Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет міжнародного бізнесу та менеджменту

Кафедра документознавства,

інформаційної діяльності та українознавства

Комплексне практичне індивідуальне завдання

Спілкування - одна з форм ринкових відносин одна з форм ринкових відносин - одна з форм ринкових відноси

Вступ

Початок ХХІ століття ознаменувався істотними перетвореннями в усіх сферах суспільного життя нашої держави. Перехід до ринкових відносин, розширення міжнародного співробітництва, орієнтація на входження до європейського співтовариства зумовлюють необхідність реформування системи освіти у контексті процесів глобалізації та інтеграції. З огляду на це перед вищими навчальними закладами постає складне завдання підготовки мобільних та конкурентоспроможних на міжнародному ринку фахівців з високим рівнем розвитку професійної культури, здатністю до інтелектуального, духовного та професійного самовдосконалення.

Спілкування є невід'ємною частиною життя та діяльності людини. Неможливо уявити її діяльність без спілкування, яке присутнє у всіх сферах життєдіяльності, саме спілкування перетворило індивіда в людину соціальну. Недостатньо сказати, що спілкування відіграє важливу роль у житті людини, воно є головним чинником формування та становлення людини як особистості.

В сучасному світі інформаційних технологій та швидкого розвитку технічного процесу особливого значення набуває професійне спілкування, як взаємодія і обмін інформацією у діловій, виробничій, професійній, науковій та інших сферах людської діяльності.

Проблемі спілкування присвячено велику кількість досліджень, проте актуальність її залишається незмінною. Праці з дослідження цієї проблеми належать таким видатним науковцям як О.О. Леонтьєву, Б.Ф. Ломову, О.О. Бодальову, В.А. Кан-Каліку, Г.М. Андрєєвій, І.О. Зимній та іншим.

У вирішенні цього питання існують різні підходи. Ряд дослідників розглядає спілкування як діяльність. О.О. Бодальов вважає, «якщо під діяльністю розуміти активність людини, спрямовану на досягнення певних усвідомлюваних нею цілей за допомогою засвоєних нею у суспільстві, в якому вона живе, засобів і стимульовувану такими стільки ж певними мотивами, то діяльністю буде не лише гра, навчання, виробнича або побутова праця, не тільки робота хірурга або художника, але і взаємодія людей один з одним у формі спілкування».

Інші науковці, такі як Л.С. Виготський, В.Н. Панферов, Л.С. Рубінштейн, визначають спілкування як обмін думками: «спілкування є взаємодія людей, змістом якого є взаємне пізнання і обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації з метою встановлення взаємовідносин, сприятливих для процесу спільної діяльності».

Метою роботи є розгляд сутності професійного спілкування, його видів, типів та форм, з'ясування основних законів спілкування.

Для досягнення мети в роботі поставлено та вирішено наступні завдання:

· розкрити суть поняття "комунікація", "спілкування", "професійне спілкування";

· дослідити види, типи і форми професійного спілкування;

· вивчити основні закони спілкування.

1. Основні закони спілкування

Спілкування людей здійснюється згідно певних законів. Закони спілкування (комунікативні закони ) - це особливі закони. Це не такі закони, як закони фізики, хімії або математики. У чому ж їх особливості?

По-перше, більшість із законів спілкування - нежорсткі, імовірнісні. І якщо, наприклад, закон всесвітнього тяжіння не виконувати на Землі не можна - просто не вийде, він завжди проявить себе, то щодо законів спілкування справа йде не так часто можна привести приклади, коли той або інший закон через ті або інші обставини не виконується.

По-друге, комунікативні закони не передаються людині при народженні, вони не "дістаються йому по спадку" - вони засвоюються людиною в ході спілкування, з досвіду, з комунікативної практики.

По-третє, закони спілкування можуть з часом видозмінюватися.

По-четверте, закони спілкування частково розрізняються у різних народів, тобто мають певне національне забарвлення, хоча багато в чому носять загальнолюдський характер [18, с. 158].

Необхідно розмежовувати загальні закони спілкування і правила спілкування. Загальні закони спілкування (комунікативні закони) описують, що відбувається між співбесідниками в процесі спілкування. Комунікативні закони відповідають на питання "що відбувається в процесі спілкування?". Комунікативні закони реалізуються в спілкуванні незалежно від того, хто говорить, про що, з якою метою, в якій ситуації і т.д.

Важливою складовою науки про мовну дію є закони спілкування.

Основні з цих законів такі [18, с. 160].

Закон дзеркального розвитку спілкування

Цей закон легко спостерігаємо в спілкуванні. Суть його може бути сформульована таким чином: співбесідник в процесі комунікації імітує стиль спілкування свого співбесідника. Це робиться людиною автоматичним, практично без контролю свідомості.

Закон залежності результату спілкування від об'єму комунікативних зусиль

Цей закон може бути сформульований так: чим більше комунікативних зусиль витрачено, тим вище ефективність спілкування.

Закон прогресуючого нетерпіння слухачів

Даний закон формулюється так: чим довше говорить оратор, тим більшу неувагу і нетерпіння проявляють слухачі.

Закон падіння інтелекту аудиторії із збільшенням її розміру

Цей закон означає: чим більше людей вас слухають, тим нижче середній інтелект аудиторії. Іноді це явище називають ефектом натовпу: коли слухачів багато, вони починають гірше "міркувати", хоча особистий інтелект кожної окремої людини при цьому, звичайно, зберігається.

Закон первинного відторгнення нової ідеї

Сформулювати закон можна таким чином: нова, незвична ідея, повідомлена співбесіднику, в перший момент їм відкидається. Іншими словами, якщо людина раптом одержує інформацію, яка суперечить думці або уявленню, що склалося у нього на даний момент, то перша думка, яка приходить йому в голову - що ця інформація помилкова, що повідомив не її прав, ця ідея шкідлива, приймати її не треба.

Закон ритму спілкування

Даний закон відображає співвідношення розмови та мовчання в людському спілкуванні. Він свідчить: співвідношення розмови і мовчання в мові кожної людини - величина постійна. Це значить, що кожній людині необхідно в день певний час говорити і певний час мовчати.

Закон мовної самодії

Закон свідчить: словесний вираз ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію у того, хто говорить.

З практики давно відомо, що словесний вираз деякої думки дозволяє людині зміцнитися в цій думці, остаточно з'ясувати її для себе. Якщо людина своїми словами пояснює що-небудь співбесіднику, він сам краще з'ясовує для себе суть того, що розповідається.

Закон відторгнення публічної критики

Формулювання закону: людина відторгає публічну критику на свою адресу.

Будь-яка людина має високу внутрішню самооцінку. Ми всі внутрішньо рахуємо себе вельми розумними, знаючими і правильно поступаючими. Саме тому будь-яке отримання, критика або непрошена рада в процесі спілкування сприймається нами як мінімум насторожено - як замах на нашу самостійність, демонстративний сумнів в нашій компетентності і здатності ухвалювати самостійні рішення. В умовах, коли критика здійснюється у присутності інших людей, вона відкидається практично в 100% випадків.

Закон довіри до простих слів

Суть цього закону, який ще можна назвати законом комунікативної простоти, в наступному: чим простіші твої думки і слова, тим краще тебе розуміють і більше вірять. Простота змісту і форми в спілкуванні - запорука комунікативного успіху. Говоріть просто, давайте прості поради - і люди підуть за вами, повірять вам.

Люди краще сприймають прості істини, тому що ці істини їм зрозуміліші, звичніші. Багато хто з простих істин вічний, і тому апеляція до ним гарантує інтерес співбесідників і їх увагу. Інтерес до вічних і простих істин у людей постійний. Звернення до простих істин - основа популізму в політиці.

Закон тяжіння критики

Формулювання закону таке: чим більше ви виділяєтеся з тих, що оточують, тим більше про вас лихословлять і тим більше людей критикує ваші дії.

Людина, що виділяється, завжди стає об'єктом підвищеної уваги і "притягає" до себе критику. А. Шопенгауер писав: "Чим вище ви підіймаєтеся над натовпом, тим більшу увагу ви привертаєте, тим більше буде про вас лихословити".

Закон комунікативних зауважень

Формулювання закону: якщо співбесідник в спілкуванні порушує деякі комунікативні норми, інший співбесідник випробовує бажання зробити йому зауваження, поправити його, примусити змінити його комунікативну поведінку.

Закон прискореного розповсюдження негативної інформації

Негативна, лякаюча, здатна спричинити зміни в статусі людей інформація має тенденцію до швидшого розповсюдження в групах спілкування, ніж інформація позитивного характеру. Це пов'язано з підвищеною увагою людей до негативних фактів - внаслідок того, що позитивне швидко приймається людьми за норму і перестає обговорюватися.

Закон спотворення інформації при її передачі ("закон зіпсованого телефону")

Формулювання закону таке: будь-яка передана інформація спотворюється в процесі передачі в ступені, прямо пропорційному числу осіб, що передають її.

Це означає, що чим через більше число людей передається та або інша інформація тим більше вірогідність спотворення цієї інформації.

Закон відхилення публічної критики

Закон цей свідчить: коли здійснюється публічна критика кого- небудь з того або іншого питання, і при цьому присутня людина, у якої є аналогічні недоліки, але його особисто в даний момент не критикують, ця людина критику від себе практично завжди відводить, вважаючи, що "у нього - зовсім інше". Людина як би не прикладає до себе критику аналогічно.

Закон детального обговорення дрібниць

Знати цей закон особливо важливо, коли ми обговорюємо що- небудь колективно. Формулювання закону: люди більш охоче зосереджуються на обговоренні незначних питань і готові приділяти цьому більше часу, ніж обговоренню важливих проблем.

Американський соціолог і письменник С. Паркинсон наводить переконливий приклад дії даного закону: обговорення виділення багатомільйонного кредиту на будівництва атомного реактора займає у управління компанії дві хвилини, а дискусія з проблеми затвердження суми в 35 шилінгів в місяць на каві для засідань якогось комітету - година з чвертю.

Закон мовного посилення емоцій

Формулювання закону: емоційні вигуки людини підсилюють емоцію, що переживається їм.

Закон мовного поглинання емоції

Формулювання закону: при зв'язній розповіді про емоцію, що переживається, вона поглинається мовою і зникає.

Закон емоційного придушення логіки

В умовах емоційного збудження людина погано говорить і погано розуміє звернену до нього мову.

Практичне навчання мовній дії на сучасному етапі в нашій країні актуально не менше, а може бути і більше, ніж розробка теоретичних проблем мовної дії.

2. Поняття "комунікація", "спілкування", "професійне спілкування"

Процес, за допомогою якого реалізується те чи інше ставлення людини до навколишнього світу, до завдань, які ставить перед нею життя, називається діяльністю. Це вид соціальної активності, яка притаманна тільки людині і має свідомий, цілеспрямований характер [9, с. 180]. Це дії, які відбуваються в умовах соціально організованого спілкування, це завжди співробітництво або пряме, або опосередковане [4, с. 53]. Деякі вчені виділяють комунікативну діяльність, розглядаючи її як сукупність дій, спрямованих на досягнення певної комунікативної цілі [3].

Найвиразніше людина виявляє себе під час виконання професійних обовґязків. Від її знань та вміння робити свою справу, від культури поведінки, вміння говорити, слухати часто залежать результати професійної діяльності. Професійні обовґязки менеджера полягають у тому, щоб організовувати спільну діяльність інших людей на виконання конкретних завдань. Спільна діяльність -- це один із основних видів людського спілкування. Вона неможлива без наявності контактів (постійних чи тимчасових) між членами групи, без обміну інформацією з метою успішного вирішення завдань.

Спілкування розглядається як вагома складова менеджменту, але спеціалісти з управління лише торкаються цієї компоненти, не розкриваючи норми і механізми її дії, а тим паче не розглядають культуру спілкування, яку формують етичні норми та психологічні механізми. Хоча деякі спеціалісти з менеджменту зазначають, що менеджмент як функція з керівництва людьми і галузь людського знання виник із розуміння ролі і значення механізмів спілкування на стику таких наук, як управління, психологія та етика [11, с. 5]. Спілкування стало основою маркетингу та його головним методом. Всім відомо основне гасло маркетингу: "Споживачі вимагають від виробників спілкування. Вони хочуть, щоб з Вами було легко спілкуватися" [11, с. 158--159].

З менеджменту знаємо, що приблизно 78 % робочого часу менеджера становить спілкування з іншими людьми. У звґязку з цим деякі менеджери вважають, що від їхнього уміння спілкуватися залежить 85 % успіху бізнесу. Під час досліджень від 63 до 85 % американських, англійських та японських менеджерів зазначали, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху до позитивного результату в їхній діяльності, тобто неефективне спілкування є однією з основних причин виникнення проблем у їхній роботі [11, с. 5]. Існує думка, що і в нашій країні майже 80 % проблем будь-якої організації виникає внаслідок неефективного спілкування [4, с. 765].

Д. Рокфеллер стверджував, що "вміння спілкуватися з людьми -- це товар, який можна купити так, як ми купуємо цукор або каву. І я заплачу за це вміння більше, ніж за щось інше на світі". Лі Якокка писав: "Не з собаками, не з мавпами має справу менеджер, а з людьми, тільки з людьми. Якщо він не здатен правильно вибудовувати взаємини з іншими, то яка користь від нього для компанії? Його єдине призначення як керівника -- це підштовхувати до діяльності інших людей. Якщо він не вміє це робити, то він не на своєму місці" [7, с 48--49, 78--79]. Тобто спілкування він вважав найкращим способом, за допомогою якого менеджер може спрямувати енергію людей на досягнення поставленої мети. Спілкування, персональні контакти є одним з важливих параметрів, за яким журнал Foreign Policy визначає рівень глобалізації країни. У першу пґятірку найглобалізованіших країн за цим показником увійшли Ірландія, Швейцарія, Швеція, Сінгапур та Нідерланди. Україна у цьому списку посідає 42 місце з 65 країн, що брали участь у рейтингу.

Що ж таке спілкування? У менеджменті найчастіше вживається поняття "комунікація". Спеціалісти з менеджменту розглядають комунікаційний процес, або процес спілкування, як безпосередній або опосередкований (наприклад, листування) контакт між людьми, в результаті якого відбувається обмін інформацією [4, с. 756]. Психологи зазначають, що спілкування -- це взаємодія людей, тобто їх вплив один на одного, а також обмін інформацією між людьми під час їхньої взаємодії [22, с. 74]. На думку деяких психологів, спілкування -- це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного та обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо) [12]. Спілкування визначають також як взаємодію двох або більше людей, спрямовану на узгодження та обґєднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Говорять також, що спілкування -- це процес встановлення та налагодження міжособистісних взаємин. Найбільш узагальнено можна дати таке визначення: спілкування -- це складний багатоплановий процес встановлення та розвитку контактів між людьми, який породжують потреби спільної діяльності та який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини [15, с. 213]. Спілкування на відміну від діяльності спрямоване на взаємодію людини з іншими живими істотами і передбачає обмін уявленнями, думками, переживаннями тощо [22, с. 73]. Сам процес встановлення взаємин з метою обміну інформацією, думками тощо іноді називають комунікативною поведінкою людини, а окремий її елемент обміну інформацією, контакт -- комунікативним актом [22].

Спеціалісти, що надають консультаційні послуги, стверджують, що майже всі складні випадки, з якими їм доводиться мати справу, е прямим результатом неефективного спілкування, проблем, що виникли у міжособистісних взаєминах МІЖ чоловіком та жінкою, між батьками та дітьми, між керівником та його підлеглими.

Міжособистісні взаємини в спілкуванні -- це такі взаємозвґязки між людьми, які субґєктивно переживаються та обґєктивно виявляються в характері та способах взаємного впливу. Якщо вони погані, то продуктивна взаємодія людини, ЇЇ спільна діяльність стають неможливими [20, с. 13--25]. У людини псується настрій, погіршується навіть здоровґя, вона не відчуває радості буття. Це особливо буває, коли людині бракує добрих відносин у сімґї, а родичами, у неї не налагоджені взаємини з іншими людьми (друзі, кохання), не склалися доброзичливі стосунки у важливій сфері (на роботі, в інституті та ін.), а також коли вона опиняється у новому оточенні. При цьому людина відчуває себе нещасною.

Ділові взаємини людей на відміну від особистісних будуються не на почуттях, а на тих ролях, які вони відіграють у процесі діяльності, на обовґязках, які вони беруть самі на себе або які покладають на них інші. Ділові взаємини можуть бути офіційними (встановлюються і підтримуються відповідно до якихось нормативних вимог) і неофіційними [22, с. 107]. У межах міжособистісних відносин добрий вчинок сприймається іншими тоді, коли демонструється правильно вибудована комунікація. Проте це відбувається лише тоді, коли ми добре знаємо, що саме цікавить та хвилює тих людей, з якими ми спілкуємося. Саме це і є сутністю відносин між людьми, або міжособистісних відносин. Ті, з ким ми спілкуємося, завжди щось думають про нас, знають про нас, говорять про нас -- іноді добре, а іноді погано. Ми повинні звертатися до них у тій самій манері та тією самою мовою, до якої вони звикли, і тоді вони нас легко зрозуміють. Для того щоб система міжособистісних взаємин була ефективною, а суспільство здоровим, бажано відмовлятися від звички за вчинками людей вбачати їхній злий намір.

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Відомо, що найтяжчим покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.

А чи вміємо ми спілкуватися? Начебто так -- ми весь час говоримо. Але чи завжди це спілкування продуктивне? Чи завжди ми відчуваємо після нього задоволення і розуміння, що воно таким самим є і для іншої людини? А чи вміємо ми, спілкуючись з іншою людиною, вирішувати конкретні справи і досягаємо в цьому успіху?

Дуже часто буває так, що люди начебто спілкуються між собою, але між ними виникають барґєри, які заважають ефективному обміну інформацією, організації взаємодії, адекватному сприйманню та взаєморозумінню одне одного. Розуміння природи цих барґєрів та вміння їх усувати допомагає встановленню доброзичливих взаємин та ефективному спілкуванню.

Зауважимо, що в англійській мові немає слова "спілкування", є лише слово "communication", яке розуміється набагато ширше, ніж "комунікація" в нашій літературі. Оксфордський словник англійської мови подає "communication" як "спілкування, "звґязок", "повідомлення", "комунікація". У нас теж зараз широко вживаються слова "комунікації", "комунікаційний" та ін., але вони сприймаються більш як технічна сторона взаємодії. Слово "спілкування" має більш людський характер. Тому, мабуть, Антуан де Сент-Екзюпері писав, що "найбільша розкіш на Землі -- це розкіш людського спілкування".

Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії повґязані з предметом спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість.

