Теорія організації, як навчальна дисципліна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорія організації, як навчальна дисципліна необхідна задля забезпечення якості спеціальної теоретичної підготовки економістів і сучасних керівників та ефективності організаторської діяльності фахівців і більше управляючих, як працівників підприємствах і установах різної форми власності і галузей народного господарства, і службовців як у державних, центральних і місцевих управління. Опанування основами теорії організації дозволяє бачити будь-яку проблему системою організаційних взаємин держави і знаходити шлях до її рішенню через организационно-конструктивную роботу. Тому вона корисна і підприємцям, особливо молодим, поки лише пробующим свої сили у бізнесі.

Теорія організації є свого роду філософією організаторської діяльності. Вона озброює знанням організаційних законів, принципів, і правил, потрібних розробки сучасного організаторського мислення, вміння практичного здійснення. Знання теорії організації служить розробки навичок системного і комплексного підходів до вирішення практично значимих завдань. Це знання дозволяє побачити й аналізувати з погляду реалізації організаційних відносин, першопричини успіхів, і невдач; подумки комбінувати і з'єднувати задля досягнення певних цілей різноманітні елементи в цілісні освіти. Опанування науковими положеннями теорії організації слід також на формування навичок розробки системних концепцій для виявлення та її реалізації організаційних резервів вдосконалення постановки справи.

Теорія організації як як фундамент, у якому закладаються загалькультурологічні, мировоззренческо-методологические елементи підготовки майбутнього фахівця у галузі менеджменту, але й дає конструктивне знання формі певних методів, прийомів та способів, знання, необхідне пошуку рішень конкретних організаторських завдань.

Метою згаданої роботи є підставою визначення основних проблем теорії організації, розглянуті російськими, і радянськими вченими.

Глава 1. Тектологія А.А. Богданова

Загальна організаційна наука (тектология) Олександра Олександровича Богданова стала першим науковим твором, спеціально присвяченим питанням організації, у якому автор сформулював основні тези теорії організації. Тектологія, яка на початку ХХ століття, фактично відкрила список міждисциплінарних наук і послужила методологічної підвалинами цілої низки інших перспективних областей знання, як-от теорія систем, системотехніка, синергетика, кібернетика, інформатика, теорія коеволюції.

Дамо визначення тектологии. У буквальному перекладі із грецької тектология означає “вчення про будівництво”. Принципово важливим видається те, що тектология, на відміну інших наук, має довільний перемінний центр коорди нат, чи загальну думку поширювати на світ досвіду. Це становище означає, що у всіх науках принциповим стає питання організації (упорядкування елементів, незалежно від своїх природи (фізичної, хімічної, біологічної, соціальної, економічної)). Розгляд тектологического (організаційного) питання дозволяє будь-який науці виконувати завдання, певні її конкретним предметом. По А. Богданову, тектология - загальна природна наука.

Методи тектологии:

загальні: індукції (від приватного до спільного, від фактів до гіпотезі), дедукції (від загального до окремого, від гіпотези до теоремі), аналогій (конкретне знання переноситься на найменш вивчений предмет),

спеціалізовані: математичні, статистичні, логічні, абстракцій, економічні та ін.,

організаційні: добору (аналогія з відбором у навчанні Ч. Дарвіна. Підбір - універсальний регулюючий механізм, визначальний розвиток комплексу, й його пристосування до середовища), інгресії (зв'язування елементів до системи, комбінування, “клей”), дезингрессии (дестабілізація системи, розпадання, “розчинник”). Організаційні методи є спільними всім наук: природних, громадських, економічних. Усі методи наук, власне, організаційні.

Важливе місце у вченні А. Богданова належить визначенню елементів і комплексів як організаційних одиниць та його сукупностей. Елемент - одиниця комплексу, системи, організації. Комплекс - сукупність елементів.

Комплекси бувають:

1) організовані, ціле більше од суми частин. Приклад - фірма як сукупність структурних елементів (підрозділів), причому сукупність більше, ніж механічна сума елементів. Іншим наочним прикладом є кооперація (см.1.2): з'являється комбінована робоча сила є продуктивної, ніж механічна сума індивідуальних производительностей праці;

2) дезорганізовані, ціле менше суми частин. Приклад - розбитий великий алмаз. Сума цін маленьких алмазів (частин цілого) в багато разів менше, ніж ціна Одного Великого. Інший приклад - декооперация, відома ефектом “лебедя, раку й щуки”;

3) нейтральні, ціле дорівнює сумі допомоги частин. Поділ зливка золота на частини. Вартість частин у цьому випадку дорівнює сумі цілого зливка металу.

