Управління якістю продукції

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

В умовах переходу до ринку успіх кожного конкретного товаровиробника оцінюється за рівнем ефективності виробництва, обумовленої в першу чергу ступенем задоволення потреб суспільства з найменшими витратами. При цьому в даний час визначальною характеристикою, яка формує суспільні потреби, стає якість продукції.

Проблема забезпечення якості є комплексною і вирішувати її традиційними методами лише шляхом контролю якості готової продукції, практично не можливо. Тому повинен бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. Відомий американський спеціаліст Едвард Демінг ще в 1950 р. писав, що на 85% вирішення проблеми залежить не від людей, а від системи управління якістю.

Значну роль у підвищенні якості відіграють стандарти, які є нормативною базою систем якості. Загальновизнаними на сьогодні є міжнародні стандарти ІСО серії 9000, які сконцентрували досвід управління якістю, нагромаджений в різних країнах. У багатьох країнах, в тому числі і в Україні вони прийняті як національні, а в Україні введені в дію з 1 жовтня 2001 р.

Сучасна практика в менеджменті оперує досить широким спектром методів і інструментів, що дозволяють ефективно виконувати різного роду роботи. Однак швидкість, з якою відбуваються зміни у світі, їхня неймовірна складність і тісний взаємозв`язок з усіма сферами життя людини, - обумовлює необхідність постійного пошуку нових, більш ефективних і таких що відповідають вимогам сьогоднішнього дня теорій, методів і інструментів організації і керування підприємницькою діяльністю.

Для більшості компаній існує розуміння, що довіра з боку клієнтів базується не тільки на фінансовій могутності, але й на високій якості менеджменту. Ринкова вартість акцій компаній теж відображає лояльність клієнтів та їх майбутні очікування щодо, того чи буде ця компанія краще за інших чи ні. Якщо клієнти відповідають так, то це тільки перемога сьогодення, незабаром вони можуть змінитися. Світова практика менеджменту показує що впровадження систем управління якістю, такі як наприклад «Total Quality Management», де одним з принципів проголошено постійне покращення та самовдосконалення системи управління якістю, позитивно впливають на організаційну, ринкову та фінансову стратегію надбання тривалих.

Кожна із провідних фірм світу йшла до успіху своїм шляхом, але через одні ворота: через ворота удосконалення менеджменту якості. Це стосується не тільки якості конкретної продукції, а йдеться про ділову досконалість фірм, про спосіб управління, його оптимізацію та гармонізацію, зацікавленість усіх працюючих у результатах своєї праці. Лідери світового ринку говорять: «У нас купують не продукцію і не послугу. У нас купують довіру до нас, тобто наше ім`я». А щоб ім`я було авторитетним, необхідно запроваджувати загальну культуру якості, яка включає і обладнання, і технологію, і систему менеджменту, і персонал, і стосунки між партнерами на різних рівнях тощо.



Теоретичні аспекти питання управління якістю на підприємстві

Поняття та сутність якості продукції

Конкурентна боротьба має наслідком те, що з двох однакових товарів купують дешевший, а за однакових цін - якісніший. Зрозуміло, що якість завжди була і залишається важливою ринковою характеристикою товару, а оцінка якості товарів споживачами завжди визначатиме стратегію конкуренції промислових фірм. [7]

Якість - це сукупність характеристик об'єкта, що свідчать про його здатності задовольняти визначені й гадані потреби.

Якість продукції є одним з основних факторів, що формують перший рівень системи показників конкурентоспроможності продукції.

Структура пріоритетів конкурентоспроможності продукції характеризуються співвідношенням 4:3:2:1, у якому:

? на першому місці - якість продукції (має оцінку «4»);

? на другому - вартість (має оцінку «3»)

? на третьому - зниження затрат у сфері споживання продукції (має оцінку «2»)

? на четвертому - якість сервісу продукції (має оцінку «1»)

Рівень якості - це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення потреб споживачів. Оцінювання якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якості того чи іншого виробу визначають обчисленням вибраних показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів.

Для отримання порівняльних характеристик якості одночасно з абсолютним визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється (проектується), порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості найкращих вітчизняних та зарубіжних аналогів. Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів мусить постійно зростати. Тому виникає необхідність визначення перспективного рівня якості з урахуванням пріоритетних напрямів і темпів розвитку науки й техніки. Для нових видів продукції, переду знарядь праці, доцільно визначати також оптимальний рівень якості, тобто такий її рівень, за якого загальна величина суспільних затрат на виробництво й використання (експлуатацію) продукції за певних умов споживання була б мінімальною.

Схеми групування різних показників якості (або рівня якості) використовуються для:

o оцінювання окремих видів продукції за допомогою групи диференційованих показників - із них виокремлюється найбільш розгалужена низка одиничних показників якості (табл. 1.1);

o визначення загальних (комплексних) показників якості всього обсягу продукції, що виробляється підприємством.

