Ліцензійна торгівля у системі науково-технічного та економічного співробітництва підприємств і організацій різних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ліцензійна торгівля у системі науково-технічного та економічного співробітництва підприємств і організацій різних країн

1. Суть та структура міжнародного науково-технічного співробітництва

МНТС - це форма МЕВ, яка являє собою систему економічних зв'язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової діяльності та торгівлі і існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених намірів, які закріплені в міжнародних економічних договорах.

Структура МНТС:

- створення координаційних міжнародних програм, спільних науково - технічних досліджень.

- Міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями.

- Міжнародний інжиніринг.

- Співробітництво у підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів.

- Проведення міжнародних науково-технічних конференцій, симпозіумів.

- Створення та функціонування міжнародних науково-дослідних інститутів, організацій.

- Розробка науково-технічних прогнозів.

Пріоритетні напрямки розвитку МНТС:

- Електронізація та автоматизація виробничих процесів.

- Надійне мирне використання атомної енергії.

- Розширення практичного використання біотехнології та генної інженерії(клонування).

- Космічні дослідження.

Інтелектуальна власність і світовий ринок технологій.

Інтелектуальну власність можна визначити, як відносини між людьми, які виникають з приводу присвоєння, володіння, користування та розпорядження щодо результатів інтелектуальної власності.

Предметом (об'єктом) інтелектуальної власності є: новітні технології, наукові відкриття, винаходи, виробничий та інший досвід, ноу-хау, дослідні або промислові зразки устаткування, апаратура, інструменти, технологічні лінії, документація, способи виробництва.

Інтелектуальна власність - це володіння виключним правом, яке визначає виключення і обмеження доступу, передання, контролю та відповідальності щодо об'єкта інтелектуальної власності.

Свідоцтвом інтелектуальної власності є патент - це документ, який видається компетентним державним органом на певний термін винахіднику чи його правонаступнику, де засвідчується авторство і виключне право на винахід.

Проблема міжнародного патентування полягає в тому, що в різних країнах по різному побудовані правила щодо патентування. В США Патентне бюро повинно вирішити хто є першим, істинним та оригінальним винахідником, а час подання заявки на винахід не грає ніякої ролі, так як це практикується в Європі (при цьому сам винахідник залишається невідомим).

Основні міжнародні форми передання технологій:

1. Продаж патентів.

2. Міжнародне ліцензування.

3. Міжнародний інжиніринг.

4. Спільне проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.

5. Іноземні інтелектуальні інвестиції.

6. Міжнародні міжвузівські стосунки.

7. Наукові міжнародні конференції, симпозіуми, семінари,

8. Створення комп'ютерних банків даних (Банк промислової та технологічної інформації при ЮНІДО)

9. Технологічний шпіонаж.

3. Міжнародне ліцензування.

Міжнародне ліцензування - це структурний елемент міжнародного науково-технічного співробітництва, що виступає у вигляді міжнародної ліцензійної торгівлі ліцензіями на винаходи, патентами, технологіями, ноу-хау.

Ліцензія - це дозвіл, який видається ліцензіаром ліцензіату на промислове або комерційне використання винаходу протягом обумовленого терміну за винагороду. Ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання ліцензійних угод.

Основні види ліцензійних угод:

1. Проста ліцензія - ліцензіар дозволяє на певних умовах використовувати винахід ліценціату, залишаючи при цьому за собою право, як самостійно користуватися так і видавати аналогічні ліцензії іншим зацікавленим особам.

2. Виключна ліцензія - ліцензіар має право сам користуватись винаходом і дозволяє використовувати винахід виключно ліцензіату.

3. Повна ліцензія - ліцензіар передає повністю права ліцензіату.

Види ліцензійних винагород за надання ліцензійних прав на використання винаходу:

- Роялті - це періодичні процентні відчислення.

- Паушальний платіж - це чітко зафіксована в угоді сума, яка виплачується разово (або в розстрочку).

- Перехресне ліцензування - це обмін ліцензіями чи патентами, які за передбаченням є еквівалентними.

- Попередня плата - це платіж, який компенсує витрати ліцензіара ще до здійснення ліцензійної угоди.

