Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління змінами в організації сфери послуг

1. Сутність та види змін в організації сфери послуг

Для забезпечення результативності діяльності суб'єктів малого бізнесу необхідний комплекс рішень для покращання показників їхнього економічного розвитку. Хоча проблемам розвитку науковці приділяють достатньо багато уваги, проте поняття «економічний розвиток підприємства» досліджене фрагментарно. Досі відсутнє системне науково-обґрунтоване уявлення про те, як спрогнозувати економічний розвиток, оцінити його рівень.

Аналіз категорійного апарату поняття «розвиток підприємства» наведено в табл. 1.1. А. Амельченко стверджує, що в організаціях, що не мають чітко сформульованої стратегії функціонування, розвиток має еволюційний характер, тоді як в організаціях, керованих відповідно до стратегічного плану, такий розвиток проходить революційно; успіх супроводить тим організаціям, чиї стратегії націлені на активне використання їх внутрішнього потенціалу для зміни зовнішнього оточення, а не просто пристосування до нього [5, с. 12]. Таким чином, під розвитком розуміються незворотні зміни в об'єкті, в результаті яких виникає нова якість або стан. Коли зміни мають циклічний характер, наприклад, коливання маятника, то такі зміни не вважаються розвитком. Еволюція та розвиток часто використовуються як синоніми.

Аналіз публікацій виявляє значні розходження у визначенні розвитку підприємства, розумінні його сутності та складових елементів і дозволяє виділити три підходи до визначення понятійних меж терміна «розвиток промислового підприємства».

Таблиця 1. Підходи до визначення економічної сутності категорії «розвиток підприємства»

1. Розвиток підприємства як фаза зростання його життєвого циклу. В період фази зростання всі основні якісні та кількісні характеристики підприємства покращуються, і воно переходить на більш високий рівень свого існування. Підприємства в процесі розвитку зазнають ряд змін, які в економіці ототожнюються зі стадіями життєвого циклу [21]. У моделі «життєвого циклу підприємств» І. Адізеса підприємство розглядається як живий організм, який проходить відповідні етапи розвитку. Л. Грейнер запропонував модель, яка описує розвиток організації через послідовність кризових точок [28]. Він виділяє п'ять стадій розвитку, які відокремлені одна від одної періодами організаційних криз. Особливістю розглянутого підходу є ототожнення понять «розвиток» і «зростання», обумовлене відсутністю чіткого розмежування етапів розвитку підприємства на кількісні та якісні.

2. Розвиток підприємства як процес змін та переходу з одного якісного стану в інший. Такий підхід має місце в публікаціях О.В. Козлової [23], О.Г. Великої [11], Ю.С. Погорєлова [38], де кожний такий стан розвитку підприємства розглядається як такий, що має більш складну структуру та більші можливості для вирішення принципово нових завдань. У той же час О.В. Козлова вважає, що розвиток - це такий феномен, що відбувається по спіралі. Розвиток виникає тоді, коли ріст кількісних показників доходить до деякої межі, тому підприємство вимушене перейти на більш високий рівень свого розвитку [23]. О.Г. Велика вважає, що новий стан розвитку підприємства підвищує здатність підприємства чинити опір руйнівної дії зовнішнього середовища [11].

Дослідження розвитку підприємства в межах даного підходу дозволяє глибше і детальніше проаналізувати динамічні процеси розвитку. Перевагою цього підходу є також те, що стає можливим формалізувати трактування терміну «розвиток підприємства». Так, Н.В. Цопа під розвитком підприємства розуміє «направлену, закономірну зміну стану підприємства, якому притаманні властивості заощадження і зростання значень якості функціонування підприємства вище за поріг безпеки, темпів приросту якості функціонування підприємства не нижче щодо приросту економіки і конкретного ринкового оточення» [49, с. 366].

3. Розвиток підприємства як узгодження інтересів економічних суб'єктів. О.І. Пушкар пропонує розглядати розвиток як задоволення інтересів основних суб'єктів діяльності підприємства: власників, персоналу і держави [40, с. 24]. Цей підхід є цікавим щодо управління власністю та доходами підприємства, але не відображає за рахунок чого досягається розвиток підприємства.

Дослідження різних підходів до визначення понять «розвиток підприємства» дозволило сформулювати системне трактування - під терміном «розвиток підприємства» доцільно розуміти процес якісної зміни в часі структури та функції підприємства, які обумовлюють процес його переходу на якісно новий рівень функціонування (більш високий технологічний устрій) за рахунок взаємодій елементів внутрішнього та зовнішнього середовища. На основі вищезазначеного під управлінням розвитком підприємства пропонується розуміти процес зміни еволюційного вектора розвитку на революційний для досягнення цілей існування підприємства.

