Підприємство в сучасній системі господарювання

Співвідношення окремих видів нематеріальних активів підприємства, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості, називають видовою структурою.

Щоб визначити загальний обсяг нематеріальних активів та їхню зміну, нематеріальні активи підприємства оцінюють. Існують три основні підходи до оцінки нематеріальних активів: витратний, прибутковий, порівняльний.

Витратний підхід ґрунтується на розрахунку витрат на відтворення нематеріальних ресурсів. Він застосовується під час оцінювання їхньої вартості у тому випадку, якщо неможливо знайти аналоги, а прогнозований прибуток не є стабільним. При оцінюванні враховують: витрати на оплату праці працівників; маркетингові і рекламні витрати; витрати на страхування ризиків, пов'язаних з об'єктами інтелектуальної власності; витрати на вирішення правових конфліктів; матеріальні витрати на формування об'єкта інтелектуальної власності; вартість науково-методичного забезпечення чи індивідуалізації власної продукції-логотипа, ліцензій, сертифікатів тощо.

Прибутковий підхід застосовується здебільшого при оцінювання патентів і ліцензій, торгової марки, майнових прав. Він ґрунтується на розрахунку економічної вигоди, пов'язаної з отриманням прибутку від використання нематеріальних активів у майбутньому, тобто його цінність на поточний момент визначається величиною очікуваного прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід застосовується в умовах розвинутого ринку нематеріальних активів. Цей підхід передбачає визначення вартості активів з урахуванням попиту і пропозиції, яка існує на ринку. Підприємства купують і продають аналогічні активи, приймаючи при цьому незалежні індивідуальні рішення щодо їх вартості.

Нематеріальні активи можуть оцінюватися за первісною і залишковою вартістю у зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим їх спрацюванням.

Первісна вартість нематеріальних активів складається з вартості придбання; митного збору (при імпорті); податків, які не підлягають відшкодуванню; інших податків, пов'язаних з придбанням нематеріальних активів (крім сплати відсотків за кредит банку). За первісною вартістю нематеріальні активи зараховують до майна підприємства.

Залишкова вартість характеризує реальну їхню вартість, тобто не перенесену на вартість виготовленої продукції, і визначається як різниця між первісною вартістю і сумою нарахованого зносу

Розділ 6. Оборотні кошти підприємства

6.1 Склад основних засобів підприємства

Основні засоби - це матеріальні активи, що підприємство утримує з метою їхнього використання в процесі виробництва або постачання товарів, робіт, послуг, здавання в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він довший за рік).

Не належать до основних засобів:

* предмети терміном служби менше одного року незалежно від їхньої вартості;

* спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва окремих виробів або для виготовлення індивідуальних замовлень незалежно від їхньої вартості;

* спеціальний одяг, спеціальне взуття, постільні приналежності незалежно від їхньої вартості і терміну служби.

Основні засоби підприємства включають: 1. Виробничі основні засоби - частина основних засобів, що бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на створений продукт поступово, у міру використання. Відновлення цих засобів здійснюється за рахунок капітальних інвестицій. Основні виробничі засоби з обліком їхнього виробничого призначення розділяються на групи:

A. Будинки і споруди

До них належать - будинки основних, допоміжних, обслуговуючих цехів, депо, гаражі промислового підприємства, конструкторські бюро, керування, контори, піднімальні і відкриті гірські видобутки, нафтові і газові шпари, димарі і водонапірні башти на окремих фундаментах, дороги для усіх видів транспорту усередині підприємства, дамби, греблі, канали.

Б. Передатні пристрої

До них належать - водорозподільні пристрої, спорудження електропередачі і зв'язку, каналізаційні спорудження, газопроводи.

B. Машини й устаткування

До них належать - робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, транспортні засоби.

Г. Виробничий і господарський інвентар

До них належать - механізовані і ручні інструменти усіх видів, що ріжуть, що давлять, ударні, а також усілякі пристосування, різні предмети господарського і виробничого характеру.

Д. Інші основні засоби

2. Невиробничі основні засоби - це житлові будинки й інші об'єкти соціально-культурного і побутового обслуговування на балансі підприємства. Невиробничі основні засоби не переносять свою вартість на створений продукт. Відновлення здійснюється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Структура основних виробничих засобів - це співвідношення окремих їхніх груп

Підприємство зацікавлене в оптимальному підвищенні питомої ваги активної частини основних виробничих засобів (ті, котрі обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства). Поліпшення структури основних виробничих фондів може бути досягнуте за рахунок відновлення і модернізації устаткування, ефективного використання робочих приміщень, ліквідації зайвого і малоефективного устаткування.

На структуру основних виробничих засобів підприємства в пливають:

* приналежність до визначеної галузі;

* рівень автоматизації і механізації;

* рівень спеціалізації і кооперування;

* кліматичні і географічні умови розміщення підприємства.

Відтворення основних засобів підприємства

Відтворення основних засобів підприємства - це процес безпе-рервного їхнього відновлення, що характеризується:

* основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

* у процесі відтворення одночасно відбувається рух їхній споживчої вартості і вартості;

* нарахування амортизаційних відрахувань здійснюється нагрома-дженням у грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;

* основні виробничі засоби обновляються в натуральній формі в пли-ні тривалого періоду часу, що дозволяє маневрувати засобами амор-тизаційного фонду.