Таблиця 1.1 Система одиничних показників якості продукції за групами

Група показників	Окремі показники групи
вид	сутнісна характеристика
1. Призначення	Характеризують корисну роботу (виконувану функцію)	Продуктивність Потужність Міцність Місткість корисних речовин Калорійність
2. Надійність, довговічність та безпечність	Визначають міру забезпечення тривалості використання і належних умов праці та життєдіяльності людини	Безвідмовність роботи Можливий термін використання Технічний ресурс Термін безаварійної роботи Граничний термін зберігання
3. Екологічні	Характеризують ступінь шкідливого впливу на здоров'я людини й довкілля	Токсичність виробів Місткість шкідливих речовин Обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу
4. Економічні	Відображають рівень економічної вигоди виробництва продуцентом і придбання споживачем	Ціна за одиницю виробу Прибуток з одиниці виробу Рівень експлуатаційних затрат часу і коштів
5. Ергономічні	Окреслюють відповідність техніко-експлуатаційних параметрів вибору антропометричним, фізіологічним та психологічним вимогам працівника (споживача)	Зручність керування робочими органами Можливість одночасного охоплення контрольованих експлуатаційних показників Величина шуму, вібрації тощо
6. Естетичні	Визначають естетичні властивості (дизайн) виробу	Виразність та оригінальність форми Кольорове оформлення Естетичність тари (упаковки)
7. Патентно-правові	Відображають ступінь використання нових винаходів при проектуванні виробів	Коефіцієнт патентного захисту Коефіцієнт патентної чистоти

Для оцінювання якості (технічного рівня) знарядь праці найбільш важливими одиничними показниками є:

? надійність - властивість виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного часу. Кількісно цей показник характеризується часом безвідмовної роботи, тобто середнім часом роботи між двома несправностями;

? довговічність - властивість виробу тривалий час зберігати свою експлуатаційну придатність за тих чи інших умов експлуатації. її оцінюють двома показниками - строком служби (календарною тривалістю експлуатації до певного граничного стану) і технічним ресурсом (можливим напрацюванням у годинах);

? ремонтопридатність техніки - можливість швидкого виявлення й усунення несправностей.

Забезпечення належного рівня якості продукції та виробництва - це провідна функція в системі організації виробничої діяльності на підприємстві.



Методи і принципи управління якістю

Якість продукції - це відносна характеристика, яка ґрунтується на порівнянні значень показників якості даної продукції з відповідними показниками якості базової продукції або іншими показниками, що встановлені діючими стандартами та нормами.

Завдання визначення рівня якості продукції розв'язується у три етапи.

Перший етап - вимірювання показників якості: кожен показник має бути зображений числом. Для цього використовуються наступні три методи: експериментальний, розрахунковий, експертний.

1. Експериментальний метод полягає у безпосередньому вимірюванні показника за допомогою спеціальних технічних засобів, інструментів і людських органів. Цей метод застосовується лише для отримання одиничних показників.

Різновидами експериментального методу є

а) об'єктивний метод - рівень якості продукції оцінюється за допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу. Такий метод дає найбільш достовірний результат і застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів, наприклад для визначення їх техніко-експлуатаційних характеристик;

б) органолептичний метод - властивості продукту сприймаються за допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без використання технічних вимірювальних і реєстраційних засобів.

2. Розрахунковий метод полягає в обчисленні якості на основі одиничних показників: наприклад, вартість однієї кіловат-години потужності, величина економічної ефективності тощо.

3. Експертний метод передбачає облік та врахування думок експертів про які даної продукції на першому етапі. Кожен експерт оцінює ступінь важливості показників якості шляхом присвоєння їм різних рангів. Найважливішому показнику присвоюється ранг 1, наступному, менш важливому, - ранг 2 і под. Як експерт вважає деякі показники рівноцінними, він присвоює їм однаковий ранг, наприклад, 3,5 - за рівності значень третього й четвертого рангів.

Після цього проводиться математична обробка результатів ранжування з урахуванням думок експертів та їх поглядів на той чи інший показник. При цьому інколи доводиться або збільшувати кількість експертів і повторювати експертизу показників, або запрошувати інших.

Другий етап полягає у виборі базових показників для порівняння. Базові показниками можуть бути

1. Показники якості, що закладені у технічні завдання, технічні чи робочі проекти виробів.

2. Показники дійсно існуючих виробів, які виготовляються в нашій країні або кордоном і є кращими зразками світового рівня.

3. Показники, що закладені у вітчизняні чи закордонні стандарти.

Інколи підприємству потрібно порівняти нову продукцію з тією, що випускалась раніше. У цьому випадку важливо, щоб прототип не був морально застарілим.