- Передача цінних паперів і надання права участі у прибутку

Об'єкти міжнародного ліцензування: розробки конструктивного, технологічного характеру, склад матеріалу, речовини чи сплаву, способи лікування, способи пошуку та добування корисних копалин, товарні та промислові знаки.

Для міжнародного ліцензування характерне таке поняття як патентна чистота - це юридична властивість об'єкта, яка означає, що він може використовуватись у даній країні без порушень діючих на її території охоронних документів виключного права (патентів, що належать третім особам).

На практиці терміни дії ліцензійних угод складають від 3 - до 10 років, і більше для ліцензій, освоєння яких вимагає значних капітальних витрат.

Міжнародний інжиніринг.

Міжнародний інжиніринг - це форма міжнародного науково-технічного співробітництва, що має вигляд сукупності інтелектуальних видів діяльності, конечна мета яких полягає в одержанні найкращих результатів від закордонних капіталовкладень чи інших витрат, пов'язаних з реалізацією проектів різного призначення інженерно-консультативного типу.

Іншими словами міжнародний інжиніринг - це надання інженерно - консультативних послуг.

Види інжинірингових послуг:

Передпроектні послуги - дослідження пов'язанні з вивченням ринку товарів, що вироблятиме об'єкт, який будуватиметься; топографічні зйомки; розвиток транспортної мережі.

Проектні послуги - підготовка проекту, оцінка вартості проекту, експертиза проекту, робочі креслення, нагляд за проведенням робіт.

Післяпроектні послуги - підготовка контракту на будівництво, будівництво, монтаж обладнання, консультації з експлуатації обладнання.

4. Міжнародні міжвузівські наукові стосунки. Діяльність СОІВ. Традиційно склалося, що основні наукові дослідження в Європі проводяться більше в науково-дослідних інститутах, а в США традиційна наука твориться в університетах, а прикладна наука - в пошукових лабораторіях при великих фірмах.

Спеціалізація в науці на світовому рівні сприяє значному її прогресу. Обмін науковими знаннями відбувається різними шляхами: через наукову літературу, роботу провідних вчених в різних країнах, створення спільних науково-дослідних закладів, проведення різного роду симпозіумів та конференцій.

Дещо менше розвинена система обміну в галузі освіти, яка побудована на основі зв'язків між вузами. Формами міжнародних відносин на рівні вищої школи є: обмін досвідом та інформацією, обмін викладачами, науковими співробітниками та студентами, спільна дослідницька діяльність, стажування молодих спеціалістів.

Серед великої кількості міжнародних організацій, що діють на рівні міжнародного науково-технічного співробітництва, помітно виділяється Світова організація інтелектуальної власності - це міжурядова організація, що має статус спеціалізованого закладу ООН, заснована в 1970 році і має на меті: сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі шляхом розвитку співробітництва держав та взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією; управління союзами, що входять до складу СОІВ:

Паризький союз - охорона промислової власності.

Союз РСТ - договір про патентну кооперацію.

Мадридський союз - угода про міжнародну реєстрацію знаків.

Україна однією з перших стала членом СОІВ в 1970 році.

Процес науково-технологічного інформаційного обміну, особливо у сфері інтелектуально-інноваційних розробок, сьогодні є найбільш інтенсивним і багатогранним у світовій торгівлі. Саме він втілює єдність технологічних, організаційних і соціальних нововведень, що дозволяє сформувати нову модель розвитку і використання людських ресурсів

На основі постійного аналізу патентної інформації за допомогою автоматизованих банків даних можна виявляти практично всі головні напрями світового науково-технологічного прогресу та ринкового попиту, динаміку виробництва і маркетингу.

З точки зору соціально ефективної зовнішньоекономічної діяльності велике значення має процес кваліфікованого передання технологій іншим країнам. Відомо, що міжнародний обмін технологіями здійснюється поетапно і переважно в інформаційному вигляді, як на комерційній, так і некомерційній основі. Окрім ліцензійної форми передання технологічної інформації, у реальних зовнішньоторговельних відносинах існують і супутні форми інформаційного обміну інтелектуальними цінностями. Серед них: інформаційні масиви спеціальної літератури, комп'ютерних банків даних, патентні описи (включно ноу-хау), довідники та рекламні видання, матеріали конференцій, виставок, семінарів, симпозіумів, клубів тощо.

