Види і системи оперативно-виробничого планування

9

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. ОПЕРАТИВНО-ВИРОБНИЧЕ ПЛАНУВАННЯ І РЕГУЛЮВАННЯ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Суть, завдання і зміст оперативно-виробничого планування та регулювання роботи підприємства

1.2 Види і системи оперативно-виробничого планування

1.3 Оперативне регулювання роботи підприємства

2. ОНОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ

2.1 Формування планів оновлення продукції, їх склад і завдання

2.2 Об'ємно-календарне планування виробництва нової продукції та планування витрат

2.3 Оптимізаційні планові розрахунки нововведень продукції та планування витрат

3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ РОЗВИТОК

3.1 Технічний та організаційний розвиток підприємства

3.2 Оцінка технічного рівня розвитку підприємства

4. БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ

4.1 Суть і призначення бізнес-плану

4.2 Технологія формування бізнес-плану

Висновок

Використана література

Вступ

В умовах ринкової економіки планування виробничої діяльності підприємства орієнтується на максимальне задоволення попиту потенційних споживачів у продукції (роботах, послугах).

Під впливом НТП відбувається швидке старіння продукції. Одна продукція відкидається ринком у той час як інша довгий час користується попитом у покупця.

Тому виникає необхідність розробляти та випускати нову продукцію, тобто таку, що виготовляється вперше, модернізовані вироби, що отримали нову якісну характеристику. Саме нові товари дозволяють вчасно змінювати структуру асортименту і підтримувати обсяг продажу на рівні, що забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства.

Звичайно ж, на цьому етапі на підприємстві виникають певні проблеми, пов'язані з освоєнням нового продукту, що включає не тільки технічну розробку виробу, але і комплекс організаційно-економічних заходів, направлених на задоволення запитів споживачів і збільшення рентабельності підприємства. При цьому обов'язково слід враховувати концепцію життєвого циклу товарів (продукції).

До того ж необхідно пам'ятати, що існує ймовірність невдачі. Це не залежить від розмірів, досвіду, ресурсного потенціалу, форми власності та виду діяльності підприємства.

Якщо ж всі заходи дійові, а плани складені чітко - це гарантує успіх нового товару, основним фактором чого є наявність на підприємстві ефективної системи планування, що охоплює всі етапи розробки продукту.

Над цим важливим для підприємства завданням проводяться різнопланові роботи: науково-дослідні, конструкторські, технологічні, організаційно-планові, роботи економічного, матеріально-технічного характеру тощо.

Підприємство завжди направлене на одержання максимально можливого прибутку, тому повинно враховувати фактори, які впливають на долю виготовляємої продукції на даному ринку, а саме: дефекти та недоліки товару (вони повинні бути зведені до мінімуму чи взагалі ліквідовані); аналіз ринку; перевищення витрат над плановими (тобто необхідно організовувати свою діяльність так, щоб витрати не виходили за межі встановлених лімітів або передбачених для цього резервів); чітко визначити терміни виготовлення продукції та одержання виручки від реалізації і запуск нових матеріалів на наступний цикл виробництва; необхідно вкласти чи мало зусиль в маркетингові дослідження та виділити певні кошти на маркетингові заходи (рекламу, презентацію, білборди тощо); покращити силу збутового підрозділу; і, нарешті, трохи не найголовніше - конкуренція (тобто необхідно враховувати зусилля конкурентів у маркетингових дослідженнях та інші прояви їхньої активності у даному сегменті ринку, адже виграє той, хто відповідає вимогам споживачів по всім параметрам з одночасним врахуванням власних інтересів підприємства). Так було завжди, так залишилось і тепер.

Стійкість і стабільність підприємницьких структур забезпечується конкурентноздатності продукції та ефективністю господарювання.

Саме тому основним завданням плану організаційно-технічного розвитку підприємства є забезпечення оперативного впровадження та використання вище перелічених елементів у виробничу діяльність у межах стратегічних і поточних завдань.

1. ОПЕРАТИВНО-ВИРОБНИЧЕ ПЛАНУВАННЯ І РЕГУЛЮВАННЯ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Суть, завдання і зміст оперативно-виробничого планування та регулювання роботи підприємства

Важливим етапом внутрішньовиробничого планування є складання оперативних планів виробничо-господарської діяльності підприємства на поточний період. Оперативне планування забезпечує:

- своєчасне та якісне виконання поточних завдань, передбачених річними планами діяльності підприємства.

- ритмічне виробництво відповідно до встановлених обсягів, номенклатури, термінів виготовлення продукції та її поставки споживачам (замовникам);

- раціональний розподіл ресурсів підприємства - технічних, матеріальних, трудових, фінансових;

- конкретизацію і доведення завдань цехам, дільницям, бригадам, робочим місцям з регламентацією їх виконання;

- розробку календарно-планових нормативів - тривалості виробничого циклу, оптимального розміру партії деталей і випуску продукції, величини заділів та ін.;

- своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, напівфабрикатами, інструментами;

- складання графіків руху предметів праці в часі та просторі, доведення їх до виконавців;

- координацію роботи суміжних цехів, дільниць, бригад, робочих місць;

- контроль і регулювання ходу виробничого процесу та роботи підприємства.

Оперативно-виробниче планування -- це поточна діяльність планово-виробничих служб підприємства впродовж короткого періоду часу, пов'язана з розподілом робіт між структурними підрозділами, забезпеченням їх необхідними ресурсами, оперативним регулюванням виробничого процесу для реалізації поставлених завдань.