Третій етап - це порівняння показників якості нової продукції з базовими і визначення доцільності виробництва нової продукції. Таке порівняння можна проводити різними способами (методами), зокрема

1. Диференціальним методом - одиничні показники порівнюються попарно, визначається індекс якості з кожного показника

2. Комплексним методом - попарно порівнювані одиничні показники об'єднуються за допомогою відносних коефіцієнтів.

В основу міжнародних стандартів ІСО серії 9000:2000 покладені вісім принципів управління якістю.

Принцип 1. Орієнтація (або фокус) на споживача.

В основі цього принципу - аналіз ринку і потреб споживачів. Результати аналізу служать механізмом, що запускає виробництво. Випускаючи продукт, уже не обмежуються виконанням формальних вимог замовника, а намагаються вгадати його бажання.

Принцип 2. Лідерство.

Лідерство - ключовий принцип системи менеджменту якості, без якого СМЯ скоріше фікція, чим реальність. Управління підприємством, управління проектами, створення, впровадження й експлуатація СМЯ - це області діяльності, де необхідне лідерство.

З уявленням про лідерство тісно зв'язана концепція відповідальності. Відповідальність не можна установити наказом. Її можна тільки взяти на себе добровільно. Однак відповідальність необхідно підкріплювати повноваженнями.

Принцип 3. Залучення персоналу.

Залучення персоналу на практиці означає систематичну можливість кожного співробітника брати участь у прийняті і реалізації управлінських рішень. Така можливість народжує в людях почуття відповідальності і причетності, що підсилює мотивацію до творчої праці.

Наслідок такого підходу - принцип відмовлення від ідеї покарання. Співробітників не має сенсу карати за прорахунки менеджменту. Цей підхід породжує ініціативу і є основою корпоративної культури.

Принцип 4. Процесний підхід.

Всі види діяльності в організації розглядаються як процеси. Процеси - це логічно упорядковані послідовності кроків (робіт, етапів, елементів), що перетворять вхідні дані у вихідні дані. Таке розуміння процесів близько до представлення про алгоритми, і це дає можливість використання інформаційних технологій для візуалізації процесів і одержання результатів для своєчасного прийняття управлінських рішень.

Принцип 5. Системний підхід.

Системний підхід вимагає координації всіх аспектів діяльності, постійного планування і доведення планів до кожного робочого місця, з тим щоб можна було аналізувати і коректувати їхнє виконання по ходу справи. Цей принцип припускає представлення організації як системи взаємодіючих динамічних процесів.

Із системним підходом зв'язана і проблема оцінювання результатів діяльності організації. Довгий час у цій області панував фінансовий підхід. Зараз стало очевидно, що до фінансових показників варто додати показники задоволеності споживачів, показники ефективності бізнес-процесів, а також показники потенціалу росту фірми і кваліфікації персоналу.

Система таких показників називається збалансованою системою показників.

Принцип 6. Безперервне поліпшення.

При систематичному поліпшенні процесів поступово з'являється можливість зниження втрат і відповідно ціни продукції за рахунок зростаючого «зазору» між собівартістю і ціною. Таке зниження ціни веде до розширення ринкової ніші, що, у свою чергу, приводить до зниження собівартості за рахунок ефекту масштабу. Цей механізм називають ланцюговою реакцією Демінга.

Постійне поліпшення починається з людини, з удосконалювання його особистих якостей, знань, навичок і умінь. Найбільш важливий аспект безупинно удосконалювання - це навчання персоналу.

Принцип 7. Підхід до прийняття рішень на основі фактів.

Приймати рішення на основі фактів - значить відрізняти достовірні факти від помилкових або сумнівних. Основа цього підходу - виміру, робимо для одержання даних про процеси, і одночасне нагромадження інформації яка поступово перетворюється в знання.

Принцип 8. Взаємовигідні відносини з постачальниками.

Цей принцип націлений на створення нових відносин з постачальниками, що одержали назву комейкершип - «Разом зробимо, разом виграємо». При постійних відносинах з постачальниками можна говорити про управління ланцюжками доданих цінностей для споживачів. Дійсно, пошук постачальника налагодження відносин з ним - справа довга і дорога. Завжди варто прагнути до постійних відносин з постачальниками.

Організація контролю якості на підприємстві

Система контролю якості - це сукупність методів і засобів контролю й регулювання компонентів, що визначають рівень якості продукції на стадіях стратегічного маркетингу, наукових, дослідно-конструкторських робіт та виробництва, а також технічного контролю на всіх стадіях виробничого процесу.

