Історія діловодства та документознавство періоду становлення: ідентичне і дотичне

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія діловодства та документознавство періоду становлення: ідентичне і дотичне

Бездрабко В.В

Чи не найчастіше серед прихильників класичної версії документознавства зустрічаємо думку, що солідарізує усіх дослідників, зміст якої полягає в особливому значенні для розвитку науки історії діловодства. Вбачаючи у цьому невід'ємний чинник еволюції дисципліни, і не нехтуючи особливістю ситуації - двоякістю формування галузі знань - у руслі ретроспективного вивчення досвіду у практичній сфері роботи з документами та в межах спеціальних історичних дисциплін, учені прагнуть відкрити визначальні концепти для документознавства. Хоч би якими доказовими видавалися аргументи на користь певності та вмотивованості одного чи іншого підходу, дозволимо поставити на обговорення, і то не через неспроможність науковців надати їм належної переконливості, а швидше від прагнення відкрити новий дослідницький простір для породження особливої пізнавальної ситуації з посиланням на сукупність чинників творення документознавства.

Безперечно, історичний аспект діловодства оприсутнюється ще у працях дослідників ХІХ ст. - М.В. Варадінова, В.О. Вельдбрехта, М.Л. Магницького та багатьох інших. Пізніше, в умовах становлення "радянського діловодства", історія діловодства порушується в інтерпретаціях управлінців нової влади як тема, що відкриває позитивний і "негативний" досвід, відтак можливих корисних запозичень і крайнього неприйняття традицій організації практичної роботи з документами. Проте, якщо провідники "нопівського руху" звернули увагу на практичний аспект діловодства 1920-1930-х років, то історики підняли питання історії управлінського документа, державної служби, установ різного підпорядкування і форм власності, зв'язків між архівним і діловодним середовищами функціонування документів.

Отже, у першій половині ХХ ст. маємо цілеспрямоване продовження традицій вивчення історії, теорії діловодства не тільки у сфері управління, але й у джерелознавчому контексті. Окрім відомих старань архівістів і вдалих екстраполяцій їхніх студій на сферу діловодства у 1920-1930-х роках, активізація досліджень наступає за підтримки академічного Інституту книги, документа і письма (1931-1936). Нетривале його існування не залишило вагомих доказів участі інституції у розробленні актуальних історичних тем із діловодства, проте наміри яскраво засвідчила передмова одного інститутського видання, якому, щоправда, не стало часу вийти під титлом авторського колективу інституту. Йдеться про наукову збірку праць - "Вспомогательные исторические дисциплины" (1937), вихід якої вмотивовувався необхідністю ширшого користування у джерелознавчих дослідженнях методами допоміжних У першій половині ХХ ст. більшість істориків, визначаючи зміст історичних дисциплін джерелознавчого характеру, схилялись до того, щоб назвати їх "допоміжними", а не "спеціальними". Автор дотримується історичності термінології. історичних дисциплін. Серед джерелознавчих проблем, що першорядно потрапили до уваги дослідників, зустрічаємо закономірності еволюції окремих видів документів, діловодства. Вміщена у збірці стаття "Русский законодательный документ ХІХ-ХХ веков" ("Російський законодавчий документ ХІХ-ХХ століть") належить відомому досліднику діловодства Б.М. Кочакову, який зарекомендував себе шанувальником історії управлінських офіційних документів. Міркуючи в джерелознавчому контексті, Б.М. Кочаков цілком справедливо вказує на головний недолік сучасних для нього спеціальних історичних досліджень - студіювання управлінської документації "не супроводжується джерелознавчим аналізом", а "документ сам по собі, в його історії,... його часом непростому складі ще не став предметом спеціальних вивчень", що призводить інколи "до прямих спотворень історичного процесу".

Ставлячи знак запитання про пов'язаність із розробленням з історією діловодства інших осередків, розширюємо обсяг відповіді за рахунок визнання Московського державного історико-архівного інституту (далі - МДІАІ) потужним центром становлення документознавства, зрослого на авторитетних дослідженнях історії й теорії діловодства й архівної справи. Серйозний підхід до управлінської документації у межах джерелознавства продемонстрував однойменний підручник професора МДІАІ С.О. Нікітіна "Источниковедение истории СССР. ХІХ век" ("Джерелознавство історії СРСР. ХІХ століття") (1940). Відповідний розділ навчального видання - "Документы государственных и частных архивов. Основные издания официальных документов" ("Документи державних і приватних архівів. Основні видання офіційних документів") ґрунтується на оглядовій подачі інформації про зміст документації основних центральних і місцевих державних установ Російської імперії, доповнений короткими свідченнями їх історії. Відсутність "спроб джерелознавчої характеристики окремих груп чи видів джерел" (тут - управлінських документів), на що нарікав С.О. Нікітін, безперечно, утруднювала у подальшому студіювання теми дослідників-першопроходців, зайнятих вивченням управлінської документації.