Слід розрізняти такі поняття, як «розвиток» та «зростання». Розвиток - явище якісне, що відображає особливості внутрішньої природи, стану, організації об'єкта, тоді як зростання - кількісне, призначене для зовнішньої порівняльної характеристики об'єктів і особливостей їх взаємодії. Розвиток виступає мірою досягнення абсолюту, тоді як зростання - тільки мірою відносності існування. Розвиток - процес необчислюваний (не має межі), зростання - обчислюване (має межу). Не завжди процеси розвитку та зростання співпадають, оскільки перехід кількості в якість відбувається у разі досягнення якоїсь межі кількісного накопичення, що трапляється досить рідко за вкрай сприятливого збігу обставин. Зростання - це позитивна зміна можливостей системи задовольняти потреби за рахунок самоорганізації, тобто за рахунок підвищення ефективності використання власних можливостей, а не за рахунок залучення ресурсів ззовні.

Виходячи з усього вище сказаного можна відзначити, що розвиток соціально-економічних систем різних рівнів (а також малих підприємств) буває спрямований (цілеорієнтований) та не спрямований (спонтанний). Крім того, слід виокремлювати свідоме та несвідоме управління, що передбачають різні процеси та мають різну структуру (рис. 1.1).

Рис. 1. Логічний генезис поняття «розвиток підприємства» [48, с. 122]

На основі проведеного формально-логічного аналізу категорії «розвиток» та поняття «розвиток підприємства», слід відзначити, що джерелом розвитку підприємства є об'єктивно існуюча невизначеність і внутрішні протиріччя економічних систем. Ключовим фактором у цьому процесі слід вважати протиріччя між обмеженими економічними ресурсами та необмеженістю економічних потреб людини. Проблеми забезпечення розвитку підприємств належать до сфери стратегічного управління. Практичні результати визначення напрямків і кількісних параметрів розвитку підприємств втілюються у їхніх стратегіях, деталізуються у тактичних планах та доводяться до практичних заходів у рамках оперативних вказівок.

Для створення сучасної моделі економічного розвитку малого підприємства необхідно, на нашу думку, щоб вона враховувала найбільш суттєві фактори, які визначають цей розвиток. Цьому поняттю в найбільшій мірі, на нашу думку, відповідають два елемента - фактор організаційно-технологічного та фактор інформаційно-управлінського розвитку, які склались на конкретному малому підприємстві. Рівень організаційно-технологічного фактору має бути головним предметом дослідження операційного менеджменту [50, с. 52]. Його важливими елементами є врахування технічних і технологічно-організаційних рішень, які застосовуються на підприємстві. Результатом такого дослідження є встановлення порядкових шкал, які кількісно визначатимуть цей рівень. Шкали, на нашу думку, необхідно формувати для підприємств окремих галузей (видів діяльності), оскільки це в більшій мірі враховуватиме їхню особливість.

Інформаційно-управлінський фактор розвитку підприємства визначає здатність управлінського персоналу своєчасно та якісно переробляти всі ендогенні та екзогенні потоки інформації і приймати ефективні управлінські рішення. Очевидно, що найважливішим елементом для визначення цього рівня на сучасному етапі розвитку економічних систем є використання комп'ютерної техніки і програмних продуктів. Для кількісного дослідження цього рівня необхідно також сформувати шкалу, яка б давала змогу оцінювати стан розвитку цього елемента на конкретному підприємстві. Комплексна інтегрована оцінка стану організаційно-технологічного та інформаційно-управлінського розвитку визначає рівень економічного розвитку підприємства.

Початкова модель - в цій моделі припускається, що витрати на інформаційно-управлінський розвиток зростають лінійно, - обґрунтування траєкторії оптимального розвитку економічної системи підприємства зображено на рис. 1.2.

Рис. 2. Модель факторів організаційно-технологічного та інформаційно-управлінського розвитку підприємства [23, с. 144]

відрізок ОА - інформаційні витрати, які не впливають на обсяг виготовленої продукції; точка В-точка переходу від збиткового до прибуткового інформаційного розвитку; точка С - точка максимального розвитку для цього організаційно-технологічного рівня; відрізок CD - перехід на новий організаційно-технологічний рівень; точка F - точка максимального розвитку для нового організаційно-технологічного рівня.

