Особливості процесу інтелектуалізації праці

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Важливою тенденцією розвитку світової економіки на сучасному етапі виступає процес інтелектуалізації та формування на цій основі knowledge based society (суспільства, заснованого на знаннях), в якому економічний добробут визначається високими технологіями, інноваційними можливостями та рівнем інтелектуального розвитку суспільства.

Економісти під інтелектуалізацією праці розуміють збільшення питомої ваги розумових функцій (управління, контроль, налагодження) в структурі трудових зусиль працівника на основі НТП, підвищення кваліфікації та культурно-освітнього рівня. Якщо ширше розглянути цю економічну категорію, то інтелектуалізація праці не є одним із виробничих факторів. Вона є засобом, що якісно підвищує продуктивність, сприяє зародженню та впровадженню нових ідей, пришвидшує і примножує цю діяльність, тобто є тільки інтенсифікатором.

Інтелектуальна праця є постійною діяльністю, що характеризується методологічними і методичними розробками, новими ідеями, дослідами, комбінуванням, удосконаленням, винахідливістю, цим самим стимулюючи прогрес та інтенсифікацію виробництва й гальмуючи об'єктивну дію закону спадної віддачі ресурсів. В змісті інтелектуальної праці можна виділити наступні компоненти: науковий, творчий та інноваційний.

Науковий компонент охоплює не тільки процес теоретичних розробок та діагностики, а ще й дослідів і апробації щодо поглиблення у систему знань про закономірності і умови існування й розвитку космосу, природи, суспільства і виробничих процесів. До цієї складової інтелектуальної праці можна віднести також покращення стану навколишнього середовища, розширення ресурсної бази, підвищення якості продукції, ефективне використання виробничих факторів тощо.

Творчий компонент виникає з метою зацікавлення робочого персоналу і приваблення споживачів, впливаючи на їхній менталітет, внутрішні почуття. Це стає можливим завдяки зародженню нових ідей, їх реалізацією в ході створення, удосконаленню, пройнятому елементами чогось нового. У основу творчості закладено природні здібності людини, її талановитість, натхнення, бажання до самореалізації, самоствердження, що в подальшому приводить до удосконалених результатів, в основному шляхом індивідуального підходу.

Фундаментом інноваційної діяльності є інтуїція, інстинкт, досвід, вміння ризикувати, ентузіазм. Тобто, інновації - це особливий інструмент підприємця за допомогою якого вони використовують зміни як шанс здійснити новий вид бізнесу чи послуг.

На практиці процес інтелектуалізації суспільної праці відбувається наступним чином: ринок праці поступово звільняється від некваліфікованої робочої сили з низьким рівнем доходів, соціально інертної та нездатної піднятися з низького професійного рівня.

Державна політика розвитку трудових ресурсів вищого типу розподіляється на два етапи: підготовка трудових ресурсів у системі традиційної освіти (дошкільні установи, школи, коледжі, вузи) і подальша професійна спеціалізація та перепідготовка кадрів у власних наукових та навчальних центрах, а також спеціалізовані курси. Така державна політика за умови її вдалої реалізації здатна дати великий ефект у нашій країні. В Україні це цілком можливо, якщо за прикладом західних країн впровадити пільгове оподаткування прибутку, що використовується на розвиток виробництва та трудових ресурсів.

У результаті таких виробничих відносин зростає розуміння більшістю працівників значення діяльності підприємства, зв'язків між робочими місцями та їхньої ролі в єдиному технологічному процесі. В епоху масової творчості на ринку праці утверджується нова трудова мораль та інша, невідома в епоху тейлоризму, професійна поведінка.

При побудові в Україні високоефективної конкурентоспроможної економіки виникають наступні труднощі: економіка, що удосконалюється, позбавлена механізму саморозвитку, наукового стратегічного програмного управління і можливості вільно сприймати прогресивний досвід передуючих країн. А досвід вкрай важливий, бо його використання дозволить у досить короткі терміни перейти до раціонального використання трудових ресурсів, що притаманно постіндустріальному способу економічного розвитку до якого ми всі прагнемо.

Таким чином, можна зробити висновок, що вплив процесу інтелектуалізації праці на систему виробничих відносин проявляється у наступному: змінюється роль та якість людського фактору, робочої сили, відбуваються зміни в суспільному поділі праці, формується висока їх інноваційна здатність, змінюються трудові відносини та модифікуються традиційні інституціональні економічні форми. Саме інтелектуалізація праці, виступаючи глобальною характеристикою сучасного розвитку виробничих сил і виробничих відносин, повинна визначати основні параметри, зміст та напрями інтеграції нашої країни в новий світовий економічний простір.

1. Постіндустріальне суспільство та риси сучасної економіки

Суттєвою характеристикою постіндустріального суспільства, вважав Д. Белл, стане нова інтелектуальна технологія, яка використовується при прийнятті управлінських рішень. Він вважав, що до кінця XX століття нова інтелектуальна технологія буде відігравати настільки важливу роль у людських справах, яку відіграла машинна технологія в минулі півтора століття. Інтелектуальна технологія, в інтерпретації Д. Белла, припускає використання алгоритмів, як правил вирішення проблем замість інтуїтивних суджень. Якщо роль "майстра" в інтелектуальній технології відіграє теорія прийняття рішень, то роль "інструмента" виконує комп'ютер. Саме комп'ютери дозволяють виконувати значну кількість операцій протягом короткого інтервалу часу, роблять можливим розвиток інтелектуальної технології. Центральна роль теоретичного знання в постіндустріальному суспільстві визначить, на думку Д. Белла, і стан вченого як центральної фігури такого суспільства.

Для постіндустріального суспільства характерна нова еліта, заснована на кваліфікації, одержаної індивідами завдяки освіті, а не на володінні власністю, наслідуваної чи здобутої за рахунок підприємницьких здібностей, і не на політичній позиції, яка досягається завдяки підтримки партій та груп. Зростає клас людей, які володіють знаннями.

За ствердженням Д. Белла в наступаючому столітті вирішальне значення для економічного і соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини набуває становлення нового соціального устрою, що ґрунтується на телекомунікаціях. Коли знання у своїй систематичній формі втягується в практичну переробку ресурсів (у вигляді винаходу чи організаційного удосконалення), можна сказати, що саме знання, а не праця виступає джерелом вартості.

За цих умов необхідний новий підхід до економіки, який на відміну від попередніх підходів, з акцентом на комбінації капіталу і праці в руслі трудової теорії вартості, розглядав би інформацію та знання в якості "вирішальних параметрів постіндустріального суспільства", подібно до того, як праця і капітал розглядалися в якості "вирішальних параметрів індустріального суспільства".

В сучасній російській економічній літературі проблеми інтелектуалізації досліджуються в працях В. Іноземцева, в яких йдеться про те, що теорія постіндустріального суспільства стає фактично єдиною соціологічною концепцією XX століття. При цьому, дана теорія не розглядається як протиставлення класичним марксистським положенням, а є її подальшим розвитком і узагальненням з врахуванням сучасних знань про світ. В. Іноземцев розглядає людський потенціал як найважливіше джерело розвитку продуктивних сил, і стверджує, що інформація і знання є найважливішим, принципово новим стратегічним і невичерпним ресурсом. Найпростіші трудові навички - це плід багатовікового культурного розвитку. Багато поколінь трудилися над тим, щоб власною працею, застосовуючи й адаптуючи накопичені знання, помалу досягти цього. Знання - це те, на чому заснована вся економічна система. І всі ділові об'єднання залежать від цього фактора, що сформувався в суспільстві. На відміну від капіталу, робочої сили і землі, цей фактор звичайно не згадується економістами і діловими людьми при підрахунку витрат на виробництво продукції. Однак у наш час це один з найважливіших ресурсів.

Ще в працях Й. Шумпетера, йшлося про "творче руйнування" як необхідної передумови прогресу. В процесі змін, перетворень, банкрутств, створення спільних ризикованих підприємств і внутрішніх реорганізацій господарство набуває нової структури, більш різноманітної, мінливої і більш складної, ніж стара "індустріальна" економіка. Цей перехід на більш високий рівень мінливості, швидкості і складності вимагає аналогічного переходу до більш високоорганізованих форм комунікації. А це, в свою чергу, вимагає більш високого рівня розвитку інформаційних технологій та інтелектуального потенціалу суспільства в цілому.

Багато в чому заснована на працях Рене Декарта, індустріальна культура виділяла людей, здатних поділити проблеми і процеси на менш складові частини. Такий аналітичний підхід, перейшовши в економіку, змусив нас сприймати виробництво як серію роз'єднаних кроків. Сучасна модель виробництва заснована на системній чи інтегруючій точці зору, розглядає виробництво як одночасний і синтезований процес. Його частини - не одне ціле, але вони не можуть бути ізольовані одна від одної.

Подібним чином можна розширити визначення виробництва, додавши такі функції, як навчання, технологічний контроль та інші види обслуговування.

У зв'язку з викладеним, можна виділити наступні основні риси, що характеризують сучасний стан економіки:

Фактори виробництва. Поруч з основними факторами виробництва, його важливим ресурсом стають інформація та знання, які дозволяють знизити всі інші вкладення, необхідні для зростання національного багатства. Революційною постіндустріальну економіку робить той факт, що основні фактори можуть розглядатися як обмежені ресурси. А знання фактично невичерпні, можуть використовуватися одночасно різними компаніями, котрі використовуються для створення ще більших знань. Постійно відбувається відтворення знань та інформатизація основних ресурсів.

Вартість. Якщо вартість компанії індустріальної економіки могла бути оцінена з точки зору матеріальних активів, таких, як будинки, машини, акції, запаси, то вартість сучасних фірм більше полягає в можливості здобувати, створювати, поширювати і застосовувати знання стратегічно і безпосередньо в ході роботи. Реальна вартість компаній залежить більше від ідей та інформації, якою володіють їхні працівники і в банках даних, патентів, які контролюються цією компанією, чим від вантажівок, заводського устаткування та інших матеріальних активів, якими вона може володіти. Таким чином, капітал включає вартість матеріальних та інтелектуальних ресурсів (знання, інтелект).

Індивідуалізація. Серійне виробництво було визначальною характеристикою епохи індустріалізації, коли фірми встановлювали інформаційномісткі, найчастіше автоматизовані виробничі системи. Революційним результатом процесу інтелектуалізації та інформатизації праці стала індивідуалізація серійного виробництва.

Характер праці. Некваліфікована взаємозамінна фізична праця приводила в дію економіку індустріалізму. Масова освіта готувала робітників до рутинної праці, тоді як сучасний розвиток економіки супроводжується зростаючою індивідуалізацією праці, тому що стрімко зростають кваліфікаційні, інтелектуальні вимоги.

Інновації. Щоб конкурувати, потрібні постійні інновації - ідеї нових товарів, технології, виробництва, маркетингу та фінансів. Далекоглядні фірми заохочують прояв ініціативи, пошук нових ідей, а при необхідності навіть відмову від старих технологій.

Інтеграція систем. Зростаючі труднощі в економіці вимагають більш розвинутих систем інтеграції та управління. Управління такими складними структурами вимагає нових форм організації керівництва і високого ступеню інтеграції. Це, в свою чергу, приводить до зростаючого потоку інформації, який проходить через організацію.

Прискорення. Всі ці зміни підсилюють швидкість операцій та угод. Час стає критичною величиною, яка знаходить відображення в прагненні зменшити тривалість процесу прийняття рішень.

Наведені характеристики економіки інформаційного суспільства відображають перехід до нової системи цінностей, що відбулася у світовій економіці з часів індустріальної революції. Найбільш важливою з цих характеристик є поширення значення інтелекту та знань. Більш того, інформацію та інтелект варто розглядати не тільки як новий економічний ресурс суспільства, а як основний, визначальний фактор підвищення ефективності виробництва матеріальних благ і рівня життя людської цивілізації.

2. Аспекти інтелектуалізації праці в Україні

Знаходженню шляхів вирішення цих проблем в Україні присвятили наукові пошуки багато вітчизняних учених. Різні аспекти досліджуваних питань розглянуті зарубіжними вченими, як от: С. Брю, І. Бушмарін, Д. Белл, В. Гойл П. Друкер, В. Іноземцев, А. Тофлер, П. Стоуньєр, Е. Тодд та ін. У працях А. Базилюк, Л. Безчасного, О. Білоуса, Д. Богині, В. Врублевського, В. Гейця, М. Долішнього, А. Колота, О. Кендюхова, Т. Мірошниченко, В. Прошака, М. Семикіної, О. Стрижак, І. Чамари, А. Чухна та інших науковців обґрунтовано можливі варіанти розвитку механізмів інтелектуалізації праці, активізації інноваційної та інтелектуальної діяльності персоналу.

Інформаційний простір продовжує продукувати у населення України істотні відмінності у світоглядних і ціннісних орієнтаціях щодо зміни видів трудової діяльності, локомотивом розвитку яких є прискорений технологічний прогрес і новий характер інвестиційних процесів у глобальному середовищі. Нині жодна наукова дискусія з цього приводу не обходиться без розмови про глобальний виклик постсучасного світу, загрози та пастки глобалізації. При цьому слід зазначити, що науково-технічний прогрес прискорив моральне старіння не тільки основного капіталу, але й професійних знань, особливо вищої кваліфікації. Статистичні дослідження дають можливість прослідкувати такі зрушення: щорічно оновлюється 5 % теоретичних і 20 % професійних знань. Прийнята у США одиниця виміру старіння знань спеціаліста - «період напіврозпаду компетентності» (зниження компетентності на 50 %) в результаті появи нової інформації - показує, що у багатьох професіях цей поріг наступає менш ніж через 5 років, тобто раніше, ніж закінчиться період навчання у ВНЗ.

