу, особливо за умов світової кризи. Прискорення змін - у навколишньому середовищі, поява нових запитів й зміна позиції споживача, зростання конкуренції за ресурси, поява нових несподіваних можливостей бізнесу, відкритих досягненнями науку й техніки, розвиток інформаційних мереж, широка доступність сучасних технологій, зміна ролі людських ресурсів і низка інших причин сприяли різкому зростанню значення стратегічного управління.

Немає стратегії єдиної для всіх компаній, як і немає єдиного універсального стратегічного управління. Кожна фірма унікальна у своєму роді, тому й процес вироблення стратегії кожної фірми унікальний, оскільки вона залежить від позиції фірми на ринку, динаміки розвитку ринку, її потенціалу, поведінки конкурентів, характеристик виробленого товару чи надання послуг, стану економіки, культурного середовища проживання і ще багато чинників.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1 Сутність і поняття стратегічного менеджменту

Поняття "менеджмент" відоме фахівцям у сфері управління. В узагальненому сенсі менеджмент означає професіоналізм і навіть мистецтво у справі управління організацією. У цьому ефективне керівництво може позначати різні поняття. Наприклад, неухильне і послідовне просування у бік встановлених цілей, чи результати, які свідчать про зростанні прибутку чи зниженні числа скарг клієнтів. Під цим можуть матися на увазі успіхи у підвищенні якості обслуговування, розширенні мережі філій чи запровадженні нових технологій виробництва.

Менеджмент -- це ефективне керівництво, критерії оцінки, риси якого змінюються залежно від типу організації, галузі, де він функціонує, його соціальній значимості і багатьох інших параметрів. Отже, менеджмент -- широке поняття з невизначеними межами. Невизначеність зростає, якщо сконцентруватися на аспекті "мистецтва" управління. Мистецтво -- це присутність чогось суб'єктивного, ірраціонального, інтуїтивного, що виходить далеко за межі раціональних схем керування. Особливо значимо мистецтво управління у тому випадку, коли головні проблеми організації пов'язані з поведінкою й відносинами людей -- найскладнішими проблемами організаційного життя. Інтуїція, воля, такт, лідерство -- у цих та інших поняттях проявляється хороший менеджмент стосовно людей і їх груп, і в середині організації, і за її межами, але із якими організація пов'язана своєї діяльності.

Проблема потреби методів і форм ефективного менеджменту усвідомлювалася вже класиками дисципліни. Відомо, наприклад, скільки інтелектуальних зусиль витратили А. Файоль чи Ф. Тейлор для розробки теорії ефективного менеджменту і виділення принципів, і правил управління. Проте розв'язання проблеми лежало не так на шляху уточнення дефініцій, а в розширенні сфери управлінських досліджень, і вдосконаленні їх методологій та техніки. Так виникли школи й напрямки в менеджменті, що зробили акценти, наприклад, на мотивації та взаєминах людей процесі роботи (школа людських і психологічна школа), вдосконаленні організаційних структур (системний аналіз, структурно-функціональний підхід), оптимізації трудових процесів (наукова організація праці), організаційної культури, комунікаціях.

Важливо, що виникнення різних шкіл і напрямків теорії менеджменту щоразу визначалося новими реаліями, із якими зіштовхувалися організації, працюючі, передусім, у сфері бізнесу. Приміром, у першій чверті XX ст., коли бурхливо розвивалася важка індустрія, вимагалося дуже багато низькокваліфікованих робітників, хто був стурбований переважно тим, як дорожче продати свою працю. Натомість, власники та управляючі підприємствами були зацікавлених у тому, щоб отримати за обумовлену оплату праці максимальну трудову віддачу від найманих працівників. Відповісти на питанням, як виконати ці вимоги, було таким із якого склалося першим направлення у дисципліни -- школа наукового менеджменту (Ф. Тейлор, Р.Гантт, X. Емерсон та інших.).

У 30--50-ті роки у США вимоги до робочої сили змінилися: почало бракувати висококваліфікованих робочих, котрі виконували б складну роботу на дорогому устаткуванні. Управління таким персоналом вимагало розвиненої системи мотивації, обліку розмаїття очікувань з посад, зростання витрат за перепідготовку і на підвищення кваліфікації кадрів. Відгук для цієї нової потреби бізнесу з боку теорії менеджменту висловилися у появі психологічної школи, яка сконцентрувала увагу на проблемах людського виробництва. Такі зв'язки змінювали умови ведення бізнесу і лобіювання відповідних теоретичних розробок, для введення нових умов організації праці та управління. Не виняток з цього ряду і теорії стратегічного менеджменту. Обмежуючись поки найбільш загальним поданням, за яким стратегічний менеджмент є процес планування, ухвали і здійснення діяльності організації у довгостроковій перспективі, відзначимо, що її виникнення як самостійної наукової дисципліни також було зумовлено новими умовами діяльності корпорацій, насамперед у США, що склалися до початку 60-х років. Ці умови визначалися, по-перше, технологічними вибухами, викликаними науково-технічної революцією, які вимагають прогнозування нових виробничо-технологічних проривів, можливих, у майбутньому; по-друге, насичення ринку товарів та послуг в розвинених країнах, що призводило до посилення конкуренції; по-третє, початком процесу глобалізації ринків, виникненням транснаціональних корпорацій, що посилювало невизначеність та складність середовища існування бізнесу. Корпорації не могли обмежуватися свою діяльність оперативним плануванням і функціональним менеджментом. Виникла потреба у довгостроковому плануванні і потребу керувати, націленому на майбутнє. Її було реалізовано у стратегічному менеджменті.