Центральної ідеєю тектологии є думка кон'югації. Це - об'єднання двох комплексів, що перебувають у взаємодії, у якому їх елементи перемішуються, впливають друг на друга, комбінуються, переходять із одного комплексу у інший. У цьому виникають двоякого роду відносини:

організаційні (відносини зв'язування, комбінування, “клею”), ингрессия. Для економіки, це - злиття компаній, поглинання великими компаніями менших, створення фінансово-промислових груп (см.9.4),

дезорганизационные (дестабілізація системи, “розчинник”), дезингрессия. Для економіки, це - реструктуризація компаній, що у кризовому стані, у цих колегіях поділу (см.9.3).

У тектологии різняться такі види зв'язків: однорідні (симетричні) - частини системи виконують у ній однакові функції (виробничі підр озділу рамках линейно-функциональной організації, шеренги лавах, горизонтальна інтеграція), неоднорідні (несиметричні) - частини виконують різні функції у системі (начальник - підлеглий, ФПГ, вертикальна інтеграція). Ці зв'язку фактично є елементами внутрішнього середовища організації (фірми, підприємства).

Крім однорідних і неоднорідних зв'язків (відносин) А. Богданов розглядає взаємодія комплексів з середовищем (зовнішньої) через різноманітних регулятори. Таке взаємодії комплекс знаходить рівновагу.

Рівновага комплексу - надзвичайно важлива характеристика будь-який системи. Можна навести приклади з різних галузей природознавства. Атом, електрон, протон, нейтрон, жива клітина, клітинна мембрана, ядро клітини, і ін. - саме існування пов'язана з тим, що вони отримують рівновагу (перебувають у равновесном стані із навколишньою їх середовищем). Якщо рівновагу порушується і відновлюється, то система зрештою руйнується. Саме тому є вічної жодна з наведених вище елементарних систем (комплексів).

З іншого боку, А. Богданов говорить про динамічній рівновазі, як у комплексі (системі) відбувається зрівноважування сил творення і руйнувань.

Економічні системи є виключення з цього правила. Наприклад, у фірмі як елементарної економічної системі (комплексі) сили, що штовхає її до руйнації, распадению більш дрібні складові (одне з можливі причини - корисливі інтереси керівників чи якихось інших груп персоналу), врівноважуються силами, спрямованими зберегти фірми (одне з можливі причини, викликають до дії сили такого напрями, - єдність технологічному ланцюжку).

Отже, комплекс, що у динамічній рівновазі в момент часу має рівнодіючу силу, рівну нулю (чи близьку нанівець). Докладно у цьому навчальному посібнику розглядатимуть життєвий цикл організації (2.6), який фактично своєї методологічної основою має теорію здобуття рівноваги комплексу з середовищем.

З огляду на висловлених міркувань всі чотири питання теорії організації безпосередньо пов'язані з наданням комплексом динамічного рівноваги як умови його існування. Рішення першого запитання фактично дозволяє визначити умови рівноваги комплексу з середовищем (в статиці). Дозвіл другий проблеми дає можливість додати попередньому аналізу умови рівноваги з урахуванням рівнодіючої сили, виникає всередині організації (комплексу). Третє питання теорії організації фактично конкретизує і доповнює умови рівноваги з урахуванням упорядкування елементів всередині комплексу з урахуванням інших підходів до елементарної одиниці організації. І тільки дозвіл четвертої проблеми теорії організації дозволяє безпосередньо можливість перейти до динамічному рівноваги комплексу з середовищем.

Тектологический добір по А. Богданову визначає розвиток комплексу, й його пристосування до середовища. Пропонується така структура добору: об'єкт добору - те, що піддається впливу середовища; діяч (чинник) добору - те, що діє об'єкт основа (базис) добору - та сторона об&apo s;єкта, від якої залежить зберегти його чи усунення. Економічний приклад: фірма - зовнішня середовище - здатність фірми до адаптації. Можна сказати, приєднуючись до слів А. Богданова, про еволюції тварин і звинувачують їх пристосуванні до навколишньому середовищі. Цікаво буде згадати й приклад із еволюцією людини, розглянутий у вступі.