У сучасній теорії операційного менеджменту оперативно-виробниче планування розглядається як багаторівневе, структуроване на різні блоки і стадії робіт. Розрізняють три рівні оперативного планування: заводський (міжцеховий), цеховий, дільничний. За характером використовуваних методів планові роботи в ОВП поділяють на три послідовно виконуваних блоки:

1. об'ємне планування;

2. календарне планування;

3. оперативне регулювання (диспетчерування).

Основне завдання об'ємного планування - розробка конкретних виробничих завдань і показників цехам, розподіл виробничої програми за підрозділами підприємства з врахуванням термінів її поставки замовникам (споживачам) та визначенням черговості робіт (замовлень).

За умов ринкової нестабільності та невизначеності щодо обсягів робіт на найближчий період на одних підприємствах і постійних типових замовлень, на інших, проблеми черговості запуску робіт у виробництво, визначення режимів роботи структурних підрозділів, залучення до виробничого процесу супідрядників, виконання роботи «на склад» набуло особливого значення. Однак на практиці вона викопується з використанням трудомістких і малоефективних систем ручного планування черговості на основі здорового глушу та оцінки виробничої ситуації.

Вихідними даними для складання календарних плані» служать обсяги випуску продукції на певний період, трудомісткість виконуваних робіт, терміни поставок продукції на ринок (замовникові).

Суть ітеративного регулювання полягає в оперативному контролі за ходом виробничої діяльності, чого координації та регулюванні при виникненні збоїв у виробництві або зміні завдань, а також в оперативному обліку продукції та використаних ресурсів.

Продумане та якісне виконання основних завдані, оперативно-виробничого планування сприяє реалізації зведених тактичних і стратегічних планів діяльності підприємства, поліпшує всі основні показники його роботи, сприяє організації ритмічного і рівномірного завантаження цехів і дільниць впродовж усього планового періоду.

Таблиця 1.1. Вплив ОВП і Р на результати економічної діяльності підприємства

Основні завдання ОВП і Р	Економічні результати
1. Своєчасне та якісне виконання завдань з випуску готової продукції	Найбільш повне забезпечення споживачів; скорочення запасів; збільшення оборотності коштів; збільшення доходів від реалізації; зниження витрат на виробництво продукції.
2. Організація ритмічного виробництва	Скорочення обсягів незавершеного виробництва; зниження рівня запасів продукції; ліквідації простоїв устаткування і робочої сили; підвищення рівня використання виробничих потужностей; ліквідації понадурочної роботи; скорочення непродуктивних витрат, браку.
3. Забезпечення оптимального завантаження устаткування	Підвищення ефективності використання основних фондів і робочої сили; зниження простоїв і витрат на виробництво; скорочення тривалості виробничого циклу.
4 Конкретизація і доведення завдань структурним підрозділам підприємства	Виконання номенклатурного та асортиментного плану випуску продукції; своєчасне виявлення резервів і вузьких місць; поліпшення технічної підготовки виробництва.

Оперативно виробниче планування на підприємстві здійснюється в декілька етапів: попередні розрахунки, складання планових завдань і графіків, несення змін в оперативні плани і графіки.

Система оперативно-виробничого планування і регулювання роботи включає сукупність основних елементів.

- вибір та обґрунтування планово-облікових одиниць для кожного структурного підрозділу підприємства;

- формування цехових і дільничних виробничих завдань (програм);

- розрахунки завантаження устаткування і виробничих площі розробка календарно-планових нормативів;

- календарні графіки проходження замовлені, у виробництві.

Суть вибору та обґрунтування планово-облікових одиниць полягає в оптимальному укрупненні або деталізації номенклатури виробничої програми стосовно кожного ріння оперативного планування - від більш загальних одиниць по заводському рівні до більш детальних - на ріпні цеху, дільниці.

Так, обсяг книжкового замовлення на поліграфічному підприємстві визначається кількістю примірників, аркушо-відбитків, фарбо-відбитків. На рівні формного цеху -- кількістю фарбо-форм, аркушів набору. На рівні дільниць: складання тексту -- кількістю знаків; виготовлення ілюстративного матеріалу - кількістю квадратних сантиметрів; монтажу - кількістю полос і форм; виготовлення форм -- кількістю фізичних друкарських форм.

Суть розробки календарно-планових нормативів зводиться до нормування ходу виробничого процесу в часі. Критерієм ефективності при виборі обсягів партії виробів можуть слугувати:

- найменша кількість і тривалість переналадок устаткування;

- максимальне завантаження устаткування, мінімальна тривалість виробничого циклу:

- нацменшин обсяг незавершеного виробництва;

- найменші витрати ті виробництво продукції.

1.2 Види і системи оперативно-виробничого планування

Оперативно-виробниче планування виконується в масштабі підприємства, по цехах основного і допоміжного виробництв фахівцями виробничо-диспетчерської служби; в масштабі окремих цехів -- виробничо-диспетчерської служби; в масштабі окремих цехів - виробничо-диспетчерським бюро або диспетчером цеху спільно зі спеціалістом виробничого відділу.

В залежності під сфери застосування та об'єктів планування розрізняють: заводський, цеховий, дільничний види оперативно-виробничих планів.

Заводське планування передбачає встановлення загальних параметрів, взаємопов'язаних виробничих завдань цехам, забезпечення узгодженості у їх роботі над виконанням виробничого завдання, координацію роботи основних і допоміжних цехів, проектно-технологічних, планово-економічних ти інших функціоналі» них служб підприємства.

Ефективне міжцехове планування сприяє своєчасному оперативному випуску продукції, виконанню договірних зобов'язань на поставку продукції, уникненню простоїв та зупинок виробництва і організаційно-технічних причин.