Проте найглибші і найсерйозніші дослідження історії діловодства у 1940-1960-х роках належать іншому представнику професорсько- викладацького складу МДІАІ - К.Г. Мітяєву, зміст творчої діяльності якого нерозривно пов'язаний із формуванням підґрунтя становлення документознавства. Треба сказати, що найактивніший період творчості К.Г. Мітяєва припадає на час відчутного пожвавлення історії діловодства, що вмотивовано загальними тенденціями розвитку історичної науки. На організаційному рівні це виявилось у виданні наукових збірників тематичних студій, появі спеціальних розділів у підручниках із джерелознавства, монографічних досліджень. Ранні публікації К.Г. Мітяєва дуже добре віддзеркалюють зацікавлення історичним аспектом діловодства й архівознавства. Продовжуючи уважне, критичне їх вивчення через ретельно продуману аргументацію, викладену в "Теории и практике архивного дела" ("Теорія і практика архівної справи", 1946), "Истории и организации делопроизводства в СССР" ("Історія й організація діловодства в СРСР", 1959), К.Г. Мітяєв порушує питання безпосередніх і опосередкованих зв'язків між ними. Рефреном праць є те, що ні діловодство, ні архівознавство самі по собі не зможуть адекватно розкрити спільний досвід документування, розповсюдження, зберігання і користування документами. Відтак основне призначення документознавства полягало у з'ясуванні конструктів, які розкривали б форму, зміст неперервного побутування документа від моменту його створення і до знищення чи зберігання в архіві. У зв'язку з цим, питання природи документознавства К.Г. Мітяєв розглядає у руслі ідеї метатеорії.

Отже, констатація факту про те, що відомому історику-архівісту К.Г. Мітяєву належить низка ґрунтовних публікацій стосовно еволюції діловодства в Російській імперії, докладні характеристики різних видів документів, їх формулярів, систем документації, знаходить підтвердження завдяки одним із перших авторських спецкурсів, зокрема з історії й організації діловодства. Зміцнення позицій управлінської документації як об'єкта дослідження виявилося і в лекційних курсах К.Г. Мітяєва, зокрема з історії діловодства та державних установ. Показовою у цьому відношенні є програма курсу "История и организация делопроизводства в СССР" ("Історія й організація діловодства в СРСР", 1954), яка структурно складається зі вступу та трьох розділів - "Документальні матеріали, що виникають у діловодстві, їх загальна класифікація та вивчення", "Історія діловодства в дореволюційній Росії (до Великої Жовтневої соціалістичної революції)", "Історія організації діловодства в радянську епоху". Композиційно програма мало чим відрізняється від попередніх варіантів, проте зміст виявився тематично збагаченим.

Цікавим є внутрішнє наповнення розділів, що демонструє розуміння К.Г. Мітяєвим основоположних змістових компонентів діловодства. Вартим того, щоб помітити, є сприйняття автором історії й організації діловодства науковою дисципліною, що вивчає загальні та спеціальні системи документування в їх історичному розвитку. Діловодство й управління та діловодство й архіви - основні стрижні, на яких вибудовується не тільки доведення його особливої ролі та значення для суспільства у межах вступної частини, але й усієї програми. Торкаючись зв'язків діловодства зі спеціальними історичними дисциплінами, К.Г. Мітяєв акцентує увагу на його особливому значенні для теорії і практики архівної справи, підкреслюючи вірність традиційному розумінню залежностей між ними.

Чільне місце у програмі відведено під історію діловодства, яка, крім крупного поділу на дореволюційну і радянську, має внутрішню періодизацію, вибудовану згідно з історією держави та основними засадами теорії соціально-економічних формацій. У дореволюційній історії діловодства К.Г. Мітяєв виокремлює п'ять періодів, оформлених у відповідні тематичні блоки: діловодство доби від Київської Русі до утворення централізованої Російської держави (ХV ст.), Російської централізованої держави (XV-XVII ст.); Російській імперії (XVIII ст.); часу розкладу феодалізму і формування буржуазних відносин (перша половина ХІХ ст.); доби розвитку промислового капіталізму та імперіалізму (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) Російської імперії. У кожному конкретному випадку репрезентовано соціально-економічні, політичні, культурні умови побутування тогочасного суспільства, нормативно-правову базу ведення діловодства, його організацію, особливості документування, види документів, їх облік, систематизацію та опис, системи документації, поточні та постійні архіви установ.

В історії діловодства радянської епохи К.Г. Мітяєв визначає два якісно відмінних періоди його розвитку. Це - час радикальної реорганізації діловодства (1920-і рр.) та період зміцніння "радянського діловодства" (1930-1950-і рр.). Практично схема представлення особливостей кожного періоду повторюється із попереднім зразком, але виразно деталізується. Докладно висвітлюється організація діловодства в радянських установах, порядок документування, характеристика документаційної техніки, специфіка функціонування вхідної та вихідної документації, процедура обліку (реєстрації) документів, контролю виконання службових документів та склад спеціальних систем документування (бухгалтерська, статистична, планова, судова та нотаріальна документації, документація з особового складу тощо).

Серед найважливіших теоретичних питань дисципліни К.Г. Мітяєв називає закономірності еволюції діловодства та його термінології, загальних і спеціальних систем документування, техніки та її вплив на форму й організацію документів, їх класифікацію. Намагання деталізувати проблематику діловодства, модернізуючи класичний набір основних завдань, підкреслює його дисциплінарний статус. Окремий підрозділ програми присвячено розкриттю змісту "документальної частини діловодства" Під "документальною частиною діловодства" розуміли обсяг робіт зі службовими документами від їх створення (одержання) до передачі в архів, включаючи оформлення, облік, класифікацію документів, формування справ, експертизу наукової і практичної цінності документальних матеріалів.. При цьому наголос робиться на історії, теорії, практиці систематизації документації у діловодстві, зокрема складанні класифікаторів і застосуванні переліків документів, їх порядок індексації, формуванні номенклатури справ і групуванні документів у справи, зберіганні та обліку документів у діловодстві, їх передача в архів установи. Це пов'язано із надзвичайною актуальністю підготовки фахівців із конкретними практичними навичками роботи у сфері діловодства. Продемонстрована схильність до включення в історію й організацію діловодства вивчення документа від моменту його створення до передачі в архів на зберігання чи утилізацію чітко вказує на засновковий мотив формування документознавства. Безперечно, написана К.Г. Мітяєвим на основі авторської програми "Історія й організація діловодства в СРСР", продублювала її основні положення у розширеному варіанті.

