Реалізація інноваційних проектів в умовах сучасного ринку

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

1. Аналіз умов конкуренції на ринку

1.1 Конкуренція як економічне суперництво

1.2 Завдання конкуренції

1.3 Форми конкуренції

2. Порівняння факторів , що впливають на нові продукти

2.1 Зовнішні чинники

2.2 Внутрішні чинники

3. Налагодження контактів з потенційними партнерами

3.1 Партнерство як форма організації бізнесу

3.2 Етапи попереднього пошуку ймовірних партнерів

3.3 Завдання економічного аналізу партнерських відносин

Список використаної літератури

1. Аналіз умов конкуренції на ринку

1.1 Конкуренція як економічне суперництво

Ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції

Конкуренція означає економічне суперництво між суб'єктами господарювання щодо задоволення інтересів пов'язаних з реалізацією продукції і наданням послуг одним і тим самим споживачам (рис. 1-2).

Рис. 1



Рис. 2

1.2 Завдання конкуренції

Завдання конкуренції:- завоювати ринок у боротьбі за споживача;

- перемогти своїх конкурентів;

- забезпечити одержання сталого прибутку. Умови виникнення конкуренції:

- наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкурентного продукту;

- свобода вибору господарської діяльності товаровиробниками;

- відповідність між попитом і пропозицією;

- наявність ринку засобів виробництва і встановлення високої норми прибутку.

1.3 Форми конкуренції

Як форма економічних відносин конкуренція виступає, в різних формах і здійснюється різними методами.

Конкуренція може бути внутрішньо галузевою (між підприємцями, які виробляють подібні товари) та міжгалузевою (між товаровиробниками різних галузей). За методами впливу конкуренція може бути ціновою і неціновою.

Цінова передбачає продаж товарів і послуг за цінами, які нижчі, ніж у конкурента. Зниження ціни можливе або за рахунок зниження витрат виробництва й обігу, або за рахунок зменшення прибутку (останнє, як свідчить практика господарювання, можуть дозволити собі тільки великі підприємства).

Нецінова конкуренція ґрунтується на продажу товарів вищої якості, яка досягнута завдяки технічним перевагам виробництва, своєчасному поновленню властивостей товару відповідно до зміни моди вдосконалення послуг, що супроводжують реалізацію, тощо.

Залежно від того, як саме конкурують між собою учасники ринкових відносин, розрізняють досконалу (вільну) і недосконалу конкуренцію та відповідні їм ринки: ринок вільної конкуренції і ринок недосконалої конкуренції.

Досконала конкуренція являє собою ідеальний вид конкуренції, за якої на ринку взаємодіють багато незалежних один від одного продавців і покупців з рівними правами та можливостями, існує вільний доступ на ринок та вільний вихід з нього. При цьому жоден з продавців не може впливати на роздрібну ціну, оскільки частка кожного в загальному обсязі продукції незначна. Товари, які представлені на ринку вільної конкуренції, однорідні, ще не набули специфічних властивостей та якості. Досконала (вільна) конкуренція має місце там, де відсутні монополії, тому досягти досконалої конкуренції в її повному обсязі неможливо, до неї можна тільки наближатися. Вчені-економісти з певними припущеннями вважають досконалою конкуренцію, яка існувала приблизно до середини-кінця XIX ст.

Об'єктивні зміни в суспільному виробництві, що почали відбуватися під впливом науково-технічного прогресу в XIX ст., призвели до перетворення досконалих конкурентних відносин у недосконалі. Під недосконалою конкуренцією в економічній літературі розуміють відносини, коли не виконується хоча б одна з умов вільної конкуренції.

Механізм конкуренції забезпечує вирішення головних економічних проблем: що?скільки?як? для кого виробляти?

Ринкова конкуренція - це дійовий стимул науково-технічного прогресу і впровадження його досягнень у виробництво. Щоб конкурувати, товаровиробники змушені постійно удосконалювати техніку, технологію, форми і методи організації праці, застосовувати нововведення, які підвищують ефективність виробництва і якість продукції.

