Типове структурування галузевого документального потоку як напрямок документознавчих досліджень

Аналізуючи описа?і вище методики, можна сказати, що в наш час найповнішою можна вважати характеристику галузевого ДІП, при застосува?ні комплек???го підходу, який би включав кластерний а?аліз наукових документів та визначав перспективність наукового напряму. Це має підняти вітчизняні наукові пошуки на сучасний рівень, який відповідав би світовим ??а?дартам.

З позиції оцінки науково-інформаційного забезпечення фахівців, побудова технологій інформаційних процесів, у тому числі пошуку наукової інформації із застосува?ням сучасних телекомунікаційних засобів та інформаційних мереж, а також дослідження кваліметричних і сема?тичних особливостей таких ДІП є дуже важливим процесом.

Розділ 2. Моделюва?ня галузевих документальних потоків культури і мистецтва

2.1 Характеристика галузі культури і мистецтва

Культура походить від colo, colere - вирощува?ня, обробіток землі. З 18 ст. - вихова?ня, вирощува?ня людини, “оброблення людської душі”, культура як приналежність рисам особистості - “культурність”, “культура праці”, культура поведінки, фізична культура. Сукупність матеріальних і духовних надба?ь людства, як спосіб духовного освоєння дій???сті на о???ві системи цінностей( смислів), і як розгорта?ня творчої діяльності людини, спрямова?ої на пошук смислу буття. Культура - все створе?е, відмін?е від природи, хоча культура передбачає наявність природи і людини як біологічної істоти для свого існува?ня, культура виступає засадою гармонійної єдності людини з природою. Сучасні інтерпретації культури полягають на таких позиціях. По-перше, культура - це створена людиною “друга природа”, світ, який “надбудова?ий” над ?езайма?ою природою. По-друге, культура є системою спільних для суспільства цінностей, матеріальних і духовних. Цінність - те, що має сенс для людини, світ, напов?ений людським смислом. По-третє, людина як суб'єкт культури формується в процесі культуротворчої діяльності і ??ає людиною шляхом залучення до культури. Культура - це історичний процес збереження, розподілу, обміну і вжива?ня готових наслідків людської діяльності, а також створення нових цінностей, спроможних забезпечити подальший процес розвитку самої людини. В сучасній науці присутні такі о???вні концепції тлумачення поняття культури.

- Соціально-атрибутивна: все, що властиве суспільству; культура як соціаль?е наслідува?ня; соціально зада?е і здійснюва?е соціальними інститутами спрямува?ня культивува?ня індивідуальних біологічних якостей;

- Особисті???-атрибутивна: людина як суб'єкт інтерпретацій та інновацій - рушій розвитку культури; культура як сфера самореалізації людини і самоствердження і розвитку її сутності (культура живе в людях, їх творчості, діяльності, пережива?нях - люди живуть в культурі); поле , процес і результат самореалізації

- аксіологічна: культура як історично і соціально зумовле?е, об'єктивова?е в продуктах людської діяльності (артефактах) ??авлення людини до природи, до суспільства, до самої себе; реалізація і втілення в культурних тек??ах верховних цінностей шляхом культивува?ня вищих людських че???т

- Діяльнісна: єдність способів і продуктів людської діяльності, які вдосконалюють людину

- семіотична: факти культури в знаках збереження та передачі інформації, культура як сукупність мов, що кодують інформацію про світосприйняття народу, характер, рівень його зна?ь , вірува?ь, моральні уявлення; культура як меха?ізм, що створює сукупність текстів; знакова система; мови (акти людської поведінки, художні образи у творах мистецтва, обрядові ритуальні церемоніальні ситуації, особливі смислові конструкції в філософських, політичних, релігійних, літературних тек??ах) матеріалізують, зберігають і передають смисли людського життя в його співвід?есеності зі смислом існуючого; чим ґрунтовніше людина знає знаки тим глибше розкриває людський досвід галузевий інформаційний потік документальний

На відміну від культурології, предметом якої є осмислення культурного розвитку людства як поліфонії цінніс?е значущих смислів буття людської спільноти, різних культур, формува?ня цілі???го уявлення про культурний континуум і місце в ньому людини, відтворення універсального образу світу в його динамічному розвитку - історія української та зарубіжної культури вивчає конкретні унікальні творіння культурного генія в їх динаміці. Зі свого боку, історія культури як окрема наука, що досліджує конкретні феномени культури, є базисом культурології як найзагальнішої науки про культуру.

Художня культура як складова духовної базується на засвоєнні світу через систему художніх образів, створених митцем - суб'єктом культури. Художня діяльність поєднує перетворюючу діяльність (створення художніх творів) з комунікативною та пізнавальною (реалізація процесів сприйма?ня мистецьких цінностей). Слід підкреслити самостійність існува?ня ще однієї реальності - світу мистецтва, який наближує людину до її ідеалу. Художньо-образ?е освоєння світу має різнома?ітні способи творчості, модифікації, виявлені у видах мистецтва, які тепер частіше називають тек??ами культури - література, музика, живопис, архітектура, театр, скульптура, ужиткове й декоратив?е мистецтвом. Мистецтво побутує у різних жа?рах (поема, рома?, симфонія, портрет). Історично склалися різні творчі методи і стилі (готика, бароко, класицизм, рома?тизм). У художній культурі реалізується ціліс?е, об'єм?е, найбільш гармоній?е освоєння людиною світу. Вона сприяє реалізації людиною наявних у ній можливостей і потенцій, дає змогу вдосконалюватись духовно, емоційно, інтелектуально, прилучає до вічної мудрості, до мистецьких цінностей, орієнтує на загальнолюдські ідеали.

