Організація праці на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Сутність, принципи і завдання організації праці

2. Основні елементи організації праці персоналу

3. Напрямки по вдосконалення організації праці

Висновки

Література

Вступ

праця труд управління

Робота розкриває тему: „Основні принципи та вимоги до організації праці на підприємстві”. Організація праці означає приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку. У зв'язку з тим, що процес праці охоплює технологічну, економічну, правову, соціальну, морально-психологічну та інші складові, організація праці передбачає узгодження усіх відносин, що формуються та реалізуються між його учасниками. Організація праці на підприємстві -- процес багатогранний і складний, спрямований на оптимальне поєднання інтересів учасників виробництва та створення необхідних умов для ефективного функціонування його засобів Формування високоефективної системи організації праці є одним із напрямів підвищення ефективності управління підприємством, тому дана тема є досить актуальною. Мета роботи - розглянути основні принципи та вимоги до організації праці на підприємстві та пов'язані з ними визначення і поняття. Для здійснення мети роботи були поставлені наступні завдання:

1. Розкрити сутність, принципи і завдання організації праці;

2. Навести основні елементи організації праці персоналу, такі як розподіл праці, організація робочого місця, елементи трудового процесу та ін.

3. Визначити напрямки по вдосконаленню організації праці управлінського персоналу та підвищенню ефективності управління підприємством.

1. Сутність, принципи і завдання організації праці

Організація праці -- це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. Відокремлюють поняття "суспільна організація праці" (макрорівень) та "організація праці на виробництві" (мікрорівень).

Суспільна організація праці пов'язана з низкою загальних моментів, сукупність яких визначає можливість та умови функціонування будь-якого виробництва у конкретній країні. Йдеться про відносини власності, на яких ґрунтується виробництво; господарський механізм функціонування економіки, державне регулювання економічних процесів (у тому числі у галузі трудових ресурсів), формування структури національної економіки, стан економіки, панівні морально-культурні цінності суспільства тощо. Розглядаючи питання організації праці як певне коло самостійних проблем, слід мати на увазі, що їх неможливо ізолювати від з'ясування суті організації виробництва в цілому. Процес матеріального виробництва поряд із безпосередньо живим трудом включає в себе предмети праці, тобто все те, на що спрямована праця (об'єкти його застосування), та знаряддя праці, за допомогою яких здійснюється дія людей на предмет праці. Забезпечення взаємодії цих трьох складових виробничого процесу с задачею організації виробництва. Таким чином, організація праці є складовою частиною організації виробництва. Вона є основою ефективного використання персоналу. Виходячи з предмета даної дисципліни необхідно з'ясувати: - основні поняття; - складові елементи організації праці; - механізм й реалізації в організації; - особливості організації праці різних категорій працівників. Організація праці - це система використання праці, певний порядок побудови та здійснення трудового процесу, що дозволяє найбільш ефективно з'єднати техніку та людей у єдиному виробничому процесі і забезпечує підвищення продуктивності праці, охорону здоров'я працівника, його професійне та духовне зростання. Сутність організації праці полягає у створенні таких умов, які забезпечили б найбільшу ефективність виробництва, сприяли всебічному розвитку працівників. Відрізняють:

- загальні організаційні принципи;

- принципи, що визначають організаційно-технічний аспект системи організації праці. До перших відносяться:

- принцип плановості організації праці (нарівні підприємства плануванням охоплюються всі етапи виробничого циклу);

- принцип комплексності (враховувати взаємодію всіх елементів системи організації праці та різних рівнів управління виробництвом);

- принцип науковості (використання прогресивних методів організації праці);

- принцип нормативності (використання у організації праці прогресивних нормативів та стандартів);

- принцип ефективності (максимальний матеріальний та соціальний ефект із мінімальними витратами).