Становлення стратегічного менеджменту як самостійної галузі дослідження і управлінської практики пройшло в чотири етапи[2]:

1. Контроль бюджетування. Ці управлінські функції активно розроблялися та вдосконалювалися вже у першій чверті XX ст. Значний внесок у їхній розвиток внесла школа наукового менеджменту. Приміром, смугові діаграми й у наші дні є найпоширеніших методів планування. Основна посилка бюджетування і місцевого контролю -- уявлення про стабільне середовищі організації, як внутрішнього, так і зовнішнього: умови діяльності фірми (наприклад, технології, конкуренція, ступінь доступності ресурсів, рівень кваліфікації персоналу та інше ) у майбутньому істотно не зміняться. Зміна початкових умов сприймається як перешкода, переборне з урахуванням минулого досвіду. Контроль бюджетування як і раніше є найважливішими методами управління, однак у цей час точніше визначено область їх успішного застосування -- це так звані "жорсткі" проблеми, які характеризуються визначеністю завдань, коштів на розв'язання, необхідної кількості ресурсів; застосуванням відомих методів досягнення мети й певними тимчасовими рамками. Пізніше, у роки, в методології менеджменту став вельми поширеним погляд, за яким "жорсткі" проблеми не вичерпують всі проблемне полі менеджменту вони повинні бути доповнені "м'якими" проблемами, які характеризуються не усуненими невизначеностями у вихідних параметрах ситуацій, аналізованих як управлінські завдання.

2. Довгострокове планування. Цей метод сформувався в 1950-ті роки. Він полягає в виявленні поточних змін певних економічних показників діяльності організації та екстраполяції виявлених тенденцій (чи трендів) у майбутнє. Такий підхід виявився найкориснішим для планування використання ресурсів у довгостроковій перспективі з урахуванням як потенційного зростання компанії, так і запланованого скорочення того чи іншого виду продукції або послуг.

3. Стратегічне планування. Значне використання у практиці бізнесу починається з кінця 1960-х -- початку 70-х років. Такий підхід полягає не тільки в виявленні трендів як економічного розвитку корпорації, а й середовища існування корпорації. Середовище тлумачать як складна, структурована система чинників, впливаюча на організацію у яку вливаються її конкуренти. Нестабільність середовища сприймається як вирішальний чинник планування. Таке планування з урахуванням існуючих тенденцій у зміні конкурентного оточення спирається на виявлені сильних й слабких сторін організації, сприятливих можливостей, надані змін у оточенні й погрозами із боку від конкурентів, соціальних, політичних, технологічних і основи економічних чинників оточення.

4. Стратегічний менеджмент. Як самостійна дисципліна він з'являється у середині 70-х років. Подібно стратегічного планування, стратегічний менеджмент полягає в вивченні змін у зовнішній середовищі організації. Однак це підхід не зводиться до сприйняття оточення як чинника, як процес організаційного планування, він також передбачає встановлення ясно певних цілей й розробку шляхів її досягнення з урахуванням використання сильних сторін організації та сприятливих можливостей середовища, і навіть компенсації слабких сторін і методів запобігання загроз.

У науковій й методичній літературі представлено достатньо варіантів визначень стратегічного менеджменту, які акцентують увагу на тих чи інших аспектах цього складного управлінського процесу. Проте вони зводяться до трьох підходів (чи його їх комбінацій):

- аналіз оточення, увага на параметрах організаційного оточення;

- цілі й засоби, починаючи від визначення довгострокових цілей організації та шляхів її досягнення;

- діяльнісний підхід, ставить на чільне місце діяльність із реалізації стратегії.

Розглянемо докладніше їхній зміст.

1. Аналіз оточення. Прикладом такого підходу може бути визначення, за яким стратегічний менеджмент є "процесом прийняття рішень, що об'єднує внутрішні організаційні можливості із загрозами і сприятливими можливостями, наданими довкіллям". Подібно визначають стратегічний менеджмент як і "процес ухвали і встановлення організації з її оточенням, котра перебувала на стадії реалізації вибраних цілей та у спробах досягти бажаного стану відносин із цим оточенням у вигляді розподілу ресурсів, що дозволяє ефективно й результативно діяти організації та її підрозділам".

Такий підхід тісно пов'язані з методами стратегічного планування, привабливий своєї простотою у сенсі послідовності дій менеджерів -- розробників стратегії, і навіть ясними і нескладними методологічними установками. Проте тут найачстіше можливості організації залишаються невикористаними, хоча вони б могли успішно нейтралізувати загрози, що йдуть від довкілля.