Рівень художньої культури, при всій самостійності її розвитку, багато в чому залежить від матеріальної о???ви історичної доби, бо вона є системою створення, збереження, обміну, розподілу, поширення і спожива?ня створених і створюва?их цінностей, тому залежить від інституцій, а також матеріального благополуччя людей. Суспільний ??а? стимулює або стримує художню діяльність. Суб'єктами художньої культури є народ як ціле і його тала?овиті творці й інтелігенція. Народ - головний охоро?ець свого духу, ментальності, художнього досвіду,зразків, норм , традицій, мови. Митець творить унікальні художні цінності через глибоке індивідуаль?е пережива?ня освоюючи дійсність. Важно отметить, что неповторність тала?ту як складного переплетіння психологічного, духовного і фізичного, багатства внутрішнього світу особи з досконалістю художнього бачення світу і оригінальністю самовираження. Масштабність і значущість тала?ту полягає у прориві соціальної детермінова?ості, у виході за її межі, у напов?еності загальнолюдським звуча?ням.

В художній культурі, в мистецтві, зокрема у фольклорі найбільше виявляється психічний склад нації як цілогом. Він об'єктивується в артефактах мистецтва, які піддаються науковому дослідженню. Джерело проявів рис національного - в мистецтві, національному ?е лише за формою (як стверджували ідеологи марксизму), а передовсім в образах і нормах мислення. Мовна будова твору мистецтва віддзеркалює характерність специфіки національного мислення.

Культура містить у собі як стійкі, так і мінливі елементи. Ідеї, цінності, звичаї, обряди, зберігаються і передаються від покоління до покоління як традиції - наукові, релігійні, моральні, національні й духовні. Система традицій віддзеркалює цілісність, ??алість суспільного орга?ізму і спадкоємність поколінь. Носіями спадкоємності є фольклор, писемність, предметні історичні пам'ятки, музеї, енциклопедії, бібліотеки. Спадкоємність передбачає передовсім інтерпретацію культури ???улих часів з позиції суча???сті. Вертикальна спадкоємність - це орієнтація на культурні досяг?ення і досвід попередніх епох. Культурний розвиток кожної епохи вбирає в себе одноча??? існуючу культуру різних народів, регіонів і той зв'язок, який існує між ними і без якого їхній ??а? був би обмеженим, ?еповним і звуженим, називається горизонтальною спадкоємністю. Усвідомлюючи й переосмислюючи ???уле, мислитель, учений, художник і винахідник творять нові цінності, збагачують світ людської культури. Нове заради нового містить в собі справжнє творче началом. В суча???му суспільстві, на відміну від традиційних суспільств, о?овлення, новаторство є бази???ю цінністю.

Одним із найважливіших чинників культурного життя усіх без винятку народів є, безперечно, література - мистецтво слова. Сам термін “література” походить від фр. litterature, яке, у свою чергу, веде до походження від латинського littera - літера. Виник?ення цього терміна вчені відносять до початку ХVІІІ ст. Проте й дотепер термін “література” вживається в двох значеннях.

У широкому розумінні - це вся писемність; у вузькому - це скороче?е позначення художньої літератури (вона які??? відрізняється від інших видів літератури - наукової, філософської і т.д.).

Розуміння мистецтва слова які??? змінювалися протя??? його багатовікової історії. Своїм корінням література сягає в глибоку давнину, в од літературний і дописемний період. Розвиток мистецтва слова ті??? пов'яза?ий із прогресом мислення. Адже слово, мова є дійсністю думки.

О???вна цінність слова в первісних формах була у тих властивостях мови, які зближують її з музично-театральним дійством.

У подальшому на більш вищому щаблі перві???общинного ладу, мистецтво слова відособлюється як міфологічний усний епос - міфи, легенди, перекази, що в сукупності утворювали епопеї.

Розвивається оповідна поезія. Слово входить у свої права і ??ає самостійним мистецтвом. Щоправда, і тут во?о ще зроще?е музикою. Поет, розповідач і співець - одна особа. Сказа?ня “Іліади”, поезії “Махабхарати” - все це співалося під музику. Отже, усна народна творчість є тим джерелом, з якого виникають майбутні літературні жа?ри: драма, лірика, епос. Це о???вні літературні роди, які проявилися ще в долітературному періоді ??али тими шляхами, котрими розвивалась вся історія літератури.

В о???ві літературного роду лежить певний спосіб освоєння явищ дій???сті в о???ві епосу - естетично освоєна подія, в о???ві драми - дія, в о???ві лірики - безпосередній поетичний вияв душевного ??а?у самого поета. Тож до епосу відносяться такі види: літературний міф, казка, епопея, епічна поема, рома?, повість, оповіда?ня, новела. Поняття лірики охоплює собою такі різновиди: пісня, ода, рома?с, елегія та ін.

Драматичний рід - це трагедія, комедія і влас?е драма.

Зазнаючи серйозних змін літературні види, у свою чергу, породжують чимало жа?рів.

Героїчний епос містить цілісну картину народного життя у формі героїчної розповіді про ???уле. В епосі завжди присутній глибокий інтерес до історичної долі народу. Історичний фон концентрується завжди навколо певної історичної події (війни), яка має всенарод?е значення (“Одіссея”, “Пісня про Рола?да”, “Пісня про Сіда”, “Дума про Байду”, “Дума про козака Голоту”).

Більш високий рівень патріотизму притама?ний для народів. які зазнають національного гноблення. Так, в українських історичних піснях та думах (згадувались вище) головні герої втілюють у собі всенарод?е праг?ення до ?езалежності, уособлюють зро??а?ня національної самосвідомості.

Згодом епос відходить на другий пла?, поступаючись місцем драмі та новим епічним формам (Да?те “Божественна комедія”).

Ще в а?тичній літературі виникає специфічна галузь слове???ї творчості, яка, з одного боку, знаходиться на межі літератури і повсякденного мовного спілкува?ня, а з іншого - на межі літератури та філософії. Ця жа?рова лінія ді??ала особливий розвиток в епоху Відродження і мала найбільше значення для народження рома?у (Ф. Рабе “Гарга?тюа і Па?тагрюель”).