Розрізняють просте і розширене відтворення.

Просте відтворення припускає утворення основних виробничих засобів у кожнім наступному циклі виробництва в незмінному обсязі і з фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в двох формах:

* заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів;

* капітальний ремонт діючих основних засобів. Розширене відтворення припускає кількісне і якісне збільшення

діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, здатних забезпечити вищий рівень продуктивності устаткування.

Розділ 7. Інвестиційні ресурси

7.1 Поняття та види інвестицій

Навіть найліпша інноваційна ідея не приносить користі без її уречевлення. Впровадження інновацій супроводжується значними витратами трудових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів, на придбання і оплату яких потрібен певний капітал, тобто визначені інвестиційні ресурси. Інвестиційними ресурсами називають всі види майнових та інтелектуальних цінностей (у вартісному відтворенні), які потрібно вкласти в об'єкти підприємницької та іншої діяльності. В результаті їх використання мають утворюватися доходні, прибуткові потоки, досягатися намічені ефекти.

Інвестиції - тимчасове відмовлення економічного суб'єкта від споживання наявних у його розпорядженні ресурсів (капіталу) і використання цих ресурсів для збільшення в майбутньому свого добробуту. Сам же процес вкладення ресурсів називається інвестуванням.

Упорядкування інвестиційної діяльності підприємства здійснюється за певними видами інвестиційних потоків, розмежованих за відповідними ознаками.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №2, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 p. №87 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 червня 1999 р. №398/3691, зі змінами і доповненнями, під фінансовими інвестиціями слід розуміти активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Вони необхідні для придбання цінних паперів, які випускають підприємства або держава. Детальний опис обліку, оцінки та здійснення фінансових інвестицій регламентує Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №12 "Фінансові інвестиції", затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 р. №9 і зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 травня 2000 р. №284/4505, зі змінами та доповненнями.

Під реальними Інвестиціями слід розуміти вкладення капіталу у виробництво для оновлення існуючих і створення нових виробничих потужностей. Такі інвестиції в практиці вітчизняного товаровиробництва називають капіталовкладеннями.

Більш детально зупинимося на реальних (виробничих) інвестиціях, оскільки саме вони розкривають інвестиційні потреби підприємства. До них спід віднести:

- безпосередні інвестиції;

- супутні інвестиції;

- інвестиції в науково-дослідні роботи.

Безпосередні інвестиції - інвестиції в основні виробничі засоби (матеріальні і нематеріальні активи) та обігові засоби.

Інвестиції в основний капітал передбачають:

- придбання (виготовлення) нового обладнання та устаткування, в тому числі витрати на його доставку, монтаж і налагодження;

- модернізацію існуючого обладнання;

- будівництво й реконструкцію будівель і споруд;

- технічне переозброєння щодо придбання нових технологічних пристроїв, які забезпечують роботу обладнання;

- нове технологічне оснащення діючого обладнання. Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення:

- нових і додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;

- нових і додаткових запасів готової продукції;

- збільшення рахунків дебіторів (боржників).

Інвестиції в нематеріальні активи передбачають придбання нової технології (патенту чи ліцензії) чи торговельної марки (бренду).

Супутні інвестиції - вкладення капіталу в об'єкти, територіально і функціонально пов'язані з цільовим виробничим об'єктом (мережі електропередач, каналізації, вкладення в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру тощо).

Інвестиції в науково-дослідні роботи забезпечують і супроводжують інвестиційний проект, тобто це матеріальні кошти, необхідні для проведення передпроектних досліджень, а також оборотні засоби для забезпечення поточної діяльності науково-дослідної організації, яка працює за замовленням підприємства.

Прямими іноземними інвестиціями називають закордонні вкладення капіталу, що за величиною становлять не менше 10% вартості певного інвестиційного проекту.

Портфельні інвестиції - закордонні інвестиції, менші 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту. '

Принципово всі джерела фінансових ресурсів підприємства можна представити у вигляді такого переліку:

- власні фінансові ресурси і внутрішньогосподарські резерви;

- запозичені фінансові кошти;

- залучені фінансові кошти, отримані від продажу акцій, паїв трудового колективу;

- грошові кошти, централізовані об'єднаннями підприємств;

Розділ 8. Індивідуальна робота

8.1 Основи організації практики

ВАТ "ВЛМЗ ім. 1-го Травня" створено з метою:

- створення на території України високоефективного виробничого комплексу,

- задоволення потреб споживачів у товарах свого виробництва;

- розвиток комерційних зв'язків із зарубіжними країнами для отримання прибутку.

Предметом діяльності ВАТ "ВЛМЗ ім. 1-го Травня" є:

- лиття інших кольорових металів;

- оптова, роздрібна, торгівля своїми товарами;

- надання складських послуг;

- зовнішньоекономічна діяльність.

Трудовий колектив ВАТ "ВЛМЗ ім. 1-го Травня" складається:

. директор;

. кваліфіковані спеціалісти;

. робітники, які прийняті за трудовими умовами.

8.2 Фінанси і фінансова діяльність підприємства

Фінансовим підсумком господарської діяльності підприємства є його прибуток.

Прибуток характеризує кінцевий результат діяльності торговельного підприємства. Його одержання є обов'язковою умовою розширеного відтворення на підприємстві, забезпечення його самофінансування і змінення конкурентоздатності на ринку.