Змістом цехового і дільничного планування є розробка планів графіків для виробничих дільниць; робочих місць; складання планових завдань на короткі терміни (робочий день тиждень, декаду, місяць); оперативний контроль і координація роботи дільниць, робочих місць, ліній.

Функції оперативно-виробничого планування і регулювання (ОВП і Р) наведені в таблиці.

Таблиця 1.2. Функції ОВП і Р

Вид планування	Функції оперативного планування
	об'ємне планування	календарне планування	оперативне регулювання
1. Міжцехове (заводське )	Формування показників і виробничих завдань по підприємству в цілому на короткий період часу. Визначення черговості робіт.	Встановлення термінів початку і кінця роботи над замовленням, забезпечення узгодженості в роботі основних і допоміжних цехів.	Облік і контроль виконання планових завдань за обсягами ы термінами, ліквідація відхилень від календарних термінів.
2. Цехове планування	Формування виробничих завдань по цехах основного і допоміжного виробництва	Встановлення поопераційного графіку роботи над замовленням; координація забезпечення роботи ресурсами	Облік і контроль виконання завдань цехами за обсягами і термінами; поточне регулювання ходу виробничого процесу в часі, коригування завдань.
	Формування виробничих завдань по дільницях і робочих місцях.	Встановлення добово-змінних завдань для дільниць, ліній, бригад	Облік і контроль за обсягами виробництва на робочих місцях, дільницях; виявлення відхилень, їх усунення.

У сучасному виробництві широко застосовуються різні системи оперативного планування, які визначаються внутрішньовиробничими чинниками і зовнішніми умовами. Системи оперативно-виробничого планування -- це сукупність методик і технологій планової роботи, які характеризуються рівнем централізації управління. об'єктом регулювання, переліком календарно-планових показників. характером руху продукції у виробництві.

Таблиця 1.3. Характеристика систем оперативно-виробничого планування

Елементи системи оперативного планування	Типи виробництва
	масове	крупносерійне	середньосерійне	дрібносерійне	одиничне
	година, зміна	зміна, доба	доба, декада, місяць	декада	місяць
2. Планово-облікові одиниці	деталь	деталь	деталь, умовний виріб машино-комплект	машиноком-плект, замовлення	машино-комплект. замовлення
3. Календарно-плинові нормативи	такт запуску-випуску	такім, розміри партії, періодичність повторень, тривалість виробничого циклу	розмір партії, періодичність повторень, тривалість виробничого циклу	??	тривалість виробничого циклу, нормативи випередження
4. Характер руху продукції у виробництві	потоковий	потоковий	послідовний, паралельний, комбінований	послідовний, паралельний	послідовний
5 Основа для складання змінно-добових завдань	план-графік роботи потокової лінії	план-графік роботи потокової лінії, стандарт-план роботи дільниці	декадне завдання. місячне завдання	декадне завдання	місячне завдання

Найголовнішими є подетальна, позамовна і некомплектна системи оперативного планування та їх різновиди.

Подетальна система планування призначена для умов стабільного, високоорганізованого виробництва. В основі цієї системи лежить планування такту і ритму роботи потокових ліній, виробничих дільниць, правильне визначення нормальних .технологічних, транспортних, страхових, між операційних запасів та підтримання розмірів їх на розрахунковому рівні.

Застосування цієї системи вимагає розробки складних календарних планів за всіма операціями технологічного процесу випуску продукції. Тому цю систему планування використовують при обмеженій і стійкій номенклатурі продукції в умовах серійного і крупно-серійного виробництва, тобто у малопродуктовому виробництві,

Позамовна система оперативного планування застосовується переважно в одиничному та дрібносерійному виробництві з його різноманітною номенклатурою продукції і незначними обсягами робіт (послуг).

Об'єктом планування й цьому випадку є замовлення, яке включає декілька типових робіт, ця система планування базується на розрахунках тривалості виробничого циклу та нормативах випередження, з допомогою яких встановлюються бажані замовником терміни ви конання замовлень.

Покомплектна система застосовується, головним чином, у серійному машинобудівному виробництві. Планово-обліковою одиницею служать вузли, сформовані за певними ознаками.

В окремих виробництвах розрізняють попроцесну, потокову організацію та роботу у фіксованій позиції.

Попроцесна обробка передбачає організацію такого виробничого процесу, при якому кожна технологічна операція виконується в певному місці з використанням спеціалізованого устаткування і спеціально підготовленого персоналу. Виробнича потужність кожної одиниці устаткування різна, що зумовлює необхідність проміжних складів, потребу в додаткових площах для зберігання напівфабрикатів в очікуванні вивільнення робочого місця для виконання наступної операції. В процесі виробництва за такою схемою предмети праці переміщуються складними маршрутами, що призводить до перерв в роботі і потреби в транспортних засобах і додаткових виробничих площах.

1.3 Оперативне регулювання роботи підприємства

Реалізація плану виробництва продукції на підприємстві досягається узгодженою діяльністю всіх його структурних підрозділів. На результати діяльності кожного структурного підрозділу має вплив ряд факторів, які необхідно своєчасно виявляти і запобігати їх негативному впливу, оскільки нехтування ними порушить нормальний хід виробничого процесу. Це зумовлює необхідність забезпечений постійного контролю за ходом виробництва, виявлення відхилень і прийняття заходів з їх усунення. Моніторинг виробничого пре здійснюється шляхом порівняння фактичних термінів випуску продукції, її обсягів з план оцим й величинами.

