Управління в правоохоронних органах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Психологія управління як наука, її предмет, завдання, методи та функції

Фундаментальні зміни в суспільстві на межі XX й XXI століть обумовили інтерес до соціального знання, увагу до проблем взаємозв'язку суспільства та особистості, керівника та підлеглого. Серед дисциплін, які вивчають суспільство і суспільні відносини, особливе місце займає психологія управління.

Вона покликана інтегрувати знання про психологічний зміст управлінських рішень. Адже управління як соціальний процес, об'єктом та суб'єктом якого є люди, не завжди розвивається за інструкціями й формулярами. Поза формальними взаємовідносинами, в будь-якій організації функціонує складна система неформальних зв'язків, залежностей й межособистісних відносин.

Під впливом особистісних факторів досить часто неконтрольовано перерозподіляються функції керівництва, права й посадові обов'язки, межі відповідальності й повноважень. Реальні функції тої чи іншої посадової особи можуть суттєво відрізнятися від передбачених посадовими інструкціями. Ось чому заходи з раціоналізації управлінської діяльності не завжди приводять до успіху, оскільки не враховуються індивідуальні особливості працівників, психологічні аспекти їх відношення до дорученої справи й до самих себе. Вивчити та врахувати ці проблеми в управлінській діяльності дає можливість наука психологія управління.

Термін «психологія управління» вперше був використаний в СРСР в 20-і роки минулого століття. На ІІ Всесоюзній конференції з проблем наукової організації праці (НОП) (березень 1924 р.) одна із доповідей була присвячена психології управління й проблемам, які з нею пов'язані. Психологія управління була покликана вирішити дві задачі: підбір співробітників до функцій, які будуть ними виконуватись й один до одного відповідно їхнім індивідуальним особливостям; вплив на психіку працівників через стимулювання.

В багаточисельних дослідженнях із наукової організації праці (праці А.К. Гастева, В.В. Добриніна, П.М. Керженцева, С.С. Чахотіна та ін.), які були опубліковані в 20 - 30-і роки, можна виділити деякі цікаві підходи до вирішення психологічних проблем управління. Проте недостатній рівень розробленості цих проблем не дозволив психології управління виділитися в самостійну галузь знань. Періодом більш активного використання психологічних знань до теорії та практики управління являється середина 60-х років.

Одними із перших дослідників, які обґрунтували необхідність розробки психології управління як науки, були Є.Є. Вендров та Л.І. Уманський. Серед основних аспектів психології управління виробництвом вони називали соціально-психологічні проблеми виробничих груп й колективів, психологію особистості та діяльності керівника, питання підготовки й підбору керівних кадрів та ін. Інша точка зору була висловлена О.Г. Ковальовим, який включив до сфери психології управління тільки соціально-психологічну проблематику.

Аналіз науково-практичної літератури дав змогу виділити два основних джерела виникнення й розвитку психології управління, а саме:

·

· потреби практики. Сучасний розвиток суспільства характеризується тим, що людина виступає і об'єктом, і суб'єктом управління. Це вимагає вивчення та врахування психічних даних про людину з цих двох точок зору;

·

· потреби розвитку психологічної науки. Коли психологія перейшла від феноменалістичного опису психічних явищ до безпосереднього вивчення механізмів психічних закономірностей, то в якості першочергової постала задача управління психічними процесами, станами, властивостями та в цілому діяльністю й поведінкою людини.

Поступово в розділах про трудову діяльність окремо виділилось питання про психологію управлінської діяльності. Розвиток психології управління з того часу розвивається за двома взаємопов'язаними напрямами - в надрах психології та в суміжних галузях знання.

На рубежі XX й XXI століть спостерігається особливо інтенсивний розвиток психології управління, її ідеї та практичні рекомендації активно впроваджуються в практику та користуються попитом. В цей період видається велика кількість підручників із психолого-управлінської проблематики. Необхідно відмітити характерні риси цього періоду:

· прикладний характер проблем психології управління, які знаходяться в розробці. Більшість виданої в цей період літератури активно використовувалась і використовується управлінцями різних рівнів;

·

· інтеграція психолого-управлінського знання, котра включає в себе шлях об'єднання досягнень різних галузей науки;

·

· основна увага приділяється розгляду особливостей управління в сфері бізнесу й ділових відносин, відносно менше уваги приділяється іншим галузям знань. Спостерігаються спроби звести психологію управління до психології менеджменту.

Сьогодні можна виокремити дві точки зору на об'єкт психології управління. Так, у відповідності з першою, її об'єктом являються системи «людина - техніка» й «людина - людина», які розглядаються із метою оптимізації управління цими системами (функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності; інженерно-психологічний аналіз побудови та використання автоматизованих систем управління (АСУ); соціально-психологічний аналіз виробничих й управлінських колективів; взаємовідносини в них людей; дослідження психології управлінця, відносин між керівником й керованими, психологічних аспектів підбору й розстановки керівних кадрів, психолого-педагогічних проблем підготовки кадрів керівної ланки).