Абсолютна величина прибутку виступає узагальнюючим підсумковим показником, який характеризує обсяг фінансових коштів підприємства для розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами, формування фондів підприємства, призначених для стимулювання і розширеного відтворення.

Цей показник не відображає ступеня ефективності господарської діяльності підприємства. Маса прибутку може зростати при недостатньому використанні ресурсів підприємства, порушенні вимог режиму економії. Тому для характеристики ефективності господарської діяльності, ступеня використання його ресурсів, раціональності здійснених витрат набуло поширення застосування показників відносної прибутковості, які в економічній практиці одержали назву рентабельності.

Рівень рентабельності може бути визначений як процентне відношення суми одержаного прибутку до будь-якого показника: обсягу товарообороту, величина витрат обертання, середнього розміру основних фондів і оборотних коштів, суми коштів фонду оплати праці тощо. В умовах ринкової економіки та різноманітних форм власності виникає потреба в оцінці рентабельності капіталу.

В результаті проведених розрахунків рівень валового доходу відносно товарообороту за 2007 рік незначно зріс на 1 %, рівень витрат обігу порівняно з минулим роком збільшився на 3,6 %, що негативно впливає на прибуток, на підприємстві спостерігаються перевитрати. Рівень прибутку від реалізації та балансового прибутку у 2007 році збільшився на 3,2 %, що призвело до збільшення прибутку на суму 2500 тис. грн.

Проте собівартість продукції дуже велика не дає можливості для скорочення витрат для збільшення прибутку.

Як свідчать дані, у 2007 році збиткова реалізація призвела до зниження товарообороту на 44,9 тис. грн., валовий доход за два роки не змінився, чисельність працюючих зменшилась на 2 чол., витрати обігу порівняно з минулим роком зросли на 20,6 тис. грн., що негативно впливає на отримання прибутку підприємства. Валовий доход на 1 грн. до обороту практично не змінився, на одну особу зменшився на 0,2, на 1грн. витрат обігу також знизився на 0,14 тис. грн.

Узагальнюючи проведені розрахунки, можна встановити, що сума валового доходу у 2007 році не може бути джерелом фінансування витрат обігу і утворення прибутку, необхідного для нормального функціонування підприємства.

8.3 Грошові розрахунки підприємств

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми. На Базі практики віддають перевагу безготівковим грошовим розрахункам. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава - не тільки з погляду економного витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.

Готівкова форма розрахунків - форма розрахунків, що здійснюється з використанням готівки.

Отримана готівка у вигляді виручки від реалізації продукції та інших касових надходжень використовується аналізованим підприємством не тільки для забезпечення господарських потреб, а й на оплату праці і виплату дивідендів. Крім того, для виплат, пов'язаних з оплатою праці й виплатою дивідендів, підприємство використовує й готівку, отриману з кас банків. Водночас підприємство повинне забезпечувати систематичну і повну сплату податків, зборів і обов'язкових платежів в бюджет та державні цільові фонди згідно з чинним законодавством.

Для здійснення грошових розрахунків застосовують платіжні картки. Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюються шляхом списання коштів з банківського рахунку платника на банківський рахунок одержувача, тобто проведенням відповідних записів на банківських рахунках учасників розрахунків. Підставою для здійснення безготівкових розрахунків є подання до банку спеціальних розрахункових документів (платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, реєстру документів за акредитивом, реєстру чеків тощо) на паперових носіях або в електронному вигляді, використовуючи програмно-технічний комплекс "Клієнт - банк". Застосування системи "Клієнт - банк" забезпечує автоматичне ведення поточного рахунку клієнта в банку і дозволяє економити час на здійснення розрахункових операцій. Можливе також проведення безготівкових розрахунків через залік взаємних вимог контрагентів (клірингові розрахунки), у тому числі за бартерними угодами, якщо вони здійснюються без участі грошових коштів лише частково.

Організація безготівкових розрахунків підприємств регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001р. Підприємство (База практики) здійснює безготівкові розрахунки з допомогою таких розрахункових документів:

- платіжних доручень;

- платіжних вимог-доручень;

- розрахункових чеків;

- акредитивів;

- векселів.

Розрахункова дисципліна передбачає дотримання суб'єктами господарювання певних правил проведення розрахунків. Вона базується на дотриманні основних принципів розрахунків.

Платіжна дисципліна передбачає забезпечення оплати підприємством своїх фінансових зобов'язань у повному обсязі і у встановлені строки.

Стан розрахункової дисципліни залежить від фінансового стану підприємства. Водночас порушення розрахунково-платіжної дисципліни негативно впливає на фінансовий стан підприємства.

За порушення розрахункової дисципліни до підприємства вживають такі санкції:

1) договірні санкції (застосовують ділові партнери у формі неустойки у відсотках до суми невиконаного зобов'язання);

2) банківські або кредитні санкції (за порушення підприємством кредитної дисципліни, нецільове використання коштів, незадовільний стан обліку і звітності, за несвоєчасне повернення кредиту) у формі стягнення штрафу, пені, припинення кредитування, припинення операцій на рахунку;

3) фінансові санкції, які застосовуються державними податковими органами.

Фінансові санкції визначено Законами України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", "Про Державну податкову службу", "Про систему оподаткування в Україні", а також законами, які регулюють нарахування і сплату суб'єктами господарювання окремих видів податків. Цими законодавчими актами передбачено застосування штрафних фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, за несвоєчасне подання податкових декларацій, податкових розрахунків тощо.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які в установлений строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках сплачують штраф у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо платник податків самостійно виявив факт заниження податкового зобов'язання, самостійно погасив суму недооплати та штраф у розмірі 10% суми такої недоплати, інші штрафні санкції до нього не застосовуються.

Сума санкцій сплачується у бюджет на спеціальний рахунок ДПА у десятиденний строк з моменту складення акту.

До підприємств можуть також застосовувати фінансові санкції у вигляді штрафів за перевищення встановлених лімітів готівки (у двократному розмірі понадлімітної готівки), за неповне відображення готівки (у п'ятикратному розмірі невідображеної готівки), за невстановленя банком ліміту готівки (п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - для установи банку).

Крім фінансових санкцій, до підприємств застосовують адміністративні штрафи і інші стягнення:

· конфіскація цінностей, отриманих незаконно;

· позбавлення спеціального права на ведення діяльності;

· попередження;

· виправні роботи;

· адміністративний арешт тощо.

Важливою частиною роботи фінансових служб підприємств при організації грошових розрахунків є контроль за своєчасністю платежів. Про обсяги грошових розрахунків підприємства звітуються у звіті про рух грошових коштів. Застосування фінансових та адміністративних санкцій сприяє зміцненню розрахунково-платіжної дисципліни. Однак, суми штрафів за незначні фінансові порушення не повинні бути надмірно високими, щоб не вилучати у підприємств значну частку їх прибутку, який є основним джерелом поповнення власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання.

8.4 Прогнозування, планування фінансових результатів на підприємстві

Для здійснення своєї діяльності підприємство має розпоряджатися певними матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами та засобами.

Планомірне комбінування та використання цих факторів виробництва, організація виготовлення та реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) є основною для отримання прибутку, досягнення цілей підприємства та задовільнення економічних інтересів його власників.

Фінансовим підсумком господарської діяльності підприємства є його прибуток.

Аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства є важливим елементом для прийняття конкретних рішень, спрямованих на подальше збільшення прибутковості, виявлення причин збитковості, а також забезпечення стабільності фінансового стану.

Провівши аналіз прибутку бази практики за 2007 рік можна сказати, що прибутковість підприємства зростала протягом року. Наприклад,

Важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійснені комерційних угод мусить намагатися закупити товар за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгодженні ціни товару, закупки товарів в період їх сезонного розпродажу.

Зростання розмірів одержання прибутку пов'язане також із збільшенням рівня цін продажу товарів.

Управління цінами реалізації залежить від обґрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку, використання торговельної кон'юнктури в окремі періоди року.

Маса одержання прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства (товарообороту), кількості реалізованих товарів. Збільшенню обсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової політики шляхом включення в перелік взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торговельних послуг, здійснення ефективних рекламних заходів.

В результаті проведених розрахунків рівень валового доходу відносно товарообороту за 2007 рік незначно зріс на 1 %, рівень витрат обігу порівняно з минулим роком збільшився на 3,6 %, що негативно впливає на прибуток, на підприємстві спостерігаються перевитрати. Рівень прибутку від реалізації та балансового прибутку у 2007 році збільшився на 3,2 %, що призвело до збільшення прибутку на суму 2279 тис. грн.

Проте собівартість продукції дуже велика не дає можливості для скорочення витрат для збільшення прибутку.

І негативно впливає на рентабельність підприємства.

Так, на початку 2007 року рентабельність складала -0,03, але в же на кінець трохи покращилась і складала 0,08.

В процесі управління формуванням прибутку вирішуються дві основні задачі:

1. підвищення загального розміру прибутку в прцесі його формування;

2. ефективний розподіл отриманого прибутку за окремими напрямками його використання.

Механізм управління формуванням прибутку від реалізації товарів (робіт, послуг) будується в тісному взаємозв'язку цього показника з показниками обсягу товарообороту, доходів і витрат обігу торговельного підприємства.

Маса прибутку підприємства залежить від величини доходів, що одержує підприємство та від розмірів витрат обігу. Формування доходів і витрат підприємства обумовлюються передусім обсягами його діяльності (товарообороту), а також асортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообороту.

На першому етапі визначають цільову суму прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життєвого циклу підприємства, стратегічних завдань, які стоять перед підприємством в майбутньому періоді, тактики їх вирішення. При цьому величина прибутку може знаходитися в інтервалі від точки беззбитковості до точки рівноваги, яка відповідає одержанню максимального прибутку.

Основними резервами зростання валового доходу є:

. Зниження цін при закупці товарів, скорочення числа посередників при закупці товарів, закупка товарів за зниженими цінами на сезонних ярмарках, передсвяткових розпродажах; за рахунок зростання цін реалізації товарів, підвищення рівня торговельного обслуговування, використання сприятливої торговельної кон'юнктури;

. Зниження витрат обігу за рахунок якісного стану основних фондів, зростання ефективності їх використання; розробити ламку систему планування витрат, враховуючи зміни внутрішніх умов, важливість інформації;

Своєчасне виявлення задач зниження витрат обігу.

Для отримання потрібної величини прибутку необхідно: вивчати ринок товарів, розширяти асортимент за рахунок взаємодоповнюючих і взаємозамінюючих товарів, надавати додаткові платні торговельні послуги;

прискорювати оборотність обігових активів - чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти за місяць, тим скоріше вивільняються грошові кошти і тим самим збільшується товарооборот, і, відповідно прибуток.

8.5 Відносини підприємства з бюджетною системою країни

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

Держава надає субсидії з метою підтримки певних підприємств. Слово "субсидія" походить від латинського слова subsidium і означає "допомога".

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі - формі нормативних актів.

Відносини між бюджетом і підприємством між державою і підприємствам полягає в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету.

Підтримка фінансово слабше забезпечених підприємств має здійснюватися через створення програм фінансового вирівнювання або інших аналогічних заходів, спрямованих на підтримку впливу нерівномірності розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягаря, який вона змушена нести. Зазначені програми та заходи не повинні обмежувати свободу дій межах повноважень.

Встановлено процедуру розподілу коштів, що передаються з державного бюджету місцевим бюджетам на основі принципів Конституції України. Так, кошти державного бюджету, що передаються у формі дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного значення в розмірах, необхідних для формування доходних частин, не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених Законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад. Відповідну процедуру передбачено і для розподілу коштів районними радами, переданих їм з обласного бюджету. Для поліпшення соціально-економічного становища на підприємствах облдержадміністрацією разом з обласною радою розроблено ряд програм, які обговорені на сесії і затверджені рішеннями обласної ради.

У заходах, що проводилися облдержадміністрацією з метою стабілізації промислового виробництва, основна увага приділялася підтримці підприємств у їх роботі по освоєнню конкурентоспроможних видів продукції, пошуках нових ринків її збуту. Продовжувалася робота у напрямку організації та сприяння виробничій кооперації, виконанні договорів між підприємствами щодо взаємних поставок продукції, сировини, матеріалів і комплектуючих як в області, так і за її межами.

Підприємству (Базі практики) не було надано жодних дотацій і субсидій на протязі всієї його діяльності.

8.6 Відносини підприємства з податковою системою країни

Загальна сума податкових надходжень починаючи з 2006 року збільшується. Аналіз податкових надходжень свідчить, що основними складовими системи оподаткування, які формують державки бюджет, є податок на додану вартість (ПДВ, податок із прибутку, а також прибутковий податок із громадян.

У 2006 році частка надходжень саме від цих податків щодо загальних податкових надходжень становила 75%, аналогічною була їхня частка і в 2007році

Аналізуючи динаміку надходжень непрямих податків за зазначений період, бачимо, що податкові надходження з ПДВ зросли в абсолютних величинах за рахунок стабілізації виробництва і розмірів бази оподаткування. Питома вага цього податку в загальній сумі податкових надходжень, як свідчить динаміка останніх років, зменшується на противагу зростанню абсолютної величини. Це пояснюється насамперед зміною структури податкових надходжень, адже останніми роками вектор оподаткування зміщується саме у бік прямого оподаткування. Порівняно з ПДВ динаміка абсолютної суми акцизного збору і його частка протягом аналізованого періоду залишається більш-менш стабільною.

Проаналізуємо тепер детальніше грошові надходження до бюджету прямих податків на прикладі податку з прибутку підприємств та організацій. Динаміка надходжень податку з прибутку має дещо іншу специфіку. Абсолютний показник надходжень цього податку в 2007 році становив 0,24 млрд. грн., що в 1,1 разу більше, ніж у 2006 році.

Щодо прибуткового податку з громадян, то тут починаючи з 2006 року простежується тенденція до збільшення.

Податок знижує добробут споживача двома шляхами:

1) прямо - через передачу частини фінансових коштів від споживача органам державного управління,

2) опосередковано - через підвищення споживчих цін (з урахуванням продуктового податку) на товари, що обкладаються податками.

Перший шлях створює безпосередньо ефект доходу, а другий породжує опосередковано як ефект доходу, так і ефект заміщення після того, як зміниться ціна. Під втратою ефективності при оподаткуванні розуміють надмірне зниження рівня добробуту споживачів понад того рівня, який можна було б пояснити чистою втратою доходу в результаті сплати цього податку (deadveight loss). Тому втрата ефективності має назву надмірного тягаря від оподаткування, або податкового навантаження(tax incidence).

Слід зазначити, що загальноприйнятої методики визначення рівня податкового тягаря не існує. Макроекономічна теорія пропонує вимірювати цей рівень відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домогосподарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку). Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сектор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному сектору. Це узагальнений, найбільш спрощений підхід до визначення податкового навантаження.

Світова макроекономічна теорія пропонує кілька достатньо складних методів вимірювання надмірного податкового тягаря:

1) метод вимірювання за Дюпуї-Маршаллом-Харбергером (метод ДМХ);

2) метод вимірювання за Хіксом.

Як відомо, податковий тягар (податковий тиск) - це узагальнюючий показник, який характеризує роль податків в економіці. У міжнародній і вітчизняній (лист ДПА від 27.01.98. №795/10/20-2117) практиці прийнято оцінювати процентним відношенням усіх сплачених податків до виручки від реалізації:

ПТвр = Cумма(Пі)/ВР

де Сумма(Пі) - сума всіх нарахованих податків

ВР - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг).

