Економічні та організаційні аспекти формування антикризового управління на промислових підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічні та організаційні аспекти формування антикризового управління на промислових підприємствах

Вступ та актуальність

Проблема підвищення ефективності діяльності та уникнення банкрутства суб'єктів господарювання в Україні з кожним роком стає все більш актуальною, особливо це стосується промислового сектора. Спочатку на розвиток та діяльність підприємств негативно вплинула глибока структурна криза, яка вразила економіку України у 1990-х роках. Максимальне зниження обсягів валового внутрішнього продукту відбулося у 1994 р. і склало - 22,9 %. Ця криза характеризувалась глибоким спадом виробництва в більшості галузей вітчизняної економіки, невирішеною проблемою взаємних неплатежів, нестабільною фінансовою ситуацією та збільшенням числа збиткових підприємств, що в свою чергу призвело до заборгованості виплати заробітної плати, відсутності самофінансування програм розвитку суб'єктів господарювання, зниження надходжень до державного бюджету.

Наступний негативний вплив на економіку України відбувся під дією світової фінансової кризи, яка розпочалась у 2007 р. Економіка України не була готова протистояти проявам світової кризи ні технологічно, ні технічно, а тим більше економічно. Все це призвело до масштабної кризи в Україні та спричинило падіння вітчизняної економіки до такого рівня, який суттєво перевищив рівень зниження економічних показників більшості країн світу. Так, пікове зниження обсягів ВВП та обсягів промислового виробництва спостерігалось у 2009 році та відповідно складало 15,9 % та 21,9 %. Основною причиною вразливості економіки України до впливу світової фінансової кризи стала її відкритість (частка експорту у ВВП становить 50 %) та не достатня диверсифікованість. Саме експортно-орієнтована модель економічного зростання виявилась вразливою до дії світової кризи та до зміни кон'юнктури на світових ринках. Негативний ефект скорочення експорту аналогічно вплинув на загальну економічну динаміку. Також до причин, що призвели до спаду промислового виробництва можна віднести наступні: зниження внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної промисловості через сповільнення приросту доходів та неможливістю залучення кредитних ресурсів; погіршення умов торгівлі на міжнародних ринках сировинних товарів; падіння платоспроможності підприємств, зростання витрат на основі складові собівартості [1].

В таких умовах та в умовах дії ринкової економіки діяльність багатьох ланок господарської системи супроводжується множинними ознаками кризи і тому проблема управління підприємством продовжує залишатися достатньо складною. Більшість підприємств не мають можливості своєчасно погашати свої поточні зобов'язання. Під впливом дії означених умов та проблем виникає потреба в розробці ефективної системи управління підприємством і таким, на нашу думку, може бути антикризовий менеджмент.

Виклад основного матеріалу

Серед наукових праць, в яких досліджуються проблеми антикризового управління в цілому, окремі його інструменти та аспекти зокрема, необхідно виділити дослідження таких зарубіжних вчених, як E. Aльтмана, В. Вінцента, Л. Брантона, І. Дональда, Бівера. З питань антикризового управління підприємствами, банкрутства, санації і фінансової реструктуризації та їх впливу на сучасний розвиток підприємств української економіки надруковано цілу низку науково-теоретичних досліджень вітчизняних вчених-економістів, а саме І.П. Булєєва, Н.Е. Брюховецької, А.С. Гальчинського, В.М. Геєця, Л.О. Лігоненко, Л.С. Ситник, О.О. Терещенко, А.М. Чернявського. Проте існуючі теоретичні розробки та підходи щодо вирішення цієї проблеми охоплюють лише окремі аспекти антикризового управління підприємствами і потреба в її комплексному вивченні та дослідженні залишається актуальною до сих пір.