Інформаційний обмін у специфічній формі здійснюється і в період закордонного навчання, стажування, практики студентів, аспірантів, фахівців і вчених на паритетних засадах. Сюди можна також віднести перехресне паритетне ліцензування, міграцію вчених і фахівців, зокрема до іноземних венчурних, маркетингових та консультаційних міжнародних фірм тощо.

Головний інформаційний потік на некомерційних умовах складають результати фундаментальних НДР, матеріали ділових ігор, незахищені наукові відкриття й нові технологічні рішення. Великого поширення в останні десятиліття набули явища нелегального передання технологічно чи організаційно важливої інформації, здебільшого у формі промислового шпигунства і піратства, масового випуску та продажу товарів і технологій-імітацій тіньовими структурами. З різних джерел відомо, що до 1/3 зарубіжних служб маркетингу та крупних дослідно-конструкторських підприємств і корпорацій так чи інакше займаються промисловим шпигунством. Технологічне ж піратство найбільше розвинене в країнах Південно-Східної Азії.

Міжнародний інформаційний потік із зовнішньоторговельного обміну інтелектуальними цінностями на комерційній основі здійснюється переважно в таких формах: експорт технологій або їх конструктивних частин (комплектуючих) у натуральному вигляді: верстати, механізми, агрегати, автоматичне та електронне устаткування тощо; прямі інвестиції, а також будівництво, реконструкція, модернізація підприємств, сервісне обслуговування, що їх супроводжують;

портфельні інвестиції, зокрема у спільні підприємства, якщо вони супроводжуються потоком інвестиційних товарів, а також лізингом;

продаж патентів і ліцензій на всі види промислової власності, окрім товарних знаків, знаків обслуговування тощо; продаж ліцензій на незапатентовані види промислової інтелектуально-промислової власності, ноу-хау, технологічно-виробничий досвід, супровідні документи на технічне устаткування, інструкції, креслення, схеми, специфікації, технологічні карти тощо.

Слід підкреслити, що практично весь обсяг інформації при переданні його на комерційній основі оформляється і супроводжується ліцензійною угодою, в якій, окрім запатентованої інформації, може фігурувати низка інших положень та вимог, обов'язкових для виконання партнерами (сторонами). Сума платежів за «голі» ліцензії на запатентовані технології складає лише невелику частину загальних платежів, які супроводжують процес передання технологій. Тому ні обсяг світової торгівлі ліцензіями на патенти, ні обсяг ліцензійних угод на базі запатентованих технологій не є достатньою підставою для визначення обсягу переданої технологічної інформації.

Ще складніше оцінити порядок технологічного обміну в транснаціональних корпораціях (ТНК). Тут можна виділити два протилежних інформаційно-технологічних потоки: один - прямі інформвкладення у власні структури, другий - внутрішньокорпоративний перелив технологічної інформації, яка не завжди набуває суто товарну форму.

Зворотна інформація від філіалів і дослідних підрозділів, винесених за кордон, - це ще один потік технологічної інформації. Він може не фіксуватися, повторно продаючись філіалам і відділенням уже в натурально-продукційній формі, і навпаки. Наприклад, американські ТНК на основі одержаних з іноземних філій і відділень інформаційних знань про технології та ринки інших країн формують експорт послуг технологічного характеру та інжиніринг.

Вихід країни у сферу міжнародного економічного співробітництва та зовнішньоторговельних відносин у правовому відношенні регулюється міжнаціональною конвенційною патентною системою, цілою низкою транснаціональних угод та багатьма спеціальними організаціями. Але починається процес захисту національних інтересів на світовому ринку всередині кожної держави як системи, самодостатньої в усіх вимірах.

У сучасному світі надзвичайно важливими чинниками ефективності міжнародної торгівлі, і обміну технологій також, стає електронний обмін даними та електронна торгівля.

Згідно з оцінками фахівців, витрати, пов'язані із дотриманням процедур торгівлі, становлять як мінімум 10% загальної вартості обсягу міжнародної торгівлі. Оскільки в умовах глобальної інформатизації доступ до глобальних потоків та мереж інформації, зокрема торгової, є фактором розширення участі країн і фірм у міжнародній торгівлі й ефективного використання торгових можливостей (тобто скорочення витрат міжнародних операцій), то неможливість широкого доступу до згаданих інформаційних мереж призводить до втрати торгових можливостей, міжнародної конкурентоспроможності і скорочення надходжень від торгівлі загалом.