2. Цілі й засоби. Таке розуміння природи стратегічного менеджменту представлено, наприклад, у визначенні, за яким стратегічний менеджмент -- це "направлення у теорії прийняття рішень, яке націлене в розвитку ефективної стратегії (чи стратегій) з метою сприяння досягненні корпоративних цілей". У разі використання слова "напрям" у зв'язку з теорією прийняття рішень показує, що стратегічний менеджмент ставить за мету розробку серії рішень різного рівня, між якими існує взаємозв'язок який організований належним чином у відповідності до ієрархії і їх важливості за для досягнення організаційних цілей. До цього підходу можна віднести і таке визначення стратегічного менеджменту як "план управління фірмою, направлений для зміцнення її позицій, задоволення споживачів і досягнення поставленої мети", які мають стратегічний менеджмент як "набір прийняття рішень та дій зі формулювання і виконання стратегій, розроблених у тому, щоб домогтися цілей організацїї".

3. Діяльнісний підхід. Він акцентує увагу на послідовності дій реалізації стратегічного управління і тому об'єднує два попередніх. Приміром, виділяють таку послідовність дій стратегічного менеджменту:

1. аналіз поточного становища організації у конкурентному середовищі;

2. вибір, який передбачає розробку й оцінку альтернатив стратегічного напрямів діяльності організації;

3. імплементація -- процес реалізації, здійснення обраної стратегії.

Аналіз у цій моделі відповідає підходу з позицій оцінки організаційного оточення, бо в цьому етапі діяльність керівників спрямовано на з'ясування змінних середовища і розробки стратегії. Етап стратегічного вибору відповідає логічному аналізу ситуації після ухвалення рішень. Тут дії означають розробку плану коштів на здійснення стратегії. Дії цьому етапу припускають здійснення контролю, виходячи з якого визначаються необхідні коригування.

Запропоновані стратегічного менеджменту підходи допускають різні комбінації і додавання нових акцентів, дозволяють розширити всебічність охоплення в понятті цієї складної дисципліни. Приміром, Про. З. Виханский у своєму визначенні об'єднує другий і третій підходи, підкреслюючи значення людських ресурсів у стратегічному управлінні: "Стратегічне управління -- це таке управління організацією, який спирається на розуміння людського потенціалу як у основи організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, здійснює гнучке регулювання і своєчасні зміни у організації, відповідальні виклику із боку оточення і дозволяє домогтися конкурентних переваг, у результаті дає можливість організації виживати і досягати своєї мети довгострокової перспективе".

Отже, важливо зазначити, що, стратегічний менеджмент ставить на чільне місце підвищення адаптаційної здібності компанії, завдання підвищення її стійкості стосовно мінливих впливів на довкілля.

1.2 Функції та принципи стратегічного менеджменту

Функції стратегічного менеджменту повинні цілеспрямовано реалізовувати керівники за для досягнення конкурентоспроможної стратегії організації.

Стратегічне управління передбачає реалізацію наступнихфункцій:

а) визначення цілей фірми з урахуванням ринкової ситуації;

б) визначення розміру потрачених коштів для досягнення цього;

в) сегментація, тобто поділ спільної мети на підцілі;

р) розробка відповідних перспективних планів і програм, стратегії.

Потім ця стратегія має здійснюватися у межах інноваційного, виробничого та інших видів функціонального менеджменту. Стратегія має відповідати на такі питання:

· яких нормативів з чинників конкурентоспроможності необхідно досягти у період, щоб бути конкурентоспроможним на конкретному ринку?

· як треба персоналу працювати, щоб матеріалізувати нормативи конкурентоспроможності у конкретній товарі?

· який прогнозний результат реалізації стратегії?

Відповідь на ці запитання дає стратегічний менеджмент. Основною метою стратегічного менеджменту є досягнення оптимального рівеня ефективності та конкурентоспроможності товарів і організації у цілому.

Оскільки стратегічний менеджмент є частиною реформування організації, то, на нього поширюються всі принципи вцілому -- реформування.

Можна виділити основні засади й стратегічного управління тими підприємствами у сприйнятті сучасних російськихусловиях:

Специфічні принципи стратегічного менеджменту:

1) покладання на керівника відповідальності за рівень організованості робіт з стратегічному менеджменту і її кінцеві результати;

2) орієнтація діяльності організації на стратегічні інноваційні проекти для забезпечиення розвитку чи отримання нових конкурентних переваг у сфері підвищення якості товару та її сервісу, ресурсозбереження;

3) стратегія забезпечення конкурентоспроможності організації переважно має базуватися на використанні ексклюзивних цінностей.