ПТвр=0,12

На практиці при визначенні податкового тягаря частіше за все мають на увазі порівняння ставок різних податків (на прибуток підприємств, ПДВ, акцизів, мита і прибуткового податку з населення) з аналогічними податковими ставками інших країн. Але ці окремі ставки не дають змогу визначити сукупний податковий тягар в економіці. Для вимірювання загального рівня податкового навантаження на економіку в цілому може бути використаний комплексний узагальнюючий показник частки сумарної величини всіх податкових платежів у ВВП (при його первинному і вторинному розподілах), який розраховується на основі системи національних рахунків СНР.

Так само можна оцінити податковий тягар, що "несуть" різні галузі господарства від непрямих податків, розрахувавши їх частку у валовій додатній вартості, у чистих продуктових податках (без субсидій).

Однозначно сказати, які податки найістотніше зменшують фінансові ресурси підприємства, неможливо, оскільки результат варто оцінювати в кожнім конкретному випадку. Можна сказати, що значні фінансові ресурси підприємства забирає податок на прибуток, оскільки він не компенсується ніякими надходженнями, не впливає на зменшення інших податків, а виплачується саме з прибутку. До того ж він являє собою найвагоміший інструмент державного регулювання економіки. Тому доцільно детальніше розглянути розрахунок його впливу.

Спільним знаменником, до якого можна привести величину податкового тягаря по всіх податках, є прибуток. Існує два підходи до визначення податкового тягаря. Згідно з першим визначається частка держави у сукупному доході підприємства.

Пт=1-Пр/(ФРзд-Ср)

де ФРзд - фінансовий результат від звичайної діяльності (без ПДВ та інших непрямих податків)

Ср - витрати на виробництво реалізованої продукції (без урахування суми податків, сплачених за рахунок собівартості, з урахуванням адміністративних витрат, витрат на збут та інших витрат);

Пр - чистий прибуток, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків.

Пт=3,39

Якщо потрібно розглянути питання визначення податкового тиску з боку платника податків використовується інший підхід. Формула 3 показує, якою мірою (у скільки разів) сумарна величина сплачених податків відрізняється від прибутку, що фактично залишився в розпорядженні підприємства після сплати податку.

Пт=(ФРзд-Ср)/Пр-1

Врахування означених показників податкового тиску з боку господарюючих суб'єктів України у своїй діяльності є необхідною засадою для ефективного розвитку податкової системи в цілому. Вважається, що необхідність податкового планування залежить від величини податкового тягаря. Усе просто: a=b/c х 100%, де a - це сам тягар; b - податки, нараховані за звітний період; c - обсяг реалізованої продукції. Якщо "a" не перевищує 20%, то можна обійтися чітким веденням бухгалтерського обліку. Якщо трохи більше, то податкове планування потрібно робити частиною загальної системи фінансового управління та контролю. На цей випадок уже необхідна розробка схем реалізації типових, великих і довгострокових контрактів, використання зовнішніх консультацій. Якщо податковий тягар перевищує 45%, то податкове планування стає одним із найважливіших елементів управління діяльністю підприємства чи організації. Тут знадобляться спеціально підготовлений персонал та організація його тісної взаємодії з усіма службами компанії. Будуть потрібні також податковий аналіз і експертиза будь-яких організаційних, юридичних чи фінансових заходів та інновацій.

8.7 Відносини підприємства з банківською системою країни

В практиці роботи комерційних банків розрізняють різноманітні послуги, які можна звести до трьох груп:

· послуги, пов'язані з розрахунково-касовим, кредитним, валютними і іншими операціями, об'єми яких підлягають обліку;

· консультації, участь банків в перевірці проектно-кошторисної документації і інші інженерні послуги, на аналоги яких є цінники і калькуляції;

· послуги, об'єми яких точно не можуть бути враховані або на аналоги яких відсутні цінники і калькуляції.

Банківськими послугами можна рахувати також дії банку, які супроводять його основним функціям і направлені на зростання прибутковості діяльності банку.

Комерційний банк надає своїй клієнтурі різноманітні послуги:

· консультаційні, інформаційні і інші послуги: надання допомоги підприємствам, організаціям, фірмам, асоціаціям, орендарям на їх прохання в організації обліку, складанні звітності, заповненні розрахункових документів; маркетингові послуги (розміщення реклами клієнтів і інших організацій через мережу установ банку, розвиток ринку банківських послуг і нові їх форми, взаємостосунки банку з біржами і ін.);

· консультаційні послуги із застосування законодавства в капітальному будівництві, нормативних документів в проектуванні, будівництві, капітальному ремонті, по складанню документів для забезпечення фінансування капітальних витрат;

· консультації з питань зовнішньоекономічної діяльності і валютних операцій банку і його клієнтів; консультаційні послуги юридичної служби (інформація про законодавство по організації і діяльності спільних і малих підприємств, акціонерних товариств, приватизації, банківської діяльності);

· консультації по складанню ділових і офіційних паперів; консультації і надання сприяння іншим банкам і клієнтам по вивченню фінансів окремих клієнтів, у взаємостосунки з якими вони зацікавлені вступити; організація і проведення економічного навчання з клієнтами по банківських операціях і аналізі господарсько-фінансової діяльності госпорганів;

· аудиторські послуги, здійснювані на прохання клієнтів або інших організацій, з питань, що входять в компетенцію комерційного банку.