З точки зору міжнародної конкурентоспроможності, широке впровадження ефективної ділової практики має життєво важливе значення, оскільки вона є необхідним елементом спрощення процедур із зниження витрат глобальної торгівлі. Одним із дієвих інструментів у цьому плані є електронний обмін даними (ЕОД), позаяк він може забезпечити дешевий, надійний та оперативний обмін торговою документацією. Водночас, за відсутності загально затверджених норм та стандартів ЕОД не здатен повною мірою реалізувати свій потенціал.

Сучасна комерційна практика свідчить, що ті підприємства, які, проникаючи на світові ринки, не використовують можливості ЕОД, зіштовхуються з колосальними труднощами. Особливо це актуально для малих підприємств, залежних від субпідрядів, що надходять від великих фірм, а також для країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою.

Зрозуміло, що цей факт має непересічне значення для України - як з точки зору її міжнародної конкурентоспроможності взагалі, так і реалізації науково-технологічних розробок зокрема. Обмеження можливості скорочення операційних витрат і доступу до потоків торгової інформації істотно підриває здатність країни (її підприємств) мати відповідний зиск від глобалізації.

Розвиток глобальної інформатизації спричинив небачене донині збільшення обсягів і різноманітності ділової інформації водночас із значним падінням її вартості. Здавалося, цей процес повинен сприяти зміцненню конкурентоспроможності широкого кола країн, що не входять до класу розвинених. Однак нерівність у питаннях доступу до інформації та інформаційних мереж став одним із факторів, який перешкоджає мільйонам учасників торгівлі реалізувати свої конкурентні переваги. Понад те, швидке старіння існуючої інформації і її стрімке поновлення (генерація й розповсюдження інформації про інновації в галузі науки і технологій) збільшує відставання менш розвинутих країн за рівнем технологічного розвитку, що не сприяє зміцненню і нарощуванню національної конкурентоспроможності.

Ця проблема актуалізує питання забезпечення менш багатим країнам ефективного доступу до зовнішніх джерел інформації, передусім до тих, що сприяють розвитку міжнародної торгівлі, підвищенню продуктивності національного виробництва. Для цього потрібно створити справді децентралізовані, глобальні інформаційні мережі з чіткою орієнтацією на проблематику торгівлі й розвитку. Одним із конкретних шляхів реалізації цього завдання може бути створення Глобальної мережі з питань торгівлі й розвитку.

Виходячи з розуміння сучасного місця й ролі інтелектуальних цінностей в економічних процесах та зовнішньоекономічній діяльності, однією з пріоритетних проблем міжнародної торгівлі є відповідно кваліфікована організація дотримання та захисту національних інтересів у сфері промислової та інтелектуальної власності. Саме з огляду на це Уругвайський раунд переговорів ГАТТ поширив дію багатосторонніх міжнародних торговельних норм на торгівлю послугами і на права інтелектуальної власності.

Інноваційні наукові, технологічні та організаційно-управлінські рішення в умовах сучасного світового ринку повсюдно визнаються товаром. В останні десятиліття сформувався інформаційний ринок, ринок результатів інтелектуальної праці. «Інформаційно-інтелектуально-інноваційний» ресурс (ІІІ-ресурс) як національне багатство й еквівалентна товарна продукція потребує відповідного комерційно-конфіденційного ставлення до себе та захисту на національному та міжнародному рівнях. Задля державного виживання, соціального процвітання та конкурентоспроможного (паритетного) співробітництва в сучасних світових умовах необхідно створити власні обсяги ІІІ-ресурсу.

У загальному плані для стимулювання процесів здобування та накопичення ІІІ-ресурсу насамперед потрібно вирішувати проблеми активізації та захисту результатів наукової, винахідницької та організаційно-управлінської творчості. Світовий досвід дає нам уявлення про досить стійку й ефективну форму стимулюючого захисту прав винахідників через національну патентну систему та конвенції відповідних міжнародних об'єднань. Цей досвід уже використовується і в нашій державі, але його варто тісніше поєднати із власним минулим та реальним станом суспільства. Щоб усунути недоліки у цій сфері, потрібно негайно переглянути Закон про власність в Україні, а в його новій редакції право на інтелектуальну власність вважати базовим.