Єдності архівознавства й діловодства, за визначенням колег, була присвячена більш рання робота К.Г. Мітяєва - "Делопроизводство и архивы" (М., 1954), яка репрезентувала порівняно з попередніми роботами вищий рівень роз'яснень історичного досвіду, практики діловодства. Зупинимося на цьому докладніше.

У згаданій науковій статті, опублікованій у "Трудах МГИАИ" автор запропонував цікаві міркування, присвячені чинникам організації діловодства, необхідності і шляхам його раціоналізації, зв'язкам між загальними управлінськими (канцелярськими) й архівними службами, класифікаторам управлінської документації і функціональним особливостям різних видів документів. Інакше кажучи, йдеться про ключові моменти документування, середовище створення й побутування документів (у динамічному і статичному стані) як єдиний цілісний процес. К.Г. Мітяєв представляє діловодство як виняткової важливості справу, що впливає на обсяги документних потоків, якість роботи державного апарату, можливості реалізації управлінських функцій, економію робочого часу, ступінь організації документів на рівні справи, фонду, архіву. Аргументовані судження дослідника роблять очевидним висновок про зорієнтованість діловодних операцій на успішне провадження управління. Посилаючись на приклади залежності між порядком творення документів і економією робочого часу, регламентацією документообігу і здійсненням контролю за виконанням документів, загальною схемою організації діловодних процесів і комплектуванням архівів тощо, науковець не сумнівається щодо нагальності розроблення теоретичних, прикладних питань діловодства.

Успішну реалізацію останніх автор узалежнює від високоосвіченої особи, що має спеціальну підготовку, необхідну "працівнику поточного діловодства". Документознавство, адміністративне право, історія державних установ, теорія і практика архівної справи, документаційна техніка, діловодство називаються К.Г. Мітяєвим дисциплінами здатними забезпечити необхідний фаховий рівень тих, хто порядкуватиме діловодними, архівними процесами на рівні установи.

Розпочате з опису змісту, практичних зв'язків діловодства дослідження продовжувалося пошуком шляхів раціоналізації функціонування документів, зокрема - службових. Дублюючи рішення Першої міжгалузевої наради з оргтехніки Всесоюзного наукового інженерно-технічного товариства машинобудівників (1941), учений визначає першочерговими такі завдання для галузі: створення організаційно-методичного центру для керування діловодством; розроблення загальнообов'язкового для кожної установи нормативно-правового документа про діловодство; затвердження положення про "канцелярських працівників", що визначає їх права, обов'язки, кваліфікаційну характеристику відповідальних за стан діловодства; механізація діловодних операцій; уніфікація і трафаретизація документів; розвиток завершеного спеціального освітнього багатоступеневого циклу (середня професійно-технічна, вища освіта); створення всесоюзного науково-дослідного інституту для "розроблення питань службової документації в. установах, організаціях і підприємствах". Актуалізуючи нереалізовані проекти, К.Г. Мітяєв справедливо визначає нагальні завдання галузі. Мине небагато часу, і 1960-і роки доведуть прийняття більшості з них як найнеобхідніших для розвитку діловодства й архівістики, котрі будуть реалізовані у вигляді Всесоюзного науково-дослідного інституту документознавства та архівної справи (1966), Єдиної державної системи діловодства (1965-1973), галузевих стандартів із уніфікації систем документації (1960-і рр. - початок 1970-х рр.) тощо.

Розроблення дослідником актуальних питань організації роботи з документами проливає світло на причини, з яких інтерес до архівної проблематики набув форми критичного дослідження кордонів між діловодством і архівістикою. К.Г. Мітяєву вдається продемонструвати зв'язки між оформленням документів, формуванням справ, диференціацією управлінської документації на рівні установи, проведенням відомчої експертизи цінності, обліку документів і процесами надходження, комплектування, організації документів на рівні справи, фонду, архівів, користування ними в архівних установах. Аналізуючи рівень розвиненості діловодства й архівістики, науковець визнає відставання сфери роботи з оперативними документами порівняно зі сферою роботи з архівними. Для усунення неузгодженостей пропонувалося з'ясувати природу і загальну характеристику документів, їх класифікацію; розробити переліки типових документів для установи; скласти порядок оформлювання й обігу внутрішньої і зовнішньої документації.

Апелюючи до тлумачення діловодства як сукупності операцій із прийому, реєстрації, руху і виконанню службових документів, дослідник заперечує усталене однобічне вивчення зовнішньої документації, ігнорування внутрішньої. Актуалізація досліджень різних за напрямом руху документів дозволила порушити видатному вченому питання про створення "у поточному діловодстві кваліфікованого науково-довідкового кодифікованого апарату до внутрішньої документації у повному її обсязі", інакше кажучи, йдеться про створення єдиного класифікатора управлінської документації, випереджуючи власними роздумами на багато років появу його самого.

