Управління технічним розвитком

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальною проблемою є визначення організаційно-економічне управління розвитку підприємства з урахуванням оцінки його технічного стану, використання та виявлення виробничих ресурсів їх підвищення, а також виявлення найбільш важливих чинників, які впливають на зміну рівня ефективності виробництва

Вирішення проблеми підвищення ефективності використання виробничих ресурсів - це одне з основних завдань діяльності підприємств, від результату якого залежить фінансовий стан та конкурентоспроможність підприємства.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого - її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва.

Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства досліджувалось багатьма вченими: Д. Рікардо, А. Томпсона, та ін. Серед сучасних наукових досліджень щодо організаційно-економічного управління технічним розвитком підприємства та вивчення факторів, що впливають на нього, слід виділити наукові праці Л. Федулової, О. Волокова, Я. Жаліло, та інших.

Метою курсової роботи є проаналізувати ефективність функціонування організаційно-економічного управління технічним розвитком підприємства та обґрунтувати напрями її розвитку у відповідності до сучасних умов господарювання та з врахуванням проведеного аналізу.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні та емпіричні засади економічного розвитку підприємства.

Предмет дослідження - суть і структурні елементи організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці, підручники, навчальні посібники вітчизняних та зарубіжних фахівців, що стосуються теоретичних та практичних аспектів організаційно-економічного управління технічним розвитком підприємства.

1. Сутність техніко-технологічної бази, основні складові елементи та тенденції розвитку

технічний обладнання управління

Виробництво як технологічна система являє собою сукупність взаємозалежних процесів, за допомогою яких суспільство, використовуючи сировинні ресурси і сили природи, створює необхідні продукти у вигляді засобів виробництва і предметів споживання. Потенційна виробнича спроможність підприємства (тобто здатність забезпечувати випуск певного обсягу продукції належної якості за одиницю часу), мірилом якої є його виробнича потужність, вирішальним чином залежить від наявної у нього техніко-технологічної бази

Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери - це впорядкована система найбільш активних компонентів належних йому основних виробничих фондів (машин і обладнання й транспортних засобів, тобто виробничої техніки) та використана технологія виготовлення продукції, які інтегровані в технологічний спосіб виробництва продукції в рамках окремих виробничих підрозділів і підприємства в цілому. [1, c. 230].

ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів (виробничого апарату) підприємства. Загальна характеристика техніко-технологічної бази підприємства, окрім формулювання її дефініції, передбачає виокремлення складників її елементної структури, що показано на рис. 1 [2, c. 230].

Автор Шваб Л.І. до її технічної складової вносить тільки ті види знарядь і засобів праці. Це дає можливість:

1) виділяти особливі сукупні характеристики, що впливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва;

2) виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної виробничої техніки. [3, c. 237]

У визначені техніко-технологічної бази автор Петрович Й.М. відмічає, що її технічна й технологічна компоненти інтегруються в технологічний спосіб виробництва продукції в межах всього підприємства і окремих його підрозділів. Відповідно до трьох етапів розвитку виробничої техніки, що є основою складовою технічної компоненти ТТБ, розрізняє три технологічні способи виробництва:

1. оснований на ручній праці;

2. оснований на машинній праці;

3. оснований на автоматизації праці.

Перший спосіб розвитку техніки охоплює багато тисяч років існування людського суспільства, а притаманний йому технологічний спосіб виробництва базується на ручній праці.

На другому етапі розвитку техніки механізація праці й виробництва пройшли дві стадії

- перша стадія механізації - це часткова механізація, тобто застосування машин (механізації) лише на окремих операціях технологічних процесів виготовлення продукції при ручному виконанні решти операції

- друга стадія механізації - це комплексна механізація, тобто застосування робочих машин (механізації) на всіх операціях технологічних процесів виготовлення продукції при збереженні ручної праці по управлінню машинами та їх обслуговуванню.

Третьому етапі розвитку техніки притаманний технологічний спосіб виробництва базується на автоматизації праці. На цьому етапі розвитку техніки виділяють дві стадії автоматизації праці й виробництва

- перша стадія автоматизації - це часткова автоматизація, тобто автоматичне виконання лише частини операцій технологічних процесів виготовлення продукції при механізованому виконанні решти операцій.

- друга стадія автоматизації - це комплексна автоматизація, тобто виконання в автоматичному режимі всіх операцій технологічних процесів виготовлення продукції, організації комплексного автоматизованих дільниць та виробничих підрозділів більшого масштабу. [1, c. 563].