Слід наголосити, що правозахисне поле інтелектуальної і промислової власності в Україні сьогодні майже не систематизоване, погано функціонує і охоплює лише невелику частину творчого потенціалу суспільства. Залишаються поза увагою цінні ідеї, які поки що є «неохороноздатними» і не приймаються до розгляду державними установами. Сюди можна віднести наукові відкриття, гіпотези, концепції, програми ЕОМ тощо. Наслідком неврегулювання цього питання стала підвищена активність різних закордонних організацій, які збирають у нас усіляку інформацію, надаючи натомість пусті обіцянки грошової винагороди.

В умовах ринкової економіки успішними є лише ті підприємства та фірми, які активно створюють (або юридично бездоганно привласнюють) інтелектуальну, у тому числі промислову власність. Проведення ними цілеспрямованих маркетингових досліджень дозволяє:успішно реалізовувати на ринку об'єкти такої власності у вигляді нових високотехнологічних товарів чи послуг; продавати майнові права на виробництво та збут таких товарів через підписання ліцензійних угод з іншими підприємствами.

Таким чином, економічно найбільш успішними є ті країни, в яких створені найбільш сприятливі умови для відтворення, надбання та використання інтелектуальної і промислової власності.

Захист на національному рівні. Найважливішим механізмом захисту інтелектуальної власності є патентування. Патентний захист надає право винахідникам на отримання винагороди в певний період, на який видані виключні права.

Стан захисту інтелектуальної власності в тій чи тій країні впливає на рівень та обсяги іноземних інвестицій. У доповіді Міжнародної фінансової корпорації (МФК) «Захист інтелектуальної власності, прямі капіталовкладення та трансфер технологій» (1995 р.) наголошується на тому, що вдосконалення законів про захист інтелектуальної власності та їх ефективне забезпечення можуть істотно збільшити обсяг ПІІ. Цей висновок зроблено на основі аналізу думки керівників великих німецьких, японських, американських корпорацій про можливість іноземних інвестицій у хімічну та фармацевтичну промисловість, машинобудування та виробництво електрообладнання.

Характерним у цьому відношенні є підхід уряду Китаю. У цій країні ухвалено закон про товарні знаки, який відповідає загальним стандартам багатосторонньої торгівельної угоди, прийнятій у 1994 р. на Уругвайському раунді ГАТТ. Штраф за порушення даного закону становить 50% вартості фальсифікованих товарів. Попри те, що владні структури конфіскують товари, вироблені з порушеннями законодавства про товарні знаки, санкції, що застосовуються ними до порушників, у багатьох випадках не є адекватними. Китайські державні органи подеколи вимагають від справжніх власників товарних знаків попередньої сплати витрат, пов'язаних із проведенням слідства, пошуковими заходами та конфіскацією товарів-підробок.

Відповідно до законодавства США, за порушення прав інтелектуальної власності, яке скоєно вперше, передбачає карну відповідальність строком на 10 років та штраф розміром до $2 млн. За повторне порушення - до 20 років ув'язнення та штраф у сумі $5 млн.

Боротьба з піратством у світі ускладнюється тим, що поняття авторського права, яке за міжнародними стандартами надає власникові оригінального твору виключне право на його відтворення, не є частиною ментальності або традицій багатьох країн світу. Крім того, для ефективної боротьби у більшості держав не вистачає ні коштів, ні фахівців.

Останнім часом серед спеціалістів активно обговорюються питання про економічну доцільність ліквідації конфіскованих фальсифікованих товарів. Зокрема, американські експерти висувають пропозиції щодо продажу конфіскованих товарів. Цим виробам можна надати свідоцтва, що вони не є оригінальними товарами тієї чи тієї фірми. Отриманий у результаті подібних операцій прибуток доцільно спрямувати на фінансування подальших заходів із дотримання законодавства, на компенсацію судових витрат законним власникам товарних знаків.

Проблема успішної реалізації науково-технологічних розробок України на світових ринках безпосередньо пов'язана із успішним розв'язанням завдань інформатизації країни і доступу до інформації: наукової, торгової, культурної тощо.