Однією з найважливіших умов підвищення ефективності контролю є постійне спостереження та облік, тобто функціонування системи обліку за всіма показниками, що передбачає дотримання наступних вимог:

- повнота інформації за всіма показниками якості, кількості й ресурсомісткості товарів, різних підрозділів, процесів, операцій тощо;

- динамічність обліку - отримання й оброблення інформації, а також облік показників якості та їх аналіз у динаміці розвитку процесів;

- системність;

- автоматизація обліку на основі його комп'ютеризації;

- спадковість, можливість повторного використання і перспективність обліку;

- використання результатів обліку в стимулюванні якості праці.

Контроль можна класифікувати:

? за стадією життєвого циклу;

? за об'єктом контролю - предмет праці, засоби виробництва, технологія, організація процесів, умови праці, власне праця, оточення, параметри інфраструктури, документація, інформація;

? за стадією виробничого процесу - вхідний, операційний контроль готової продукції, транспортування та зберігання;

? хто виконавець (контролю) - самоконтроль, контроль майстра, відділ технічного контролю, державний, міжнародний контроль;

? за методом контролю - руйнівний і неруйнівний;

? за способом прийняття й утілення рішення - активний (попереджуючий) і пасивний (за відхиленнями) контроль;

? за режимом контролю - посилений (прискорений) та нормальний;

? за формою механізації - ручний, механізований, автоматизований і автоматичний;

? за строками здійснення - попередній, поточний, завершальний;

? за способом отримання й оброблення інформації - розрахунково-аналітичний, статистичний та реєстраційний контроль.

На будь-якому підприємстві однією з основних функцій організації виробництва є технічний контроль якості продукції - перевірка дотримання технічних умов і вимог, що ставляться до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення, а також виробничих умов і факторів, які забезпечують необхідну якість.

Технічний контроль є комплексом взаємопов'язаних контрольних операцій, що виконуються згідно з установленим порядком.

До загальних принципів раціональної організації технічного контролю відносяться наступні:

? технічний контроль повинен охоплювати всі елементи і стадії виробничого процесу;

? техніка, методи й організаційні форми контролю мають повністю відповідати особливостям техніки, технології та організації виробництва;

? ефективність раціональної організації технічного контролю слід обґрунтовувати відповідним економічним розрахунком;

? система контролю має чітко й виважено розподіляти обов'язки і відповідальність між окремими виконавцями та різними підрозділами підприємства;

? система контролю має базуватися на ефективних методах статистичного контролю якості.

Залежно від конкретних завдань, які поставлені перед технічним контролем, розрізняють такі його види:

1. Профілактичний - має за мету попереджати появу браку в процесі виробництва продукції.

2. Приймальний - здійснюється з метою виявлення та ізоляції браку.

3. Комплексний - вирішує обидва завдання: профілактику і приймання.

4. Спеціальний - відповідає за спеціально визначенні окремі завдання (наприклад, інспекційний контроль, контроль експлуатації виробів і под.).

Контроль також поділяється за такими параметрами, що вимірюються:

? контроль геометричних розмірів і форм;

? контроль зовнішнього вигляду та документації;

? контроль фізико-механічних властивостей матеріалів, напівфабрикатів тощо.

Залежно від ступеня охоплення виробничих операцій розрізняють

? поопераційний контроль;

? груповий контроль, що виконується після декількох операцій.

За місцем здійснення контрольні операції поділяються на:

? стаціонарні;

? нестаціонарні, що виконуються безпосередньо на робочих місцях.

На підприємстві технічний контроль якості - це частина виробничого процесу, яка має за мету перевірку продукції на її відповідність установленим вимогам.

Процес здійснення технічного контролю якості охоплює систему методів, інструментів і заходів (включаючи процедуру їх планування), за допомогою яких ідентифікуються якість готової продукції, напівфабрикатів, сировини; всі стадії підготовки виробництва, виробничого процесу, проведення контролю та випробувань на їх відповідність системі стандартів та інших міжцехових норм. У результаті цього підприємство випускає конкурентоспроможну продукцію світового рівня якості.

Завдання технічного контролю:

? планування і практична реалізація всіх процедур та інструментів системи тотального управління якістю TQM на підприємстві, що безпосередньо стосуються виробництва продукції;

? постійна реалізація циклу PDCA («планування-виконання-перевірка-реакція») на всіх рівнях виробництва;

? установлення якості готової продукції;

? попередження впливу імовірнісних і суб'єктивних факторів на якість продукції, що випускається;

? забезпечення встановленого технічного режиму.

Однією з найбільш значних за останні роки інновацій у сфері забезпечення належного рівня якості та конкурентоспроможності стало впровадження в діяльність сучасних підприємств тотальної системи управління якістю (ТQМ). Її широке практичне застосування в розвинутих країнах почалося з кінця 80-х років XX століття завдяки дослідженням Е. Демінга, Дж. Юрана та Ф. Кросбі.