Через механізм міжгалузевої конкуренції і вільного переливу капіталів формується оптимальна структура економіки і раціональне використання ресурсів.

Конкуренція підпорядковує виробництво суспільним інтересам, забезпечує пріоритет покупця.

Особливо велику роль і значення конкуренція відіграє у формуванні і підтриманні рівноваги на ринку цін.

Конкуренція супроводжується посиленням концентрації виробництва, збільшенням випуску дешевих товарів за рахунок використання переваг великого стандартизованого виробництва.

2. Порівняння факторів, що впливають на нові продукти

2.1 Зовнішні чинники

Інноваційний процес постає як рівнодіюча багатьох економічних чинників, об'єктивних і суб'єктивних, зовнішніх й наявність внутрішніх.

До об'єктивним чинникам слід віднести тих чинників довкілля, зумовлені довгостроковими тенденціями і пов'язані з вольовими рішеннями конкретного суб'єкта.

До них віднести економічні закони, активно які впливають на інноваційну діяльність:

- закон отримання й присвоєння прибутку, що можна назвати ще законом руху ринкової економіки, оскільки прибуток є двигуном виробництва;

- закон вартості, регулюючий розвиток економіки та визначальний необхідність взаємовигідного обміну в усіх проявах угод;

- закони попиту й пропозиції, що визначають економічний механізм зв'язок між виробництвом і які споживанням;

- закон конкуренції, що характеризує економічний механізм, з допомогою якого на конкретному типі ринку реалізуються і взаємодіють об'єк-тивні економічні закони;

- закономірність циклічного розвитку, визначальна взаємозв'язок ділової, зокрема інноваційної активності та відповідній фази.

Субъективную природу мають ті зовнішні чинники, які є наслідком свідомо прийнятих рішень, серед які слід виділити:

- інноваційну політику держави як найважливішу складову частину державної економічної політики;

- грошово-кредитної політики організацій, які у ролі інвесторів.

Реалізація інноваційних проектів часто пов'язані з використанням позикових коштів, що потребує обліку високого рівня ризику подібних інвестицій.

- стратегії конкуруючих фірм. Значення цього чинника визначається можливістю інших суб'єктів господарювання проводити структуру ринку, інтенсивність конкурентної боротьби, коригувати отримання необхідних матеріальних ресурсів;

- поведінка споживачів, від якої великою мірою залежить наявність попиту які у результаті розвитку інноваційних відносин нововведення. Облік цього чинника підприємствам, здійснює інноваційну діяльність, передбачає додаткових зусиль із формування майбутнього споживчого попиту новий продукт, послугу,технологию.

У цьому об'єктивні і суб'єктивні чинники координуються між собою, взаємопроникають й утворюють систему мотивації на формування інноваційної стратегії.

Чинники інноваційної активності можна підрозділити на глобальні, зумовлені макроекономікою та постсовєтським суспільством загалом і локальні, зумовлені на мікрорівніпредприятий.

До глобальним чинникам можна віднести політичну ситуацію усередині країни та міжнародною рівні, конкуренцію зовнішньому ринках, стосунки з владою, податкову політику.

У разі середовища, сприятливою для реалізації нововведень, центр тяжкості в інноваційних відносинах зміщується убік інноваційного потенціалуфирм-инноваторов - внутрішні чинники, які впливають інноваційну стратегію. інноваційний конкуренція ринок

Коли зовнішня середовище економічної системи сприятлива для нововведень, вони цілком від внутрішні чинники інноваційної активності.

Інноваційний потенціал підприємства подається як сукупність матеріальних, фінансових, трудових, інфраструктурних, інтелектуальних інформаційно-комунікаційнихресурсов.

Можна виділити дві групи чинників, визначальних інноваційну активність: внутрішні, створені задля налагодження і управління інноваційної діяльністю для підприємства і його зовнішні, які б розширенню кордонів інноваційної діяльності.