У всіх великих країнах Західної та Центральної Європи в епоху Відродження виникають і перші національні літератури - за мовою і своїм значенням. В Італії фундаторами італ. літератури були Петрарка та Боккаччом. Проте слід зазначити, що цей процес ?е у всіх народів відбувався одноча???. Так, в Україні (кі?ець ХVIII - початок ХІХ ст. І. Котляревський), в Росії (пол. ХІХ ст. - О.С. Пушкін).

Подальший розвиток літератури був пов'яза?ий з особливостями, притама?ними епосі класицизму (ХVІІ - поч. ХІХ ст. ). Для класицизму характерний поділ на “високі” та “низькі” жа?ри, поєдна?ня яких вважалося ?еприпустимим.

Високі жа?ри - епопея, трагедія, ода - поклика?і втілити державні або історичні події, тобто життя монархів, полководців, міфічних героїв.

Низькі - сатира, байка, комедія - мають зображати приват?е, повсякден?е життя осіб середніх верств. Стиль і мова повинні були строго відповідати обра?ому жа?ру (Расін, Буало (Мольєр)).

У кін. ХVІІІ ст. в Німеччині і на початку ХІХ ст. у Фра?ції, а також в інших країнах виникає напрям, який проти??авляє себе класицизму і отримує назву “рома?тизм”. Рома?тики вперше відкрили суперечливість людської душі, її ?евичерпність.

Рома?тики по?овили художні форми: створили жа?р історичного рома?у, фа?тастичні повісті (Гюго, Жорж Са?д), (П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-О???в'я?енко).

У ІІ пол. ХІХ ст. утверджується напрям, що прийшов на зміну рома?тизму - реалізм. Кардинальна проблема реалізму - співвідношення правдоподібності й правди, істини (Ч. Діккенс, О. Бальзак).

На початку ХХ ст. в європейському мистецтві виникають різнома?ітні явища, які умовно можна назвати модернізмом. Якщо у всі віки література була пройнята ідеєю людини, то в сучасну епоху актуалізуються проблеми співвідношення особистості з космічним і людським універсамом.

2.2 Інформацій?е забезпечення галузі культури та мистецтва за допомогою документального потоку

Належ?е функціонува?ня інформаційного забезпечення культури та мистецтва можливе лише за умови постійного моніторингу ІП користувачів інформаційних у??а?ов. Для досяг?ення сумі???сті інформаційного обслуговува?ня доцільним є ведення відповідного рубрикатора інформаційного обслуговува?ня, де мають фіксуватися відомості щодо ІП, засобів їх забезпечення (як локальних, так і зовнішніх). Сумісність документного фонду та ДПА забезпечується викори??а?ням всіма інформаційними у??а?овами єдиної інформаційно-пошукової мови для пошуку галузевої інформації. Раціональ?е співвідношення функцій, здійснюва?их учасниками ??аємодії, досягається узгодженням між всіма інформаційними у??а?овами єдиних вимог до якості та термінів викона?ня інформаційних запитів, асортименту безкоштовних та платних послуг, пла?ува?ня та регулюва?ня всіх напрямків діяльності. Досягти високого рівня узгодженості можливо за постійної державної підтримки створення програм інформаційного забезпечення науки, виробництва, культури.

Оптималь?е вирішення всіх завда?ь інформаційного забезпечення культури та мистецтва значною мірою зумовле?е також вільною орієнтацією працівників інформаційних у??а?ов в інформаційних ресурсах, а також зовнішніх інформаційних ресурсах.

Інформаційні у??а?ови матимуть змогу ефективніше забезпечувати ІП користувачів за умови досяг?ення корпоративності всіх процесів та технологій інформаційного обслуговува?ня. Матеріали фахової періодики переконливо свідчать про готовність інформаційних у??а?ов України до переходу на новий - інтеграційний-етап співпраці.

Перевіреним дієвим методом дослідження проблеми інформаційного забезпечення є побудова описових (теоретичних), прикладних або інших моделей. Якими б різнома?ітними ?е були концептуальні погляди фахівців інформаційної сфери щодо можливого моделюва?ня інформаційного забезпечення галузевих суспільних потреб, їх, на думку М. Костенко, об'єднує наявність певних вузлових положень, а саме: виділення о???вних сегментів моделі та напрямків їх ??аємодії, рівнів системи інформаційного забезпечення, комплексу функцій, викона?ня яких має забезпечуватися, тощо.

Як провідні сегменти моделі інформаційного забезпечення культури та мистецтва пропонуємо розглядати відповідні інформаційні у??а?ови, масиви та потоки документів, користувачів, що ??аємодіють із системою забезпечення галузевих ІП, та засоби реалізації моделі. Такий підхід дає змогу моделювати і розвивати систему інформаційного забезпечення культури та мистецтва, здійснюючи напов?ення галузевими інформаційними ресурсами інформаційного середовища. Вирішення цього завда?ня можливе лише за умови інтеграції зусиль відповідних інформаційних у??а?ов. Система інформаційного забезпечення культури та мистецтва передбачає здійс?ення всіх видів інформаційного обслуговува?ня на таких рівнях нада?ня інформації:

1 - інформаційні ресурси конкретних інформаційних у??а?ов регіону;

2 - інформаційні ресурси держави (вся доступна в Україні інформація);

3 -світові галузеві інформаційні ресурси.

Універсальні фонди ОУНБ дають змогу саме цим інформаційним у??а?овам посісти чіль?е місце в орга?ізації інформаційного простору. Певну роль у розкритті інформаційних ресурсів та орга?ізації інформаційного обслуговува?ня фахівців культури і мистецтва можуть відігравати бібліотеки навчальних закладів гума?ітарного спрямува?ня.

Суспільно зумовлена ?еобхідність розширення інформаційного середовища для користувачів ОУНБ визначає їхню поступову тра?сформацію в інформаційно-бібліотечні центри, які паралельно зі здійс?енням традиційних для бібліотек напрямків діяльності мають орга?ізовувати сучасну інформаційну інфраструктуру для користувачів, а також вдосконалювати систему послуг із викори??а?ням сучасних технічних засобів.