Окрему нішу в банківських послугах займають трастові операції банку (в назві є визначення "операції" проте вони відносяться до категорії послуг комерційного банку). Під трастовими, або довірчими, мають на увазі послуги банків з управління майном і інші послуги з доручення і на користь клієнта на правах довіреної особи. Банки на комісійних засадах виконують операції за дорученням клієнтів, наприклад, отримання засобів з лицьового рахунку або операції по зберіганню цінностей.

Експертиза кредитного проекту проводиться з метою визначення його окупності та можливості своєчасного погашення кредиту разом з відсотками в результаті отримання економічного ефекту від впровадження (здійснення) проекту в терміни, які відповідають термінам кредитування.

На цьому етапі здійснюється детальний аналіз кредитних заявок, тобто:

засобів) та строк відволікання ресурсів;

- перевіряється коректність розрахунку суми кредиту шляхом аналізу техніко-економічного обґрунтування разом з відповідними документами;

- перевіряється обґрунтованість термінів погашення кредиту (більш детальний аналіз здійснюється при прогнозному розрахунку грошових потоків клієнта;

- детально аналізуються доходи, що передбачаються від кредитної угоди, та витрати, пов'язані з кредитним проектом, відповідність рівня процентної ставки за кредитом рівню ризику, який несе банк (витрати по залученню ресурсів, формуванню страхового резерву, страхуванню ризику неповернення кредиту).

Для розгляду довгострокових проектів обов'язкове здійснення банком техніко-економічної експертизи.

Аналіз фінансового стану клієнта проводиться з метою оцінки його платоспроможності. Слід звернути увагу, що оцінка кредитного проекту здійснюється не тільки з урахуванням наявного фінансового стану замовника, а з прогнозуванням майбутніх змін, керуючись принципом "середніх" очікувань. Тобто обраховується "оптимістичний " прогноз, коли обставини складаються в найкращому варіанті, та "найгірший" прогноз і приймається середнє значення.

При наданні кредиту під поруку або гарантію необхідно здійснювати також аналіз фінансового стану поручителя або гаранта.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану потенційного позичальника є його бухгалтерські звіти.

Після здійснення попередньо вказаних заходів кредитним працівником готується висновок у довільній формі щодо можливості (неможливості) кредитування потенційного позичальника(надання банківської гарантії), в якому відображається:

· основні відомості про позичальника;

· умови кредитування (суму кредиту, ціль, процентна ставка, терміни користування кредитом, нарахування та сплати відсотків) ;

· висновок щодо платоспроможності та кредитоспроможності позичальника;

· клас позичальника.

· висновок щодо ліквідності та достатності забезпечення кредиту;

· умови страхування;

· пропозиції кредитному комітету.

Фінансово-стабільним позичальникам - клієнтам банку, що не допускають на протязі року неплатежів банку, здійснюють стабільну виробничу або торгівельну діяльність, а також мають замовлення на виробництво, послуги і реалізацію продукції за домовленістю між банком і позичальником відкривається "кредитна лінія" в межах обумовленого ліміту кредитування виходячи з розрахунку прогнозуючої потреби затрат виробництва, товарообігу, а також надходжень доходів.

Пакет документів, необхідних для оформлення кредиту для юридичних осіб:

Установчі документи, документи про реєстрацію, перереєстрацію.

Квартальні звіти (баланс, форма №2, декларація про прибуток підприємства) за останні три квартали.

Протокол № 1 (або Наказ № 1) про призначення директора і головного бухгалтера.

Протокол зборів засновників (акціонерів) про підтвердження суми і цілі кредиту та повноважень керівників підписувати всі документи, пов'язані з одержанням кредиту.

Паспорта керівників, що мають право на підпис, і головного бухгалтера.

Договори оренди приміщень і транспорту, договорів про спільну діяльність.

Виписку з обслуговуючого банку про рух на рахунках 51 і 52 за останні три місяці (з розшифровкою проведених операцій по рахунках).

Список основних засобів (незалежно від постановки на баланс). Копії документів, що підтверджують право власності на нерухомі об'єкти, які знаходяться на балансі підприємства.

Список товарно-матеріальних запасів (товари, готова продукція, сировина, напівфабрикати).

Копії ліцензій на право займатися певними видами діяльності, патентів і дозволів.

Список дебіторів і кредиторів Заявника на момент подачі заявки (з розшифровкою умов і термінів розрахунків).

Калькуляція собівартості продукції, що випускається (для кредитів на виробництво).

Будь-які інші документи, які можуть сприяти ухваленню рішення про надання кредиту (рахунку - фактури, контракти, митні декларації, договори поручительства і т.п.).

Картка зі зразками підписів директора і головного бухгалтера та з печаткою фірми, а також інших осіб, що мають право на підпис (у разі наявності).

Техніко - економічне обґрунтування (у разі його наявності).

8.8 Управління основним капіталом підприємства

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів. До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

Фондомісткість = 0,11на початок і 0,1 на кінець року.

Фондоозброєність = 36,55- на початок року і 36,69 на кінець.