Безперечно, заслугою К.Г. Мітяєва є постановка невідкладних питань історії, теорії діловодства й архівної справи в ув'язці з документознавством. Головні висновки, зроблені автором у статті, полягали в тому, що, по-перше, діловодство й архів установи мають розглядатися нерозривно, як це склалося історично; по-друге, необхідно розробити єдині для них систему класифікації, уніфікацію та стандартизацію службових документів, номенклатуру справ, правила збереження документації, методику експертизи її цінності. Зроблений науковцем засновок утілився у ґрунтовнішому дослідженні теми, остаточному переконанні у важливості теоретичного і практичного розроблення порушеної проблематики, що й склало основні дослідні ділянки управлінського документознавства і назагал - документознавства. Та найважливіше для розуміння детермінованості наукових поглядів К.Г. Мітяєва криється в тому, що історія діловодства розумілась спеціальною історичною дисципліною, діловодство - практичною сферою роботи з документами, а теорія діловодства - документознавством.

Важливе значення для розвитку історії діловодства належить історії державних установ, яку у зазначений відтинок часу розуміли двояко. Передусім її трактували як один із напрямів загальної історії країни, а також як допоміжну історичну дисципліну, що займається вивченням організації документів, фіксуючих діяльність установ, а отже й архівною евристикою і, власне, їх джерелознавчим аналізом. Згідно з активно апробованою точкою зору головними завданнями історії державних установ мало бути "виявлення усієї сукупності необхідних діловодних документів, оскільки в архівах вони зберігаються у тій же системі, як колись були створені"; з'ясування обставин виникнення документів - "коли, у якій установі і з якою метою виник кожен із них, які матеріали лягли в основу, куди був спрямований і яке значення йому надавалося"; створення "зручного для користування фонду основних довідкових даних про всі такі установи, що згадуються в документах і вимагають пояснень".

Відзначаючи обмаль тематичних студій у радянській історіографії, більшість учених серед серйозних досліджень з історії державних установ зважено й аргументовано називають праці М.П. Єрошкіна, які були написані в умовах активного конституювання навчальної спеціальності "Історико-архівознавство" (1950-1960), де зустрічаємо короткий виклад історії державних установ та їх діловодства. Зберігаючи актуальність, історія державних установ згодом стала головною темою досліджень ще одного російського відомого історика-джерелознавця - Л.Є. Шепельова. Йому належать одні з перших суттєві коментарі щодо змісту, основних завдань і напрямів історії діловодства як спеціальної історичної дисципліни, її зв'язків із іншими історичними галузями знань. Розмірковуючи у дусі кочаковських ідей, Л.Є. Шепельов справедливо називає управлінські документи важливим історичним джерелом, розуміння яких "затиснуте" між знаннями історії діловодства, архівної справи, державних установ. Цей методичний маневр, на думку дослідника, відкриває шлях до виявлення усієї сукупності документів - найважливішої умови успішного джерелознавчого студіювання, а також надає у розпорядження дослідника додаткові дані про автора, адресата документа, мети і обставин їх укладання, характер даних, покладених в основу, варіанти тексту, зміни формуляра документів тощо. Через ретельно продуману аргументацію Л.Є. Шепельов відкидає джерелознавчі підходи Л. фон Ранке у ставленні до управлінської документації як найбільш достовірного історичного джерела і доводить необхідність її об'єктивної критики завдяки залученню до наукового обігу інших видів джерел - мемуарів, листів, періодики, не ідеалізуючи, таким чином, достовірність одного досліджуваного об'єкта. Особливістю праць науковця є комплексний розгляд проблем джерелознавчого й історико-спеціального вивчення управлінських документів у контексті історії діловодства та історії державних установ.

Л.Є. Шепельову належить "звід аргументів" на користь історії діловодства, як особливо значущої дисципліни для розвитку історії державних установ дисциплін. Примітно, що під "діловодством" науковець розумів офіційно встановлену систему підготовки документів (номенклатура і форма), їх рух (розгляд і утвердження) і організація упорядкованого зберігання. Близькість історії діловодства й історії державних установ Л.Є. Шепельовим пояснюється завдяки неабиякій увазі в обох випадках до документа як дослідницького об'єкта. З'ясування його призначення, внутрішньої організації (формуляра) або структури, "внутрішньо діловодної функції", умов, обставин підготовки (ким, і на яких підставах був створений), руху (розгляд, затвердження, виконання), місце серед інших документів діловодства (у складі тематичної справи, виду тощо), на думку дослідника, є єднальною ланкою між історією діловодства та історією державних установ.

Діяльність органів влади та управління (міністерство, відомство, Державна рада, Комітет міністрів, Рада міністрів, Державна канцелярія), розглядалися нерозривно з властивою їм системою діловодства, порядком організації роботи канцелярій та архівів, у т.ч. і тієї, що стосується документування. Особливе поцінування знайшло вивчення окремих управлінських документів у контексті їх функціонального призначення, й спричинених цим їх мовних особливостей тощо. Висновок Л.Є. Шепельова про те, що ретроспективний аналіз специфіки організації й функціонування вищих органів влади та їх діловодства мають важливе значення для повноти і правильності сучасних використання управлінської документації, підвищення загальної джерелознавчої культури, детермінував розвиток документознавства у спеціально-історичному контексті. Окрім історії діловодства, Л.Є. Шепельов доводить причетність до історії державних установ усіх тих дисциплін, які досліджують їх організацію і діяльність систему державної служби. Відтак історія діловодства мусить розглядатися в одній ув'язці з історією державної служби, теорією і практикою управління.

Репрезентований працями Л.Є. Шепельова напрямок у вітчизняній науці став важливим підґрунтям для розвою ідей управлінського документознавства, головним концептом яких проглядає залежність форми і змісту документа від сфери створення та функціонування. Безперечно, праці Л.Є. Шепельова багато в чому визначили напрями досліджень істориків-джерелознавців, логічно аргументувавши їх зміст. Відтак, маємо цікаві публікації з загальної історії державних установ, розвідки, присвячені історії окремих центральних органів державного управління, підприємницьких організацій, їх документально-комунікаційній діяльності.

