Розробка заходів з підвищення якості продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗРОБКА ЗАХОДІВ З ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Зміст

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ АСОРТИМЕНТУ ТА ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ 5

1.1 Економічна суть підвищення якості продукції 5

1.2 Управління якістю продукції 11

1.3 Оцінка системи керування якістю продукції 20

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА 26

2.1 Особливості функціонування та економічна ефективність діяльності об'єкта дослідження 26

2.2 Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності ВАТ “Івано-Франківськцемент” 34

2.3 Аналіз узагальнюючих показників якості продукції 41

2.4 Аналіз впливу якості продукції на техніко-економічні показники роботи підприємства 44

2.5 Аналіз системи управління якістю 47

2.6 Оцінка конкурентоспроможності продукції 52

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ЗАХОДІВ З ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ 54

3.1 Вибір та обґрунтування заходів щодо підвищення якості продукції 54

3.2 Визначення економічної ефективності від впровадження запропонованих заходів 64

3.3 Розрахунок впливу запропонованих заходів на техніко-економічні показники діяльності підприємства 66

ВИСНОВКИ 68

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 70

ВСТУП

Одним з найважливіших факторів росту ефективності виробництва є поліпшення якості продукції, що випускається, або наданих послуг. Підвищення якості продукції, оцінюється в даний час, як вирішальна умова її конкурентноздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Конкурентноздатність продукції багато в чому визначає престиж країни і є вирішальним чинником збільшення її національного багатства.

Якість продукції відноситься до числа найважливіших критеріїв функціонування підприємства в умовах щодо насиченого ринку і переважної нецінової конкуренції. Підвищення технічного рівня і якості продукції визначає темпи науково - технічного прогресу і ріст ефективності виробництва в цілому, впливає на інтенсифікацію економіки, конкурентноздатність вітчизняних товарів і життєвий рівень населення країни.

Ріст технічного рівня і якості продукції, є в даний час найбільш характерною рисою роботи підприємств у промислово розвинутих країнах. В умовах переважної нецінової конкуренції і насиченого ринку саме висока якість продукції служить головним фактором успіху.

Якість продукції, можна віднести до найважливіших критеріїв діяльності будь-якого підприємства. Саме підвищення якості продукції визначає ступінь виживаності фірми в умовах ринку, темпи науково - технічного прогресу, ріст ефективності виробництва, економію усіх видів ресурсів, використовуваних на підприємстві.

Збільшення виробництва високоякісних виробів українськими підприємствами в остаточному підсумку повинне привести до інтенсифікації економіки, росту життєвого рівня населення, підвищенню конкурентноздатності товарів на внутрішньому і світовому ринках. Сучасним підприємствам необхідно навчитися, більш ефективно використовувати економічні, організаційні і правові важелі впливу на процес формування, забезпечення і підтримки необхідного рівня якості на всіх стадіях життєвого циклу товару.

Тому метою даної роботи є аналіз системи управління якістю продукції.

Актуальність питання випливає із створених державою конкурентних умов існування підприємництва, забезпечення стійкої роботи даного підприємства і забезпечення стабільного прибутку в даних умовах.

Обєктом дослідженням є ВАТ «Івано-Франківськ цемент»

Предметом дослідження є система управліня якістю на підприємстві.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ АСОРТИМЕНТУ ТА ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.1 Економічна суть підвищення якості продукції

Якість продукції як економічна категорія -- це сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби споживачів відповідно до призначення [5.c124].

Конкурентоспроможність підприємства -- це його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію за рахунок ефективного використання трудових, виробничих і фінансових ресурсів.

Конкурентоспроможність продукції -- це сукупність її якісних і вартісних характеристик, яка забезпечує якнайповніше задоволення попиту покупців та вигідно відрізняє її від аналогічної продукції конкурента.

Сертифікація -- це процедура, за допомогою якої авторитетним органом перевіряється і засвідчується відповідність окремих видів продукції вимогам, визначених у нормативно-технічних документах. Рівень якості оцінюється у всіх країнах на відповідність прийнятих у 1987 р. Міжнародною комісією зі стандартизації нормативно-технічним документам, відомих у діловому світі як стандарти ІСО. Сертифікація здійснюється органом Держстандарт і інститутами, що одержали назву ДСТ. Органи, що здійснюють сертифікацію, є незалежними. Їхнє завдання полягає в тому, щоб дати об'єктивну авторитетну оцінку якості. Для цього проводяться типові іспити і державний нагляд за якістю сертифікованої продукції. За результатами іспитів виготовлювачу видається сертифікат, якщо іспити підтвердили відповідність продукції вимогам нормативного документа. Аналіз якості починається з загальної оцінки виконання завдання і динаміки випуску сертифікованої продукції (СП). Дані для аналізу беруться з оперативно-технічного обліку і звітності. Показники характеризують частку у відсотках або рівень продукції в копійках на 1 гривню загального обсягу продукції (робіт, послуг).

Зіставляючи фактичну питому вагу або коефіцієнт сертифікованої продукції з аналітичними показниками за минулий рік або завданням, можна судити про виконання завдання підвищення якості або зміні якості в порівнянні з минулим роком.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис .2.1 - Показники якості продукції

Для аналізу показників якості проведемо аналіз випуску продукції за основними марками

Оцінка якості передбачає визначення її абсолютного, відносного перспективного і оптимального рівня.

Абсолютний рівень якості визначають шляхом обчислення певних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Встановлення відносного рівня якості полягає у співставленні абсолютних показників якості продукції з відповідними показниками аналогічних кращих зразків. Пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки повинні відображатись у перспективному рівні якості виробів. Оптимальний рівень якості відповідає мінімальній величині загальних суспільних витрат на виробництво і експлуатацію продукції [8.c74].

В залежності від кількості властивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на:

* одиничні, що характеризують окремі властивості виробу;

* комплексні, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу;

* узагальнюючі, які характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства.

Одиничні показники умовно поділяються на такі групи:

Показники призначення (характеризують пристосованість виробів до використання та область використання).

Показники надійності і довговічності.

Показники технологічності (характеризують ефективність конструкцій машин та технологій їх виготовлення).

Ергономічні показники (враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних властивостей людини, вимоги техніки безпеки).

Естетичні показники (характеризують виразність, відповідність стилю і моді, оригінальність, гармонійність).