Незначне збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором. Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Фондовіддача = 9,09 і 10 відповідно.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = Зо/Фк

де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів;

Зо - сума зносу основних засобів;

Фк - балансова вартість основних засобів.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

Кз = 0,64 і 0,63 відповідно

Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:

Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз

де Кп - коефіцієнт придатності основних засобів;

Кп= 0,36 і 0,37 відповідно; Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

Ко = Фу / Фк;

Кв = Фв / Фк,

де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів;

Фв - вартість виведених основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

8.9 Управління оборотним капіталом підприємства

Оборотний капітал знаходиться у постійному русі, послідовно проходячи всі стадії кругообігу. Його запас на кожній стадії повинен бути таким, щоб забезпечити неперервну роботу підприємства. Загальний обсяг авансованих вкладень в оборотний капітал залежить від таких факторів: обсягу виробництва сільськогосподарської продукції та продукції переробки; умов матеріально-технічного постачання; умов реалізації і розрахунків; собівартості власних і вартості покупних матеріальних цінностей, що виробничо споживаються в процесі виробництва; виробничого напрямку підприємства і рівня розвитку головної галузі.

Забезпеченість підприємства оборотним капіталом визначається за такими показниками:

· ступінь забезпеченості підприємства оборотним капіталом, що розраховується як частка від ділення його фактичної наявності на кінець року на сукупний норматив цих засобів;

· вартісне співвідношення між оборотними й основними фондами, яке визначається діленням середньорічної вартості оборотних фондів на середньорічну вартість основних виробничих фондів.

Забезпеченість = 28%

Аналіз стану оборотних активів підприємства дозволяє оцінити в короткостроковому періоді (наприклад, за минулий місяць, квартал, рік) структуру оборотного капіталу, його абсолютну величину та абсолютну величину окремих видів оборотних активів, оцінити величину чистого оборотного капіталу.

Узагальнені дані про стан оборотного капіталу на підприємстві ВАТ "ВЛМЗ ім.. 1-го Травня" підтверджують той факт, що структура оборотних активів, що сформувалася на підприємстві, ставить під загрозу подальшу стабільність підприємства. Так, найбільшу частину коштів вкладено в найменш ліквідні активи (нерухоме майно та активи, що важко реалізуються); в складі мобільних (оборотних) активів більше третини активів є низьколіквідними засобами.

Збільшення періоду обороту (залишків у балансі) оборотних активів, так само як і прискорення оборотності кредиторської заборгованості (зменшення залишків у балансі), супроводжується відтоком коштів, і навпаки, прискорення оборотності запасів, засобів у розрахунках і інших елементах оборотних активів підприємства (зменшення залишків у балансі), а також скорочення періоду погашення короткострокових зобов'язань (збільшення залишків кредиторської заборгованості) пов'язані з припливом коштів.

Однією з основних умов фінансового добробуту підприємства є приплив коштів, що забезпечує покриття його зобов'язань. Відсутність такого мінімально необхідного запасу коштів підприємства свідчить про його серйозні фінансові труднощі. Надмірна ж величина коштів говорить про те, що підприємство зазнає збитків, пов'язаних, по-перше, з інфляцією і знеціненням грошей і, по-друге, з втраченою можливістю їх вигідного розміщення й одержання додаткового доходу. У зв'язку з цим виникає необхідність оцінити раціональність управління коштами на підприємстві.

Наприкінці аналізу руху грошових коштів необхідно зазначити, що за аналізований період на підприємстві ВАТ "ВЛМЗ ім.. 1-го Травня" відбувався такий рух коштів, що в кінцевому результаті призвів до зменшення питомої ваги грошових активів в оборотних активах та загальному обсязі майна підприємства, а це явище негативно впливає на ліквідність та платоспроможність підприємства.

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значна питома вага дебіторської заборгованості в складі оборотних активів (на Базі більше 31 %) визначає її особливе місце в оцінці оборотності оборотних коштів

Результати аналізу дебіторської заборгованості являють собою те інформаційне підгрунття, без якого ефективне управління дебіторською заборгованістю на підприємстві просто неможливе.

Оборот виробничих запасів характеризує швидкість руху матеріальних цінностей та їх поповнення. Чим швидше оборот капіталу, вкладеного в запаси, тим менше потрібно капіталу для даного обсягу господарських операцій.

8.10 Діяльність підприємства на фінансовому ринку

Підприємство може виступати на фінансовому ринку не тільки як покупець, але і як продавець. У випадку, якщо в нього мається надлишковий власний оборотний капітал і відсутні інвестиційні можливості, здатні принести йому прийнятну ставку доходу, підприємство може здійснити фінансові вкладення - придбати цінні чи папери розмістити вільні засоби на банківському депозиті. Тим самим воно спробує хоча б частково відшкодувати альтернативні витрати володіння коштами. Купуючи цінні папери інших емітентів, підприємство продає їм свій тимчасово вільний капітал. Його ціною в цьому випадку знов-таки виступає ставка доходу, виплачувана по фінансових вкладеннях, що здобуваються.

Фінансові ринки здійснюють практично всі ті ж функції, що і їхні товарно-сировинні аналоги - вони забезпечують учасників усією необхідною інформацією про попит та пропозицію на ресурси і формують ринкові ціни цих ресурсів. Реалізація цих функцій дозволяє фінансовим ринкам створювати можливості вибору для споживачів, сприяти керуванню ризиками, впливати на керування компаніями. Унаслідок великої розмаїтості видів і форм різних фінансових інструментів, а також способів торгівлі ними, існують різні фінансові ринки. Їх можна класифікувати по декількох ознаках. У залежності від тривалості наданих ресурсів розрізняють ринки довгострокового і короткострокового капіталів.