До завдань стратегічного менеджменту ввідносяться:

- визначення призначення і головних цілей бізнесу фірми;

- аналіз довкілля фірми;

- аналіз її внутрішнього обстановки;

- вибір, і розробка стратегії фірми;

-аналіз портфеля диверсифікованої фірми, проектування її організаційної структури;

- вибір ступеня інтеграції і системи управління;

- управління комплексом «стратегія - структура - контроль»;

- визначення нормативів поведінки й політик фірми в окремих сферах її діяльності;

- забезпечення зворотного зв'язку результатів і стратегії компанії;

- вдосконалення стратегії, структури, управління.

Отже, слід зазначити, що кожен менеджер виконує різні адміністративні функції, керує персоналом, бере участь у виборі цілей своєї роботи і засобів її досягнення. Директор малого підприємства міста і тим паче індивідуальний підприємець сам виконує усі чи більшість функцій. Лише зі збільшенням розмірів фірми з'являється можливість закріпити за різними співробітниками чи відділами управління.

Стратегічний менеджмент - основа управління підприємством. Встановлення цілей розвитку та засобів їх досягнення визначається завданнями, функціями і принципами всіх видів менеджменту, які треба враховувати.

1.3 Види стратегій

У 50-ті роки в поняття «стратегія» увійшло декілька управлінських термінів, коли проблема реакції на несподівані зміни у зовнішній середовищі отримала велике значення. Спочатку тлумачення поняття був неясний. Словники не допомагали, оскільки, слідуючи військовому слововживанню, вони ще визначали стратегію як «науку і мистецтво розгортання військ для бою».

Тоді багато управляючих, і навіть деякі вчені сумнівалися в корисності нового поняття. Протягом півстоліття американська промисловість чудово обходилася без будь-якої стратегії, і постало запитання її потреби і взагалі користі.

При визначенні стратегії фірми керівництво стикається з трьома основними питаннями, пов'язаними з становищем фірми на ринку:

- який бізнес припинити;

- який бізнес продовжити;

- на який бізнес перейти.

Тут увага концентрується на тому, що організація робить, і що важливіше для діяльності підприємста.

Існує три основних підходи до розробки стратегії поведінки фірми на ринком:

1. Підхід пов'язаний з лідерством в мінімізації витрат на виробництво. Компанія за допомогою низької ціни на аналогічну продукцію домагається завоювання більшу частну ринку.

2. Підхід пов'язаний з спеціалізацією у виробництві продукції. Фірма стає лідером у сфері.

3. Підхід належить до фіксації певного сегмента ринку та концентрації зусиль фірми на обраному ринковому сегменті. Фірма досконально з'ясовує потреби певного сегмента ринку на певного типу продукції.

Розглянемо найпоширеніші стратегію розвитку бізнеса. Зазвичай ці стратегії називають засадничими чи еталонними. Вони відображають чотири різних підходи до зростання фірми і пов'язані зі зміною стану однієї чи кількох елементів: продукт; ринок; галузь; становище фірми всередині галузі; технологія.

Кожен з цих п'яти елементів може бути у одному з цих двох станів: існуючий стан або ж нове.

Першу І еталонних стратегій становлять стратегії концентрованого зростання. Сюди потрапляють стратегії, пов'язані зі зміною продукту і ринку нафтопродуктів та не зачіпають три інших елемента. Фірма намагається поліпшити свій продукт або взагалі почати виробляти новий, не змінюючи своєї галузі. Що ж до ринку, то фірма шукає можливостей поліпшення свого становища на ринку або ж переходу на новий ринок.

Конкретними типами стратегій І групи є такі:

- стратегія посилення позиції на ринку (захоплення ринку). Цей тип стратегії вимагає для реалізації великих маркетингових зусиль. Можливі спроби здійснення горизонтальної інтеграції, коли фірма намагається встановити контроль над своїми конкурентами;

- стратегія розвитку ринку, яка полягає у пошуках нових ринків для вже виробленого продукту;

- стратегія розвитку продукту, передбачає вирішення завдання зростання з допомогою виробництва нового продукту, який реалізуватися цього разу на вже освоєному ринку.

До ІІ група еталонних стратегій відносяться стратегії інтегрованого зростання, тобто стратегії пов'язані з розширенням шляхом додавання нових структур. Зазвичай фірма може вдаватися до реалізації таких стратегій, якщо вона у великому бізнесі. Фірма може здійснювати інтегроване зростання, як шляхом набуття власності, так і шляхом розширення зсередини.

Виділяются два основних типи стратегії інтегрованого зростання:

- стратегія зворотної вертикальної інтеграції спрямовано на зростання фірми за допомогою придбання або ж посилення контролю за постачальниками, і навіть за допомогою створення дочірніх структур , що здійснюють постачання;

- стратегія при якій проходить вертикальна інтеграція, тобто зростання фірми за допомогою придбання або ж посилення контролю над структурами, які перебувають між фірмою і кінцевим споживачем, самої системи і розподілу і продажу.

ІІІ групою є стратегії диверсифікованого зростання. Ці стратегії реалізуються, коли фірма далі неспроможна розвиватися у цьому ринку з цим продуктом у межах цієї галузі.