На підприємствах виробничої сфери існують певні тенденції розвитку їх техніко-технологічної бази, які необхідно враховувати про формуванні технічного базису підприємства. Ці тенденції полягають у:

1) підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знань;

2) зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування;

3) перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;

4) трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи;

5) поглиблення інтеграції окремих елементів техніко-технологічної бази та організаційно-управлінських компонентів виробництва;

6) підвищення ступеня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва, зумовленої його кількісним урізноманітненням і зменшенням серійності.

Ці тенденції якісної зміни ТТБ виробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати за формування технічного базису підприємств та обґрунтування стратегії його оновлення. Детальнішу характеристику переваг, зв'язаних із переходом до інноваційного типу виробництва, подано у табл. 1. [2, c. 229].

Таблиця 1 - Порівняльна характеристика традиційного та інноваційного типів виробництва

Показник і характеристика	Тип виробництва
	Традиційний (екстенсивний)	Інноваційний (інтенсивний)
	Тривалість виробничого циклу	Місяці (з тенденцією до збільшення)	Дні (з тенденцією до зменшення)
	Час перебудови (переналадки) виробництва	Дні	Хвилини
	Строки виконання замовлень	З точністю до тижня	З точністю до 1 дня і за потреби до однієї години
	Рівень якості продукції	80-90%	100%
	Поставки матеріалів і напівфабрикатів	В обсязі місячної потреби	В обсязі потреби на годину
	Величина оновлення асортименту	10-20%	30-40%
	Розподіл праці	Домінує вертикальна спеціалізація	Поглиблюються диверсифікаційні процеси
	Інформація	Розглядається як допоміжний засіб	Все більше служить чинником виробництва
	Обробка інформації	Ручна, механізована, базується на поділі праці	Із застосуванням мікрокомп'ютерів та інформаційних мереж
	Виробниче устаткування	Зростання стандартних розмірів та одиничних потужностей	Зростання економічності за зменшення розмірів та енергоємності
	Реакція виробничих систем на зміну попиту ринку	Повільна	Швидка
Домінуючий тип виробництва	Масове, потокове та великосерійне	Індивідуальне та дрібносерійне
Переважаючий тип автоматизації	Комплексна коопераційна автоматизація виробництва	Гнучка автоматизація виробництва
Система управління	Зростання кількості рівнів управління і функціональних органів, переважання ієрархічної побудови	Зростання інтеграції рівнів управління і функціональних органів, поглиблення горизонтальних зв'язків

Таким чином техніко-технологічна база має дві складові: технічна і технологічна. Технологічна складова техніко-технологічної бази виробництва підприємства характеризується сукупністю способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції; комплексом технологічної документації загального та спеціального призначення; операціями з видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю та інших складових частин виробничого процесу.

Технічна компонента ТТБ підприємства є лише частиною його ОВФ (виробничого апарату), однак найбільш активною їх частиною. До складу цієї компоненти входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій.

2. Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства

Технічний розвиток виробництва відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємств, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток підприємства - сукупність організаційно-технічних заходів, які виступають завершальним етапом певних науково-технічних програм, здійснюється у межах підприємства і виконують роль інтенсифікатора щодо певних ділянок виробничого процесу.

Технічний розвиток як суб'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення необоротних активів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємств, а з іншого - її безпосередній розвиток через вдосконалення й нарощування виробництвах.

Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба провадити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва. Найбільш важливі й типові для всіх підприємств показники наведено в табл. 2

Таблиця 2 - основні показники технічного рівня підприємства

Ознаки групування показників	Показники
Ступінь технічної оснащеності праці	Фондоозброєність праці Енергоозброєність праці
Рівень прогресивності технології	Структура технологічних процесів за трудомісткістю Частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції Середній вік застосовуваних технологічних процесів Коефіцієнт використання сировини і матеріалів
Технічний рівень устаткування	Продуктивність (потужність) Надійність, довговічність Питома металомісткість Середній строк експлуатації Частка прогресивних видів у загальній кількості Частка технічно та економічно застарілого в загальному парку
Рівень механізації та автоматизації виробництва	Ступінь охоплення робітників механізованого працею Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці

Об'єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах. Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні якої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, треба застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:

· механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні);

· коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

· коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу);

· рівень утилізації відходів виробництва;

· рівень забруднення природного середовища;

· частка екологічно чистої продукції.