У відповідності з іншою точкою зору, до об'єкту психології управління можна віднести тільки систему «людина - людина», яка розглядається також з метою оптимізації управління цією системою. Паралельно з цією системою розглядається ряд підсистем: «особистість - група», «особистість - організація», «група - група», «група - організація», «організація - організація».

Таким чином, аналіз та узагальнення літературних джерел щодо визначення об'єкту психології управління, врахування специфіки управлінської діяльності в ОВС дає можливість зробити висновок, що об'єктом психології управління ОВС є особистість та колектив працівників міліції в широкому розумінні цього слова (організація, колектив (команда) співробітників ОВС).

Предметом психології управління як науки є соціально-психологічні аспекти процесу управління різними видами спільної діяльності та міжособистісного спілкування в організаціях, тобто психологічні аспекти управлінських відносин.

Таким чином, психологія управління - це науково-практична дисципліна, яка вивчає закономірності психологічного опосередкування процесу управління й спрямована на оптимізацію та підвищення ефективності управлінської діяльності.

Реалізація системного підходу при вивченні проблем психології управління передбачає розробку системи методів науково психологічного дослідження процесу управління.

Методи дослідження психології управління - науково обґрунтовані способи проведення психологічного дослідження. Це шлях наукового пізнання, який випливає із загальник теоретичних уявлень про сутність об'єкту дослідження.

Психологія управління фактично використовує всі методи, конкретні методики, які застосовуються в тих галузях психологічної науки з якими вона пов'язана (загальна та педагогічна психологія, соціальна психологія, психологія особистості тощо).

Методи збору емпіричних фактів обираються за цілями та завданнями дослідження:

· описати факти: спостереження, аналіз продуктів діяльності, бесіда, інтерв'ю, анкетування, вивчення життєвого шляху (біографічний метод) та ін.;

· виміряти психічні явища - тести;

· визначити особливості - констатувальний (природний або лабораторний) експеримент;

· знайти фактори, виявити психологічні умови розвитку та перетворити явище - формувальний психолого-педагогічний експеримент.

Для наукового вирішення психологічної проблеми зазвичай використовується комплекс методів, розробляється і реалізовується певна методика (сукупність методів у дії).

Коли факти статистично оброблені, математично вивірені та згруповані, дослідник їх пояснює, тлумачить і роз'яснює, тобто інтерпретує. Методи інтерпретації: а) генетичний метод - інтерпретація зібраного матеріалу в характеристиках розвитку (фази, стадії, критичні моменти) - виявлення „вертикального” генетичного зв'язку (філогенетичний, онтогенетичний); б) структурний метод - виявлення „горизонтального” структурного взаємозв'язку (класифікація, типологія).

Основні категорії психології управління

Управління - цілеспрямований вплив керівника на свідомість і поведінку окремих індивідів або членів організації з метою підвищення організованості та ефективності їх спільної діяльності.

Керівництво - процес правової організації й керування спільною діяльністю членів колективу, що здійснюється керівником як представником соціального контролю й влади.

Лідерство - це процес внутрішньої соціально-психологічної організації й керування спілкуванням і діяльністю членів малої групи й колективу, що здійснюється лідером як суб'єктом групових норм, що спонтанно формуються в міжособистісних відносинах, і очікувань.

Менеджмент - це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань.

Організація - цільове об'єднання ресурсів для досягнення певної мети. Частіше всього термін вживається для означення соціальної групи, яка розподіляє виконання завдань між учасниками для досягнення певної колективної мети.

Організації, створені людиною (людьми), характеризуються наявністю людини як активного ресурсу. Для організацій, створених людиною, характерна наявність функцій управління і планування та внутрішньої упорядкованості.

До функцій психології управління відносяться:

· теоретико-пізнавальна,

· інформаційна,

· соціально-психологічна,

· етнопсихологічна,

· соціокультурна,

· гуманістична,

· прикладна та інші.

Теоретико-пізнавальна функція передбачає оцінку явищ з позицій інтересів людини. Вона полягає в тому, що психологія управління накопичує знання з проблем управління, систематизує і аналізує їх, прагне сформулювати нову, об'єктивну картину взаємовідносин в організованій спільноті, забезпечує надійну інформацію про різноманітні процеси в системі управління.

Інформаційна функція покликана за допомогою систематизованої інформації відтворити реальну картину об'єкту і суб'єкту управління, їх дії, ділові контакти тощо.

Соціокультурна та етнопсихологічна функції психології управління мають предметом свого вивчення соціальні й психологічні особливості управлінської культури.

Соціально-психологічна функція - це систематизація знань з проблем ділового спілкування і взаємодії учасників управлінського процесу.