З цього рисунку видно, що, по-перше, на початкових етапах інформаційно-управлінського розвитку, коли залучається значна кількість комп'ютерної техніки, у більшості випадків утворюється зона збиткового розвитку; по-друге, рівень інформаційно-управлінського розвитку не може зростати до нескінченності без зміни організаційно-технологічного рівня, оскільки після досягнення точки екстремуму витрати на інформаційно-управлінський розвиток будуть неефективними; по-третє, після досягнення точки екстремуму інформаційно-управлінського розвитку на підприємстві слід переходити до розвитку організаційно-технологічного рівня (відрізок CD).

Рис. 3. Двовимірна модель факторів організаційно-технологічного та інформаційно-управлінського розвитку підприємства [23, с. 168]

точки А і В відповідають вихідним умовам і кінцевому значенню запланованого розвитку підприємства

З рис. 1.2 видно, що оптимальна траєкторія економічного розвитку підприємства досягається шляхом використання ітераційного переходу від одної стратегії, наприклад, інформаційно-управлінського розвитку до другої - після досягнення точки екстремуму - організаційно-технологічного розвитку. Щоб дати відповідь на питання, чи існує можливість усунення цього ітераційного процесу вибору оптимальної стратегії розвитку підприємства, на нашу думку, необхідно виконати додаткове дослідження. Але на початкових етапах вибору оптимальної стратегії розвитку підприємства вона має змінюватись ітераційно.

Отже, розвиток малих підприємств - це сукупність змін різної економічної природи, спрямованості, інтенсивності, що об'єктивно відбуваються у соціально-економічній системі малого підприємства під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, а також призводять до переходу та фіксації підприємства у різних організаційно-економічних станах (відносно стійкого характеру).

Розвиток малого підприємства характеризується такими основними параметрами, які покладені в основу його оцінки та аналізу [9, с. 17]:

напрямок розвитку (A) - позитивні чи негативні, прогресивні чи регресивні, якісні чи кількісні тощо;

швидкість розвитку (V) - як інтенсивно відбуваються зміни у часі, які результати отримані за певний період;

об'єкт-предмет розвитку (O) - що змінюється і на що впливають процеси розвитку;

причина-фактор розвитку (P) - що лежить в основі змін, під впливом чого змінюється характер розвитку;

стан-результат (R) - які стани соціально-економічної системи підприємства ідентифікуються як відносно стійкі та розцінюються як результати (стадії) розвитку.

Відтак, у найбільш загальному вигляді розвиток малих підприємств є функцією такого роду (F_R^?):

(1.1)

Слід відзначити, що функція нескінченна на проміжку від (0; ?). Таке твердження пояснюється неможливістю існування її від'ємного значення - зміни або відбуваються або не відбувається. Хоча окремі аргументи функції розвитку можуть набувати негативних значень.

2. Особливості розвитку та управління змінами в організації сфери послуг

рішення економічний управління

Малий бізнес - бізнес, що спирається на підприємницьку діяльність невеликих фірм, малих підприємств, і які формально не входять до жодних об'єднань. Для малого бізнесу характерні незалежний менеджмент, власний капітал, локальний район операцій, невеликі розміри. Він відіграє значну роль у забезпеченні зайнятості (в США майже третина робочих місць припадає на фірми, де працює менше 100 осіб), певною мірою забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами, сприяє послабленню монополізму, розвиткові конкуренції, структурній перебудові економіки, є засобом досягнення особистого успіху.

Необхідність розвитку малого бізнесу зумовлюється наступним. Малий бізнес - це провідний сектор економіки. Він: складає основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного росту, структуру та якісну характеристику внутрішнього валового продукту, ступінь демократизації суспільства; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку товарами та послугами, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; характеризується високою мобільністю, раціональними формами управління; формує соціальний прошарок підприємців-власників, основу середнього класу; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції [9, с. 16].

Динаміка загальних темпів приросту суб'єктів підприємництва України свідчить про те, що починаючи з 1991 року, цей сектор економіки кількісно зріс майже у 12 разів. За роки незалежності в Україні поступово відбувалося формування сектору малого підприємництва. Становлення малого бізнесу в нашій країні відбувалось в складних економічних умовах, що було обумовлено падінням виробництва, інтенсивними інфляційними процесами, руйнуванням народно-господарчого комплексу та погіршенням матеріального положення основної маси населення. Проте, незважаючи на стійку тенденцію до зростання кількості малих підприємств, абсолютні значення темпів приросту були незначними. Так, найбільші темпи приросту загальної кількості суб'єктів підприємництва припадають на 1991-1996 роки і дорівнюють в середньому 148 - 191% щорічно [4, с. 57].