В економічній науці поняття “антикризове управління” трактується неоднозначно. Теоретико-методологічна проблема визначення цього поняття є досить складною та багато в чому дискусійною і суперечливою. Науковці з розвинутих країн вважають, що будь-яке управління організацією повинно бути антикризовим, тобто побудованим на врахуванні ймовірності і небезпеки кризових ситуацій. Специфіка економіки таких країн, як наша, впливає на передумови, течію, поширеність кризи як такої. Якщо для розвинутих країн банкрутство це звичне явище (відокремлення неконкурентноздатних структур ринку), то для України та країн СНД це явище має ознаки масовості та галузевої належності (рис. 1), що обумовлює розгортання системної кризи. І тому головним завданням антикризового управління суб'єктів господарювання в нашій країні є мінімізація ризиків управлінських рішень, що дозволило б досягти поставленої мети і результату за мінімумом додаткових коштів і за мінімальних негативних наслідків. Наведені статистичні дані на рис. 1 та у таблиці 1, де наведена інформація про збиткові підприємства та організації України за видами економічної діяльності, наочно вказують на необхідність в антикризовому управлінні на промислових підприємствах України.

Сам термін “антикризове управління” означає управління в умовах кризи. Розглянемо коротко ознаки та особливості дії кризових явищ. Узагальнення теоретичних положень різних зарубіжних та вітчизняних підходів дозволило виділити наступні основні ознаки кризи. Криза являє собою переломний момент у зміні явищ і дій, що розвиваються. Вона створює ситуацію, при якій велике значення відіграє своєчасність і невідкладність вжиття відповідних заходів.

Рис. 1. Частка збиткових підприємств в промисловості та в економіці України [2, 3]

Таблиця 1 Збиткові підприємства та організації України за видами економічної діяльності* [2, 3]

Примітка. *Фінансові результати від звичайної діяльності підприємств до оподаткування за видами економічної діяльності.

Загроз зазнають цілі і цінності суб'єкта. Наслідки носять важкий характер для майбутнього і учасників, які знаходяться в ньому. Криза вносить невизначеність у оцінку ситуації і потребує розробки необхідних альтернатив щодо її подолання. Знижується контроль над явищами і їх впливом на господарський процес. До мінімуму скорочується час для прийняття рішення, що викликає стрес і, часто, розгубленість у керівників підприємства. Змінюються внутрішні і зовнішні економічні відносини, збільшується соціальне напруження серед персоналу. Інформації, яка знаходиться у розпорядженні менеджерів, як правило, недостатньо.

Теоретичне дослідження причин кризової ситуації в господарській системі показали, що вони можуть виникати у межах ресурсів, які надходять, або виробничо-комерційного процесу. Структурно-логічна схема кризи підприємства на думку Терещенко О.О. [4] може бути наступною:

1. Стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та відсутні довгострокові фактори успіху).

2. Криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу).

3. Криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

До основних внутрішніх причин, що спричинили кризу на промислових підприємствах можна віднести наступні:

? незадовільний фінансово-майновий стан;

? незадовільний стан техніко-технологічної бази, низький рівень використання виробничих потужностей, нестача власного оборотного капіталу та інвестиційних ресурсів;

? невідповідність освітньо-кваліфікаційного рівня управлінців і спеціалістів вимогам сучасного ринку;

? несприятливий морально-психологічний клімат у колективах, що характеризується відсутністю впевненості у майбутньому підприємства, браком активності та ініціативи у працівників;

? негативний стан справ у таких ключових областях і функціях управління, як маркетинг (незнання ситуації на ринку, брак маркетингових досліджень, неефективна асортиментна, цінова, збутова політика та політика просування продукції на ринок); планування (відсутність стратегії розвитку підприємства, ігнорування прогресивних методів і засобів прогнозування і тактичного планування); облік і контроль (відсутність належного моніторингу зовнішнього середовища підприємства; відсутність управлінського обліку для формування інформації для прийняття управлінських рішень) та інші.

Таким чином, криза являє собою категорію діалектики, яка поширює свій вплив на фінансовому, економічному і стратегічному рівні. За цих умов до основних проблем управління підприємством слід відносити визначення зони і виду кризи, наявного потенціалу її подолання, обґрунтування та побудови механізму управління підприємством у кризовому стані.

Для формування підходів до побудови антикризового механізму доцільно порівняти його з традиційним управлінням підприємствами (табл. 2).