Основні типи стратегій ІІІ групи:

1) стратегія центральної диверсифікації. Базується на пошук компромісу та використанні додаткових можливостей для нових продуктів;

2) стратегія горизонтальній диверсифікації. Полягає у пошуках можливостей зростання за допомогою введення нової продукції, що вимагає нових технологій;

3) стратегія конгламеративної диверсифікації. Полягає у тому, що фірма розширюється за допомогою виробництва за допомогою нових технологій продукції, що реалізується на ринках.

4) стратегія скорочення. Вона реалізуються тоді, коли фірма потребує перегрупування сил після тривалого зростання чи після підвищення ефективності, коли спостерігаються спади і кардинальні зміни у економіці. У таких випадках фірми вдаються до використання стратегій цілеспрямованого скорочення.

Виділяються чотири типи стратегій цілеспрямованого скорочення бізнесу:

1) стратегія ліквідації застосовується, коли фірма неспроможна вести подальший бізнес;

2) стратегія "час збирати врожай" застосовується стосовно безперспективного бізнесу. Передбачає скорочення витрат на закупівлі, на робочу силу і на забезпечення максимального отримання від розпродажу наявного продукту і скорочення виробництва;

3) стратегія скорочення, коли фірма закриває чи продає один зі своїх підрозділів, щоб зробити довгострокові зміни кордонів ведення бізнесу;

4) стратегія скорочення, яка приймає рішення і здійснює пошук шляхів скорочення витрат.

Фірма може водночас реалізовувати кілька стратегій.

Кроки вибору стратегії:

1) З'ясування поточної стратегії.

Трапляються різні схеми з'ясування поточної стратегії.

Вирізняють внутрішні і його зовнішні чинники, що випливають на формування поточної стратегії].

Зовнішні чинники:

- розмір діяльності підприємства міста і ступінь розмаїття готової продукції;

- загальний характер і природа придбань і продажу підприємством частин власності за останній період;

- структура і спрямованість діяльності підприємства в останній період;

- ставлення до зовнішніх загроз.

Внутрішні чинники:

- цілі заходів;

- критерії розподілу ресурсів і структура капіталовкладень по готовій продукції;

- ставлення керівництва до фінансового ризику та відповідність з реальною практикою і здійснення фінансової політики;

- рівень добробуту і ступінь концентрації зусиль у області НДДКР;

- стратегії окремих функціональних сфер (маркетинг, виробництво, кадри, фінанси, наукові дослідження й розробки).

2) Формування стратегічних альтернатив.

На цьому етапі створюються стратегії, що дозволяють досягти поставленої мети. Р.Мінцберг називає три образи дій при формулюванні стратегії, визначених особистістю і жорсткою системою цінностей вищого керівництва: підприємницький, адаптивний і плановий.

1. Підприємницький образ дій. Відповідно до цієї моделі процес створення здійснюється підсвідомо у голові лідера з урахуванням глибокого розуміння логіки цього виду бізнесу й хорошого знання ситуації.

2. Альтернативний образ дій чи навчання через досвід. З?явився з необхідності коригування стратегії під впливом зовнішніх імпульсів, які відбуваються під час його реалізації. Характеризується оперативним рішенням проблем. Рішення ухвалюються у межах багатостороннього діалогу більшої кількості різнорангових співробітників.

3. Плановий образ дій. Розглядає вироблення стратегії як усвідомлений й контрольований розумовий процес, знаходить своє матеріальне втілення у системі планів. І тут здійснюється, як активний пошук нових можливостей, і оперативне розв'язання існуючих проблем.

3) Вибір і - оцінка стратегії підприємства. Встановлено, що на вибір стратегії впливає чимало чинників.

Найважливіші з них:

- вид бізнесу й особливо галузі, у якому працює підприємство;

- характер цілей, що ставить собі підприємство;

- фінансові ресурси, і зобов'язання підприємства з вже прийнятим рішенням;

- ступінь залежності від середовища;

- чинник часу.

Сформовані стратегії оцінюються за рівнем придатності задля досягнення головних цілей підприємства міста і відповідності їх вимогам оточення, і навіть можливостям розвитку організації.

Заключний етап аналізу стратегічних альтернатив - оцінка прийнятності ризику, яка є у стратегії.

Оцінка виправданості ризику проводиться трьом напрямам:

- чи реалістичні передумови, закладені у основу вибору стратегії;

- до яких негативних наслідків підприємству можуть призвести провал стратегії;

- чи виправдовує можливий позитивний результат ризик збитків провалу у стратегії.

Підсумовуючи, слід зазначити, що стратегічне управління передбачає встановлення взаємодії організації з зовнішнім оточенням в пошуках і використанні можливостей, що дозволяють організації вижити в довгостроковій перспективі за умов жорсткої конкурентної боротьби. Засобами здійснення стратегічного управління є стратегії поведінки фірми. Стратегії формуються з урахуванням аналізу оточення, потенціалу фірми, динаміки життя продукту й інших чинників. Визначення й вибір стратегії є складним процесом формування альтернатив. Виконання стратегії передбачає створення умов його реалізації. Для обраної стратегії організація повинна провести ці зміни. Також потрібен контрол над здійсненням стратегії, який передбачає фіксацію того, що спричиняє обрана стратегія для досягнення поставленої мети, і вироблення рекомендацій по проведенню коригування стратегії відповідно до умов, що склалися.