У зв'язку з визначальним впливом на результати господарської діяльності технічного розвитку, а також у зв'язку з його багатоспрямованістю і великою складністю важливе практичне значення має постійно здійснювана та збалансована за всіма елементами система економічного управління цим процесом на підприємстві. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:

· установлення цілей - визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;

· підготовчий - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

· варіантний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

· програмування (планування) робіт - узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

· супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми.

Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку підприємства можуть бути зв'язані з вирішенням проблем:

· кардинального підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;

· розробки й широкого впровадження ресурсозберігаючих (передовсім енергозберігаючих) технологій;

· скорочення до максимально можливого рівня затрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;

· здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища тощо.

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства стрижневими є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відслідковування здійснення програм (планів). Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх - певну групу цілеспрямованих заходів.

Типовий зміст програми (плану) технічного розвитку підприємства.

1. Науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи

Дослідження і розробки власними силами за певною тематикою з визначенням для кожної теми:

· Мети дослідження (розробки);

· Місця впровадження результатів;

· Головного виконавця і співвиконавців;

· Строків початку та закінчення роботи;

· Кошторисної вартості;

· Очікуваних результатів.

2. Створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що виготовляється, видів продукції

· Створення та освоєння випуску нових видів продукції;

· Організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими організаціями;

· Розрбка нових стандартів (технічних умов), складання варт технічного рівня;

· Сертифікація продукції;

· Зняття з виробництва застарілих видів продукції;

3. Запроваждення прогресивної технології, модернізації та автоматизації виробничих процесів

· Розробка та застосування нових технологій;

· Запровадження нових видів устаткування інструменту;

· Капітальний ремонт і модернізація устаткування;

· Механізація ручної роботи;

· Автоматизація виробництва і процесів управління.

4. Зведенні результати здійснення заходів технічного розвитку

За окремими напрямками технічного розвитку:

· Зниження матеріальних витрат і собівартості товарної продукції;

· Приріст виробничої потужності підприємства;

· Відносне вивільнення працівників;

Для уієї сукупності заходів:

· Загальні витрати та результати;

· Динаміка основних техіко-економічних показників

Головним недоліком чинного порядку розробки програми (планів) технічного розвитку підприємства є механічне «підсумовування» різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми (плану) технічного розвитку в так званому режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в ретельному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми (плану). Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої мають бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об'єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.

Процес економічного управління технічним розвитком підприємства повинен включати кілька основних етапів:

- встановлення цілей - визначення і ранжування, виокремлювання їх пріоритетів;

- підготовчий - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

- варіантний вибір рішень - розробка, вибір критеріїв, оцінка ефективності можливих варіантів рішень;

- програмування робіт - узгодження вибраних рішень, їх інтеґрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку;

- супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми.

Отже, головна мета організації структури управління технічним розвитком виробництва - забезпечення оптимальної відповідності системи управління, вимогам безперервного підвищення ефективності використання ресурсів на основі удосконалення матеріально-виробничої бази. Ця організаційна структура повинна сприяти вирішенню перспективних виробничих задач, бути здатною охопити аналізом підготовку виробництва, саме виробництво по переділах; забезпечити компонентну й нормативну повноту планів, організувати, координувати й аналізувати процеси відтворення основних засобів, випуску продукції, розвитку виробництва.

3. Шляхи оновлення техніко-технологічної бази виробництва

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються насамперед науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні соціальні завдання життєдіяльності суспільства

Технічне переозброєння та реконструкція - прогресивні форми відтворення основних виробничих фондів діючих підприємств.

До технічного переозброєння відноситься комплекс заходів по підвищенню техніко-організаційного рівня виробництва, його механізації й автоматизації по модернізації, й заміні застарілого та фізично зношеного обладнання новим, більш продуктивним.

Реконструкція діючого підприємства - це здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнання, перевлаштування виробництва без побудови нових і розширенням діючих допоміжних та обслуговуючих підрозділів.

Найважливішими ознаками реконструкції діючих підприємств є:

- заміна морально застарілого та фізично зношеного обладнання;

- механізація та автоматизація виробничих процесів;

- усунення диспропорційних та підвищення рівня пропорційності у пропускних здатностях (потужностях) основних виробничих підрозділів;

- будівництво об'єктів (тією ж потужності) в замін ліквідованих з причини техніко-економічної неефективності або непридатності для подальшої експлуатації.