Завдання оперативного регулювання виробничого процесу полягає в оперативному обліку виконання встановленого графіку виробництва; виявленні, аналізі та усуненні причин відхилень, понятті оперативних заходів з попередження та усунень; координації поточної діяльності взаємопов'язаних елементів.

Оперативне регулювання здійснюється за допомогою спеці технічних засобів, оперативної планової та фактичної інформації. Своєчасність поступлення інформації, її достовірність безпосередньо впливають на якість програм і завдань. У виробничій практиці зважаючи на стабільність цехових програм, неминуче виникають відхилення, які вимагають коригування раніше складені. Ці зміни і відхилення зумовлені відсутністю необхідних мі виникненням браку, аварійним ремонтом устаткування і т. д.

Своєчасний, повний і точний облік всіх відхилень дозволяє оперативно регулювати хід виробництва, скеровувати його проходження відповідно до плану. Вирішити цю проблему можна лише створення комплексної автоматизованої системи оперативного обліку на підприємстві.

Така система повинна відповідати ряду вимог:

- високої оперативності збору та обробки інформації;

- відсутності дублювання в роботі кожної ланки системи;

- забезпечення попередньої обробки інформації;

- запобігання передачі надлишкової інформації можливості синтезу інформації для управлінських потреб;

- економічної ефективності.

Інформація про хід виробництва включає:

- випуск продукції та її складових за рік, по кварталах, місяцях і всіх структурних підрозділах;

- поступлення на склад напівфабрикатів, комплектуючих виробів та їх видача у виробництво;

- рух предметів праці по операція технологічного процесу з реєстрацією початку і кінця кожної;

рух заділів;

брак;

поступлення матеріалів у цех та їх видача на робочі місця;

- час роботи і простоїв устаткування;

- час ремонтно-профілактичних робіт;

- витрачання матеріально-енергетичних ресурсів за їх видами.

2. ОНОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ

2.1 Формування планів оновлення продукції, їх склад і завдання

В умовах ринкової економіки планування виробничої діяльності підприємства орієнтується на максимальне задоволення попиту потенційних споживачів у продукції (роботах), послугах.

Під впливом науково-технічного прогресу відбувається швидке старіння продукції. Одна продукція відкидається ринком, у той час як інша довгий час користується попитом у покупця,

Нова продукція - виріб, що направлені на задоволення запитів споживачів і збільшення , що отримав нову якісну характеристику.

Саме нові товари дозволяють вчасно змінювати структуру асортименту і підтримувати обсяг продажу на рівні, що забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства.

Проблема планування освоєння нового продукту включає не тільки технічну розробку виробу, але і комплекс організаційно-економічних заходів, що направлені на задоволення запитів споживачів і збільшення рентабельності підприємства. В основі планування оновлення продукції лежить концепція життєвого циклу продукції.

Протягом свого життя продукція на ринку переживає декілька етапів.

Перший етап - впровадження, коли товар є новинкою і потрібен певний час та значні грошові витрати, щоб донести споживачеві його комерційні переваги.

На другому етапі, виникають досить великі витрати виробництва і прибуток при цьому малий чи, навіть, від'ємний. Другий етап - етап росту, коли становлення товару на ринку супроводжується стрімким зростанням попиту на нього на цьому етапі здійснюється модифікація базової моделі продукту, формується плановий резон цін. Третій етап -- етап зрілості, коли обсяг продажу товару, досягається максимального значення, починає поступово скорочуватися. Подалі товару на ринку ускладнюється і набуває надзвичайно жорсткого характеру. І, нарешті, четвертий етап - етап старіння, коли попит на товар на ринку неухильно падає. Скорочується обсяг виробництва даного товару, а потім зовсім припиняється випуск цієї продукції.

Імовірність невдачі нової продукції -- це фактор, що супроводжує Ц нових виробів на будь-якому підприємстві.

Високий відсоток невдач нової продукції виявляється, як у великих так і в малих компаніях, як у тих, котрі мають великий досвід у своїй галузі, так і малодосвідчені. Серед причин невдач, які спіткають нові продукти, називають такі:

- недостатній аналіз ринку;

- дефекти самого продукту;

- більш високі, як передбачалося, витрати;

- нечітке визначення термінів;

- конкуренція;

- недостатні зусилля в маркетингових дослідженнях;

- слабкість збутового підрозділу та інші.

Більшість проблем, що виникають у зв'язку з розробкою нових продуктів характером є організаційними. Дослідження сотень американських компаній виявило, що в 84 % з них найбільш важливими проблемами були проблеми планування організації виробництва нових продуктів, а не техніко-технологічні проблеми, пов'язані з особливостями продуктів.

Тому при плануванні підприємством розробки нових товарів необхідно з'ясувати на якому етапі життєвого циклу знаходяться їх аналоги, взаємозамінні представлені на ринку.

При плануванні асортименту звичайно вважають, що розробка нової моделі продукту є заходом, пов'язаним із малим ризиком, особливо якщо вона розробляється на основі вже добре відомого продукту, на готовій виробничій лінії, і зовсім ясно, що зміна необхідна та прийнятна для покупців. Ризик буде збільшуватися в прямій залежності від ступеня новизни продукту і від того, наскільки технологія йог та розподілу відрізняється від досвіду підприємства в цій сфері.

Основним фактором успіху нового продукту є наявність на підприємстві ефективної системи планування, що охоплює всі етапи розробки продукту.

За складом і завданнями планових робіт, які виконуються у процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції виділяються такі їх види: науково-дослідні, конструкторські та технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру.