Види тектологического добору: природний (без людини - саморегуляція у економічній системі), штучний (з допомогою людини - макроекономічне регулювання, планування у фірмі), внутрішній (спосіб упорядкування елементів організації), зовнішній (визначення меж упорядкування і розмірів організації), консервативний (утримання або незберігання організації), прогресивний (див. нижче тектологическом прогресі й тектологическом регресі).

Нині ми можемо сформулювати тектологические закони:

1) закон найменших - стійкість цілого залежить від найменших відносних опорів усіх її частин у всякий момент. Цей закон належить до ингрессионным комплексам (з'єднання, комбінація, “клей”). Приклад - розрив ланцюзі у найслабшій місці, ланка, протягом якого можна витягти весь ланцюг економіки, фірма - також добрий приклад із погляду питання про сталість з урахуванням визначення слабкої ланки;

2) закон розбіжності - комплекси розходяться, різняться між собою у силу первинності неоднорідності (початкова різницю), різниці середовища проживання і під впливом несхожих змін. Будь-яка закономірна тенденція то, можливо паралізована іншими закономірними тенденціями (тенденції і контртенденции економіки, наприклад, об'єктивна тенденція усереднення норм прибутку, основу якої конкурентне початок, послаблюється чи паралізується контртенденцией, основу якої монополістичне початок, що веде до присвоєнню капиталами-монополиями на стійкою основі прибутку перевищує середню).

За всяким різноманіттям слід шукати порівняльне однаковість, від складного переходити до простого, від розмаїття світу - для її моделі. При розриві зв'язків треба враховувати заздалегідь неминуче розбіжність відокремлених частин.

Слід зазначити, що принцип розбіжності застосовується у буквальному значенні: коли розбіжність бажано, воно - завдання (див. нижче тектологический акт), коли небажано - його потрібно подолати.

Наступна проблема - визначення структурної стійкості комплексу. Розрізняють слитную і четочную структури (приклади - централистский тип організації та федеративний). У другий випадок - більше “опору” зовнішнього середовища, оскільки організація має із нею велику “кордон” дотику.

Слитная структура сприятлива задля збереження комплексу за негативної доборі, четочная - за позитивного (несприятливі умови довкілля чи сприятливі). У разі кризи злиті структури організації сталіший з допомогою мобілізації централизующего початку (див. теорію реструктуризації компаній у 9.3). У нормальних умов централізм може діяти з негативним знаком, оскільки можливі уповільнення технічного процесу бюрократизація внутріфірмової се редовища.

Чим більший рівномірність зв'язків, тим більше коштів злитість (стійкість) комплексу. Порівняємо конкурентний і монополістичний ринки. Конкурентный - сталіший. Монополистический вимагає регулювання ззовні. У монополістичного ринку більше зіткнень із зовнішнього середовищем? Ні, а навіть більше нерівномірність зв'язків (існування двох народногосподарських анклавів - монополістичного і структурно-больного).

Організаційні форми: эгрессия, дегрессия, ингрессия.

Эгрессия - вид зв'язок між комплексами, коли він носить централистский характер (приклад - сонячна система чи будь-яка інша космогонічна система з центром). У фундаменті економічної системі - це ієрархія згори донизу (наприклад, фірма як вертикальне поєднання елементів).

Дегрессия - організаційна форма, забезпечує захист і збереження форми вищого рівня організації (черепна коробка стосовно мозку). У фундаменті економічної системі - ієрархія “навпаки" (вертикальні зв'язку навпаки).

Ингрессия - з'єднання, зв'язування, комбінування (див. вище). У фірмі - горизонтальні зв'язок між елементами.

Ингрессия збирає організацію. Эгрессия - концентрирует.д.егрессия - фіксує організацію.

Приклад таких організаційних форм у А. Богданова - патріарх і громада. В наявності эгрессия - централистский тип організації, однак має місце з'єднання з дегрессией, оскільки громада - умова збереження організації вищого рівня - вождя.

Можна розглянути, і линейно-функциональную, та й дивизиональную структури фірми з погляду різних рівнів управління у компанії. Інший приклад - фірма за умови збереження керівництва (менеджерів) і власників.

Наступна проблема - тектологические кризи. По А. Богданову, вони - явища універсальні (пригадаємо цикл ділову активність, цикл фірми, цикл життя товару та інших., жива, нежива матерія - цикл й парламентська криза). Кризи є дезингрессии (“розчинники” організації, розпад та інші.) чи порушення повних дезингрессий.