Показники стандартизації та уніфікації, що відбивають ступінь використання у виробі стандартизованих та уніфікованих деталей та вузлів.

Економічні показники (відображають затрати на розробку, виготовлення і експлуатацію виробу).

Комплексні показники характеризують кілька властивостей продукції. Згідно цих показників продукцію поділяють на сорти, марки, класи [7.c.204].

В процесі господарської діяльності важливо не тільки вірно оцінити якість окремих виробів, але й загальний рівень якості продукції підприємства. Для цього використовується система загальних показників, основними серед яких є:

* коефіцієнт оновлення асортименту;

* частка сертифікованої продукції;

* частка продукції, призначеної для експорту;

* об'єм товарів, реалізованих за зниженими цінами під час

сезонного розпродажу.

Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи і методи, які спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості. Складовими елементами цього механізму є планування і прогнозування виробництва високоякісної продукції, стимулювання і контроль за виробництвом, стандартизація і сертифікація продукції.

Ефективним засобом управління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Стандартизація продукції охоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих; встановлення норм, правил в галузі проектування; формування єдиної системи показників якості продукції, методів її контролю, випробувань, єдиних термінів і позначень; створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.

При невиконанні завдання з випуску сертифікованої продукції необхідно проаналізувати номенклатуру сертифікованої продукції й установити, з яких видів продукції фактичний об'єм не досяг планового рівня. Варто з'ясувати причини зміни питомої ваги сертифікованої продукції в порівнянні з минулим роком. В умовах ринку забезпечення конкурентноздатності, одержання найбільш вигідних контрактів можливі для тих підприємств, у яких рівень якості відповідає вимогам внутрішнього і зовнішнього ринків. Тому оцінка якості є найважливішою складового економічного аналізу. Основними завданнями аналізу якості є:

* оцінка якості продукції, що випускається,

* виявлення причин зниження якості,

* установлення впливу зміни якості на об'єм випуску.

В умовах ринку оцінка якості будується на показниках, що відображають конкурентноздатність продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Якість -- це величина непостійна. Вона залежить від:

* рівня застосовуваної техніки і технології,

* рівня кваліфікації,

* дисципліни.

У загальному вигляді визначення конкурентоспроможності (КС) продукції можна записати формулою

КС= якість+ціна+обслуговування

Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи й методи, спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості. Складовими цього механізму є планування виробництва високоякісної продукції, стимулювання і контроль за виробництвом, стандартизація і сертифікація продукції [8.c.245].

На підприємстві поточну контролюючу функцію щодо якості вироблюваної продукції -- внутрішньовиробничий технічний контроль -- здійснює відділ технічного контролю. Класифікацію видів контролю на підприємствах ілюструє таблиця 2.1

Таблиця - Види контролю продукції

Ознака класифікації	Основні види контролю
Організаційна форма	Суцільний Вибірковий Статистичний Летючий Інспекційний
Характер контрольних операцій	Візуальний Геометричний Лабораторний аналіз Контрольні випробування
Стадія виробничого процесу	Вхідний (контроль ресурсів) Проміжний (контроль процесу) Вихідний (контроль продукції)
Вплив на перебіг технологічного процесу	Активний Пасивний
Застосовувані засоби контролю	Автоматизований Механізований Ручний
Місце здійснення	Стаціонарний Змінний

Розглянемо докладніше деякі з наведених видів контролю.

Перевага статистичного контролю полягає в можливості керування рівнем якості продукції за принципом саморегулювання кібернетичної системи зі зворотним зв'язком, недолік -- у відносно вузькій сфері застосування (переважно масовому виробництві) і потребі у великих коштах на збирання та обробку інформації.

Активним є контроль якості безпосередньо під час технологічного процесу виготовлення виробу за допомогою спеціальних контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування. Такий контроль запобігає появі продукції низької якості [9.c.74].

Автоматизований контроль здійснюється через застосування автоматичних пристроїв без участі людини, ефективний у безперервному та масовому виробництвах, де часто трудомісткість контролю перевищує витрати на виготовлення продукції.

Летючим називається раптовий (без попередження) і швидкоминучий контроль.

Інспекційним є контроль, запланований або здійснюваний за критичними сигналами.

Стаціонарний контроль здійснюється у спеціально обладнаних приміщеннях (лабораторіях) за допомогою випробувань, аналізів тощо.

Змінний контроль здійснюють безпосередньо виконавці на робочих місцях або контролери ВТК підприємства.

Виокремлюється і розраховується економічний ефект у виробника продукції, у споживача та народногосподарський ефект.

1.2 Управління якістю продукції

Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом забезпечення оптимального співвідношення зазначених складових, кожна з яких, у свою чергу, є багатоскладовою.

Оцінка якості продукції передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівнів.

Абсолютний рівень якості виробів визначається безпосереднім обчисленням їх певних показників. Відносний рівень якості визначається порівнянням абсолютних показників якості виробів з відповідними показниками найкращих аналогічних зразків (еталонів). Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки відображаються в перспективному рівні якості виробів. Оптимальним рівень якості виробів вважається тоді, коли він відповідає мінімальним суспільне необхідним витратам на виробництво і експлуатацію цих виробів.

До узагальнюючих показників, що характеризують якість продукції, відносять:

об'єм і питома вага сертифікованої продукції в загальному обсязі випуску продукції;

питома вага нової продукції в загальному її випуску;

питома вага продукції вищої категорії якості;

середній коефіцієнт сортності;

питома вага продукції, що відповідає світовим стандартам;

питома вага експортованої продукції.

Узагальнюючі показники характеризують якість усієї продукції незалежно від її виду і призначення [5.c.142].

За кількістю показники оцінювання якості виробу поділяють на одиничні (характеризують окрему властивість виробу), комплексні (характеризують сукупність властивостей виробу) і узагальнюючі (характеризують якість продукції загалом). До одиничних належать такі показники:

* призначення (характеризують пристосованість виробів до використання в тих чи інших умовах і сферу їх використання);

* надійності й довговічності; - надійністю називають властивість виробів зберігати у часі та заданих допускних межах всіх параметрів їх якості відповідно до заданих умов їх використання, ремонтування, зберігання та транспортування. Іншими словами, надійність містить у собі такі показники якості виробів, як безвідмовність у виконанні своїх функцій, ремонтопридатність, у разі необхідності усунення причин тимчасової втрати заданої якості виробів, і зберігання протягом заданого часу.