Вдосконалення інформаційного забезпечення потребує вирішення низки орга?ізаційних і технологічних проблем, зокрема викори??а?ня єдиної державної політики в сфері інформатизації. Її прикладом є узгоджені дії щодо інформатизації регіону та розвитку нових інформаційних технологій, уніфікації технологічних процесів, подола?ня можливої ?есумі???сті програмного забезпечення інформаційних у??а?ов.

Вимога керова?ості системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва викликає ?еобхідність створення центрального галузевого інформаційного центру та здійс?ення правової регламентації його діяльності. Правове регулюва?ня передбачає розробку регіональних нормативно-правових актів і положень про комплектацію, порядок функціонува?ня та ареал дії регіонального галузевого центру, а також уклада?ня ?еобхідних угод щодо співпраці зацікавлених інформаційних у??а?ов із забезпечення ІП фахівців культури та мистецтва.

Орга?ізаційну структуру регіонального галузевого інформаційного центру, на думку викладача РДГУ М. Костенко, доцільно розглядати в двох аспектах. По-перше, він є одним із сегментів національної системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва. По-друге, сама структура інформаційного центру має бути досить розгалуженою та до??атньо мобільною, щоб вча??? реагувати на змінюва?і галузеві ІП.

У структурі галузевого інформаційно-бібліотечного центру мають виділятися традиційні для інформаційних у??а?ов та новостворені структурні підрозділи. Зокрема, мають функціонувати: відділ забезпечення проходження вхідних та вихідних інформаційних документних потоків, а також диспетчерський контроль за ними (замовлення на літературу; нові надходження; читацькі вимоги тощо); відділ обслуговува?ня користувачів (читальний зал, або?емент, медіатека). Якщо читальний зал та або?емент

являють собою ??алі структурні підрозділи, то медіатека - які??? новий, який, окрім читального залу та або?емента, включає ?еобхідні технічні засоби для роботи з аудіальними, аудіовізуальними та електронними документами.

Доцільним є створення відділу (сектору) акумуляції і створення інформаційних ресурсів. Як свідчить досвід функціонува?ня відділу «Регіональний інформаційний центр» Рів?енської державної обла???ї бібліотеки, наявність подібного сектору в структурі інформаційної у??а?ови значно розширює можливості інформаційного обслуговува?ня користувачів.

Забезпечення ІП користувачів відповідно до сучасних вимог потребує постійного вдосконалення ДПА, ефективної орга?ізації інформаційних ресурсів, вивчення інформаційного середовища, дослідження ресурсів глобальних комп'ютерних мереж. Це зумовлює доцільність виділення в орга?ізаційній структурі інформаційно-бібліотечного центру відповідного сектору із здійс?ення інформаційного моніторингу. Інформаційний моніторинг переважно розглядають як альтернативу існуючому досвіду інформаційно-а?алітичної діяльності бібліотек. Сутність моніторингового дослідження полягає в постійному спостереженні за об'єктом, накопиченні фактів щодо його параметрів, а?алізі його поточного ??а?у і прогнозува?ні майбутнього на о???ві виявлених зако?омірностей .Здійс?ення інформаційного моніторингу-клопіткий, технологічно ?епростий і досить дорогий процес, тому застосовувати його доцільно стосовно суспільно значущих об'єктів та на о???ві викори??а?ня єдиного формату да?их про документи (що відповідають традиційному бібліографічному опису документа). Саме етап накопичення да?их є найбільш трудомістким і має найвищу вартість. Сучас?е програм?е забезпечення дає змогу структурувати різнома?ітні да?і, приводити їх до єдиного формату з метою подальшого сполучення і порівняння їхніх характеристик, отримувати статистичну та графічну інформацію без втруча?ня інформаційного працівника, застосовувати методику ра?жирува?ня тощом. Тому лише належ?е техніко-технологіч?е оснащення інформаційної у??а?ови дозволить реально здійснювати найперспективніші та найскладніші різновиди інформаційного моніторингу-такі, як концептуальний (об'єктами його є ?е окремі документи, а параметри їх змісту, тому о???ву моніторингу ??а?овлять ?е бібліографічні, а повнотекстові, гіпертекстові, мультимедійні БД)

Враховуючи ?екомерційний характер гума?ітарно-культурологічної сфери, на початкових етапах функціонува?ня регіонального інформаційно-бібліотечного центру доцільно здійснювати інформаційний моніторинг галузевого документального потоку, результати якого забезпечать раціональ?е вирішення проблеми комплектува?ня, формува?ня системи віртуальних інформаційних ресурсів тощом.

Здійс?ення інформаційного обслуговува?ня в сучасних умовах пов'яза?е з нада?ням інформаційних послуг на о???ві широкого застосува?ня нових інформаційних технологій, тому безумовного значення набуває потреба виділення в орга?ізаційній структурі регіонального інформаційно-бібліотечного центру відповідного відділу (сектору) технологічного забезпечення.

Таким чином, описова модель інформаційно-бібліотечного центру являє собою сполучення таких вихідних елементів, як орга?ізаційна структура центру (система структурних підрозділів інформаційної у??а?ови, обслуговуючого персоналу тощо); сукупність функцій щодо інформаційного забезпечення фахових ІП; система внутрішніх і зовнішніх інформаційних ресурсів (традиційних та електронних); ДПА як модель документного фонду. Важливого значення для вирішення завда?ня розроблення оптимальної моделі інформаційного забезпечення галузі набуває дослідження контингенту користувачів інформаційних у??а?ов-фахівців культури і мистецтва та їхніх ІП, що тра?сформуються в умовах змінюва?ого соціокультурного середовища регіону, країни, світу .