Друга група принципів охоплює:

- принцип обов'язкової відповідності між; технічним оснащенням виробництва та рівнем організації праці;

- принцип системності та комплексності вирішення усіх практичних питань організації праці;

- принцип пропорційності та узгодженості у праці окремих груп, які працюють із метою утворення з часткових працівників єдиного виробничого колективу;

- принцип безперервності та ритмічності процесу праці у всіх ланцюгах та на усіх етапах виробничого процесу.

Раціональна організація праці покликана вирішити:

- економічну задачу, яка полягає у максимальному зменшенні витрат на виробництво;

- психофізіологічну задачу, яка пов'язана з оздоровленням та полегшенням умов праці, збереженням фізичного здоров'я та безпекою людей, із підтримкою високого рівня їх працездатності;

- соціальну задачу, яка вирішується шляхом підвищення рівня задоволеності людей своєю роботою, розвитком особистості працюючих. Зміст системи організації праці доцільно з'ясувати шляхом розгляду елементів, що утворюють цю систему. В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці. Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують. Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій «збагачення праці», «автономних груп», «гуманізації праці», які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політично-ідеологічних теорій «демократії в промисловості», «соціальної інтеграції» та ін.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

- поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

- організація та обслуговування робочих місць, які сприяють раціональному використанню робочого часу;

- нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

- організація підбору персоналу та його розвиток, тобто планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

- оптимізація режимів праці і відпочинку, установлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

- раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

- поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони й безпеки праці;

- зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників; - мотивація й оплата праці. Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, які залежать від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів і особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, удосконалюється залежно від зміни цих чинників.

2. Основні елементи організації праці персоналу

Організація будь-якого трудового процесу починається з розподілу праці та з одночасного її кооперування. Розподіл праці у загальній формі розуміється як відокремлення (розмежування) діяльності людей у процесі спільної праці.

Відокремлюють наступні види суспільного розподілу праці:

- загальне, що відбиває розподіл праці на головні її галузі (промисловість, транспорт тощо);

- часткове, що відбиває розчленування основних галузей суспільного виробництва на види та підвиди (наприклад підгалузі виробництва на морському транспорті: флот, порт, підприємства сервісу тощо);

- одиничне, що відбиває розподіл праці у середині організації. Останній становить предмет розгляду у цій главі.

Розподіл праці у організації - це відокремлення окремих часткових трудових процесів, що здійснюються з метою скорочення виробничого циклу за рахунок одночасного виконання різних робіт, а також для підвищення ефективності виробництва в наслідок більш швидкого придбання виробничих навичок працівниками за рахунок спеціалізації в операціях, що виконуються. Розподіл праці тісно пов'язаний з її кооперацією, яка розуміється як об'єднання людей з приводу планомірної та сумісної участі у одному або різних, але пов'язаних між собою процесах праці, її задача - забезпечити найбільшу узгодженість дій окремих працівників або груп працівників, що виконують різні трудові функції. Таким чином розподіл та кооперування праці складають два нерозривно пов'язаних між собою та доповнюючи один одного боки трудової діяльності людей. Розподіл праці у організації проявляється у трьох основних видах: технологічному, функціональному та професійно-кваліфікаційному.

Технологічний розподіл праці -- розчленування виробничого процесу за окремими фазами, технологічними комплексами, видами робіт та операціями. Визначальним фактором цього виду розподілу праці є технологічний процес. Функціональний розподіл праці означає розподіл усього комплексу робіт у залежності від ролі та місця окремих груп працівників, зайнятих у виробничому процесі. Професійно-кваліфікаційний розподіл - це ділення працюючих за професіями (спеціальностями), а у середині них - за групами складності праці (розряди, категорії, вчені ступені) тощо. Кооперація праці може бути наступних видів:

- міжцехова -- між цехами (службами) організації;

- внутрішньо цехова - між ділянками (службами) цеху;

- внутрішньо ділянкова - між окремими виконавцями або ланками;

- внутрішньо бригадна -- між членами бригади.

Розробка та впровадження раціональних форм розподілу та кооперування праці також передбачає вдосконалення та розвиток бригадної форми організації праці, сумісництво професій, багатоверстатного та багато агрегатного обслуговування. У бригадній формі організації праці кооперація праці знаходить найбільш повне виявлення. Вона створює можливості підвищення змістовності праці, зросту кваліфікації працівників, ефективного використання робочого часу, обладнання і на цій основі підвищення продуктивності праці, покращення якості роботи. Відрізняють комплексні та спеціалізовані бригади. Комплексні бригади (наприклад, докерів-механізаторів) організують із робітників різних професій для виконання комплексу технологічних різнорідних, але взаємопов'язаних робіт, що охоплюють повний цикл виробництва продукції або її закінчену частину. З метою забезпечення взаємозаміни та розширення сумісництва професій робітники комплексних бригад поряд з роботою по основній професії (операції), як правило, повинні оволодіти додатково одною або декількома професіями (операціями).

Спеціалізована бригада об'єднує, як правило, робітників однієї професії, що зайняті на однорідних технологічних операціях. Комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними, якщо усі робітники, що її складають, працюють в одну зміну, або наскрізні, якщо до них включені робітники усіх змін. Під, сумісництвом професій (посад) розуміють виконання працівником поряд із своєю основною роботою, що обумовлена трудовою угодою, додаткової роботи з другої професії (посади). Сумісництво професій надає можливості раціонально використовувати робочий час, забезпечувати повне навантаження обладнання, підвищувати маневрування у використанні кадрів, забезпечувати їх взаємозаміни. В той же час воно розширює виробничий профіль робітника, сприяє зросту його кваліфікації, підвищенню змістовності праці, усуває монотонність у роботі.

В основі багатоверстатного обслуговування лежить використання часу машино автоматичної роботи машин для виконання ручних та машино-ручних робіт на інших машинах, що обслуговуються робітником, та для переходів від однієї машини до другої. Багатоверстатне обслуговування може бути індивідуальним та бригадним. Розподіл праці у багатоверстатних бригадах буває кваліфікаційним (бригадні та підручні робочі) або функціональним наладчики та оператори), у ряду випадків застосовується так зване парне обслуговування, коли, наприклад, двоє робочих однакової професії та кваліфікації обслуговують декілька машин. Організація праці як система включає такий елемент як організація та обслуговування робочих місць. Поняття "робоче місце" можна розглядати з двох боків. З одного боку, це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка, як і інші підрозділи більш високого рівня (ділянка, цех, виробництво), є об'єктом організації праці.

З другого, технічного боку, робоче місце - це зона застосування труда, яка обладнана необхідними засобами, що призначені для трудової діяльності одного або декількох виконавців. Робочі місця кваліфікуються:

- за професіями;

- за кількістю виконавців (індивідуальні, колективні);

- за видом виробництва (основне, допоміжне);

- за типом виробництва (масове, серійне, одиничне);

- за ступенем спеціалізації (універсальні, спеціалізовані, спеціальні);

- за рівнем механізації (механізовані, автоматизовані, для ручної роботи);

- за кількістю обладнання (одноверстатні, багатоверстатні).

Робочі місця можуть бути стаціонарними або пересувними, знаходитися у закритому приміщенні, на відкритому повітрі, під землею, під водою, на висоті. Організація робочого місця - це система заходів з його оснащення засобами праці та їх розміщення у певному порядку. Організація обслуговування робочого місця означає його забезпечення засобами, предметами праці та послугами, що необхідні для здійснення трудового процесу. До оснащення робочого місця входять: основне технологічне та допоміжне обладнання, технологічне оснащення, організаційне оснащення та технічна документація. До основного технологічного обладнання відносяться верстати, машини, агрегати, автоматичні лінії, що безпосередньо діють на предмет праці і постійно знаходяться на робочому місці. Допоміжне обладнання призначене для полегшення виконання операцій з подачі до робочого місця та безпосередньо у робочу зону предметів праці, їх підйому, встановлення, зняття та відправки з робочого місця (крани, навантажувачі тощо).

До технологічного оснащення відносяться: стискувальні пристосування, робочий та вимірювальний інструмент, контрольно-вимірювальні прилади. До організаційного оснащення входять: предмети, необхідні робочому для зручної робочої пози, а також для укладання та зберігання приладдя, інструменту, деталей, допоміжних матеріалів; засоби освітлення, сигналізації та зв'язку; допоміжні пристосування для догляду за обладнанням, прибирання робочого міста тощо; предмети виробничого інтер'єру.

Функції обслуговування робочих місць:

- виробничо-підготовча (комплектування предметів праці, видача виробничого завдання та технічної документацій виробничий інструктаж);

- налагоджувальна;

- контрольна (контроль якості продукції, вимірювального інструменту, контрольне-вимірювальної апаратури);

- транспортно-складська (приймання, зберігання та видача матеріалів, деталей, інструменту, доставка до робочого місця предметів та засобів праці, вивіз із робочого місця готової продукції);

- підтримки у робочому стані основного та допоміжного обладнання;

- енергетична (забезпечення усіма видами енергії);

- ремонтно-будівельна;

- господарсько-побутова.

Відрізняють три системи обслуговування: централізовану, децентралізовану, змішану. Можуть бути три форми обслуговування: стандартна, планово-попереджувальна та чергувальна. З метою підвищення ефективності виробництва проводиться атестація та раціоналізація робочих місць. Зміст цієї роботи полягає у комплексній оцінці кожного робочого місця та виявленні їх відповідності потребам виробництва та сучасним умовам. Після проведення атестації приймається рішення про ліквідацію або раціоналізацію робочого місця.

Раціоналізація трудового процесу, запровадження передових прийомів та методів праці як елемент її організації передбачає: вивчення та раціоналізацію трудових процесів із застосуванням різних способів та технічних засобів із метою забезпечення високої продуктивності праці та нормального навантаження на організм працюючого з урахуванням психофізіологічних норм, відбір передових прийомів та методів праці, їх подальше вдосконалення та впровадження шляхом організації виробничого інструктажу, розробки інструкційних карт, виробничого навчання тощо. Вивчаючи це питання потрібно з'ясувати поняття "трудовий процес".

Трудовий процес -- це сукупність дій, що здійснюються виконавцем при створенні якого-небудь виробу або його частини, або при виконанні якої-небудь іншої функції у процесі виробництва. Основним елементом трудового процесу є операція. Операція -- закінчений цикл діяльності працівника (або групи працівників) на даному робочому місці щодо змінювання предмету праці (його розміру, форми, упорядкування деталей тощо). Трудовий прийом - закінчена сукупність трудових дій, що учиняються без перерви та пов'язані між собою єдиним цільовим призначенням -- виконанням частини операції. Трудова дія -- комплекс трудових рухів, що виконуються одним або декількома робочими органами людини при виконанні частини трудового прийому. Трудовий рух - одноразове переміщення пальців рук, ніг, тулуба, голови з одного положення у друге при виконанні трудової дії. Таким чином, структура трудових рухів складає трудову дію, закінчена сукупність трудових дій - трудовий прийом. Трудові прийоми складаються у операцію, послідовні операції утворюють трудовий процес. Спосіб здійснення трудового процесу є метод праці. Він характеризується складом прийомів, операцій та певною послідовністю їх виконання. Вивчення та раціоналізація трудового процесу передбачає аналіз його змісту, порядку та послідовності, прийомів праці, способів їх виконання та траєкторії рухів. Вивчення трудових процесів провадиться з використанням методів хронометражу, фотографії робочого часу, фотохронометражу, а також із використанням кіно та відео зйомки. Значення раціоналізації трудового процесу можна показати на такому цікавому прикладі.

Один із засновників школи наукового у правління Френк Гілберт на початку своєї трудової діяльності працював учнем каменяра. Як допитлива людина, він вивчав, які рухи треба зробити, щоб виконати укладання однієї цеглини, а потім спроектував свій спосіб виконання цієї операції. Йому вдалося скоротити кількість рухів з 18 до 4,5, за рахунок чого продуктивність праці підвищилася на 50 відсотків. Раціональна організація праці передбачає створення відповідних умов працюючим. Умови праці - це та виробнича обстановка, що оточує працівника на виробництві. До факторів, що визначають умови праці, відносяться: загальний стан виробничих приміщень, температура, вологість, вентиляція повітря у них, освітлення робочої зони, наявність виробничого шуму, вібрація, запиленість, забрудненість повітря, ступень безпеки праці. Головні цілі покращення умов праці полягають у тому, щоб позбавити людину впливу несприятливих факторів зовнішнього оточення, створити усі необхідні передумови для високопродуктивної та безпечної роботи. Вирішуються ці задачі шляхом приведення умов праці на кожній виробничій ділянці, на кожному робочому місці у відповідність із діючими нормами. Проблеми умов праці особливо актуальні у сучасній кризовій економіці України, про що свідчить повсякденна інформація про катастрофи, загибель людей у різних галузях виробництва.

З проблемами покращення умов праці невід'ємно пов'язане вдосконалення режимів праці та відпочинку, тобто встановлення найбільш раціонального чередування часу праці та часу відпочинку на протязі робочої зміни, тижня, місяця, року. Відокремлюють змінний режим праці та відпочинку, що регламентує темп і ритм роботи, величину та частість перерв у праці, у тому числі перерву на обід; добовий режим визначає кількість робочих змін та їх термін; тижневий режим установлює число вихідних та робочих днів на тиждень; місячний (річний) режим передбачає число робочих днів на рік, число днів відпочинку, відпустки, а також свят. Загальна організованість праці на підприємстві може бути забезпечена лише за умов наявності певної кількості персоналу, відповідності його якісних характеристик погребам виробництва. Тому передумовою ефективної організації праці є доцільна технологія комплектації, використання та службово-професійного просування працівників. Вона передбачає планування роботи з персоналом, маркетинг персоналу, ділову оцінку, набір та відбір кадрів, систему використання та розвитку персоналу.

Зміцнення дисципліни праці -- є елементом організації праці. Поняття, "дисципліна праці" має зовнішній та внутрішній аспекти. Зовнішній аспект розкривають такі поняття як "державна дисципліна" - ступінь виконання вимог суспільства до суб'єктів господарювання, дотримання законодавства у галузі праці; "договірна дисципліна" - дотримання прийнятих підприємством обов'язків перед контрагентами з виробничих стосунків. Внутрішній аспект дисципліни праці включає у себе виробничу дисципліну, яка характеризується ступенем додержання правил експлуатації обладнання, пристосування, норм витрати матеріалів, пального, енергії, правил охорони здоров я та техніки безпеки, раціональністю використання виробничих потужностей, ритмічністю виробництва, якістю обслуговування робочих місць. Складовою частиною поняття, "виробнича дисципліна" є технологічна дисципліна, яка характеризує додержання порядку ведення технологічних процесів. Трудова дисципліна відбиває ступінь додержання працівниками встановлених режимів у праці та відпочинку, правил внутрішнього розпорядку.

Таким чином дисципліна праці охоплює усі боки поведінки працівників підприємства у процесі їх трудової діяльності і складається із сукупності державної, договірної, виробничої та трудової дисципліни. Механізм формування та постійного додержання дисципліни праці відбиває систему управління персоналом підприємства та спирається на засоби державного забезпечення виконання законодавства. Трудова активність як елемент організації праці означає повну реалізацію інтелектуального та фізичного потенціалу працівників у процесі їх трудової діяльності. Відокремлюють чотири групи показників трудової активності у залежності від цільової спрямованості трудової діяльності:

- виробничо-економічна - характеризує перевиконання працівником виробничих показників;

- творча активність - характеризує діяльність, спрямована на вирішення творчих нестереотипних виробничих задач;

- розвиток особистості у процесі трудової діяльності вказує на ступінь використання окремим працівником можливостей, що надаються підприємством, із професійного та кваліфікаційного росту;

- громадська активність у процесі виробництва -- характеризує діяльність працівника, що спрямована на формування гарного клімату у колективі, розвиток взаємодопомоги, розширення участі працівників в управлінні виробництвом. Важливим елементом організації праці є матеріальне та моральне стимулювання праці, яке формує мотив участі працівника у процесі виробництва. Сутність, зміст, форми здійснення стимулювання праці розглядаються у окремих главах розділу. Організувати виробничий та трудовий процеси не можливо без установлення відповідної системи норм. Тому нормування праці є передумовою її організації. Питання нормування винесено на розгляд у наступних главах.

3. Напрямки по вдосконалення організації праці

Напрями вдосконалення організації праці персоналу управління повинні враховувати особливості управлінської праці. Вони визначаються використанням технічних засобів та інформаційних технологій, що веде до таких змін в управлінській праці та методах її організації:

- інформація як предмет і продукт управлінської праці переходить до категорії товару і набуває споживчої вартості;

- звільняється частина робочого часу керівників за рахунок використання інформаційних систем управління, що спрямоване на розширення особистих зв'язків з працівниками, а також на вдосконалення структури і механізму управління;

- зростає вартість результатів прийнятого рішення;

- зменшується подвійний характер праці керівників, оскільки сьогодні вони поєднують функції висококваліфікованих спеціалістів (інженерів, економістів та ін.);

- використання інформаційних систем управління дає можливість розширити набір форм та методів реалізації управлінської праці. У процесі вдосконалення організації управлінської праці слід враховувати той факт, що напрями роботи з раціональної організації праці персоналу управління тісно пов'язані між собою, а також з іншими напрямами підвищення ефективності управління підприємством.

Висновки

У першому розділі роботи ми визначили сутність, принципи та завдання організації праці. Сутність організації праці полягає в поєднанні безпосередніх виробників із засобами виробництва, приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку. Принципи організації праці поділяються на загальні організаційні принципи і принципи, що визначають організаційно-технічний аспект системи організації праці. Вони були докладно описані в роботі. Загальні задачі організації праці можна поділити на економічні, психофізіологічні та соціальні. Основні елементи організації праці персоналу розглянуті в 2-му розділі, до них належать такі основні елементи:

1. Розподіл праці у організації - це відокремлення окремих часткових трудових процесів, що здійснюються з метою скорочення виробничого циклу за рахунок одночасного виконання різних робіт.

2. Організація робочого місця - це система заходів з його оснащення засобами праці та їх розміщення у певному порядку.

3. Трудовий процес -- це сукупність дій, що здійснюються виконавцем при створенні якого-небудь виробу або його частини, або при виконанні якої-небудь іншої функції у процесі виробництва. Основними елементами трудового процесу є операція, трудова дія, трудовий рух,

4. Умови праці - це та виробнича обстановка, що оточує працівника на виробництві.

5. Трудова дисципліна відбиває ступінь додержання працівниками встановлених режимів у праці та відпочинку, правил внутрішнього розпорядку.

6. Важливим елементом організації праці є матеріальне та моральне стимулювання праці, яке формує мотив участі працівника у процесі виробництва. Ці елементи організації праці і формують вимоги до організації праці на підприємстві. В третьому розділі ми розглянули напрямки по вдосконаленню організації праці.

Література

1. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посіб для студ. вузів/ Н.І. Єсінова. -- К.: Кондор, 2004. -- 432 с.

2. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 300 с.

3. Калина А.В. Економіка праці: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. -- К.: МАУП, 2004. -- 272 с.

4. Лукашевич В.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. -- Львів: „Новий світ-2000”, 2008. -- 248 с.

5. Матюха М.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посібник для дистанційного навчання. -- К.: Університет „Україна”, 2007. -- 306 с.

Размещено на Allbest.ru