Помітним явищем у досліджуваний проміжок часу стала поява праць, присвячених окремим видам управлінських документів, системам управлінської документації як історичному джерелу. Відтак історіографія історії діловодства, джерелознавства збагачується студіями про окремі види документації деяких відомств і установ, губернаторів як тих, які привернули найбільший інтерес дослідників. Це, зокрема, розвідки Р.Ю. Мацькіної, В.К. Яцунського, М.П. Дятлова, М.М. Улащика та ін., що відзначаються зосередженістю на історії становлення звітної документації, її форми, складу інформації, порядку виконання, особливостей як історичних джерел тощо. У прив'язці до окремого виду документа як історичного джерела вибудовуються розвідки Г.М. Дейча про уставні грамоти Ю.Я. Рибакова про статистичні відомості фабрик і заводів, І.Ф. Гіндіна про баланс акціонерних підприємств, З.І. Малкової, М.А. Плюхіної про особові справи дворянських родів, формулярні списки, Г.І. Щетініної про документацію навчальних закладів та ін. Система, організація діяльності та особливості діловодства канцелярій Сенату, сенаторів-ревізорів і документів сенаторських ревізій склали основу ґрунтовних статей Л.В. Виноградової, Г.В. Гапонової, В.М. Кабузан, Е.С. Паіної та багатьох інших.

Великий вплив на розвиток історії діловодства справив історик-джерелознавець Б.Г. Литвак. Розробляючи популярну в 1960-1980-х роках тему масових історичних джерел, особливе поцінування у працях відомого дослідника здобула управлінська документація ХІХ ст. Протягом трьох десятиліть він написав, безперечно, найвідоміше дослідження - "Очерки источниковедения массовой документации XIX - начала ХХ в.", робота над яким супроводжувалась активною різноаспектною апробацією теми. Монографія і супутні їй наукові публікації створили цілий цикл, центральний для всієї його творчості, присвячений одній зі своїх постійних тем - масові документи як історичні джерела. Закономірності трансформацій форми, еволюція текстової частини документів, інформаційний потенціал, середовище створення, побутування управлінської документації, проблема зв'язків із іншими видами документації, нормативно-правова база діловодства й організації канцелярії - ці та інші теми стали яскравим зразком підтримки джерелознавцем потужних пошуків документознавців, зумовлених формуванням і впровадженням у 1960-1980-і роки. Єдиної державної системи діловодства, а відтак і ретроспективним пошуком оптимальної моделі організації документаційного забезпечення управління у загальнодержавному масштабі.

Б.Г. Литвак зробив дуже цікаві висновки стосовно "теоретичного діловодства" М.Л. Магницького, М.В. Варадінова, дипломатики С.М. Каштанова і Л.В. Черепніна, документального джерелознавства А.О. Введенського. Головна думка полягає в тому, що документознавство за змістом є наукою, яка долає "розрив" між діловодством й архівною справою, "теоретичним діловодством" і дипломатикою, "повертає" вивчення документа в середовище його створення та побутування. Походження можливих аналогічних змістових рядів між джерелознавством, документознавством і діловодством Б.Г. Литвак пов'язує зі спорідненістю об'єкта вивчення, розглядаючи його, як складно структуровану систему. Торкаючись методики студіювання письмових історичних джерел, і віддаючи належне кількісним методам, Б.Г. Литвак узалежнює їх від специфіки властивостей документа, його змісту і форми. Зроблені автором висновки знайшли логічне продовження в з'ясуванні традицій розвитку документа. Щоб правильно оцінити їх, дослідник звертається до історії середовища творення документа, його управлінської інфраструктури, кордонів. Для цього, як справедливо вважав дослідник, необхідно зосередитися не лише на нормативно-правових засадах організації роботи з документами, але й на біографічному розгляді їх виконавців, історії інституцій, втягнутих у практичне запровадження цих нормативів.

Безперечно, праці Б.Г. Литвака сприяли розв'язанню багатьох дискусійних питань стосовно змісту документознавства, історії, теорії діловодства, зміцнюючи цікавість до теми у середовищі класичних істориків-джерелознавців. Проголошені ним теоретичні ідеї розв'язання суперечностей щодо визначення об'єктно-предметної сфери документознавства, а отже і його змісту, вмотивовують необхідність сучасних звернень до творчого доробку автора.

Пильнішу увагу до історії діловодства у досліджуваний проміжок часу виявлять і українські дослідники. Важливим осердям розроблення історії діловодства у 1960-1980-х роках стала кафедра архівознавства Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. На виконання постанови Ради Міністрів УРСР № 1107 від 27 вересня 1963 року "Про заходи по поліпшенню архівної справи в республіці" Архівне управління при Раді Міністрів УРСР та Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка організували при кафедрі постійно діючі тримісячні курси підвищення кваліфікації керівних працівників діловодного апарату міністерств, відомств, установ, організацій республіки. Навчальний курс охоплював передусім питання, пов'язані з модерними завданнями в галузі удосконалення роботи управлінського апарату, а саме - раціоналізація діловодства, впровадження сучасних засобів механізації діловодства, ознайомлення слухачів з передовою технологіями організації функціонування канцелярій та основними напрямами формування Єдиної державної системи діловодства (далі - ЄДСД).