В характеристиці реконструкції, автор Петрович Й.М. зазначає, що не завжди її метою є нарощування потужностей підприємства. В залежності від цілей реконструкції вона поділяється на такі найважливіші види:

Перший - реконструкції, спрямована на підвищення технічного рівня виробництва, однак без зміни асортименту й обсягу випуску продукції;

Другий - реконструкція, що передбачає як підвищення технічного рівня виробництва, так і збільшення обсягу випуску продукції (нарощування виробничих потужностей підприємства);

Третій - реконструкція, що призводить до зміни виробничого профілю (спеціалізації) підприємства або до підвищення якості й розширення асортименту продукції;

Четвертий - реконструкції, метою якої є поліпшення соціальних умов трудової діяльності.

В залежності від обсягу виконуваних робіт реконструкція класифікуються таким чином:

- мала - коефіцієнт оновлення основних фондів менший 0,2;

- середня - коефіцієнт оновлення основних фондів від 0,2 до 0,4;

- повна - коефіцієнт оновлення основних фондів понад 0,4. При цьому оновлення активної частини основних фондів може дорівнювати навіть одиниці, а пасивної частини - не повинен перевищувати 0,4-0,5.

Таблиця 3 - Показники, що характеризують види реконструкції

Види реконструкції	Коефіцієнт вибуття основних фондів (Кв)	Коефіцієнт оновлення основних фондів (Ко)
Мала	0,1?Кв?0,2	0,1?Ко?0,2
Середня	0,21?Кв?0,3	0,21?Ко?0,4
Повна	0,31?Кв?0,5	0,41?Ко?0,6

Коефіцієнт Кв та Ко визначається:

Кв = Фп / Фк; (1)

Ко = Фн / Фп = Фн (Фп+Фн+Фв), (2)

де Фн, Фк - вартість основних фондів відповідно на початок і на кінець аналізованого періоду, тис. грн.;

Фн, Фв - вартість основних фондів відповідно ти, що введені, тобто нові, й тих, що вибули, протягом аналізованого періоду, тис. грн.

Залежно від потрібного для свого здійснення обсягу капіталовкладень та їх спрямування: мала, середня й повна реконструкція характеризуються таким чином:

* Мала (або часткова) реконструкція характеризується невеликими капіталовкладеннями, спрямованими в основному на заміну морально й фізично застарілих засобів праці (як правило, в основному виробництві) та на несуттєве перепланування діючих будівель і споруд.

* Середня реконструкція пов'язана зі значеними (однак, меншими ніж при повній реконструкції) капіталовкладеннями, спрямованими на збільшення основних виробничих фондів основного і допоміжного виробництва підприємства, комплексну механізацію й автоматизацію виробничих процесів, значне перепланування існуючих будівель і споруд.

* Повна (або комплексна) реконструкція потребує спрямування великих капіталовкладень на корінне оновлення засобів праці та удосконалення технологічних процесів. При незначному збільшенні (при потребі в цьому) існуючих виробничих площ регулюються необхідні пропорції між основним виробництвом та допоміжними й обслуговуючими підрозділами.

При здійсненні практичної роботи по оновленню й удосконаленню ТТБ підприємства віддають перевагу малій та середній реконструкції, що зумовлено такими основними причинами.

По-перше, спрямування капіталовкладень на малу й середню реконструкцію дозволяє підприємству докорінно чином перебудувати техніко-технологічну базу в напрямку її удосконалення за більш короткий час і завдяки цьому швидше одержати економічний ефект.

Так, затрати на малу реконструкцію окуповуються не довше, ніж за півроку. При середній реконструкції термін окупності затрат складає в середньому більше трьох років.

По-друге, вивчення проектів реконструкції промислових підприємств, а також досвіду проведення реконструктивних робіт показує, що основні показники діяльності поліпшується після всіх видів реконструкції, однак у найбільшій мірі - після малої і середньої реконструкції. Отже, повну (комплексну) реконструкцію слід проводити лише в тих випадках, коли вона конче необхідна й обійтись без неї ніяк не можна.