Таблиця 2 Відмінність антикризового управління від традиційних методів управління

Як бачимо антикризове управління істотно відрізняється від традиційного управління підприємствами, має свою специфіку, що пов'язана з суттєвими змінами в умовах діяльності підприємства, а також з непередбачуваністю ситуації та новими управлінськими проблемами. Задачу виходу з кризи та підвищення фінансово-економічної стійкості підприємств не можна розглядати як стислий у часі одноразовий діловий захід. Це динамічний процес. Сформульовані у таблиці 2 відмінності можуть бути використані для розробки програми антикризового управління промисловими підприємствами за сучасних умов.

Розглянемо ще один практичний інструмент, який також важливо використовувати при формуванні антикризової програми сучасного промислового підприємства. Це варіант трансформації промислового виробництва [5]. Реструктуризаційна модель, на думку авторів, може включати наступні напрями: внутрішній розвиток, дискретний ресурсний обмін, міжорганізаційні альянси, приватизацію підприємств. Реструктуризаційна схема може включати певні етапи з альтернативними напрямками зміни структури:

? вибір стратегії розвитку (структура виробничої програми, структура ринків збуту);

? вибір тактики (структура доходів та витрат);

? внутрішні організаційні зміни (організаційна структура, структура персоналу, виробнича структура, інформаційна структура);

? купівля-продаж структурних підрозділів (структура активів);

? зміна структури капіталу (структура залученого капіталу, структура капіталу);

? об'єднання з іншими структурами, кожне з яких повинно призводити до росту вартості суб'єкта господарювання та, таким чином, до зростання його інвестиційної привабливості.

Вибір тієї чи іншої альтернативи проведення кожного етапу реструктуризації доцільно виконувати на підставі побудови “дерева рішень” та ймовірнісної оцінки успішності завершення етапу. Як критерій оптимізації може виступати приріст вартості суб'єктів господарювання.

Світовий досвід підтверджує також необхідність реформування спочатку системи управління підприємством, наприклад, система організаційних заходів щодо її реформування може складатись з трьох блоків: структурні зміни, системні зміни, реформа корпоративної культури на основі впровадження системи корпоративної соціальної відповідальності.

Для реалізації запропонованих підходів з усунення кризової ситуації на підприємстві необхідно створити антикризову групу, яку доцільно виділити в окрему структурну одиницю або надати їй статус консультативного органу при апараті управління організацією. Структура цієї групи може бути наступною: керівник антикризової групи, юрисконсульт, бухгалтер, аналітик, фахівець з оцінки бізнесу і нерухомості, фахівець з фінансів, фахівець з маркетингу, фахівець з управління персоналом, психолог, фахівець з економічної безпеки. Критеріями добору членів антикризової групи є специфіка особистості, досвід практичної діяльності, характер освіти, соціально-психологічна спрямованість особистості. Після виходу підприємства з кризи антикризова група може бути розформована.

Ми навели лише окремі аспекти, які можуть бути корисними при формуванні антикризового менеджменту промислового підприємства. Однак, система управління буде ефективною за умови створення відповідного середовища. Цього можна досягнути шляхом впровадження на підприємстві відповідної системи запобігання кризового стану. Орієнтовний перелік робіт з реалізації цієї системи може бути наступний:

? аналіз внутрішнього середовища виникнення кризи з метою виявлення внутрішнього потенціалу запобігання банкрутства промислових підприємств з використанням методики ситуаційного аналізу та експертного методу;

? аналіз зовнішнього середовища з метою виявлення зовнішнього потенціалу запобігання банкрутства суб'єктів господарювання в промисловості;

? перегляд місії і системи цілей підприємства шляхом визначення бажаних результатів, що сприятиме його виходу з кризової ситуації і підвищенню стійкості на ринку;

? вибір моделі поведінки суб'єктів господарювання - захисної (якщо зовнішній потенціал низький) чи наступальної (якщо зовнішній потенціал високий);

? вибір базової стратегії запобігання банкрутства на підставі отриманих оцінок (наприклад, стратегія виживання, розвитку, ліквідації або перепрофілювання);

? розробка функціональних стратегій;

? розробка тактичних заходів щодо відновлення платоспроможності суб'єктів господарювання;

? оцінка та реалізація системи запобігання кризи.