Особливої уваги, на думку М. Костенко, потребує такий аспект діяльності регіонального інформаційно-бібліотечного центру, як пред??авлення власних інформаційних ресурсів у глобальних інформаційних мережах. Цікавим з точки зору інформаційного забезпечення галузі є досвід пред??авлення в Інтер?еті інформації щодо у??а?ов культури та мистецтва, накопичений російськими фахівцями . Пропо?ова?е ними моделюва?ня структури відповідних сайтів передбачає першочергове розроблення теоретико-методологічних о???в формува?ня типових моделей закладів культури та мистецтва регіону для пред??авлення в мережі. Зокрема, окреслено коло завда?ь, що підлягають обов'язковому вирішенню:

- розроблення загальнодержавного «Паспорта культурного життя» як нормативного документа зі структурува?ня інформації у сфері культури та мистецтва;

- виявлення переліку об'єктів культури та мистецтва регіону;

- порівняльний а?аліз характеристик і реквізитів, пред??авлених у «Паспорті культурного життя» та схемах опису у??а?ов культури та мистецтва;

- розробка типових моделей контенту сайтів регіональних електронних ресурсів у сфері культури та мистецтва.

«Паспорт культурного життя» визначає о???вні напрямки, що характеризують ??а? культурного життя регіону, а саме: загальну характеристику території; загальноеко?омічні характеристики регіону; характеристику мережі культурно-мистецьких у??а?ов; показники фіна?сово-еко?омічної діяльності, матеріально-технічної бази та орга?ізації діяльності закладів культури й мистецтва; ??а? кадрів; рівень міжнародних контактів; наявність правової бази.

Підсумовуючи вищевикладе?е, зазначимо, що оптимізація інформаційного забезпечення культури та мистецтва України пов'яза?а з розвитком двох стратегічних напрямків: по-перше, з посиленням співпраці провідних інформаційних у??а?ов держави переважно в напрямку формува?ня електронного інформаційного середовища, а, по-друге, з ефективним викона?ням інформаційними у??а?овами функцій щодо задоволення ІП фахівців культури та мистецтва в умовах ??аємодії.

2.3 Моніторинг документального потоку з культури і мистецтва

Моніторинг - безперерв?е спостеріга?ня за ??а?ом оточуючого середовища і управління ним шляхом своєча???го інформува?ня про можливості на??а?ня ?есприятливих, критичних або ?еприпустимих ситуацій.

Моніторинг - це дослідження ключових елементів реалізації програми на регулярній о???ві .Моніторинг - це систем?е збира?ня, оброблення та а?аліз да?их з метою прийняття обґрунтова?их рішень. Моніторингові дослідження передбачають одержа?ня статистичних або змістовних показників, які характеризують об'єкт спостереження і які можна виміряти. Система спостережень будується на фіксації дискретних кількісних характеристик об'єкта спостереження, накопичува?ні цих відомостей і на можливості шляхом інтелектуальної інтерпретації одержа?их відомостей зробити ви???вки про якісний ??а? об'єкта. Моніторинг ґрунтується на спостереженні типових рис у поведінці об'єктів спостереження і на своєчасній фіксації на їх фоні різних відхилень від норми.

О??а?нім часом важливим напрямком бібліометричних досліджень ??ав а?аліз ГДП, що складають репертуар вітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури та мистецтва досліджує викладач РДГУ М.С. Костенком.

Методика бібліометричного дослідження ГДП передбачає:

визначення зако?омірностей формува?ня і розвитку ГДП;

структурува?ня ГДП за тематичним, типовидовим, мовним, видавничим та іншими аспектами;

виявлення кількі???го напов?ення зазначених структур;

визначення о???вних тенденцій розвитку ГДП;

розроблення на цій під??аві можливих гіпотез удосконалення репертуару галузевої книги.

Формува?ня і розвиток ГДП зумовлені певними зако?омірностями: ГДП є системним об'єктом з відповідними якостями та ознаками; зміст і структура ГДП визначаються змістом, структурою й іншими особливостями галузі культури та мистецтва, компо?ентом якої він є; ГДП формують документи різних типів і видів, що відповідають різнома?ітним галузевим документно-інформаційним потребам.

Обравши методом оперува?ня інформацією технологію, що базується на бібліометрії, потрібно визначити параметри, які характеризують джерело інформації і водночас фіксуються в традиційному бібліографічному описі документа. Традиційний набір бібліографічних да?их ?еповною мірою відображає специфіку культурологічно-художньої сфери та особливостей відношення користувачів до культурно-мистецьких цінностей. Саме тому в реальній практиці бібліометричних досліджень параметри а?алізу для потоків документів з культури та мистецтва ще ?е вироблені й науково ?е обґрунтова?і.

Для вивчення особливостей формува?ня репертуару вітчизняної книги з культури та мистецтва потрібно використовувати параметри бібліографічного опису документів, що найповніше відображають змістові характеристики ГДП. Накопичува?ий масив з наборів різнома?ітних параметрів досліджува?их об'єктів робить можливим багаторазове звер?ення до отрима?их да?их. Це дозволяє а?алізувати й контролювати первинно-документний сегмент репертуару галузевих документів і здійснювати при потребі прогноз критичних ??а?ів об'єкта дослідження.

О???вою проведеного бібліометричного а?алізу документного потоку з проблем культури та мистецтва викладачем РДГУ Костенко, слугували покажчики державної бібліографії України - "Літописи книг". Аналіз ГДП за певний часовий проміжок дозволяє визначити ступінь досяг?ення сформова?им потоком документів його мети - інформаційного забезпечення галузі. До??атньо репрезентативним для подібних досліджень хро?ологічним періодом вважають термін від трьох до п'яти років. Вибір хро?ологічних меж а?алізу (1997-2001 рр.) зумовлений тим, що на початку 1990-х рр. намітилася тенденція до зниження випуску літератури (це було спричи?ено кризовим ??а?ом українського книговида?ня в цілому). І лише з 1996 по 1997 рр. спостерігаються як кількіс?е збільшення вида?ь літератури з пита?ь культури і мистецтва, так і якісні зміни ГДП.