На другому етапі відмічалося бурхливе зростання чисельності підприємств малого бізнесу, але з 1995 р. таке зростання почало уповільнюватися під впливом негативних факторів притаманних національній економіці. В цей період зростання кількості підприємств малого бізнесу відбувалось одночасно зі зменшенням середньооблікової чисельності працівників та їх продуктивності: так з 1996 по 2003 рік включно показники зростання були майже однаковими - щорічно 114 - 117%.

На третьому етапі розвитку малого бізнесу у зв'язку з необхідністю адаптації національних умов до міжнародних, і передусім європейських норм щодо регулювання підприємницької діяльності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.2008 р. №523VI та Господарським кодексом України були змінені критерії віднесення підприємств до малих, середніх та великих, що стало одним з кроків по приведенню української класифікації підприємств до рекомендацій ЄС [4, с. 58].

В цей період розвиток малого бізнесу не задовольняв потребам економіки у структурних перетвореннях: функціонувало лише 40% від загальної кількості зареєстрованих малих підприємств, питома вага промислових малих підприємств практично не зростала. Більшість показників розвитку малих та середніх підприємств починаючи з 2003 р. по 2008 р. покращувалися, що певною мірою свідчило про підвищення рівня безпеки підприємництва у нашій країні в той період. Зокрема, зростала кількість суб'єктів підприємницької діяльності, чисельність зайнятих працівників та частка малих і середніх підприємств у їх загальній кількості. Починаючи з 2004 року, відбуваються стрибкоподібні зміни темпів приросту суб'єктів підприємництва: з 4,7% до 8,4% (2004-2005 р.р.) та від 3% у 2008 році до 11% у 2009 р.

На четвертому етапі розвитку малого бізнесу, починаючи з 2008 р. (початку світової фінансової кризи) спостерігаються негативні тенденції: обсяги виробництва та реалізації продукції зменшилися на 9%; частка малого бізнесу у обсягах реалізованої продукції (наданих послуг) та частка діючих підприємств зменшилися на 7%, зросла частка збиткових підприємств; погіршилися показники ефективності фінансово-господарської діяльності; знизився рівень інвестиційної активності; кількість найманих працівників, особливо на малих підприємствах приватної форми власності, та рівень їх заробітної плати. На четвертому етапі становлення та розвитку малого бізнесу, що на відміну від попередніх періодів створення малих підприємств відбувається не в результаті поділу чи реструктуризації діючих підприємств, а шляхом утворення абсолютно нової бізнес-одиниці [12, с. 34].

Основні показники розвитку малого бізнесу у Україні протягом 2010-2012 рр. систематизовано у табл. 1.2. Кількість малих підприємств за цей період зменшилася майже на 4%. Навіть при скороченні чисельності населення, показник, що характеризує кількість малих підприємств на 10 тис. населення скоротився на 2,6%. Для порівняння у Великобританії нараховується близько 2630 тис. малих підприємств, в Японії - 6450 тис, в США - 19300 тис. Спостерігається тенденція до скорочення чисельності працівників у малому бізнесі. Позитивною тенденцією є збільшення обсягу реалізаційної продукції на 18%. Але слід зазначити, що ці темпи приросту зумовлені не стільки збільшенням обсягів виробництва у натуральному вимірі, скільки підвищенням цінових параметрів продукції (послуг).

Як доводить проведений аналіз, за кількісними оцінками розвиток сектору малого бізнесу України практично відповідає європейським показникам: кількість суб'єктів малого бізнесу на тисячу населення в 2012 р. склав 56,6 од. (у порівнянні: у Італії - 72, Португалії - 66, Великій Британії - 59, Німеччині - 43, Франції - 42).

Таблиця 2. Основні показники розвитку суб'єктів малого бізнесу в Україні

Примітка: розраховано автором за даними http://www.ukrstat.gov.ua/

За даними Держкомстату України станом на 01.01.2012 року в структурі вітчизняного підприємництва за розміром підприємництва частка малих підприємств становила 93,7%, середніх - 5,7% та великих - 0,6%.

У всіх промислово розвинених країнах малі і середні підприємства займають важливе місце в їх економіках. В економічних системах цих країн кількість малих підприємств і зайнятих на них працівників вказують на явне переважання малого бізнесу. Так, у Європейському Союзі (27 країн) кількість малих і середніх підприємств становить 99,8% економіки, а кількість працюючих - 67% (табл. 3).

Таблиця 3. Порівняльна характеристика малого, середнього і великого бізнесу у ЄС-27 за 2012 р. [12, с. 36].

Відповідно до розрахунків, на підставі звіту Європейської Комісії з питань підприємництва та промисловості, у 2012 році річний товарооборот, що здійснювало у середньому одне мале підприємство, серед п'яти найпотужніших європейських країн склав: у Великій Британії 3,7 млн. €, у Німеччині 2,5 млн. €, у Іспанії2,7 млн. €, у Італії 3,4 млн. € та у Франції 4,4 млн. €. Цей показник відносно середніх підприємств склав у цих країнах відповідно €26,4 млн., 19,6 млн. €, 18,9 млн. €, 27 млн. € та 24,1 млн. €. Ці дані свідчать про достатньо вагомий резерв, що залишається для подальшого нарощування економічних ефектів малими підприємствами для забезпечення конкурентних переваг національними системами господарювання.

Таким чином, у сфері розвитку малих підприємств серед всіх країн світу, що визначили його як невід'ємну складову національної стратегії суспільно-економічного розвитку, відбуваються різні тенденції. Національна специфіка розвитку малого бізнесу у будь-якій країні детермінована двома визначними обставинами. Перше, стан та перспективи розвитку малого бізнесу визначаються історичним етапом досягнення країною відповідного техніко-технологічного та організаційного стану еволюційного процесу.

По-друге, самовідтворювальні процеси у сфері малої економіки не взмозі забезпечити адекватний техніко-технологічний та організаційно-виробничий рівень вимогам та темпам розвитку великого бізнесу. Ефективність малого бізнесу знаходиться в площині контекстного розвитку великого підприємництва, яке постійно провокує економічну систему до переходів на вищі технологічні рівні, визначаючи при цьому економічно-організаційний формат розвитку малої економіки як невід'ємної складової загальнонаціональної системи підприємництва. Це пояснює безальтернативність політики презентації державою економічних інтересів малої економіки у забезпечені реалізації програм стратегічного розвитку економіки та суспільства.

Специфічними ознаками малого бізнесу є насамперед його кількісні класифікаційні параметри, які розрізняються в залежності від національних особливостей країн. Чинне законодавство України встановлює подвійне кількісне обмеження для юридичних осіб вітчизняного малого підприємництва - чисельність працюючих та обсяг річного доходу [1]. Ще донедавна малими в Україні вважались підприємства середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищувала 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період становив не більше 70 млн грн. Однак, з прийняттям Закону Україні «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22.03.2012 року №4618-VI [3] та внесення відповідних змін до Господарського кодексу» суб'єктами малого підприємництва наразі є:

- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

- юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України [1].

Із числа суб'єктів малого підприємництва ГКУ виділяє під категорію суб'єктів мікропідприємництва, до яких відносить фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, в яких (обидва наведені нижче критерії повинні виконуватися і тими, й іншими): середня кількість працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб; річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн. євро, визначену за середньорічним курсом НБУ. Однак, зауважимо, що необхідність запровадження під категорії суб'єктів мікропідприємництва наразі є не зовсім зрозумілою, оскільки існуючі нормативно-правові акти не надають для них жодних переваг порівняно з іншими категоріями суб'єктів підприємництва, на яких він поширюється.

Розвиток підприємництва в умовах ринкової трансформації України має стати одним із важливих чинників соціально-економічного зростання. Проте, як засвідчує аналіз господарської діяльності, рівень управління розвитком малого бізнесу та його державна підтримка є ще недостатніми і не відповідають можливостям вітчизняної економіки. Так, в Україні внесок малих підприємств у валовий внутрішній продукт складає лише 10 відсотків, це у 3-4 рази нижче, ніж у більшості європейських країн.

Особливо негативним явищем стало те, що значна кількість зареєстрованих малих підприємств не діє а більша частина діючих займається «швидко-прибутковими» видами господарської діяльності, як торгівля та посередницькі послуги. Це пояснюється тим, що суб'єкти малого підприємництва розвиваються в умовах несприятливого інвестиційного клімату, що робить невигідним довгострокові виробничі вкладення.

До основних причин гальмування розвитку малого бізнесу в Україні відносять: неопрацьованість законодавства як з питань розвитку малого бізнесу; недостатня державна фінансова, кредитна і майнова підтримка малих підприємств; відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу; недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих підприємств; обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення; недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності.

Заснування власного підприємства стримується головним чином складностями безпосередньо відкриття власної справи. Варто відмітити, що за останні декілька років розвитку малого бізнесу в Україні ця проблема стала менш гострою. Велика кількість початківців, які розпочинають власний бізнес, іноді не мають достатньої кількості необхідної інформації про процес реєстрації нового підприємства, мають змогу отримати її в державних органах реєстрації. Також нині існує значний ряд спеціальних консалтингових фірм, які надають інформацію, поради і зразки необхідних документів. В цілому ж, величезним мінусом у процесі реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності в Україні є значні витрати часу, грошей і зусиль, тому ця операція наразі залишається трудомісткою і складною, особливо і порівнянні з тим, як це відбувається в економічно розвинених країнах.

Досвід підприємців свідчить, що 75% їх на перше місце серед інших проблем ставлять дефіцит фінансів. Власних капіталів більшість не має, банківські кредити дають на 2 - 3 місяці з високою процентною ставкою, а інших доступних джерел фінансової підтримки малого бізнесу в Україні не існує.

Основними напрямами забезпечення розвитку малого бізнесу в Україні є: створення раціональної нормативно-правової бази; організація фінансової підтримки і допомоги малому бізнесу: створення спеціальних установ для кредитування малих підприємств; використання Фонду сприяння зайнятості населення на розвиток малих підприємств; надання малим підприємствам державних гарантій у вигляді державних боргових зобов'язань; організаційне забезпечення малого бізнесу: впровадження регіональних програм підтримки і розвитку малих підприємств; створення незалежної системи реєстрації та ліквідації малих підприємств; створення забезпеченості інформацією та кадрами: створення спеціалізованих консультативних центрів по наданню інформації підприємцям; покращення освітніх програм напрямків підприємництва і бізнесу; організація програм підготовки і перепідготовки кадрів за державний рахунок.

Вже багато кроків було зроблено в бік розвитку малого бізнесу в Україні. В грудні 2010 р. було створено Координаційну раду з питань розвитку малого та середнього підприємництва. На сучасному етапі розвитку економічних відносин в Україні законодавчу основу ведення малого бізнесу та застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності складають:

- Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI;

- Закон України «Про Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22 березня 2012 р. №4618-17;

- Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності» від 04.11.2011 р. №4014-ІV;

- Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів» від 20.11.2012 року №5503-VI;

- Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. №996-XIV;

- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 р. №39.

Прийняття Податкового кодексу України у 2010 р., з одного боку, стало ще одним кроком до впорядкування системи законодавства, з іншого, змінило правила регулювання системи оподаткування, а відтак, і вплив держави на бізнес. Основними рисами новацій Кодексу, які вступили в дію у 2011 році щодо спрощеної системи оподаткування стали:

- проведена більш глибока диференціація платників єдиного податку;

- здійснений перехід від оподаткування виручки до оподаткування доходу;

- урегулювання порядку оподаткування платників у випадку порушення ними законодавчо встановлених обмежень щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності;

- зменшення податкового навантаження на платників за рахунок задекларованого зниження ставок єдиного податку;

- уніфікація порядку та строків подання податкової звітності та сплати єдиного податку [26].

Прийняття Закону України від 20.11.2012 року №5503-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів» весло певні зміни у застосування спрощеної системи оподаткування. Так, було змінено ставки єдиного податку для платників п'ятої та шостої групи знижено з 7 до 5 відсотків (у разі сплати ПДВ) і з 10 до 7 відсотків (у разі включення ПДВ до складу єдиного податку). Також, для вищезгаданих груп «спрощенців» знято обмеження щодо максимальної кількості найманих працівників. Зміни торкнулись і заяв для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування. Згідно із доповненим підпунктом 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 ПКУ вищевказана заява подається до органу ДПС за вибором платника податків в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Ще одна суттєва новація - звітним періодом для платників єдиного податку другої групи тепер є календарний рік (раніше був квартал) [33].

Таким чином, застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності надає суб'єкту малого підприємництва низку переваг, а саме:

- спрощення процедури і порядку реєстрації платника податку. Суб'єкти малого підприємництва можуть перейти на сплату Єдиного податку як з початку року, так і з початку будь-якого кварталу;

- значно спрощуються розрахунки, пов'язані з визначенням сум податків;

- замість різноманітних форм податкової звітності за податками та зборами, які заміщуються єдиним податком, заповнюється.

У сфері підвищення ефективності застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності в першу чергу необхідно: - зменшити витрат часу і коштів суб'єктів підприємницької діяльності на ведення податкового обліку та сплату податків; - лібералізувати систему справляння та адміністрування податку, переглянути існуючі пільги під час сплати податків з метою створення конкурентного ринкового середовища та рівних умов для ведення бізнесу та ін.

На сьогоднішній день суб'єкт малого бізнесу - це відособлена виробничо-господарська одиниця, основою якої є професійно організований трудовий колектив, здатний за допомогою наявних у її розпорядженні засобів виробництва виготовляти продукцію. Сучасне мале підприємство має всі основні риси підприємства, а саме:

- організований постійний колектив зі своєю внутрішньою виробничою структурою та порядком управління;

- несе повну відповідальність усім своїм майном за різних обставин;

- передбачає єдиноначальність, ґрунтується на прямих і адміністративних формах управління;

- вступає в господарські відносини від власного імені, має масостіний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, круглу печатку, дозвіл на здійснення будівельних й дорожніх робіт і реалізацію своєї продукції;

- самостійно укладає різного роду угоди і здійснює операції, забезпечує прибуток або зазнає збитків [24, с. 134].

Таким чином, мале підприємство на сьогодні, як і будь-яке підприємство, самостійно формує цілі й завдання, розробляє стратегію і тактику свого розвитку, вишукує необхідні фінансові кошти, формує трудовий колектив, купує засоби та предмети праці, вирішує безліч організаційних питань щодо формування організаційної структури управління, регулювання діяльності своїх підрозділів, зниження соціальної напруженості.

Підприємства малого бізнесу самостійно вибирають напрям свого розвитку. На сьогоднішній день для підприємств малого бізнесу відсутні методичні рекомендації з управління розвитком. У теперішній час підприємства вирішують окремі задачі розвитку відповідно до власних уподобань. Вихідним пунктом дослідження системи управління є визначення цілей системи. В узагальненому вигляді ціль управління - це бажаний стан об'єкта управління стосовно до майбутнього. Їй властиві такі якості як співпідпорядкованість, розгорнутість, співвідносна важливість, що лягли в основу особливого методу упорядкування цілей, що одержав назву «дерева цілей». Сформовані цілі повинні задовольняти вимогам конкретності, видимості, погодженості, реалістичності. Метою системи управління розвитком малого підприємства є підвищення рівнів потенціалу й конкурентоспроможності підприємства [25, с. 38].

Визначення об'єкта управління слід розпочинати з постановки цілей управління об'єктом, тобто бажаного його стану або стану окремих параметрів, до яких прагне суб'єкт. Метою управління розвитком малого підприємства можна вважати підвищення рівня потенціалу й конкурентоспроможності. При цьому підвищення рівня потенціалу підприємства є внутрішнім проявом розвитку, а збільшення конкурентоспроможності - зовнішнім проявом розвитку підприємства.

Прийняття управлінських рішень відбувається у структурно-функціональній підсистемі малого підприємства (суб'єкт управління), що являє собою сукупність відділів та служб. Питання, що стосуються розвитку, не можуть вирішуватися однією людиною навіть на малому підприємстві тому що відповідальність за прийняття таких управлінських рішень дуже висока і будь-яка помилка може привести до серйозних фінансових і виробничих втрат. Тому рішення щодо розвитку малого підприємства повинні розглядатися директором та провідними спеціалістами які й будуть складати суб'єкт управління розвитком [18, с. 52].

Реалізація управлінських рішень відбувається в рамках виробничо-економічної підсистеми (об'єкт управління), що включає до свого складу матеріальні, інформаційні та фінансові потокові процеси, у якій безпосередньо здійснюється виробництво продукції та надання послуг. Таким чином, об'єкт управління розвитком підприємства - є сукупність кількісних, якісних й структурних змін у просторі та часі які здійснюються при реалізації взаємопов'язаних інноваційних процесів в рамках виділених структурно-функціональної та виробничо-економічної підсистем підприємства, потребують спеціального механізму управління і призводять до підвищення рівнів потенціалу й конкурентоспроможності підприємства. Графічно процес розвитку підприємства представимо у вигляді системи.

У загальному розумінні «входами» системи є інформація, ресурси, енергія, які мають бути перетворені; «виходами» системи - результат перетворення інформації, ресурсів та енергії. «Входом» для першої складової процесу розвитку підприємства - інноваційних процесів - є ресурси (інформаційні, фінансові, трудові, матеріальні) необхідні для обґрунтування, розробки (придбання) та впровадження нововведень. «Виходом» є інновація, що пройшла апробацію на підприємстві та готова до повсякденного використання та відповідна інформація. Якщо нововведення було самостійно розроблено підприємством, то у цьому випадку можливий його продаж.

До «входу» для другої складової процесу розвитку підприємства - процесів функціонування - можна віднести всі ресурси (матеріальні, трудові, інформаційні, фінансові) необхідні для виконання виробничої програми. На «виході» - продукція. Можна визначити часові границі управління розвитком. Початком управління розвитком є час виникнення потреби в змінах, а закінчення - той момент, коли ці зміни стають неефективними або непотрібними. З урахуванням усього вищенаведеного, під управлінням розвитком пропонується розуміти систематичний, планомірний і цілеспрямований вплив на працівників та ресурси підприємства, з метою підвищення рівнів потенціалу й конкурентоспроможності підприємства за допомогою необхідних і достатніх способів та засобів впливу.

Будь-якому об'єкту управління властиві економічні, організаційні, соціальні та техніко-технологічні фактори:

1) економічні - одержання економічної ефективності від змін, впроваджених у процесі розвитку;

2) організаційні - створення організаційної структури управління об'єктом, її гнучкість і надійність;

3) соціальні - можливість прояву соціальної та творчої активності, духовного та культурного росту, як управляючого персоналу, так і працівників, якими управляють;

4) техніко-технологічні - застосування нових засобів і предметів праці, у т.ч. спеціальних машин і механізмів, виробничих та управлінських технологій.

Система управління розвитком малого підприємства повинна ґрунтуватися на відповідних принципах управління (табл. 4).

Таблиця 4. Принципи управління розвитком малого підприємства

Основними напрямами модифікації структур управління розвитком малих підприємств є наступні:

1. перехід від вузької функціональної спеціалізації управлінської роботи до інтеграції в змісті та характері управлінської діяльності;

2. відмова від формалізації відносин та ієрархії, відокремлення функціональних ланок структури управління;

3. здійснення децентралізації низки функцій управління, насамперед виробничих і збутових;

4. створення автономних груп (команд), діяльність яких спрямована на розв'язання конкретних завдань, постійне підвищення творчої та виробничої віддачі персоналу.

Основними цілями організаційного розвитку малих підприємств є постійне удосконалення структури управління, децентралізація управління, делегування відповідальності. У випадку, коли ціллю є усунення антагоністичних суперечностей, соціальний розвиток підприємства потрібними є: створення єдиного статусу для всіх працівників, рівність у відносинах: «усі - члени однієї родини»; пропаганда прямого зв'язку між інтересами працівника та підприємства; встановлення тотожності інтересів власника та найманого працівника; турбота про потреби працівників.

Етапи управління розвитком малого підприємства наступні:

1) оцінка стану галузі та підприємства як базису майбутнього розвитку;

2) діагностика потенціалу розвитку підприємства;

3) вибір найбільш оптимальних напрямів розвитку.

Основні підходи до управління розвитком малого підприємства систематизовано у табл. 4. До них відносяться: адаптивний, еволюційний, інноваційний, комплексний, маркетинговий, нормативний, процес ний, ресурсний, синергетичний, системний, ситуаційний, функціональний, цільовий, стратегічний, кумулятивний.

Таблиця 4. Підходи до управління розвитком малого підприємства

Підводячи підсумок першого розділу, варто відзначити наступне:

1. Під терміном «розвиток підприємства» доцільно розуміти процес якісної зміни в часі структури та функції підприємства, які зумовлюють процес його переходу на якісно новий рівень функціонування (більш високий технологічний устрій) за рахунок взаємодій елементів внутрішнього та зовнішнього середовища. Розвиток соціально-економічних систем різних рівнів (а також малих підприємств) буває спрямований (цілеорієнтований) та не спрямований (спонтанний).

2. Для створення сучасної моделі економічного розвитку малого підприємства необхідно, щоб вона враховувала найбільш суттєві фактори, які визначають цей розвиток: фактор організаційно-технологічного та фактор інформаційно-управлінського розвитку, які склались на конкретному малому підприємстві.

3. Необхідність розвитку малого бізнесу зумовлюється наступним: він складає основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного росту, структуру; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку товарами та послугами, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; характеризується високою мобільністю, раціональними формами управління; формує соціальний прошарок підприємців-власників, основу середнього класу; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

4. Метою управління розвитком малого підприємства можна вважати підвищення рівня потенціалу й конкурентоспроможності. При цьому підвищення рівня потенціалу підприємства є внутрішнім проявом розвитку, а збільшення конкурентоспроможності - зовнішнім проявом розвитку підприємства. Прийняття управлінських рішень відбувається у структурно-функціональній підсистемі малого підприємства (суб'єкт управління), що являє собою сукупність відділів та служб. Реалізація управлінських рішень відбувається в рамках виробничо-економічної підсистеми (об'єкт управління), що включає до свого складу матеріальні, інформаційні та фінансові потокові процеси, у якій безпосередньо здійснюється виробництво продукції та надання послуг.