Відмінна особливість технічного переозброєння полягає в тому, що при даній формі відтворення основних виробничих фондів оновлюється лише їх активна частина. В процесі технічного переозброєння впроваджуються нова техніка й технологія, механізація й автоматизація виробничих процесів, проводиться модернізація обладнання й технічне удосконалення інших складових основних виробничих фондів. Заходи з технічного переозброєння розробляються щорічно, а їх реалізація здійснюється згідно плану технічного розвитку підприємства.

Оновлення парку машин і обладнання при технічному переозброєнні проводиться без збільшення виробничих площ (Івп) та чисельність працівників (Ічп) при характеристиці технічного переозброєння виступають як обмеження, тобто:

Івп = П₁/П₀ = 1; (3)

Ічп = Ч₁/Ч₀ ? 1; (4)

де П₁; П₀ - виробнича площа відповідно до і після проведення технічного переозброєння, м^2;

Ч₁; Ч₀ - чисельність працівників відповідно до і після проведення технічного переозброєння, чол.;

У процесі технічного переозброєння можливе часткове перевлаштування побутових, складських і виробничих приміщень. Наприклад, при впровадженні автоматичної потокової лінії часто потрібно провести перепланування цеху. Тому незначні роботи по оновленню пасивної частини ОВФ при технічному переозброєнні можливі.

Залежно від масштабів оновлення активної частини ОВФ можуть бути виділені три види технічного переозброєння виробництва, кожному з яких відповідають певні величини коефіцієнта вибуття й коефіцієнта оновлення.

- При малому технічному переозброєнні проводяться модернізація діючої техніки, заміна невеликої частини застарілого обладнання, у виробництво впроваджується невелика кількість нового обладнання. Мале технічне переозброєння характеризується коефіцієнтом вибуття 0,2 і коефіцієнтом оновлення від 0,1 до 0,3. Коефіцієнт оновлення, як правило, повинен перевищувати коефіцієнт вибуття. Це пояснюється тим, що вартість ОВФ, які вводяться, перевищує вартість замінюваних ними морально і фізично застарілих ОВФ, що виводяться з експлуатації.

- При середньому технічному переозброєнні проводиться механізація й автоматизація процесу виробництва, впроваджується прогресивне обладнання, замінювання групи фізично і морально застарілого обладнання. Коефіцієнт вибуття при цьому знаходиться в межах від 0,2 до 0,4, а коефіцієнт оновлення - від 0,3 до 0,5.

- При повному технічному переозброєнні проводиться комплексне оновлення переважної частини парку обладнання, що, звичайно, зумовлюється високою фізичною і моральною зношеністю обладнання або переходом на принципово нову технологію виготовлення продукції. При цьому коефіцієнт вибуття складає від 0,4 до 0,6, а коефіцієнт оновлення - від 0,5 до 0,7.

Приріст виробничих потужностей підприємств в результаті технічного переозброєння досягається шляхом зниження машино місткості виготовленої продукції. Збільшення частки нового, досконалішого обладнання забезпечує скорочення виробничого циклу і на цій основі - зниження машино машиномісткості виготовлення виробів, а в кінцевому результаті - зростання виробничої потужності підприємства при наявних у нього виробничих площах (без розширення останніх).

Поряд оновлення верстатного парку при здійсненні технічного переозброєння необхідно проводити модернізацію обладнання, причому її не слід розглядати як вимушений захід, зумовлений дефіцитом нового обладнання, необхідного для заміни фізичного та морально застарілого. Модернізація є постійним фактом удосконалення ТТБ підприємств та нарощування їх виробничих потужностей. Однак вдаючись до модернізації слід вважати ефективним, якщо продуктивність та інші параметри модернізованої техніки досягають рівня нових машин або перевищують його.

Здійснення реконструкції повинно забезпечити потенційної виробничої спроможності підприємства не стільки в результаті простого збільшення технічної складової техніко-технологічної бази, скільки за рахунок підвищення якісних параметрів знарядь і засобів праці. Мова йде не про нарощування виробничих потужностей підприємства не за рахунок збільшення кількості робочих місць, а про забезпечення цього при незмінній і навіть меншій кількості робочих місць. Завдання, полягає в тому що в результаті реконструкції слід нарощувати якісно нові потужності.

Основним засобом виконання цього завдання повинна стати заміна технічної й технологічної складових ТТБ виробничих підрозділів підприємства на нові, які відповідають сучасним досягненням НТП.