Дослідження формува?ня репертуару вітчизняної книги з пита?ь культури і мистецтва здійснювалося за такими аспектами: кількісний розподіл вида?ь; розподіл вида?ь за мовою публікацій; розподіл вида?ь за типами та видами; розподіл вида?ь за о???вними тематичними розділами. Бібліографічні записи з "Літопису книг" індексувалися нами за кількома "профілями". Виділення сема?тичного профілю [Дод4.] дає можливість від?ести конкрет?е вида?ня до однієї із запропо?ова?их тем. Поняття " тема" є певною мірою умовним, оскільки точніше говорити про тематичні блоки (комплекси), поєдна?і спорід?еними критеріями. Зміни національних пріоритетів, масштаб і темпи змін, що відбуваються в суспільстві в цілому і культурі зокрема, зумовили тематичні зміни в первинно-документному галузевому потоці.

У табл. [Дод4.] показа?ий розподіл загальної кількості публікацій з пита?ь культури і мистецтва за о???вними тематичними розділами в межах кожного року і в цілому за п'ять (1997 - 2001) років, а також обсяг ГДП по темах у процентному відношенні. Аналізуючи тематичну структуру ГДП упродовж п'яти років, М.С. Костенко дійшла такого ви???вку: пріоритетною протя??? усього періоду лишається проблематика музики, другу позицію посідає література з пита?ь архітектури, менша частка припадає на інші вида?ня. Приблизно при этомвий рівень випуску вида?ь з мистецтвознавства, декоративно-прикладного мистецтва, живопису, театрального мистецтва, кіномистецтва. Найменшу частку ??а?овить випуск літератури з пита?ь образотворчого мистецтва, графіки, хореографії, іко?опису, фотомистецтва, естетики, циркового мистецтва.

Отже, як свідчать результати дослідження, найбільшу питому вагу в документному потоці з культури і мистецтва в 1997 - 2001 рр. отримали вида?ня з музики й архітектури, що разом ??а?овить понад 50% загальної кількості вида?ь. Така ж тенденція прослідковується й при а?алізі по окремих роках. Якщо розглядати динаміку тематики вида?ь у межах року, поміт?е зро??а?ня випуску документів з архітектури, музики, мистецтвознавства, кіномистецтва, театрального мистецтва, живопису. Випуск літератури з образотворчого мистецтва, графіки, хореографії має ??атичний характер упродовж кількох років. У межах ГДП з культури та мистецтва найменшою є частка літератури з церковного мистецтва, естетики, іко?опису, фотомистецтва. Аналізуючи причини такого ??а?у, можна припустити, що музика - це вид мистецтва, яким займаються, який досліджують, якому навчаються. До того ж, музика й архітектура є найдавнішими видами мистецтва, тому багато осіб упродовж років працювали і працюють у цій галузі. Архітектура - це свого роду будівництво, а во?о актуаль?е завжди. Зазначений факт має свої як переваги, так і ?едоліки, оскільки, крім ефективного інформаційного забезпечення да?их галузей культури та мистецтва, спостерігається ?езабезпеченість первинно-документною інформацією ?е менш важливих напрямків культурно-мистецького процесу. Можна сказати, що вида?ня літератури з цих пита?ь скеровують потреби нашого суспільства, адже підвищений інтерес до будь-якої теми зумовлює розширення випуску літератури з ?еї.

Таким чином, упродовж досліджува?ого періоду прослідковується тенденція до збільшення кількості вида?ь з обмеженого переліку тем (музика й архітектура); більш-менш рівномірно випускалася література з образотворчого мистецтва, графіки та ін.; ?ерівномірно, з тенденцією до зменшення кількості виходила література з естетики, циркового мистецтва, фотомистецтва, іко?опису.

Типовидова структура галузевого потоку книг засвідчує розповсюджува?ість документів певних типів, видів, жа?рів у ГДП. Кількісний розподіл ГДП з пита?ь культури і мистецтва за типами вида?ь у 1997 - 2001 рр. можна простежити за да?ими [Дод5.].

З [Дод.5.] видно, що склад галузевого репертуару вида?ь за типами літератури характеризується таким чином: найбільшу кількість назв за п'ять років має науково-дослідна література. Пред??авлена вона переважно такими жа?рами, як: мо?ографії, узагальнюючі праці, збірники тез наукових конференцій, збірники наукових праць. Подібний видовий діапазон науково-дослідної галузевої літератури зумовлений функціональним призначенням вида?ь різних видів.

Специфічною є роль мо?ографії в репертуарі книги з культури та мистецтва. Вихід у світ мо?ографії є підсумовува?ням пізна?ня об'єкта культури чи мистецтва. Це зумовлено особливостями ущіль?ення і нагромадження зна?ь про культурно-мистецький об'єкт; ступе?ем згорта?ня наукового зна?ня; особливою системою доказів його істинності, що вимагає великого фактичного матеріалу, детального зі??авлення існуючих точок зору, ретельного визначення вихідних понять. Під впливом цих причин уже кілька сторіч авторська мо?ографія з культури та мистецтва служить засобом узагаль?ення і детального обґрунтува?ня індивідуального зна?ня про мистецький об'єкт.

Натомість, о???вним призначенням праць узагальнюючого характеру є створення цілі???ї картини розвитку національних мистецтв і світового мистецтва. Найбільш мобільною частиною ГДП є авторські й тематичні збірники. Доречно відзначити особливості їх публікацій: ціннісні властивості ??атей залежать від місця і часу опублікува?ня, теми, авторської приналежності, жа?ру ??атті; при визначенні значущості конкретної ??атті для фахівців важливо розглядати її на тлі однотипних документів, визначаючи за формальними і змістовими ознаками (рік вида?ня, місце публікації, аспект розгляду теми, використовува?ий автором фактичний матеріал і рівень його узагаль?ення) ціннісний ??атус для споживача. Для репертуару вітчизняної книги з культури і мистецтва характер?е переважа?ня авторських і колективних збірників з широкою і комплек???ю тематикою та досить часто малоінформативними назвами.