План оновлення продукції складається на основі завдань стратегічного плану. В розширеному варіанті план оновлення продукції може містити такі розділи:

- якісні та структурні зміни "портфеля" продукції підприємства;

- економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

- норми і нормативи;

- виробництво та реалізація продукції;

- матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

- персонал і оплата праці;

- витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність. Випуск нової продукції містить великий комплекс робіт, що отримав назву "Підготовка виробництва.

В залежності від послідовності виконання робіт виділяють наступні стадії підготовки виробництва нового виробу:

а) науково-дослідні роботи по створенню продукції, тобто комплекс досліджень, що проводиться з мстою отримання обґрунтованих вихідних даних, принципів та шляхів створення нової або модернізації продукції, що випускається;

б) дослідно-конструкторські розробки - комплекс робіт по створенню конструкторської і технологічної документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів;

в) технічна підготовка виробництва - сукупність робіт, що забезпечує конструкторську і технологічну готовність підприємств до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та витратах. У свою чергу, технічна підготовка містить конструкторську та технологічну підготовку. Конструкторська підготовка передбачає процес створення комплекту конструкторської документації, необхідної для виготовлення, її принципів експлуатації. Технологічна підготовка містить роботи по створенню та удосконаленню технологічних процесів, оформленню необхідної документації, проектуванню та виготовленню технологічної оснастки;

г) освоєння виробництва - складова частина постачання продукції на виробництво, що включає обробку і перевірку підготовленого технологічного процесу та оволодіння практичними прийомами виготовлення продукції. Освоєння виробництва є кінцевою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масовий випуск продукції.

У процесі розробки та впровадження продукції у виробництво вирішуються наступні основні завдання:

- забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

- створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентноспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках.

- скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;

- забезпечення стабільності та покращення (відповідно до умов ринку) показників якості продукції та ефективної її експлуатації;

- забезпечення та підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства;

- завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення її позитивного іміджу.

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є: планові завдання розробки й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визначення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

Планові нормативи технічної підготовки виробництва поділяються на об'ємні і трудові. За допомогою об'ємних нормативів встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою трудових - у нормо-годинах. До об'ємних нормативів належать: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи складності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнт технологічної оснащеності за видами процесів і оснащення за групами складності.

До трудових нормативів входять: трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткі проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо

Обсяг робіт по конструкторській підготовці визначається в залежності від кількості оригінальних деталей, а по технологічній - від кількості оригінальних деталей і технологічних назв на одну деталь за видами обробки.

Обсяг робіт по проектуванню і виготовленню технічної оснащеності залежить від кількості оригінальних деталей і коефіцієнтів технологічної оснащеності їх виробництва.

Коефіцієнт технологічної оснащеності показує скільки одиниць спеціальної оснащеності приходиться в середньому на одну оригінальну деталь.

Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснастки та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величина цих коефіцієнтів залежить, насамперед, від типу виробництва. Чим вища серійність виробництва, тим більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За цими коефіцієнта ми для певного Типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічної оснащеності кожного виду шляхом множення даного коефіцієнта на кількість оригінальних деталей та виробів, що проектуються.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їх трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами складності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологічного оснащення за видами; на наладку одного технологічного процесу за видами обробки. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємстві! галузі. При відсутності відповідних нормативів обсягів робіт їх трудомісткість визначаються шляхом експертної оцінки.

Кількість виконавців визначається на основі практичних розрахунків. Якщо величина Тц задана, то за вищенаведеною формулою визначається кількість виконавців. Після цього розробляється основний плановий документ-генеральний план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва.

На сьогодні у всіх галузях промисловості створена і діє система розробки і постачання продукції на виробництво (СРПП), яка є зведенням правил із проведення робіт зі створення й освоєння нових видів продукції і містить у собі близько 20 державних стандартів. СРЛП тісно переплітається і взаємодіє з іншими системами:

- Єдиною системою державного управління якістю продукції (ЄСДУЯП).

- Єдиною системою конструкторської документації (ЄСКД) і Єдиною системою технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ).

- Єдиною системою класифікації і кодування (ЄСКК), Державною системою забезпечення єдності вимірів (ДСВ), Системою стандартів безпеки праці (ССБП) та іншими. Всі ці системи ґрунтуються на державних стандартах.

2.2 Об'ємно-календарне планування виробництва нової продукції та планування витрат

Об'ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції передбачає доведення до підрозділів і безпосередніх виконавців тематики та номенклатури робіт із підготовки до виробництва, проведення необхідних розрахунків і обсягів робіт, складання графіків виконання останніх.

За умов становлення ринку важливим є скорочення термінів технічної підготовки з метою прискорення впровадження досягнень науки та техніки у виробництво; зменшення витрат на виробництво; підвищення якості робіт та своєчасного зайняття власної ринкової ніші.

Із метою скорочення термінів підготовки виробництва використовується метод паралельного та паралельно-послідовного ведення робіт. Паралельне та паралельно-послідовне виконання всіх робіт скорочує терміни технічної підготовки й освоєння нової продукції. У результаті поєднання різних стадій проектування загальний цикл підготовки різко скорочується.

Організація робіт із технічної підготовки виробництва базується на послідовному чи паралельно-послідовному виконанні робіт по стадіях і етапах.

Послідовне виконання полягає в тому, що кожна наступна стадія (етап) починається тільки після повного завершення попередньої.

Із метою координації у часі стадій і етапів підготовки виробництва, складаються (з урахуванням можливого поєднання часу їх виконання) графіки підготовки виробництва, що дозволяє відобразити календарні терміни початку та завершення, цикл стадій і етапів, а також всю підготовку виробництва.