Згідно з ГОСТ 27.001-95 і ГОСТ 27.301-95 за показники надійності приймають ймовірність безвідмовної роботи, середнє напрацювання на відмову та інтенсивність відмов у роботі.

Додатковим показником надійності виробів приймають показник відновлюваності, що характеризує їх властивість відновлювати свій початковий стан. Відповідно до цього вироби поділяють на відновлювані та невідновлювані. У разі тимчасової відмови у роботі відновлювані вироби, після їх ремонтування, здатні повертатися у початковий стан, невідновлювані не підлягають ремонтуванню. Такі вироби списують у брак і замінюють новими.

* Показники технологічності конструкцій виробів характеризують ефективність конструкторських і технологічних рішень, прийнятих і реалізованих у процесі проектування, виготовлення та використання виробів.

До показників технологічності конструкцій виробів відносять: трудомісткість виготовлення, технологічну вартість, питому трудомісткість виготовлення та використання, питому технологічну вартість, питому матеріаломісткість, питому енергоємність, коефіцієнт використання матеріалу, коефіцієнти уніфікації, стандартизації тощо [10.c.101].

Залежно від виду та складності конструкції виробів для порівняння показників технологічності конструкцій виробів використовують один чи декілька з перелічених показників;

* Ергономічні показники якості виробів характеризують взаємозв'язок людини, виробу та навколишнього середовища з урахуванням вимог людини до виробів і довкілля. Вимоги людини до виробів визначаються її фізичним станом і фізіологічними потребами, які зводять до наступних:

-- антропометричних характеристик людини, до яких відносять форму та розміри тіла, його частин у різних робочих позах і динаміку їх зміни;

-- характеристик активності людини (силою, швидкістю, економічністю її рухів тощо);

-- можливостей та особливостей функціонування чуттєвих органів сприймання, пам'яті та мислення людини;

-- впливу середовища на ефективність діяльності людини; рівня її кваліфікації тощо.

Прикладами зовнішнього середовища для людини можуть бути: кабіни автомобіля, трактора, ракети, екскаватора; салон автобуса, корабля чи літака, приміщення цеху чи офісу тощо.

Ефективність взаємодії людини з виробами може характеризуватися продуктивністю виробів, їх точністю, безпомилковістю у роботі, рівнем втомлюваності, комфортності робочого місця;

* Естетичні показники якості виробів характеризують інформаційну виразність, раціональність розмірів, кольорів, якість поверхонь, цілісність композиції, досконалість форми виробів тощо [6.c.401].

За критерії естетичної оцінки приймають ряд зразкових (еталонних) виробів аналогічного призначення та типу, розроблений експертами на основі зразків, що затверджені, як базові. Естетичні показники якості виробів встановлюються спеціальними експертними комісіями. Для визначення естетичних показників виробів розробляють спеціальні методики, у яких переважно використовують бальну систему із заданою найбільшою кількістю балів (5, 10, 100 тощо).

* Естетичним та ергономічним показникам якості виробів особливу увагу приділяють в умовах ринкової економіки. Для забезпечення високих естетичних та ергономічних показників якості виробів у спеціалізовані комісії часто залучають висококваліфікованих фахівців (лікарів, екологів, дизайнерів, маркетологів, конструкторів, технологів тощо).

* стандартизації і уніфікації (характеризують ступінь використання у виробі стандартизованих і уніфікованих деталей та вузлів);

* економічні (ураховують витрати на розробку, виготовлення і експлуатацію виробу).

За комплексними показниками продукцію поділяють на сорти, марки і класи. Загальний рівень якості продукції підприємства оцінюється за узагальнюючими показниками.

Поряд з вищевказаними показниками визначається й аналізується коефіцієнт сортності. Показники сортності розраховуються не у всіх галузях промисловості, а тільки в тих, де є або розподіл продукції за сортами, або розподілу за сортами нема, але є різні ціни в залежності від якості продукції. У цих галузях узагальнюючим показником якості є коефіцієнт сортності (Кс) що виражає середня ціна виробу (Z). І середній сорт, і середня ціна визначаються за середньою арифметичною зваженою [12.c.78].

При оцінці виконання плану за коефіцієнтом сортності фактичну частку кожного сорту в загальному обсязі продукції порівнюють із плановою, при вивченні динаміки якості -- з даними минулого року.

Коефіцієнт сортності (Кс) можна визначити як відношення вартості продукції всіх сортів (ZqiZi) до вартості продукції, обчисленої за першим сортом (IqiZlc):

Kc = ZqiZi / ZqiZlc. (2.1)

Зміна якості продукції, що випускається, впливає на зміну обсягу реалізації і прибутку. Для того щоб проаналізувати вплив зміни якості на об'єм випуску і реалізації, необхідно визначити:

1) коефіцієнт сортності за планом і фактично, знайти відхилення, дати оцінку зміни якості;

2) за середньою арифметичною виважено розрахувати середню ціну за планом і фактично, визначити відхилення, дати оцінку;

3) розрахувати кількісний вплив зміни якості на зміну вартості реалізації. Для цього необхідно відхилення за середньозваженою ціною помножити на фактичний об'єм випуску.

За результатами проведених розрахунків зробити висновки.

Вплив якості продукції на зміну випуску товарної продукції (+ТП), зміну виторгу від реалізації (±В) і прибутку (±П) можна визначити за формулами:

±ТП = (Zl - ZO) х qn, (2.2)

±B = (Zl-ZO)xVpn. пя, (2.3)

±П = ((Z1 - ZO) х Vpn. пя) - ((З1 - З) х Vpn. пя), (2.4)

де ZO, Z1 -- ціна виробу відповідно до і після зміни якості;

З, З1 -- відповідно рівень собівартості до і після зміни якості;

qn -- кількість продукції підвищеної якості;

Vpn. пя -- об'єм реалізованої продукції підвищеної якості.

Економічний ефект у виробника продукції поліпшеної якості порівняно з попередньою виявляється в розмірі додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції поліпшеної якості та обчислюється за формулою

(2.5)

де ?П -- приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції поліпшеної якості;

К -- питомі капіталовкладення, спрямовані на поліпшення якості;

Vя -- об'єм продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Економічний ефект, який отримає виробник продукції поліпшеної якості, можна обчислити також як різницю у зведених витратах на виробництво продукції відповідно поліпшеної та нижчої якості:

(2.6)

Загальногосподарський ефект ураховує ефекти від виробництва та експлуатації (споживання) продукції поліпшеної якості й визначається як їх сума.

Якщо поліпшення якості продукції відбувається шляхом підвищення її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищення ціни на продукцію вищого сорту і визначається так:

(2.7)

де Ц1, Ц2 -- ціна одиниці продукції відповідно нижчого і вищого сорту; S1, S2 -- собівартість одиниці продукції аналогічних сортів.

В окремих галузях промисловості якість продукції оцінюється за допомогою коефіцієнта сортності, який визначається за формулою

(2.8)

де V1, V2 -- об'єм випуску продукції відповідно нижчого і вищого сорту; Ц1, Ц2, -- ціна за одиницю продукції відповідно нижчого і вищого сорту.

Аналіз проводиться за зміною відносного показника (питома вага сертифікованої продукції в загальному обсязі випуску продукції, робіт, послуг).

Найважливішим напрямком аналітичної роботи є аналіз нових видів продукції (робіт, послуг).

Непрямими показниками якості продукції, що випускається, є штрафи за неякісну продукцію, об'єм і питому вагу бракованої продукції, питома вага зарекламованої продукції, втрати від браку.

Брак виробництва не є параметром (показником) якості продукції, тому що брак -- це непродуктивні витрати. Бракованою є продукція, що не може бути використана за призначенням.

Однак вартість і рівень браку продукції є найважливішою характеристикою якості, технічного й організаційного рівня виробництва продукції і якості виконаних робіт. Тому аналіз браку у виробництві розширює і поглиблює інформацію про реальне положення справ на підприємстві з якістю продукції, що випускається [10.c.144].

Брак поділяється на поправний і непоправний. До поправного браку відносять виробу, витрати на виправлення яких не перевищують витрат по виготовленню нових (тобто після додаткових витрат). Непоправний (остаточний) брак припускає, що додаткові витрати проводити неможливо або недоцільно.

Виправлення браку приводить до подорожчання собівартості продукції, зниженню прибутку, а непоправний брак приводить до зниження обсягу виробництва, підвищенню собівартості і зниженню прибутку.

За місцем виявлення браку брак поділяється на внутрішній (виявлений на підприємстві) і зовнішній (виявленими споживачами).

Джерелами інформації для проведення аналізу є дані оперативно-технічного обліку і дані бухгалтерського обліку. Аналіз втрат від браку здійснюють у такий спосіб:

* визначають величину остаточно забракованої продукції по періодах (минулий рік і звітний), знаходять відхилення, дають оцінку;

* аналізують показники в динаміку;

* визначають питому вага браку в собівартості товарної продукції періоду, дають оцінку;

* визначають вплив зміни втрат на величину обсягу випуску, тобто суму недовипущеної продукції в результаті допущеного браку. Щоб розрахувати об'єм недовипущеної продукції, необхідно об'єм продукції звітного року помножити на рівень браку в собівартості товарної продукції і розділити на 100%.

-Унд. п = (Утл. ф х % браку) / 100%, (2.9)

де (--унд. п) -- об'єм недовипущеної продукції;

Утп. ф -- об'єм товарної продукції по факті;

% браку -- рівень браку в собівартості.

Питому трудомісткість виготовлення виробу визначають, як

(2.10)

де qT -- питома трудомісткість виготовлення виробу, год/у. о. (умовних одиниць); ТТ -- трудомісткість виготовлення виробу, год; А -- основний параметр виробу, у. о.

Питому технологічну вартість виробу визначають, як

(2.11)

де qv -- питома технологічна вартість, грн/у. о;

Vs -- технологічна вартість виготовлення та експлуатації виробу, грн.

Питому матеріаломісткість виробів визначають, як

(2.12)

де qm -- питома матеріаломісткість виробу, кг/у. о;

Go -- маса готового виробу, кг.

Питому енергоємність виробу визначають, як

(2.13)

де qe -- питома енергоємність, кВт год/у, о;

We -- кількість витраченої електричної енергії на виготовлення виробу, кВт х год. Коефіцієнт використання матеріалів визначають, як

(2.14)

де km -- коефіцієнт використання матеріалів;

Gm -- маса матеріалів, які витрачені для виготовлення виробу, кг.

Gm = Gz + Gvx

де Gz -- маса заготовок, з яких виготовляють деталі виробів, кг:

Gvx -- маса відходів матеріалів, кг.

Коефіцієнт уніфікації чи стандартизації визначають, як

(2.15)

де ky -- коефіцієнт уніфікації чи стандартизації;

пy -- кількість уніфікованих чи стандартних складових частин у виробі, шт;

по -- кількість складових частин виробу, шт.

1.3 Оцінка системи керування якістю продукції

якість конкурентоспроможність економічний

На якість продукції на ВАТ “Івано-Франківськцемент” впливають такі чинники як:

якість сировини з якої виготовляється продукції;

дотримання технологічного процесу випалювання, дрібнення клінкеру, та сировини;

об'єм енерговитрат на виробництво;

(об'єм енерговитрат впливає на якість оскільки виробництво є енергоємне, а такі процеси як помел клінкеру залежать від часу помолу, що в свою чергу залежить від енерговитрат, а також такий важливий елемент технології як випал цементу, також залежить від часу нагріву та перебування в печі.

рівень кваліфікації персоналу та рівень трудової дисципліни;

коефіцієнт використання встановленої потужності;

коефіцієнт ритмічності поставок.

На якість продукції впливають як суб'єктивні фактори (рівень кваліфікації персоналу, трудова дисципліна, менеджмент організації, коефіцієнт поставок, об'єм енергозатрат на виробництво) та об'єктивні які не залежать від персоналу та підприємства (якість сировини, технологія виробництва).

Якість продукції залежить від процесу випалення.

Зниження питомої витрати теплоти на випал клінкера можливо за рахунок введення в сировинну суміш мінералізаторів. Мінералізатори дозволяють прискорити твердофазові реакції, знизити температуру появи рідкої фази і поліпшити її властивості, підвищити якість продукції. Протягом тривалого часу підвищення продуктивності обертових печей забезпечувалося за рахунок збільшення їхньої довжини і діаметра. Перевага великогабаритних печей у тім, що вони мають велику продуктивність і в них знижується витрата палива. Так, витрата теплоти на випал 1 кг клінкера при мокрому способі в печах довжиною близько 125 м складає 6,6...7,0 МДж, а в печах довжиною 170...185 м -- 5,8 МДж. На 1 т клінкера це дає економію приблизно 30...40 кг умовного палива [6.c.54].

Режим охолодження впливає як на подальший технологічний процес, так і на властивості готового продукту. Розмелювання гарячих матеріалів приводить до зниження продуктивності млина і збільшенню питомої витрати енергії. Ступінь охолодження підвищується в міру збільшення кількості барабанів.

Портландцементом називають гідравлічну в'язку речовину, одержану спільним тоннким здрібнюванням клінкера і гіпсу. Клінкер одержують у виді спечених гранул розміром 10...60 мм у результаті випалу до спікання сировинної суміші складу, що забезпечує перевагу силікатів кальцію.

Гіпс вводять до складу портландцементу для регулювання термінів схоплювання. Він сповільнює початок схоплювання і підвищує міцність цементного каменю в ранній термін. Кількість гіпсу в цементі нормується по змісту SO3. У звичайних цементах воно повинно бути не менш 1,0 і не більш 3,5%, а у високоміцних і швидкотвердіючих -- не менш 1,5 і не більш 4,0%.

Якість клінкера залежить від його хімічного і мінералогічного складу. Хімічний склад характеризується змістом різних оксидів, а мінералогічний -- кількісним співвідношенням мінералів, що утворяться в процесі випалу.

В'язкі властивості цементу залежать також від кристалічної структури клінкера.

Виробництво клінкера -- найбільш складний і енергоємний процес, що вимагає великих капітальних і експлуатаційних витрат. Одержання портландцементного клінкера складається з наступних технологічних операцій: видобутку сировинних матеріалів, дроблення, помелу і змішування їх у визначеному кількісному співвідношенні і випалу сировинної суміші [7.c.74].

Сировина, що переробляється в цементній промисловості, відрізняється як складом, так і фізико-технічними властивостями (вологістю, міцністю і т.д.). Для кожного виду сировини повинний бути обраний такий спосіб підготовки, що забезпечував би тоннке здрібнювання і рівномірне перемішування компонентів з мінімальними енергетичними витратами. У залежності від способу підготовки сировинних сумішей розрізняють мокрі, сухий і комбінований способи виробництва клінкера.

Тоннкість помелу. Її оцінюють двома показниками: кількістю часток цементу у відсотках, що проходять через сито з визначеним розміром отворів, і питомою поверхнею часток. Чим тоннше здрібнений цемент, тим більше його часток пройде через сито і тем більше буде питома поверхня. Згідно ДСТ через сито № 008 (розмір отворів 80 мкм) повинне проходити не менш 85% від маси проби цементу. Більшість цементів заводських виготовлень має залишок на ситі № 008 не вище 8...12%. Питома поверхня цементів заводського помелу складає 2500...3000 см2/м.

Тоннкість помелу цементу впливає на швидкість схоплювання і твердіння, а також визначає ступінь використання його в розчинах і бетоннах. Частки цементів заводського виготовлення гідратуются через 7 діб на глибину близько 2...3 мкм і через 28 діб на 4...6 мкм. Значна частина цементу (до 30%) залишається непрогідратованою навіть через 50 років твердіння. Чим дрібніші зерна цементу, тим більша частина їх вступає в реакції гідратації. Тому тоннкий помел цементів сприяє поліпшенню їхньої якості.

Однак занадто тоннкий помел може привести до негативних результатів: збільшуються водоспоживання і усадка, знижується міцність цементних бетоннів.

При однаковій питомій поверхні цементи, здрібнені в різних помольних агрегатах, істотно відрізняються по міцності, тому що остання істотно залежить від гранулометричного складу цементів. Рекомендується полідисперсний склад портландцементу, що забезпечує більш щільне упакування часток і більш високу міцність каменю. Цемент повинний включати як дрібні (розміром менш 40 мкм), так і великі (розміром до 80 мкм і більші) частки. Перші забезпечують інтенсивне твердіння в початковий період, а другі сприяють тривалому збереженню властивостей цементу.

Водоспоживання цементу, тобто кількість води, що вводиться для додання водоцементної суміші необхідної рухливості, залежить від тоннкості помелу, мінералогічного складу цементу, кількості і виду активних мінеральних добавок.

Для повної гідратації мінералів портландцементу необхідно близько 22% води від маси цементу. Нормальна густота цементного тіста коливається в межах 21...28%. Кількість води, яка необхідна для готування, як правило, складає більш 40% від маси цементу. Значний надлишок хімічно не зв'язаної води створює в затверділому камені систему пор і капілярів, що приводить до підвищення пористості, зниженню міцності і морозостійкості. Зменшення водоспоживання цементу сприяє підвищенню його якості [8.c.14].

Тривале збереження цементу на складі негативно впливає на його активність. Унаслідок поглинання цементом вологи і С2 на його поверхні утворяться гідрати і СаСО3, що знижують активність цементу. Через З місяці збереження вона знижується на 15...20%, а через 6 місяців -- на 20...30%.

Випускають дві марки швидкотвердіючого портландцементу -- М400 і М500, однак для цього виду цементу нормується міцність не тільки в 28-добовому, але й у 3-добовому віці: для портландцементів М400 і М500 межа міцності при стиску через 3 сут повинний бути відповідно не менш 24,5 і 27,5 МПа, при вигині -- 3,9 і 4,4 МПа, а у віці 28 сут при стиску -- 39,2 і 49 МПа, при вигині -- 5,4 і 5,9 МПа.

БТЦ призначений для виготовлення збірних цементних конструкцій і виробів у заводських і полігонних умовах, а також для швидкісного будівництва. В даний час він широко впроваджується в практику. Використання БТЦ підвищує марку бетонну, що приводить до зменшення маси виробів і економії бетонну на 8...30%, стали -- до 15% і зниженню вартості виробів -- на 3...15%.

Сульфатостійкі портландцементи відрізняються підвищеною стійкістю цементного каменю до агресивного впливу сульфатних вод. Випускають сульфатостійкий портландцемент, у який введення активних мінеральних добавок не допускається, і сульфатостійкий портландцемент із мінеральними добавками. В останній вводять гранульовані шлаки (доменні і електротермофосфорні) -- 10...20% або добавки осадового походження -- 5...10%.

Сульфатостійкі портландцементи виготовляють із клінкера нормованого мінералогічного складу: вміст С3А не повинно перевищувати 5%, C3S -- 50%, C3A + C4AF -- 22%. Для сульфатостійкого портландцементу з мінеральними добавками дійсні ті ж обмеження, однак зміст C3S не нормується. Одержання заданого мінералогічного складу забезпечують підбором сировинних матеріалів, розрахунком складу шихти і режимом випалу [7.c.44].

Випускають сульфатостійкий портландцемент М400, сульфатостійкий портландцемент із мінеральними добавками М400 і М500. Вони призначені для виготовлення бетоннних і цементних конструкцій, що володіють корозійною стійкістю при впливі середовищ, агресивних по змісту в них сульфатів.

На ВАТ “Івано-Франківськцемент” в 2008 році кількість працюючих 5-го розряду 348 чоловік, 4-го розряду 480 чол, 3-го розряду 320 чоловік.

На якість продукції впливає ритмічність поставки основної та допоміжної сировини.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Особливості функціонування та економічна ефективність діяльності об'єкта дослідження

Назва підприємства відкрите акціонерне товариство "Івано-Франківськце-мент" (скорочено ВАТ "Івано-Франківськцемент").

Організаційно-правова форма - акціонерне товариство.

Форма власності - колективна.

Місце знаходження.

ВАТ “Івано-Франківськцемент” розташоване на заході України, в мальовничому куточку Прикарпаття на березі невеликої гірської річки Бистриця, на віддалі 5 км від обласного центру міста Івано-Франківськ , в селі Ямниця.

Юридична та поштова адреси: 77422, с.Ямниця, Тисменицького р-ну, Івано-Франківської обл.

Основним видом діяльності підприємства є виробництво будівельної продукції, такої як цемент, шиферні листи, азбестоцементні труби, карбонатна порода та інших видів продукції. ВАТ”Івано-Франківськцемент” є найбільшим виробником азбоцементних труб (42,8%) та шиферу (48,9%), а також займає досить значне місце в виробництві цементу (7%) і клінкеру (7,3%) в галузі. ВАТ “Івано-Франківськцемент” використовувало у 1998 році власні потужності на 82,3%, що є досить високим показником в порівнянні з іншими підприємствами цементної галузі України.

Історія створення і розвитку підприємства.

У зв'язку з бурхливим розвитком промислового і цивільного будівництва в 50 - 60 роки на Прикарпатті виникла гостра потреба в підприємствах будівельної індустрії, особливо цементної промисловості.

Найбільш сприятливим місцем для розташування цементного заводу була визначена Івано-Франківська область, багата покладами вапняку і мергелю - основної сировини для виробництва цементу. Важливу роль у виборі місця будівництва відіграли забезпеченість області трудовими і енергетичними ресурсами - природним газом та електроенергією.

* У 1958 році, враховуючи усі ці сприятливі умови, було прийнято рішення про будівництво на околиці с.Ямниця комбінату будівельних матеріалів.

* У 1961 році інститут "ПівденДіпроект" видав технічну документацію на будівництво цементного заводу, в основу якого прийнято максимальне використання вже побудованих об'єктів. Проектом було передбачено "мокрий" спосіб виробництва цементу.

* Таким чином, у 1961 році було розпочато, а у 1964 р. - завершено будівництво заводу. Проектна потужність - 160 000 тоннн портландцементу (ПЦ) на рік.

* У березні 1963 року прийнято рішення про реконструкцію цеху будівельного гіпсу і гіпсових неосипних бинтів.

* У 1966 році реконструкцію завершено. Згідно проекту річна потужність нового цеху і склала 11 000 тоннн медгіпсу і 1,5 млн. м2 гіпсових бинтів в рік.

* У 1972 році - здійснене розширення помельного відділення, сировинного відділення і об'єднаного складу. Потужність заводу доведено до 320 000 тоннн ПЦ в рік.

* У 1972 році для задоволення потреб регіону в покрівельних матеріалах прийнято рішення про спорудження заводу азбестоцементних виробів. Економічно доцільним варіантом було спорудження нового виробництва на базі Ямницького (з 1973 - Івано-Франківського) цементного заводу.

* У першому кварталі 1973 року за проектом московського "НДІ Азбестоцемент" розпочато будівництво азбестоцементного заводу потужністю 200 млн. умовних плит шиферу і 760 укм труб в рік.

* У 1975 році, разом із уже діючим цементним і гіпсовим, новий завод склав цілий комплекс, названий згодом Івано-Франківським цементно-шиферним комбінатом. В нинішній час - ВАТ "Івано-Франківськцемент".

* У 1978 році були розпочаті будівельно-монтажні роботи на лінії по виробництву! азбестоцементних виробів методом екструзії потужністю 629 200 погонних метрів в рік, а ві липні 1979 року одержано першу продукцію.

* 3 1980 року по 1983 рік велось будівництво нового корпусу гіпсового цеху, куди перенесено діючу і змонтовано другу технологічну лінію по виробництву медичних бинтів.

* У 1986 році введено в дію лінію по виробництву каменів бетоннних стінових, а в 1992 році освоєно ще один вид продукції - камені стінові гіпсові,

* У 1990 році розроблено технічну документацію і розпочато будівництво ІП технологічної лінії по випуску клінкеру потужністю 89 000 тоннн в рік.

Паралельно будівництву нових виробничих цехів розбудовувалась інфраструктура комбінату.

* У 1973 році на березі Дніпровсько-Бузького лиману біля М.Очаків на пайових засадах збудовано базу відпочинку. До послуг працівників також надана постійно працююча база ві с.Рибне.

* 3 1984 року почав працювати санаторій - профілакторій на 100 місць.

* У 1992р. на базі профілакторію створено діагностично-оздоровчий центр.

Враховуючи нестабільність економічної ситуації в країні, керівництво комбінату зі згоди всього колективу вперше в практиці області вирішило ввести в структуру підприємства ще один підрозділ - агроцех.

* 3 травня 1993 року було створено ще 150 додаткових робочих місць, а асортименті продукції збагатився на такі види, як молоко, сметану, сир, м'ясо, сир, овочі, зернові.

* 3 травня 1996 року на правах цеху в стуктуру комбінату влився завод залізо-бетоннних виробів.

* У січні 1997 року була проведена реконструкція цементного млина з встановленням сепаратора німецької фірми «Крістіан Пфайфер».

* У 1998 році було запущено четвертий млин з сепаратором фірми «Крістіан Пфайфер» та пальник «МАS».

* На комбінаті нараховується 5 основних виробничих цехів:

Гірничий цех;

Цементний цех;

Цех по виробництву гіпсових бинтів, гіпсу і блоків КСГ;

Цех азбестоцементних виробів;

Цех Івано-Франківськцементних виробів.

Сукупність технологічного, енергетичного, ремонтного обладнання, організаційних та обчислювальних засобів, інструментів та пристосувань, які необхідні для здійснення виробничого процесу, визначає стан матеріально-технічної бази підприємства. Основним видом діяльності ВАТ “Івано-Франківсьцемент” є виробництво будівельних матеріалів, виробництво товарів народного споживання. Продукція підприємства є надзвичайно різноманітна, тому для її виготовлення необхідно цілий ряд специфічного обладнання. Стан матеріально-технічної бази, тобто рівень її досконалості, повинен відповідати вимогам і особливостям даного виробництва. Матеріально-технічну базу підприємства складають предмети і засоби праці. Класифікація основних фондів ВАТ “Івано-Франківськцемент”, котрі представляють собою засоби праці, наведена в таблиці 1.1.

Таблиця Ошибка! Текст указанного стиля в документе отсутствует..1- Структура основних виробничих фондів ВАТ “Івано-Франківськцемент”

Основні виробничі фонди	Структура, %
Всього	100
в тому числі:
- будівлі	12
- споруди	9,2
- передавальні пристрої	2,3
- силові машини і обладнання	24,7
- робочі машини і обладнання	37,3
Транспортні засоби	10,2
- інші	4,3

Як видно з даних приведених в таблиці 1.1, особливістю структури основних фондів ВАТ “Івано-Франківськцемент”, є те, що найбільшу питому вагу в загальному обсязі основних фондів складають машини і обладнання. При цьому, в даній групі переважає робоче обладнання. Саме робоче обладнання і є основним виробничим обладнанням на даному підприємстві.

Дане обладнання встановлене в цехах підприємства в залежності від виду продукції, що там виготовляється. На сьогоднішній день потужність підприємства складає 65% його проектної потужності. Зменшення встановленої потужності відбулося внаслідок зменшення обсягів виробництва, через відсутність попиту на неї. Однак, незважаючи на це, на підприємстві необхідне оновлення основних виробничих фондів. Крім того, в неналежному стані перебувають деякі вантажопідйомні пристрої, оновлення потребує вагони-думпкари, які перевозять із кар'єрів мергель і вапняк, що є основною сировиною для виробництва цементу.

Стан технічного виробництва характеризують показники таблиці 1.2.

Таблиця Ошибка! Текст указанного стиля в документе отсутствует..2- Показники технічного рівня виробництва.

показники	2004	2005	2006	2007	2008
1. Коефіцієнт механізації	0,68	0,70	0,71	0,74	0,75
2. Коефіцієнт автоматизації	0,32	0,35	0,35	0,34	0,33
3. Коефіцієнт придатності основного обладнання	0,80	0,74	0,71	0,69	0,62

Як бачимо, коефіцієнт придатності основного обладнання знижується протягомі аналізованого періоду, це свідчить про моральне та фізичне зношення устаткування і відсутність нової техніки. Зменшується коефіцієнт автоматизації, на ще досить низькому рівні перебуває коефіцієнт механізації. Однак, в той же час на підприємстві застосовується багато високоефективних технологій.

Крім основного обладнання на підприємстві знаходиться загальне обладнання, яке не є безпосереднім виробником продукції, але забезпечує хід процесу виробництва. До нього відноситься: насосна станція, електрообладнання, автоматична телефонна станція, теплообладнання.

Важливу роль для підтримання технічного обладнання в належному стані має ремонтне господарство. Капітальні, середні та поточні ремонти проводяться в ремонтно-механічному цеху.

Для нормальної роботи підприємства важливе значення має безперебійне ресурсозабезпечення. Будівельна промисловість характеризується широкою різноманітністю продукції, а відповідно і матеріалів для її виготовлення. Основним ресурсом для виготовлення цементу є мергель і вапняк і дане підприємство забезпечує себе даним видом сировини. Виготовлення цементу іде як сировина на виготовлення інших видів продукції.

Отже, як видно з приведеної характеристики, виробництво на ВАТ “Івано-Франківськцемент” - процес виготовлення продукції технологічно і технічно підтримується на досить високому рівні. Хоча деяке обладнання потребує оновлення, або часткової його реконструкції. І лише за такої умови можливе в свою чергу ефективне використання матеріальних ресурсів.

Виробничий процес на промисловому підприємстві знаходить своє відображення у виробничій структурі, яка в технологічному відношенні характеризується складом і порядком розташування конкретних видів обладнання, які забезпечують реалізацію виробничого процесу. На головному заводі ВАТ “ІВАНО-ФРАНКІВСЬКЦЕМЕНТ” порядок розташування основного обладнання визначається у відповідності з технологією виробництва продукції. В організаційному відношенні виробнича структура представляє собою взаємне розташування цехів та дільниць, яке залежить від фаз і стадій виробництва. Основними виробничими, організаційно-обособленими підрозділами ВАТ “ІВАНО-ФРАНКІВСЬКЦЕМЕНТ” є цех та дільниця - основні структурні одиниці нового підприємства. Цехами допоміжного виробництва є цехи, які обслуговують основне виробництво. Ці забезпечують основному виробництву необхідні умови для нормальної роботи. До їх складу включають: автотранспортний та ремонтно-механічний цехи, дільниці тепловодопостачання, каналізації та ремонтно-будівельну.

В загальному організаційна структура ВАТ “ІВАНО-ФРАНКІВСЬК-ЦЕМЕНТ” представлена у вигляді системи на рисунку 1.1

Описана в даному розділі виробнича структура підприємства забезпечує нормальне функціонування ВАТ " Івано-Франківськцемент " та задовольняє вимоги технології щодо процесу виробництва продукції підприємства. Підприємство частково використовує конкурентні переваги (наявність контрактів з фірмами які ведуть розробку нафтогазових саерловин). Загрозами для підприємства в короткотерміновому періоді є політична нестабільність..

Складова SWOT	Визначальні фактори
Сильні сторони (S):	Чітко виявлена компетентність. Знання галузі та вимог ринку
	Наявність стабільних джерел фінансування
	Розуміння потреб споживачів
	Чітко сформульована стратегія
	Кваліфікованість персоналу
	Налагоджена система маркетингу та збуту. Ефективна реклама
Слабкі сторони (W)	Відсутність чітко вираженої стратегії, непослідовність у її реалізації
	Недосконала політика просування продукції
Можливості (O)	Можливість збільшення частки ринку
	Сприятливі взаємовідносини з конкурентами
Загрози (Т)	Жорсткість конкуренції
	Несприятливе зрушення в курсах валют. Коливання на валютному ринку
	Відмова від даних видів енергоносіїв

Отже підприємству слід провести аналіз ринку, сформулювати чітку стратегію виходу на ринок, освоювати нові технології, розширити матеріальну базу.

Рисунок 2.1 - Структурна схема управління ВАТ “Івано-Франкківськцемент”

2.2 Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності ВАТ “Івано-Франківськцемент”

Основними техніко-економічними показниками діяльності ВАТ “Івано-Франківськцемент” є чистий прибуток, чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), валовий прибуток і рентабельність.

Для виявлення основних тенденцій розвитку підприємства за аналізований період визначимо основні техніко-економічні показники його діяльності. Вони дозволяють уявити стан справ на об'єкті дослідження і сформувати основні напрямки дій стосовно покращення становища на підприємстві.

Для аналізу основних техніко-економічних показників промислового підприємства використовують метод рядів динаміки, приведений у теоретичній частині даного проекту. Проведемо розрахунок, результати якого заносимо в таблицю 3.1. На основі розрахункової таблиці для наочності зобразимо значення базових темпів росту на графіку (рисунок 2.2).

Таблиця 2.3- Аналіз ТЕП ВАТ “Івано-Франківськцемент”

Показник	Рік	Абсолютне значення	Абсолютний приріст	Темп росту, %	Темп приросту, %
			базовий	ланцюговий	базовий	ланцюговий	базовий	ланцюговий
Об'єм товарної продукції, тис.грн.	2004	145270,00	-	-	100,00	-	-	-
	2005	165610,00	20340,00	20340,00	114,00	114,00	14,00	14,00
	2006	194686,00	49416,00	29076,00	134,02	117,56	34,02	17,56
	2007	191261,00	45991,00	-3425,00	131,66	98,24	31,66	-1,76
	2008	203976,00	58706,00	12715,00	140,41	106,65	40,41	6,65
Чистий прибуток, тис.грн	2004	18902,00	-	-	100,00	-	-	-
	2005	20827,00	1925,00	1925,00	110,18	110,18	10,18	10,18
	2006	22571,00	3669,00	1744,00	119,41	108,37	19,41	8,37
	2007	21282,00	2380,00	-1289,00	112,59	94,29	12,59	-5,71
	2008	14057,00	-4845,00	-7225,00	74,37	66,05	-25,63	-33,95
Середньо-місячна заробітна плата	2004	975,00	-	-	100,00	-	-	-
	2005	903,00	-72,00	-72,00	92,62	92,62	-7,38	-7,38
	2006	964,00	-11,00	61,00	98,87	106,76	-1,13	6,76
	2007	974,00	-1,00	10,00	99,90	101,04	-0,10	1,04
	2008	947,00	-28,00	-27,00	97,13	97,23	-2,87	-2,77
Витрати на 1 грн. товарної продукції, грн.	2004	73,40	-	-	100,00	-	-	-
	2005	75,20	1,80	1,80	102,45	102,45	2,45	2,45
	2006	75,40	2,00	0,20	102,72	100,27	2,72	0,27
	2007	85,60	12,20	10,20	116,62	113,53	16,62	13,53
	2008	87,10	13,70	1,50	118,66	101,75	18,66	1,75
Фондовіддача, грн/грн	2004	1,190	-	-	100,00	-	-	-
	2005	1,300	0,110	0,110	109,244	109,244	9,244	9,244
	2006	1,400	0,210	0,100	117,647	107,692	17,647	7,692
	2007	1,500	0,310	0,100	126,050	107,143	26,050	7,143
	2008	1,550	0,360	0,050	130,252	103,333	30,252	3,333
Рентабельність продукції, %	2004	0,12	-	-	100,00	100,00	-	-
	2005	0,13	0,01	0,01	108,33	108,33	8,33	8,33
	2006	0,14	0,02	0,01	116,67	107,69	16,67	7,69
	2007	0,13	0,01	-0,01	108,33	92,86	8,33	-7,14
	2008	0,11	-0,01	-0,02	91,67	84,62	-8,33	-15,38
продуктивність праці	2004	186,24	-	-	100,00	-	-	-
	2005	168,99	-17,25	-17,25	90,74	90,74	-9,26	-9,26
	2006	160,90	-25,35	-8,09	86,39	95,21	-13,61	-4,34
	2007	149,42	-36,82	-11,47	80,23	92,87	-19,77	-6,16
	2008	133,75	-52,49	-15,67	71,82	89,51	-28,18	-8,41

Проведені розрахунки дозволяють сформувати загальну оцінку виробничо-господарської діяльності ВАТ “Івано-Франківськцемент” протягом останніх п'яти років.

Один з найважливіших показників, що характеризують діяльність підприємства є об'єм товарної продукції. За аналізований період цей показник змінювався по наростаючій. Так у 2005 році він виріс на 20340,00 грн, у порівнянні з 2004 роком, у 2006 році збільшився на 29076,00, у 2007 році скоротився на -3425,00 в порівнянні з 2006. у 2008 зріс на 12715,00 і становив уже 58706,00. Такі позитивні зміни обсягів товарної продукції пов'язані із збільшення попиту на продукцію підприємства, збільшенням його робочої потужності, відновленням зв'язків із колишніми споживачами та укладанням договорів з новими партнерами. За аналізований період показник витрат на одну грн. товарної продукції: незначно зростає у 2005, 2006 році а в 2007 темп зростання витрат на 1 грн. товарної продукції зріс (на 16,62% порівняно з базовим роком). Динаміка показника витрат на 1 грн. товарної продукції повністю прив'язана до обсягів виробництва, тому спад чи зростання аналізованого показника пояснюється насамперед аналогічною зміною обсягів виробництва. Крім цього значний вплив на збільшення показника мало зростання цін на сировину, матеріали та енергоресурси. І як наслідок іде скорочення валового прибутку.