Розвиток управління має супроводжуватись підвищенням його ефективності. Антикризове управління, як і традиційне управління, може бути ефективним та малоефективним. Ефективність антикризового управління характеризується ступенем досягнення поставлених цілей. Можна виділити наступні основні фактори, які визначають ефективність антикризового управління:

? професіоналізм антикризового управління (професійні знання та навики, спеціальна підготовка, розвиток мистецтва управління в критичних ситуаціях);

? мистецтво управління (психологічне тестування менеджерів, відбір тих осіб, які здатні чутко реагувати на наближення кризи і управляти в екстремальних ситуаціях);

? методологія розробки ризикованих рішень (своєчасність, повнота відображення проблеми, конкретність, організаційна значимість);

? науковий аналіз обставин, прогнозування тенденцій ( бачення майбутнього, що базується на точному, науково обґрунтованому аналізі);

? корпоративність (розуміння і прийняття всіма працівниками цілей організації, самовіддано працювати для їх досягнення, внутрішній патріотизм та ентузіазм);

? лідерство (особистість менеджера, характеристика всієї системи управління, характеристика організації управління);

? оперативність та гнучкість управління (швидкі та рішучі дії, оперативні заходи, зміна управління в залежності від ситуації, адаптація до умов кризи);

? стратегія та якість антикризових програм (зміна стратегії управління та розробка спеціальних програм антикризового управління);

? людський фактор (фактори корпоративності і лідерства, мистецтво управління, антикризова команда);

? система моніторингу кризових ситуацій.

антикризове управління уникнення банкрутство

Висновки

Сучасний стан розвитку економіки України характеризується гострими кризами галузей та окремих підприємств. Негативні фактори, труднощі, які супроводжують реалізацію реформ у державі, загострили проблему платоспроможності й активізували питання щодо дослідження передумови масового банкрутства вітчизняних підприємств. Все це потребує нових підходів до формування й діяльності систем управління підприємствами.

В країнах з перехідною економікою, у тому числі й в Україні, необхідність вивчення і розробки методів антикризового управління набуває особливого значення через зростання кількості збиткових підприємств, недостатність теоретико-методичного забезпечення процесів банкрутства, реструктуризації, санації, реорганізації, кількості кваліфікованих фахівців у сфері антикризового управління.

У процесі аналізу праць зарубіжних і вітчизняних учених, а також структури збиткових підприємств за видами економічної діяльності визначена сутність кризових явищ і причини їхнього виникнення, що дозволило зробити висновок про те, що кризи - неминучі, регулярні та є неодмінною фазою циклічного розвитку будь-якої системи. Крім того, кризу належить сприймати не лише як негативне явище, але і як певний позитив, як імпульс, як своєрідний мотив для переходу на новий щабель розвитку. Тому важливим завданням є вчасно виявити кризове явище та застосувати відповідні заходи для знешкодження кризової ситуації. Використання обґрунтованих і запропонованих програм уможливлює передбачення, запобігання та ефективне вирішення кризових ситуацій з найменшими для підприємства втратами.

У статті наведені пропозиції по впровадженню на підприємствах системи запобігання кризового стану та визначені фактори, що впливають на ефективність антикризового управління. Важливо відзначити, що система антикризового управління повинна діяти постійно, незважаючи на етап розвитку підприємства чи галузі, наявні потужності підприємства та сприятливість зовнішнього середовища. Тобто процес антикризового управління має бути неперервний, а не лише формуватися тоді, коли менеджери прогнозують появу ризиків банкрутства або ознаки кризи на підприємстві. Сучасне підприємство працює в середовищі, яке постійно змінюється, а це відповідно провокує появу нових ризиків та нових небезпек у діяльності підприємства.

Література

Гончарук А.Ю. Антикризисное управление и трансформация производственных систем: методология и практика / А.Ю. Гончарук. - М. : ЗАО “Издательство “Экономика”, 2006. - 287 с.

Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств / О.О. Терещенко. - К. : КНЕУ, 2000. - 412 с.

Тюріна Н.М. Оцінка стану, проблеми та пріоритети в управлінні економікою України в умовах кризи / Н.М. Тюріна, Т.В. Назарчук, Н.С. Карвацка // Вісник Хмельниц. нац. ун-ту. - 2010. - № 3. - С. 208-212.

Размещено на Allbest.ru