При плануванні підготовки виробництва нової продукції використовуються сіткові методи планування.

Сіткове планування - одна з форм графічного відображення змісту робіт і тривалості виконання планів і довгострокових комплексів проектних, планових, організаційних та інших видів діяльності підприємства, яка забезпечує наступну оптимізацію розробленого графіка на основі економіко-математичних методів та комп'ютерної техніки. Разом із лінійними графіками та табличними розрахунками сіткові методи планування знаходять широке використання при розробці перспективних планів та моделей створення складних виробничих систем та інших об'єктів довгострокового використання. Сіткові плани робіт підприємства із створення нової конкурентноспроможної продукції містять не тільки загальну тривалість всього комплексу проектного виробництва фінансово-економічної діяльності, але й тривалість та послідовність здійснення окремих процесів чи етапів, а також потребу в необхідних економічних ресурсах.

Сіткова модель -- множина поєднаних між собою елементів для опису технологічної залежності окремих робіт і етапів майбутніх проектів.

Основним плановим документом системи сіткового планування є сітковий графік - інформаційно-динамічна модель, яка відображає всі логічні взаємозв'язки та результати робіт, необхідних для досягнення кінцевої мсти планування.

Роботами у сітковому графіку називаються будь-які виробничі процеси чи інші дії, які призводять до досягнення певних результатів, подій. Роботою слід вважати і можливі очікування початку наступних процесів, пов'язані із перервами чи додатковими витратами часу.

Подіями називаються кінцеві результати попередніх робіт. Подія являє собою момент завершення планової дії. Події бувають початковими, кінцевими, простими, складними, проміжними, попередніми, наступними і т.д.

На всіх сіткових графіках важливим показником є шлях, що визначає послідовність робіт чи подій, в якій результат однієї стадії збігається із початковим показником наступної за нею іншої фази. На будь-якому графіку прийнято розрізняти декілька шляхів:

повний шлях від початкової до кінцевої події;

шлях, що передує даній події від початкової;

шлях, наступний за даною подією до кінцевої;

шлях між декількома подіями;

критичний шлях від початкової до кінцевої події максимальної тривалості.

Сіткові моделі використовуються на вітчизняних підприємствах при плануванні підготовки виробництва та освоєнні нових виробів.

Рис. 2.1. Сітковий графік процесу планування асортименту продукції

Сіткове планування дозволяє не тільки визначити потреби різних виробничих ресурсів у майбутньому, але й координувати їхнє раціональне використання на даний момент.

На спрощеному графіку представлений процес освоєння нового продукту, що є предметом планування й охоплює період з моменту появи задуму до проведення пробних продаж і просування товару на ринок.

Графік показує послідовність операцій по випуску нового виробу на ринок. Моменти завершення етапів позначені кружками, що іменуються «подіями», а відрізки часу між специфічними подіями зображені у вигляді стрілок і називаються "роботами".

Подія, що відбувається у визначений момент, може залежати як від єдиної події, так і від комплексу попередніх взаємозалежних подій. Жодна подія не може мати місця без завершення попередніх операцій.

З графіку видно, що найбільш тривалий повний цикл планування нової продукції включає наступну послідовність подій: 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12. На графіку він зображений товстою лінією. Цикл охоплює період із моменту ухвалення рішення про необхідність виробництва виробу до моменту випуску його на національний ринок за умови, що всі етапи планування продукції відбуваються в чіткій послідовності. Затримка у виконанні будь-якої операції на цьому шляху веде до відставання від графіка процесу планування.

Однак, підприємство може також знехтувати такими запобіжними заходами, як випробування виробу за допомогою споживачів (події 1,2,3,4) чи пробний продаж (події 5, 6,7,8,9,10) до прийняття рішення про негайний випуск виробу на ринок (події 1,11,12). Із метою спрощення сітьового графіка всі можливі варіанти освоєння нового виробу на ньому не показані. Наприклад, рішення про випуск виробу на ринок.(подія 11) може бути прийняте після проведення випробувань (подія 4). У цьому випадку на графіку варто провести лінію із події 4 у подію 11. В усіх цих варіантах цикл освоєння нового виробу значно скорочується.

Однак, як свідчить досвід, найбільший ринковий успіх із новим товаром приходить звичайно до виробників, що послідовно проходять весь цикл планування, при цьому втрати від скорочення циклу можуть бути значними. Цей спрощений сітьовий графік у застосуванні до планування асортименту продукції може бути використаний для того, щоб при розрахунку часу на весь цикл врахувати варіації часу, необхідного для кожної операції, тобто визначити найбільш ймовірний і оптимальний терміни завершення циклу.

Сітьові графіки планування асортименту в процесі обґрунтування виробничої програми потребами ринку дозволяють визначити час з моменту появи задуму продукту до початку його реалізації на всіх ринках збуту при широкому дотриманні послідовності етапів, що входять у планування асортименту. Тривалість усього циклу може бути скорочена, але за умови залучення додаткових ресурсів і додаткових зусиль на критичних етапах (наприклад, при дослідженні ринку чи проведенні пробних продаж),.

Найважливішими етапами сітьового планування випуску нового виробу є такі:

розподіл комплексу робіт на окремі частини і їхнє закріплення за виконавцями;

виявлення й опис кожним виконавцем усіх подій і робіт, необхідних для досягнення поставленої мети;

побудова первинних сітьових графіків і уточнення змісту;

планових робіт;

об'єднання окремих частин сіток і побудова зведеного сітьового графіка виконання комплексу робіт;

обґрунтування чи уточнення часу виконання кожної роботи у сітковому графіку.