У міру зростання технічного рівня виробництва відбувається неперервний процес заміни однієї сукупної робочої сили іншою, більш якісною, з більш досконалою та прогресивною структурою, в якій якісний аспект переважає над кількісним. В умовах економіки знань яскраво вираженою тенденцією повинне стати не екстенсивне розширення кількості працівників, а підвищення якості їх підготовки. Зростаюче значення праці фахівців вищої кваліфікації відображається у швидкому зростанні освітнього потенціалу суспільства, що знаменує перехід від виховання людини за заздалегідь заданими параметрами до формування людини з ноосферним мисленням, яка є не лише активним споживачем нових знань, а й їх генератором. Вирішення цієї проблеми вбачається у перманентному оновленні інтелектуального капіталу через самоосвіту, професійну перепідготовку, подеколи - кардинальну зміну профілю роботи, професійної належності тощо. Зростаюча кількість людей за необхідності втягується в безпрецедентне розмаїття інформаційно орієнтованих типів робіт. Наукові й технічні працівники збирають і продукують інформацію, менеджери й фахівці опрацьовують її, викладачі й працівники комунікаційної сфери поширюють її. Цей процес інформатизації не оминає недоторканою жодну сферу соціальної активності: від повсякденного життя до міжнародних відносин, від дозвілля до виробничих відносин, що поступово виявляється у створенні умов для розширення індивідуальних можливостей для праці з одночасним збільшенням її самостійності й гнучкості. Дедалі більше суспільство усвідомлює, що змінюється основна субстанція економіки -- головними стають знання, інформація, на яких базуються всі галузі світового господарства. Поступово працівник опиняється в епіцентрі безпрецедентного впливу інформаційних потоків, що зумовлює необхідність виходу за традиційні для індустріального способу виробництва стереотипи пошуку робочих місць. Через нововведення працівники реалізують свій інноваційний потенціал і конкурентні позиції, а для більшості інновації сьогодні стають умовою виживання на ринку праці. Мета, яка спонукає населення до такої діяльності, лежить у площині одержання ним зиску або набуття переваг від домінування на певному ринку праці як регіонального, так і глобального рівнів. Працівникові, що займається конкретним видом трудової діяльності, складно виявити всі реальні чинники, що сприяють чи перешкоджають розвитку інноваційного процесу, оскільки, як показують дослідження, розвиток інновації може бути різним, залежно від її характеру і типу. Тому й форми організації зайнятості, масштаби і способи впливу на неї теж різні. Проблемним у цьому випадку є визначення можливих наслідків негативного сценарію їх розвитку, що зумовлені різкою зміною структури попиту на більшість професій.

Серед чинників, що модифікують кількісно-якісну картину зміни видів трудової діяльності, велике значення має трудова активність, зміна масштабів якої зумовлена різним рівнем соціально-економічного розвитку та наявністю професійно-кваліфікаційного дисбалансу між потребами ринку праці й підготовкою кадрів. Процес інтелектуалізації суспільної праці зміщує вектор переміщень у сфери, пов'язані з інноваційною діяльністю, особливо у регіони з відносно благополучною ситуацією на регіональному ринку праці -- території, що притягують висококваліфіковану робочу силу. Спостерігається своєрідна професійна міграція на рівні не тільки спеціалізації, але й спеціальностей і навіть видів професійної діяльності. Це ставить у ранг надзвичайно значущих проблему звільнення ринку праці від соціально інертних, нездатних піднятися з професійного дна низькокваліфікованих працівників, що зайняті рутинною, одноманітною працею, з низьким рівнем доходів. Для української економіки, в структурі якої 10 % займають особи найнижчої кваліфікації, особливого значення набуває не проблема вивільнення таких функціонально непридатних працівників із загального авангарду робочої сили, а випуск молодих фахівців.

На жаль, ситуація, яка на сьогодні спостерігається в Україні, ставить під загрозу якість підготовки кадрів. Так, середньосписковий працівник сфери матеріального виробництва має надзвичайно тривалий термін перепідготовки чи підвищення кваліфікації (у середньому 13-15 років), тоді як у розвинених країнах -- 3-5 років. Проведені дослідження свідчать, що кожні два з трьох роботодавців вважають, що рівень підготовки робітничих кадрів не відповідає потребам виробництва. Як наслідок, вакансії заповнюють ті, хто не здобув відповідної підготовки. Скажімо, у 2004 р. понад 8 % становили особи, які навчались, але не закінчили основної школи, зокрема серед 16-17-річних, тобто тієї категорії населення, яка віднесена до економічно активної, -- понад 17 %. Саме ця частина випускників середньої школи йде в «нікуди», поповнюючи середовище люмпенів, які не підготовлені до кваліфікованої, ефективної праці.