Перший тип кризи - тип Д (крапля розпадається на дві, відбруньковування від фірми самостійних юридичних та суб'єктів господарювання, реструктуризація фірми). Другий - тип З - поєднання двох крапель води (злиття, поглинання фірм, створення ФПГ).

Проста послідовність фаз кризи - ДВ, складна - ДССД. Приклад першої послідовності - крапля води, другий - народження дитини, множинне пристосування до середовища, встановлення певного рівноваги з середовищем. У фундаменті економічної системі: життєвий цикл організації - ДССД - виникнення - становлення - розвиток - помирання чи перехід у нова якість.

Освіта нової організаційної форми внаслідок взаємодії систем (комплексів) відбувається у рамках тектологического акта. Фази створення нової організації: невизначена - конъюгационная (початкова з'єднання комплексів), фаза системних диференціацій (виникнення нових диференційних утворень), фаза системної консолідації (диференційован і освіти об'єднують у єдине ціле (нове) - заключна фаза тектологического акта).

Простіше фази тектологического акта (саме такі поняття ми й використовувати) можна описати так:

1) завдання (з'явилося щось нове, що необхідно осмислити;

2) визначення сутності завдання (необхідно щось організувати чи внести зміна до організації);

3) дозвіл завдання (послідовне проходження етапів виконання завдання, консолідація нової виборчої системи).

Можна розглянути фірму з погляду тектологического акта:

1) конъюгация - розв'язання проблеми розміру й кордонів організації,

2) системна диференціація - визначення внутрішньофірмової структури,

3) консолідація - що склалася фірма як єдність розмірів, меж упорядкування і структури.

Структурный прогрес і структурний регрес. У межах вирішення проблеми А. Богданов розглядає два виду критеріїв:

1) види організованості - кількісна, наприклад, зростання розмірів фірми, структурна (якісна), наприклад, раціоналізація внутрішньофірмової структури та 2) досягнення організованості (поєднання кількісних і якісних видів організованості, їх співвідношення). Приклад: зростання бізнесу призводить до зміни структури фірми й у своє чергу, на зміну структури фірми може бути джерелом зростання її виробництва. Причина та досудове слідство тут змінюються місцями.

Отже, всі засоби зміни структури організації - реинжениринг корпорацій, еволюційні способи перебудови організаційної структури з допомогою реинжениринговых технологій, сетизация реалізувати основні способи організаційного проектування - побудова організацій з урахуванням трансакційних витрат, з урахуванням виділення фінансових підрозділів, і навіть реструктуризація компаній, що у кризовому стані, злиття, поглинання фірм й створення ФПГ - це у разі досягнення мети, поставлених менеджерами, є виявом (прикладами) тектологического (організаційного) прогресу, а разі недосягнення поставлених менеджерами цілей стає прикладами тектологического (організаційного) регресу.

Це з нашої думки, підтверджує практично багато важать тектологии А. Богданова і зокрема можливість використання її категоріального і методологічного апарату на вирішення конкретних проблем теорії організації.

Глава 2. Інженерний підхід О.К. Гастева

Олексій Капитонович Гастев (1882-1938), видатний діяч нотовского руху на в Радянській Росії, організатор і директори Центрального інституту праці (1920-1938), член Ради з наукову організацію праці при НК РСІ СРСР, учасник революційного руху (член РСДРП з 1901 р), пролетарський поет. Закінчив міське училищі та технічні курси в Суздале, вступив у Московський учительський інститут, звідки було вилучено за політичну діяльність, неодноразово піддавався арештам і посилань, до 1917 р. перебував на нелегальному становищі. У цей час емігрував до Франції, де навчався у Вищої школі соціальних наук (Париж) і на заводах.

У 1917-1918 рр. О.К. Гастев - секретар Союзу м еталістів Петрограда, управляючий підприємством, журналіст. Призначений головою Комітету стандартизації при Раді праці та оборони (1932 р), відповідальний редактор журналів "Організація праці", "Установка робочої сили в", "Вісник стандартизації". У 1938 р. - репресований, загинув, в 1957 р. - реабілітований.

Постать О.К. Гастева цікава як приклад людини, щиро натхненого пролетарської революцією, щохвилини свого життя шукав спосіб допомагати трудовому народу своєї батьківщини.