Отже, найважливішим фактором, що зумовлює доцільність переважного спрямування інвестиційних ресурсів на технічне переозброєння й реконструкцію підприємств, є науково-технічний прогрес. Саме базуючись на практичному використанні досягнень науково-технічного прогресу, ці напрямки розширеного відтворення основних виробничих фондів забезпечують таке оновлення та удосконалення техніко - технологічної бази підприємств, яке відповідає сучасним вимогам.

Висновок

Актуальною проблемою є визначення організаційно-економічне управління розвитку підприємства з урахуванням оцінки його технічного стану, використання та виявлення виробничих ресурсів їх підвищення, а також виявлення найбільш важливих чинників, які впливають на зміну рівня ефективності виробництва

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого - її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва.

Техніко технологічна база виробництва характеризується, як впорядкована система найбільш активних компонентів належних йому основних виробничих фондів та використана технологія виготовлення.

ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів (виробничого апарату) підприємства. Загальна характеристика техніко-технологічної бази підприємства, окрім формулювання її дефініції, передбачає виокремлення складників її елементної структури

Техніко-технологічна база має технологічну та технічну складові структури. Технологічна складова характеризується сукупністю способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції; комплексом технологічної документації загального та спеціального призначення; операціями з видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю та інших складових частин виробничого процесу. Технічна складова містить у собі: енергетичну базу; виробничі машини та устаткування, транстпорно-переміщуючі машини й засоби; технічну базу інформаційних процесів. Розрізняють такі технічні способи виробництва: оснований на ручній праці; оснований на машинній праці; оснований на автоматизації праці.

До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної таким виробничої техніки.

Технічний розвиток виробництва відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємств, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток підприємства полягає в сукупності організаційно-технічний заходів, які виступають завершальним етапом певних науково-технічних програм, здійснюється у межах підприємства і виконують роль інтенсифікатора щодо певних ділянок виробничого процесу. Технічний розвиток підприємства включає: розвиток техніко-технологічної бази; підтримування техніко-технологічної бази.

Технічний розвиток підприємства представляє собою процес удосконалення техніки, технології, продукції і послуг, що виробляються, й професіональних можливостей кадрів з метою інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності й якості продукції Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування.

Процес економічного управління технічним розвитком підприємства повинен включати кілька основних етапів: встановлення цілей; підготовчий; варіантний вибір рішень; програмування робіт; супроводження реалізації програми.

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються насамперед науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні соціальні завдання життєдіяльності суспільства

Здійснення реконструкції повинно забезпечити потенційної виробничої спроможності підприємства не стільки в результаті простого збільшення технічної складової техніко-технологічної бази, скільки за рахунок підвищення якісних параметрів знарядь і засобів праці. Мова йде не про нарощування виробничих потужностей підприємства не за рахунок збільшення кількості робочих місць, а про забезпечення цього при незмінній і навіть меншій кількості робочих місць. Завдання, полягає в тому що в результаті реконструкції слід нарощувати якісно нові потужності.

Основним засобом виконання цього завдання повинна стати заміна технічної й технологічної складових ТТБ виробничих підрозділів підприємства на нові, які відповідають сучасним досягненням НТП.

Існує така класифікація реконструкції: в залежності від цілей реконструкції; в залежності від обсягу виконуваних робіт; залежно від потрібного для свого здійснення обсягу капіталовкладень та їх спрямування.

Техніко-технологічна база це активні основні засоби, що використовуються для випуску продукції власного виробництва. Активні основні засоби займають основну питому вагу в загальній сумі основного капіталу підприємства. Від їх якості, вартості, технічного рівня, ефективності використання багато в чому залежить кінцеві результати діяльності підприємства: випуск продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність, стійкість фінансового становища.

Для того щоб виробництво було успішне необхідно створювати систему ефективного стратегічного менеджменту, добирати компетентних керівників і якісних спеціалістів, які б забезпечували безперервний і планомірний процес технічного розвитку підприємства.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм - народногосподарській (загальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).

Використана література

1. Петрович Й.М., Кіт А.Ф., Семенів О.М. та ін. Економіка підприємства: Підручник /За загальною редакцією Й.М. Петровича. - Львів: «Новий Світ-2000», 2004. - 680 с.

2. Економіка підприємства: Підручник. За ред. акад. С.Ф. Покропивного. 2-е вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

3. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 2-е вид. - К.: Каравела, 2005. - 568 с.

4. Бойчик І.М., Харів M.I. Економіка підприємств. - Львів: Сполом, 1998. - 212 с.

Размещено на Allbest.ru