На початку сіткового планування випуску нового виробу необхідно виявити, і подіями буде характеризуватися комплекс робіт. Кожна подія повинна встанови» завершеність попередніх дій. Усі події і роботи, що входять у заданий комплексу рекомендується перераховувати у порядку їх виконання, проте окремі з них можуть і виконуватися одночасно.

Далі проводиться побудова первинних сіткових графіків, їх перевірка та об'єднаних окремих сіток у зведену модель.

Завершальним етапом сіткового планування є визначення тривалості виконання окремих робіт чи сукупних процесів. Для встановлення тривалості будь-яких робіт необхідно, насамперед, користуватися відповідними нормативами чи нормами тру затрат. А у разі відсутності вихідних нормативних даних тривалість усіх процесів робіт може бути встановлена різними методами, у тому числі і за допомогою експертних оцінок.

По кожній роботі, як правило, дається декілька оцінок часу: мінімальна, максимальна та найвірогідніша. Отримана найвірогідніша оцінка часу не може бути прийнята як нормативний показник часу виконання кожної роботи, оскільки у більшості дана оцінка є суб'єктивною і багато у чому залежить від досвіду відповідального виконавця. Тому для визначення часу виконання кожної роботи експертні оцінки під статистичній обробці.

На основі даних розрахунків можна також побудувати лінійну діаграму чи діаграму Ганта. Відмінною рисою такої діаграми є паралельно-послідовний порядок проведення робіт, що дозволяє скоротити загальну тривалість підготовки та терміни о нового виробу у виробництві.

Розрахунки основних параметрів сіткових графіків повинні бути використані при аналізі й оптимізації сітьових стратегічних планів.

Оптимізація сіткових графіків полягає у покращенні процесів планування, організації та управління комплексом робіт із метою скорочення витрат економічних ресурсів і підвищення фінансових результатів при заданих обмеженнях. Використання передових методів та технічних засобів у процесі планування технічної підготовки виробництва дозволяє скоротити шлях від початкової її стадії - наукових досліджень до кінцевого результату - отримання нової продукції. Поряд із цим і скорочуватися питомі витрати на підготовку кожного нововведення.

2.3 Оптимізаційні планові розрахунки нововведень продукції та планування витрат

Основою розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нової продукції є зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох ' варіантів інвестицій.

Під інвестиціями розуміють ресурси, вкладені в об'єкти підприємницької та інші вид діяльності для отримання прибутку або соціального ефекту.

Інвестиційне планування необхідне для детального техніко-економічного обґрунтування планових нововведень. При цьому процес прийняття інвестиційних рішень являється невід'ємною частиною стратегічного планування, яке повинне забезпечити відповідність довгострокових цілей підприємства та використання ресурсів, направлених на досягнення цілей.

Планування інвестицій відноситься до найбільш складної та відповідальної сфери прийняття рішень, що обумовлено наступними факторами: різними видами інвестицій і вартістю інвестиційних проектів; наявністю альтернативних варіантів інвестиційних проектів; забезпеченістю ресурсами; великим ризиком, пов'язаним з прийняттям інвестиційних рішень; необхідністю швидкого отримання віддачі від інвестицій тощо.

У практиці господарювання підприємства приймають різноманітні рішення, пов'язані з інвестуванням нововведень. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність (оцінку доцільності) інвестицій. Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі (результативності) на тому чи іншому підприємстві.

Їх розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний час. Порівняльна ефективність капітальних вкладень у нововведення визначається лише тоді, коли є декілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) одного проекту (варіанту) інвестування виробництва над іншими. Абсолютна та порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанту) капітальних вкладень базується на зіставленні показників абсолютної їх ефективності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння нормативних, запланованих і фактично досягнутих показників, та динаміки за певний період.

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за кінцеві роки і попереднього та розрахункового періоду (на сільськогосподарському підприємстві середньорічний приріст прибутку), а капітальних вкладень - розраховується сумарне за порівняльними цінами без будь-яких відрахувань.

Розрахункове значення коефіцієнтів Е'р та Е''р повинне порівнюватися з нормативним коефіцієнтом Ен, (його тривалість, зазвичай дорівнює так званому горизонту і прогнозування чи індикативного планування.

Проект (варіант) капітальних вкладень, що розглядається, буде доцільним (ефективним) за умови:

Ер > Ен

де Ец - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої складає і економічно кращого проекту (варіанту) капітальних вкладень, здійснюється обчислення показника так званих зведених затрат Z за формулою:

Z = Сi + Ен х Кі --> min,

де Сi - поточні витрати (собівартість) за і-м проектом (варіантом);

Кi - капітальні вкладення за i-м проектом (варіантом).

Проект (варіант) капітальних вкладень з найменшими зведеними витратами в жатиметься найкращим з економічної точки зору. При цьому треба враховувати, порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних та техніко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища і техніки безпеки.

Методика визначення ефективності капітальних вкладень дозволяє відібрати кращі їх проекти (варіанти) за мінімальною величиною так званих зведених витрат (собівартості обсягу товарної продукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду і нормативної окупності) та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту шляхом обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнтах прибутковості інвестування.

Проте її повсюдне і повсякчасне застосування істотно обтяжує чи навіть унеможливлює достатньо об'єктивну оцінку доцільності капіталовкладень в умовах розвинутих ринкових відносин. Це зумовлюється тим, що вона:

1) спирається на показник зведених витрат, який є штучно сконструйована реально не існує в практиці господарювання;

2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей із часом);

3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і цим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами;

4) не враховує існуючих у ринковій економіці господарського ризику та інфляції.