Гуманістична функція полягає в дотриманні норм етики і моралі щодо індивіда в процесі управління і здійснення управлінської діяльності. Не менш значущою є прогностична функція психології управління, яка передбачає формування психологічних прогнозів щодо розвитку керівника та його управлінської діяльності.

Прикладна функція психології управління полягає в тому, щоб на основі теоретичного і емпіричного аналізу управлінських процесів розробити практичні рекомендації з різних аспектів управлінської діяльності.

Отже, психологія управління як наукова галузь психологічної науки володіє всім її спектром методологічних засобів (методів і прийомів) для дослідження тих психологічних проблем, розв'язання яких сприяють оптимізації та підвищенню ефективності управлінської діяльності.

управління правоохоронний психологічний керівник

2. Функціонально-психологічна характеристика діяльності керівника правоохоронних органів України

Управління як функція є суто людським видом діяльності, що полягає у свідомому й планомірному впливі на систему, її підструктури та окремі процеси, які у ній відбуваються. У теперішній час управлінська діяльність як специфічний вид професійної діяльності потребує оволодіння управлінцем (організатором, керівником) сукупністю знань про психологію особистості, бо саме це визначає його ставлення до людини, відображає характер його спрямованості та мотиви управлінських впливів, забезпечує нормальні стосунки у системі “керівник - підлеглий”, позитивний соціально-психологічний клімат колективу.

Потреба в управлінні як науці виникла порівняно недавно, а саме - на початку ХХ сторіччя, що було зумовлене ускладненням виробничих відносин завдяки історичному розвитку цивілізації. Виникнення „ринку праці” означало не тільки свободу власника підприємства вибирати потрібних йому фахівців, але й свободу самих робочих у виборі підприємства та його власника. Перша модель управлінця, створена А. Файолем (1916 р.), передбачає наявність у нього таких якостей: фізичних (здоров'я, енергійність, зовнішній вигляд); розумових (здоровий глузд, здатність енергійно мислити і адаптуватися до швидко змінюваних умов); моральних (готовність прийняти на себе відповідальність, ініціативність, лояльність, почуття власної гідності); освітніх (широта інтересів, тобто знайомство з питаннями, що безпосередньо не стосуються виконуваних функцій), а також технічної ерудиції та досвіду.

У фундаментальній праці Г. Кунца і С. О'Доннела „Управління: системний і ситуаційний аналіз управлінських функцій” зазначається, що психолого-організаційними принципами роботи підприємства повинні бути: 1) людський чинник - не просто товар; 2) незважаючи на багатоманітність взаємозв'язків між начальником і підлеглими, вони повинні бути керованими; 3) негрошова винагорода така ж значима, як і грошова; 4) роз'яснення мети і шляхів її досягнення - важлива складова процесу управління та ін.

Управлінські відносини мають мiсце в усiх сферах життєдiяльностi людей - економічній, політичній, суспiльнiй тощо. Але вiд цього вони не стають економічними, політичними та iн., а залишаються специфiчними, зумовленими необхiднiстю узгоджувати, координувати, об'єднувати зусилля всiх учасникiв для досягнення певної соцiальної мети. На підтвердження цього, Я.В. Подоляк визначає такі напрями діяльності керівника: формування колективної думки; управління колективними настроями; попередження і подолання конфліктів; управління колективною дисциплінованістю; оцінка психологічної сумісності та групової згуртованості; оцінка стилю міжособистісного спілкування; оцінка ступеня адаптації особистості до колективу.

Соціальне управління в найбiльш загальному вигляді визначають як свiдомий, заснований на пізнанні об'єктивних закономірностей i тенденцiй вплив на суспiльство в цiлому або його окремi ланки (економіку, соціально-політичне i духовне життя та ін.) із тим, щоб забезпечити збереження їх якісної специфiки, нормальне функціонування, удосконалення й розвиток, оптимальний рух системи до визначеної мети. Соціальне управління є одночасно і системою (сукупністю окремих елементiв), і процесом (послідовністю стадiй та окремих етапiв).

Категорію системи управління щодо діяльності МВС, УВС доцільно розглядати принаймні в трьох аспектах.

По-перше, систему управління створюють апарат МВС, УВС з усіма підлеглими йому органами внутрішніх справ та оперативна обстановка в країні, регіоні. За такого підходу апарат МВС, УВС відтворює функцію керуючої підсистеми, а оперативна обстановка в сукупності маючих відношення до права діяльностей та вчинків людей -- керованої. Діяльність вищих органів та осіб, у підпорядкуванні яких перебуває особовий склад, а також суспільно-економічні особливості регіону створюють макроумови для функціонування цієї системи, її середовище, зовнішнє детермінаційне поле, цебто сукупність чинників, які зовні впливають на неї. В цілому ж -- це система управління в сфері правопорядку. Звичайно в таких випадках кажуть про існування зовнішнього контуру управління, до якого входить оперативна обстановка та все, що пов'язує її з діяльністю органів внутрішніх справ.