У межах свого типу науково-дослідна література розподілена за жа?рами досить рівномірном. Найбільше вида?о збірників тез наукових конференцій, узагальнюючих праць, мо?ографій, наукових ??атей. Однак спостерігається тенденція до стрімкого збільшення кількості наукових вида?ь, що ілюструє загальний ??а? української науки і культурологічних досліджень зокрема. Зро??ає кількість фахівців, до професійних інтересів яких входить проблематика культури і мистецтва. Виник?ення ж нового галузевого зна?ня зумовлює появу нових галузевих публікацій відповідного змісту.

Друге місце в типовидовій структурі ГДП посідають вида?ня навчальної літератури. У межах років спочатку (1998 - 1999 рр.) відмічається різке зро??а?ня випуску да?ого типу літератури, а далі (2000 - 2001 рр.) - поступове зниження. Однак у межах загального галузевого репертуару ці вида?ня є одними з пріоритетних, зважаючи на здійс?ення багатьма навчальними закладами країни мистецької й культурологічної підготовки. Домінуючі позиції в репертуарі навчальної книги посідають підручники та навчальні посібники.

Третє місце по випуску займає популярна література. У межах років вида?ня цього типу видавалися ?ерівномірном. Спочатку маємо тенденцію до збільшення, а потім - до зменшення кількості публікацій. Популярна література з мистецтва, яка висвітлює о???воположні теоретичні засади та вузлові етапи розвитку мистецтва, ключові проблеми суча???го художнього процесу, дуже різнома?ітна за своїми формами і жа?рами. Це зумовило виділення нами серед виявлених у галузевому репертуарі популярної літератури таких видів вида?ь, як довідково-популярні, науково-популярні, документально-художні, альбоми, літературно-художні. У межах років видовий розподіл цього типу літератури більш-менш рівномірний. Активний випуск такої літератури ?еобхідний і продиктова?ий інтересами й потребами багатьох категорій споживачів: і тих, хто потребує опа?ува?ня о???вами естетичних зна?ь, і споживачів з відно??? розвинутими художніми інтересами, і, нарешті, серйозних цінителів мистецтва.

Четверту позицію займає випуск довідкової літератури. Довідкові вида?ня включають в себе довідники, карти-путівники, словники, енциклопедії, художні календарі, каталоги тощом. Це досить популярний тип літератури, розрахова?ий на широке коло споживачів, які цікавляться мистецтвом або професійно з ним пов'яза?і. Відмічається збільшення випуску літератури цього типу, що є позитивною характеристикою динаміки галузевого репертуару вітчизняної книги за досліджува?ий період, оскільки якісні зміни в довідково-інформаційному обслуговува?ні й тра?сформова?і запити споживачів культурологічної інформації спричиняють потребу в усе нових і нових документах.

Менша частка ГДП припадає на випуск мемуарно-епістолярної літератури, яка охоплює збірники спогадів, мемуари, щоденники, листи, що є цінними джерелами для вивчення життєвого і творчого шляху окремих діячів мистецтва, їхніх стосунків із сучасниками, художньої а??осфери певної епохи. Багато мемуарно-епістолярних вида?ь завдяки майстерному літературному викладу фактів є цікавими як для фахівців, так і для широкого загалу читачів. У межах років спостерігається ?ерівномірність у вида?ні документів цього типу.

Щодо мовної структури ГДП з проблем культури та мистецтва, то відстежується наступна картина [Дод6]. Якщо випуск вида?ь українською і російською мовами у 1997 р. кількі??? відрізнявся ?есуттєво, то в 2001 р. вида?ня галузевої книги українською мовою перевищило російськомовну книгу майже в 4 рази. Частка літератури, вида?ої українською мовою, поступово й впев?ено зро??ає, що є наслідком належної мовної політики видавництв і державної політики в галузі книговида?ня.

Бібліометричний і змістовий а?аліз формува?ня репертуару вітчизняних книг з проблем культури та мистецтва засвідчує, що випуск галузевої книги має хвилеподібний характер. На початку 2000-х років спостерігається знач?е зро??а?ня кількості вида?ь порівняно з 1990-ми роками. За проа?алізова?ий період загальна кількість вида?ь збільшилася майже втричі. Помітний стрибок до зро??а?ня кількості вида?ь у 1998 р. пов'яза?ий, мабуть, з тим, що з 1996 - 1997 рр. пожвавився випуск літератури завдяки виходу українського книговида?ня з кризового ??а?у. У 2000 - 2001 рр. триває поступове зро??а?ня кількості вида?ь з пита?ь культури і мистецтва: на 8,3% проти 1997 р. На мій погляд, це виклика?о динамікою розвитку нашого суспільства й суспільних потреб населення.

Ви???вки

У процесі дослідження досягнуто по??авлену мету дипломної роботи, вирішено всі завда?ня, що дозволило дійти о???вних наукових ви???вків.

Поняття "документальний потік" (ДП) було введе?е у бібліографічну практику в 60-ті роки, а в 70-80-ті -- сформульова?е його сучас?е визначення як тематично зв'яза?ої множини документів, що функціонує у суспільстві.

Тематична структура ДП - це відносна поширеність документів певної тематики у загальному потоці та смислові зв'язки між ними.

Розвиток ДП зако?омірно зумовлений процесами соціального пізна?ня світу, тому да?ий потік можна визначити як вибіркове відображення в документальній формі результатів суспільної діяльності. ДП відображає в кожний конкретний момент свого існува?ня накопичені людством зна?ня з різних галузей. Таким чином, а?аліз ДП дозволяє виявити ??а? розвитку певної галузі (сфери життя суспільства). Зокрема, у да?ому дослідженні моніторинг документального потоку з культури і мистецтва дає можливість виявити тенденції розвитку літератури з цієї галузі.

Видова структура ДП - це поширеність документів певних типів, видів і жа?рів у потоці. Вивчення видової структури ДП передбачає визначення частки, а також інтерпретацію ролі кожного компо?ента в потоці. ДП з культури і мистецтва складають документи двох типів: ?еперіодичні та періодичні і продовжува?і.

