Размещено на http://www.allbest.ru/

Процес розробки та прийняття господарського рішення

• План
• 1. Сутність дослідження операцій
• 2. Розподільча задача, сфери її застосування
• Використана література

1. Сутність дослідження операцій

Необхідність прийняття господарських рішень зумовлена існуванням проблем -- складних теоретичних питань чи практичних ситуацій, які характеризуються розривом між тим, що є та що має бути [6]. Імпульс для прийняття певного господарського рішення -- це необхідність ліквідації, зменшення актуальності або повне вирішення конкретної господарської проблеми.

Складається технологія прийняття рішень з таких елементів, які вимагають відповідей на запитання: ідея, мета (навіщо робити?); кількість і якість об'єктів (що робити?); ресурси (з якими витратами?); застосовувані технології (як робити?); виконавці (хто повинен робити?); терміни (коли робити?); споживачі (для кого робити?); місце (де робити?); економічний, соціальний, екологічний, технічний ефекти (що це дає?).

Процес прийняття рішень (TIP) характеризується комплексом "інтегральних" процесів інтелектуальної діяльності керівника п апарата управління, доцільною організацією, науково обґрунтованими технологіями. Процес прийняття рішень мас певні елементи: мету, суб'єкта, що приймає рішення, альтернативні варіанти рішення, умови, результати та критерії (рис.1).

Прийняття рішення передбачає вибір однієї з двох альтернатив або одного з декількох варіантів, що мають місце. Слід зазначити, що існує суттєва різниця між рішенням самим по собі та процесом його прийняття. Можна вважати, що рішення є остаточний результатом процесу, а процес прийняття рішень містить лише "події, які ведуть до моменту вибору та відбуваються після нього". Коли остаточний вибір зроблено, то саме рішення завжди містить те, що А. Баркер називає "місцем, звідки немає вороття".

Процес прийняття рішень передбачає ідентифікацію проблеми, вибір варіантів та оцінку ефективності рішення. Для нормального функціонування даного процесу необхідно сформувати відповідний алгоритм. На даний час не існує загальноприйнятої технології прийняття рішень. Найбільш повний перелік етапів та процедур прийняття рішень представлено в табл. 1. Виконання зазначених процедур дає можливість забезпечити необхідну обґрунтованість і надійність того чи іншого рішення.

Процес розробки та прийняття господарського рішення починається з виявлення та формулювання сукупності проблем, що в даний момент стоять перед фірмою (підвищення прибутковості, освоєння нових видів продукції, розширення ринків збуту; зниження ефективності фірми чи підрозділів порівняно з минулим періодом, невідповідність результатів запланованим цілям; результати порівнянь з аналогічними підприємствами незадовільні). У випадку, коли таких проблем більше, ніж реально можна розв'язати, визначається їх пріоритетність. При цьому обираються найбільш та найменш важливі, для яких встановлюються різні терміни реалізації.

Після виявлення та остаточного формулювання проблем починається стадія пошуку інформації та формування альтернатив рішення. Масштаб пошуку необхідної інформації залежить від повторюваності, рутинності або новизни проблеми. Коли обрана проблема вже виникала, то керівник може скористатися вже розробленими програмами та моделями реалізації рішення. У разі принципової новизни проблеми здійснюється пошук і виробляється достатня кількість альтернатив для забезпечення найбільшої обґрунтованості обраного шляху. Успіх у справі розв'язання проблеми переважно визначається тим, наскільки зрозумілі причинено-наслідкові зв'язки між діями та результатами. Істотну допомогу в процесі формування масивів необхідної інформації надає аналіз зовнішнього середовища підприємства в поточному та перспективному періодах.