По-друге, можна розглядати систему управління, включивши до неї тільки органи внутрішніх справ. Тоді суб'єктом управління буде діяльність апарату МВС України, УВС, а об'єктом -- діяльність підлеглих йому міськрайорганів (під іншим кутом зору суб'єктом можна уявити керівництво МВС України, УВС та міськрайорганів, об'єктом -- підлеглий йому особовий склад). Все, що знаходиться за межами цієї системи (у тому числі оперативна обстановка), створюють макросередовище, умови функціонування або її зовнішнє детермінаційне поле. За такого підходу аналізується система управління органами внутрішніх справ, або внутрішній контур управління.

По-третє, цілком правомірно розглядати систему управління в межах конкретної структурної одиниці. Тоді як суб'єктом управління виступає діяльність керівників конкретного МВС України, ГУВС, МВВС, РВВС, а об'єктом -- діяльність підлеглих йому посадових осіб та підрозділів. У цьому випадку вищий орган внутрішніх справ та його керівники, інші особи та органи, яким він підпорядкований і з, якими він співробітничає, а також обстановка в районі створюють умови функціонування цієї системи, її середовище, зовнішнє детермінаційне поле. В цьому разі аналізується система управління конкретним органом внутрішніх справ.

Основні види психолого-педагогічного аналізу системи управління стосуються будь-якого з трьох наведених варіантів,

У всякій системі управління діють різні закономірності, механізми та процеси. Вони певним чином взаємодіють між собою, але кожна їх група своєрідна, і для розуміння причин та умов Інтенсифікації управління слід добре розібратись в усій сукупності та кожній групі. Тому окрім наведеного вище суб'єкт-об'єктного «зрізу» системи управління її пізнання та ефективне вдосконалення припускає здійснення також і якісного «зрізу», інакше кажучи, за головними групами закономірностей, механізмів та процесів. При такому «зрізі» виявляються, принаймні, три підсистеми в системі управління МВС України, УВС: техніко-економічна, організаційно-правова та поведінська (або психологічна).

Техніко-економічна підсистема включає в себе комплекс технічних обладнань, машин, технологічних процесів, технічних засобів управління. Вона особливо показова та важлива в господарських системах, але має місце і в ОВС.

Організаційно-правова (офіційна, формальна, раціональна, зовнішня) підсистема управління складається з оригінальних розкладів, схем організації, норм поведінки, функціональних обов'язків посадових осіб, інструкцій, критеріїв оцінки ефективності діяльності тощо.

Удосконалення управління передбачає доведення його до ідеалу, відповідного нормам права, вказівкам вищого органу, вимогам науки і передового досвіду. Однак, йдучи лише цим шляхом, потрібного ефекту досягти не вдасться, оскільки управління здійснюють не схеми та інструкції, а люди. І потім, воно залежить від іншої категорії соціальних чинників, закономірностей та механізмів, зокрема психологічних.

Як вже згадувалось, правові норми є важливим, але не єдиним регулятором поведінки людей. Таку функцію виконують ідеї, мораль, переконання, суспільна думка, традиції, звичаї, настрої. В системі управління посадові особи можуть по-різному виконувати обов'язки, які їм приписані. Часом вони приділяють першочергову увагу не тим питанням, які вважаються важливими, віддають перевагу напрямкам роботи, які не є вирішальними, можуть мати або не мати достатніх здібностей та підготовки для успішного виконання кожного із своїх обов'язків. Посадові особи на свій розсуд можуть ділитися інформацією, якою володіють, отримувати її не від тих осіб, які повинні її сповіщати, не завжди чітко взаємодіяти з тими, з ким належить, втручатись у справи та вирішувати проблеми, на що вони не мають права та зобов'язань, і навпаки. В системі управління реально функціонує неформальна, поведінська (неофіційна, внутрішня) підсистема.

Технічна, організаційно-правова та поведінська підсистеми, з яких кожна окремо і тільки частково, неповно створює систему управління. Але вдосконалення всіх трьох підсистем забезпечує комплексний підхід до зростання ефективності управління в МВС України, УВС.

Розрізняючи, наприклад, організаційно-правову та поведінську підсистеми, було б неправильним протиставляти їх, між ними є тісні стосунки: першій належить роль визначального фактора, другій - вирішального. Разом з тим важливо бачити складність їх зв'язків. Те, що на рівні організаційно-правової системи уявляється як таке, що має бути, на рівні поведінської може усвідомлюватись та реалізовуватись як таке, але може й заперечуватись. Або те, що відкидається або забороняється на рівні першої підсистеми, може визнаватись як доцільне на рівні другої. Ці відносини наведені у вигляді таблиці варіантів співвідношення окремих елементів організаційно-правової та поведінської підсистем.