Гастев поділяв ідеологію об'єднання "Пролетарська культура", щоправда, на відміну лідера Пролеткульту А.А. Богданова, який боровся з метафізикою, фетишизмом переважають у всіх формах, О.К. Гастев вважав, певне, що трудящим необхідні ідоли, потрібна нову форму релігії, замість втрати віри в християнського бога. Релігія необхідна як засіб об'єднання пролетаріату, спосіб зробити життя осмисленою, бо у основному робітничий клас - люди малограмотні або зовсім неписьменні, вони зможуть відразу освоїти непрості істини марксизму. Приміром, у вірші "Дива роботи" (1918) описані відчуття працівників, які, приходячи на цей завод, в котельний цех, сприймають його як храм, а процес праці - як переживання дива (Гастев, 1971).

Поетичне творчість Гастева оспівувало ідеали пролетарського єдності, гордість трудового людини, що створює корисний суспільства продукт. Так, збірник "Машина" (1913) становлять вірші, у яких ліричний герой захоплюється заводськими гудками (що збирають робочих вранці, до початку зміни) - символами пролетарського єднання, заводськими воротами, балками, рейками, кранами, молотом (Гастев, 1971). Цікаво, що об'єктом поетичного натхнення виявляється той самий "молох", який в А.І. Купріна (1896) символізує капіталістичної фабрики, взагалі капіталізму, "що пожирає" працівників - як неминучих жертв.

Програма наукової і з практичної діяльності ЦИТа відбито у статтях "Наші завдання" (1921) і "Соціальне прапор ЦИТа" (1925). Кінцевою метою ЦИТа - проектування високопродуктивних трудових процесів, підприємств у Радянської республіці, сприяння підвищенню загальної площі і трудовий культури населення, виробництво працівників необхідної кваліфікації у потрібних країні масштабах. Реалізація зазначених завдань - справа "соціальної інженерії", які мають виробити проект "социально-инженерной машини" як науково обгрунтований варіант технології виконання необхідних "робочих типів". Підготовлений працівник відрізняється вихованими в нього "оргамоторными установками", забезпечують "биоустановочные стандарти". "Инструктор-дирижер", чи "педагог-машинист", управляє "социально-инженерной машиною", виробляючої (як і закономірно, як станок-автомат виробляє задані деталі) працівника із наперед заданими параметрами - биоустановочными стандартами (Гастев Ю., 1973).

Терміни "машина", "соціальна інженерія" мають як метафоричне значення, йдеться, власне, з приводу створення науково-обгрунтованою технології виробничого навчання, що гарантує поставлене результат. У 60-х рр. аналогічні за змістом проекти американських психологів Б. Скиннера і М. Краудера дістали назву "програмованого навчання".

Не виключено, що О.К. Гастев поділяв як ідейну спрямованість вождів і ідеологів "Пролетарській культури", а й становища "Загальної організаційної науки" А.А. Богданова, його організаційну думку, що як своєрідний варіант системного мислення. Так, Гастев бачить багато спільного в життєдіяльності всього підприємства, у праці робочого, обслуговуючого машину, у роботі машини. Робочий за верстатом - аналог праці директора підприємства, самого робітника представляє як пристрій складної машини, у якому є свій мотор, система енергопостачання, система передачі швидкості, відділ установок, відділ обліку й контролю, відділ управління, своєрідні шаблоны-направители. Наукове дослідження покликане виявити закони ефективного виконання трудових дій з метою раціоналізації праці та створення технології виробничого навчання. Гастев з великою повагою ставився до робіт Ф.У. Тэйлора, але бачив слабкість його "наукового менеджменту" в нерозробленості методики навчання працівників рационализированным способам праці. Отже, відсутність науково-обгрунтованою технології підготовки робочих чинився істотним гальмом у реалізації принципів наукового управління.

Інженерний підхід до виробництва кваліфікованих кадрів сполучився у Гастева під поетичною ставленням до праці, людині праці. Модель одного працюючого для Гастева - це буде непросто жива машина, це найбільш досконала із можливих машин, машина, здатна до самовдосконалення, що має чудовим регулятором - мозком. Людина сповнений можливостей, не є статичною у властивості, навпаки, він може сягнути чудес майстерності. Треба лише бажання, наполегливість і соціальну допомогу із боку науки, які мають знайти раціональні прийоми праці та створити ефективні технології навчання їм.