Відповідно до предмета спілкування буває соціально-рольовим (відбувається на рівні знання, засвоєння та реалізації норм і вимог соціальної сфери -- наприклад, у громадських місцях, транспорті тощо); інтимно-особистісним (характеризується особливою психологічною близькістю, переживаннями, проникненням у внутрішній світ іншої людини); діловим (коли людей обґєднують інтереси справи і спільна діяльність, спрямована на досягнення певної мети). професійний спілкування закон дослідження

Управлінці вважають, що в основі спілкування є "діло", з приводу якого виникає і розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки, але в основному підкреслюється, що його визначальним змістом виступає соціально значуща спільна діяльність. Психологи вважають, що ділове спілкування -- це контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розвґязати конкретні проблеми. В узагальненому вигляді можна сказати, що ділове спілкування -- це процес взаємозвґязку і взаємодії, в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, спрямований на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію конкретної цілі [8, с. 58].

Особливості ділового спілкування полягають у тому, що:

а) партнер у діловому спілкуванні завжди виступає як особистість, що є значущою для субґєкта (колега, клієнт, начальник, підлеглий тощо);

б) люди, що спілкуються, мають глибоке розуміння конкретної справи, яка є предметом обговорення;

в) основним завданням спілкування для них є продуктивна співпраця.

Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять "однією мовою" і прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємин, знання й уміння, повґязані з обміном інформацією, а вони керуються тими самими механізмами спілкування.

Іноді ділове спілкування називають професійним. Воно формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою її частиною, засобом цієї діяльності. І це не завжди буває зрозумілим для тих людей, з ким вони спілкуються.

Так, наприклад, банківські працівники, розмовляючи з клієнтами, вкладають у свої слова певний професійний зміст, використовують у розмові терміни, незрозумілі для інших (наприклад, вкладник-пенсіонер ніяк не може зрозуміти, що таке "90 % від облікової ставки НБУ" і чому його процентна ставка залежить від неї). Авіатори розмовляють, використовуючи жести (показують штопор, піке та ін.). Шахтарі кажуть "добича", а моряки "судно йде". Тобто професійне спілкування, спираючись на загальні норми, зумовлені культурою суспільства загалом, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає субґєкт у певних ділових ситуаціях.

3. Види, типи і форми професійного спілкування

Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками [4, 8, 19]:

1.За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2.За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3.За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4.За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями {начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне)(спілкування друзів, приятелів тощо).

8.За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).

11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування [3, 12, 23]:

· індивідуальні й групові бесіди;

· телефонні розмови;

· наради;

· конференції;

· збори;

· дискусії;

· полеміка.

Ф.С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

· залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне, діалогічне, полілогічне;

· з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

· залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.

· за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);

· за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).

Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це - доповідь, промова, декція. Типи доповіді:

1. ділова доповідь - містить виклад питань із визновками і пропозиціями (розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому значенні, речення чіткі, аргументовані);

2. звітна доповідь - містить об'єктивні факти за певний період роботи підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться цифри, іноді - цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний період роботи.

Промова - усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно насичений. Типи промови [6, с. 156]:

1. ділова промова - характеризується лаконізмом, критичністю, полемічністю та аргументованістю викладених фактів; орієнтована на логічне сприйняття слухача; сприймається у контексті якоїсь проблеми;

2. мітингова промова - виголошується на злободенну тему і стосується суспільних проблем, які хвилюють широкий загал; це короткий емоційний вислів, що висвітлює нестандартний аспект, щоб по-новому сприйняти відомі факти; використовуються вигуки, заклики, звертання; її успішність залежить від індивідуального стилю оратора;

3. агітаційна промова - дуже близька до мітингової, в ній пропагуються думки, переконання, ідеї і відбувається активна агітація за їх втілення в життя.

4. лекція - це одна із форм розв'язання наукових, науково-навчальних, науковопопулярних та інших знань шляхом усного викладу матеріалу; бувають: навчальнопрограмові, настановчі, оглядові, лекції зі спеціального курсу;

5. бесіда - бувають приватні і ділові; один із видів бесіди є колоквіум ( один із видів спілкування, вид екзамена, а також збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді);

Однією із специфічних форм усного професійного мовлення є телефонна розмова. Має три типи: 1) момент встановлення зв'язку (привітання відповідно до мовного етикету, звертання); 2) виклад справи; 3) заключні слова.

Орфоепія - розділ мовознавчої науки, який вивчає норми правильної літературної вимови. Унормована вимова необхідна для того, щоб мова могла нормально і ефективно функціонувати як найважливіший засіб комунікації, оскільки розбіжність у вимові ускладнює спілкування, уповільнює розуміння висловленої думки.

Орфоепія - невід'ємна складова частина культури укр мови, однією з основних вимог якої є те, що мовлення має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм вимови і наголошування слів. Отже, норми правильної літ мови обов'язкові для всіх, хто користується укр літ мовою в її усній формі.

Орфрепія має практичне значення для всіх, оскільки вивчення правил літературної вимови забезпечує високу культуру мовлення.

До форм писемного професійного спрямування належить текст - синтаксична одиниця, що складається із речень різних типів і характеризується специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види текстів [8, с. 68]:

1. власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники, енциклопедії);

2. технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

3. науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

4. офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

5. науково-публіцистичні.

Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

Анотація - це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням речень з тексту.

Реферат - це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох різних авторів, але на одну і ту саму тему.

Конспект (від латинського “огляд') - це короткий виклад запису змісту якогось твору або усного викладання.

Рецензія - це критичний відгук на художній твір, наукову працю. Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення з роботою, 2) дається її оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата, печатка.

4. Мораль і моральність у суспільстві ділового спілкування

До процесу спільної діяльності, до ділового спілкування долучається багато людей. Кожна людина є особистістю з позитивними та негативними рисами. До того ж кожна сфера життя та діяльності людини має певну специфіку.

Тому постає питання про визначення моральних передумов, що впливають на ділові стосунки між людьми. У процесі спільної діяльності та ділового спілкування формується етика ділового спілкування як сукупність цінностей та норм, що орієнтують і регулюють дії людей.

Мораль це форма громадської свідомості та вид громадських відносин, спрямованих на утвердження самоцінності особистості, рівноправності всіх людей у їхньому прагненні до щасливого та гідного життя. У моралі оцінюються не лише практичні дії людей, а й їхні мотиви, прагнення та наміри. Моральні вимоги до людини відповідають загальним нормам і принципам поведінки. Мораль належить до основних сфер нормативної регуляції дій людини, таких як право, звичаї, традиції та ін., переплітається з ними і водночас істотно відрізняється від них.

Вимоги моральності формуються у практиці масової поведінки, у процесі взаємного спілкування людей, відбивають життєво-практичний та історичний досвід. Мораль і моральність не існують поза суспільством, без взаємодії людей. Вони значною мірою залежать від особливостей розвитку суспільства, насамперед від соціально-економічного ладу, що панує в ньому. Ще в давньоруському літописанні "Повість временних літ", складеному монахом Києво-Печерського монастиря Нестором, подано своєрідний образ "колективної моралі" або, точніше, колективної моральної відповідальності. Логіка цієї відповідальності така, що всі люди, які живуть і страждають разом, мають змогу жити праведно. З часів християнізації Русі церква почала розмежовувати такі поняття, як "злочин" і "гріх".

Якщо гріх це моральна несправедливість або порушення божого закону, то злочин це порушення закону загальнолюдського [6, с. 219]. Своєрідним моральним кодексом є "Повчання" князя Володимира Мономаха. До етичних норм належать його вимоги: "Не лінуйтеся", "Стережіться брехні і пияцтва, і блуду", "До старшого ставитися треба як до батька, а до молодих як до братів" та ін. [6].

Тривалий час у Європі, зокрема в епоху Відродження, етичним нормам і правилам належала першість під час розв'язання економічних проблем порівняно, скажімо, з прагненням до вигоди, до наживи. Етичний підхід, зокрема, прослідковується у працях французьких моралістів ХУІ-ХУПІ ст. М. Монтеня, Ф. Ларошфуко, Б. Паскаля та ін. [8]. Поки в Європі було суспільство "механічної солідарності", що грунтувалося на колективних уявленнях та міфологічній свідомості (за твеженням відомого соціолога Е. Дюркгейма), суспільне життя в ньому було нічим іншим, як моральною сферою [5, с. 120]. За часів раннього капіталізму виникла суперечність між ставленням до діла та етичними нормами.

Встановлюється така особливість мислення, коли характерним є систематичне прагнення отримати законний прибуток у межах своєї професії [1, с. 85]. У суспільстві формується органічна солідарність людей, що грунтується на взаємо-32 доповненості ролей і професій, а також ідея професійної відданості, певного аскетизму в поведінці та спілкуванні людей. Взаємини між людьми і при вирішенні економічних питань певною мірою регулювалися вищими цінностями, зокрема релігійними (це особливо характерно для протестантської етики). З розвитком ринкових відносин людина дедалі більше стає самотньою, віддаляється від суспільства, від собі подібних, від тих, хто знаходиться поруч. Людина стає прагматичною, а суспільство під впливом грошей стає дедалі раціональнішим.

Гроші починають бути засобом будь-якого обміну, зокрема в економіці, мистецтві, науці, практиці. їх вплив поширюється, звичайно, на ділові стосунки між людьми та на спілкування. У такому суспільстві зростають корумпованість, жорстокість, егоїзм, індивідуалізм та ін.Отже, суспільство, яке стоїть на шляху "гроші заради грошей", "виробництво заради виробництва", "дія заради дії", приречене до морального занепаду. Щоб цьому запобігти, суспільство має повернутися до обов'язкової первинності етичних норм над прагненням досягти економічних результатів будь-якою ціною. Йдеться про моральну відповідальність кожного за себе та за інших, за життя загалом. І тут люди мають усвідомити, що індивідуальної відповідальності для розв'язання цієї проблеми явно замало. Потрібні спілкування, діалог індивідів, дискусія, хоча лише прагнення до цього не досить.

Дискусія про майбутні цінності, їх ієрархію, реальні зміни в суспільстві буде тим досконалішою, чим незалежнішими будуть індивіди, які беруть у ній участь, чим більше вони прагнутимуть використати раціональні аргументи, не надаючи жодному з них абсолютного чи остаточного змісту, чим більше спілкуваннями буде спрямоване на досягнення вільного консенсусу між ними [5, с. 511].

Однією з форм прояву моральних відносин у суспільстві є моральні цінності. Цінність це як основа гуманістичного поняття, що використовується у спілкування філософії та соціології для позначення об'єктів, явищ та їх властивостей, а також абстрактних ідей, які втілюють у собі узагальнені ідеали і постають завдяки цьому як еталон належного. У сучасній філософії та етиці це не лише суб'єктивна значущість певних явищ реальності, пов'язана із задоволенням потреб суб'єкта, у духовному відношенні цінності відроджують його самого з усіма його потребами [3].

Обираючи певні моральні цінності, тим самим людина підтверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, цілісність моральної свідомості загалом. Моральні цінності добра, обов'язку, відповідальності, справедливості, честі й гідності людини, совісті тощо помітно впливають на спільну діяльність людей, на характер і ефективність спілкування. Якщо співрозмовники, наприклад, під час розв'язання конфлікту демонструють свою відповідальність за стан справи, вміння бути справедливими щодо опонента, бажають не лише собі, а й співрозмовнику добра, то є багато шансів, що вони досягнуть злагоди, а спілкування відбуватиметься на високому моральному рівні. Як зазначалося, на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, коли рівень духовності у країні загалом падає, моральні цінності нерідко знецінюються. Тому наше суспільство має якомога більше уваги приділяти саме моральним цінностям, орієнтуватися на них в усіх сферах життя економічній, політичній, соціальній, законодавчій та ін. Загроза дегуманізації виникає там, де людина звикає ототожнювати себе зі своєю функцією, своєю соціальною роллю. Образ такої самовідчуженої людини-функціонера, людини-рольовика став так би мовити "кошмаром" технічної цивілізації останніх століть [3, с. 258].

Систему моральних цінностей, яку доцільно впроваджувати в суспільстві ринкових відносин, детально описав відомий американський психолог і філософ Е. Фромм. Змальовуючи ринковий соціальний характер у праці "Психоаналіз і етика", він зазначає, що у діловому спілкуванні проявляється ставлення до себе та інших як до товару, який можна якнайвигідніше продати й купити. Отже, на жаль, цінність людини полягає в тому, що вона є товаром [13]Події, що відбуваються в окремій країні й у всьому світі, змушують людей переглянути систему цінностей як суспільства, так і окремої особистості. Керівники організацій, які успіх економічної діяльності пов'язують безпосередньо з людьми, уважно слідкують за цими процесами і своєчасно реагують на них. Вони враховують будь-які зміни у ставленні людей до звичаїв, традицій, релігії, праці, освіти тощо.

Якщо ці зміни орієнтацій на певні цінності своєчасно не помітити, виникнуть додаткові труднощі. Саме зміна цінностей була однією з причин зниження темпів зростання промислового виробництва у США в 1965 р. Підприємці, які не усвідомили характер подій, що 34 відбулися, почали скорочувати кадри і втрачати клієнтів. Тим з них, хто продовжував поважати особистість, задовольняти потреби клієнтів та орієнтуватися на високу професійну майстерність працівників, падіння виробництва майже не загрожувало. Звичайно, люди мають добре заробляти, аби жити в добрих умовах. Однак якщо весь час людина присвячує себе тільки роботі, ігноруючи власні інтереси та інтереси сім'ї, вона врешті-решт рано втрачає здоров'я, не здатна народжувати нові ідеї, перестає бути цікавою у спілкуванні. Щоб цього не сталося, зазначає Е. Фромм, людина повинна орієнтуватися не на принцип "мати", а на принцип "бути" [11, с. 35-55].

Це означає, що людина може й хоче жити повним життям. Вона хоче здобувати знання та віддавати їх, обирати заняття до вподоби, поєднувати продуктивну виробничу діяльність із власними інтересами в інших сферах. Розумні керівники поділяють такі орієнтації своїх підлеглих, не заважають їхнім прагненням до самореалізації, і не тільки при виконанні ними своїх професійних обов'язків.

Як свідчить досвід кращих корпорацій світу, від цього виграють всі: кожна окрема людина і організація загалом.

Висновки

Спілкування - це самостійна і специфічна форма активності особистості з метою встановлення відносин з іншими людьми, отримання інформації і досягнення певного взаєморозуміння, вирішення ділових проблем.

Сфера, способи і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями його учасників, їх положенням у системі суспільних відносин. Регулюються вони характером виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами суспільного життя, моральними і правовими нормами, соціальними інститутами і службами. В індивідуальному плані вони обумовлюються: рівнем свідомості особистості; психічним типом та характером розвитку індивіда; засвоєним особистістю культурним рівнем спілкування.

Спілкування - це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми (міжособистісне спілкування) і групами (міжгрупове спілкування), в якому здійснюється обмін інформацією; обмін діями; сприйняття і розуміння партнера.

Професійне спілкування - це спеціально організований на наукових засадах, керований процес обміну повідомленнями, організації взаєморозуміння, досягнення оптимальної взаємодії, взаємопізнання в різних видах діяльності учасників професійно спрямованої комунікації. Професійне спілкування є важливим для здійснення будь-якого виду діяльності, пов'язаної з взаємодією людей.

Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів, типів та форм.

Основні закони спілкування - це закон дзеркального розвитку спілкування, закон залежності результату спілкування від об'єму комунікативних зусиль, закон прогресуючого нетерпіння слухачів, закон падіння інтелекту аудиторії із збільшенням її розміру, закон первинного відторгнення нової ідеї, закон ритму спілкування, закон мовної самодії, закон відторгнення публічної критики, закон довіри до простих слів, закон тяжіння критики, закон комунікативних зауважень, закон прискореного розповсюдження негативної інформації, закон спотворення інформації при її передачі, закон відхилення публічної критики, закон детального обговорення дрібниць, закон мовного посилення емоцій, закон мовного поглинання емоції, закон емоційного придушення логіки.

Використана література

1. Абчук В. А. Правила успеха. Уроки предпринимательства и менеджмента. Л.,2009. -- 187 с.

2. Аткинсон В. В. Сила мысли в деловой и повседневной жизни. Пер. с англ. Орел, 2002. -- 267 с.

3. Бабик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. - К., 1997. - 350 с.

4. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів, 1990. - 300 с.

5. Беркли-Ален М. Забытое искусство слушать, Пер. с англ. СПб., 2008. -- 255 с.

6. Беттеджер Ф. Вчера неудачник -- сегодня преуспевающий коммерсант. М., 2005. -- 403 с.

7. Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно-правові документи (за ред. В.Д. Гвоздецького). - К., 2006. - 190 с.

8. Бороздина А.П. Этика делового отношений. Уч. пособие. - 2 изд.-М.: ИНФРАМ, 2009. - 340 с.

9. Ганич Д.І., Олійник І.С. Російсько-український словник. - К., 1980. - 500с.

10. Ділові папери. Український центр духовної культури. - К., 2006. - 300 с.

11. Егоршин А.П. Этика делового отношений: Уч. пособие для вузов / А.П. Егоршин, В.П. Раскопов, Н.В. Шашкова.- Н. Новгород: НИМБ, 2009. - 150 с.

12. Коваль А.П. Культура ділового мовлення: писемне та усне ділове спілкування. - К., 1972. - 340 с.

13. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. - К., 1976. - 240 с.

14. Короткий словник бізнесмена (українською та угорською мовами). - Ужгород, 2008. - 320 с.

15. Леммерман X. Учебник риторики. Тренировка речи с упражнениями. Пер. с нем. М., 1997. -- 240 с.

16. Лещак О., Міляновський Е., Вернигор Л. Ділове українське мовлення. - Тернопіль, 1995. - 250 с.

17. Маккормак М. X. Секреты бизнеса для всех. Чему до сих пор не учат в бизнес-школах. Пер. с англ. М, 2008. -- 178 с.

18. Панфилова А- П. Деловые беседы. Учебное пособие. Л., 2009. -- 492 с.

19. Панфилова А. П. Психология переговоров, или как общаться, чтобы достичь успеха. Улан-Удэ, 2005. -- 302 с.

20. Психология и этика делового общения: Учебник для вузов / под ред. проф. В.Н. Лавриненко. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2009. - 230с.

21. Стернин И.А. О понятии коммуникативного поведения // Kommunikativ-funktionale Sprachbetrachtung. Halle, 1989;

22. Этнокультурная специфика языкового сознания. М., 2006. - 230с.

23. Язык и сознание: парадоксальная рациональность. М., „Слово” 2007. - 200с.

24. Языковое сознание и образ мира. М., 2009. - 150 с.

25. Языковое сознание: формирование и функционирование. М., „Слово” 2008. - 340 с.

Размещено на Allbest.ru