Існуюча в конкретному органі внутрішніх справ система управління являє собою один з варіантів певної збіжності-не-збіжності, але реально функціонуючим завжди виступає те, що має представництво на рівні поведінської підсистеми, адже це фактично виконувані обов'язки, здійснювана діяльність, прояви стосунків, наявні здібності, підготовленість особистості тощо. Звідси й вирішальна роль психологічних характеристик поведінської підсистеми у функціонуванні всієї системи.

Незбіжність організаційно-правової та психологічної підсистем та вирішальна роль останньої зовсім не означає, що це завжди має негативне забарвлення. Психологічні фактори можуть роз'єднувати, подрібнювати, дестабілізувати навіть добре обмірковану організаційно-правову систему, але вони можуть об'єднувати, гуртувати людей, дозволяють досягти більшого ніж заплановано, виправляти вади та помилки в організаційно-правовій системі. Підтвердженням таких віянь може становити факт розбіжностей в роботі двох органів внутрішніх справ з практично однаковою організаційно-правовою підсистемою управління.

Природно, що, підвищуючи ефективність системи управління, потрібно взаємопов'язано вдосконалювати обидві розглянуті підсистеми. Покращуючи організаційно-правову підсистему, слід розміщувати в ній ті передові та об'єктивні чинники, які формуються на рівні психологічної підсистеми, а також ураховувати, як те чи інше вдосконалення позначається на останній.

Разом з тим не викликає особливих заперечень висновок про те, що в більшості органів внутрішніх справ є грамотні накази, інструкції та інші документи нормативно моделюючі ефективне управління, але недоробок в основному ще багато і головні їх причини містяться в поведінській, психологічно, насиченій підсистемі, свідоме та кваліфіковане вдосконалення якої - актуальна та складна задача.

Управлінська діяльність має наступні суттєві складові.

1. Мета - підтримання в оптимальному робочому стані системи управління, що складається з складних і різнорідних об'єктів і базується на плануванні, контролі та корекції дій з урахуванням оперативної обстановки.

2. Об'єкт - організація як складноієрархізована та багаторівнева структура, кожен із „поверхів” якої має свою специфіку.

3. Наявність функціональних зв'язків між елементами системи, найважливішим із яких є люди.

4. Наявність соціально-психологічних стосунків у системі управління, що є похідними від функціональних відносин.

Специфічність правоохоронних органів, про яку йшлося вище, проявляється в тому, що середовищем їх функціонування є iншi соцiальнi системи. Власне, вони й створені для впливу на об'єкти зовнiшнього управління: злочиннiсть і правопорушення; причини та умови, що їх породжують; явища, що виходять за межі встановленого суспiльного порядку; окремi особи (підозрювані, звинувачувані, засуджені тощо).

Процес управління в правоохоронних органах (з урахуванням його зовнiшнього i внутрiшнього аспектів) може бути представлений як сукупність трьох взаємозв'язаних складових:

1) управлiння самим органом, спрямоване на удосконалення його органiзацiї та забезпечення оптимальних умов для дiяльностi;

2) управлiння підпорядкованими пiдроздiлами та посадовими особами;

3) вплив підрозділів i посадових осiб на конкретнi антигромадськi прояви, правопорушення та кримiногеннi чинники з метою їх попередження, нейтралізації або припинення.

Дві перші складові є внутрішнім контуром управлінням, третя - зовнішнім. Слід зазначити, що зовнiшня управлiнська дiяльнiсть надзвичайно рiзноманiтна, вона здiйснюється одночасно за багатьма напрямами, кожний із яких вимагає застосування спеціальних знань, умінь і навичок. У зв'язку з цим кожен напрям, як правило, здiйснюється галузевим структурним пiдроздiлом, а його функцiї вiдносяться до числа основних для нього.

Отже, соцiальне управлiння являє собою, з одного боку, систему, а з iншого - процес, чим зумовлений комплексний характер здійснюваних при цьому функцій. Ми будемо виходити з того, що функцiї управління в правоохоронних органах розподiляються на два види: функцiї системи управлiння (функції-завдання) та функцiї процесу управлiння (функції-операції).

До функцiй процесу управлiння (функцій-операцій) вiдносяться: оперування iнформацiєю; формулювання проблеми; висунення управлінської гiпотези; прогнозування; вироблення проектів управлінських рiшень; організація їх виконання; підведення підсумків функціонування і коригування системи управління.

Функції-завдання, в свою чергу, можуть бути поділені на функцiї загального управлiння, основнi та забезпечуючі. Функціями загального управлiння є: визначення цілей, планування; прийняття управлінських рішень; мотивація; органiзацiя виконання; регулювання системи; облiк i контроль; основнi функцiї визначаються метою і завданнями, що стоять перед системою управлiння; до забезпечуючих функцiй вiдносять кадрове, фiнансове, матерiально-технiчне, iнформацiйне забезпечення тощо.

Зважаючи на важливість основних функцій, дамо їм більш докладну характеристику:

1) функція охорони громадського порядку - здійснення адміністративної діяльності та адміністративного примусу, а саме: забезпечення порядку на вулицях та в інших громадських місцях; забезпечення паспортної системи, здійснення нагляду за дотриманням іноземцями та особами без громадянства встановленого для них порядку проживання та пересування; забезпечення дозвільної системи; боротьба з дорожньо-транспортними пригодами;

2) функція розкриття та розслідування злочинів - реагування на вже вчинені чи підготовлювані злочини;

3) функція попередження злочинів - здійснення загальної (правова пропаганда, пропаганда безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки та ін.) та індивідуальної (робота з особами, схильними до вчинення правопорушень, нагляд за поведінкою умовно-засуджених та умовно-звільнених осіб та ін.) профілактики; встановлення та усунення умов, які сприяють вчиненню правопорушень;

4) функція захисту державної, громадської та особистої власності громадян - відомча та позавідомча охорона об'єктів, забезпечення їх пожежної безпеки;

5) функція соціального обслуговування - надання допомоги населенню, державним органам, громадським організаціям при реалізації їх прав та здійсненні тих чи інших видів діяльності, а саме: народним депутатам і посадовим особам при виконанні ними своїх обов'язків, якщо громадяни відмовляються виконувати їх законні вимоги чи перешкоджають їх діяльності; органам охорони здоров'я та ветеринарного нагляду у проведенні ними карантинних заходів при епідеміях та епізоотіях; медичним працівникам у госпіталізації громадян, які страждають психічними захворюваннями; особам, які постраждали від правопорушень та нещасних випадків, а також особам, які знаходяться в громадським місцях у безпорадному стані;

6. функція виконання покарань - виконання вироків судів щодо осіб, засуджених до виправних робіт та інших видів покарань, не сполучених із позбавленням свободи.

Таким чином, управлiння правоохоронними органами (підрозділами) України - складний різновид діяльності, де на перший план висувається iнтегруюча i координуюча роль керівника, а власне реалiзацiя функцiй розпочинається з органiзацiї системи збору iнформацiї, її обробки й використання в процесi прийняття управлінських рiшень.

Серед основних функцій керівника слід також назвати узгодження, координування, контроль. Тут потрібно розподілити обов'язки між об'єктами управління (керiвниками підрозділів) таким чином, щоб залишити за собою контроль за найважливішими напрямами дiяльностi, а також за виконанням наказiв i вказiвок вищих органiв: суб'єкт управління несе вiдповiдальнiсть за стан роботи підпорядкованого апарату в цiлому, але вiн не повинен сам безпосередньо керувати всiма лiнiями службової дiяльностi, підміняючи своїх заступникiв.

Значна частина робочого часу витрачається керівником на представницьку функцію - присутність на нарадах та інших заходах, що проводяться в системі правоохоронних органів України, так і в органах місцевої влади тощо. Тут важливим є можливість забезпечення підпорядкованого органу (підрозділу) засобами та ресурсами для досягнення основних цiлей: охорони громадського порядку, боротьби зi злочиннiстю та причинами, що її породжують.

Основні проблеми психології управління можуть бути представлені наступним чином:

а) структурно-функціональний аналіз управлінської діяльності, прийняття рішень і процедури їх супроводження;

б) соціально-психологічний аналіз органів, підрозділів і груп, де реалізуються первісні формальні і неформальні відносини, спільні цілі та очікування людей;

в) дослідження психології діяльності (праці) конкретного управлінця (керівника, начальника, командира тощо), становлення його особистості як професіонала; використання особистісних резервів формування індивідуального стилю, образу життя і мотивації життєдіяльності, ставлення до підлеглих, стосунки з колегами по управлінській діяльності;

г) вивчення психологічних закономірностей адаптації до управлінської діяльності, ресурсів і механізмів психологічної компенсації; психологічних механізмів ротації кадрів та їх підбору у зв'язку зі специфікою завдань професійної діяльності (небезпека, екстремальність, складність ймовірностних рішень, насиченість соціальними контактами, публічність та ін.); психолого-педагогічних проблем професійної підготовки управлінців.

Зазначене дозволяє виділити низку психологічних особливостей, притаманних управлінню правоохоронними органами.

1. Опосередкованість і дистанційність операцій управління реальними об'єктами та процесами (навіть при безпосередньому управлінському впливі між керівником і виконавцем наявні статутні відносини, що опосередковують взаємодію).

2. Неалгоритмічний характер більшості операцій, що найчастіше пов'язане з дефіцитом інформації в швидко змінюваних умовах.

3. Жорстка детермінація частини операцій часовими параметрами, заданими організаційними умовами та організаційною програмою у цілому.