Гастев як революционер-агитатор створює легких щодо запам'ятовування формули культури праці, звернені свідомості робочих, прагне надихнути їх осмисленим через участь у загальному праці, у роботі собою. Гастев вважав передчасної діяльність зарубіжних і вітчизняних психотехников, що намагалися сприяти оптимізації праці через сортування підхожих працівників, добір. Положення щодо стійких індивідуальних розбіжностях здавався йому недостатньо науково обгрунтованим, він ігнорував відмінності покупців, безліч підкреслював всіляко роль тренування, виховання потрібних умінь, розвитку.

Задля справедливості було б відзначити, що прагнення всіх людей виховати як швидких, точних, керованих, слухняних працівників, завдання переробки людини, заперечлива, власне, стійкі своєрідні властивості людей, важливі професійного успіху, - відбивали волюнтаристську позицію ігнорування наукових даних, близьку позиції Т.Д. Лисенка в біології у 30-50 рр.

"Це буде", а чи не "вже є" оскільки робочі традиційно або зберігали секрети своєї майстерності (з егоїстичних спонукань - не ділилися коїться з іншими результатами високопродуктивного праці), або з почуття солідарності не демонстрували повністю своїх умінь (щоб зростання продуктивності праці не приводив до зниження розцінок, або зменшення кількості робочих місць), тобто слід зміну ставлення робочих, до праці, яке гряде за соціальними революціями.

Програма завдань ЦИТа, орієнтованих Гастевым на початку двадцятих рр. на наукове вивчення робочих рухів, прийомів і навчання їм, здійснювалася у наукових лабораторіях, де проводився ретельний аналіз трудових рухів з допомогою циклографии, кіно - і фотозйомки. Тут починав працювати видатний радянський фізіолог Н.А. Бернштейн. Поруч із фізіологічної лабораторією було створено сенсорна, педагогічна, психотехническая та інших. До 1925 р. при ЦИТе було організовано товариство "Установка", які з замовлень підприємств проводило масову підготовку кадрів робітничих професій (для текстильної, будівельної, металообробній промисловості, водіїв автомобілів, льотчиків тощо.). Усією країною було створено філії суспільства "Установка". Ініціаторами створення Товариства були ВЦРПС, НКТ і Бюро правлінь залізниць, й ВРНГ (1965).

Суспільство "Установка" організовувало курси на навчання нових професій, перенавчання, підготовки інструкторів навчання на місцях. Ще одна важлива формою роботи суспільства було консультування підприємств і закупівельних організацій з питань раціоналізації управління.

Починаючи з 1930 р. ЦИТ згортає широку мережу (порядку 60) своїх навчальних комбінатів, бо дійшли цьому часу у країні було розгорнуто мережу шкіл фабрично-заводського учнівства (ФЗУ). У центрі уваги ЦИТа виявляється проблема проектування робочого складу, вдосконалення організації праці та провадження у замовлень окремих підприємств (Гастев, 1972).

Під керуванням Гастева було створено систему експертизи існуючої виробничої організації, і навіть організаційного проектування трудових постів, ділянок виробничого процесу, включаючи весь ланцюжок технології виробництва від заготівельних цехів до випуску готової продукції і на управлінських структур. У цьому реалізувалися ідеї тектологии про прогресивному розвитку і функціонуванні організацій, закон мінімальних ланок, виявлялися величезні резерви підвищення продуктивності; незмінно підкреслювалася роль точного розподілу працівників, їх кваліфікації, способу взаємодії. Отже, досвід ЦИТа може бути прикладом дослідження та експертизи типів виробничих організацій, організаційного проектування, проектування необхідної кваліфікації, шляхів професійного розвитку і просування виробничих кадрів залежно від тенденцій розвитку техніки і технології підприємства (Гастев, 1972).

Досвід ЦИТа надав неоціненну послугу становленню промисловості СРСР, зміцненню її воєнного потенціалу. Так, ще 1931 р. з урахуванням військового відділу ЦИТа створили Військовий інститут праці, техніки і кадрів (1965). У цілому нині у період 1921-1938 рр. силами співробітників ЦИТа "було підготовлене 1700 пунктах країни понад півмільйона кваліфікованих робочих двохсот спеціальностей. ЦИТ підготував також понад двадцять 000 інструкторів виробничого навчання, консультантів по НЗП" (1965).

Для сучасної психологічної науки спадщина Гастева та її сподвижників по ЦИТу - зразок побудови моделей організацій корисною і її ланок, до діяльності окремих суб'єктів праці; це внесок у теорію організацій корисною і організаційну психологію, психологію управління, психологію праці.