Вивчення ДП є важливим для наукового дослідження будь-якої проблеми.

Галузеві документальні інформаційні потоки (ДІП) -- це система, що складається з ??аємопов'яза?их елементів, якими є ?е тільки влас?е документи, а й їх окремі бібліографічні ознаки: обсяг, шифр, оперативність, ??аріння, цитува?ня, термінологія та ін. Для їх дослідження, а також потоків, утворених ними, використовують бібліометричні та наукометричні методи. О??а?нім часом важливим напрямком бібліометричних досліджень ??ав а?аліз ГДП, що складають репертуар вітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури та мистецтва досліджує викладач РДГУ М.С. Костенко, да?е дослідження висвітлено в дру???у розділі да?ої дипломної роботи.

Щоб зробити а?аліз бібліометричних показників інформаційного потоку вироблено ряд методик, таких як: кластерний а?аліз, контент-а?аліз, метод ключових слів, пропускного а?алізу та бібліографічного поєдна?ня, а?кетний метод, які вивчають різні властивості документального потоку. Для повної характеристики потоку документів, його структури, внутрішніх і зовнішніх зв'язків, динаміки розвитку, виявлення зако?омірностей, доцільно досліджувати комплекс показників.

На сьогодні запропо?ова?о ряд методів, що дозволяють в певній мірі об'єктивувати кваліметричні характеристики змістовного напов?ення документів, наприклад, метод контент-а?алізу, або кількі???го вивчення змісту документа; сема?тичний а?аліз документів (експертна оцінка), який має в певній мірі суб'єктивний характер, що залежить від труднощів, які виникають при кількісних вимірах змісту документів. При інформаційному а?алізі наукових проблем інколи використовується індексація документів ключовими словами. Цей метод, а?алогічний за своєю суттю методу контент-а?алізу і направлений на вивчення тематичної характеристики текстів документів та їх масивів. Він може бути самостійно назва?ий "методом ключових слів".

Аналіз документів на о???ві ключових слів використовують як методичну о???ву системного а?алізу предметного змісту потоку документів, а за допомогою його -- наукової проблеми. При викори??а?ні цього методу ??ає можливим моделюва?ня як теоретичних, так і практичних напрямів науки. Цей метод може бути о???вою для вироблення простих та зручних в застосува?ні інших методів дослідження, які б визначали новизну, актуальність, дублюва?ня, повторюва?ість інформації в документах та її цінність, як показник техніко-еко?омічної ефективності й наукового прогресу.

У документалістиці широко застосовується метод пропускного а?алізу. Це сукупність прийомів для виявлення пропусків у попередніх зна?нях. Метод виходить з чіткого формулюва?ня бажа?ого практичного результату на о???ві існуючих потреб у цьому результаті. Як метод інформатики, визначення пропуску в зна?нях може бути методичною о???вою формува?ня мети наукових досліджень, вироблення напрямів досліджень для отрима?ня нових зна?ь.

Один з методів кластер-а?алізу був розроблений ще М. Кестлером в 1963 р. і має назву методу бібліографічного поєдна?ня. В о???ві методу Кестлера полягає принцип ??аємозв'язку між двома публікаціями, які цитують один і той же документ. Другий, досконаліший метод кластер-а?алізу, -- метод проспективного зв'язку, був розроблений в 1973 р. одноча??? І. Маршаковою і Н. Смоллом. В о???ві цього методу лежить принцип виділення ??аємозв'язку між двома публікаціями на о???ві цитува?ня їх одними й тими ж документами

Методика дослідження дублюва?ня зведена до визначення повторів відображення одного і того ж документа протя??? визначеного періоду в одному й тому ж вторинному джерелі, або, що більш розповсюджено, в різних. Суть методу в розташува?ні за алфавітом масивів вторинних документів і виявленні ідентичних документів за однією і тією ж градацією алфавітного розташува?ня.

У літературних джерелах також описується методика а?алізу оперативності джерел вторинної інформації. Під терміном "оперативність" мають на увазі інтервал між появою оригінальної публікації (??атті, мо?ографії, патенту тощо) і відображенням цієї первинної інформації в бібліографічному або реферативному вида?ні.

Аналізуючи описа?і вище методики, можна сказати, що в наш час найповнішою можна вважати характеристику галузевого ДІП, при застосува?ні комплек???го підходу, який би включав кластерний а?аліз наукових документів та визначав перспективність наукового напряму. Це має підняти вітчизняні наукові пошуки на сучасний рівень, який відповідав би світовим ??а?дартам.

З позиції оцінки науково-інформаційного забезпечення фахівців, побудова технологій інформаційних процесів, у тому числі пошуку наукової інформації із застосува?ням сучасних телекомунікаційних засобів та інформаційних мереж, а також дослідження кваліметричних і сема?тичних особливостей таких ДІП є дуже важливим процесом. Да?і технології скорочують терміни пошуку інформації, а також надають можливість фахівцям користуватися ?е тільки вітчизняною інформацією, а й більшістю зарубіжної. Національний інформаційний простір культурологічно-мистецького спрямува?ня являє собою досить складну ієрархічну систему, сформова?у об'єдна?ими зусиллями центральних інформаційних у??а?ов (Інформаційного центру з пита?ь культури та мистецтва Національної парламентської бібліотеки України, Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Книжкової палати України ім. І. Федорова) та наукових і публічних бібліотек регіонального й місцевого значення.

Об'єктами культури та мистецтва, обов'язковими для відображення ??а?у культурного життя регіону, визна?і у??а?ови, орга?ізації, творчі заходи, орга?ізація, правова база, види діяльності. Належ?е функціонува?ня інформаційного забезпечення культури та мистецтва можливе лише за умови постійного моніторингу ІП користувачів інформаційних у??а?ов. Оптималь?е вирішення всіх завда?ь інформаційного забезпечення культури та мистецтва значною мірою зумовле?е також вільною орієнтацією працівників інформаційних у??а?ов в інформаційних ресурсах, а також зовнішніх інформаційних ресурсах.