1969 року при кафедрі було створено робочу групу у складі трьох осіб - А.М. Білан, А.М. Іваненко, Л.Ф. Мисливська, якій належить розроблення науково-практичної теми - "Форми і методи організації діловодства у вищих учбових закладах УРСР". Метою проваджених досліджень, за визначенням керівника кафедри В.І. Стрельського, стало орієнтування на забезпечення наукової організації управлінського апарату. Відтак основні дослідницькі теми групи полягали в упровадженні стандартизації й уніфікації службових документів, розробленні принципів композиції та формуляра сучасного документа, а також основних ланок документообігу, зокрема їх реєстрації, класифікації, індексації, раціонального розподілу за предметно-питальними, номінальними та іншими ознаками. Основним наслідком діяльності університетського осередку стала взірцева номенклатура справ для університетів України (1971).

Незважаючи на серйозне опікування кафедри сучасною проблематикою діловодства, його історичний аспект так само не ігнорувався. Історіографія історії діловодства передусім збагачуються виходом у світ підручників із джерелознавства В.І. Стрельського, який піднімає важливі питання виявлення історичних джерел, їх аналізу, зовнішньої і внутрішньої, зокрема філологічної, критики документів, відбору, синтезу документів, прийомів роботи з управлінською документацією. Відмічаючи важливе значення історії державних установ для вивчення документації, діловодства й архівної справи, відомий історик обмежується констатацією доцільності їх провадження, не долучаючись до прикладу К.Г. Мітяєва, що значною мірою детерміновано відсутністю джерелознавчих досліджень, присвячених окремим видам управлінських документів. Фактично В.І. Стрельський зробив неабиякий внесок у формування джерелознавчого підґрунтя універсальної основи, відповідно до якої можна оцінити будь-який вид діловодної документації як історичне джерело. Досвід Київського університету залишиться в історії української освіти першим, який справив винятково позитивний вплив на становлення документознавства як навчальної дисципліни.

Поважними студіями з діловодства у 1960-1980-х роках відзначились архівні установи, які стали найактивнішими розробниками ЄДСД. Симптоматично, що у передовиці першого номеру "Архівів України" за 1962 рік серед основних науково-дослідних завдань архівістів зустрічаємо студіювання діловодства, зокрема принципів опису та класифікації документів в установі, формування основних положень системи діловодства у загальнодержавному масштабі. Та, якщо більшість архівних установ України перейнялась практичною проблематикою у руслі нагальних завдань діловодства, то історичні архіви, у зв'язку зі специфікою архівних фондів, зосередилися на вивченні його історичного компоненту. Окремого поцінування у цьому руслі заслуговує Центральний державний історичний архів УРСР у м. Львові. Неодноразово на засіданнях архівного постійно діючого семінару з архівознавства, джерелознавства та інших допоміжних історичних дисциплін (1961) обговорювалися доповіді, присвячені історії діловодства владних структур різних адміністративно-територіального підпорядкування, масштабів функціонування, історичних періодів входження українських земель до складу інших держав. Відтак, серед учасників семінару зустрічаємо дослідників історії діловодства окремих категорій судових установ австрійського судочинства Галичини (1772-1918) (П.М. Дідович, Р.С. Кулачковський, С.А. Панек), специфіки організації довідкового апарату в польському й австрійському діловодстві (І.І. Дмитерко, О.А. Купчинський), фондів установ, наприклад, Львівського ставропігійського інституту (Я.Д. Ісаєвич), Люблінського коронного трибуналу (У.Я. Єдлінська), у контексті організації системи діловодства, історичних форм і змісту грамот XIV-XV ст., документів діловодства вищих судово-адміністративних установ XVI- XVІІ ст. як історичних джерел (У.Я. Єдлінська), побутового життя писарів і архівістів гродських і земських канцелярій окремих воєводств XV-XVIII ст. (П.І. Захарчишина) тощо. Характерною рисою студій архівістів є оперування широкою джерельною базою, що робить висновки дослідників ґрунтовно аргументованими, а теоретичні висліди, зроблені ними - логічно вмотивованими всебічним ретроспективним аналізом практичних здобутків роботи з документами. Особливістю студіювання історії діловодства львівськими архівістами є порушення ними багатьох модерних тем у контексті історії повсякдення, соціальної історії, що відповідало основним тенденціям розвитку західноєвропейської науки, а також високий ступінь розповсюдженості міждисциплінарних сюжетів у межах дипломатики, джерелознавства, палеографії, історії установ. Яскравим зразком міждисциплінарних пошуків стали студії О.А. Купчинського з дипломатики, зокрема різнопланова програма опису актових книг, зокрема книг підкоморських, трибунальських, каптурових, конфедератських, шляхетських судів, магістратів, ратуш, міських і сільських урядів, з урахуванням специфіки формування і розвитку діловодства. Іншому неодмінному учаснику семінару - Я.Р. Дашкевичу належить одна з перших в українській історичній науці дослідницька програма із дипломатики, яка з-поміж іншого передбачала вивчення українського документа в діловодстві державних канцелярій Великого Князівства Литовського, Польського королівства та Молдавського господарства, Запорозької Січі, Гетьманської держави, канцелярій світських і духовних феодалів та адміністративних і судових органів в Україні.