управління тектологія богданов витке

Глава 3. Людський чинник у управлінні (Н.А. Витке)

У першій половині 20-х рр. стала вельми поширеною отримала концепція людського під управлінням, сформульована нової наукової школою. Її лідер - великий організатор нотовского руху на СРСР, керівник відділу нормалізації НК. РСІ Миколо Андрійовичу Витке. Висунута концепція викликала, як буде показано, різку критиці з боку Е.Ф. Розмирович та її колег, у яких витковцы змушені були відступити. З того часу погляди Н.А. Витке та її однодумців (Я.С. Улицкого.Р.С. Майзельса, С.Д. Стрельбицкого та інших.) дедалі більше віддавалися забуттю, й у час вони, сутнісно, цілком невідомі.

Чи потрібно зараз знову казати про школі М. Витке, чи має право стати об'єктом дослідження? Уважне вивчення його основних творів, і навіть адресованій цим роботам критики дозволяють дійти невтішного висновку, що у цілої низки цікавлять нас питань автор висловив глибокі, мають неминущу цінність судження. Аналогічні ідеї, до речі, було покладено основою американської концепції <людські стосунки> (Еге. Мейо) і апробовані під час знаменитого хотторнского експерименту. Але підхід Еге. Мейо було сформульовано межі 20-30-х рр., тобто. хронологічно навіть дещо пізніше, чому це зробили радянські вчені. Тільки виключно недбалим ставленням до свого історичному досвіду тепер можна пояснити факт нашого настільки легкого прощання з пріоритетом радянської науки у сфері.

Отже, придивимося уважніше до поглядам Н.А. Витке. Як зрозумів читач, від початку 20-х рр., коли ідеї наукову організацію праці та управління перебувають у стадії <первісного нагромадження>, ставлення до НЗП були справді суперечливими. І зрозуміло, бо, з одного боку, не було ніякого власного досвіду, який міг би бути має будь-які точні наукові формулювання, а з іншого боку, і буржуазна наукова література (включаючи роботи Ф. Тейлора, Р Форда, А. Файоля та інших.) неясного відповіді питання, що таке наукова організація праці та управління. Відзначаючи строкатість існували поглядів, одне із представників соціального тлумачення НЗП Р.С. Майзельс писав: Цього слова (НЗП. - Еге. До) широко крокує за нашими установам, в кожному їх отримує інший зміст, інший костюм. У першому його уявляю як глибокого старця., вбраного у мантію середньовічного алхіміка з чарівним каменем до рук, дотик якого перетворює всі речі в золото; й інші вони ухвалюють образ легковажного і пустотливого Меркурія, що у всякий момент хотів би викрасти золоторунных овець з-під самого носа Юпітера; у третій воно малюється як маститого вченого, котрий щось думає, творить, створює що найменшого стосунку до практичну роботу установ немає.

По одностайної думки представників школи Н.А. Витке, різко отличающемуся від думки більшості радянських нотовцев, у системі НЗП слід розрізняти дві основні напрями. Перше їх займається раціоналізацією трудового процесу, здійснюваного окремим людиною у взаємодії з речовими чинниками виробництва. Це - власне НЗП. Проте всякий працівник. перебуває у нерозривний зв'язок коїться з іншими працівниками, й тут також можлива й необхідна раціоналізація - раціоналізація взаємодій людини з людиною. Цією областю має займатися друге напрям, що його авторами НОУ - наукова організація управління. На ньому-то і сконцентрували вони свою увагу.

НОУ як різновид НЗП має своїм предметом взаємодії людей друг з одним загалом трудовому процесі. З дослідження, НОУ і має встановлювати найбільш раціональні кошти та прийоми впливу взаємовідносини працівників із метою досягнення оптимуму у роботі.

Особливо цікаві у плані міркування Н.А. Витке. На думку автора, з недостатнім розвитком виробництва, його концентрацією (використовуючи його термін - з недостатнім розвитком <індустріалізму>) зростає роль і значення управлінням їм. Якщо епоху панування дрібного господарства, розмірковує М. Витке, управління мало надзвичайно примітивний характер, то епоху <індустріалізму> вона стає важливим питанням. <Индустриализм>, вважає він, призводить до організаційному кризи, яка полягає <у цьому, сучасна,

Размещено на Allbest.ru