До зовнішніх чинникам ставляться чинники, що зумовлюють взаємодія підприємства з економічної та соціальній середовищами:

- використання зовнішніх джерел на підтримку всіх фаз інноваційного процесу: після відкриття і розробки до комерціалізації;

- комунікації з замовниками, діловими партнерами, інвесторами, конкурентами, дослідницькими організаціями таВУЗами;

- лобіювання інтересів, у державних інституціональних структурах.

Для малих та середніх підприємств, особливе значення як чинника розвитку інноваційної діяльності набуває використання освітнього трансферу, і навітьконсультаций.

Це дає малим та середнім підприємствам особливі шанси ширше застосовувати свої дуже обмежені за обсягом дослідження й розробки і дефіцитні кадрові ресурси. Є кілька форм трансферних послуг:

- видача й одержання замовлень лінією самостійних й напрацювання незалежних науково-дослідних організацій, інститутів при університетах тощо.;

- колективні дослідження та науково- дослідницька кооперація;

- використання технологічних банків даних, і послуг державних консультаційних установ;

- спеціальна література.

Багатий вибір варіантів підтримки інноваційних проектів спеціально для малих та середніх підприємств пропонується рамках державних програм розвитку, наприклад:

- програми підтримки малих та середніх підприємств області технологічного трансферу;

- надання допомоги при зовнішніх інноваційних консультаціях (матеріального і нематеріального характеру);

- непрямі заходи щодо стимулювання досліджень, і розробок (наприклад, зниження податків);

- пряма допомогу з певним технологічним напрямам;

- допомогу в створенні інноваційних підприємств.

У межах цілеспрямованого інноваційного менеджменту необхідно оцінювати різні програми допомогу й добирати, які цікавими є і може підійти для умов конкретного підприємства.

Малі і середніх підприємств нічого не винні ніяковіти, у зв'язку бюрократичними бар'єрами та очі великою числом різних програм, а ставитися до них як до чергової, невідь що складного етапу шляху до успішному здійсненню свого інноваційного проекту.

Хворий запитання в малих та середніх підприємств у рамках реалізації інноваційних проектів - слабкість фінансової бази - вирішити завдяки цільовому планування, яке знаходить свій відбиток у відповідної концепції фінансування. Такі підприємства, можуть скористатися державної допомогою чи звернутися до формам фінансування дольової участі.

Вирішальне значення має тут завчасне фінансове планування з визначенням потреб у фінансових засобах за всі фазам інноваційного процесу, щоб гарантувати їх забезпечення в потрібні терміни.

2.2 Внутрішні чинники

Внутрішні чинники - це суттєві особливості підприємства, що різнять його від від конкурентів і що визначають його інноваційну спроможність. До них належать:

- мотивоване керівництво;

- інтеграція технологічних і організаційно-управлінських інновацій;

- висока продуктивність;

- ефективні відносини з персоналом, широке залучення їх у інноваційний процес;

- безупинне організаційне навчання;

- ефективну систему маркетингу, що здійснює комунікації з кінцевими споживачами;

- управління якістю, інфраструктурою, організаційнимразвитием.

Внутрішні чинники своєю чергою теж можна підрозділити на дві групи.

До першої входять чинники, формують систему внутрішніх економічних відносин також способи взаємодії з чинниками довкілля. Другу групу утворюють чинники, що характеризують «ресурси» організації.

Перша група чинників - це:

- форма власності коштом виробництва, визначальна характер економічних інтересів суб'єктів господарювання, загалом внутрішньофірмових економічних відносин, зокрема відносини управління;

- організаційну структуру, що зумовлює мобільність економічної системи у процесі управлінських рішень та ступінь його відповідності цих рішень впливу довкілля;

- «розмір організацій», визначальний її належність до категорії: «малі», «середні», «великі» компанії;

- галузева приналежність, характеризує спеціалізацію компанії, основну чиєю метою є діяльності, частку ринку й конкурентоспроможність над ринком.

