Склад основних ресурсів як вхідних факторів операційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

• Склад основних ресурсів як вхідних факторів операційної діяльності
• Зміст
• організація підприємство контроль
• 1. Склад основних ресурсів як вхідних факторів операційної діяльності
• 2. Товари (послуги) як результат операційної діяльності підприємств
• 3. Операційні процеси організації - динамічна основа функціонування та розвитку операційної системи
• 4. Принципи організації та складність операційних процесів
• 5. Організація операційного процесу у просторі і часі
• Використана література
• 1. Склад основних ресурсів як вхідних факторів операційної діяльності

Управління матеріально-технічним забезпеченням виробництва охоплює цілий комплекс робіт із погодження дій усіх відділів, службовців та посадових осіб. Ці дії охоплюють такі аспекти діяльності, як визначення потреби в ресурсах та розрахунок кількості їх замовлень, знаходження методів, форм та джерел постачання ресурсів. Сюди відноситься і вибір постачальників матеріальних ресурсів, погодження цін, укладання договорів та організація постачання.

Важливим моментом є також організація контролю якості, кількості ресурсів, їх зберігання та використання.

Розглянемо дещо конкретніше наведені завдання операційних менеджерів з управління матеріально-технічними ресурсами.

Визначення потреби в ресурсах та розрахунок кількості замовлень.

Це завдання розв'язується значною мірою ще на стадії планування потреби ресурсів, яке має оптимізувати ритмічність постачання та мінімізацію складських запасів. На цій стадії визначаються:

* частка витрати матеріальних ресурсів за звітний період, тобто необхідна їх кількість для виконання виробничої програми;

* види матеріальних ресурсів, необхідних для забезпечення виробничої діяльності в плановий період;

* матеріальні баланси за видами ресурсів, джерелами, строками надходження та напрямами споживання;

* постачальники та їх можливості, а також витрати на матеріально-технічне забезпечення;

* необхідні майданчики складських приміщень для зберігання матеріальних ресурсів;

* можливості організації виробництва певних виробів, деталей, напівфабрикатів тощо на підприємстві.

Ці роботи з планування досить трудомісткі. Їх виконують економісти й плановики за участю інших спеціалістів. Безпосередні операційні менеджери з постачання не беруть участі в розробленні цих планів, але їх завдання -- перевірити дотримання принципів планування, склад планових документів, їх якість.

Є відпрацьовані різні методики та методи, що оптимізують рух матеріальних ресурсів. Вибір необхідної методики залежить від профілю підприємства, можливостей замовника, виду продукції, наявності та виду складів на підприємстві, системи контролю за станом запасів.

Але розрахунок потреби в закупівлях матеріалів здійснюється в основному на єдиній методичній основі за такою формулою:

ПМ=ВМр+ПМЗп+ПЗМк,

де ПМ -- потреба в матеріалах;

ВМр -- витрати матеріалів у розрахунковий період;

ПЗМп і ПЗМк -- перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

Знаходження методів, форм та джерел постачання. Ми вже відзначили основні форми і методи матеріального забезпечення, застосування яких зумовлюється в основному характером тієї чи іншої операційної системи.

Зупинимось на основних їх перевагах та недоліках.

Закупка матеріальних ресурсів однією партією. Ця форма забезпечення ресурсами передбачає їх постачання великими партіями (гуртові закупки на товарно-сировиних біржах, конкурсах, аукціонах, у постачальників тощо.) її переваги: простота оформлення документів, гарантія постачання всієї партії, підвищені торгові скидки. Недоліки: потреба у великих складських приміщеннях, сповільнення обороту капіталу, замороження значних коштів.

Регулярні закупки дрібними партіями. У цьому випадку замовляється необхідна кількість виробів, яка надходить партіями протягом певного періоду. Основні переваги: прискорення обороту капіталу, тому товари оплачуються в міру надходження окремих партій; досягається економія складських приміщень та витрат на зберігання надлишкових запасів. Недоліки: вірогідність замовлення надлишкової кількості товарів; необхідність оплати всієї кількості товару, зафіксовано в замовленні.

Щоденні (щомісячні) закупівлі за котирувальними відомостями. Цей метод використовується для закупівлі дешевих товарів та тих, хто швидко використовуються. Переваги: прискорення обороту капіталу; зниження витрат на складування та зберігання; своєчасність постачання.

Отримання товару в міру необхідності. Тут ситуація схожа на регулярну поставку товару, але має деякі особливості: кількість товару чітко не визначається; постачальник перед виконанням кожного замовлення зв'язується з покупцем; оплачується лише доставлена кількість товару; при закінченні строку контракту замовник не зобов'язаний приймати та оплачувати товари, постачання яких могло б бути здійснено. Переваги: відсутність сталих зобов'язань з купівлі певної кількості товарів; прискорення обороту капіталу; мінімум роботи з оформлення документів.

2. Товари (послуги) як результат операційної діяльності підприємств

Одне з основних завдань операційного менеджменту полягає у підготовці або доборі системи правил -- процедур, що забезпечують реальну єдність усіх ланок і підрозділів.

Продукт у системі цілей виступає, свого роду, генератором функціонування і взаємодії всіх елементів операційної системи. Тому вихідне завдання формування операційної системи зводиться до визначального аналізу і проектування продукту.

Професійна характеристика продукту припускає використання дисциплінарної матриці термінів, позначок процедур, прийняті в даній професійній сфері.

Прив'язка загальних принципових положень операційного менеджменту до реального технологічного й організаційного середовища завжди залишає ланки і процеси, не охоплені відомими й апробованими методиками і підходами. Тому будь-яка операційна система містить у собі унікальні й інноваційні процеси. У той же час, це не означає, що ці інноваційні аспекти можуть скасовувати загальні принципи і підходи.

Аналітичне подання продукту:

1) характеристика його функціонального призначення. Починаємо з установлення загальних границь і рамок функціонального призначення продукту. Корисно ці границі встановлювати в негативній формі: "не можна", "не буває". Це відразу відкине безліч непотрібних або несуттєвих функціональних характеристик продукту. У той же час таке відображення шляхом відомої трансформації може бути поширено і на характеристику процесу, тобто непотрібна властивість - не слід і відтворювати. Такий простий підхід може слугувати однією з операційних основ, що забезпечує керування витратами, оскільки:

- непотрібні якості і властивості споживач не оплачує;

- у випадку, якщо в технологічному процесі є непотрібні характеристики, ясно, що лише частково використовуються можливості та ресурси для забезпечення істотних і важливих якостей продукту;

2) після визначення границь факторних характеристик розглядається завдання аналітичного опису маси важливих і необхідних властивостей продукту. Операційний менеджмент виходить з того, що дана численність завжди більша за число характеристик конкретного реального продукту. Завдання 100%-вої відповідності між істотними і реальними якостями продукту є нерозв'язною через цілий ряд економічних, організаційних та решти причин.

Реальним є завдання оптимізації рівня цієї розбіжності (не мінімізації, а оптимізації), тобто досягнення такої величини цієї дельти, що, з одного боку, забезпечує нормальне функціонування операційної системи, а з іншого, -- гарантує міцні конкурентні позиції -- тобто необхідний рівень конкурентоздатності продукції.

Побудова операційної системи від продукту уможливлює одержання приватних характеристик і деталей основного технологічного процесу. Істотні функціональні характеристики продукту забезпечуються технологічними процесами і зусиллями. При цьому, слід дотримуватися такої відповідності: кожна істотна характеристика продукту має описуватися однозначно обмеженими в просторі і часі технологічними операціями. Допускається множинність і перетинання характеристик процесу і відповідних характеристик продукту.

Це означає, що одна і та сама операція може відповідати за кілька істотних характеристик продукту.

Жорстка прив'язка продукту і процесу, з одного боку, завжди веде до втрати частини істотного зв'язку, але, з іншого,-- без такої прив'язки не можна керувати. Це означає, що в операційному менеджменті завжди необхідно, щоб був присутній формальний момент.

Процес агрегування керування інформацією завжди породжує ризики операційної системи, зв'язані з можливою втратою істотної і дуже важливої інформації.

Абстрактний підхід до людей і проблем вимагає в той же час від керівника постійного порівняння продукту і процесу, моделі та реальності.

У той же час, практика операційного менеджменту допускає існування і зворотної технологічної моделі керування -- не від продукту, а від процесу. Така модель операційної системи вважається припустимою для обмеженого кола ринкових структур. Зокрема, якщо мова йде про теорії конкуренції: 1) комутанти; 2) нішові фірми.

Комутанти -- це ринкові структури, що орієнтуються на унікальні і "скоротворювані" сегменти ринкового попиту.

Нішова фірма -- орієнтується на невеликі, але стабільні в часі сегменти ринкового попиту.

Операційні системи нішової фірми в стабільних умовах розвитку можуть будуватися від процесу до продукту в тій мірі, у якій фірма виступає як джерело стандартів якості. У всіх інших випадках операційна система найчастіше будується як стандартна -- від продукту.

Взаємоув'язаність процесів і продукту в ході функціонування операційної системи будується на прямих і зворотних зв'язках. Варто мати на увазі, що чинник зворотних зв'язків за певних умов може призводити до циклічних процесів в операційній системі, у тому числі і до небажаних. Отже, це припускає, що всі періодично виниклі операційні ефекти знаходяться під особливим контролем.

Поточна взаємоув'язаність продуктів і процесів припускає, що небажані коливання мінімізуються або нейтралізуються. Якщо поточно цим не можна утримати параметр (в оптимальних межах), необхідна процедура додаткового проектування операційної системи --_: корекція проекту.

Процес взаємоув'язання (відповідності) процесів і продуктів є одним із самих складних завдань операційного менеджменту. Далеко не будь-які зміни їх відповідають природі, структурі і якості операційної системи, що припускає як обов'язкову умову мінімальний рівень незмінності основних умов і функцій протягом визначеного терміну.

Якщо ж загальна сума змін в системі (або їхня швидкість) не укладається в ці граничні умови, то операційна система може зруйнуватися. Отже, будь-яка операційна система має властивий їй запас мінливості. Далекоглядний менеджер завжди домагається того, що у відповідності продуктів і процесів цей запас не вичерпується.

3. Операційні процеси організації - динамічна основа функціонування та розвитку операційної системи

Визначивши і розробивши продукт, наступний крок, який повинна зробити організація, це визначити засоби і процеси його створення. Стратегія процесу -- це підхід, який використовує організація для перетворення ресурсів на товари і послуги. Об'єктом стратегії процесу є пошук шляхів виробництва товарів, які задовольняють потреби споживачів і специфіку виробництва за ціною та іншими критеріями. Відібраний процес буде мати довготривалий ефект за критеріями гнучкості, ціни і якості вироблених продуктів. Рішення про вибір процесу значною мірою визначається продукцією. В світі розрізняють три типи процесів (таблиця 1):

* Сфокусовані на процесі.

* Сфокусовані на продукті.

* Повторювані процеси.

В країнах Заходу 75% виробництв виконуються в дуже малих обсягах чи партіях, це так звані "замовлення на виготовлення". Підприємства, що працюють за таким виробництвом (одиничне, дрібносерійне), використовують стратегію, сфокусовану на процесі. Це так звана технологічна спеціалізація, яка передбачає використання універсального обладнання і розташування його за групами (виконуваними операціями).

Високий обсяг виробництва і малі різновиди процесів характеризують процеси, сфокусовані на продукті. Ці процеси на Заході також називаються "неперервними" процесами. Вони мають дуже довгий період виробництва одного і того самого товару. Ці процеси передбачають створення предметної спеціалізації, при якій створюються предметно-замкнуті дільниці чи потокові лінії, на яких обладнання розташовується за ходом виробничого процесу (масовий, крупносерійний тип виробництва).

Таблиця 1. Порівняльні характеристики процесів

Сфокусовані на процесі	Повторювані процеси	Сфокусовані на продукті
Мала кількість і велика різноманітність товарів	Стандартизовані товари з вибором того, що буде вироблятися з модулів	Велика кількість і мала різноманітність товарів
Використання універсального обладнання	Спеціальне обладнання та оснащення з певним числом функцій	Спеціальне обладнання з обмеженим числом функцій
Завантаження обладнання від 5% до 25%	Завантаження обладнання від 20% до 75%	Завантаження обладнання від 70% до 80%
Використовується праця робітників високої кваліфікації	Використовується праця робітників середньої кваліфікації	Використовується праця робітників низької кваліфікації
Запаси матеріалів високі по відношенню до обсягу виробництва Великі обсяги незавершеного виробництва Повільне просування продукції в процесі виробництва	Техніка "точно-вчасно" використовується для слідкування за запасами Техніка "точно-вчасно" використовується для слідкування за виробництвом Рух виробів у процесі виробництва вимірюється в годинах і днях	Запаси матеріалів низькі по відношенню до обсягу виробництва Незавершене виробництво мале по відношенню до виходів Швидке переміщення предметів праці

Повторювані процеси передбачають виробництво, яке часто повторюється. До них відносять складальні лінії, процеси виробництва їжі в ресторанах швидкого харчування.

Ці процеси використовують модулі, тобто набір частин і компонентів, які попередньо виготовлені за допомогою інших процесів. При потребі з цих компонентів виготовляють необхідний той чи інший продукт (піца з сиром, піца з шинкою...).

Стратегії перемінних процесів (сфокусовані на процесі) використовуються в порівнянні з іншими найчастіше. Вони придатні як для виробництва, так і для сервісу.

Як і при проектуванні виробу, розробник при проектуванні виробничого процесу повинен визначити вплив таких факторів:

1. Виробнича потужність.

2. Економічна ефективність.

3. Гнучкість виробничої системи.

4. Продуктивність.

5. Надійність.

6. Ремонтопридатність.

7. Стандартизація та стабільність результатів.

8. Безпека та промислова санітарія.

9. Задоволення життєвих потреб персоналу.

Для приведення процесу до потрібних результатів слід визначити і вибрати:

1. Тип переробної системи.

2. Власне виробництво чи придбання деяких комплектуючих.

3. Виконання робіт власними силами або передача їх субпідрядникам.

4. Методи перетворення.

5. Рівень механізації та автоматизації.

6. Рівень спеціалізації обладнання.

7. Рівень кваліфікації кадрів.

7.2. Вибір місця розташування виробництва

Важливим кроком у створенні ОС є прийняття рішень за місцем розташування, розміром виробничих потужностей і проектуванням матеріально-технічних об'єктів організації (матеріально-технічні об'єкти - це досить широкий термін, який включає заводи, фабрики, склади, магазини, готелі, установи...). При вирішенні питання про місцезнаходження підприємства практично завжди йдуть від загального до часткового. Наприклад, виробник електроапаратури вирішує питання про місцерозташування заводу з виготовлення кишенькових аудіо-плеєрів. При прийнятті рішення будуть розглядатись такі питання: на якому континенті будувати завод, в якій країні, в якій провінції (області, штаті), в якому місті, на якому майданчику чи в існуючій будівлі. Але не завжди розглядаються такі питання. Наприклад, якщо податковій міліції міста Тернополя потрібен офіс, то цілком зрозуміло, що його збудують чи винаймуть під цю потребу будівлю не в Києві чи Луганську, а в Тернополі, та ще й у центральній частині міста.

При розгляді питання про місцезнаходження організації виділяють два рівні рішень: макрорівень - тобто рішення про континент, країну, провінцію, місто; мікрорівень -- вибір конкретного майданчика чи будівлі для організації. Фактори, які враховуються при прийнятті рішень на кожному з цих рівнів, будуть різними.

Основні чинники макрорівня:

1. Демографічні та економічні, які впливають на розмір і розвиток основних ринків збуту продукції ОС.

2. Джерела і транспортні витрати з доставки матеріалів, комплектуючих, обладнання і оснащення, які потрібні для ефективного функціонування ОС.

3. Кількість і якість (професійна підготовка) трудових ресурсів, рівень безробіття та рівень оплати праці в країні чи регіоні.

4. Наявність достатньої кількості енергетичних і водних ресурсів, а також розташування в кліматичному поясі.

5. Політична стабільність, розвиток демократії в країні.

6. Фінансовий і економічний розвиток та стабільність у країні.

7. Податкова політика і стимулювання економічного розвитку.

8. Питання захисту навколишнього середовища.

9. Вартість земельної ділянки і будівництва.

10. Умови проживання і відпочинку (клімат, система освіти, медичне обслуговування, культура, відпочинок, злочинність...).

Чинники мікрорівня:

1. Обмежуючі норми на розвиток промислової зони, сумісність розташування організації із суміжними об'єктами.

2. Розмір, конфігурація та інші технічні аспекти площадки (особливості рельєфу, підземні води, болотистість, роза вітрів...).

3. Наявність переважних видів транспорту (можливість під'їздів і перевезень у потрібних обсягах).

4. Наявність і вартість енергопостачання та інших послуг, у тому числі пожежної охорони, видалення відходів, охорони об'єкта.

5. Зовнішній вигляд майданчика, який може відповідати чи не відповідати характеру (особливостям) підприємства.

6. Близькість до житлових масивів та інших об'єктів, необхідних для працівників (транспортна доставка працівників).

7. Місце розташування конкурентів.

Часто бува, що для багатьох організацій при вирішенні питання про місцезнаходження домінуючим виявляється який-небудь один фактор. Наприклад, підприємства легкої промисловості розташовують в місцях скупчення відносно дешевої робочої сили (Китай, Туреччина, Польща, Україна). Заводи кольорової і чорної металургії знаходяться поблизу місць видобування руди. Станції технічного обслуговування, автозаправні станції розташовують поблизу максимального автомобільного руху, в легкодоступних місцях. Фірми з переробки харчових продуктів розташовують поблизу їх виробництва, а потім в переробленому вигляді вони надходять на віддалені ринки збуту, або навпаки (какао, боби, чай, кавові зерна.).

При виборі місця розташування альтернативи аналізують за ціновими і неціновими факторами. Цінові фактори оцінюються за окремими чинниками, що вимірюються в грошовому вираженні. Нецінові фактори можна оцінити за шкалою, за якою окремим чинникам присвоюються певні значення.

Приклад. Проводиться вибір місця розташування гуртового складу будівельних матеріалів. Розглядаються дві альтернативи: м. Тернопіль, вул. Промислова 6; с. Підгороднє Тернопільського району. Провести аналіз нецінових факторів, зокрема: наявність переважних видів транспорту; близькість до житлових масивів; місця розташування конкурентів; наявність і вартість трудових ресурсів.

Бальна шкала оцінюється таким чином: відмінно -- 10;дуже добре -- 8; добре -- 6; задовільно -- 4; погано -- 2.

Значення	Фактори	м. Тернопіль	с. Підгороднє
40	Наявність переважних видів транспорту	10	4
30	Наявність і вартість трудових ресурсів	8	10
20	Близькість до житла	10	4
10 100	Місця розташування конкурентів	2	6

Рішення.

Визначення кращої альтернативи проводиться за формулою:

де Р_j -- загальний рахунок для розміщення J;

3_i -- значення фактора;

Ф_ij -- факторний рахунок для і-того фактора в j-тому розміщенні;

n -- кількість розміщень (альтернатив);

m -- кількість факторів.

Р, = 40-10+30-8+20-10+102=860;

Р₂ = 40-4+30-10+20-4+10-6=600.

Отже, краща альтернатива за місцем розташування гуртового складу належить приміщенню на вулиці Промисловій, 6, м. Тернопіль.

У багатьох проблемах розміщення об'єктів головною ціллю є мінімізація цін завдяки транспортним факторам. В даному разі доцільно складати шахову відомість вантажопотоків, на базі якої вибрати варіант, що здешевить транспортування.

Природа ринку, особливо в сфері послуг, часто змушує проводити розміщення в кількох точках, в місцях найбільш активного попиту. Підприємства сфери послуг максимально повинні бути наближені до споживачів. У виробництві такої проблеми не існує. Тому у виробників товарів є вибір: одне велике підприємство чи кілька малих. В останньому випадку необхідно вирішити, як розділити роботу між об'єктами. Можливі такі варіанти:

* Кожне підприємство може виконувати весь спектр операцій по всій номенклатурі продуктів. Це часто робиться для зняття торгових перешкод у різних країнах.

* Різним підприємствам можна поручите випуск окремих продуктів чи груп продуктів (морозиво на одному заводі, ковбаса на іншому...).

* Різні підприємства можна оснастити різними технологіями, що випускатимуть комплекти до одного продукту.

Головна перевага централізованого розташування -- це ефект масштабу. У порівнянні з будь-яким іншим варіантом

4. Принципи організації та складність операційних процесів

Операційний менеджер, за положенням, знаходиться біля джерел формування мети і стратегії операційної системи й ефективного управління її ресурсами. І, природно, опрацювання ефективної операційної стратегії залежить від "гарних" стратегічних і тактичних рішень операційного менеджера. У даному випадку стратегічні рішення мають тенденцію до дов-гостроковості, а тактичні -- до короткочасності, тобто їх можна істотно змінювати, трансформувати, модифікувати за досить короткі періоди. Тому варто виділити окремо рішення стратегічного і тактичного рівнів, що для зручності сприйняття можна представити схемою (рис. 2).



Рис. 2 Склад стратегії і тактики операційного менеджменту

Рішення в галузі конструкції товару націлені на процес виробництва і встановлюють, як правило, межі витрат і якості продукції.

Структура і зміст процесу відображують реальні можливості виробництва товару в прив'язці до технології, виконавців і ресурсу.

Вибір місця розташування операційної системи для випуску товарної продукції або надання послуг визначає успіх місії всієї організації.

Людські ресурси є також одним з основних компонентів стратегії, що визначаючи одержання необхідного товару чи послуг і стаючи практично найдорожчою частиною системи.

Поставка. Рішення щодо поставок (що поставляти, куди і як -- невід'ємна складова життєвого циклу операційної системи, товару і, природно, споживача).

У розрізі тактичних рішень тактика керування запасами розглядається у світлі задоволення потреб замовника, виробничих розкладів і формування людських ресурсів -- "високоякісного" персоналу.

5. Організація операційного процесу у просторі і часі

Операційна система в будь-якому своєму вигляді і формі, освітня чи інформаційна, має дві тенденції свого існування:

- функціонування;

- розвиток.

Функціонування -- це підтримка життєздатності, збереження функцій, що визначають цілісність операційної системи, якісну її визначеність і характеристики сутності її.

Розвиток -- це придбавання операційною системою нової якості, що зміцнює життєздатність за умов змін у зовнішньому середовищі.

Функціонування і розвиток найтіснішим чином взаємозалежні і відбивають єдність основних тенденцій операційних систем будь-якого виду і топології. Цей зв'язок забезпечується режимом функціонування ("режим" -- установлений розпорядок роботи).

Сприйняття режиму функціонування

Під "режимом функціонування" розуміється сукупність параметрів і умов функціонування, що забезпечують передбачуване за технологією створення продукту, а також збереження й поточне відтворення елементів операційної системи.

Поняття "режим функціонування" не включає корінних інновацій, капіталовкладень й інвестицій, бо ці процеси обов'язково викликають істотні взаємні відхилення основних параметрів операційної системи і тим самим породжують принципово інше управлінське завдання. Поняття "режим операційної системи" тісно зв'язане з технологією, яка задає умови і конкретні значення найважливіших параметрів системи.

Розходження між технологією і режимом як об'єктами керування полягають у наступному:

1. Технологія виявляє себе через прямі і непрямі параметри функціонування. У керуванні технологією безпосереднім об'єктом керування є прямі параметри (наприклад, напруга в мережі та сила струму, енергоємність процесу, сировинні нормативи). Непрямі параметри керуються лише настільки, наскільки вони здатні впливати на основні. А режим як об'єкт керування в однаковій мірі охоплює і прямі, і непрямі параметри. Більш того, в окремих випадках непрямі параметри можуть бути більш важливим об'єктом керування.

2. Режим уособлює, крім основної діяльності операційної системи, ще й діяльність з обслуговування операційної системи.

Режим операційної системи складається з ряду окремих аспектів:

- технологічної дисципліни -- мінімально необхідна сукупність процедур для забезпечення основної технології, дотримання найважливіших прямих параметрів даної технології;

- рівня використання ресурсів;

- узгодження основних функцій у просторі та часі;

- дотримання норм допоміжного забезпечення основної технології;

- підтримки робочого стану основних елементів операційної системи;

- рівня організаційного забезпечення єдності основних параметрів (інформаційне, документарне і кадрове забезпечення єдності).

Операційна система, що знаходиться на стадії стабільного функціонування, звичайно допускає не більш одного оптимального режиму. У той же час у сукупності параметрів, що характеризують оптимальний режим (тобто той, що дає найоптимальніше рішення взаємозалежних проблем виробництва продукту й відтворення операційної системи), допускаються деякі варіанти їх, що пристосовують систему до поточних флуктуацій (коливань) зовнішнього і внутрішнього середовища.

У зв'язку з необхідністю нейтралізації поточних флуктуацій середовища, керування режимом допускає забезпечення резерву потужності і наявність організаційної підсистеми, що гарантують оптимальне реагування на флуктуації.

Режим функціонування операційної системи як об'єкт керування є сферою менеджерських проблем, що забезпечують поточне узгодження зовнішніх і внутрішніх чинників дії системи. Це означає, що завдання керування режимом повинні узгоджуватися з перспективними цілями і процедурами керування.

Нормальний режим функціонування

Поняття нормального режиму характеризує збіг або достатню наближеність фактичних і планових параметрів операційної системи, що функціонує в межах її реальної потужності.

Поняття "реальна потужність" у даному випадку допускає, що рівень використання основного процесора забезпечує його поточне функціонування і відтворення без виходу на критичні (руйнівні) параметри.

За життєвим циклом операційної системи нормальний режим характерний для II і III етапів. Причому, вважається, що даний режим виникає усередині II і завершується усередині III.

Нормальний режим функціонування є більш передбачуваним "об'єктом керування", тому що саме його поняття будується на деяких стабільних мінімально взаємоув'язаних параметрах і показниках.

Саме для нормального режиму найбільшою мірою придатний дуже ощадливий метод керування за відхиленнями. Цей режим дає можливість менеджерові сконцентрувати управлінські ризики на перспективних і стратегічних питаннях операційної системи.

Система, що функціонує в нормальному режимі, забезпечує максимальну в порівнянні з іншим режимом віддачу. Тому за нею варто плавно готуватися до неминучих обмежень і змін внутрішнього і зовнішнього характеру. Менеджер має планувати заміну і відновлення критичних ланок основної технології, знаходити "вільні вікна" у грошових потоках, що можуть забезпечити фінансування цих витрат.

Критерієм оптимальної стабільності режиму операційної системи є рівень використання ресурсів. Цей критерій дає нам характеристику вхідної, вихідної й операційної потужності системи і допомагає судити про наявність резервів і можливості зміни даного режиму. Вхідна потужність характеризує здатність до сприйняття визначеного масиву ресурсів, вихідна -- забезпечення визначеної маси (кількості) готової продукції.

Операційна потужність характеризує внутрішню спроможність системи забезпечувати необхідну технологічну переробку ресурсів. Прийнято вважати, що критерій оптимізації режиму системи полягає в достатньому ступені відповідності цих трьох видів потужності.

Управлінські переваги нормального режиму такі:

1. Можливість підвищення кваліфікації персоналу в силу стабільності виконуваних функцій, зниження витрат.

2. Підвищення якості продукції.

3. Можливість раціоналізаторської інновації.

4. Концентрація менеджменту на окремих актуальних аспектах керування за рахунок зниження рівня контролю стабільних і незмінних аспектів.

Типові проблеми і протиріччя керування системою, що знаходиться в нормальному режимі:

1. Відсутність внутрішніх стимулів для інновацій.

2. Можливість нагромадження внутрішніх невідповідностей між параметрами, умовами або аспектами.

3. Застарівання компонентів операційної системи.

4. Накопичення "професійно-технологічної утоми" усередині операційної системи, тобто перетворення творчих функцій на рутину, стандартну й уніфіковану дію незалежно від реального стану зовнішнього і внутрішнього середовища.

Система, для якої автономність від несприятливих умов середовища перетворилася з засобу в самоціль, починає використовувати всі можливості для ізоляції від екзогенних інновацій. Організаційно дуже важливо створити практичний механізм перегляду і переоцінки критеріїв і умов норм режиму, що повинний бути мінливим.

Використана література

1. Виханский О.С., Наумов А.Й. Менеджмент. - М.: МГУ, 1995.

2. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент. Підручник. -Київ, 1998.

3. Грейсон Дж., О'Делл К. Американський менеджмент на пороге XXI века. Пер. с англ. - М.: 1991.

4. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Основной курс Москва 1994 г.

5. Стратегічний менеджмент: целевое управление персоналом организации. - К.: МАУП, 1998.

6. Щецин Г.В. Управление бизнесом. - К.: МАУП, 1999.

7. Речмен Д., Тилл Д. Современный бизнес: Учебник: В. 2 х - М.: Республика, 1995.

Размещено на Allbest.ru