У ході розв'язання проблеми розробляються декілька варіантів Ті вирішення (альтернативи), цінність яких може бути неоднаковою. Моментом остаточного вибору рішення вважається ухвалення найбільш придатної альтернативи. Через суб'єктивність поглядів на проблему, залежно від ступеня сумніву в них, рішення, прийнятні для одних, виявляться неприйнятними для інших. Щоб усунути суб'єктивність у підходах, варіанти рішення доцільно оцінювати за економічною ефективністю (міра віддачі на витрачені ресурси). Коли варіантів багато і їх відбір вимагає великих витрат часу та коштів, можна приймати попередні рішення з визначеними припущеннями, а потім уже шукати шляхи їх оптимізації. Способи вибору рішення серед альтернатив поділяються на такі, що задовольняють конкретну потребу, та максимізаційні. У першому випадку реалізація рішення просто задовольняє виниклу погребу, у другому -- всі потреби. Процес вибору може спиратися на раціональні докази, інтуїцію та на їх комбінацію.

Після процесу прийняття рішення відбувається передача його для реалізації, організація його підтримки, забезпечення необхідними ресурсами, створення системи зворотного зв'язку. Слід зазначити, що успішне втілення в життя прийнятого рішення може бути здійснено тільки за умови гарантування процесу його реалізації необхідними ресурсами (фінансовими, трудовими, матеріальними, технологічними, інформаційними).

Основні вимоги до реалізації прийнятого рішення: практичне застосування; економічність (ефект здобувається завдяки реалізації, за допомогою прийнятого рішення); достатня точність, що гарантує відповідність отриманого результату очікуваному; надійність (не допускати значних помилок і не створювати ситуацій з підвищеним ризиком).

Залежно від конкретної ситуації, переваг і вподобань керівництва контроль за ходом реалізації рішення може бути найрізноманітнішим за формою та методами здійснення: суцільним чи вибірковим, внутрішнім (за допомогою спеціального підрозділу) чи зовнішнім (аудиторська фірма).

Згідно з Д. Дерлоу моделі прийняття рішень відрізняються за способом мислення та терпимістю до двозначності. Деякі суб'єкти, що приймають рішення, діють логічно та раціонально, тому вони послідовно опрацьовують інформацію. Інші індивіди мислять творчо, користуючись власною інтуїцією, тяжіють до бачення стану справ у великомасштабній перспективі. Щодо терпимості до двозначності, то деякі індивіди мають високу потребу в послідовності та порядку прийняття рішень для мінімізації двозначності, а інші спроможні впоратися з високим ступенем невизначеності й одночасно осмислювати багато ідей. Графічна ілюстрація цих двох вимірів дає можливість сформувати чотири стилі у прийнятті рішень: директивний, аналітичний, концептуальний та біхевіористичний

Директивний стиль репрезентує метод прийняття рішень, що характеризується незначною терпимістю до двозначності та раціональним способом мислення. Особи з таким стилем мислення діють логічно та ефективно, переважно приймаючи швидкі рішення, зосереджуються на короткому часовому періоді. Для аналітичного стилю прийняття рішень властива висока терпимість до двозначності, доповнена раціональним способом мислення. Особи з таким способом мислення ретельно досліджують численні альтернативні варіанти. Представниками концептуального стилю прийняття рішень ОПР із дуже широким світоглядом і здатністю досліджувати численні альтернативи. Вони зосереджують увагу переважно на довготерміновому аспекті й часто шукають рішення творчого характеру. Біхевіористичний стиль свідчить про індивіда, який мислить інтуїтивно, проте відзначається низькою терпимістю.

Існують три шляхи прийняття рішення: керівник може приймати рішення самостійно; рішення може бути прийнято керівником після консультації; рішення приймається групою (керівник при цьому виступає як один із членів групи). Розглянемо більш детально третій шлях прийняття рішення.