З огляду на ці міркування виникає негайна потреба в застосуванні дещо інших методичних основ оцінки доцільності виробничих інвестицій. Такі методичні основи мають бути позбавлені перелічених вад, що властиві існуючій офіційній методиці, і завдяки цьому пристосовані до умов ринкових відносин господарюючими суб'єктами.

В основі планування інвестицій та оцінки їх ефективності лежить розрахунок обсягу : застосовування інвестицій і майбутніх доходів (грошових надходжень) від впровадження нововведень.

Показники економічної ефективності інвестицій можна об'єднати в дві групи:

а) засновані на дисконтуванні;

б) засновані на розрахункових оцінках.

Якщо капітальні витрати здійснюються протягом кількох років, то економічну ефективність капітальних вкладень визначають із врахуванням чинника часу, тобто проводять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їх ефективність. Із цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року шляхом

Основними показниками для оцінки визначення доцільності інвестицій повинні стати інші фінансово-економічні терміни:

Чистий приведений дохід (ЧПД), що відображає абсолютну величину економічного ефекту від реалізації інвестицій, тобто:

ЧПД=ГПm/ІК.

де ГПm - теперішня (дисконтована майбутня) вартість грошового потоку;

ІК - сума інвестиційних коштів за проектом, що реалізується. Індекс доходності (ІД) - відношення дисконтованих - грошового потоку (ГПm) та інвестиційних коштів (ІК), тобто:

ІД = ГПm/ІК

Термін окупності (То), тобто термін повернення авансових інвестиційних коштів, що базуються на величині грошового потоку з приведенням його абсолютної величини до теперішньої вартості (із застосуванням дисконтованого множника). Його можна обчислити за формулою:

То=ІК/ГПс

де ГПс - середньорічна величина грошового потоку за певний період.

Якщо метою є поліпшення якості продукції, то економічним результатом інвестицій може бути збільшення прибутку виробника.

Економічна ефективність від поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення якості (Ея) обчислюється за формулою:

Ея=(?П-Ен?К) ?Ня,грн,

де ?П - приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;

К- питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн. /од.;

Nя - обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію! вищого сорту (?Пя):

?Пя = Ц2 - С2 - (Ц1 - С1) ? Nя,

де Ц2,Ц2 - відповідна ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.;

С1 С1 - собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної попередньої якості:

Ев=С1+Ен ?К1- (С2 + Ен ? К2) ? Nя, грн.

де С1, С2 - собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.;

К1, К2 -- питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.

Досить часто цей ефект може мати від'ємне значення, тому підприємство змушене змінити ціну виробу, щоб забезпечити собі необхідний рівень рентабельності виробництва.

Поточні витрати чи собівартість продукції у порівнюваних варіантах розраховує ся, як правило, за змінними елементами витрат. Сума порівнюваних поточних витрат які залежать від прийнятого варіанта технологічного процесу, називається технологічною собівартістю.

У більшості випадків зміна собівартості залежно від варіанта технологічного процесу визначається наступними витратами: вартість основних матеріалів; вартість технологічної енергії; заробітна плата основних і допоміжних працівників із нарахуваннями; витрати на амортизацію, ремонт обладнання та пристроїв; витрати на інструмент. За даними елементами визначається технологічна собівартість. Але інколи потрібно розширювати склад елементів технологічної собівартості в залежності від особливостей того чи іншого технологічного процесу.

Розраховуючи технологічну собівартість і капітальні витрати, необхідно враховувати увесь технологічний ланцюг, не обмежуватися окремими процесами чи групою операцій, оскільки це може призвести до неправильної оцінки варіанта технологічного процесу.

Величина елементів технологічної собівартості, а також окремих видів капітальних витрат залежить від обсягу випуску продукції. Частина витрат є постійною (умовно-постійною), а частина -- змінною.

Розрахунок змінних поточних витрат за окремими елементами с досить трудомістким, тому він використовується переважно у масовому та багатосерійному виробництві, де необхідно забезпечувати високу точність економічних обґрунтувань. У дрібносерійному та одиничному виробництві розрахунки спрощують шляхом використання кошторисних ставок вартості станко-годин роботи обладнання. За такими ставками неважко визначити суму змінних поточних витрат для певного варіанту технологічного процесу.

Для різних технологічних процесів технологічна собівартість мас різну структуру. У загальному випадку річна її величина визначається за формулою:

С = 3В ? N + УПВ,

де 3В - змінні витрати на одиницю продукції;

УПВ - умовно-постійні витрати за рік;

М- річний випуск продукції, шт.

Порівняння двох варіантів технологічних процесів можна здійснити, виходячи із співвідношень:

С1= 3В * N + УПВ1

С2 = ЗВ * N + УПВ2,

де С1 і С2 - технологічна собівартість у першому та другому варіанті. Критична програма випуску нової продукції розраховується за формулою:

Розрахований за формулою чи шляхом побудови графіку обсяг випуску Nкр порівнюють із плановим випуском Nпл. Варіант із меншими постійними і більшими змінними витратами вигідніший при Nпл< Nкр.

Коли Nпл > Nкр вигідніший варіант із більшими постійними і меншими змінними витратами. При визначенні варіанта технологічного процесу необхідно враховувати й обсяг можливого доходу від реалізації нової продукції.

При цьому за конкретної величини постійних витрат і збільшення обсягу виробництва продукції до певного рівня її виробництво є збитковим, а після його досягнення - прибутковим. Тому у процесі розробки проекту організації виробництва нових виробів постає завдання визначення точки беззбитковості чи критичного обсягу виробництва даної продукції Nкр: