Модель управління підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика підприємства

2. Мета, задачі, структура організації

3. Зв'язок між внутрішніми складовими організації

4. Виробнича структура підприємства

5. Управлінські функції на підприємстві

6. Оцінка відповідності реалізації здійснення управлінських процесів

7. Виробничий процес на підприємстві

8. Рекомендації щодо впровадження системної моделі управління підприємством

9. Рекомендації щодо покращення управління підприємством шляхом використання технології безперервного покращення бізнес-процесів

Висновки

Використана література



Вступ

Виробництво матеріальних благ і послуг становить основу життя і розвитку будь-якого суспільства. Воно не тільки забезпечує людей необхідними споживчими благами, а і є рушієм технічного прогресу й розвитку людини. виробничий управління бізнес

Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини з природою і сукупністю відносин між людьми.

У процесі виробництва люди також вступають у відносини між собою з приводу привласнення ресурсів, організації та управління. Такі відносини називаються виробничими. Розвиток суспільства - це одночасно й ускладнення та урізноманітнення виробничих відносин.

Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці.

Праця, або цілеспрямована діяльність, передбачає застосування здібностей та трудових навичок людей, їхніх фізичних та розумових зусиль.

Предмети праці - це об?єкти цілеспрямованої діяльності людини. До предметів праці належать земля, сировина, матеріали тощо. Людина діє на предмети праці за допомогою засобів праці.

Засоби праці - це машини, інструменти обладнання, виробничі будівлі, нафто- та газопроводи, канали, мости, резервуари тощо.

У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва.

Результатом виробництва є продукт. У ньому відображається праця: кваліфікована чи некваліфікована, продуктивна чи непродуктивна, а також стан засобів праці. Якщо праця, засоби та предмети праці були невисокої якості і до того ж погано організованими, то матимемо низькі кількісні та якісні показники продукту.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна діяльність, яка спрямована на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати.

Підприємницька діяльність - необмежене поле прикладання зусиль. Вона різноманітна як різноманітні людські потреби.

Отже, виробниче підприємництво є найважливішим видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво товарів та надання послуг. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи, надають послуги, створюють духовні блага.



1. Загальна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна 2001» є підприємством приватної форми власності . Приватна власність -- одна з форм власності, що означає абсолютне, захищене законом право громадянина чи юридичної особи на конкретне майно (землю, нерухомість, засоби виробництва, гроші і цінні папери, товари, інтелектуальний продукт), яка полягає в тому, що ці об'єкти власності належать приватним особам, сім'ям, групі осіб. Приватна власність на засоби виробництва є базисним елементом ринкової економіки.

В цілому підприємство здійснює свою діяльність згідно з Конституцією і законами України “Про власність”, “ Про підприємства”, “ Про систему оподаткування”, діючих нормативних актів і Статуту.

Статут - зареєстрований і затверджений згідно з чинним законодавством документ, в якому міститься комплекс положень та правил діяльності юридичної особи, що визначають організаційно-правову форму підприємства, види його діяльності, права та зобов'язання, а також взаємовідносини з іншими особами і державними органами.

Відповідно до Статуту підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку, печатку зі своєю назвою, кутовий штамп, бланки, товарний знак і інші реквізити.

Основним напрямком діяльності підприємства є виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції і послуг. Головною метою товариства є задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах та подальшої їх реалізації з метою одержання підприємством прибутку.

Свою діяльність підприємство здійснює згідно чинного законодавства на всій території України, а також за її межами.

Місцезнаходження підприємства: 30600,Хмельницька обл., смт.Теофіполь, вул. Леніна, 37В



2. Мета , структура організації

Підприємство створено для здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку шляхом виробництва товарів та надання послуг, впровадження нових прогресивних технологій та форм організації виробництва і оплати праці, залучення іноземних інвестицій та задоволення потреб населення та підприємств в продукції та послугах підприємства.

Структура підприємства - це логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних областей, які побудовані в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягти цілей організації.

Організаційна структура сільськогосподарського підприємства -- це сукупність підрозділів і служб виробничого, допоміжного, культурно-побутового й господарського призначення. Вона відображає внутрішню будову підприємства й організаційне поєднання структурних одиниць, які діють на основі кооперації та поділу праці.

А. Бикова пропонує виділяти основні та додаткові функції організації. Основні функції визначаються економічною роллю підприємства, додаткові -- це ті, без яких підприємства можуть обійтися за умови відсутності спеціальної регламентації, яка зобов'язує виконувати ці функції.

До основних функцій належать:

- виробництво;

- збут;

- закупівля;

- фінансування;

- загальне управління, в тому числі операції, пов'язані з підбором кадрів. Додаткові функції:

- облік;

- управління персоналом за винятком найму та звільнення працівників;

- дослідження і розробки;

- забезпечення безпеки;

- адміністративна функція в галузі роботи секретаріату.

Ф. Хміль виокремлює чотири функції організації: технічну, комерційну, фінансову й адміністративну, яка значно розширена і поглинає функції обліку та безпеки . На думку фахівців «функціонування аграрних підприємств передбачає перехід від традиційної й ринкової структури господарства до логістичної структури, що виокремлює управління матеріалами в окрему функцію підприємства».

Перехід до ринкових умов господарювання зумовив зміну підходів до структуризації сільськогосподарських підприємств, викликану зміною їхніх функцій. Так, якщо в неринковій економіці головною функцією підприємства була виробнича (операційна) функція -- виробництво продукції (послуг), то в ринкових умовах до неї додається фінансова функція (забезпечення підприємства власними та позичковими коштами для виробництва продукції, інвестиційна діяльність) і маркетингова функція (просування товару на ринок) . Операційна функція підприємства залежить від фінансової з огляду на постійну потребу в коштах, необхідних для забезпечення як поточної діяльності, так і розширення виробництва. Маркетингова функція сільськогосподарського підприємства направлена на прогнозування попиту на сільськогосподарську продукцію, рекламу, розробку стратегії ціноутворення, вивчення претензій споживачів до якості й термінів поставок.

Оцінюючи фактори внутрішнього середовища підприємства, застосуємо метод оцінки сильних та виявлення слабких сторін його діяльності.

В першу чергу необхідно проаналізувати структуру підприємства.

Діяльність підприємства будується на поєднанні централізованого керівництва з його господарською самостійністю, ініціативою колективу. На чолі підприємства стоїть директор.

Таким чином, структура даного підприємства має невисокий рівень децентралізації.

Пропонуємо включити підрозділи виробничого, допоміжного та господарського призначення. Така структура управління характеризується, з одного боку, централізованою розробкою стратегії й господарської політики, а з іншого -- децентралізованим оперативним управлінням. При цьому керівник підприємства делегує свої повноваження з оперативного управління виробничою діяльністю керівникам стратегічних господарських центрів, які розробляють і реалізовують функціональні (операційну, фінансову, маркетингову) стратегії СГЦ та повністю відповідають за досягнуті результати. На наш погляд, створення сільськогосподарських центрів забезпечує зростання керованості середніх і великих сільськогосподарських підприємств. Виходячи з основних функцій організації (операційна, фінансова, маркетингова), нами опрацьовані завдання діяльності стратегічного господарського центру сільськогосподарського підприємства.

На відміну від виробничих відділків, комплексних бригад тощо, сільськогосподарські центри як відносно самостійні бізнес-одиниці мають більшу самостійність у прийнятті рішень, у тому числі тих, що стосуються виробництва і збуту продукції.

2. Функції та завдання сільськогосподарського центру (СГЦ)

Отже, враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що адаптація сільськогосподарських підприємств до ринкових умов господарювання уповільнюється через використання організаційної структури та структури управління, зорієнтованих лише на виробництво продукції. Як приклад, можуть бути використані функціональна структура управління, що ґрунтується на реалізації основних функцій сільськогосподарських підприємств (операційної, фінансової, маркетингової) та передбачає створення центрів відповідальності (центрів витрат і центрів управління), й структура управління, яка включає стратегічні господарські центри, створені на базі дивізійної структури. Впровадження таких структур управління в сільськогосподарських підприємствах дасть змогу забезпечити збільшення виробництва валової продукції з розрахунку на одного працівника, зайнятого в управлінні, на 8-12 %, з розрахунку на 1 грн витрат в управлінні --на 5-7 %.

Структура організації великою мірою залежить від того, на якій технології базується процес перетворення ресурсів на готову продукцію. Для багатьох підприємств технологія є основним чинником, що зумовлює її конкурентні переваги. Основною характеристикою технології у сучасному світі стає її мінливість. Для досягнення «конкурентної переваги» необхідно запроваджувати нові технології у галузь виробництва.

Можна позитивно виділити те, що підприємство має відповідні технології, які забезпечуватимуть досягнення певних цілей та реалізацію визначеної підприємством стратегії. Технологія є однією з важливих змінних у процесі перетворення вхідних елементів у вихідні, тобто у готову продукцію. До складу технологій на даному підприємстві входять основні фонди, прилади та обладнання, транспортні засоби.

3. Зв'язок між внутрішніми складовими організації

Стрижнем внутрішнього середовища організації є людські ресурси. Люди, які працюють в організаціях, поводяться в суспільстві й на роботі по-різному, залежно від складного поєднання індивідуальних рис, особливостей організаційного оточення та обставин зовнішнього середовища. Дуже часто наявність індивідуальних рис, що у своїй сукупності можуть формувати потенційно активного працівника, здатного виконувати роботу з високою продуктивністю й результативністю, не гарантує активної поведінки в певному організаційному оточенні, яке не заохочує ініціативу й підприємливість. І навпаки, людина із середніми здібностями може у відповідному організаційному оточенні прагнути до розвитку й поліпшувати результати своєї діяльності. Отже, робоча група впливає на людей в організації, формує певні норми поведінки, створює певні ціннісні орієнтири й зумовлює ставлення людей до роботи.

У мінливому зовнішньому середовищі організація повинна бути максимально гнучкою, а це можливо не лише завдяки змінам, ініційованим керівництвом, а й за рахунок формування певної організаційної (корпоративної) культури. Організаційна культура є складною композицією важливих припущень, які часто не підлягають формулюванню, бездоказово приймаються й поділяються всіма членами колективу. Це дає змогу забезпечувати гармонізацію колективних та індивідуальних інтересів працівників, мобілізувати їхню ініціативу, виховувати відданість організації, поліпшувати процес комунікації, поведінку.

Завдання лінійного менеджера полягає в тому щоб створити таку організаційну структуру, яка краще від інших відповідатиме вимогам функціональної спеціалізації і даватиме змогу організації ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно й раціонально розподіляти і спрямовувати зусилля своїх співробітників, а також задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей з високою ефективністю.

Комунікації -- це спілкування, передача інформації від людини до людини в процесі діяльності. Комунікації є процесами зв'язку працівників, підрозділів, організацій тощо.

Створення ефективних комунікацій як усередині, так і поза організацією досягається за допомогою добре організованого комунікативного процесу. Основна мета комунікаційного процесу - забезпечення розуміння інформації, що є предметом обміну, тобто повідомлень. Однак сам факт обміну інформацією не гарантує ефективності спілкування людей. У комунікаційному процесі, як правило, виділяють чотири базових елементи. Відправник особа, що генерує ідеї або збирає інформацію і передає її. Повідомлення - власне інформація, закодована за допомогою символів. Канал -- засіб передачі інформації. Одержувач - особа, якій призначена інформація і яка інтерпретує її.

При обміні інформацією завдання відправника й одержувача полягає у тому, щоб скласти повідомлення і використати канал зв'язку для його передачі так, щоб обидві сторони зрозуміли вихідну ідею.

Етапи процесу комунікацій (зародження ідеї, кодування, вибір каналу, передача, декодування) схематично можна зобразити таким способом

Комунікаційний процес має наступні етапи:

Формування або вибір ідеї (зародження ідеї);

Кодування і вибір каналу (перетворення ідеї в повідомлення з допомогою слів, жестів, інтонації, вибір способу передачі з допомогою телефонного чи електронного зв'язку, відеострічок тощо);

Передача ідеї.

Декодування (переклад символів відправника в думки отримувача).

Здійснення зворотного зв'язку (відправник і отримувач міняються комунікаційними ролями).

Перший етап комунікації починається з формулювання ідеї і добору інформації. Відправник вирішує, яку ідею або повідомлення варто зробити предметом обміну. Па жаль, багато спроб обміну інформацією обриваються на цьому першому етапі, тому що відправник не витрачає досить часу на обмірковування ідеї.

На першому етапі обміну інформацією необхідно усвідомити, які ідеї призначені для передачі перед відправленням повідомлення, і бути впевненим в адекватності й доречності ваших ідей з урахуванням конкретної ситуації та мети.

На другому етапі відправник має за допомогою символів закодувати ідею, яку хоче передати. Таке кодування перетворює ідею в повідомлення. Відправник має також вибрати канал, сумісний із типом символів, використаних для кодування. До загальновідомих каналів належить передача промови, письмових матеріалів, електронні засоби зв'язку, ін.

На третьому етапі відправник використовує канал для доставки повідомлення одержувачу. Мова йде про фізичну передачу повідомлення, що багато людей помилково сприймають за сам процес комунікацій.

Декодування - це переклад символів відправника для розуміння одержувача.

Найважливіша роль у комунікаціях приділяється зворотному зв'язку. За наявності зворотного зв'язку відправник і одержувач обмінюються комунікаційними ролями. Зворотний зв'язок необхідний для того, щоб зрозуміти, якою мірою повідомлення було сприйняте і зрозуміле. Менеджер не може виходити з того, що все, сказане або написане ним, зрозуміють точно так, як він задумав. Менеджер, який не налагодить зворотного зв'язку для одержання інформації, рано чи пізно зрозуміє, що ефективність його управлінських дій різко знижена.

На підприємстві присутні такі комунікації:

- Між рівнями управління та підрозділами - накази і вказівки для виконання від вищих рівнів управління до нижчих: директор дає завдання менеджерам, бухгалтерам, секретарю, майстри - виробничому персоналу, інформація про недоліки, покращення, трудову дисципліну і т.п. надходить “знизу доверху”.

- Неформальні комунікації найчастіше представлені поширенням чуток, що може по-різному впливати на процес виробництва, зокрема на продуктивність праці робітників.

- Між організацією і зовнішнім середовищем - реклама продукції. Наслідком взаємодії із зовнішнім середовищем є наради, обговорення, телефонні переговори, підготовка службових записок та ін.;

Внутрішнє середовище - частина загального середовища, яка перебуває в межах організації, яка інтерпретується як універсальне, незалежне від організаційно-правової форми організації й об'єднує всі функціональні сфери її діяльності: маркетинг, фінанси, кадри, дослідження й розвиток. Внутрішнє середовище підприємства являє собою сукупність всіх внутрішніх змінних підприємства, що визначають процеси його життєдіяльності. Внутрішнє середовище постійно та безпосередньо впливає на функціонування підприємства і складає систему ситуаційних факторів у середині підприємства. Внутрішнє середовище має декілька зрізів, кожний з яких включає набір ключових процесів і елементів організації. Їх стан у сукупності визначає той потенціал і ті можливості, якими володіє підприємство.

Для досягнення „конкурентної переваги” необхідно запроваджувати нові технології у галузь виробництва.

Підприємство постійно намагається впроваджувати передові технології по мірі своїх матеріальних можливостей, проте все рівно не все обладнання можна замінити більш сучасним, навіть якщо воно економічно вигідніше. Підприємство самостійно не виконує ніякі дослідницькі та конструкторські роботи, а лише по можливості впроваджує інші.

Основні фонди потребують постійного оновлення та поповнення. Більша частина фондів є застарілою і не конкурентоздатною. Підприємство замінює застаріле обладнання новим поступово. Це явище пояснюється тим, що підприємство працює вже тривалий термін. Хоча це не заважає підприємству займати провідне місце на ринку.

4. Виробнича структура підприємства

Дослідження цілей підприємства передбачає реалізацію цілей суспільства (в нормальних умовах розвитку ринку), оскільки отримання прибутку в свою чергу передбачає реалізацію продукції, послуг, тобто визначення їх покупцем. Процес визначення цілей включає вибір ряду цілей, їх внутрішнє узгодження, уточнення шляхом прив'язки до наявних ресурсів та можливостей, поточний контроль та коригування в процесі реалізації.

Аналізуючи діяльність варто конкретизувати цілі:

Економічні - зниження вартості, підвищення рентабельності, ринкової вартості підприємства, розширення ринків збуту, оновлення обладнання, технічне переоснащення,.

Соціальні - створення нових робочих місць, соціальна допомога робітникам.

Для досягнення цілей розробляється стратегія, яка передбачає: розподіл ресурсів, адаптація до зовнішнього середовища, внутрішня координація. Зокрема, практикується управлінське дослідження сильних та слабих сторін у напрямку вивчення стану фінансів, обліку, нормування та оплати праці, культурного рівня, використання робочої сили, позиції підприємства на ринку.

Підприємство -- це не лише техніко-технологічна цілісність. Сучасний менеджмент розглядає підприємство перш за все як групу людей, які об'єдналися для досягнення загальної мети. Людина на виробництві є одночасно і фактором виробництва, і джерелом його розвитку. Тому сучасне підприємство несе перед суспільством як економічну, так і соціальну відповідальність.

Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства.

Для аналізу виробничої підсистеми охарактеризуємо виробничі потужності, обсяги реалізації робіт, послуг, продукції , продуктивність праці, технології, темпи оновлення продукції ін.

Основними напрямками діяльності підприємства є :

-Вирощування та реалізація продукції рослинництва:

- зернові та зернобобові (16220 га) :

1)пшениця озима

2)пшениця яра

3)жито

4)гречка

5)кукурудза

6)ячмінь озимий та ярий

7)горох

8)овес

9)просо

10) ріпак ярий та озимий

- цукровий буряк(6920,з га)

- Вирощування та реалізація продукції тваринництва :

- великої рогатої худоби (1659 голів)

- свиней (3882 голів)

- овець (165 голів)

- мед (244 бджолосімей)

Для збору зернових культур використовують найновіші зернозбиральні машини : John Deere W540 ; СКИФ-230 ; ДОН-1500 . Для цукрового буряка: Franz Kleine , Stoll, RATIONAL . Бурякозбиральні комбайни повинні відповідати вимогам ДСТУ 2189-93: “Машини сільськогосподарські навісні та причіпні. Загальні вимоги безпеки” . Також для обробітку землі є трактори, плуги , культиватори , дискові борони .

Високий рівень роботи на підприємстві ми можемо побачити дослідивши фінансову стійкість.

У2011 році фінансова стійкість підприємства набагато покращилась у порівнянні з попереднім періодом. Підприємство має високу фінансову стійкість тому економічні коливання не будуть мати великого впливу на діяльність с/г об'єкта .

Показник маневреності робочого капіталу характеризує частку запасів у власних обігових коштах. Напрямок негативних змін даного показника - збільшення, що ми і спостерігаємо у аналізованого підприємства, що означає, що підприємство має велику частку запасів,отже не використовує обігові кошти в повній мірі .

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує можливість підприємства виконувати зовнішні зобов'язання за рахунок власних активів. Його нормативне значення повинно бути більше або дорівнювати 0,5. Як бачимо протягом аналізованого періоду цей показник змінюється, найбільшого значення цей показник досягав в 2011 році і має досить високий показник суттєво більший нормативного, що свідчить про наявніть у підприємства власних активів для покриття зовнішніх зобов'язань.

Коефіцієнт фінансової стабільності показує можливість забезпечити заборгованість власними коштами. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стабільність підприємства. Нормативне значення показника повинно бути більше одиниці. В нашому випадку його найбільше значення складає лише 0,60.

Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує частку стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі. Він має бути в межах 0,85-0,90. У аналізованого підприємства його значення становить від 0,42-0,60 , що не відповідає нормативному. Хоча в 2010 , цей показний становив 0,60, то в наступному році він знизився до 0,42 ( на 0.18), що свідчило про невисоку , але все-таки стабільність джерел фінансування.

Показник ліквідності на підприємстві в 2010 році становить 0,50 , а в 2011 знизився до 0,40 . Цей коефіцієнт не відповідає нормативному , тому , що підприємство має велику частку резервного капіталу , та пайового капіталу. Однак, ймовірність того, що всі кредитори захочуть отримати гроші назад дуже мала, а короткострокову заборгованість наше підприємство зможе погасити за рахунок статутного капіталу .

З наведених даних слід відмітити, що в основному показники рентабельності не перетерпіли суттєвих змін за аналізований період окрім рентабельності власного капіталу, яка суттєво збільшилась і періоду окупності капіталу, що суттєво зріс. Це можна пояснити тим, що збільшенням темпів величини власного капіталу підприємства є більшим ніж збільшенням темпів чистого прибутку підприємства. Таким чином, провівши аналіз фінансового стану ТОВ «Україна 2001» можна зробити наступні висновки:

· основні засоби є сильно зношеними і оновлення фондів практично не відбувається;

· фінансова стійкість підприємства є незадовільною, хоча і спостерігається тенденція до його покращення;

· показники ліквідності підприємства свідчать про неліквідний баланс підприємства;

· показники ділової активності свідчать про нарощування підприємством випуску основної продукції і мають позитивну тенденцію до покращення.

Отже, для покращення свого фінансового стану та збільшення об'єму виробництва та реалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з боку зовнішніх інвесторів, інакше, йому може загрожувати банкрутство [5,c.39]. Проаналізувавши порівняльний аналітичний баланс за два роки, можна зробити такі висновки :

Підприємство в 2010 році ,порівняно з 2011 отримало більший прибуток за рахунок того що зменшились фінансові витрати та зменшення податку на додану вартість . За аналізований період відбулося збільшення власного капіталу на 37826 тис. грн. або 46,8 % та резервного на 36361 тис. грн. або 46,9% .

Підприємство має високі позиції на ринку тому повинне слідкувати за новинками та технологіями для вирощування сільськогосподарських культур та розведення тварин .

5. Управлінська діяльність менеджера на підприємстві

Методи менеджменту відіграють важливу роль у діяльності будь-якої організації, оскільки вони являють собою сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців. Від правильного вибору комплексу методів впливу залежить ефективність всієї системи менеджменту в організації.

Методи менеджменту - це сукупність способів і прийомів впливу на колектив і окремих виконавців із метою активізації ініціативи та творчого підходу всього персоналу в процесі практичної діяльності. Методи управління базуються на дії законів та закономірностей управління, які враховують науково-технічний рівень виробництва й рівень розвитку відносин в управлінні. Особлива роль методів менеджменту полягає в тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки та прогресивних технологій організації праці, забезпечити їх максимальну ефективність при досягненні поставлених задач та цілей відповідно до стратегії розвитку.

За своєю сутністю методи менеджменту мають мотиваційну характеристику, відповідно до якої здійснюється класифікація методів управління.

Економічні методи - сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення умов для функціонування й розвитку підприємства. Включає в себе:

Ш комерційний розрахунок (політика в галузі ціноутворення, витрат виробництва, фінансуванні та кредитуванні)

Ш внутрішньо-фірмовий розрахунок

Ш планування

Ш ціни та ціноутворення

Ш фінансова політика

Ш податки

Ш економічний аналіз (оцінка роботи)

Організаційно - розпорядчі (адміністративні) методи ґрунтуються на владі та підлеглості. Становлять систему прямого адміністративного впливу на підлеглих. Цей вплив використовується для виконання нормативних та індивідуальних актів управління. Нормативні акти (статут, інструкції), індивідуальні (накази, розпорядження, вказівки). Виявляються через:

· організаційне регламентування;

· нормування (встановлення технічних, технологічних, організаційно-економічних нормативів);

· інструктування;

· інформування (акти, протоколи, заяви, службові листи);

Методи розпорядчого впливу - реалізуються на підприємстві у формі наказів, розпоряджень, вказівок.

Соціально-психологічні методи - методи активізації соціально-психологічних якостей трудового колективу для ефективної реалізації потенціалу кожного з виконавців. Це сукупність конкретних прийомів впливу на процеси формування та розвитку трудових колективів, соціальні процеси, що відбуваються в середині них, структуру зв`язків споживачів, інтереси, стимули, соціальне завдання.

Соціальний вплив - формування і розвиток виробничого колективу, трудової і творчої активності працівників, інтересів духовних та світогляду.

Психологічний вплив - регулювання взаємовідносин між членами колективу з метою створення сприятливого психологічного клімату. Включає інформованість про результати праці, моральні спонукання до творчості, ініціатива, активність якісної праці, врахування психологічних особливостей працівників, забезпечення перспективного, соціального й професійного росту, справедливість матеріального стимулювання, підбір працівників з врахуванням психологічних характеристик.

Однією з форм є естетизація виробничого середовища тобто реалізація працівників і методів прекрасного у діяльності.

При організації управління на підприємстві слід зосередити увагу на гармонійному поєднанні вище зазначених методів.

Важливою умовою є поінформованість працівників на всіх рівнях. Робітники мають чітко усвідомлювати покладені на них завдання та відповідальність. Будь - які зміни, нововведення доводяться до відома, підтверджуються документально.

Ефективне залучення економічних методів неодмінно веде до досягнення поставлених цілей та головної з них - максимізація прибутку та мінімізація витрат, пов'язаних з діяльністю підприємства.

Підприємства, в яких керівництво вищої ланки залишає за собою частину повноважень, необхідних для прийняття важливих рішень, називається централізованим.

Децентралізовані підприємства - такі підприємства, в яких повноваження розподілені по нижчестоящим рівням управління.

Основними характеристиками, які визначають ступінь централізації підприємства є:

- кількість рішень, які приймаються на нижчестоящих рівнях управління ( чим більше число рішень, які приймають керівники нижчої ланки, тим менший ступінь централізації );

- важливість рішень, які приймаються на нижчестоящих рівнях ( якщо керівники середньої ланки можуть прийняти рішення, які торкаються більш ніж одної функції, то організація слабо централізована );

- контроль за роботою підлеглих ( в слабо централізованих організаціях вище керівництво рідко перевіряє повсякденні рішення підлеглих керівників, оцінка дій виконується на основі сумарних досягнутих результатів ).

На сільськогосподарському підприємстві ТОВ «Україна 2001» спостерігається централізований процес прийняття рішень з певними елементами децентралізації. Це дозволяє швидко приймати рішення, несучи при цьому невеликі затрати, а також скоротити до мінімуму прийняття неправильних рішень. Структура організації зрозуміла працівникам і досить позитивно сприймається ними.

Размещено на Allbest.ru