У разі групового прийняття рішення (5--15 членів) забезпечується участь тих, кого рішення безпосередньо стосується, і підвищується їхня готовність усвідомлено виконувати його. Переваги групового прийняття рішення: наповнення процесу прийняття рішення широким спектром досвіду та поглядів; полегшення координації подальшої роботи, поліпшення комунікацій; збільшення розмаїтості розглянутих альтернатив, розширення обсягу використовуваної інформації; посилення сприйняття рішення; зміцнення легітимності. Групи найкраще використовуються для прийняття рішень, коли особливо важлива точність (існує чимало ситуацій, коли рішення вимагає умінь і досвіду, що не можуть бути притаманні одній особі).

Можливі недоліки групового прийняття рішень: більша тривалість прийняття; групи частіше йдуть на компроміс, нерідко потрапляючи під чийсь вплив; окремі індивідууми можуть використовувати групу для посилення свого впливу; іноді групи взагалі не можуть прийняти рішення через внутрішні чвари; за групового ухвалення рішення відповідальність окремого члена групи не має чіткого вираження.

Проміжне положення між груповим та індивідуальним прийняттям рішень займає спосіб, відповідно до якого керівник вдається до допомоги кваліфікованих консультантів перед тим, як прийняти рішення. Він усвідомлює необхідність порад і консультацій та знає, як використовувати потенціал групи для обґрунтованого та своєчасного розв'язання проблеми.

У процесі прийняття певних рішень суб'єктом господарювання використовуються певні моделі, представлені на рис. 1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 - Корисні конструктивні поради

Для формалізації кожної моделі прийняття господарського рішення використовується певна сукупність методів, серед яких найчастіше застосовуються:

1. Алгоритм рішення. Алгоритм зображує альтернативні напрями дій та фінансові наслідки кожної альтернативи. Розраховуючи ймовірність кожного варіанту розвитку подій, можна проаналізувати результати прийняття рішення чи низки рішень. Один із найкращих методів для прийняття рішень.

2. Діаграма у вигляді риб'ячого скелету (метод Ішікави). Допомагає зрозуміти відношення між причиною та наслідками. Особливо корисна в ситуаціях, коли причини проблем чи криз важко з'ясувати. Діаграма дає змогу менеджеру: поглянути на проблему в цілому, а не на окремі її частини; знайти більше однієї можливої причини посталої проблеми; надати належну увагу дрібним причинам проблеми; чіткіше побачити зв'язки між причинами; обговорити проблему командою або групою; виробити нові ідеї; оцінити ідеї колективного прийняття рішення. Побудова діаграми передбачає такі кроки: проблема ставиться у квадратик з правого боку сторінки (голова риби); креслиться горизонтальна лінія, що виходить із квадратика (хребет риби); далі кресляться похилі лінії, під кутом 45° до горизонтальної (ребра риби), на яких пишуться можливі причини виниклої проблеми; до кожної причини дописуються ніби лініями в різні боки можливі субпричини (кістки від ребер риби); оцінюються зв'язки між головними причинами та субпричинами для розуміння того, як вони можуть бути поєднані та чи не дублюються вони на діаграмі. рішення керівник розподільча задача

3. Блок-схема (блок-діаграма). Графічна репрезентація поточної інформації, ідей чи компонентів системи. Це найкращий спосіб пояснити чи зрозуміти, що відбувається всередині замкненої системи. У бізнесі блок-схеми ілюструють процес (фізичний процес виробництва, процес менеджменту), завдяки якому рішення доводяться до кінця. Можливі умовні позначення в схемах: формулювання факту -- овал, дія -- прямокутник, питання - ромб, напрям руху -- стрілка.

4. Процес складання карт ("ґрунтовка"). Спосіб, у який можна точно зобразити перебіг процесу. Полягає в інтерв'юванні людей, котрі виконують робочу на кожній окремій ділянці, для того, аби зрозуміти головні напрями їхньої діяльності, інформаційні потоки та зв'язки між ними. Чернетка процесу малюється на аркуші паперу. Потім люди, яких попередньо інтерв'ювали, запрошуються оглянути ті частини процесу, за які вони відповідають, щоб перевірити дотримання точності їхніх описів у конструкції.

5. Уявні схеми. Спосіб репрезентувати багато різних компонентів складної проблеми, інструментів для передачі складних ідей іншим. Використання уявних схем передбачає такі дії: центральна ідея, проблема пишеться в центрі великого аркуша паперу; ідеї, ініційовані центральною, зображуються за допомогою серії ліній, що виходять з центру; як результат з'являється зображення уявної схеми, подібної до павутиння чи кореневої системи алгоритму, де лінії розходяться в усіх напрямах до країв паперу. Схеми дають можливість зламати традиційні способи міркування над проблемою, наблизитися до проблеми буквально з чистим аркушем паперу, звільнюють людей від дотримання попередньої логіки.

Непередбачені зміни умов зовнішнього середовища та внутрішніх реалій підприємства вимагають від суб'єкта господарювання необхідності прийняття багатьох рішень, але брак часу та ресурсів унеможливлює реалізацію цих рішень одночасно. Тому суб'єкт, що приймає рішення, повинен визначати, яким видам робіт чи рішенням віддавати перевагу. Розглянемо основні способи формування пріоритетів.

1. Метод ЛВС. Спосіб визначення ієрархії завдань та рішень через розміщення їх як А-, В-, С-завдання відповідно до їх важливості (Л -- завдання найбільшої пріоритетності; В -- важливі завдання, що мають меншу пріоритетність, але можуть набути її дуже швидко; С -- завдання, які рано чи пізно привернуть увагу, але зараз можуть бути відкладені; D -- завдання, що можуть узагалі лишитись невиконаними, їх можна просто відкинути) чи за ступенем терміновості.

2. Кольорове кодування. Використання кольорових крапок для позначення пріоритетності рішень. Різновид -- техніка "робочий набір", що полягає у вживанні чотирьох основних кольорів для класифікації роботи, субординуючи її як "завдання" та "можливості", а також поділяючи її на персональну та спільну. Наприклад, синій колір може стосуватися завдань, які керівник вимагає виконувати чітко, згідно із затвердженим стандартом; жовтим кольором можна позначати завдання, де виконавець несе повну відповідальність за самостійну ініціативу в будь-якому напрямі.

Розподільча задача, сфери її застосування

Якщо при визначенні оптимального плану транспортної задачі (ТЗ) методом потенціалів спочатку знаходився який-небудь її опорний план, а потому він поступово покращувався, то при знаходженні розв'язку ТЗ методом диференціальних рент спочатку найкращим методом розподіляють між пунктами призначення частини товару (так званого умовно оптимального розподілу) і на ітераціях поступово зменшують загальну величину нерозподілених поставок. Початковий варіант розподілу товару виділяють таким чином. В кожному із стовбців таблиці даних ТЗ знаходять мінімальний тариф. Знайдені числа обводять кружечком, а клітинки, в яких знаходяться вказані числа, заповнюють. В них записують максимально можливі числа. В результаті отримують деякі розподілення поставок вантажу в місцях призначення. Цей розподіл в даному випадку не задовольняє обмеженням вихідної ТЗ. Тому в результаті наступних кроків потрібно поступово зменшувати не розподілені поставки вантажу так, щоби при цьому загальна вартість перевезень залишалася мінімальною. Для цього спочатку виділяють збиткові і недостатні рядки.

Рядки, які відповідають поставникам, запаси яких повністю розподілені, а потреби пункту призначення, зв'язаних з даними потребами запланованими поставками, не задовільнені, недостатніми. Ці рядки деколи називають також від'ємними. Рядки, запаси яких вичерпані не повністю, рахуються збитковими. Деколи їх називають також додатними.

Після того як виділені збиткові і неостаточні рядки, для кожного із стовпців находять різницю між числом в кружечку і найближчим до нього тарифом, записаним в збитковому рядку. Якщо число в кружку знаходиться в позитивному рядку, то різницю не виділяють. Серед отриманих чисел знаходять найменше. Це число називається проміжною рентою. Після виділення проміжної ренти переходять до нової таблиці. Ця таблиця виходить із попередньої таблиці додаванням до відповідних тарифів, які стоять в негативних рядках проміжної ренти. Інші елементи залишаються такими як були. При цьому всі клітинки нової таблиці рахуються вільними.

Після побудови нової таблиці починають заповнювати її клітинки. Тепер уже число заповнених клітинок на одну більше, ніж на попередньому етапі.

Ця додаткова клітинка знаходиться в стовпці в якому була записана проміжна рента. Всі інші клітинки знаходяться по одній в кожному стовпці і в них записані найменші для даного стовпця числа, обведені в кружок.

Обведені в кружки і два однакових числа, стоячих в стовпці, в якому в попередній таблиці була записана проміжна рента.

Оскільки в новій таблиці число заповнених клітинок більше, ніж число стовпців, то при заповненні клітинок потрібно користуватися спеціальним правилом, яке полягає в іншому. Вибирають деякий стовпець (рядок), в якому знаходиться одна клітинка з поміщеним в ній кружком. Цю клітинку з поміщеним в ній кружком. Цю клітинку заповняють і виключають із розгляду даний стовпець (рядок). Після цього беруть деякий рядок (стовпець), в якому знаходиться одна клітинка з поміщеним в ній кружечком. Цю клітинку заповняють і виключають із розгляду даний рядок (стовпець ). Продовжуючи так, після деякої кількості кроків заповнюють всі клітинки, в яких знаходяться кружечки з поміщеними в них числами. Якщо до того ж виходить розподілити весь товар, який знаходиться в пунктах відправлення, між пунктами призначення, то отримують оптимальний план ТЗ. Якщо ж оптимальний план не отриманий, то переходять до нової таблиці. Для цього знаходять збитковий і недостатній рядок, проміж уточної ренти і на основі цього будують нову таблицю. При цьому можуть виникнути деякі труднощі при визначенні знака рядка, коли її нерозподілений залишок дорівнює нулю. В цьому випадку рядок рахують додатнім при умові, що друга заповнена клітинка, яка знаходиться в стовпці, зв'язаним з даним рядком і ще однією заповненою клітинкою, знаходиться в додатному рядку.

Після деякого числа описаних вище ітерацій нерозподілений залишок стає рівним нулю. В результаті отримують оптимальний план даної ТЗ.

Описаний вище метод розв'язання ТЗ має більш просту логічну схему розрахунків, чим розглянутий вище метод потенціалів. Тому в більшості випадків для знаходження розв'язку конкретних ТЗ з використанням ЕВМ використовують метод диференціальних рент.

Використана література

1. Наконечний С.І., Савіна С.С. Математичне програмування: Навч. посіб. - К.:КНЕУ, 2003.- 452 с.

2. Барвінський А.Ф та ін. Математичне програмування: Навчальний посібник

3. А.Ф. Барвінський, І.Я. Олексів, З.І. Крупка, І.О. Бобик, І.І. Демків, Р.І. Квіт, В.В. Кісілевич - Львів: Національний університет “Львівська політехніка” (Інформаційно-видавничий центр “Інтелект+” Інститут післядипломної освіти) “Інтелект - Захід”, 2004. - 448 с.

4. Акулич М.Л. Математичиское програмирование в примерах и задачах: Учебное пособие для студентов экономических специальних вузов. - Вища школа, 1985-319с.,ст.270-274.

5. Вітлінський В.В., Наконечний С.І., Терещенко Т.О. Математичне програмування: Навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2001. - 248 с.

6. Математичне програмування (методичний посібник для студентів економічних спеціальностей)/Укладачі: Лавренчук В.П., Веренич І.І., Готинчан Т.І.

7. Дронь В.С., Кондур О.С., - Чернівці: "Рута", 1998.-168 с.

Размещено на Allbest.ru