Таблиця 1.2. Загальний план неперервного формування і підвищення якості

Фаза PDCA	Етап загального плану	Функція, яку потрібно здійснити	Інструменти
Планування	1. Визначення основних питань і завдань	Спостереження, збирання інформації, визначення кола питань, що допоможуть формувати і підвищити якість Визначення загальної концепції вирішення основних проблем та завдань підвищення якості	Стандартизація Підвищення кваліфікації робітників Миттєве регулювання на відхилення та їх попередження у майбутньому
	2. Моніторинг та оцінювання поточної ситуації	Збирання інформації за напрямами контрою якості Визначення пріоритетних напрямів Розв'язання найбільш складних завдань	Складання контрольних графіків, гістограм, використання інших методів спостереження, аналізу
	3. Здійснення аналізу	Складання переліку основних можливих причин найбільш складних проблем Дослідження причинно-наслідкових взаємозв'язків Структуризація інформації та визначення ієрархії у причинно-наслідкових зв'язках	Дослідження основної структури Використання методів оброблення й аналізу інформації Ієрархічне уявлення основних проблем і причин їх появи
Викона-ння	4. Планування контрзаходів для усунення причин та їх реалізація	Вибір і планування контрзаходів для усунення причин проблеми Експериментальне дослідження дієвості контрзаходів та їх промислове освоєння	Удосконалення або заміна матеріалу, обладнання, технологій Підвищення кваліфікації та досвіду
Перевірка	5. Підтвердження ефекту від контрзаходів і їх стандартизація	Збирання інформації про ефективність контрзаходів Аналіз порівняння результатів здійснення контрзаходів Зміна стандартів, ТУ та інших нормативів	Усі основні інструменти контролю й забезпечення якості
Реакція	6. Оцінювання всієї процедури	Удосконалення збирання та аналізу інформації, процедур та інструментів вирішення проблем якості	Удосконалення існуючих та використання нових інструментів якості

Так, Е. Демінг на основі «петлі (спіралі) якості» розробив інструменти і процедури неперервного вдосконалення якості, що отримали назву циклу РDCА (РІаN-Dо-Сheск-Асt). Цей цикл («планування - виконання - перевірка - реалізація»), який також має назву «колесо Демінга», став основою системи ТQМ. Сутність циклу РDСА полягає в Тому, що на всіх етапах свого функціонування система управління якістю повинна проходити такі основні фази, що періодично повторюються (див. табл. 1.2):

? планування, яке визначає питання (зони, теми тощо), які потребують удосконалення, а також функції та інструменти їх дослідження;

? виконання, яке передбачає планування конкретних контрзаходів усунення причин відхилень та їх реалізацію;

? перевірку, яка передбачає підтвердження ефекту від контрзаходів та їх стандартизацію;

? реакцію, що включає оцінювання всієї процедури.

Як уже зазначалось, організація системи управління якістю на підприємстві полягає у створенні організаційної структури в межах підприємства, яка охоплює всі сфери його діяльності й підрозділи в сукупності з відповідними функціями, процесами та ресурсами, що забезпечують здійснення ефективного функціонування даної системи на всіх етапах її життєвого циклу і в кожному її елементі.

Такою системою є ТQМ - основа діяльності сучасних підприємств і міжнародних стандартів ІСО серій 9000 із питань організації забезпечення належного рівня якості продукції та виробництва.

Концепція ТQМ передбачає цілеспрямоване й належно скоординоване використання методів управління якістю на всіх етапах виробничої діяльності - від досліджень та розроблень до післяпродажного обслуговування за цілісності системи управління і сфери реалізації при раціональному використанні технічних та інших можливостей. Тотальне управління якістю включає:

1. Контроль у процесі розроблення нової продукції.

2. Оцінювання якості дослідного зразка, планування (проектування) якості продукції і виробничого процесу, контроль, оцінювання й планування якості матеріалів, що постачаються.

3. Вхідний контроль матеріалів.

4. Контроль готової продукції.

5. Оцінювання якості продукції (її сертифікація).

6. Оцінювання якості виробничого процесу (його сертифікація).

7. Контроль якості продукції та виробничого процесу.

8. Аналіз спеціальних процесів (спеціальні дослідження у сфері якості продукції).

9. Збирання та використання інформації про якість продукції.

10. Контроль апаратури, за допомогою якої отримується інформація про якість продукції та процесів.

11. Навчання працівників методам забезпечення якості, підвищення кваліфікації персоналу.

12. Гарантійне обслуговування.

13. Координацію робіт у галузі якості.

14. Сумісну роботу з постачальниками із забезпечення якості продукції.

15. Використання циклу РDCА (РІаN-Dо-Сheск-Асt).

16. Організацію роботи гуртків якості.

17. Управління і використання людського фактора шляхом сприяння зацікавленості всіх учасників у кінцевому результаті виконання їх обов'язків або роботи.