2. ЕВОЛЮЦІЯ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

2.1 Етапи процесу стратегічного менеджменту

Стратегічний аналіз вимагає чіткого розуміння у керівництва того на якому нині етапі розвитку перебуває підприємство, як вирішувати проблеми, куди рухатися.

Добре проведена бізнес-діагностика сильних і слабких сторін діяльності підприємства дає реальну оцінку його ресурсів і стає відправною точкою розробки стратегії. Важливим аналіз конкурентного середовища, у якому працює фірма.

Особливістю стратегічного менеджменту є його орієнтування на майбутнє, тому необхідно визначити цілі та прагнення підприємства. Поруч із аналізом внутрішнього середовища, організації необхідна діагностика зовнішнього оточення, аби знати у майбутньому можливість розвитку загроз.

Аналіз зовнішнього середовища проводиться в семи сферах, таких як: економіка, політика, ринок, технологія, конкуренція, міжнародна ситуація і соціально-культурна поведінка.

На етапі стратегічного аналізу найвище керівництво відстежує найважливіші стратегічні чинники. Стратегічні чинники - це напрями розвитку середовища, які, по-перше, мають високу ймовірність реалізації і, по-друге, високу ймовірність впливу на функціонування підприємства.

Мета аналізу стратегічних чинників - виявлення загроз і можливостей середовища, а також сильних і слабких сторін організації. Добре проведений управлінський аналіз, дає реальну оцінку його ресурсів та можливостей, і є відправною точкою розробки стратегії підприємства. Разом з тим, стратегічний менеджмент неможливий без глибокого розуміння конкурентного оточення, у якому працює підприємство, що передбачає здійснення маркетингових досліджень.

Саме акцент на моніторингу й оцінкці зовнішніх загроз і можливостей у світлі сильних і слабких сторін підприємства, є відмінністю стратегічного управління. Наступна кроком стратегічного менеджменту - є його орієнтація у майбутнє, тож необхідно чітко визначити орієнтири розвитку: чого мають прагнути, які цілі досягти. І тому виходячи з оцінки стратегічних чинників визначаються корпоративна місія і далекосяжні цілі підприємства.

Ефективна стратегія підприємства має базуватися на трьох складових, що є результатом стратегічного аналізу:

1. правильно обрані далекосяжних цілі;

2. глибоке розуміння конкурентного оточення;

3. реальная оцінка власних ресурсів і можливостей підприємства.

Наступний етап стратегічного менеджменту - формування альтернативних напрямів розвитку підприємства, їх оцінка та вибір кращої стратегічної альтернативи для реалізації.

На цьому періоді використовується спеціальний інструментарій, до складу якого входять кількісні методи прогнозування, розробка сценаріїв розвитку, портфельний аналіз.

Процес формування та оцінки альтернативних варіантів розвитку підприємства представляє собою цінність для керівника, оскільки це дозволяє менеджерам осмислити можливі напрями розвитку. Цей етап повинен спонукати до роздумів у тому, що може статися у зовнішній середовищі і це може призвести. Розробка сценаріїв, портфельний аналіз стану і інші методи передбачення змін підвищують гнучкість підприємства. Причому «цей ефект виявляється навіть тоді, коли план не виконаний у зв'язку з, деякими гіпотезами, що являються основою сценарію, і не матеріалізувалися».

Коли загальну стратегію сформульована, увага стратегічного менеджменту переміщається на процес його реалізації.

Стратегія втілюється у життя через розробку програм, бюджетів, і процедур, які можна поділити на середньострокові і короткострокові плани реалізації стратегії.

Найважливішими складовими цього етапу є наявні чи доступні ресурси, систему управління, організаційну структуру і персонал, який реалізовує обрану стратегію. Нарешті, результати реалізації стратегії оцінюються, і з допомогою системи зворотного зв'язку здійснюється контроль діяльності організації, під час якого не може відбуватися коригування попередніх етапів.

Визначення й відбір стратегії може статися на етапі аналізу середовища. Разом з тим, процес оцінки стратегії вимагатиме додаткового аналізу середовища. З іншого боку, згодом стратегія не може змінюватися, тому необхідний проводити моніторинг і здійснювати коригування стратегічних рішень та планів.

Розгляд основних етапів стратегічного менеджменту показує, що це - комплексна систему управління, джерело якої в прогнозуванні зовнішнього середовища й розробці способів адаптації підприємства до змін.

Система стратегічного менеджменту, може допомогти керівникам:

1. передбачити тенденції розвитку бізнесу;

2. відстежувати та розуміти вплив зовнішнього средовища;

3. робити стратегічний вибір, і реалізовувати стратегію.

2.2 Школи стратегічного менеджменту

Канадський професор Р.Мінцберг вивчив приблизно 1500 публікацій про різновиди західного стратегічного управління. І дійшов наступним висновків. На його думку, існує 10 шкіл стратегічного управління. Три перших описують, як стратегія повинна формуватися. Шість наступних намагаються описати, як формується практично. Десятою є школа, що об'єднує тих, хто розглядає непостійну стратегію, що залежить від обставин. Його робота пропонує хорошу ілюстрацію розрізненості мислення під час розгляду об'єкта стратегії. Під «школами» Мінцберг передбачає певні варіанти стратегічного управління. Які має велике число послідовників серед практиків, і серед учених.

Розпорядчі школи стратегічного планування:

1. Стратегія як «велика модель»

Школа «моделі», як її називають, вважає, що «велика стратегія» виходить внаслідок свідомого і ретельного розумового процесу. Поточні цілі й завдання перевіряються у світі SWOT аналізу (сили, слабкості, можливості і загрози), після чого визначаються стратегічні альтернативи. Потім ці альтернативи оцінюються, приймаючи до уваги цінності вищого керівництва та потреба у соціальній відповідальності, і вибирається єдина «найкраща» стратегія. Генеральний директор який контролює процес, він (або він) сам(а) «вибудовує» стратегію. У цій моделі, кінцевий продукт унікальний для конкретної організації та з'являється у формі докладної «повної» стратегії.

2. Стратегія як «план»

Тут формування стратегії є невід'ємною частиною процесу планування. Тому це надзвичайно формалізований, раціональний процес, зазвичай поділюваний на конкретні кроки, кожен із яких супроводжується аналітичною роботою, проходить пошук відповідей на низку запитань. З погляду Мінцберга, така стратегія нагадує конвеєр. Кожен елемент плану конкретизований і виділений, потім відбувається робота з усіма компонентами, які потім знову збираються в одну ціле, і виходить правильна стратегія. Стратегія є кресленням, що містить конкретну мету, бюджети, програми розвитку й плани діяльності. Хоча й перебуває у сфері уваги генерального директора, але безпосередня робота виконується штатними плановиками, які залучають найвище керівництво лише в разі необхідності.

У цьому разі основним стратегічним суб'єктом стає «апарат»- фахівці. Вони «на конвеєрі» відпрацьовують кілька варіантів стратегії (сценаріїв), якими можна скористатися відповідно до ситуації.

3.Стратегія як «позиція»

Стратегія будується з урахуванням військової ідеї необхідності заняття відповідної позиції. Від успіху або невдачі в занятті позиції залежить доля організації. І це дійсно, висновки школи «позиціонування» звучать як «військові правила». «Якщо ви хочете потрапили до такої й такої ситуацію, вам слід зайняти таку позицію».

Ця школа применшує творчий потенціал як вищого керівника, так і фахівців. Прихильники даної школи припускають, що можна виграти в конкурентной боротьбі без великих зусиль, якщо стратегічна діяльність перестає бути мистецтвом, а стає лише наука. Наукою з використанням шаблонів.

«Описові» школи:

4. Стратегія як «бачення»

Тут формування стратегії - провидницький процес. Стратегія формується у голові одного лідера, який, виходячи з своєї інтуїції і з колишнього досвіду, вибудовує бачення майбутнього організації та напрям її руху. Контролюючи й розробку, та впровадження, бачення лідера не може змінюватися з урахуванням оточуючих обставин.

Ця школа не відкидає формалізованого стратегічного планування. Однак фахівці у межах даної школи стратегічного управління зведені до ролі технічних працівників, котрі оформляють стратегію начальника. Стратегічна програма як документ існує, та її становище хибке. З волі керівника план може бути і відкинутий. Чи може з'явитися вимога керівника в стислі терміни оформити відповідні документи на його нові театральні ідеї. З іншого боку, така стратегія й може бути інноваційної та послідовної.

5. Стратегія як «процес мислення»

Мінцберг зазначає, що стратегія є продуктом людського розуму, індивідуального чи колективного і підкреслює необхідність розібратися - «як розум обробляє інформації і розробляє стратегію». Включення до списку цієї гаданої школи - скоріш заклик працювати більше у напрямі. На думку Мінцберга, важливо усвідомити, як мудрість, придбана з досвіду, впливає на формування стратегії. Хотів би більше дізнатися творчі прозріннях і інтуїції.

Удосконалити стратегічне управління - це що означає вдосконалити всі етапи процесу творчого мислення. Чим більший фахівці з стратегічному управлінню знатимуть про особливості мислення у кожному даному випадку (що відбувається у свідомості керівника на період формування, вдосконалення стратегії), тим більша можливість скористатися цим знанням. Прибічники цієї школи має займатися не формуванням конкретної стратегії, а вивчати досвіду мисленнєвої діяльності щасливих і нещасливих стратегів та її стратегічних господарських центрів.

6.Стратегия як «навчання»

Стратегія як «навчання» передбачає елемент експерименту. Щоб навчитися стратегічной діяльності недостатньо вивчати досвід минулої й поточної стратегічної діяльності. Очевидно, можна сказати, що стратегія-«навчання» означає одночасність стратегічної навчання і стратегічної практики.

7. Стратегія як «політика та влада»

Мінцберг розрізняє два напрями, і визнає політику частиною стратегічного процесу. На мікрорівні внутрішня політика виникає, коли впливові індивіди (чи коаліції індивідів, які мають владою) використовують політичні кошти на досягнення своїх цілей. Другий напрямок розглядає політику окремо від стратегії, коли компанії використовують зовнішній політичний вплив організації задля досягнення своєї мети.

8. Стратегія як «культура і ідеологія»

Мінцберг спробував визначити основні постулати «культурної школи». Загальноприйняті переконання, традиції, і історія (чи культура) створюють очікування (інтереси). Сподівання (інтереси) потім формують поведінку. З набору інтересів співробітників формується її стратегія. (Або зворотна залежність - стратегії породжують нові інтереси, нові інтереси приводять до зміни культури організації). Без зміни культури організації (традицій, звичаїв, норм, правил, рівня знань і умінь, мікроклімату, стилю керівництва) неможливо здійснювати задуману стратегію. 9. Стратегія як «неминучість».

Прихильники даної школи живуть і діють з усвідомленням залежності організації від зовнішніх обставин.

«Структурна» школа

10. Структурна школа розглядає формування стратегії обумовлене часом чи обставинами. Замість виділяти найкращий спосіб формування стратегії, цей підхід вважає, що кожен або всі методи можуть підійти у різних обставин. Той варіант дій, який раніше забезпечив успіх, може в інших умовах призвести до загибелі організації. І навпаки.

Неважливо, яка стратегію обрана суб'єктом стратегічного управління. Все одно ця стратегія виявиться недосконалою. Якщо обрана стратегія підібрана під умови, то організація забезпечить своє виживання в довгостроковій перспективі. Якщо обрана стратегія виявиться вдалою (адекватної простору, часу), необхідно цей успіх закріплювати і розвивати (тобто проводити стратегічні зміни). Якщо стратегічні дії будуть невдалі, то доведеться здійснювати коригування стратегії (знову зміни).

Стратегічна діяльність - це постійний пошук у відповідності між нашими діями і об'єктивними (постійно змінюваними) обставинами. Тому важливо вибрати стратегію, котра буде підходити саме цій організації.

ВИСНОВОК

Стратегічний менеджмент - це процес визначення взаємодії організації з її оточенням, який виражається через використання обраних цілей і досягнення бажаного результату шляхом розподілу ресурсів організації до обраного ефективного плану дій.

Ринкова економіка вимагає адекватної системи управління, яка має зазнавати радикальних змін разом із суспільством. При ринкових відносинах найважливішим чинником стає успіху стає безперервне вдосконалення теорії та практики управління.

Важливе значення набуває вивчення передового і прогресивного досвіду управління зарубіжних організацій і використання під час аналізу власних управлінських проблем. Тому вивчення розвитку теорії та практики закордонного стратегічного менеджменту завжди актуальне.

За сучасних умов перебудови економіки з урахуванням ринкових відносин однією з пріоритетних її напрямів є вироблення основних теоретичних і методологічних позицій з використання стратегічного менеджменту в практичній діяльності організацій. Основною особливістю управлінської думки стає пошук нових конкретних і дійсних шляхів вдосконалення системи управління, вироблення позиції щодо різним проблем управління стосовно ринкових умовна основі творчого осмислення передового закордонного досвіду.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Зуб А. Т. Стратегічний менеджмент: Теорія і практика. - М.: Аспект Пресс, 2005.

2. Кузнєцов Б. Т. Стратегічний менеджмент. - М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2007.

3. Тренев М. М. Стратегічне управління. - М.:Эксмо, 2005.

4. Виханский Про. З. Стратегічне управління. - М.:Гардарики, 2005.

5. Воробйов А. Д. Методологія стратегічного менеджменту // Менеджмент у Росії там, № 6, 2005.

6. Самойлов М. Управління за умов невизначеності // Економічні стратегії, №1, 2007.

7. Фатхутдинов Р. А. Стратегічний менеджмент. М.:Эксмо, 2007.

8. Ансофф І. Нова корпоративна стратегія. - М.:Эксмо,2005.

9. Волконогова Про. Д. Стратегічний менеджмент. - М.:ИНФРА-М, 2005.

10. Минцберг М. Х., Куїн Дж. Б.,Гошал З. Стратегічний процес. -Спб.: Пітер, 2006.

11. Петров А. М. Стратегічний менеджмент. -Спб.: Пітер, 2005.

12. Минцберг М. Х., Куїн Дж. Б.,Гошал З. Стратегічний процес. -Спб.: Пітер, 2006.

13. Попов З. А. Стратегічне управління. - М.ИНФРА-М, 2006.

14. Минцберг М. Х.,Альстренд Б.,Лемпел Дж.. Школи стратегій. -Спб.: Пітер, 2006.

Размещено на Allbest.ru