До всього ж, історичний архів виступив активним провідником масштабного, хоча й нереалізованого наукового проекту "Історія установ Української РСР", апробованого архівістами частково при укладанні відомого довідника "Учреждения Западной Украины до воссоединения её в едином Украинском социалистическом государстве" (1955). У кінцевому підсумку маємо неординарні зразки введення історії діловодства в порядок денний історії установ. Окремим рядком слід поцінувати починання архівістів стосовно укладання лексикографічних проектів - термінологічних словників діловодства судів та назв давніх адміністративних установ, які залишилися в рукописному варіанті. Упродовж 1980-х років Центральний державний історичний архів УРСР у м. Львові спільно зі Львівським державним університетом ім. І.Я. Франка на базі архівного Кабінету спеціальних історичних дисциплін (1984) зорганізували для студентів-істориків та філологів систематичне проведення лекцій, показової тематики - "Діловодство середньовічних установ (на прикладі ґродських і земських судів)", що так само засвідчує попит на історико-діловодну тематику.

Неодноразово львівські архівісти (М.Г. Вавричин, П.І. Захарчишина, О.А. Купчинський, О.Я. Мацюк, Е.Й Ружицький, В.К. Сіверська, Д.М. Шевчук та ін.) брали участь у регіональних, республіканських і всесоюзних наукових форумах з доповідями, присвячених історії документа, канцелярій і їх діловодства, виступали з актуальної проблематики на сторінках фахових видань - "Наукового-інформаційного бюлетеня Архівного управління при Раді Міністрів УРСР" (з 1965 - "Архіви України"), "Українського історичного журналу", міжвідомчого наукового збірника "Історичні джерела та використання". У кінцевому підсумку старання львів'ян стали важливим здобутком української історичної науки на шляху вивчення історії діловодства із широким залученням нових підходів у гуманітарних науках.

Географічні рамки об'єкта історії діловодства поступово розширюються і з'являються розвідки, присвячені історії діловодства в інших українських регіонах. Наприклад, цікаві відомості про діловодство другої половини XVII ст. на Лівобережній Україні зустрічаємо в монографії В.В. Панашенко "Палеографія українського скоропису другої половини XVII ст. (на матеріалах Лівобережної України)" (1974). Закцентувавши увагу на палеографічному аналізі більше 1000 зразків діловодної документації - документів Генеральної військової канцелярії, ратуш, судових, полкових, сотенних канцелярій та деяких інших установ Лівобережної України, автор відвела чільне місце висвітленню історії установ, осіб, що займалися документуванням, провадженням документообігу, зберіганням документів.

Справжнім явищем в українській історичній науці 1970-1980-х років стала поява праць відомої дослідниці, учениці Б.Г. Литвака - В.С. Шандри, підсумованих у дисертаційному дослідженні - "Организация и функционирование делопроизводственной службы Управления Киевского учебного округа (1832-1917)" ("Організація та функціонування діловодної служби Управління Київського учбового округу (І832-1917)"). Аналіз форм і змісту функціонування діловодної служби установи в освітній сфері відбувається синхронно з вивченням реформувань органів влади на рівні імперії, висвітленням колективних й осібних пошуків оптимальних способів керування документаційними процесами. Належне поцінування у працях дослідниці знайшли навчальні документи як вид управлінської документації, засіб комунікації й історичне джерело. Дослідження В.С. Шандри створили прецедент в українському науковому досвіді для майбутніх розвідок автора та її послідовників, які у 1990-2000- х роках прагнуть тематично розширити кордони історії діловодства та залучити до предмета раніше мало досліджені чи не розроблені загалом питання, зокрема традиції актового діловодства за умов колонізації українських земель. документ діловодство архівний

Таким чином, розпочаті з того маргінального місця, яке до 1960-х років займали історія діловодства й історія державних установ, дослідження, досить швидко набирають популярності і згодом зусилля вчених увінчалися поважними результатами. З'явилися ґрунтовні монографії, перші навчальні видання з джерелознавства, що містили розділи, присвячені історії діловодства, управлінській документації як історичному джерелу, здобули поширення тематичні наукові статті, що розкривали еволюцію окремих видів документів, формування систем документації, їх зміст і характеристику. Вивчення документа у контексті історії установ, діловодства відбувається за умов залучення широкого методичного арсеналу, а саме історико-типологічного, порівняльного, статистичного, хронологічного методів, методів абстрагування та моделювання. Студії з історії діловодства мають важливе значення для розвитку документознавства, серед завдань якого зустрічаємо вивчення історії документа, його форми і змісту, особливостей функціонування у певну історичну епоху, систем документації, залежностей від інших спеціальних історичних дисциплін. Необхідність продовження теми історичних досліджень у контексті документознавства - очевидна, оскільки це відкриває нові грані історії науки про документ.

Джерела та література

1. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі - ЦДІАЛ України). - Ф.Р.1. - Оп.1. - Спр.1061. - Арк.46-70.

2. ЦДІАЛ України. - Ф.Р.1. - Оп.1. - Спр. 601. - Арк.17-18.

3. Бездрабко В.В. Діловодство у переддень народження документознавства: особливості побутування та вплив на еволюцію науки про документ // Наукові праці: науково-методичний журнал. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2008. - Т.88. Вип.75. - С. 156-165.

4. Бездрабко В.В. Зародження теорії діловодства і гносеологічні ракурси формування документознавства // Вісник ДАКККіМ: наук. журнал. - 2008. - № 1. - С. 78-83.

5. Бездрабко В.В. Історіографічні зауваги про еволюцію джерелознавства та науку про документ // Грані: науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2008. - № 3. - С. 54-61.

6. Бездрабко В.В. К.Г. Мітяєв і становлення документознавства // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2008. - № 1. - С. 8-22.

7. Бездрабко В.В. Московський державний історико-архівний інститут як центр становлення документознавства (1930-1960-і рр.) // Університет: історико-філософський журнал. - 2008. - № 3. - С. 48-54.

8. Вавричин М.Г. Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін у ЦДІА УРСР в м. Львові // Архіви України. - 1975. - № 2. - С. 93-94.

9. Виноградова Л.В. Основные виды документов Сената и организация его делопроизводства // Некоторые вопросы изучения исторических документов ХІХ - начала ХХ в.: сб. статей / Отв. ред. И.Н. Фирсов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967. - С. 111-132.

10. Ганелин Р.Ш., Шепеляв Л.Е. Предпринимательские организации в Петрограде в 1917 г. К истории буржуазной контрреволюции // Октябрьское вооруженное восстание в Петрограде: сб. статей. - М., Л.: Изд-во Акад. наук СССР, 1957. - С. 259-317.

11. Гапонова А.В. Документы апелляционных департаментов Сената как источник для изучения поместного хозяйства дореформенной России // Некоторые вопросы изучения исторических документов ХІХ - начала ХХ в.: сб. статей / Отв. ред. И.Н. Фирсов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967. - С. 133-146.

12. Гиндин И.Ф. Балансы акционерных предприятий как исторический источник // Малоисследованные источники по истории СССР ХІХ-ХХ вв. (источниковедческий анализ): сб. статей / Отв. ред. А.А. Новосельский. - М.: Наука, 1964. - С. 74-147.

13. Горфейн Г.М. Основные источники по истории высших и центральных государственных учреждений XIX - начала XX в. // Некоторые вопросы изучения исторических документов ХІХ - начала ХХ в.: сб. статей / Отв. ред. И.Н. Фирсов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967. - С. 73-110.

14. Давлетбаев Б.С. К методике анализа жалоб и прошений крестьян Башкирии (начало ХІХ в.) // Проблемы источниковедения истории СССР и специальных исторических дисциплин: сб. статей и материалов. - М.: Наука, 1984. - С. 55-61.

15. Дашкевич Я.Р. Стан і завдання української дипломатики // Третя республік. наук. конф. з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. Спеціальні сторичні дисципліни. - К., 1968. - С. 113-137.

16. Дейч Г.М. Об уставных грамотах как историческом источнике (по материалам Псковской губернии) // Исследования по отечественному источниковедению: сб. статей, посвящ. 75-летию проф. С. Н. Валка / Редкол.

17. Н.Е. Носов (отв. ред.) и др. - М., Л.: Наука ЛО, 1964. - С. 231-237.

18. Друга республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін // Український історичний журнал. - 1965. - № 8. - С. 150.

19. Дятлова Н.П. Отчеты губернаторов как исторический источник // Проблемы архивоведения и источниковедения. Материалы науч. конф. архивистов Ленинграда, 4-6 февраля 1964 г. [Ред. Коллегия В.В. Бедин (отв. ред.) и др.]. - Л.: Наука ЛО, 1964. - С. 227-246.

20. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России: учеб. пособие для вузов по специальности "Историко-архивоведение". 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высш. школа, 1968. - 368 с.

21. Ерошкин Н.П. Очерки истории государственных учреждений дореволюционной России: пособие для учителя. - М.: Учпедгиз, 1960. - 395 с.

22. Ерошкин Н.П., Куликов Ю.В., Чернов А.В. История государственных учреждений России до Великой Октябрьской социалистической революции: учеб. пособие. - М., 1965. - 417 с.

23. Завдання архівних установ Української РСР у світлі рішень ХХІІ з'їзду КПРС // Архіви України. - 1962. - № 1. - С. 3-7.

24. Захарчишина П. П'ята наукова конференція з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін // Архіви України. - 1966. - № 4. - С. 102.

25. Захарчишина П. Семінари з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін: Львів // Архіви України. - 1967. - № 3. - С. 98.

26. Исследования по отечественному источниковедению. - М., Л., 1964.

27. Кабузан В.М. Материалы ревизий как источник по истории населения России XVIII - первой половины XIX в. (1718-1858 гг.) // История СССР. - 1959. - № 5. - С. 128-140.

28. Кочаков Б.М. Русский законодательный документ XIX-XX веков // Вспомогательные исторические дисциплины. - М., Л., 1937. - С. 319-344.

29. Кудрявцева З.И. Документы высших и центральных учреждений по истории удельных крестьян (1797-1863 гг.) // Некоторые вопросы изучения исторических документов ХІХ - начала ХХ в.: сб. статей / Отв. ред. И.Н. Фирсов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967. - С. 176-203.

30. Купчинський О.А. Про підготовку каталогу судово-адміністративних фондів України XV-XVIII ст. // Архіви України. - 1976. - № 5. - С. 14-21.

31. Лив шин Я.И. "Представительные" организации крупной буржуазии в России в конце ХІХ - начале ХХ в // История СРСР. - 1959. - № 2. - С. 43-46.

32. Литвак Б.Г. О закономерностях эволюции делопроизводственной документации в XVIII-XIX вв. (к постановке вопроса) // Проблемы источниковедения истории СССР и специальных исторических дисциплин: сб. статей и материалов. - М.: Наука, 1984. - С. 48-55.

33. Литвак Б.Г. Очерки источниковедения массовой документации XIX - начала ХХ в. - М.: Изд-во "Наука", 1979. - 292 с.

34. Малкова З.И., Плюхина М.А. Документы центральных учреждений ХІХ - начала ХХ в. как источник биографических сведений // Некоторые вопросы изучения исторических документов ХІХ - начала ХХ в..: сб. статей / Отв. ред. И.Н. Фирсов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967. - С. 204-208.

Размещено на Allbest.ru