18. Розроблення державної політики (законодавчої бази, стандартів) в галузі якості, приведення національних стандартів у відповідність із діючими міжнародними стандартами якості продукції, послуг і робіт.

19. Розроблення відповідних галузевих, регіональних стандартів, стандартів якості підприємства, розроблення й утілення відповідних заходів на всіх рівнях підприємства.

20. Формування культури якості, матеріальної та інших форм заохочення всіх працівників і службовців у підвищенні якості продукції, підготовку управлінських кадрів для керівництва в галузі якості.

21. Розроблення критеріїв відповідальності за якість для всіх рівнів керівництва процесами впродовж усього життєвого циклу продукції та послуг.

Тотальна система управління якістю складається з:

1. Базова система - це способи, які використовуються для аналізу й дослідження. Вони базуються на використанні загальних принципів математики та статистичних методів контролю.

2. Система технічного забезпечення - це прийоми і програми, що дають змогу навчити персонал володіти базовою системою та правильно її використовувати.

3. Система вдосконалення і розвитку ТQМ передбачає адаптацію наукових підходів, економічних законів функціонування ринкових відносин, законів організації, структури й принципів управління якістю до конкретних умов і потреб ринку.

Мета тотального управління якістю - досягти більш високого рівня якості продукції та послуг.

Викладена загальна концепція ТQМ дає змогу побудувати схему широкого розуміння тотального управління якістю в межах підприємства з урахуванням зовнішнього середовища, з яким більш-менш безпосередньо дана система взаємодіє.



Управління якістю продукції в конкурентному середовищі

Конкурентоспроможність товарів -- це здатність товарів відповідати вимогам конкурентного ринку, запитам покупців порівняно з іншими аналогічними товарами, представленими на ринку. Конкурентоспроможність визначається, з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, а з іншого -- цінами, встановленими продавцем товарів. Крім того, на конкурентоспроможність впливає мода, сервіс під час продажу і після нього, реклама, імідж виробника, ситуація на ринку, коливання попиту.

Інакше кажучи, під конкурентоспроможністю розуміється комплекс споживчих і вартісних (цінових) характеристик товару, які визначають його успіх на ринку, тобто переваги цього товару порівняно з іншими пропозиціями конкурентних товарів-аналогів. Оскільки за товарами стоять їхні виробники, то можна впевнено говорити про конкурентоспроможність відповідних підприємств, об'єднань, фірм, а також країн, у яких вони базуються.

В умовах переходу України до відкритої ринкової економіки боротьба за споживача на внутрішньому і зовнішньому ринках потребує створення і виробництва дійсно конкурентоспроможних товарів. У зв'язку з цим виникає проблема пошуку економічно раціональних рівнів конкурентоспроможності товарів і витрат на їх досягнення.

Сьогодні в Україні (в умовах дефіцитної економіки) споживач задовольняється лише тим, до чого він має доступ. Вимоги щодо якості різко знижені. "Природний" регулятор і критерій оцінки якості -- попит і пріоритет покупців -- припиняють "працювати", впливати на виробництво, маючи на меті підтримання мінімально потрібної якості для реалізації продукції. Якість потребує значних зусиль і витрат щодо своєчасного обновлення технічної бази виробництва та його об'єктів. Але якщо продукція, виготовлена як-небудь, все ж таки розкуповується, у виробника зникає стимул робити, "зайві" зусилля.

В умовах конкурентного ринку діяльність будь-якої господарської одиниці обов'язково піддягає подвійному контролю. Зовнішній контроль проводиться конкурентами, але не безпосередньо, а через якісні результати ринкової діяльності. Об'єктивну оцінку цієї діяльності дають врешті-решт покупці (споживачі). Конкуренція -- найефективніший і найдешевший метод економічного контролю, який не має собі рівних. Такого роду контроль коштує суспільству мінімальних витрат, він не тільки створює умови для забезпечення покупця товарами необхідної якості, а й сприяє виконанню цього у визначений строк. Це важлива динамічна сила, яка постійно підштовхує виробника до скорочення витрат виробництва та зниження цін, розширення виробництва та збуту, до боротьби за покупця, за покращення якості продукції.

Таким чином, вже сам по собі ринковий фактор слугує дійовим засобом, який примушує виробляти товари необхідного рівня якості у певний термін часу. Але цим не вичерпується роль конкурентного ринку. Він дуже сильно впливає на конкретні економічні, організаційно-управлінські та контрольні функції виробників, які направлені на вирішення проблем якості та конкурентоспроможності. Розвиток ринку і підвищення його вимог до товарів, посилення на ньому ролі покупців, зростання ролі науково-технічного фактора -- все це змушує вдосконалювати форми та методи вирішення проблем якості та конкурентоспроможності, механізму управління якістю.