Проблеми доступу до необхідної інформації і рівноправної участі всіх країн у глобальному процесі інформатизації перебувають у центрі уваги ООН, зокрема Комітету з інформації. Важливим є той факт, що ООН вжила заходів, аби країни, що розвиваються, за наявності відповідної допомоги мали можливість повною мірою отримувати вигоди в галузі інформатики при вирішенні завдань соціально-економічного розвитку. Це насамперед стосується інформації про науково-технологічні нововведення, доступ до якої має бути однаковим для країн з різним рівнем технічного розвитку (багатства).

2. Шляхи підвищення ефективності регулювання інноваційної діяльності підприємства

Звісно, оцінка ефективності інноваційних проектів ще не є запорукою успішної його реалізації на конкретному підприємстві. Будь-який інноваційних проект може назавжди залишитись лише вдалою альтернативою чинному перебігу бізнес-процесів. Але для того щоб збільшити науковий потенціал підприємства будь-якої форми власності і галузевої приналежності, слід вживати наступні заходи:

- розширяти коло конструкторів і дослідників;

- підвищувати серед дослідників і конструкторів частку висококваліфікованих працівників;

- забезпечувати підтримку розвитку інновацій за рахунок бюджетного фінансування НДДКР за вказаними пріоритетними напрямами, які мають стратегічне значення для держави;

- забезпечувати високоякісне стажування за кордоном наукового потенціалу країни (студентів, аспірантів, докторантів, дослідників, конструкторів тощо);

- пропорційно й одночасно стимулювати розвиток фундаментальних і прикладних досліджень;

- скорочувати за можливістю науково-виробничий цикл «інноваційна ідея - дослідний зразок - виробництво»;

- прискорювати оновлення асортименту продукції на підприємстві;

- поліпшувати умови лабораторних досліджень на підприємстві;

- інтенсифікувати процеси оформлення патентів, заявок, ліцензій тощо;

- забезпечувати надання державної фінансової підтримки, відповідних гарантій та проведення високоякісної експертизи результатів інноваційної діяльності.

Особливості державного регулювання інноваційної діяльності

Наведені напрямки стимулювання потребують більш детального пояснення, оскільки всі вони відбуваються не без державного втручання.

Так, відповідно ДО ст. 328 Господарського Кодексу України держава здійснює регулювання інноваційної діяльності шляхом:

- визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики;

- формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;

- створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;

- створення та сприяння розвитку інфраструктури інноваційної діяльності.

Держава також має здійснювати контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, нагляд за її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі чи об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій.

Сьогодні держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:

- підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;

- підтримку щодо створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

- охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

- вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог. У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України.

Звісно, оцінка ефективності інноваційних проектів ще не є запорукою успішної його реалізації на конкретному підприємстві. Будь-який інноваційних проект може назавжди залишитись лише вдалою альтернативою чинному перебігу бізнес-процесів. Але для того щоб збільшити науковий потенціал підприємства будь-якої форми власності і галузевої приналежності, слід вживати наступні заходи:

- розширяти коло конструкторів і дослідників;

- підвищувати серед дослідників і конструкторів частку висококваліфікованих працівників;

- забезпечувати підтримку розвитку інновацій за рахунок бюджетного фінансування НДДКР за вказаними пріоритетними напрямами, які мають стратегічне значення для держави;

- забезпечувати високоякісне стажування за кордоном наукового потенціалу країни (студентів, аспірантів, докторантів, дослідників, конструкторів тощо);

- пропорційно й одночасно стимулювати розвиток фундаментальних і прикладних досліджень;

- скорочувати за можливістю науково-виробничий цикл «інноваційна ідея - дослідний зразок - виробництво»;

- прискорювати оновлення асортименту продукції на підприємстві;

- поліпшувати умови лабораторних досліджень на підприємстві;

- інтенсифікувати процеси оформлення патентів, заявок, ліцензій тощо;

- забезпечувати надання державної фінансової підтримки, відповідних гарантій та проведення високоякісної експертизи результатів інноваційної діяльності.

міжнародний ліцензійний інноваційний проект

Размещено на Allbest.ru