За даними ЮНЕСКО, у 20 країнах, де працює 95 % всіх учених, дохід на душу населення щорічно зростає на 200 дол. США; в інших, де працює тільки 5 %, зростання відбувається лише на 10 дол. США на рік. Відомо, що конкурентність економіки країни визначається питомою вагою п'ятого та шостого технологічних укладів. В останньому держзамовленні на випускників ВНЗ немає навіть відповідної класифікації. Вся система освіти України готує лише приблизно 3 % фахівців постіндустріальних спеціальностей. У той же час у розвинених країнах на професії, де є перевага інтелектуальної праці, припадає основний приріст зайнятості: 85 % - у США, 89 % - у Великій Британії, 90 % - у Японії. В Україні впровадження інновацій поки що залишається на недостатньому рівні, бо за останні роки знизився рівень інноваційної активності: якщо в 2000 р. питома вага підприємств, які займалися інноваціями, становила 18 %, то в 2006 р. цей показник становив 11,2 %, що суперечить необхідності створення умов інноваційного зростання.

Таким чином, на нашу думку, першочерговими мають стати такі напрямки.

Адаптація ринку праці до структурних змін в економіці та підвищення ефективності використання трудового потенціалу регіонів і країни в цілому, розвиток людського капіталу як чинника зміцнення конкурентоспроможності і пріоритет соціально-економічного розвитку держави. Зрушення в цьому напрямку сприятимуть підвищенню престижності професій науково-технічного спрямування, забезпеченню структурної відповідності майбутніх попиту та пропозиції робочої сили в професійно-кваліфікаційному розрізі, зниженню величини розриву між технологічною складністю робіт і фактичним рівнем професіоналізму.

Висновки

До сучасних найважливіших соціально-економічних тенденцій, властивих більшості розвинутих країн, відноситься інтелектуалізація економічного життя внаслідок розвитку світового господарства інноваційним шляхом революційних змін в науці і техніці. Проявляється цей процес не тільки через зростання ролі освіти і науки в економіці, але і через зростання значення інтелектуальної праці усередині інших видів економічної діяльності. Обидві тенденції сприяють формуванню і вдосконаленню освітнього, професійного, наукового і духовного потенціалу суспільства і є найважливішими чинниками соціально-економічного розвитку. При переході до постіндустріального суспільства в економіці кожної держави зростає роль і значення трудового потенціалу, рівня інтелекту населення, освіти, кваліфікації, здоров'я, культури, підприємливості, творчих та інших здібностей. В контексті вимог сучасності перед вітчизняною наукою постає питання якнайповнішого пізнання та дослідження впливу інтелектуалізації праці безпосередньо на працівників, на результати діяльності підприємства, а також на національну економіку й суспільство.

Головними причинами зниження творчої активності українських працівників слід вважати відсутність необхідних матеріальних стимулів і гарантій соціального захисту, досконалої системи оцінки результатів професійної діяльності та заохочень до творчості. обдаровані люди працюють не за покликанням і не за спеціальністю, втрачаючи фах. Треба більше коштів вкладати в освіту, науку та інноваційне перетворення економіки, стимулювати творчість, конструкторську і винахідницьку діяльність, вміння знаходити неординарні рішення і брати на себе відповідальність за їх практичне втілення.

інтелектуалізація трудовий постіндустріальний

Використана література

1. Бєляєв О.О., Бебело А.С. - Політична економія: навч. посібник - К.: КНЕУ, 2001.

2. Бєляєв О.О., Диба М.І., Кириленко В.І., Комяков О.М. - Система економічних законів і категорій: навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2005.

3. Політична економія: Підручник / за ред. В.Г. Федоренко. - К.: Алерта, 2008.

4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С. Економічна теорія: Підручник. - К.: Вища школа, 2007.

5. Сем'янчук П. Інтелектуалізація праці у стратегії зростаючої економії від масштабу виробництва / П. Сем'янчук // Світ фінансів. - 2008. - № 3 (16). - С. 37-46.

6. Біляцький С. Інтелектуалізація суспільної праці (досвід індустріальних країн для України) / С. Біляцький, Т. Мірошниченко, А. Хахлюк // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 2. - С. 34-38.

Размещено на Allbest.ru