Вирішення проблеми якості в Україні в нових умовах багато в чому залежить від створення відповідної законодавчої бази. її складові елементи, а саме: Закон про захист прав споживача; Закон про стандартизацію та сертифікацію; Закон про державний нагляд за стандартами, нормами та правилами; Закон про метрологію, тісно пов'язані з іншими "суміжними" законодавчими актами (наприклад, Закон "Про охорону довкілля").

Розроблена Державна програма України по управлінню якістю продукції. В ній відображена державна політика, яка спрямована на створення умов, що забезпечують економічну зацікавленість товаровиробників у виготовленні продукції в асортименті, який відповідає інтересам різних верств споживачів, а також завданням соціально-економічного розвитку України. Мається на увазі, що держава, впливаючи на управління якістю, не буде безпосередньо втручатися в практичну діяльність підприємств.

Особливе місце в програмі управління якістю відведено економічним методам. До них відносяться такі: державне регулювання ринку через удосконалення системи податків та інші фінансові важелі; сприяння розвитку конкуренції; впровадження в життя положень законодавства про антимонопольну діяльність; створення ефективного механізму правового захисту українських споживачів.

Особлива увага в програмі приділяється проблемі захисту прав споживача. Термін "споживач" застосовується для визначення окремих представників широкої громадськості, які використовують споживчі товари, власність або послуги в особистих цілях.

Існує тісний взаємозв'язок між поняттями конкурентоспроможність і якість продукції, конкурентоспроможність і технічний рівень, але ставити знак рівності між першими поняттями і двома іншими неправомірно.

У ринковій економіці вирішальним чинником комерційного успіху товару є конкурентоспроможність. Це багатоаспектне поняття, що означає відповідність товару умовам ринку, конкретним вимогам споживачів не тільки за своїми якісними, технічними, економічними, естетичними характеристиками, а й за комерційними і іншими умовами його реалізації (ціна, терміни поставки, канали збуту, сервіс, реклама). Більше того, важливою складовою частиною конкурентоспроможності товару є рівень витрат споживача за період його експлуатації.

Конкурентоспроможність продукції -- сукупність якісних та вартісних характеристик товару, яка забезпечує задоволення конкретної потреби покупця.

Конкурентоспроможним є той товар, комплекс споживчих і вартісних характеристик якого визначає його успіх на ринку, тобто здатність даного товару бути обміняним на гроші в умовах широкої пропозиції до обміну інших конкуруючих товарів-аналогів.

Фактори конкурентоспроможності товару містять у собі як істотні внутрішні причини, її визначальні, так і джерела (сили), що впливають на конкурентоспроможність товару. Можна виділити різні підстави класифікації її факторів (рис. 23.4).

якість контроль конкурентоспроможність

Рис. 23.4. Класифікація факторів, які впливають на конкурентоспроможність товару

Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розподілити на дві великі групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фактори -- це ті, на які підприємство впливати не може і в своїй політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться:

1. Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, залежно від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство отримуватиме високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримуватиме.

2. Господарська кон'юнктура. Вона включає кон'юнктуру ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

3. Розвиток родинних та підтримуючих галузей. Йдеться про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів та джерел енергії. Впровадження їх у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.

4. Параметри попиту. Вони включають зростання попиту на товари, що виробляються підприємством, його стабільність і дають можливість підприємству отримувати високий прибуток, а також закріпити своє положення на ринку.

Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

До внутрішніх факторів належать:

1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів і т. д.).

2. Система технологічного оснащення. Оновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

3. Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплектність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції з сировини (це особливо характерно для харчової промисловості), некомплексне її перероблення призводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, через що не можна розширити виробництво. Внаслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, поліпшення використання сировини, її комплексна переробка знижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.

4. Збут продукції: його об'єм та витрати реалізації. Цей фактор суттєво впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна досягти непоганих результатів у виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець через непродуману збутову політику. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринку, стимулювання збільшення об'ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту. Все це робиться, з одного боку, на основі формування "свого" покупця, проведення ефективної ціпової політики і т. п., а з іншого -- шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням за доступними цінами.

Конкурентоспроможність -- це відповідність товару запитам ринку за технічними, економічними, естетичними та іншими вимогами. Вона може бути визначена відношенням корисного ефекту до сумарних затрат, які включають витрати на придбання та експлуатацію (споживання товару), тобто до ціни споживання. Оптимальні умови конкурентоспроможності товару (К) можна подати як вираз

де К -- конкурентоспроможність;

Ек -- корисний ефект;

Цсп -- ціна споживання.

З цієї формули виходить, що на ринку найбільшим успіхом користуватиметься не той товар, за який виробник (або реалізатор) запросить мінімальну ціну, а той, який вимагає мінімальних витрат у процесі споживання (експлуатації), оскільки ці витрати можуть бути значно більшими за ціну продажу.