4. Значний обсяг і різноманітність завдань і дій.

5. Соціотехнічний характер управлінських дій, що вимагає врахування техніко-технологічних умов оцінки соціальної, виробничої і технічної сторін (обставин) у рішеннях, які приймаються.

6. Високий рівень психологічної напруженості, зумовлений відповідальністю за прийняття рішень та сталою функцією ризику, притаманного діяльності правоохоронних органів.

Важливим чинником, що зумовлює ефективність діяльності управлінця в системі правоохоронних органів України, є концептуальне визначення обсягу та змісту понять „організація системи управління” та „організація процесу управління”, оскільки це дає змогу забезпечити стабільність роботи підпорядкованого органу (підрозділу) протягом тривалого часу.

Організація системи управління - це забезпечення психологічних умов, що сприятимуть оптимальній результативності роботи. Такими умовами є наступні.

1. Формування концепції правоохоронної діяльності, де були б викладені основні принципи протидії злочинності та забезпечення громадського порядку.

Проголошення України як незалежної держави і необхідність демократизації суспільства потребує заміни кримінально-заборонної політики профілактичною, дозволяючою. Разом із тим, демократизація не означає вседозволеності, а захист законних прав громадян не слід розуміти як безвідповідальність перед суспільством. Відсутність наступальності при розробці концепції правоохоронної діяльності України, глибокого аналізу специфіки сучасного етапу розвитку держави, зокрема, стану та динаміки злочинності, особливостей криміналізації певної частини населення, відстороненість від проблеми впливу на громадську думку вже спричинили до появи негативних тенденцій. Не випадково аналіз української преси свідчить, що за рік публікується понад дві тисячі матеріалів про діяльність правоохоронних органів, до третини яких носять тенденційно-упереджений характер. Інші засоби масової інформації також досить часто з задоволенням „смакують” негативні факти.

Зазначене, поряд з проблемами організаційно-правового та фінансово-технічного забезпечення, призводить до деформації мотивації професійної діяльності працівників: органи дізнання прагнуть не реєструвати заяви (тобто, борються не з злочинцями, а з потерпілими), а слідчі уникають певних категорій справ, оскільки не впевнені у дійовому сприянні суду та прокуратури. Наслідками такого становища стають негативні зміни у структурі злочинності: поява нових видів злочинів, зокрема, вбивств на замовлення, викрадення людей із метою отримання викупу, економічних злочинів; зростання рівня організованої злочинності та корупції. При відносній стабілізації кількості вчинених злочинів оперативна обстановка ускладнюється.

Отже, необхідна “нова філософія служби”, нові її організаційні принципи, що орієнтували б зусилля правоохоронців на основні проблеми, дозволяла б визначити нову стратегію і тактику: працівник міліції має стати партнером громадянина, а не представником карного органу. Тісна співпраця з населенням, надання громадянам реальної правової та соціальної допомоги згідно вимог Закону повинна стати повсякденною нормою. Важливе місце в цьому процесі належить опануванню кожним співробітником і подальше широке використання на практиці психологічних знань, оволодінню психологічними формами і методами як для спілкування з населенням, так і для здійснення впливу на правопорушників.

2. Формування ділової цілеспрямованості працівників. Як зазначалося вище, мета діяльності правоохоронних органів визначається ззовні - суспільством, і в цьому сенсі вона є об'єктивною категорією. Але на суб'єктному рівні вона набуває особистісного забарвлення, втілюючи потреби та інтереси кожного індивіда. Чим адекватніше загальна мета діяльності усвідомлюється працівниками і чим точніше робота кожного відповідає загальній меті, тим більш цілеспрямованим є управління. Не випадково концепція „управління за цілями” („управління за результатами”) є однією з найбільш прогресивних серед сучасних теорій управління (Г. Кунц, С. О'Доннел).

3. Оптимізація організаційного клімату. Організаційна структура є однією з психологічних детермінант (стимулів активності) поведінки людини. Так, надмірна централізація управлінських функцій призводить до перевантаження керівника, зменшує оперативність його рішень та їх якість, бо він не в змозі за короткий проміжок часу вивчити проблему і оцінити альтернативи. Але головне - при такій системі управління деморалізуються підлеглі, вони втрачають ініціативу, стають байдужі до подій, прагнуть перекласти відповідальність на керівництво, очікують вказівок „зверху”.

4. Врахування неформальної (неофіційної) структури колективу. Неформальна структура являє собою систему неформальних зв'язків, комунікацій, відносин в групі. Офіційна структура не співпадає з неофіційною: перша регламентована нормативними документами та інструкціями, друга - заснована на традиціях і звичаях, особистих симпатіях і антипатіях, на уявленнях людей щодо взаємодії. Неофіційна структура може прискорювати вирішення службових питань або утруднювати їх. Протекціонізм, корупція та інші негативні явища існують лише завдяки неформальній структурі управління. Тому так важливе використання неформальних структур із позитивною спрямованістю і своєчасне припинення дій угрупувань, що здійснюють негативний вплив.

Організація процесу управління передбачає реалізацію постійно повторюваних стадій управлінського циклу: підготовка й прийняття управлінського рішення, доведення його до підлеглих, мобілізація їх на виконання даного рішення, контроль за ходом виконання рішення та його корекція. Кожна із стадій потребує врахування певних психологічних аспектів.

Психологічне забезпечення процесу підготовки й прийняття рішень - інтелектуально насичена діяльність, тому завдання керівника полягає у виборі таких методів, що стимулювали б інтелектуальний потенціал підлеглих. Доведення рішень до підлеглих - психологічною сутністю тут є формування у свідомості підлеглих образу майбутньої діяльності (що робити?, як?, у якій послідовності? та ін.). Мобілізація підлеглих на виконання завдань - вплив на їх мотиваційну сферу, найчастіше - на мотиви службового обов'язку, відповідальності, самоствердження, колективізму. Контроль та внесення корективів - сприяє мобілізації, укріпленню віри підлеглих у свої сили, впевненості у значимості виконуваної діяльності.

Велике значення для здійснення процесу управління має реалізація принципів соціального управління. Під принципами розуміють основні положення, загальновизнані правила тієї чи іншої діяльності. Відносно управління принципи відображають пізнані людиною закономірності, котрими керуються органи управління в процесі створення і функціонування соціальних систем управління. Існуючі сьогодні погляди на принципи управління можна умовно розподілити на дві групи: універсальні та прикладні. До першої групи належать ті з них, які прагнуть узагальнити існуючу практику управління і визначити найважливіші риси управлінської діяльності. Звичайно, не можна сказати, що така система принципів остаточно склалась, вона є динамічною. Вважається, що найповніше принципи сучасного управління викладені П. Друкером. Це такі сім принципів: орієнтація управління на людину, що означає налагодження ефективної співпраці людей, подолання вад окремих працівників і максимальне розкриття їх потенціалу; культурна природа управління, означає, що управління є частиною загальної культури кожної країни, традицій народу і одночасно поєднує в собі загальносвітові тенденції; інтегрування інтересів працівників організації навколо загальних цілей, означає, що працівники виконують свої функції, досягаючи при цьому задоволення власних потреб і інтересів і ефективно досягаючи результатів організації; розвиток здібностей усіх працівників організації та ефективне їх використання на всіх рівнях управління, що перш за все означає розвиток ініціативи і творчого підходу працівників до справи, освоєння ними нових знань, умінь і методів роботи; використання в управлінні ефекту синергії, тобто така організація командної діяльності персоналу, коли їх взаємодія, колективна робота значно перевищує просту суму результатів діяльності кожного працівника окремо; науковий підхід до визначення ефективності управління організацією, що означає уникнення спрощених підходів до оцінки ефективності управління, обов'язкове врахування показників згуртованості, задоволення, громадської думки тощо; співробітництво і тісна взаємодія організації з навколишнім середовищем, що означає постійний моніторинг і вивчення потреб населення, дослідження змін в оточенні, готовність до гнучкого реагування.

Виділяють групи загальних і спеціальних принципів управління. До загальних відносяться такі принципи, як науковість, законність, гласність, гуманізм, розподіл влад, системність, плановість та конкретність; до спеціальних - такі принципи, як ієрархічність, функціональність, територіально-галузевий і норми керованості (принципи побудови системи управління), а також цілеспрямованість, принцип головної ланки, відповідності делегування, поєднання єдиноначальності та колегіальності, відповідальності посадових осіб, раціонального співвідношення цілей та способів їх досягнення.

Управління в ОВС має спільні риси з приватним менеджментом, проте є і відмінності. За прийнятим в нашій країні визначенням: управління в ОВС є особливим видом діяльності спеціально створених апаратів та спеціально призначених посадових осіб по упорядкуванню системи органів внутрішніх справ, забезпеченню її оптимального функціонування і розвитку з метою ефективного вирішення завдань по боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку. При цьому управління розглядається в двох аспектах: а) управління системою органів внутрішніх справ із боку держави; б) управління, яке здійснюється в середині системи, коли об'єктами управління є співробітники, служби, підрозділи, а суб'єктами- керівники, апарати відповідних рівнів. Зміст останнього аспекту управлінської діяльності включає в себе: визначення цілей, завдань і функцій органів внутрішніх справ; розробку й удосконалення організаційної структури; забезпечення трудовими, матеріальними і іншими ресурсами; підготовку й реалізацію управлінських рішень; координація дій органів і підрозділів; регулювання функціонування з урахуванням обстановки; створення системи обліку та контролю.

Размещено на Allbest.ru