Розмір фірми впливає її здатність концентрувати як фінансові, а й людські ресурси реалізації інновацій.

За інших рівних умов, що більш великий розмір має фірма, тим в неї більші можливості задля відволікання частини виробничих ресурсів у інноваційну сферу.

Друга ж група чинників включає:

- фінансове становище компанії, дає уявлення про її фінансової стійкості, ступеня її залежність від зовнішніх джерела фінансування інновацій, її платоспроможність як наслідок, можливість одержання кредиту для реалізації інноваційних проектів;

- науково-технічний потенціал, що характеризує можливості організації;

- виробничий потенціал, що характеризує виробничу базу компанії, можливість виконувати той чи інший продукцію, виробничу потужність;

- кадровий потенціал, який рівень професійної кваліфікації персоналу організації, необхідний здійснення інновацій.

Як кошти, формує систему внутрішніх економічних відносин також способи взаємодії з чинниками довкілля, виступає реструктуризація підприємств.

Процеси реструктуризації можуть мати пасивний характер, відтворений у закритті збиткових підрозділів, скороченні персоналу, зменшенні витрат на об'єкти соціальної сфери, реструктуризації заборгованості та інших., і навіть активний характер, що полягає у впровадження нових виробничих та управлінських технологій, інвестиціях у навчання, просуванні налаштувалася на нові територіальні ринки традиційної продукції, розробці нова продукція і його просування ринку та інших. Продуктові інновації є поширеним типом активності російських підприємств під час їхню реструктуризацію. Істотне різницю між інноваціями загалом і продуктовими інноваціями зокрема стосується джерела інноваційної активності: здійснюються вони у вигляді імітації, запозичення існуючих технологій чи продуктів з інших компаній, або з допомогою власних досліджень, і розробок. У випадку йдеться про імітацію, у другому - безпосередньо про інновації.

Конкурентний чинник забезпечує відбір інновацій над ринком товарів. Разом про те, конкуренція - те й економічне середовище конкретного ринку, у якому взаємодіють та інші економічних чинників.

Між конкуренцією і інноваційними відносинами існує сама тісний зв'язок. У певному сенсі інноваційні відносини є породженням конкуренції, а результати таких відносин є знаряддям в конкурентної боротьби.

Конкуренція із боку низки інших компаній виступає як істотного чинника стимулювання інноваційної активності для підприємства.

Так, Ю.Симачев зазначає перевернену залежність інноваційної активності підприємств від рівня конкуренції над ринком .

На початку, зі зростанням кількості конкурентів істотно над ринком інноваційна активність зростає, та був стабілізується і навіть падає. Помірна конкуренція сприяє прискоренню процесу впровадження новацій. Але з одночасним посиленням конкурентної боротьби грошові ресурси виснажуються, інноваційний процес чи сповільнюється чи припиняється зовсім.

Чинники, стимулюючі інноваційну активність підприємства, пов'язані з появою нових потреб і переваг в споживачів, скороченням життєвого циклу товарів, підвищенням наукоємності продукції.

До горизонтальним продуктовим інноваціям ставляться таких форм інноваційної активності як розширення асортименту товарів, раніше вироблених підприємством; створення нової зовнішнього вигляду і упаковки товарів.

До вертикальним продуктовим інноваціям слід віднести таких форм інноваційної активності, як: створення якісно нового товару; заміна знятої із виробництва застарілої продукції; поліпшення якості готової продукції; впровадження нової виборчої системи післяпродажного сервісу.

При горизонтальній конкуренції зростання інноваційної активності є засобом заняття нових ринкових ніш чи закріплення цього разу вже наявних нішах. При вертикальних зв'язках інновації є відповіддю для підвищення вимог до постачальникам із боку покупців сировини й напівфабрикатів, або бажанням постачальників забезпечити на відповідний рівень просування товару над ринком.

Підпроцессними інноваціями слід розуміти вдосконалення використовуваної або запровадження абсолютно новій технології, модернізацію устаткування.

Управлінські інновації ставлять за мету перетворення управлінської структури компанії, вдосконалення системи корпоративних фінансів, і навіть управління персоналом.

Якщо конкуренція є стимулом для інноваційної активності, то трансферт технологій стає засобом проникнення компанію нових ідей у ситуації, коли процес інновацій відбувається з допомогою копіювання і імітації. Трансферт найсучасніших технологій найчастіше реалізується у вигляді горизонтальних перетинів поміж підприємствами. Йдеться простому копіюванні нового продукту, нового технологічного процесу, і навіть нових управлінські рішення у компаній, діючих однією й тому самому ринку, т. е. у компаній-конкурентів.

Для характеристики інноваційної активності застосовують такий показник, як частка інноваційних підприємств, тобто. тих, хто опановує новий продукцію чи нові технологіії. У країнах OECD показник частки інноваційних підприємств у промисловості становить 53%. У цей показник навіть значно менше.

Слід зазначити, що інноваційно активне підприємство у Росії істотно відрізняється від західного,т.к. західне підприємство працює у умовах висококонкурентного ринку, насиченого якісної продукцією. Росія помітно відстає від стандартів якості міжнародного ринку. Значна частина коштів нова продукція є новою тільки російському ринку й перестав бути конкурентоспроможної, та її доведення до світових рівнів вимагає цих витрат й зусиль, які багато підприємств дозволити не можуть. У зв'язку з цим можна назвати три типу російських підприємств, залежно від характеру і масштабуинноваций.

Тип 1 - інноваційні підприємства, працівники міжнародному. Це переважно великі підприємства, працівники держзамовлення, мають досить розвинену матеріально-технічної бази і продають своєї продукції міжнародному ринку.

Тип 2 - інноваційні підприємства, працівники рівні вимог російського ринку. Це підприємства, продукція яких призначена переважно для російського ринку виробництва і лише частково продають продукцію там. Виробнича база таких підприємств, зазвичай, не сягає світових рівнів, а впроваджуються інновації впливають переважно не так на відновлення виробництва, але в поліпшення фінансової стану та інших видів підприємств.

Тип 3 - підприємства, які займаються нововведеннями. На жаль, нині до цього типу належить більшість російських підприємств - 78%.

Це переважно, дрібні й середніх підприємств із застарілою матеріальну базу, незавантаженими виробничими потужностями, котрі зовнішній ринок.

Важливим чинником розвитку інноваційної активності є якість робочої сили в. Більше високу якість робочої сили в, що характеризується вищий рівень освіти, кваліфікації працівників, призводить до ефективнішого використанню виробничих ресурсів. Саме освітній рівень відбиває креативну здатність працівників сприймати нові театральні ідеї, які з'явилися ринку. Якість робочої сили в визначає здатність фірми здійснювати власні (Науково-дослідницька діяльність конструкторських розробок) а далі НДДКР чи копіювати нові продукти в інших фірм.

Компанія, яка використовує принципи студіюючої організації, стає привабливим місцем роботи з висококваліфікованих творчих працівників, покращує відносини з замовниками і партнерами. Особлива роль цьому належить науці. Тому повинна бути тісно інтегрованої у виробництві, стати учасником інноваційного циклу розробки, поширення й порядку використання інновацій.

Про конкурентних можливостях можна судити з показників відносної частка ринку, контрольованій компанією, швидкості реакцію зміну ринкової ситуації та т.п. Технічні можливості обумовлені параметрами устаткування, технологічної схемою виробництва та т.п. Особливо слід зазначити можливості організаційної культури у просуванні інновацій й ролі сильного керівництва у створенні такої культури.

3. Налагодження контактів з потенційними партнерами

3.1 Партнерство як форма організації бізнесу

В умовах ринкового середовища на виробничо-господарську діяльність помітно впливають партнерські відносини між підприємствами, організаціями, установами незалежно від їхньої форми власності та організаційно-правової структури. В Україні формування наукових засад партнерських відносин перебуває лише у зародковому стані.

Партнерство -- це форма організації бізнесу, за якої дві чи більше окремих юридичних або фізичних осіб вступають у ділові взаємовідносини. Підприємства-партнери можуть бути поділені на три категорії: конкуренти; "нейтрали"; потенційні партнери.

Незважаючи на певну умовність такого поділу, оскільки взаємини між підприємствами непостійні чи незмінні, цей підхід дає змогу значно скоротити обсяг і час попередньої роботи з вибору партнера. Підприємства-конкуренти поділяються на три групи:

* які пропонують аналогічний товар на тому самому ринку;

* які у перспективі можуть запропонувати аналогічний товар;

* які постачають товари-замінники.

Знання своїх конкурентів дає змогу підприємству уникнути зіткнення інтересів з ними у тому чи іншому сегменті зовнішнього ринку, а аналіз їхньої діяльності допоможе виявити сильні і слабкі сторони для того, щоб використати цю інформацію під час розроблення стратегії власного підприємства. Конкуренти можуть прямо чи опосередковано протистояти підприємству на різних ринках. Підприємства-"нейтрали" -- це підприємства, інтереси яких не перетинаються з інтересами певного підприємства на обраному ринку збуту. До нейтральних належать також підприємства інших галузей. В окремих випадках до нейтральних можуть бути віднесені підприємства, що випускають аналогічні товари, але збувають їх на інших ринках. Не виключається співробітництво з підприємствами-"нейтралами", наприклад, для того, щоб надалі об'єднати свої зусилля і протистояти сильному конкурентові на ринку, а за сприятливих умов і витіснити його. До потенційних партнерів належать підприємства, які можуть мати спільні інтереси з цим підприємством. Залежно від виду господарської діяльності і форм спеціалізації потенційні підприємства-партнери поділяють на такі основні групи: промислові, торговельні, транспортні, страхові, транспортно-експедиторські.

Принципи добору ділового партнерства без урахування галузевої належності приблизно однакові, але конкретні методи оцінки суттєво відрізняються.

Інтереси партнерів відображено в меті, яку вони ставлять перед собою, тому налагодженню ділових партнерських відносин передує точне визначення їх мети. У будь-якому разі чітке формування генеральної мети співробітництва визначає всю подальшу діяльність із налагодження зв'язків.

3.2 Етапи попереднього пошуку ймовірних партнерів

Процес попереднього пошуку ймовірних партнерів умовно можна поділити на декілька етапів. На першому етапі визначається фірмова структура галузі чи ринку, тобто встановлюють виробники, експортери, імпортери певного товару. Із сукупності компаній, що діють на ринку, виокремлюється та їх частина, яка за своєю діяльністю може становити інтерес для цього підприємства. Другий етап роботи з добору партнера серед значно зменшеної кількості підприємств -- виявлення найавторитетніших фірм на ринку. Критерієм такого добору є показник частки підприємства в обсязі галузевого виробництва товару. На третьому етапі починають визначати окремі суб'єкти господарювання, які б могли стати потенційними партнерами підприємства. Четвертий етап роботи з вибору ділового партнера передбачає визначення характеру відносин відібраних компаній з цим підприємством.

Етап аналітичної роботи починається після завершення попереднього добору партнерів і збору інформації про них. Його мета -- оцінити перспективність можливих партнерів для організації співробітництва. Добір партнерів відбувається за принципами багатоваріантного пошуку і ґрунтується на встановленій системі критеріїв. Велике значення має вичерпність і достовірність отриманої інформації про потенційних партнерів. Оцінюючи перспективність певного партнера і доцільність налагодження з ним контактів, використовують загальніші критерії: галузь, масштаби діяльності, фінансовий стан, місце розташування та ін.

На наступному етапі, коли кількість підприємств, які аналізують, зменшиться, критерії добору конкретизуються і проводиться детальний порівняльний аналіз характеристик і можливостей потенційних партнерів. Однак треба аналізувати основні аспекти діяльності передбачуваного партнера: техніко-технологічний, економічний, науково-технічний, організаційний, правовий та ін.

3.3 Завдання економічного аналізу партнерських відносин

Головні завдання економічного аналізу партнерських відносин такі:

* об'єктивна оцінка виробничого потенціалу підприємства та його стану на внутрішньому і зовнішньому ринках;

* аналіз і оцінка ризику партнерських відносин;

* аналіз діяльності контрагентів, який охоплює оцінку їхніх виробничих можливостей, характеру діяльності та вірогідної інтеграції;

* об'єктивний аналіз діяльності ділового партнера;

* багатокритеріальний аналіз ефективності виробництва потенційного партнера;

* оцінка іміджу ділового співробітництва потенційного партнера у різних аспектах виробничо-господарської, фінансової та інших видів діяльності.

Весь комплекс напрямів і окремих блоків аналітичних задач схематично зображений на рис. 1

Інформаційну базу аналізу партнерських відносин становлять фірмові довідники, публікації підприємств (річні звіти, каталоги, проспекти, рекламні видання тощо).

Рис.1

Список використаної літератури

1. Гольштейн Г.Я., Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник.- Таганрог: ВидавництвоТРТУ, 1998.-132с.

2. Гольштейн Г.Я., Основи менеджменту: Навчальний посібник.- Таганрог: ВидавництвоТРТУ, 2003.-250с.

3. Гончаров В.І., Менеджмент: Навчальний посібник/ В.І. Гончаров.-Мн:Мисанта, 2003.-624с.

4. Інноваційний менеджмент:Учебник/Под ред. С.Д.Ильенковой.- М.:ЮНИТИ, 1997.-374с.

5. Інноваційний менеджмент/ Під ред. буд. е. зв., проф. Л. Н.Оголевой.- М.:ИНФРА - М, 2001.-238с.

6.Кабалина У., Кларк З. Інновації на пострадянських промислових підприємствах //Питання економіки. - 2001. - № 7.- з. 50-53.

7. Краснова Л. В. Теоретичні аспекти управліннятехнико-технологическими інноваціями /Краснова Л. В.// Сучасні аспекти економіки, менеджменту і інновацій: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичній конференції.- Нижній Новгород: Нижегородський державний технічний університет ім. Р. Є. Алексєєва, 2008. -с.266 - 267.

8. Краснова Л. В. Внутрішні проблеми управління інноваційної діяльністю / Краснова Л. В. // Проблеми економіки. Випуск 5(18) - Москва: Вид-во ТОВ «Супутник +», 2007. -с.79 - 81.

9. Краснова Л. В. Основні поняття інноваційної роботи і класифікація інновацій /Краснова Л. В. // Досвід і проблеми соціально-економічних змін у умовах трансформації суспільства:

регіон, місто, підприємство: збірник статей V Міжнародної науково-практичній конференції. - Пенза: РІО-92ПГСХА, 2007. -с.286 - 289.

10.Косалс Л. Технологічні інновації у Росії (дані моніторингу на підприємствах ВПК) //Інновації і зростання. - М.: Наука, 2002. -С.171-172.

11. Менеджмент: Підручник/ А. І. Орлов.- М.: Видавництво «Смарагд», 2003.-298с.

12. Менеджмент організації: основи менеджменту, історія менеджменту, стратегічний і інноваційний менеджмент: Навчальний посібник/Т.В.Алесинская, Л. Н. Дейнека, О.Н.Проклин: Підобщ. Ред. В.Є.Ланкина.- Таганрог.: ВидавництвоТРГУ, 2006.-304с.

Размещено на Allbest.ru