Критерій конкурентоспроможності -- це якісна та (або) кількісна характеристика продукції, що слугує основою для оцінювання її конкурентоспроможності. Конкурентоспроможність товару -- це, насамперед, ступінь відповідності його характеристик до вимог ринку, який визначається завжди конкретно за певним товаром (або групою товарів) на певному ринку для певної цільової аудиторії (сегмента споживачів). Для визначення ступеня цієї відповідності використовують одиничні та групові параметричні індекси.

Одиничний критерій конкурентоспроможності належить до однієї з простих характеристик, що визначають конкурентоспроможність.

Для розрахунку одиничних параметричних індексів застосовують формулу

де Іі -- одиничний індекс, розрахований за і-м параметром;

Рі -- 1-й параметр оцінюваного товару;

Р100 -- аналогічний параметр базового зразка порівняння.

Як базовий зразок може виступати реальний товар, що найбільше задовольняє потреби, або гіпотетичний товар, який задовольняє потреби повністю (на 100 %).

Груповий критерій конкурентоспроможності -- це комплексний критерій, який належить до групи характеристик, що визначають конкурентоспроможність товару з одного чи іншого боку. Приклади групового критерію:

-- рівень якості;

-- імідж;

-- рівень новизни;

-- ціна споживання;

-- інформативність товару.

Для розрахунку групових параметричних індексів застосовують формулу

де Ігр -- груповий індекс споживчих або економічних параметрів;

bі-- питома вага i-ого параметра;

n -- кількість параметрів.

Інтегральний показник конкурентоспроможності (Ктт) розраховується за формулою

де Ігр.сп -- груповий параметричний індекс споживчих параметрів продукції;

Ігр.ск -- груповий параметричний індекс економічних параметрів.

Наведений метод розрахунку конкурентоспроможності за допомогою параметричних індексів зветься комплексним.

Крім цього, можуть застосовуватися диференційований і змішаний методи оцінювання конкурентоспроможності товару.



Висновки

Управління якістю на підприємстві - це керівна діяльність по забезпеченню проектування, виготовлення та реалізації товарів, які мають достатньо високу степінь корисності і задовольняють потреби споживачів.

Оцінити рівень якості цієї продукції можна по кількісним і якісним ознакам. Якщо вони відповідають стандартам, то продукцію слід сертифікувати

Витрати на забезпечення якості продукції є частиною загальних витрат на виробництво й експлуатацію продукції за весь період її служби. З економічних позицій ці витрати являють собою суму поточних і одноразових витрат, використовуваних виготовлювачем і споживачем на всіх етапах життєвого циклу продукції.

Аналіз витрат на якість проводиться в основному з метою визначення найважливіших і першочергових задач по підвищенню якості. У залежності від цілей, задач аналізу на якість і можливостей одержання необхідної інформації методи керування витратами можуть бути різні. На це впливає і проходження продукцією визначеного етапу діяльності підприємства.

Політика підприємства повинна бути спрямована на досягнення високої якості. На більшості підприємств, що займаються виробництвом і обслуговуванням, витрати на задоволення очікувань споживача в області якості складають значні суми, що у дійсності не знижують величину прибутку, тому представляється логічним, що витрати на якість повинні бути виявлені, оброблені і представлені керівництву подібно іншим витратам. На жаль, багато керівників не мають можливості одержувати наочну інформацію про рівень витрат на якість просто тому, що в компанії немає системи для їхнього збору й аналізу, хоча реєстрація і підрахунок витрат на якість - не складна, уже відпрацьована процедура. Визначені один раз, вони забезпечать керівництво додатковим могутнім інструментом керування.



Список використаних джерел

1. Адлер Ю.П., Шпер В.Л. «Шесть сигм»: ещё одна дорога, ведущая к храму // Методы менеджмента качества. - 2000. - №10.

2. Аристов О.В. Управление качеством. - М., 2003.

3. Варжапетян А.Г. Менеджмент качества. - М., 2004.

4. Иванова Г.Н., Полоцкий Ю.И. Использование процессного подхода в системе менеджмента качества // Методы менеджмента качества. - 2001.

5. Мазур И.И. Управление качеством. - М., 2005.

6. Сертифікація в Україні. Нормативні акти та інші документи. - К.: Основа, 1998

7. Фомичев С.К., Старостина А.А., Скрябина Н.И. Основы управления качеством: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2000.

8. Чайка И.И. За какими системами качества будущее? // Методы менеджмента качества. - 2000. - №7.

9. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Європ. ун-т фінансів, інформ. систем менеджм. і бізнесу, 2000.

10. Шаповал М.І. Менеджмент якості: Підручник. - К., 2003.

Размещено на Allbest.ru